Довідковий матеріал

“Катерина” Т.Шевченко

Автор – Тарас Шевченко

Рік написання – 1838

Жанр – соціально-побутова поема

Літературний рід: ліро-епос.

Тема : доля жінки-матері у тогочасному суспільстві.

Ідея : гнівний осуд панської розбещеності, співчуття жінці-матері, захист знедолених. Ідея вільного кохання.

Образи поеми : Катерина — образ України. Іван — образ байстрюка. Офіцер — негідник (в кульмінації).

Композиція: 5 розділів: звернення до дівчат-селянок; народження нешлюбного сина; прощання з батьками; поневіряння Катерини на чужині; зустріч із спокусником-офіцером і смерть Катерини

Сюжет

Експозиція: пролог-звернення поета, в якому він застерігає дівчат не кохатися із москалями; кохання і розлучення Катерини з офіцером.

Зав’язка: Катерина за наказом батьків іде з рідної домівки.

Кульмінація: героїня зустрічається з москалем; вона накладає на себе руки.

Розв’язка: епілог — доля Івася-байстря, його випадкова зустріч з «батьком».

Проблематика :любов і страждання; батьки і діти; моральні закони тогочасного суспільства, їх порушення; честь і безвідповідальність; крах ілюзій.

"Кавказ" Т.Шевченко

Рід літератури: ліро-епос.

Жанр: сатирична поема з елементами лірики та героїки («...огниста інвектива проти «темного царства» (І. Франко).

Тема: зображення загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі.

Ідея: «Борітеся — поборете!» — заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога — російського царату; співчуття поневоленим, схва­лення патріотичної, мужньої боротьби горців; утвердження безсмертя народу;

Композиція: твір написаний у формі викривального ліричного монологу, сповненого ора­торських, агітаційно-закличних інтонацій надзвичайної пристрасної сили. Це цикл монологів, що має різних адресатів, і від адресатів залежить характер та ступінь поетової пристрасті. Уся колосальна панорама російського життя з безліччю внутрішніх планів і переходів, зі складними образами в поемі вмістилася в 178 віршованих рядках. Експозиція: романтичне зображення величі Кавказьких гір; давньогрецький міф про Прометея.

Зав’язка: розмірковування автора над стражданнями, приниженням народу від жорстоких утисків катів-гнобителів та засудження бездіяльності, пасивно­сті простого люду у зв’язку з цим.

Кульмінація: монолог-звернення колонізатора до горця.

Розв’язка: інтимний реквієм загиблому другові, «доброму», «незабутньому» Якову де Бальмену, який випив «з московської чаші московську отруту». Зна­чить, його вбивця — царизм, а не горці.

"Сон" ("У всякого своя доля") Т.Шевченко

Рід літератури: ліро-епос.

Жанр : сатирична поема (зразок політичної сатири). Авторський підзаголовок тво­ру — комедія — указує не стільки на його жанр, скільки на спосіб відобра­ження дійсності в ньому.

Тема : зображення загарбницької політики російського самодержавства і прогнилої дворянської моралі. Ідея : засудження аморальності й паразитизму російського самодержавства, заклик до самоусвідомлення народу, пробудження його національної гідності, при­страсне заперечення національного і соціального гноблення народів.

Композиція : композиція твору спрямована на показ широкої панорами царської Росії:

вступ (має характер філософських роздумів); три частини — картини закріпаченої України, сибірської каторги, столиці Російської держави — Петербурга; завершення. Поема написана у формі розповіді від першої особи, яка відкриває широкий простір для виявлення авторського ставлення до зображуваних подій та есте­тичної їх оцінки. Проте автор твору виступає в поемі не безпосередньо, а в літературній масці умовного автора-оповідача про «напричуд дивний» сон, фантастичні пригоди й комічні події, які йому наснилися.

Експозиція: пролог, у якому поет розмірковч є над тим, що кожна людина має власну долю; зображує соціальні й моральні гріхи, які процвітають у країні. Зав’язка: лаштування п’яного ліричного героя до сну і врешті-решт його по­літ до неба.

Розвиток подій: змалювання загальної картини життя у часи покріпачення самодержавством простого люду.

Кульмінація: сатиричне висміювання катів і грабіжників народу.

Розв’язка: «Не здивуйте, / Брати любі, милі, / Що не своє розказав вам, / А те, що приснилось». Розповідь про побачене й почуте перемежовується з ліричними відступами та замальовками природи.

У ліричних відступах поет висловлює свої почуття і роздуми, піддає висміюванню самодержця та його оточення. Прийом сну дає можливість авторові зобразити різні місцевості безкрайньої імперії, показати тогочасну дійсність у багатьох її проявах, «зазирнути» в історичне минуле. Поема складається з кількох картин, що змальовують життя в селах України, життя каторжників у Сибіру й Петербурзі.

"І мертвим, і живим, і ненародженим..." Т.Шевченко

Рід літератури: ліро-епос.

Вид лірики: патріотична (громадянська) Жанр: поема-послання.

Тема: зображення морального обов’язку свідомого громадянина перед власним народом; показ змодельованого образу національної еліти, визначення її по­літичних та морально-етичних орієнтирів.

Ідея: засудження аморальності й паразитизму російського самодержавства, заклик до самоусвідомлення народу, пробудження його національної гідності, при­страсне заперечення національного і соціального гноблення народів.

Композиція: композиційно послання оформлене суцільним ліричним монологом, худож­ній прийом діалогізації надає драматизму та емоційної напруженості деяким рядкам твору. Поет зіставляє сучасне з минулим, заглядаючи і в майбутнє. Хоча твір поданий суцільним текстом, за змістом поеми композиційно виріз­няються п’ять частин, у кожній з яких ліричний сюжет збагачується новою темою.

Епіграф розкриває головну ідею твору: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить — брехня це».

Вступ — розгортаються обидва мотиви: критика української еліти; заклик до соціального примирення, активного громадського життя заради відродження нації. Ця частина за образністю нагадує псалми. Критичний портрет сучасної поетові еліти. Тут інвектива з елементами бурлеску («Якби ви вчились так, як треба» тощо) трансформується в картання («Ох, якби те сталось...»), а потім — у пересторогу-заклик («Схаменіться! Будьте люде...»). Фрагмент за стилем нагадує біблійні описи апокаліптично- го суду над людьми. Узагальнення попередніх мотивів і підсумок — проповідницький монолог. Завершення — концентрація смислу твору, заклик до інтелігенції повести народ праведним шляхом. Поема не має сюжету. Поет звертається до своїх земляків, закликаючи їх до боротьби та духовного відродження. Шевченко іронічно ставиться до бага­тьох тогочасних реалій України, наприклад до відсутності етнічної самовиз- наченості українців, що попри це намагаються дотримуватись прогресивних суспільно-політичних поглядів.

Проблематика: осуд національної байдужості й нагадування: «нема на світі України, немає другого Дніпра»; викриття лакейського схиляння перед чужоземним і заклик: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь»; засудження конформізму (пристосуванства) значної частини української еліти: «Славних прадідів великих правнуки погані»; осуд комплексу меншовартості («Чого ви чванитеся, ви! сини сердешної Украйни...»); критичний перегляд національної історії з метою уникнути помилок дер­жавотворення у майбутньому («Прочитайте знову тую славу...»).

Особливість назви твору: Мертві — українські поміщики-кріпосники; живі — інтелігенція, про яку поет найбільше говорить у творі; ненароджені — простий народ, поневоле­ний, неготовий до участі в боротьбі. У заголовку цього твору автор зверта­ється не тільки до своїх сучасників, а й до «ненарожденних земляків», тобто до наступних поколінь українців — отже, й до нас. Він вчить, що наш поря­тунок -— у єдності всіх сил нації.

Епіграфом твору стали слова з Біблії: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить — лжа оце». Шевченко таким епіграфом натякає на панів, які експлуатують кріпаків і водночас стверджують, що люблять народ. Цим самим поет порушує проблему лицемірства, фальшивого патріотизму, що ведуть згодом до зради, утрати своєї національної свідомості.

Афоризми із твору: Учітесь, читайте, /І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь. / Бо хто ма­тір забуває, / Того Бог карає, / Того діти цураються, / В хату не пускають. І хилитесь, як і хилились. /І знову шкуру дерете / З братів незрящих, гре­чкосіїв. В своїй хаті своя й правда, /І сила, і воля. Доборолась Україна / До самого краю. / Гірше ляха свої діти / Її розпинають. Дастьбі... Колись будем /І по-своєму глаголать. І ми не ми, і я не я. І на Січі мудрий німець / Картопельку садить. І оживе добра слава, / Слава України. І премудрих немудрі одурять. Кайданами міняються, / Правдою торгують. Не минайте ані титли, / Ніже тії коми. Нема на світі України, / Немає другого Дніпра, / А ви претеся на чужину / Шукати доброго добра. Схаменіться! Будьте люди, / Бо лихо вам буде! / Розкуються незабаром / Заковані люде. Розкуйтеся, братайтеся. Схаменіться, недолюди, / Діти юродиві! Якби ви вчились так, як треба, / То й мудрость би була своя. У нас воля виростала, / Дніпром умивалась, / У голови гори слала, / Сте­пом укривалась! Обніміться ж, брати мої, / Молю вас, благаю!

"Заповіт" Т.Шевченко

Рід літератури «Заповіт»: лірика.

Вид лірики : патріотична (громадянська).

Жанр : ліричний вірш.

Віршовий розмір: хорей.

Провідний мотив : заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду; віра поета у світле майбутнє України.

Композиція: за формою «Заповіт» — монолог. Складається із шести строф, що об’єднані попарно й утворюють ніби три сходинки, кожна з яких має свою провідну думку, певні ритми та інтонацію, а разом становлять гармонійну цілісність. Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу. Експозиція: «Як умру, то поховайте... На Вкраїні милій...». Зав ’язка: «...Як понесе з України... Кров ворожу...».

Кульмінація: «...Вставайте, / Кайдани порвіте...». Розв’язка: «...І мене... Не забудьте пом’янути / Незлим тихим словом».

У розгортанні сюжету можна виділити три частини, пов’язані між собою за допомогою інтонацій.