Галина Пагутяк — одна з найбільш таємничих українських письменниць. Лауреат Шевченківської премії 2010 року за роман „Слуга з Добромиля“, авторка понад десятка книг.

Народилася 26 липня 1958 р. в с. Залокоть Дрогобицького району на Львівщині, згодом родина переїхала у село Уріж.

Тато Галини Василівни — Василь Пагутяк, мама — Іванна Басараб. Галина — наймолодша з трьох доньок в сім'ї. Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш або як ще його називає Галина Пагутяк, Влад Басараб).

Закінчила факультет української філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Працювала в школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї. Член Національної спілки письменників України. Авторка багатьох книг. Г. Пагутяк — член Національної Спілки письменників України. Нині письменниця мешкає у Львові.

Галина Пагутяк про свій роман «Зачаровані музиканти».

Історія цього роману – в історії моєї родини. Мій дідо ще перед війною, пасучи коней за рікою, бачив зачарованих музикантів і панну з жовтим волоссям. Я назвала їх – Ті, що літають в повітрі.Британці називають їх сідами ( різновидом ельфів). А дія роману відбувається у 16 столітті, в містечку Журавно, де Свіча зливається з Дністром, і де добували ще 400 років тому порфир, білий камінь. Ця книга – підтвердження того, як місце, краєвид самі підказують сюжет.Найбільш романтична моя річ. Можна повторити мандрівку Матвія, який шукав Панну.Спершу Журавно.Берег Дністра з видом на гору Бокоцин, за рікою – закинутий кар’єр, де з землі визирає білий камінь. Тоді дорога на Гніздичів.Там зараз дивовижно гарний монастир з годинником.Звідти близько до Жидачева. Місце, де був монастир, біля села Гірське. Чорний ліс. Ілів поблизу Стільско з дивовижними печерами.Озеро Обшир на хуторі Прийма біля Миколаєва. І останнє – печера Прийма, яку неможливо знайти. Я сама тричі її шукала, і не знайщла.Довелось мене везти туди. Повіз мене не абихто, а ювелір, український Фаберже, Ігор Мирошніков, фотомисливець, мандрівник і краєзнавець.Там я попросила мене залишити і? сидячи на горі над печерою? медитувала.

Була в мене кумедна історія. Я сиділа в Борисполі, чекаючи на посадку до Калінінграда, коли мені зателефонував художник. Йому потрібен був мій підпис.І негайно. Того ж дня в дюнах на куршській косі я написала на білому піску « Галина Пагутяк» і сфотографувала підпис. Правда, книжка вийшла без нього, але світлина є в мене досі.