СЛАВА ГЕРОЯМ! ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ І ШАНА ЗАГИБЛИМ...
Невже ти думаєш, що всі вони зі сталі? Душа не мерзне, серце не болить? Йдуть воювати сильні й витривалі, Щоб разом Україну боронить? Там є хлоп'ята і дівчат немало, Такі ж, як ти - нема ще й двадцять п'ять, Легке життя на пекло поміняли. Комусь же треба мирних захищать. Чоловіки, що плачуть, наче діти, Коли читають вірші і листи, Вони завжди хотіли в мирі жити, І щастя, і добро у світ нести. Невже ти думаєш, їм легко помирати За те, щоб інші мали новий день. Я знаю, їх давно чекає мати, Та мріють обійнять своїх дітей. А ти байдуже мимо них проходиш, Ти, наче в іншім вимірі буття. Вони ж – твого спокою на сторожі. А хтось за тебе вже віддав ...
«Вони віддали життя за вільну Україну. Наші герої – наші випускники»
Васил'єв Олексій Олександрович
10.06.2000 - 27.08.2023 р.
"Пішов захищати Україну, не роздумуючи"
Прядун Роман Миколайович
Роман Миколайович Прядун народився 13 червня 1985 року в Кропивницькому. В юності активно займався спортом. У 2000 році закінчив школу №23 (нині Балашівська гімназія), потім навчався в Кропивницькому кооперативному технікумі економіки і права імені Сая. Працював приватним підприємцем.
На початку 2023 року Роман Прядун був мобілізований до лав Збройних сил України. Служив стрільцем-помічником гранатометника механізованого відділення.
Загинув у бою з російськими загарбниками 4 липня, в районі Кліщіївки Бахмутського району. Похоронили солдата Романа Прядуна 13 липня в Кропивницькому, на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища. У вічну путь загиблого Героя провели рідні, друзі, бойові побратими.
ПЕРЦОВ СЕРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
18.11.1980 - 9.11.2022 Р.
Саржевський Віталій Володимирович (27.11.1976-20.02.2023)
46-річний штаб-сержант Віталій Саржевський загинув 20 лютого поблизу села Дубо-Василівка Донецької області, розповіла подруга родини Людмила Безугла: "Ще з 14-го року він рвався – розумів, що війна почалася, але ми цього ще не розуміли. 24 лютого пішов добровольцем, воював, був поранений. Після поранення знову повернувся на війну".
У загиблого залишився син.
Сергію Антонову був 41 рік, у нього лишились дружина, син і 91-річна бабуся.
30 грудня 2022 р. Рідні, друзі, колеги, однокласники попрощались з Сергієм Антоновим – військовим, який загинув у Сєвєродонецькому районі Луганської області 24 грудня. Він був командиром мінометної батареї механізованого батальйону. Під час повномасштабної війни його мобілізували. До цього працював на залізниці понад 20 років.
Сергій був виваженим, спокійним і відповідальним під час навчання у школі, розповіла його класна керівниця Світлана Литвин.
"Я нещодавно зустріла Сергія. Ми дуже тепло з ним поспілкувались, сказав, що їде під Бахмут, попросила, щоб беріг себе. Він був дуже добрим, позитивним і зажди усім приходив на допомогу. Його всі дуже любили і поважали. Це був справжній друг. Я пишаюсь тим, що вклала частинку своєї душі і серця до виховання таких хлопців, які боронять нас зараз".
Сергій Антонов працював на залізниці 21 рік монтером колії, розповів його колега Анатолій Биков. "За цей час він проявив себе як професіонал, добрий товариш, який завжди відповідально ставився до ввіреної йому роботи. Після мобілізації приїжджав у нетривалі відпустки, заходив на підприємство, спілкувався з нами, казав, що все добре, ми переможемо".
Поховали бійця на Алеї слави Далекосхідного кладовища
І знову так болить за кожну дитину, кожного вбитого українця. Де ж брати таке серце все це витримати коли біль проникає в кожну клітинку твоєї душі... Вічна пам'ять тобі, Максиме! Вічна пам'ять всім нашим хоробрим захисникам, полеглим на цій війні. Нехай рідна земля буде їм пухом!!!
Солдат вiйськової служби за контрактом Максим Хижняк загинув 19 жовтня в районi Нової Кам’янки на Херсонщинi пiд час виконання бойового завдання. Через два днi йому мало б виповнитися 26 рокiв.
Кричить душа, а серце плаче від нестерпного болю...не хочемо вірити у цю страшну реальність... немає тебе...Нашого Сонечка, племінника, брата, похресника, сина, онука, друга, і просто Позитивчика, Нашого Героя.... До цього дня не хотіли вірити і сприймати... Але реальність страшна і невблаганна. Загинув,захищаючи нашу країну на півдні України... Максиме! Як багато хочеться тобі сказати, як хочеться тебе обійняти і просто поговорити...Ти завжди посміхаєшся. До останнього вірили, що ти на завданні... Любий, єдиний наш, пробач,якщо чимось образили! Ти завжди був яскравим, добрим, з почуттям гумору, любив життя і нам говорив, що потрібно Зараз жити і бути щасливими! Любимо тебе безмежно!!! Доземний Тобі уклін і Вічна пам'ять!!! Дякуємо тобі!!! Слава Україні!!! Слава Нашим Героям
Олександр Бузько
Олександр Леонідович Бузько народився 28 серпня 1980 року в місті Кропивницький. У 1997 році закінчив Балашівську гімназію. Однокласники згадують Олександра як вірного друга, який завжди був душею компанії, з завищеним почуттям справедливості. З особливою повагою ставився до вчителів школи.
Після закінчення школи Олександр здобув фах електромонтера четвертого розряду.
Олександр був ерудованою та всебічнорозвиненою людиною, здавалося, ніби він знав про все: від будови двигуна літака до правильного вирощування певного сорту винограду. Але справжнім захопленням було написання музики. Писав і поезію, яка часто лягала на музику і перетворювалася у пісні, які перехоплюють подих з перших рядків...
За свій талант і любов до музики і отримав свій позивний Маестро.
Командир 1 батальйону 53 окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха згадує: «Саша був хорошою людиною, справжнім воїном і мужнім чоловіком."
"Був завзятим, гарячим, сміливим і відважним. Він віддавав останнє побратимам. Таких, як він, більше немає. Ви навіть не уявляєте, яким він був, скільки хлопців врятував" - згадує про Олександра побратим.
25 лютого 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Олександр вступив до лав збройних сил України. З березня приймав участь у найзапекліших бойових діях у складі 53 ОМБр у Донецькій області.
Загинув Олександр під час артилерійського обстрілу під час боїв поблизу міста Вугледар Донецької області.
Похований Герой на Алеї почесних воїнських поховань Рівняньського кладовища в місті Кропивницький.
При житті Олександр був нагороджений медаллю "За військову службу Україні " за мужність і відвагу, самовіддані дії, виявлені у захисті державних інтересів України.
У Олександра залишилася донька, дружина та син від першого шлюбу
Вірш написаний дружиною загиблого Воїна в пам'ять про коханого
Твоє життя було як бій,
Та ти ніколи не здавався.
В кулак зібрав всю злість і гнів,
Вставав, і знов до бою рвався.
Бо честь і правда, саме те,
За що в житті і варто битись...
Текла в тобі козача кров,
Не міг ти, здатись і спинитись...
Йдучи всьому наперекір
Ти вірив, світло переможе...
І вийшовши з пітьми на бій
Життя віддав...
А так не кожен зможе...
#памяті_Маестро
Солдат Олександр Бузько, позивний Маестро, загинув 26 квітня 2022 року внаслідок ворожого артилерійського обстрілу біля міста Вугледар на Донеччині. Бійцю був 41 рік.
Олександр народився у місті Кропивницький Кіровоградської області. Закінчив Кіровоградське вище професійне училище №4, здобув фах електромонтера. Був творчою людиною. Займався музикою, писав вірші, виконував власні пісні.
Під час повномасштабного російського вторгнення Олександр воював за рідну країну у лавах Збройних Сил України. Був стрільцем 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха.
«З перших днів повномасштабного вторгнення Саша став до лав Збройних сил України. Він був сміливим, відважним, мужнім, щирим. Він був найкращим чоловіком, справжнім воїном та захисником своєї країни», – розповіла дружина бійця Катерина.
Дружина Олександра Бузька Катерина Тикман каже, навіть не встигла змінити прізвище, бо одружились у березні. "Знайомі дуже довго, він – моя шкільна любов. Ми познайомились у 2001 році. Але не склалося. В 2020 почали спілкуватись, а у 2021 почали жити разом. Пішов у військкомат і його забрали, він прийшов додому, каже: все, збираю речі і їду".
Олександр був творчою людиною, писав вірші, музику, грав на гітарі. Через своє захоплення отримав позивний "Маестро". Нині жінка мріє видати збірку віршів чоловіка.
Солдат Бузько нагороджений медаллю «За військову службу Україні» посмертно.
Поховали захисника на Алеї Слави у Кропивницькому.
В Олександра залишилися дружина і донька.
Паршутін Олег Володимирович
Дата та місце народження: 14 березня 1975 р., м. Кіровоград.
Дата та місце загибелі: 31 липня 2014 р., с. Василівка, Амвросіївський район, Донецька область.
Звання: Сержант.
Посада: Молодший інспектор відділення інспекторів.
Підрозділ: Донецький прикордонний загін.
У Кіровограді попрощалися з прикордонником, загиблим в зоні АТО
СЛАВА ГЕРОЯМ!
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ
І ШАНА ЗАГИБЛИМ...