«Взявся за гуж - не кажи, що не дуж» – інтерв’ю з веломандрівником Богданом-Нестором Ліпичем

Богдан-Нестор Ліпич не лише завзятий велотурист, але й громадянський активіст, засновник і голова громадської організації «Творчі та незалежні», а також резидент радіостанції Kiss FM Ukraine. І це ще далеко не всі його заслуги. Тому будемо знайомитися ближче.

- Що ти можеш розповісти про себе?

- Буваю закордоном на заробітках, займаюся своїм проєктом Ukraine Dancing, який зараз, по-перше, дуже виріс за останні роки і, по-друге, надзвичайно потужний, бо включає в себе програму на радіо, власний лейбл (тобто студію звукозапису), де ми видаємо музику на різних музичних платформах та власну музичну премію, яку ми проводимо вже другий рік поспіль. Подорожую та інколи виїжджаю діджеєм на гастролі, коли дозволяють можливості. Як закінчиться карантин, то буду займатися цим частіше, тому що ця сфера мені дуже подобається. До карантину в мене були такі часи, що я за рік проводив більше ста дискотек. Наприклад, в 2019 році було проведено більше 90 вечірок.

Бліц

- Чай чи кава?

- Молоко.

- Теплий клімат чи холодний?

- Теплий. Коли я був на Балканах, то зрозумів, що мені хочеться жити в країні, де завжди літо. І я дуже люблю ходити в шортах і футболці. Холод не для мене. Та й немає що вдягнути узимку: обійду весь ринок і нічого собі не знаходжу, бо нічого не подобається. Не люблю куртки, бо ходиш як ведмідь закутаний. Все-таки шортики і футболочка - це моє.

- Паперові карти чи навігатор?

- Звичайно навігатор, паперові карти не зручні, вони псуються в дорозі. У мандрівку на Балкани я брав паперову карту, а навігатор встановив на смартфон. Паперовою картою майже не користувався, тому зрештою використав її в банальних цілях – розпалив вогнище.

- Солодке чи солоне?

- Солодке.

- Яку рису характеру цінуєш в людях?

- Щирість.

Що ж, сподіваюся ви вже познайомилися з нашим героєм, а тепер розпитаємо в нього докладніше про подорожі.


- Скільки тривали твої мандрівки і яку відстань ти подолав велосипедом?

- Перша мандрівка до Парижа тривала 30 днів, і це 2400 км, а поїздка на Балкани – 65 днів, 5872 км. Загалом відвідав велосипедом 16 країн.

- Без яких речей неможливо обійтися у тривалій веломандрівці?

- Гроші. Чим більше грошей, тим краще. Гроші у мандрівці вирішують будь-які проблеми, фактично 99% всіх потреб. Зламалось якесь спорядження – ти можеш його купити, можеш заночувати в готелях чи хостелах (як я іноді робив), а не в наметі. Якщо говорити про спорядження, то це велосипед, намет (це залежить від того, як ти плануєш свою мандрівку, тому що не всі веломандрівники живуть в наметі. Для коротеньких мандрівок можна обійтись хостелом), насос, мобільний телефон з інтернетом (зв’язок необхідний), документи. Загалом, в мене є величезний список, у якому зазначено, що варто взяти з собою в подорож. І щоразу з кожної нової мандрівки я його вдосконалюю: щось викреслюю, щось додаю. Серед списку речей я б виділив ще одну важливу річ. Якщо ти їдеш за враженнями, то бажано було б ці враження комусь передати. Через фото, або відео. Мобільного телефону може не вистачити, тому треба брати цифровий фотоапарат, або маленьку камеру GoPro. В останню мандрівку я брав навіть квадрокоптер.

- Де брати гроші, коли ти велотурист?

- Заробляти. Тут зустрічне запитання – де заробляти? Треба думати. Зрештою, можна поїхати на заробітки закордон, це ж може кожен та й я основний дохід беру із-за кордону. Тому що розумію, що в нас в Україні хороших грошей не заробити, а зарплати які пропонують – посміховище та знущання з людей. Хоча свої джерела доходу в Україні я маю, та це у порівнянні з європейськими аби «випити пива» . Я завжди акцентую на тому, що треба думати про власну справу, власний проєкт, а не на когось працювати. Тоді будуть гроші.

- Як знайти спонсорів для своєї подорожі?

- Мені допомогли люди, які вже на цьому знаються і я не можу безкоштовно розкидатися цією інформацією. Є спеціальна методика, формула, де все розписано покроково: як шукати спонсорів, як звертатися до них та всі інші нюанси. Цю формулу я ще більше вдосконалив після того, як знайшов спонсорів для своєї мандрівки. На жаль, розкривати її я не можу, хіба що за гроші (авт., - сміється), тому, читачі, якщо бажаєте, аби я вам допоміг – пишіть мені в приват.

- Чому ти подорожуєш наодинці, а не в компанії з друзями?

- Коли я їхав у першу мандрівку, то розмістив оголошення в фейсбуці: «Хто бажає зі мною поїхати?...». Декілька людей відгукнулося: пара з Хмельницького – Сергій Толстіхін і його дружина (вони також постійно подорожують). Але в нас були різні маршрути, вони запрошували мене до себе в компанію, але їхали не до Парижа, а десь на Балтійські країни і трохи пізніше, ніж я планував. А мені це не підходило, тому їх компанія відпала, хоча ми й досі спілкуємося: дуже хороші люди, з якими є про що поговорити. До речі, ще й хороші громадські активісти, в них є своя громадська організація, що і мене надихнуло створити свою. Також мені написала людина з міста Ківерці, що під Луцьком, але з ним теж не склалося. А про колег, друзів, знайомих – не йшло навіть мови, вони взагалі висміювали мене: «Ти що дурний?», «Поїдеш в таку даль, ти жартуєш?», «Смієшся? Я до магазину кілометр по хліб з’їжджу, то мені вже ноги болять, а ти хочеш до Парижа?!. Це треба мати хорошу фізичну підготовку, якої у тебе нема» і багато подібних відмовок та міфів. А от в другу мандрівку зі мною планувала поїхати моя подруга, але я хочу бачити навколо себе людей серйозних і відповідальних. Людей, що взялися за справу і мають завершити її до кінця, щоб я не чув у дорозі їхнього ниття: чи то «мене комарі кусають», чи то «давай зупинимось, бо мені ноги болять». Якщо взявся за гуж - не кажи, що не дуж. Моя подруга безвідповідально поставилась до мандрівки ще на етапі підготовки, тож я не взяв її з собою.

- Чи виникали у твоїх мандрівках масштабні труднощі з якими було важко впоратися?

- Звичайно, особливо в останній мандрівці. У першій мандрівці постійно ламався велосипед. Коли я приїхав до своїх спонсорів, що подарували мені новий транспорт, вони запитали в мене, яким велосипедом їздив до Парижа. Коли відповів, що це був Hammer S200 - вони взялися за голову, мовляв, ми здивовані, як ти взагалі ним кудись доїхав! З другим велосипедом CUBE AIM 29 труднощів майже не виникало.

Були й інші ситуації. Абсолютно всі 10 країн (не враховуючи Хорватію) були гірськими. І бувало так, що їдеш постійно вгору, цілих 15 кілометрів. А бували такі погані дороги, що доводилось вести велосипед в руках. Тоді я сідав на перепочинок і писав до близьких: «Це ж***» і доки не отримував слів підтримки – далі не рухався. Проте найбільша складність в подорожі трапилась, коли я був у Греції в чернечій республіці Афон. Свій велосипед лишив у місті Уранополіс, тому півостровом рухався лише пішки. Відвідав 10 монастирів, а між ними - кам’яні гірські стежки: по них дуже складно ходити, потрібно бути максимально обережним, можна підсковзнутися та звалитися. За цей час я дуже натер собі ноги. До крові. І ці рани не зажили навіть коли вже прибув додому.

- У такі моменти тобі не хотілося кинути все і повернутися додому?

-Ні. Я запланував будь-якими цілями, але досягнути мети. Нехай і через кров. Були труднощі, але ж я сам підписався на таку авантюру, тому назад шляху немає. І, зрештою, ким я тоді лишуся в очах людей, коли фактично на весь світ заявив, що проїду 10 країн і здався напівдороги.

- Ти писав у своєму блозі, що якби навігатор Google Maps був живою людиною, ти б його вбив. А як ти справлявся з цією проблемою? Які були альтернативи?

- Навігатор – це катастрофа. По-перше, він показує не всі дороги, навіть у цій мандрівці бувало їдеш і пише, що це «невідома дорога». Буває не показує кругові цільця на дорозі, або показує дороги там, де їх вже нема. Карти Google потребують оновлення. В таких випадках я шукав інші шляхи.

- Враховуючи твою любов до велосипедів, яким ще видом транспорту найчастіше користуєшся?

- Автобусом, але я також люблю кататися електросамокатом.

- Які країни з твоїх двох подорожей запам’яталися найбільше? І чому?

-Кожна країна, звичайно, особлива і запам’яталася по-своєму. Але, напевно, найбільше вражень, в останній мандрівці справила Румунія та Греція. У Румунії надзвичайно красиві краєвиди. Румунські Карпати знімав з квадрокоптера. Коли був там то наче ейфорії не відчував, а коли повернувся додому і оглянув відзнятий матеріал – то перехоплювало подих, бо така краса навколо. Те ж саме стосувалося першої мандрівки до Парижа. Стоїш собі біля тієї залізної конструкції і думаєш: нічого особливого. А коли приїжджаєш додому і оглядаєш кадри нічного Парижу та Ейфелевої вежі – розумієш, що був у казці і зовсім не цінував того.

А от в Греції я на декілька днів затримався на чернечій республіці Афон. Це окрема територія півострова, автономна республіка, на якій живуть винятково ченці чоловічої статі. І жінок туди не пускають. Афон у православ’ї рахується одним із найсвятіших місць на планеті, після Єрусалиму та Вифлеєму. Та й завжди цікаво було, чому ж туди постійно їздять українські політики. Напевно за передбаченнями, хоча я особисто людей, які передбачають майбутнє не зустрів (сміється). Звісно, ще хотілось відвідати Афіни, але я відразу попрямував в Македонію, аби якнайшвидше завершити подорож, бо погода щоразу погіршувалась та наближалася до зими.

- У тебе в блозі створений цілий список поганих порад «не їдь, бо», а що б ти написав для «їдь, бо»?

- Їдь, бо що ти бачив в цьому житті! У нас в суспільстві люди мислять так: «Хай-но в мене буде сім’я, трохи стану багатшим - тоді і буду подорожувати!». Мушу розчарувати, але в більшості випадків така схема не працює. Треба подорожувати вже! Дуже добре, коли в мене ще немає сім’ї, тому немає прив’язаності до дому. А ще, подорожі корисні тим, що людина займається самопізнанням, знайомиться з різними культурами, стає більш толерантною до людей та інших культур. Подорожі допомагають зрозуміти, чого ти хочеш від життя, а це додає впевненості. А от веломандрівки ще й додають неабиякий досвід: після проблем, яких я переживав у дорозі – звичайні життєві проблеми в побуті здаються дрібницями і їх тепер «лускаю, як соняшникове насіння».

- Ти писав, що коли повертався з Парижу, то виникла велика проблема. У тебе розрядився телефон і ти не знав, як дістатися до автобусу, який мав невдовзі відправлятися. Але ти все ж знайшов вихід з ситуації. Як?

- Екслюзивно для цього інтерв’ю відповім на запитання. Ніколи публічно цього не говорив. Є така фраза: стукайте і вам відчинять. Зі мною сталося те ж саме. Я придбав квиток з Парижа до Львова, провів трансляцію у фейсбук з Ейфелевої вежі і за цей час у мене майже до кінця розрядився телефон. Тут я розумію, що треба ще встигнути доїхати до автостанції, розкласти велосипед, сісти на автобус, а автовокзал в іншому кінці міста. Квитки вже на руках. Я сів на велосипед і в дорозі телефон та Power Bank розрядилися. А що таке відсутність телефону? По-перше, це відсутність навігатора – я не знаю куди їхати. По-друге, відсутність перекладача – я не можу домовитись, аби мою проблему вирішили. І взагалі – як встигнути на автобус? Час минає. Я жестами та загальними фразами з англійської звертаюся до таксистів, а вони як тільки бачать велосипед, то одразу відмовляють, бо це ж забруднить салон, а ще й треба помістити багаж. Мені кажуть: «Їдь на метро». Від цієї поради теж відмовився: був упевнений, що точно не встигну на автобус. По-перше, не розберусь із пересадками, адже станції метро підписані іноземною мовою. У мене вже був подібний досвід в Брюсселі: там офіційно функціонує бельгійська та французька мови і станції метро підписані обома мовами. Це така плутанина для іноземців, що просто жах. Далі я намагався спіймати хоч якесь авто, але теж отримав відмову. Що робити? Виходу немає. Принаймні так здавалося. Я заспокоївся, сів і подумав: чому ж мені всі відмовляють? Мабуть, через велосипед, його великі габарити. Тоді швиденько за 5 хвилин розбираю свого залізного коня та упаковую його окремі частини у величезні сміттєві пакети. І тут під’їжджає новеньке таксі – я одразу зупиняю, стаю на коліна перед таксистом, показую на квиточки та годинник, що потрібно терміново їхати. Він ще не встиг нічого сказати, як мій велосипед був у його багажнику. Я не лишив таксисту вибору. Коли ми доїхали до автовокзалу, то залишалось 10 хвилин до відправлення автобуса. А до платформи ще йти десь 200 метрів. Я лишаю таксиста, біжу та домовляюся з водієм, щоб мене почекав. Потім повертаюся, забираю частину своїх речей. І так декілька разів, доки не розрахувався з таксистом. Він взяв трохи більшу суму, але я не перечив: людина справді допомогла в критичній ситуації. Я встиг на автобус, хоча з мене стікав піт. Полегшено відкинувся на сидінні і зрозумів, що знайшов вихід з абсолютно безвихідної ситуації. Був шокований, бо сам не очікував того.

- Ти пишеш книгу про велоподорожі, коли плануєш випуск?

- Мало часу на книгу, але в мене вже повністю готовий її зміст (авт., -відкриває нотатник і показує) і потрібно по ньому працювати. Такої книги для веломандрівників я не бачив взагалі у світі, а особливо для початківців. І я сподіваюся, що надихну багатьох людей на веломандрівки, коли її напишу. Про конкретні дати нічого не можу обіцяти, бо максимально критично бракує часу, тим більше стараюся кожного року відвідувати мінімум 5 країн, а до мандрівок треба все ж таки готуватися. Зараз я готуюся ретельніше: якщо попереднього разу я їхав і мені постійно чогось бракувало, то в останній мандрівці я подорожував «на широку ногу»: як і фінансова підготовка так і всі інші нюанси були добре продумані.

- Чи плануєш ще подібні поїздки?

- Звичайно. Я хочу відвідати всі країни світу і, можливо, велосипедом. Поки є здоров’я, сили, то буду ще велосипедом кататися. В першу чергу потрібно проїхати країни Європи, а я ще не всюди побував. Є ще три непройдені напрямки: до Португалії (Угорщина, Словаччина, Чехія, Італія, Іспанія), напрямок балтійських країн і кавказький напрямок до Грузії.

- Насамкінець, яку пораду ти можеш дати своїм читачам, які хочуть подорожувати велосипедом?

- Якщо мрієте про подорожі, то не слухайте людей, які ніколи не подорожували. Набирайтеся досвіду у професіоналів - людей, які знаються в цьому. Я завжди раджу всім мати поменше упереджень, щодо людей, країн тощо. А ще порекомендував би поменше слухати старших людей, батьків, адже вік у наш час зовсім не є критерієм мудрості. Наші діди та батьки вийшли із « совка» , тому і світу не бачили. То що ж вони можуть порадити про подорожі!

Щоб дізнатися більше про мандрівку до Парижу переходьте за посиланням на блог Богдана-Нестора Ліпича. А також підписуйтесь на фейсбук та черпайте величезні дози мотивації.

Христина Крот

30.01.2022