методична робота

Творчість вихователя: як її розвивати

Поняття творчість педагога здебільшого вжива­ється як саме по собі зрозуміле утворення, коли йдеться про впровадження інноваційних ідей у педагогічну діяльність. Специфіка ж творчої діяль­ності вихователя дошкільного закладу в літературі лише окреслена окремими штрихами в зв’язку з розвитком здібностей дітей.

Психолог Т. Піроженко зазначає: кожний педагог, кожна група і кожна окрема дитина переживає, усві­домлює і проявляє творчий процес своєрідно, що зайвий раз доводить неможливість застосування одного універсального підходу до розвитку дітей. На думку С. Тищенко, творення особистості вихованця й самотворення педагога — сторони єдиного процесу й нерозривні, як рух правої й лівої ноги при ходьбі.

Результатом творчості вихователя дошкільного закладу є зростання його професій­ної майстерності та особистісний саморозвиток.

Творчість вихователя – це здатність винаходити в процесі повсякденної професійної діяльності щось нове, комбінувати й видозмінювати, адаптувати відоме до вікових та індивідуальних особливостей конкретної дитини; гнучкість у виборі адекватних засобів впливу на малюка; пошук нестандартних способів розв’язання освітніх завдань; оригінальне доцільне застосовування засобів стимулювання творчої ініціативи вихованців та їхньої пізнавальної активності.

Інакше кажучи, педагогічна творчість — засіб і водночас результат діяльності вихователя у по­доланні себе вчорашнього, процес оновлення, вдосконалення, сходження до ідеалів і цінностей у професійній діяльності.

У міру того, як розкріпачується творча енергія та оновлюються її запаси, зазначає К. Роджерс, зни­жується рівень тривожності й стресу, інтегруються в єдине ціле наші інтелект, тіло, емоції та дух, роблячи нас сильнішими і даруючи почуття радості та надії. Коли на нас накладаються обмеження, ми стаємо напруженими, починаємо хворіти. Творчість — це процес трансформування, зцілення. Відчувши хоча б одного разу радість творчого піднесення, вихова­тель вже не може працювати без цього.

Позитивні почуття й емоції, що сповнюють люди­ну в процесі творчої діяльності, не лише підтриму­ють, спонукають до подальшої творчої активності, а й відволікають від концентрації на стресогенних чинниках професійної діяльності, тим самим обе­рігаючи від стресів і запобігаючи виникненню син­дрому професійного вигоряння.

Особливості творчості вихователя

Особливість творчості вихователя дошкільного закладу полягає в тому, що він налагоджує стосунки з кожним малюком як з творчою особистістю в процесі їхніх спільних багатократних ігрових, пошукових дій і варіацій спів­творчості в різних сферах діяльності.

Розмірковуючи про специфіку твор­чості вихователя, насамперед зазна­чено: продуктами творчості є не лише результати творчої діяльності у вигляді конспекту, нового дидактичного матеріалу, мето­дичної розробки тощо, а й результати творчої вза­ємодії з вихованцями у вигляді художнього виробу, придуманої казки, інсценованої ситуації тощо.

Творчість не можна нав’язувати. Її відшліфовує сам педагог. І для цього потрібна справжня свобода діяльності. Щоб мати творчих педагогів треба, насампе­ред, надавати їм можливість бути вільними в ор­ганізації своєї роботи.

Водночас педагогічна творчість потребує під­тримки та заохочення, чому сприяють відповідне середовище та культивування її в колективі. Тож керівник дошкільного закладу має дбати про ство­рення певного конструктивного діалогу в системі “творче середовище — творчий педагог”. Поряд з розвитком творчості в педагогічному колективі за­галом, варто підтримувати та розвивати творчість кожного працівника зокрема, виробити переконан­ня в кожного члена колективу: “Я можу творити”, “Я здатен до творчості”.

Для запуску творчих механізмів максимально значущими саме на початкових етапах є яскраві враження, події, явища, піки позитивних емоцій, пов’язані з особливою роллю творчості в житті педагога.

Психологічні чинники розвитку творчості

Перша група чинників стосується формування готовності педагога до творчості в професійній діяльності. Це відбувається через зняття “антитворчих” бар’єрів, зумовлених невірою педагогів у власні можливості, страхом перед невизначеністю, нерозумінням потреби або небажанням витрача­ти сили на пошук нових форм взаємодії з дітьми.

Ефективний чинник підвищення рівня індиві­дуальної та колективної творчості — професійна потреба в оволодінні секретами майстерності. Педагогічну творчість стимулюють нетрадиційні та інтерактивні форми організації роботи.

Прагнення вийти за межі умовностей та кон­сервативних правил теж є спонукою до твор­чості. Яскрава розповідь колеги про застосування нетрадиційних прийомів, особливо, якщо той ви­ступає емоційно, його міміка, жести, сила голосу, які випромінюють позитивні почуття, енергію та впевненість, активізують учасників, заряджають їх на творчість. Особливо добрий ефект буває, коли педагоги-новатори, не лише розповідають про свої досягнення, а й залучають усіх присутніх до спільного творчого пошуку. Якщо кожен може по­кластися на толерантне ставлення колег, то смі­ливо висуватиме найфантастичніші творчі ідеї, що сприятиме особистісним відкриттям, стане по­штовхом до активізації творчого пошуку його са­мого і колег.

Напрями творчої діяльності вихователя

1. Моделювання процесу взаємодії вихова­теля з дітьми.

2. Удосконалення відомих або розробка нових педагогічних методів і прийомів.

3. Збагачення ігрового та розвивального середовища.

4. Оригінальне розв’язання проблем методичного характеру.

5. Пошук неординарних форм співтворчості з дітьми.

6. Вибір ефективних засобів стимулювання творчої активності дітей та їхніх батьків.

7. Підтримка процесу співтворчості з дітьми.

8. Допомога дитині у пізнанні власного творчого потенціалу, здатності розуміти й створювати красу навколо себе.

9. Упровадження сучасних педагогічних ідей у практику своєї роботи.

10. Опанування нових освітніх технологій.

Алгоритм вправляння у творчості

Зрозуміло, що творчість потребує натхнення. Однак вихователь не може сподіватися на спон­танне, некероване натхнення, надто відповідаль­на й складна його робота. Ось чому подекуди так важко приживаються інновації на педагогічній ниві. Вони набувають життєвої сили лише тоді, коли пе­дагог творчо осмислює їх.

Хоча творчий педагогічний процес глибо­ко індивідуальний, існують “рецепти” емо­ційного налаштування на творчу діяльність, певний алгоритм вправляння у творчості.

На першому етапі вихователь готуєть­ся і налаштовується на творчу взаємодію з дітьми. Він ознайомлюється з навчальним матеріалом, прагнучи (чи змушуючи себе) захопитися ним, і тим самим збуджує в собі ба­жання творити й учиться керувати процесом за­своєння матеріалу, а відповідно, й діяльністю, яка для цього передбачається.

Оскільки педагогічна творчість неможлива без співпереживання дітям, які зазнають труднощів, то педагог має багаторазово повертатися до давно за­своєних ним понять, щоб подивитися на них очима вихованця, знайти емоційно привабливу “родзинку” в старому, добре відомому, щось нове в самому матеріалі або у власному ставленні до нього.

Якщо педагог не здатен зробити педагогіч­ні завдання привабливими для себе, то йому не вдається зацікавити й вихованців, і, навпаки, за­хопившись, він викликає зустрічну творчу актив­ність дітей.

На другому етапі творчого пошуку педагог має знайти в собі самому і поза собою духовний ма­теріал для творчості. Тут у пригоді стане прийом відсторонення, широко відомий у мистецтві. Він допомагає стимулювати творче самопочуття й ін­терес до майбутньої діяльності та допомагає від­найти щось особливе в добре відомому матеріалі. Суть його полягає в “переломленні” звичного крізь призму сприйняття “людини, яка не розуміє”.

Третій етап полягає в тому, що вихователь створює подумки внутрішній і зовнішній образи майбутньої взаємодії з дітьми, цілісний образ май­бутньої співпраці з ними, засоби й результати сти­муляції їхнього творчого самопочуття.

Побачити можливу модель майбутньої спів­творчості, чіткіше уявити її структуру педагогам допомагає прийом поділу робочого дня на етапи. Детальна творча розробка кожного етапу, визна­чення його завдань дає вихователеві можливість продумати майбутню діяльність: у цілому і на тому чи іншому відтінку роботи, поєднати різнопланові завдання в єдиний педагогічний процес.

На четвертому етапі вихова­тель втілює свою творчу ідею у видиму оболонку: план, конспект, наочність, дидактичний матеріал.

П’ятий етап творчості вихова­теля — вираження ним свого емо­ційного ставлення до матеріалу, щоб викликати у дітей бажання творчо реалізувати педагогічне завдання, розвиваючи й допов­нюючи його.

Шостий етап — втілення в практику педагогічної ідеї, повне злиття власного творчого підне­сення і творчої активності вихо­ванців. Обидва процеси мають відбуватися одночасно, породжу­ючи, підтримуючи та розвиваючи один одного. Емоційне занурення педагога та дітей у творчість су­проводжується емоційним підне­сенням: вихователь, отримавши від дітей зворотний заряд емоцій та енергії як ре­зультат співтворчості, налаштовується на новий творчий пошук. Цей позитивно забарвлений емо­ційний стан залишається в підсвідомості, фізіоло­гічній та емоційній пам’яті, що надалі слугуватиме мотиваційним базисом у творчості.

Сьомий етап творчості вихователя — рефлексія процесу та результатів взаємодії з дітьми: “прокру­чування” у думках подій робочого дня (відзначення досягнень та проблем, ефективних і неефективних прийомів роботи), робота перед дзеркалом над мімікою, виразом обличчя, очей.

Систематичні вправляння у професійній реф­лексії актуалізують творчий потенціал вихователя та його вихованців.

Індивідуальна робота з педагогами

Психологія педагога має не замикатися на власних проблемах професійної діяльності, а спрямовуватися на серйозну, творчо зорієнтова­ну активність. Тож особливої актуальності набуває проблема пошуку нових форм співтворчості, гар­монізації відносин окремої особистості з іншими членами колективу та психокорекція, що ґрунту­ється на новому розумінні сутності діяльності та залежить від індивідуально-психологічних особли­востей конкретного вихователя.

З огляду на цю обставину, психокорекційної роботи потребують невпевнені у своїх можливос­тях вихователі, аби домогтися змін у їхньому саморозумінні, “поліпшити” образ себе та підвищити самоповагу, забезпечити успіх у тому чи іншому виді діяльності. Водночас головне — не сам успіх, а реакція на нього тих, хто навколо.

Тому для вихователя, якому бракує віри в себе, дуже важливе позитивне ставлення педагогічного колективу та заохочення з боку керівництва.

Характерна особливість співробітництва з та­ким педагогом — відсутність зовнішніх проявів домінування керівника як ведучого, відхід від жор­сткої субординації, надання педагогові більшої сво­боди, перехід від прямих вказівок до обговорен­ня та спільного пошуку можливостей розв’язання професійних проблем.

У цьому аспекті ефективними виявилися такі прийоми.

♦ Щоб подолати невпевненість педагога у своїх можливостях, методист, завідувач та психолог на­дають йому своєчасну психологічну й методичну підтримку в розробці планів, конспектів, узагаль­ненні матеріалів, підготовці до самоаналізу, висту­пів на педагогічних радах тощо.

♦ Педагога запевняють, що він домігся добрих результатів, навіть у тому разі, коли насправді вони були середніми або незначними. Це повідом­лення надається у формі сугестивного вселяння, тобто з певним емоційним впливом: подання руки, обійми, поцілунок тощо від найбільш авторитетної для нього людини.

♦ Педагогові надають можливість закріпити вра­ження про позитивні результати. Наприклад, аналі­зуючи певний творчий прийом, керівник відзначає, що він був використаний вдало, але це було інту­їтивно, епізодично, якщо ж використовувати цей прийом усвідомлено і системно в інших ситуаціях, можна досягти ще кращих результатів.

Дуже важливо також, щоб керівництво вчасно помічало позитивні зміни в особистісному розвит­ку та професійній діяльності вихователя. Неабия­ку роль при цьому відіграє публічна позитивна оцінка чи визнання навіть незначного успіху ви­хователя в тій чи іншій сфері діяльності. При цьому важливо, щоб педагог усвідомив: успіх є результа­том постійних зусиль, а невдачі — тимчасові, тож не варто концентрувати на них увагу. Ці чинники істотно впливають на розкриття творчого потенці­алу та життєвий тонус вихователя.

Водночас актуалізується інша проблема: як за­кріпити досягнуті позитивні зміни? Адже не варто сподіватися, що вихователь раптом зможе відра­зу, постійно й безупинно творити. Тут важливі під­тримка колег у колективі, координація зусиль керівника, методиста, психолога, батьків і, як не дивно, дітей-партнерів, ставлення яких до вихователя і є найчутливішим барометром резуль­тативності педагогічної творчості.

Якщо вихованці емоційно від­гукуються на пропозицію дорослого щодо діяль­ності, проявляють пізнавальну і творчу активність, вербальне чи невербальне позитивне ставлен­ня до навколишнього, демонструють прагнення бути схожими на улюбленого вихователя, то це є свідченням високого рівня його професійної майстерності.

Ефективно взаємодіяти з дітьми, реалізувати особистий потенціал, уникнути синдрому професійного вигоряння, життєвих невдач та розчарувань допоможуть “Двадцять правил успішного педагога”, апробо­вані й адаптовані до особливостей діяльності вихователя дошкільного закладу. Зберігайте ці правила і час від часу повертайтеся до них, щоб черпати наснагу для подальшої успішної діяльності.

Двадцять правил успішного педагога

1. Частіше згадуйте та проговорюйте позитив­ні відгуки про себе, запишіть їх на аркуші паперу, читайте їх у хвилини невдач, розчарувань і труд­нощів — вони допоможуть відновити віру в себе, а це — запорука подолання всіх життєвих негараздів.

2. Вправляйтеся у вербальному й візуальному викладі творчих ідей, проговорюйте, записуйте, замальовуйте все, що спадає на думку з пробле­ми, над якою розмірковуєте. Це відкриє незнані раніше можливості творчої діяльності.

3. Прагніть до співробітництва з колегами, на­лаштовуйтеся на спільну творчу діяльність, шукай­те в досвіді кожного цінне, цікаве, корисне.

4. За жодних особистісних обставин і пережи­вань не знижуйте трудову активність, бо це звужує ваші можливості. Постійно й свідомо формуйте себе як активну, ініціативну особистість.

5. Пам’ятайте: в кожному з нас закладені фі­зичний, психічний і духовний “реактори”, які лише варто запустити, і вони допоможуть злітати над рутиною, підніматимуть на висоту справжньої ве­личі, здобутої працею, наполегливістю, освіченіс­тю та порядністю.

6. Якщо ваше творче натхнення спіткала криза, спробуйте “переключитися”: зустріньтеся з друзя­ми, відверто поговоріть з кимось, послухайте гар­ну музику, погуляйте на свіжому повітрі, відвідайте церкву, займіться фізичною роботою, впорядкуй­те свої речі, виконайте комплекс фізичних вправ тощо. І рішення прийде саме собою, ніби “випли­ве” з підсвідомості, “осяє”.

7. Починайте день з фізичної розминки на сві­жому повітрі, в місці, де є хоча б кілька дерев. Це відновить почуття єдності з природою, розуміння скороминущості всіх життєвих негараздів, дасть заряд бадьорості та позитивно налаштує свідо­мість на весь день.

8. Вчіться бачити себе очима дітей, намагай­теся викликати у них захоплення і бажання бути схожими на вас.

9. Частіше всміхайтеся дітям і дорослим. Усмішка — це свідчення того, що вам приємно спілкуватися, разом творити, працювати.

10. Будуйте спілкування з дітьми не “від себе”, а “від них”, тоді дитина буде в радіусі вашого пе­дагогічного впливу, що зробить можливою міжособистісну співтворчість.

11. Прагніть, щоб під час взаємодії діти частіше чули від вас схвалення, похвалу, заохочення. Зав­дяки цьому маленькі партнери зв’язують з вашою особистістю власні позитивні переживання, що підвищує їхню довіру до вас, стимулює бажання спілкуватися з вами.

12. Вислуховуйте кожну дитину до кінця, не пе­ребиваючи. Винагорода за терпіння - мовленнєві перлинки, несподівані злети дитячої думки.

13. Уникайте у взаємодії з вихованцями штам­пів, стереотипних реакцій на їхню поведінку, фор­мальної оцінки результатів діяльності різних дітей.

14. Прагніть подолати в собі негативні установ­ки щодо деяких дітей, намагайтеся помітити по­зитивне в кожному і постійно нагадуйте собі це, реагуючи на їхні вчинки.

15. Постійно вдосконалюйте своє мовлення, збагачуйте його новими образними висловами, викорінюйте слова-паразити, росіянізми, діалек­тизми.

16. Якщо трапилися неприємності, не зацик­люйтеся на них, не “прокручуйте” їх в уяві знову й знову. Проаналізуйте ситуацію, зробіть висновки, щоб не повторювати подібних помилок у майбут­ньому. Якщо не вдається заспокоїтися, влаштуйте собі маленьку радість чи зробіть приємний пода­рунок: насолодіться спокоєм, розслабтеся, роз­дивіться навколо, щоб помітити щось таке, чого не помічали раніше. Якщо дозволяють кошти, пройдіться по крамничках і придбайте приємну дрібничку. Перегляньте свій гардероб, укомплек­туйте його по-новому, це допоможе відвернути увагу від важких думок, подарує приємні хвилини оновлення. Сходіть до перукарні, в театр, кіно, музей, на виставку тощо.

17. Якщо якийсь “внутрішній голос” постій­но нашіптує, що життя важке, праця невдячна, а здоров’я вже не те, щоб щось змінити й подолати, відшукайте у скарбничці пам’яті приємні моменти. Не забувайте, що ваша робота дуже важлива й значуща, бо пов’язана з великою місією — форму­вання Людини. Якщо до професійного розчаруван­ня призвів конфлікт з кимось із батьків вихованців, не переносьте цю образу на малюка, пам’ятайте, що він ні в чому не винний.

18. Сильна людина, справжній Педагог на все, що відбувається, реагує мудро, сприймаючи по­дію як сигнал до усвідомленої адекватної реакції, а не привід впадати у відчай. Тож важливо поста­вити перед собою дві основні мети: стати силь­ним духом і навчитися бути щасливим. Людина, що дотримується таких поглядів, позбувається не­приємних думок, не очікуючи, поки вони самі по­лишать її. Але не тікає від страху, подекуди може й надуманого, а намагається зрозуміти, чого можна очікувати за найгіршого варіанту плину подій. Це буває дуже неприємно, зате допомагає позбутися тривоги, викликаної невизначеністю, підсвідомим страхом.

19. Шукаючи вихід з будь-якої скрутної ситуації, не втрачайте свою гідність і не принижуйте чужу.

20. Вдумливо читайте і беріть на озброєння те, що співзвучне вашим відчуттям, думкам, принци­пам. Не зупиняйтеся у своєму розвитку ні на хви­лину, бо за зупинкою чатує регрес в особистісному розвитку й професійній діяльності.