Гендерна рівність

Актуальність впровадження ідей гендерного виховання в умовах сучасного дошкільного навчального закладу

Проблема гендерного виховання хвилює сьогодні багатьох педагогів, психологів. Інтерес обумовлений тим, що сучасні вимоги індивідуального підходу до формування особистості не можуть ігнорувати гендерні особливості дитини, так як це біосоціокультурні характеристики. Сучасні пріоритети у вихованні хлопчиків і дівчаток полягають не в закріпленні жорстких стандартів маскулінності і фемінності, а у вивченні потенціалу партнерських взаємин між хлопчиками і дівчатками, вихованні людського в жінці і чоловікові, щирості, взаєморозуміння, взаємодоповнюваності.

Нейропсихологи, фізіологи, психологи і педагоги вважають, що формування гендерної стійкості обумовлено соціокультурними нормами і залежить в першу чергу від ставлення батьків до дитини, характеру батьківських установок і прихильності як матері до дитини, так і дитини до матері, а також від виховання її в дошкільному освітньому закладі. Однак зміст роботи з дошкільниками з урахуванням їх гендерних особливостей розроблено недостатньо.

Так, проблему гендерного виховання дітей дошкільного віку досліджували О.О. Кудрявцева, К.Д. Ушинський, С.А. Марутян, В.О. Сухомлинський, А.А. Палій, П.В. Плісенко, О.В. Прозументик, Т.А. Рєпіна, Л.Г. Тараннікова, А.Я. Коменський, С.В. Шаповалова.

Нові трансформаційні процеси у світовій спільноті й у нашій державі, початок ери повноправності буття жінки та чоловіка потребують глибшого осмислення соціально-психологічних механізмів набуття дитиною гендерної ідентичності як передумови повноцінної реалізації «Я». Наукові дослідження довели, що висока фемінність у жінок та маскулінність у чоловіків у сучасному суспільстві не завжди є гарантією їхнього соціального та психологічного благополуччя. Сьогодні все більше вчених пов’язують розв’язання цього завдання з реалізацією гендерного підходу в освіті тому, що саме гендерний підхід орієнтований на формування й утвердження рівних, незалежних від статі можливостей самореалізації людини в усіх сферах життєдіяльності.

Тому сьогодні постає потреба сформувати певну суму знань вихователів дошкільних навчальних закладів про особливості гендерного виховання дітей дошкільного віку, тому що на даний час цьому приділяється мало уваги. Це і визначило темунашого засідання «Особливості гендерного виховання дітей дошкільного віку».

Актуальність обраної теми обумовлюється низкою об’єктивних чинників - реальні трансформації гендерних стосунків у сучасному українському суспільстві; злам традиційної системи поляризації жіночих та чоловічих соціальних ролей, їхнє зближення, переосмислення ролі та місця жінки у різних сферах суспільної діяльності; необхідність вивчення основ гендерних знань в системі освіти; як показує вивчення досвіду, у дошкільних навчальних закладах гендерне виховання відбувається стихійно, практично запроваджується жорсткий традиційний підхід у формуванні статево-рольових стереотипів, стереотипів самосприйняття та самооцінки особистості дитини лише за статевою ознакою, у змісті виховання недостатньо присутній гендерний компонент та його методичне забезпечення.

Мета нашої розмови - обґрунтування комплексу психолого-педагогічних умов, які забезпечують гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку у дошкільному навчальному закладі. Об’єкт - гендерне виховання дошкільників Предмет - виховання дошкільників з урахуванням статевої диференціації.

У свому діалогу ми виходимо з гіпотези про те, що гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку є можливим за наступних умов:

• вивчення особливостей гендерних уявлень у дітей;

• цілеспрямоване використання системи адекватних методичних засобів у виховній роботі, які сприяють формуванню гендерної ідентичності у дошкільників;

• забезпечення індивідуального підходу до виявлення гендерної поведінки хлопчиками та дівчатками дошкільного віку.

У відповідності до висунутої гіпотези були сформульовані завдання засідання:

• проаналізувати сучасні наукові дослідження до реалізації гендерного підходу у вихованні дітей дошкільного віку та визначитися в основних гендерних термінах,

• виявити особливості гендерних уявлень дітей дошкільного віку та охарактеризувати особливості їх гендерної поведінки у різних видах діяльності,

• обґрунтувати комплекс організаційно-педагогічних умов, що забезпечує гендерний підхід у вихованні дітей дошкільного віку, та апробувати його у виховній роботі з дітьми.

Для розв’язання поставлених завдань та перевірки гіпотези слід використати такі методи:

• теоретичні: аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури, який сприяв виявленню, узагальненню систематизації різних аспектів досліджуваної проблеми;

• емпіричні: педагогічне спостереження, дослідницька бесіда, вивчення і узагальнення передового педагогічного досвіду, анкетування.

Науково-теоретичні засади гендерного виховання дітей дошкільного віку

З історії становлення гендерного виховання

Наприкінці XX століття людство відкрило для себе новий гендерний світ. Останнім часом можна вважати швидке залучення жінок до соціального та політичного життя, з’являються держави із 40-відсотковою присутністю жінок на вищих законодавчих та адміністративних посадах.

Україна, рухаючись убік європейського співтовариства, робить перші кроки в розв'язанні гендерних проблем соціального партнерства жінок і чоловіків та гармонійної взаємодії двох біосоціальних груп в інтересах суспільства. Рівень демократичності суспільства й цивілізованості людських взаємин визначається низкою критеріїв, найсуттєвіший з них ставлення суспільства до жінок та їхніх прав. Тому порушення проблем гендерної асиметрії у сферах культури, економіки, політики, освіти, формування в Україні ефективної політики рівних можливостей для чоловіків і жінок одна з умов розбудови демократичної держави.

Конституційне закріплення принципу рівноправності жінок і чоловіків свідчить, що українська держава, її соціум прагне вийти на європейський і світовий рівень у розв'язанні гендернихпроблем та регулюванні стосунків між жінками та чоловіками. А це важливий аспект розвитку людського потенціалу, подолання віковічних бар'єрів, що спричинили гендерну нерівність.

Дотримання принципу рівності статей у соціальному, економічному, політичному житті суспільства, а також такий рівень громадської свідомості, де успішно відтворюються демократичні цінності, гарантують підтримку гідності кожної людини незалежно від статі. Це показники гендерної культури. Порушення питань гендерної рівності та гендерної рівноправності, руйнування старих стереотипів про жінку як другорядну особу - характерна ознака сучасності, тенденція до гармонізації стосунків двох половин людства, основи якої було закладено й сформовано ООН і та Радою Європи.

Загальна Декларація прав людини (1948) закріпила один з основних принципів життєдіяльності світового співтовариства - - принцип недопущення дискримінації - й проголосила, що всі люди народжуються вільними й рівними і що кожна людина повинна мати всі права та свобода без будь-якого обмеження за ознакою статі.

У доповіді за 1995р., присвяченій становищу жінок та проблемам тендерного розвитку людського потенціалу, на ІV Всесвітній конференції в Пекіні зазначається:

• розвиток людського потенціалу - це процес розширення можливостей усіх людей, а не лише окремих груп;

• соціальні умови, за яких жінки не мають змоги реалізувати себе, - це хронічна вада розви тку всіх сучасних суспільств;

• рух до рівноправ'я жінок і чоловіків є процесом політичного характеру, він потребує нового типу мислення, у якому старі стереотипи поступаються місцем гуманній філософії, що визначає всіх людей, незалежно від статі, як носіїв суспільних змін.

Отже, сучасне розуміння людського потенціалу, повною мірою враховує гендерний чинник, інтереси, проблеми, потенціал жінок.

Гендерна наука відносно молода, тому й тлумачення самого поняття «гендер» ще й досі є проблематичним.

Перші наукові праці з гендерної проблематики з'явилися близько 20 років тому. Але, незважаючи на відносну «молодість» гендерного підходу та складність самого феномену, початок XXI століття ознаменувався пошуком шляхів соціального партнерства жінок і чоловіків, рівномірного використання їх потенціалу в будь-якій сфері життєдіяльності, що є метою сучасного людства.

«Гендер» є одним із наймолодших термінів у психології, педагогіці, соціології, суспільствознавстві тощо. Вважається, що вперше па науковому рівні його застосувала до аналізу стосунків і діяльності чоловіків і жінок та для точного тлумачення біологічних, фізіологічних і соціально-рольових відмінностей представників різної статі американка Дж.В. Скотт, науковець і педагог.

Гендер означає «соціальні стосунки між людьми різних статей», «соціально організовані стосунки між людьми різних статей», «поділ ролей на чоловічі та жіночі».

Інколи поняття «гендер» пов'язують із поняттям фемінізм (психологічні поведінкові властивості, характерні для чоловіків і жінок), що с причиною неправильного розуміння сутності гендерної рівності.

Гендерна рівність - це не тільки рівність статей, а й рівність використання особистісного потенціалу кожної людини незалежно від статі.

Більшість дослідників розрізняють поняття «стать» і «гендер» та схиляються до думки, що зі статтю пов'язані лише фізіологічні особливості будови тіла, а з гендером - психологічні, соціальні та культурні відмінності між чоловіками й жінками, їхні маскулінні та фемінні якості.

Маскулінність, фемінність - нормативні уявлення про соматичні, психічні й поведінкові властивості, притаманні чоловікам і жінкам.

На відміну від біологічної статі як сукупності природних фізіологічних ознак людини, з якими вона народжується, гендер точно характеризує соціальну стать людини. Отже, відмінність між статтю та гендером - фундаментальна, тобто вона не обмежується лише біологією та фізіологією.

Науковці вважають, що мозок людини може програмувати поведінку як за чоловічим, так і за жіночим типом. Іншими словами, кожна людина володіє водночас маскулінніми й фемінними рисами, і лише ступінь їх вираженості та особливості поєднання визначають індивідуальність особистості. Фемінність і маскулінність як якості особистості є дуже важливими для нормальної життєдіяльності людини. Саме вони переважно зумовлюють поведінку, спосіб життя, а також формування особистісних якостей людини.

Усвідомлення людиною своєї приналежності до чоловічого або жіночого тендеру, набуття індивідом психологічних, поведінкових, соціальних та культурних властивостей - дуже складний процес, пов'язаний із засвоєнням певної тендерної ролі, стереотипу, який традиційно асоціюється із жіночою або чоловічою соціальною функцією. Гендерні функції створюють люди впродовж тривалого часу. Вони формуються під впливом суспільства.

Отже, гендерні проблеми не є лише жіночими проблемами - це проблеми всього суспільства, хоча більшість світових та українських праць, присвячених тендеру належить жінкам, тобто жінка є об'єктом та суб'єктом гендерних досліджень.

Глибше й докладніше проаналізувавши цю тематику, можна з'ясувати, що предметом гендерного аналізу є не тільки жіноча, а й чоловіча стать, соціальні й економічні стосунки чоловіків та жінок між собою.

Проблема гендеру в педагогічній науці нова, у колі інтересів багатьох науковців перебувають такі аспекти: опанування основ гендерної культури і технологій, упровадження принципів гендерної демократії у сфері освітнього простору (В. Агеєв, Т. Булавіна, Т. Говорун, О. Кікінежді, Я. Кічук та ін.), набуття ознак теоретичної і практичної готовності до гендерного виховання й освіти нової генерації підростаючого покоління (Л. Булатова, В. Кравець, Р. Мойсюк).

Педагог Р. Мойсюк розкриває основні напрями сучасних наукових досліджень з проблеми становлення гендерної освіти в Україні. Науковець підтверджує, що гендерна концепція ще недостатньо висвітлена у навчально-виховному процесі закладу освіти, де більшість педпрацівників незнайомі із суттю гендерного підходу, не володіють гендерною термінологією, вважаючи, що заклад освіти продовжує здійснювати навчально-виховний процес у дусі стереотипізованого підходу, що відповідає традиціям патріархальної культури. Погоджуємося з висновками автора щодо необхідності розвитку гендерної педагогіки як нової галузі педагогічної науки. Теоретичні основи цієї науки висвітлив В.Кравець.

Питання співвідношення педагогіки і гендеру як складних соціальних і наукових категорій вивчає й Л. Штильова. Вона вважає, що сучасний заклад освіти повинен сприяти розвитку індивідуальних можливостей і рис дітей, створювати умови для їхньої самореалізації, незалежно від статі та упереджень, для чого педагогічний колектив має володіти гендерною чутливістю та гендерним підходом у вихованні та навчанні. Л. Штильова перелічує низку факторів, що зумовлюють необхідність включення до педагогічної науки і практики понять гендерна освіта та гендерне виховання. Серед цих факторів визначальним є традиційне розуміння термінів статеве виховання і статеворольова соціалізація, що не відтворює реалій сучасності, а лише ускладнює їхнє розуміння. На часту підміну чи невизначене трактування понять статеве, сексуальне, статево-рольове, гендерне виховання звертають увагу й інші дослідники.

С.Вихор вважає гендерний підхід в освіті складовою особистісно зорієнтованого навчально-виховного процесу. На думку науковця, це механізм досягнення гендерної рівності та утвердження рівних можливостей для самореалізації кожної особистості. Такий підхід передбачає: відсутність орієнтації на особливе призначення чоловіка чи жінки; заохочення видів діяльності, що відповідають інтересам особистості; пом’якшення гендерних стереотипів; врахування соціально-статевих відмінностей. Дослідниця розкриває особливості гендерного виховання у старшому підлітковому та ранньому юнацькому віці, що характеризується почуттям дорослості чуттям статі, суперечністю між необхідністю наслідувати гендерні стереотипи і бажанням утвердити власні норми і цінності, виникненням потреби спілкуватися з однолітками протилежної статі, необхідністю самовизначення, вибору життєвого і професійного шляху, формуванням світогляду.

Як бачимо, питання гендерного виховання у загальноосвітній школі, у підлітковому та юнацькому віці, цікавить багатьох науковців.

Стосовно змісту роботи з дітьми дошкільного віку з урахуванням гендерних особливостей, то проблема є не висвітленою. Найновіші дані з питань статевого виховання у дошкільному закладі представлено у посібнику Л.Олійник. Автор, базуючись на висновках вітчизняних і зарубіжних вчених та власному досвіді досліджень у галузі родинного та суспільного статевого виховання дітей, розкриває актуальні питання особистісно орієнтованої дошкільної та початкової освіти з метою формування життєвої компетентності вихованців. Л.Олійник розмежовує поняття статевого, сексуального та гендерного виховання. Статеве - ширше поняття і складається з усіх взаємовідносин між людьми різної статі. Воно забезпечує правильний статевий розвиток дітей та оволодіння нормами взаємин з представниками протилежної та власної статі, а також правильне ставлення до питань статі. Сексуальні особливості індивіда пов’язані загалом з еротичними почуттями і стосунками. Гендерне виховання, на думку науковця, полягає в оволодінні хлопчиком чи дівчинкою нормами статевої поведінки i культурою мiжстатевих стосунків. У цьому контексті важливе значення сьогодні має просвіта батьків. Тому погоджуємось з думкою Л.Олійник, що сучасному педагогу потрібні уміння якісного консультування батьків з питань психосексуального розвитку їхніх дітей, надання родинам адекватних порад стосовно статевого виховання дошкільнят.

У зв’язку з переоцінкою багатьох норм, які раніше здавалися непорушними, відбувається переорієнтування сучасної вітчизняної педагогіки в питаннях гендерного виховання. У Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні надається визначення статевому вихованню в дошкільному віці. Це - вплив на психічний і фізичний розвиток хлопчика і дівчинки з метою оптимізації їхньої діяльності, пов’язаної з відносинами представників різної статі, з формуванням статеворольової позиції. Адже формування в дітей еталонів справжніх чоловіка й жінки та потреби додержуватися їх необхідно для нормальної та ефективної соціалізації особистості. Усвідомлення дитиною своєї статевої приналежності сприяє зародженню елементарних форм дитячого світогляду, який у свою чергу є важливою складовою життєвої компетентності дошкільника. Статева приналежність дитини спрямовує її активність у діяльності, пізнанні, впливає на коґнітивну, афективну й регулятивну сфери особистості, є суттєвим чинником у формуванні інтересів, ціннісних орієнтацій дошкільників.

В Базовому компоненті дошкільної освіти (нова редакція), в освітній лінії «Особистість дитини», в підрозділі соціально-комунікативна компетентність, наголошується, що дитина має бути обізнана із різними соціальними ролями людей (жінки, чоловіки, дівчатка, хлопчики, тощо); з елементарними соціальними та морально-етичними нормами міжособистісних взаємин; уміння дотримуватись їх під час спілкування, здатна взаємодіяти з людьми, які її оточують: узгоджувати свої дії, поведінку з іншими; усвідомлювати своє місце в соціальному середовищі; позитивно сприймати себе.

Під впливом дорослих - батьків та педагогів - дошкільник має засвоїти статеву роль, тобто модель поведінки, якої дотримується індивід, щоб його визнавали як чоловіка або жінку. Натомість, процес статеворольової соціалізації відбувається в умовах існуючої безстатевої педагогіки, а також природного, історично обумовленого розмивання меж між жіночими й чоловічими соціальними ролями. Статеве виховання дошкільників здійснюється стихійно, без належної педагогічної уваги, унаслідок чого життєвий шлях особистості перекручується, а в деяких випадках набуває спотвореного характеру. Фахівці зазначають, що після шести років змінити статеворольову орієнтацію психологічними методами практично неможливо.

Слід зауважити, що останніми роками гендерні аспекти дитинства привертають увагу багатьох фахівців (І.С.Кон, Т.А.Рєпіна, В.А.Крутецький, Ш.Берн, В.Є.Каган).

Однак на тлі значної кількості публікацій проблема гендерної специфіки розвитку залишається практично не вивченою. Вивчаючи проблему Л.І.Столярчук, знайшла менше двох сотень робіт російською мовою (від тез до дисертацій з середини XIX до кінця XX століття), в яких спеціально розглядаються питання статевого виховання як одного з напрямків виховання. І є лише декілька робіт, автори яких роблять спробу розглянути виховання хлопчиків і дівчаток у статеворольовому аспекті (Т.Ю.Абаєва, Л.Н.Тимощенко). Зокрема, стосовно дітей дошкільного віку подібні дослідження взагалі одиничні.

Важливість цих робіт у тому, що в них знайшла відображення нова тенденція - в останні десятиліття в людинознавства все більш інтенсивно досліджуються проблеми статеворольових або гендерних відмінностей.

Ні для кого не секрет, що система освіти абсолютно безстатева: побутова «спільність» хлопчиків і дівчаток у наших дитячих садках, режим дня не враховує різні норми рухливості у хлопчиків і дівчаток. Харчування уніфіковано і по часу прийому їжі, і по її асортименту. Змістовно і за стилем система виховання фемінізованими, як педагогічними кадрами, так і має місце сімейна фемінізація (50% дітей живуть у сім'ях, де немає батьків), що особливо неприйнятно для хлопчиків. І.С.Кон наводить такі дані: у хлопчиків яскравіше проявляється любов до ризику, відсутність турботи про власну безпеку, бажання виділиться, схильність до девіантної, висока змагальність, потреба в досягненні результату, прагнення до домінування. На наш погляд, ці якості будуть в найкращій мірі використані в залученні хлопчиків до технічної творчості.

Гендерний підхід необхідний, коли мова йде про індивідуалізації освіти, але і творчість індивідуально. В даному випадку, це спроба сприяти розвитку розуміння і сприйнятливості по відношенню до себе, що в цілому може сприяти вирішенню проблем, пов'язаних з гендерною ідентифікацією і самореалізацією.

У сучасних умовах творча особистість стає затребуваною суспільством на всіх ступенях її розвитку. Кількість змін у житті, що відбуваються за невеликий відрізок часу, настійно вимагають від людини якостей, що дозволяють творчо і продуктивно підходити до будь-яких змін. Для того щоб вижити в ситуації постійних змін, щоб адекватно на них реагувати, людина повинна активізувати свій творчий потенціал.

Різні автори визначають здатність до творчості по-різному, але загальним у понятті є те, що здатність до творчості бачиться в створенні щось нового, оригінального. Критерієм творчості при цьому є не тільки якість результату, а характеристики та процеси, що активізують творчу продуктивність - саме це називається креативністю (Е.М.Фромм). Незважаючи на дану від природи здатність до творчої діяльності, тільки цілеспрямоване навчання дає можливість забезпечити високий рівень розвитку закладених творчих здібностей (М.Н.Скаткін). Формування цих здібностей слід розпочинати на ранніх стадіях розвитку особистості. Гендерний підхід необхідний і в навчанні, так як всі аспекти розвитку хлопчиків і дівчаток розрізняються за швидкістю і за змістом. Достовірно встановлено, що у хлопчиків більше розвинені математичні, візуально-просторові, інструментальні здібності.

Аналіз досвіду творчого виховання в конструюванні виявив позитивні тенденції: розроблені форми і методи організації різних видів конструювання та ігор, створюються умови для розвитку розумових і творчих здібностей. Разом з тим, далеко не у всіх дошкільних закладах здійснюється взаємодія дорослого і дитини на рівні співтворчості, сприяння в трудовій, конструктивної і пізнавальної діяльності і при цьому облік гендерного підходу. Ця діяльність є епізодичним і другорядним компонентом життя дітей в дошкільному навчальному закладі. Зустрічаються труднощі в підборі об'єктів для творчої діяльності, обмежена сфера гендерного виховання дошкільників. Достатньо повного уявлення про сутність гендерного виховання немає як у вихователів, так і у батьків. Гендерне виховання дітей дошкільного віку ще не стало провідним в освітньому процесі дошкільного навчального закладу.

Виходячи з цього, гендерний підхід у вихованні припускає приймати в розрахунок і застосовувати знання про гендерні особливості у визначенні змісту та методів навчання, у вирішенні проблем, пов'язаних з гендерними ідентифікацією і самореалізацією.

Автор сучасного підручника «Дошкільна педагогіка» Т.І.Поніманська акцентує: «В опануванні проблематикою статевого виховання дошкільників педагогові доведеться долати певні коґнітивні (пізнавальні), психологічні бар’єри, виявляти такт, гнучкість і делікатність. Попри неоднозначне ставлення до цієї проблеми в науці й громадській думці, відвертатися від неї не слід, оскільки це є однією із тенденцій розвитку сучасної цивілізації».

Таким чином, аналіз останніх досліджень і публікацій показує, що на нинішньому педагогічному терені маємо таку ситуацію: науково доведено важливість дошкільного дитинства для формування психологічної статі й пов’язаних із нею особистісних новоутворень; існують авторські програми та методичні розробки зі статевого виховання дошкільників; у чинних програмах, за якими працюють дошкільні навчальні заклади України (Дитина, Базова программа Я у Світі, Українське дошкілля), завдання статевого виховання дітей відсутні; сучасні педагогічні часописи та педагогічна преса освітлюють ідеї здійснення статевого виховання в дошкільних навчальних закладах у вигляді організації предметно-розвивального середовища відповідно до статі (О.Качіна),  ендерного виховання (О. Кікінежді), організації груп роздільного навчання та виховання дітей (Т.Фіяло) тощо; в окремих дошкільних закладах робляться спроби здійснення статевого виховання у власному розумінні його змісту, оскільки за вітчизняними традиціями статеве виховання дошкільників не передбачається здійснювати в суспільних установах, натомість, воно вважається особистою справою батьків.

Отже, не можна заперечувати, що поведінка осіб чоловічої і жіночої статі є наслідком їхньої соціалізації і виховання, відповідно з уявленнями суспільства про ролі чоловіків і жінок. Щоб зрозуміти реальну поведінку чоловіків і жінок, треба на думку І.С.Кона, знати біологічні константи й соціальні фактори, такі, як статевий розподіл праці, особливості виховання хлопців і дівчат, як це все відбивається і заломлюється у людській психіці: як відбувається усвідомлення індивідом своєї статевої належності, формування відповідної самосвідомості, рівня домагань, самооцінок тощо.

Російські вчені В.А.Петровський та О.В.Прозументік розробили функціональне трактування статі, що витікає з локусу дитинонародження. Постулюється, що «стать» в її початковому призначенні (хоча цим, жодною мірою, не вичерпується її еволюційний і соціокультурний потенціал) є особлива властивість присутності деякого сущого у родовому процесі, певний спосіб власного відтворювання «дечого» в іншому, покладання свого «інобуття» у щось. З цього визначення виходить, що відмінності між статтями визначаються специфічною роллю носіїв статі у пологовій діяльності та процесі народження дитини. Чоловік − вносить своє, жінка − своє виношує. Іншими словами, чоловік відтворює себе в тілі жінки, привносячи у неї своє сім’я. А жінка повторює себе у собі самій, не покидаючи спочатку власні межі, щоб потім розрішитися у пологах. Таким чином, зачаття, виношування, народження розглядаються тут як такі, що констатують характеристики статі, статевих відмінностей.

Так, з функціональної точки зору, кожен чоловік повинен прагнути першим серед інших оволодіти жінкою (бо інакше його активність біологічно даремна), що дає нам першу ознаку чоловічого взагалі − швидкість реагування на сексуальний стимул. Далі, чоловік до і після зачаття може (і навіть повинен для виконання своєї місії запліднення інших жінок) бути незалежний від жінки - першої колиски дитя; і таким чином автономія - друга істотна ознака чоловічого взагалі. Разом з цим потрібна ініціатива, якийсь поштовх до дії, щоб вступити у контакт, що породжує нове життя; і така третя визначальна ознака чоловічого - воля (свобода її). Далі необхідно здолати якийсь шлях, що відокремлює тіло чоловіка від тіла жінки, що дає ще одну, четверту, істотну ознаку: фаза досягнення (мобілізація сил для досягнення).

Наступне дійство - проникання в інше тіло, де повинно бути збережено і вирощено сім’я; і це припускає існування такої пятої ознаки чоловічого взагалі як готовність до проникнення в інше, що рефлектується в таких характеристиках, як завзятість дії, готовність до подолання, напористість, стійкість, наполегливість; чоловік входить у «незримі світи», «у саму суть речей». Кульмінаційний пункт - перенесення частинки себе назовні, у сферу самостійного існування, за межами плоті чоловіка; звідси і шоста ознака чоловічого - творчість (креативність, інноваційність). Завершальне дійство − вихід, вивільнення, відрив; узагальнено, йдеться про відчуження себе від іншого і, разом з тим, залишання себе в іншому, що може бути висловлено як «тенденція залишати» (про те, що «залишене», тут йдеться у двох сенсах одночасно: покидання іншого і зберігання себе в іншому) − сьома ознака чоловічого взагалі.

На основі функціонального трактування статі виділяються риси, властиві жіночому взагалі: атракція, залежність, пасивність, сприйнятливість, слабкість, консервативність, тенденція залишатися (прихильність, вірність).

Основний висновок з представленого аналізу полягає в тому, що буквально всі ознаки статевих відмінностей, які визначають особливості родового процесу у біологічному сенсі цього слова, можуть розглядатися як джерело породження відповідних конструктів «чоловічого» і «жіночого» у культурі. При цьому зберігається (буквально переноситься з області природного в область культурного) початкове співвідношення «чоловічого» і «жіночого», що полягає в їх компліментарності.

Дослідник О.Кікінежді зазначає, що традиційна система відмінностей статевих ролей базується на ідеї взаємодоповнюваності психологічних властивостей статей: чоловіки - сильні, безстрашні, мужні; жінки - слухняні, боязкі, орієнтовані на догляд, турботу тощо

Узагальнюючи ідеї виховання хлопчиків та дівчаток, акумульовані гуманістичною педагогікою, О.Кікінежді доходить висновку, що вони базуються на засадах ґендерного паритету, оскільки наголошують на тому, що:

• немає статевовідповідних видів людської діяльності; освоєння будь-якого виду занять залежить від індивідуальних інтересів, здібностей, мотивації діяльності,

• і чоловік, і жінка відіграють однаково вагомі ролі у родині та вихованні дитини,

• хлопчики і дівчатка, чоловіки і жінки мають однакові можливості для оволодіння трудовими вміннями та навичками, різними професіями,

•  вихованні дітей слід виходити з тези про рівні здібності, можливості статей та їхніх життєвих сценаріїв на майбутнє,

• неприпустимо протиставляти дітей за статтю в різних сферах життєдіяльності, в іграх, навчанні, у планах на майбутнє тощо,

• хлопчики та дівчатка мають багато подібного і небагато відмінного,

• важливо вчити дітей протистояти стереотипам та статево типізованим очікуванням: їх прийняття може обмежити, збіднити особисте життя,

• важливо підтримувати дружнє співіснування статей у ґендерно нейтральному вихованні. Хлопчики та дівчатка можуть бути друзями і поважати одне одного; вони мають отримати рівнозначне виховання на базі однакових статевих ролей, залучення до однакових видів діяльності.

Отже, батькам та педагогам слід відмовитися від статево відповідних традиційних очікувань на користь особистісного, індивідуалізованого розвитку дитини.

Виховання дітей з урахуванням гендерних особливостей

Питання гендерного виховання стають небайдужими для дитини з того моменту, як вона починає усвідомлювати свою статеву належність, розуміти, що вона не лише дитина, а хлопчик або дівчинка. Статева ідентифікація - один з найважливіших елементів становлення особистості дитини, який впливає на все її подальше життя.

Підготовку дітей до виконання свого життєвого призначення, різних соціальних ролей - мужнього сина, турботливої доньки, доброго брата чи сестри - треба починати з раннього віку, коли починає формуватись особистість.

Метою гендерного виховання є:

• формування правильного розуміння ролі чоловіка і ролі жінки у суспільстві;

• формування моделі поведінки певної статі;

• прищеплення культури взаємовідносин статей.

З огляду на це перед педагогами дошкільного закладу стоять такі завдання з гендерного виховання дошкільників:

• виховувати у дітей стійкий інтерес і позитивне ставлення до себе як обєкта пізнання;

• поглиблювати знання про розподіл усіх людей на чоловіків і жінок, про зміст понять «хлопчик», «дівчинка», сприяти статевій ідентифікації;

• правильно і компетентно реагувати на прояви сексуального розвитку дітей різних статей;

• підтримувати фізичне і психічне здоров'я дітей, радість світосприйняття. оптимістичне ставлення до навколишнього світу;

• створювати умови для набуття досвіду відносин з навколишнім світом у цілому і світом людей зокрема;

• ознайомлювати з основними функціями сім'ї як психологічної групи і соціального інституту;

• закладати основи виконання відповідних своїй статі соціальних ролей.

В результаті аналізу психолого-педагогічних досліджень, було встановлено, що саме в період дошкільного дитинства у всіх дітей, що живуть в різних країнах світу, відбувається прийняття гендерної ролі.

Аналіз літератури показує, що в світовій психолого-педагогічній науці є багато робіт присвячених вивченню статевих особливостей дітей дошкільного віку. Одностайні вчені лише в одному - формування гендерної стійкості обумовлено соціокультурними нормами і залежить в першу чергу від ставлення батьків до дитини, характеру батьківських установок і прихильності як матері до дитини, так і дитини до матері, а також від виховання його в дошкільному освітньому закладі.

За багатьма параметрами соціального та емоційного розвитку дитини вирішальну роль відіграють не тільки батьки, але і однолітки, які фіксують порушення неписаного гендерного коду і жорстоко карають його порушників. Діти не сприймають у своєму суспільстві поведінкових депривації і порушень в статево-рольової ідентифікації. Причому жіночних хлопчиків відкидають хлопчики, але охоче приймають дівчатка, і навпаки - маскулінних дівчаток відштовхують дівчатка, але приймають хлопчики.

В даний час в системі дошкільної освіти виникають серйозні проблеми з питань гендерного виховання. В першу чергу це пов'язано з тим, що в програмно-методичному забезпеченні дошкільних освітніх установ не враховуються гендерні особливості. У результаті цього зміст виховання і освіти орієнтовано на вікові та психологічні особливості дітей, а не на хлопчиків і дівчаток того чи іншого віку, які, на думку вчених розрізняються:

• у фізичному розвитку і соціальній поведінці;

• в інтелектуальних і візуально-просторових здібностях і рівні досягнень;

• в прояві агресії і багато чому іншому.

Період дошкільного дитинства - це той період, в процесі якого батьки повинні зрозуміти дитину і допомогти їй розкрити ті унікальні можливості, які дані їй своєю статтю, якщо ми хочемо виховати чоловіків і жінок, а не безстатевих істот, розгубили переваги своєї статі. У найвідповідальніший період формування гендерної стійкості дівчатка і хлопчики протягом тривалого часу перебування в дошкільному освітньому закладі (8-12 годин) піддаються виключно жіночому впливу.

Спостереження показують, що в даний час звернення вихователів обмежується словом «діти», що не сприяє ідентифікації образу «Я» дитини з певною соціальною роллю. Тому першочерговим завданням є запровадження в життя дошкільних освітніх установ статево-орієнтованих звернень до дітей в тих ситуаціях, коли це є доречним.

Стратегія навчання, форми і методи роботи з дітьми, які застосовуються в дитячому садку, найчастіше розраховані на дівчаток. При цьому виховують і дівчаток, і хлопчиків найчастіше жінки: вдома - мама чи бабуся, а в дитячому садку - жінки-вихователі. У результаті для багатьох хлопчиків гендерна стійкість формується без участі чоловіків. А жінки, на думку вчених, правильно виховувати хлопчиків не можуть, тільки з однієї простої причини: у них інший тип мозку й інший тип мислення. Крім того, педагог-жінка, природно, не розташовує дитячим досвідом переживань, з якими стикаються хлопчики дошкільного віку у спілкуванні з дорослими і дітьми. Тому при спілкуванні з хлопчиками багато вихователі керуються лише уявленнями про те, що якщо це хлопчик, то, отже, він є втіленням волі, сили, витривалості. В результаті цього зовсім не мужні, а скоріше боязливі, слабкі фізично і дуже ранимі хлопчики систематично піддаються з боку вихователів травмуючого їх впливу.

Вихователю необхідно пам'ятати, що дівчатка вкрай чутливі до інтонацій, до форми оцінки, її публічності. Для дівчаток дуже важливо, щоб ними захоплювалися в присутності інших дітей, батьків і т.п. Для хлопчиків найбільш значущим є вказівка на те, що він добився результату саме в цьому: навчився вітатися, чистити зуби, конструювати щось і т.п. Кожен придбаний навик, результат, який хлопчикові вдалося отримати, позитивно позначається на його особистісне зростання, дозволяє пишатися собою і прагнути до нових досягнень. Але саме у хлопчиків спостерігається тенденція до того, що домігшись результату в якомусь виді діяльності, вони так щасливі цим, що готові конструювати або малювати одне і те ж, що дозволяє їм утвердитися у своїх досягненнях, але вимагає правильного розуміння з боку вихователя.

Хлопчики дуже люблять дружні бійки, що не є проявом агресії і створює у дітей позитивний емоційний фон. Вихователі не завжди правильно розуміють потребу хлопчиків у цих бійках і різко переривають їх, позбавляючи дітей радості, яку вони при цьому відчувають. Очевидно, настав час для того, щоб сформувати у вихователів правильне ставлення до подібного роду занять хлопчиків і навчити їх керувати ними.

Особливо помітні відмінності дівчаток і хлопчиків дошкільного віку в ігровій діяльності. Вчені відзначають різний зміст і ігрові стилі, які часто не можуть бути реалізовані дітьми в силу того, що вихователям - жінкам ближче тихі ігри дівчаток на сімейно-побутові теми. Галасливі, наповнені рухом ігри хлопчиків викликають у вихователів роздратування, так як вони вважають, що такого роду ігри є лише безглуздою біганиною і можуть призвести до травми, а, отже, їм не місце в житті групи і вони повинні бути припинені. В результаті хлопчики позбавлені істинно «чоловічих ігор», що негативно позначається на їх особистісному розвитку.

При спільному вихованні хлопчиків і дівчаток дуже важливою педагогічною задачею є подолання роз'єднаності між ними і організація спільних ігор, у процесі яких діти могли б діяти спільно, але у відповідності з гендерними особливостями. Хлопчики приймають на себе чоловічі ролі, а дівчатка - жіночі.

Аналогічним чином може бути побудована і театралізована діяльність. Особливої уваги з боку педагогів потребують проблеми, пов'язані з організацією предметно-просторового середовища.

Середовище є одним з основних засобів розвитку особистості дитини, джерелом її індивідуальних знань і соціального досвіду. Предметно-просторова середу не тільки забезпечує різні види активності дошкільників (фізичної, ігровий, розумової і т.п.), але і є основою його самостійної діяльності з урахуванням гендерних особливостей. Роль дорослого в даному випадку полягає в тому, щоб відкрити перед хлопчиками і дівчатками весь спектр можливостей середовища і направити їх зусилля на використання окремих елементів її з урахуванням гендерних та індивідуальних особливостей і потреб кожної дитини. Разом з тим, в психологічних особливостях виховання вкорінений дисбаланс предметного середовища в бік переважання «дівочих» матеріалів і посібників, так як вони ближче жінці-вихователю, до того ж створюють відчуття безпеки, на відміну від іграшок, які воліли б хлопчики.

Тому стає очевидним, що при вихованні дитини-дошкільника в сім'ї та освітньому закладі існує багато проблем, пов'язаних з формуванням у дітей гендерної ідентичності, рішення яких стає цілком реальним, якщо підійти до них з урахуванням сучасних досягнень психології та педагогіки. На думку вчених, найбільш сприятливим віковим періодом для початку цієї роботи є четвертий рік життя.

Основним джерелом інформації дитини про себе є оточуючі люди, які також допомагають їй усвідомити статеву належність. Наприкінці раннього дитинства відбувається ідентифікація дитиною себе зі статтю. Однак вона ще не знає, яким змістом наповнені слова «хлопчик» і «дівчинка».

Дорослі свідомо або несвідомо допомагають дитині опанувати її статеву роль відповідно до загальноприйнятих стереотипів, прищеплюючи зразки статево-рольової поведінки хлопчика чи дівчинки. Хлопчикам дозволяють більше проявів агресивності, заохочують активність, ініціативність, витримку («Не плач, ти не дівчинка, ти – чоловік»); від дівчаток чекають ніжності, чуйності й емоційності («Не бийся, не лазь по огорожі і деревах, ти - дівчинка!»). Орієнтація дитини на статеву роль відбувається здебільшого в сім'ї.

Стереотипи чоловічої і жіночої поведінки дитина засвоює через безпосереднє спостереження за поведінкою чоловіків і жінок, а також через твори мистецтва. До трьох років малюк зауважує зовнішні відмінності чоловіків і жінок у манері поведінки, в одязі. Часто індивідуальні особливості поведінки чи зовнішності людини він сприймає як ознаки певної статі. Після трьох років діти розуміють, що стать не змінюється з часом, зі зміною одягу, зачіски, роду занять тощо. Дитина наслідує не лише форми поведінки дорослих своєї статі, а й шкідливі звички, які іноді починає вносити у сюжети ігор.

У дошкільному віці зароджуються і розвиваються відмінності у спрямованості спілкування хлопчиків і дівчаток, доброзичливість до дітей своєї статі: хлопчик частіше обирає хлопчиків, а дівчатка - дівчаток. Розвивається усвідомлення себе як хлопчика або як дівчинки. Граючись, діти часто групуються за ознакою статі. В іграх проявляється емоційність дитини, відпрацьовуються варіанти чоловічої і жіночої ролі форм поведінки. У рольовій грі хлопчик, наслідуючи чоловіків, обирає роль шофера, космонавта, моряка; дівчинка - лікаря, вихователя, перукаря. Дівчатка швидше і легше пристосовуються до нової ситуації, ніж хлопчики.

Інтереси хлопчиків зосереджені на техніці, іграх-змаганнях, у яких можна реалізувати своє прагнення до перемоги, лідерства. Вони визнають лідерами сильних, сміливих та ініціативних однолітків. Водночас дівчатка надають перевагу міжособиcтісним стосункам з веселими, поступливими ровесницями з м'якою вдачею.

Статева належність дітей також проявляється у виборі іграшок, який відображає розрізнення дитиною специфіки чоловічої і жіночої діяльності: уже на четвертому році життя хлопчики вибирають для ігор машини, кубики, інструменти; дівчатка - ляльки, посуд. У хлопчиків спостерігається більший розвиток технічних навичок, у дівчаток - побутових.

До кінця дошкільного віку діти усвідомлюють незворотність статевої належності і починають відповідно будувати свою поведінку. У них виникають своєрідні індивідуалізовані ставлення до деяких ровесників іншої статі. Наприклад, хлопчик може відчувати радість, хвилювання, побачивши дівчинку. Дорослі повинні уважно ставитись до почуттів дитини, не дозволяючи собі іронії або поблажливої зарозумілості. Водночас не слід і заохочувати дитячу закоханість, краще переключити увагу дитини на інші сфери, які можуть зацікавити її. Пізнавальний інтерес до повсякденного життя людей і міжособистісних стосунків чоловіків і жінок відображається у дитячих розмовах про любов, одруження і народження дітей.

Усвідомлення статевої належності виникає в дитини у зв'язку з її загальними пізнавальними інтересами, коли вона починає цікавитися будовою власного тіла та інших людей. Воно включається у структуру образу Я. Дитина, чуючи від дорослих: «ти – хлопчик» або «ти – дівчинка», переосмислює ці найменування у зв'язку зі своїми статевими особливостями. її безпосередньо цікавить власне тіло, статеві органи, вона ніяковіє при оголенні перед іншими людьми. У результаті виховного впливу у неї з'являється почуття ніяковості, сором'язливості.

Здебільшого сучасні діти рано розрізняють ознаки тіла хлопчика і дівчинки, засвоюють ставлення дорослих до оголеного тіла. Батьки, які ніяковіють під час перевдягання у присутності дитини, передають їй своє почуття ніяковості, і навпаки - природна поведінка формує спокійне сприйняття оголеного тіла. Деяких дітей збуджує вид оголених батьків, вони проявляють спрямований інтерес до нього. Інтерес до статевих органів також може виявлятися у малюнках, де діти зображують їх.

Однак багато дітей дошкільного віку не знають про фізичні відмінності людей, не бачать їх, не сприймають відмінностей статі, дивлячись на оголену натуру, навіть коли їм пропонують уважно роздивитися її, щоб правильно зобразити. Деякі діти, вперше побачивши оголених ляльок, відразу звертають увагу на відмінності в їхньому фізичному вигляді. Одні з них спокійно сприймають це, інші, соромлячись, опускають очі. Чим старші діти, тим сильніше вони переживають почуття сорому внаслідок споглядання оголених ляльок (відвертаються, закривають очі руками, не хочуть малювати запропоновану їм натуру).

Процес статевої самоідентифікації дитини представники наукових шкіл пояснюють по-різному. У тлумаченні цієї проблеми домінують такі теорії:

• теорія ідентифікації - її представники основними вважають психологічні механізми цього процесу, підкреслюють роль емоцій і наслідування, стверджуючи, що дитина несвідомо імітує поведінку представників своєї статі;

• теорія статевої типізації - ця теорія ґрунтується на концепції соціального научіння, пояснює статеву ідентифікацію дією підкріплення: батьки та інші люди заохочують маскулінну поведінку у хлопчиків; дівчатка отримують позитивне підкріплення фемінної поведінки. Спочатку дитина вчиться розрізняти диференційовані за статтю зразки поведінки, потім узагальнює цей досвід, переносить на нові ситуації, набуваючи вміння виконувати правила поведінки відповідно до своєї статі;

• теорія самокатегоризації - вона зосереджена на пізнавальних (когнітивних) аспектах цього процесу: дитина спочатку засвоює статеву ідентичність, визначаючи себе як хлопчика або дівчинку, а потім намагається поводитися відповідно до статевої належності.

На етапі раннього дитинства відбувається первинна ідентифікація, починає вибудовуватися статева самоідентичність.Статева самоідентичність (середньолат. Indenticus - той самий) - усвідомлення своєї належності до статі.

Культура статевої поведінки є результатом впливу стереотипів у сім'ї і найближчому оточенні дитини. За грамотного впливу дорослих у дитини формуватиметься адекватне ставлення до статевих відмінностей і ролей, стосунків між чоловіком і жінкою тощо. Дитина може ставити батькам і вихователям запитання про відмінності статей, походження дітей тощо.

Така природна допитливість повинна задовольнятися дорослими, які серйозно поставляться до запитань дітей, дотримуватимуться такту, враховуватимуть вік і психологічні особливості кожної дитини. Також ці питання діти обговорюють між собою.

Вихователь повинен знати позицію батьків щодо питань статевого виховання дітей і працювати насамперед з ними з метою подолання певних упереджень щодо цього.

Психологи вважають, що в сучасному суспільстві змінилися традиційні стандарти мужності (раніше чоловікові приписувалися активність, сила, впевненість, стриманість, підприємливість) та жіночності (від жінки очікували мякості, слабкості, покірливості, залежності, пасивності, емоційності). Якщо розподіл ролей та набір чоловічих і жіночих ролей був полярним (чоловіки - це влада; жінки - це підпорядкування), то нині все більшого значення набувають взаєморозуміння, взаємозалежність та взаємодопомога. Це не означає, що в хлопчиків не варто виховувати суто чоловічих рис (емоційну стійкість, рішучість, бажання й готовність захистити слабкіших), а в дівчаток - суто жіночих (лагідність, турботливість, доброту), проте такі риси, як відповідальність, чесність, працьовитість, доброта, рішучість, сміливість, акуратність, терпимість, прагнення до мирного владнання конфліктів мають бути притаманні представникам обох статей.

Таким чином, сучасні пріоритети у вихованні дівчаток і хлопчиків полягають не у фіксуванні жорстких стандартів маскулінності чи фемінності, а у вихованні дітей різної статі, однаково здатних до самоствердження та реалізації власних можливостей; у пошуку шляхів побудови партнерських взаємин між хлопчиками й дівчатками, вихованні з представників кожної статі людяності, щирості, взаєморозуміння, взамодоповнюваності.

Такий підхід до виховання дітей закладено в зміст нашої системи роботи з формування світогляду особистості.

Отже, гендерне виховання - засвоєння знань про взаємини статей, формування культури статевої поведінки. Роль дорослого у формуванні психологічних основ статевого виховання дошкільників надзвичайно важлива. Оскільки від правильності побудови виховного процесу залежить статева самоідентифікація, засвоєння ролей чоловіка чи жінки, адекватне ставлення до статевих відмінностей. Провідне значення при цьому має сім'я і найближче оточення дитини, які виробляють стереотипи її поведінки.

Педагогічні можливості сучасного дошкільного навчального закладу щодо гендерного виховання дітей дошкільного віку

Використання сучасних педагогічних технологій у гендерному вихованні дітей дошкільного віку

До сучасних педагогічних технологій у гендерному вихованні дітей дошкільного віку відносимо: організовані заняття - групові та індивідуальні; етичні бесіди відповідної тематики; проблемні ситуації ; прогнозування життєво значимих ситуацій; ігри; ситуації спілкування з дітьми; прогулянки, екскурсії; театралізовані розваги; самостійну діяльність дітей.

Автори пропонують здійснювати роботу дотримуючись таких принципів:

• активності - використання будь-яких ситуацій у житті дитини для формування у неї правильних установок щодо своєї статі і вироблення відповідної рольової поведінки;

• реалістичності - формування реалістичного розуміння статевої диференціації;

• адресності - врахування не лише статі і віку дитини, а й її психічного та фізичного розвитку, соціального і культурного рівня;

• неперервності - послідовне врахування накопичених знань і соціального досвіду дитини, починаючи з раннього дитинства;

• правдивості - надання максимально правдивої інформації з урахуванням віку дитини та можливостей розуміння цієї інформації;

• довіри - базування відносин між дитиною та педагогом на довірі, яка можлива лише за умови серйозного ставлення педагога до інтересів дитини, її бажань та проявів статевої поведінки;

• моральної чистоти - виховання моральної особистості, у якій домінують якості, що формують хлопчика як майбутнього чоловіка, а дівчинку - як майбутню жінку.

Узагальнюючи ідеї виховання хлопчиків та дівчаток, акумульовані гуманістичною педагогікою доходимо висновку, що статеворольова поведінка дітей формується у дитячому колективі.

Найбагатший досвід взаємодії з однолітками різної статі діти набувають у дошкільному закладі. І саме вихователі мають створити оптимальні умови для формування у дітей адекватної статеворольової поведінки. Перед вихователями стоять такі завдання:

• формувати у дітей уявлення про відмінності у поведінці хлопчиків і дівчаток;

• розвивати способи взаємодії, притаманні жіночому і чоловічому типам поведінки;

• створювати умови для набуття досвіду чоловічої і жіночої поведінки;

• розвивати морально-вольові якості, характерні для хлопчиків (сміливість, рішучість, силу, витривалість тощо) і дівчаток (доброту, ніжність, співчутливість, чуйність тощо).

Робота з формування статеворольової поведінки у дітей проводиться вихователями у трьох напрямах:

• формування поведінки хлопчиків;

• формування поведінки дівчаток;

• формування способів взаємодії хлопчиків і дівчаток.

Організовуючи різні види діяльності дітей, вихователі створюють умови, які сприяють формуванню уявлень хлопчиків про те, що у майбутньому вони стануть чоловіками, а чоловіки поводяться відповідно до своєї статі: у ситуаціях, коли вони спілкуються з природою, з предметами рукотворного світу, з людьми різної статі, вони покладають на себе найбільш складні, важкі, не цікаві, але необхідні обов'язки. Так вони виявляють свої найкращі чоловічі якості - силу, витримку, вміння долати труднощі, досягати мети, бути мужніми, витривалими тощо. Справжні чоловіки завжди беруть на себе роль захисника.

Вихователі створюють штучно чи використовують життєві ситуації, у яких хлопчики вчаться співвідносити свої дії з діями, характерними для їхніх тат та інших чоловіків. Хлопчики порівнюють і аналізують поведінку чоловіків під час різних ситуацій, наприклад: дозвілля на природі, проблеми у домашньому господарстві (виконання ремонтних робіт, перенесення важких речей), підготовка до сімейних свят тощо. Корисним для майбутніх чоловіків має стати досвід поведінки в екстремальних ситуаціях, якого вони набувають у відповідних іграх. Важливо навчити хлопчиків розв'язувати конфлікти мирним шляхом, не втрачаючи при цьому гідності.

У дівчаток вихователі формують уявлення про те, що у майбутньому вони стануть жінками, поведінка яких значно відрізняється від поведінки чоловіків. Жінки покладають на себе турботи і обов'язки, пов'язані зі створенням затишку в оселі, піклування про дітей та інших членів сім'ї, домашніх тварин, тощо. Така діяльність сприяє реалізації жінками своїх найкращих якостей, таких як: турботливість, уважність, терплячість, ніжність, лагідність тощо.

Під час різних життєвих ситуацій вихователі спонукають дівчаток до порівняння своїх дій з діями, характерними для їхніх мам та інших жінок. Ситуації для виховання жіночності у дівчаток можуть бути тими самими, що і для виховання мужності у хлопчиків, зокрема: дозвілля на природі, проблеми у домашньому господарстві (прибирання під час ремонту, догляд за помешканням, створення краси та затишку), підготовка до сімейних свят тощо. Дуже важливо сформувати досвід адекватної поведінки дівчаток у конфліктних ситуаціях.

Вихователі створюють чи використовують ситуації, у яких хлопчики і дівчатка набувають досвіду взаємодії та спілкування. Хлопчики під час взаємодії та спілкування з хлопчиками вчаться демонструвати силу, спритність, розум тощо, а з дівчатками - проявляти уважність, повагу, бажання надати допомогу тощо. Ситуації взаємодії виникають під час спільної діяльності: ігор, малювання, перегляду книжок, чергування тощо. У дівчаток в таких ситуаціях також формується досвід спілкування як з дівчатками, так і з хлопчиками. З дівчатками вони обмінюються думками, судженнями про гарні предмети, книжки, музику, тварин, іграшки, а з хлопчиками - про цікаві, добрі чи жахливі факти, історії. Перебуваючи в оточенні хлопчиків, дівчатка вчаться проявляти доброту, турботливість, уважність.

Досвід взаємодії у різних життєвих ситуаціях формується у дітей через спільні дії з предметами (іграшками, квітами, книги книгами тощо) чи комунікації (обмін судженнями, думками, оцінками тощо). Завдання вихователя - демонструвати правильні способи взаємодії і розвивати у дітей здатність обирати у відповідній ситуації найбільш правильні з них. У ситуаціях, коли треба поступатися, вміти слухати та розуміти одне одного, бути вдячними за послугу, поважати думку іншого вихователь сприяє формуванню єдиних способів поведінки незалежно від статі дітей. Але право першого вибору завжди має залишатися за дівчинкою.

Дуже важливим аспектом роботи з тендерного виховання дітей є створення відповідного предметно-розвивального середовища, яке є умовою прояву статеворольової поведінки дітей, стимулює їх до вираження у повсякденні свого чоловічого чи жіночого образу.

Створюючи предметно-ігрове розвивальне середовище у групі дошкільного закладу, обов'язково слід подбати про осередки, у яких граються разом і дівчатка, і хлопчики. Тут розміщують атрибути до сюжетно-рольових ігор «Сім'я», «Магазин», «Поліклініка», «Бібліотека», «Лікарня» тощо. Разом з тим у групах для дітей старшого дошкільного віку вихователі створюють окремі, спеціально оформлені та обладнані куточки для дівчаток та хлопчиків. Саме у віці п'яти-семи років діти під час ігрової діяльності починають групуватися за статевим принципом. Такий «розподіл» дітей, з одного боку, сприяє формуванню жіночності у дівчаток і мужності у хлопчиків, а з іншого - підводить їх до розуміння необхідності спільних ігор.

Дослідники гендерного виховання виділяють провідну роль ігор та іграшок у формуванні майбутніх чоловіка і жінки. Психологи вважають, що з допомогою ігор та іграшок діти дошкільного віку оволодівають нормами і правилами життя у суспільстві. Саме в ігровій діяльності розвиваються їхні інтелект і емоції, уява і мовлення. Програючи сюжети з дорослого життя, моделюючи відносини «лікаря» і «хворого», «водія» і «пасажира», «матері» і «доньки», діти засвоюють соціальні норми поведінки.

Традиційно іграми, спрямованими на засвоєння своєї статевої ролі, для дівчаток є ігри «у доньки-матері», а для хлопчиків - «у війну» . Гра з лялькою дає змогу дівчаткам засвоїти роль матері, яка доглядає за малюком. Ігри ж «у війну» дають змогу хлопчикам відчути себе мужніми захисниками, виховувати чоловічі риси характеру.

У дітей, які не грають в ігри, що відповідають їхній статі, під час формування статеворольових стереотипів поведінки зазвичай виникають труднощі. Такі діти можуть стикатися з проблемами під час спілкування з однолітками як своєї, так і протилежної статі, їх самооцінка менш стійка і неадекватна.

Якщо дитина віддає перевагу іграм та іграшкам, у які зазвичай грають діти протилежної статі, вихователю варто звернути увагу на близьких людей, які її оточують, їх особливості, сімейну атмосферу, з'ясувати, які дитячі книжки і телевізійні передачі переглядають з дитиною батьки, чи є у дитини братик, сестричка, який характер стосунків між ними тощо. У дошкільному віці можна значно вплинути на формування гендера дитини.

Зупинимося на застосуванні гендерного підходу під час організації основних видів діяльності дошкільників. На жаль, жоден методичний посібник для вихователів дошкільних закладів не містить рекомендацій щодо тендерних підходів до хлопчиків і дівчаток. У чому ж вони мають проявитися, яка їх специфіка? Працюючи над цією проблемою, ми ретельно збирали відповідний досвід колег і набували власного. Роботу проводили у тісній співпраці з психологами.

Прослідкуємо за організацією пізнавальної діяльності. Специфіка пізнавального розвитку дівчаток і хлопчиків потребує диференційованого підходу до них під час організації пізнавальної діяльності. Так, у хлопчиків зазвичай переважає зорове сприйняття, у дівчаток - слухове. Дівчатка потребують детальнішого пояснення завдань, ніж хлопчики, для яких достатньо лише вказівки щодо принципу їх виконання.

У розвитку просторового мислення, формуванні навичок роботи з конструктором хлопчики зазвичай випереджають дівчаток. Тому доцільно активізувати розвиток просторового мислення у дівчаток під час спільної з хлопчиками конструкторської діяльності.

Під час занять вихователям не слід завжди вимагати повної відповіді від хлопчиків: у них швидкість мовлення (кількість слів, промовлених за одиницю часу) менша, ніж у дівчат. Не варто також вимагати від хлопчиків під час відповіді дивитися в очі педагогу. Адже це «жіночий» тип поведінки. Дівчатка зазвичай дивляться в очі педагогу, не відволікаються, кивають головою, шукають підтвердження правильності своєї відповіді, а хлопчики - дивляться вниз або в сторону, шепочуть собі під ніс, але це не означає, що вони не думають і не шукають рішень.

Особливу увагу на заняттях з розвитку мовлення варто приділяти читанню літературних творів та етичним бесідам за їхнім змістом. Образи героїв не лише мають бути художньо виразними й емоційно привабливими, а й демонструвати полярні еталони поведінки (боягуз - герой, працьовита - ледача тощо). Саме зміст художніх творів сприяє формуванню уявлень дітей про ідеали сімейних відносин.

Дуже важливо, щоб вихователь усвідомлював особливості «жіночого» оцінювання дітей. Зазвичай за однакових умов від педагога-жінки хлопчики частіше отримують негативні відгуки, ніж дівчатка. Це може призвести до формування у хлопчиків заниженої самооцінки. Ми намагаємося не допускати цього. Дівчаткам важливо, як (у якій формі, яким тоном) їх оцінили, а хлопчикам - що саме в їхній діяльності було оцінено.

На наш погляд організація ігрової діяльності потребує враховувати психологічні особливості дітей. Гендерний підхід передбачає відповідність методів керівництва іграми їх змісту і специфіці ігрової діяльності дітей різної статі. Необхідно задовольняти потребу хлопчиків у змаганнях і перемозі. «Перемогла дружба» - це не для них. Хлопчики старшого дошкільного віку потребують ігор, які сприяють становленню мужності. Це ігри з великою кількістю учасників, чіткою ієрархією «домінування - підпорядкування», конкуренцією і високим рівнем підпорядкування спільній меті, застосуванням фізичної сили у боротьбі за лідерство тощо. Дівчаток цікавлять ігри з меншою кількістю учасників, невисоким рівнем підпорядкування спільній меті. Лідерство дівчатка здобувають у перемовинах, а не силою.

Дуже важливий аспект гендерного підходу до керівництва ігровою діяльністю дітей - збагачення змісту ігор, у яких діти відпрацьовують модель поведінки, що відповідає їхній статі. У таких іграх діти ідентифікують себе з дорослими. Складність у тому, що вихователям-жінкам ближчі ігри сімейно-побутової тематики, у яких роль тата явно недостатня, а у «хлопчачих» іграх («у індіанців», «у війну» тощо) жінки бачать причину безглуздої біготні, агресивності і ставляться до них негативно. Ми намагаємося уникати такого специфічного ставлення до ігор хлопчиків. Необхідно розповідати і хлопчикам, і дівчаткам про суспільні та виробничі сфери зайнятості чоловіків, допомогти усвідомити їх значимість у сім'ї. Вихователю не слід усуватися від керівництва військовими іграми. Він має розширювати тематику ігор героїчного змісту - «Ковбої», «Космонавти», «Богатирі», «Пожежники», «Рятівники» тощо. Саме під час таких ігор хлопчики вчаться бути сміливими, безстрашними, долати труднощі. Роз'яснюючи дітям хід військових і героїчних ігор, слід робити акцент на тому, що персонажі допомагають тим, хто потребує допомоги, захищають Батьківщину. Тому ми для ігор пропонуємо використовувати предмети, які відповідають статі дітей.

Організовуючи спільні ігри, зокрема з сімейно-побутової тематики («Очікуємо гостей», «Сімейний відпочинок за містом» тощо) і ігри-драматизації за сюжетами казок, слід створювати ситуації, у яких дошкільники матимуть змогу перейнятися переживаннями героїв і співвіднести еталони моральної поведінки у казці зі своєю власною поведінкою. У таких іграх важливо подолати «роз'єднаність» ігрових угрупувань хлопчиків і дівчаток, які зазвичай виникають через різницю їхніх ігрових інтересів.

Розглянемо організацію спільної трудової діяльності хлопчиків та дівчаток. Організовуючи спільну трудову діяльність, доцільно об'єднувати хлопчиків і дівчаток для виконання достатньо простих доручень, де треба проявити і фізичну силу (хлопчики), і акуратність, ретельність (дівчатка). Поступово діти вчаться самостійно розподіляти між собою трудові операції з урахуванням статі партнера.

Але не слід забувати про індивідуальні нахили та інтереси дітей. Іноді хлопчики із задоволенням і дуже вправно орудують голкою, а дівчатка - молотком, і це не заважає їм у всіх інших ситуаціях виявляти свій «чоловічий» чи «жіночий» тип поведінки.

Отже, завданням вихователів є формування тендерної компетентності як складової життєвої компетентності дітей дошкільного віку. Розроблення та впровадження у практику роботи гендерно-освітньої технології сприяє розширенню тендерних компетенцій усіх учасників соціокультурної взаємодії - дітей, батьків, вихователів. 

Аналіз результатів роботи закладу освіти щодо ефективності впровадження положень гендерного виховання

У практиці роботи сучасного дошкільного закладу нерідко батьки звертаються до педагога по консультацію з питань статевого виховання свого малюка. Вихователі дошкільних закладів відзначають, що трапляються випадки, коли своєю статевою поведінкою дитина збентежує педагога, чи, як кажуть психологи, уводить його в стан фрустрації. Ми поставили перед собою завдання зібрати фактичний матеріал, який допоможе дослідити готовність учасників педагогічного процесу, а саме батьків вихованців та педагогів дошкільного навчального закладу, до здійснення статевого виховання дошкільників.

Маємо глибоке переконання, що сучасний педагог мусить оволодіти умінням надавати дітям певну правдиву інформацію у відповідь на їхню зацікавленість статевою інформацією. Звісно, у допустимому контексті, з урахуванням вікових та особистісних рис кожної дитини. Адже статева приналежність - багаторівневий процес, де кожний ланцюжок спирається на всі попередні і в той же час діє автономно від них. Важко й уявити, до яких індивідуальних варіацій у формуванні особистості дитини може призвести окремі слово або дія дорослого. Тому, щоб виключити небажані наслідки непрофесійного статевого виховання, педагогу необхідно отримати відповідні знання й уміння з його здійснення, бути психологічно готовим до реалізації його завдань.

Так само педагогу треба бути спроможним надати кваліфіковану допомогу батькам вихованців із питань статевого виховання дошкільнят, а для цього він має добре орієнтуватися в психології статі, знати етапи психосексуального розвитку дошкільника, закономірності статевої ідентифікації та механізми статеворольової соціалізації тощо.

Наше дослідження проходило у двох напрямах. Вихователям дошкільного закладу пропонувалося відповісти на запитання анкети «Виявлення готовності педагогів до гендерного виховання дітей». Обробка анкетних даних та безпосереднє спілкування з педагогами дошкільного навчального закладу дозволяють зробити висновки, що 96% педагогів не знайомі з чинними програмами зі статевого виховання дошкільників, не застосовують відповідні методичні розробки у своїй роботі. Питання щодо змісту статевого виховання в дошкільному віці було для декотрої частки педагогів незрозумілим та залишилося без відповіді (16,1%), у деяких відповідях розуміння змісту підмінялося перераховуванням принципів та методів статевого виховання (25,8%). Що стосується безпосередньо змісту, то висувалися такі пропозиції: формування позитивних відносин між хлопчиками й дівчатками (49,4%); будова тіла людини залежно від статі (37,6%); особиста гігієна малят (28%); процес зародження життя та дітонароджуваність (22,6%); особливості поведінки відповідно до статевої ролі (17,2%); виховання майбутньої жінки та чоловіка (12,9%) тощо.

Відповідаючи запитання, називали такі особистісні критерії вихователя, як: відкритість, порядність, доброчесність, толерантність, доброта, чуйність, уважність, стриманість, комунікабельність, коректність, тактовність, адекватність, людяність, розкутість тощо.

Серед фахових найчастіше називали такий критерій, як компетентність у питаннях статевого виховання дошкільнят, та скаржилися на власну безграмотність у цій царині: «Нас ніхто цьому ніколи не вчив», «Сучасні діти знають більше нас». Також відмічалася необхідність медичних та психологічних знань у педагога, який може здійснювати статеве виховання дошкільників. Зазначалися високий рівень професіоналізму та розумність. Також спостерігалася певна тенденція - перекласти здійснення статевого виховання дошкільників на психолога (17,2%), медичного працівника (12,9%) і навіть на вчителя біології зі школи (2,2%).

Актуальними проблемами статевого виховання виявилися: дитяча закоханість; інтерес дітей до будови статевих органів; зацікавленість процесом дітонароджуваності; дитячий онанізм. Вихователі одноголосно відмічали, що у власній практиці роботи з дітьми неодноразово стикалися з вищеназваними явищами і нерідко не знали, як себе педагогічно грамотно поводити, як достойно вирішити ситуацію, що виникла. Усі педагоги були згодні з тим, що дорослим, відповідальним за виховання дітей, необхідно перебороти свої упередження стосовно того, що дитина дошкільного віку не повинна цікавитися питаннями статі, і спробувати встановити з нею довірливі стосунки, говорити на статеві теми вільно, щоб надати їй можливість поставити запитання, які її цікавлять, обговорювати їх із батьками та педагогами.

Другим напрямом нашої дослідної роботи було збирання інформації від батьків. Зважаючи на важливість та актуальність проблеми, ми поставили за мету дослідження готовності батьків до спілкування з власними дітьми на статеві теми. Для цього нами було складено опитувальник на основі тесту російських психологів О. Зуськової та Н. Смирнової. Батькам було запропоновано поміркувати, як би вони відповіли на деякі запитання, які можна почути від дошкільників. Із трьох запропонованих варіантів відповідей необхідно було обрати ту, що найбільше відповідала їхнім переконанням. Якщо ж батьки мали власну відповідь на запитання або досвід звертання дитини з таким запитанням, їх просили вказати ім’я та вік дитини на той час, коли дитина ставила це питання, і записати власний варіант відповіді. Завершувався опитувальник звертанням до батьків: «Ця анкета складена з метою збирання достовірної інформації з наукової проблеми «Статеве виховання дошкільників». Якщо Ваша дитина зверталася до Вас із запитаннями на статеву тему, запишіть їх, будь ласка, на зворотному боці цього аркуша разом із Вашою відповіддю. Будемо вдячні Вам за відверті відписи та бажання поділитися власним досвідом: як відповідати дитині, коли вона ставить запитання на дорослу тему».

Було роздано анкети батькам старших дошкільників. Первинна обробка даних дозволяє зробити певні узагальнення та висновки. Девять відсотків батьків, яким було запропоновано взяти участь в опитуванні, відмовилося, мотивуючи це тим, що ніколи від дітей таких питань не чули і як відповідати на них, не знають. Деякі ж були настроєні вельми агресивно по відношенню до опитувальника та теми обговорення.

Пояснення такому ставленню ми знайшли в доктора психологічних наук Є.К. Субботського, який пише: «У європейських країнах на обговорення з дітьми питань статі накладена неписана заборона. Ми добре розуміємо, що було б краще, якби дитина довідалася про неминуче вдома, ніж на вулиці. Проте нелегко перебороти умовності культури, навіть якщо вони відверто безглузді. І насправді, чому розмовляти з дітьми про їжу можна, а про відносини статей - ні? Певно, така заборона - мимовільна спадщина багатовікової християнської культури з її проповіддю аскетизму й гріховності». На підтвердження вищенаведеної цитати наведемо повністю гнівну тираду одного з батьків-опонентів на зворотному боці запропонованого опитувальника: «На мою думку, більшість наведених в анкеті запитань є досить дивними як для старшого дошкільного віку, оскільки можуть свідчити лише про те, що дитина не вміє спостерігати й логічно мислити. Ні від своєї дитини, ні від дітей друзів, знайомих, сусідів подібних запитань ми ніколи не чули. Видається дуже сумнівним, що нормально розвинена дитина буде ставити питання стосовно цієї теми в такій формі, оскільки сучасні діти зазвичай добре орієнтуються в таких речах (не враховуючи суто біологічних подробиць), не говорячи вже про те, як статевій підготовці сприяє mass media. Із цього погляду дана анкета є по меншій мірі недоцільною. Що стосується природної цікавості дітей до такої теми, то в православних сім'ях подібні питання прийнято розясняти в традиційному для православного світогляду руслі - дітей живу душу дитині дає Бог; дитині дається ім'я святого небесного покровителя; любов - це найвище почуття, притаманне лише людям, створеним за подобою Божою, тому передбачає не тільки і не в першу чергу статевий аспект тощо. Православні діти сприймають відповідно такі поняття як таке, що саме собою розуміється. Щодо питання гендерного виховання школярів, тим більше дошкільників, то воно однозначно сприймається православною спільнотою як шкідливе для морально-психологічного розвитку дітей, оскільки руйнує вікові, непорушні для православної віри сімейні цінності, акцентує увагу дітей на забороненому або інтимному і т. п. Виходячи з усього вищевикладеного, запровадженнягендерного виховання дошкільників є абсолютно неприйнятним і неприпустимим із точки зору православних батьків, як і роздування цього питання в псевдонаукову проблему».

З отакого відпису можна зробити висновок, що в оцінці цього представника батьківської громади статеве виховання зводиться лише до сфери сексуальних стосунків. При цьому не враховується, що завдання статевого виховання полягає у формуванні суспільно корисних якостей особистості щодо різноманітних аспектів взаємин між представниками протилежних статей. Упередження проти статевого виховання дошкільників пов'язані із незнанням особливостей психосексуального розвитку дітей, власними неправильними переконаннями щодо питань взаємин між статями. Для того щоб уникнути цих помилок, необхідно усвідомити, що статеве виховання в дошкільному закладі - це в першу чергу виховування поваги до осіб іншої статі, формування навичок спілкування з ними. Батьки, які відмовилися від участі в опитуванні, виходячи з власного переконання «У жодному разі не можна розмовляти з дошкільниками на статеві теми!», - висунули такі арґументи: «З нами ніколи про це не розмовляли, це брудна тема, вони і так більше нас знають, не знаю, як відповідати, моя дитина таких питань ніколи не ставить!» Така позиція межує з ханжеством, і може, і з авторитаризмом. Турбота про те, щоб виглядати пристойно в очах тих, хто оточує, страх втратити авторитет і є, на наш погляд, тут головним. Ці батьки не почувають себе достатньо компетентними та впевненими, щоб розмовляти з дитиною на статеві теми. Залишається втішатися, що батьків із такою виховною позицією лише 9%.

Більшість опитаних батьків не заперечували проти статевого виховання їхніх дітей в умовах дошкільного закладу взагалі, ось тільки всі вони висловлювали слушне зацікавлення тим, яким чином буде воно здійснюватися. Вони обирали найбільш близькі їм варіанти відповідей на запропоновані запитання від дітей. Із них - 33% ділилися власним сімейним досвідом спілкування з дітьми на статеві теми. Тому ми розробили памятки, консультацію і поради для педагогів та батьків для того щоб вони краще розуміли необхідність гендерного виховання дітей дошкільного віку.

Висновки з опитування: батьківська громада в більшості своїй - 91% - висловлює розуміння необхідності здійснення статевого виховання дошкільників у вигляді задоволення дитячої зацікавленості питаннями статевої тематики. Проте в певної частини батьків старших вихованців дошкільних навчальних закладів сформовано специфічне відсторонено-агресивне ставлення до питань статевого виховання дошкільників; вихователі дошкільних навчальних закладів позитивно сприймають ідею статевого виховання дошкільників, проте 96% педагогів відчувають брак теоретичних знань та практичних умінь для його здійснення; виявлено обмежену кількість методичного забезпечення зі статевого виховання дошкільників, спрямованого на реалізацію сучасних наукових положень із питань психології статі.

Третім напрямом моєї дослідної роботи було виявити рівень гендерного виховання дошкільників. Для цього були проведені заняття та ігри на тему гендерного виховання. Поспостерігавши за дітьми, зробивши аналіз проведених ігор та бесід, ми зробили такі висновки, що з другого року життя дитини починається формування її психологічної статі, яке закріплюється на третьому році життя. Під час спостережень я побачила що в цьому віці уже більшість дітей знають уже свою статеву приналежність, вони правильно відповідають на запитання: «Хто ти - хлопчик чи дівчинка?», а також здатні й інших людей ідентифікувати за статтю.

Отже, ми зясували, що більшість дітей молодшого дошкільного віку розрізняють стать людей та знають свою статеву приналежність. Проте не можуть пояснити, у чому саме полягають відмінності між представниками чоловічої та жіночої статей.

Дівчатка у середньому дошкільному віці частіше ніж хлопчики, у рольових іграх обирають сімейні ролі, які не відповідають їхній статі. Наприклад, висловлюють бажання бути «тьотею», але при цьому «батьком». Цікаво й те, що діти цілком припускають можливість зміни своєї статі, причому дівчатка вдвічі частіше висловлюють бажання стати хлопчиком.

Діти старшого дошкільного віку уже всі добре розрізняють чоловічі та жіночі гендерні ролі й розуміють константність власної статі. Проте статевими ознаками для них залишаються одяг, волосся, голос, обличчя людини.

При цьому педагогам потрібно враховувати, що завдання гендерного виховання полягає у формуванні суспільно корисних якостей особистості щодо різноманітних аспектів взаємин між представниками протилежних статей. Упередження проти статевого виховання дошкільників пов'язані із незнанням особливостей психосексуального розвитку дітей, власними неправильними переконаннями щодо питань взаємин між статями. Для того щоб уникнути цих помилок, необхідно усвідомити, що статеве виховання в дошкільному закладі - це в першу чергу виховування поваги до осіб іншої статі, формування навичок спілкування з ними.

Виявлено проблеми - фемінізація дошкільної освіти, відсутність умов для гендерної самоідентифікації хлопчиків З'ясовано, що дівчата знаходяться в більш комфортному середовищі, ніж хлопці - відсутність чоловіків у дошкільному закладі, велика кількість неповних сімей, а якщо тато і є, то часто він чоловік «диванного» типу і не являє собою яскравого прикладу. Тому основний напрямок роботи закладу - створення комфортних умов для хлопчиків. Для хлопчиків дібрали шлеми, конструктори, набори інструментів, ігри, літературу, зробили перші кроки по створенню міні-середовищ (створення міні-середовищ чоловічої і жіночої праці: ляльки-дівчинки, ляльки-хлопчики з усіма необхідними атрибутами і аксесуарами). За участі батьків виготовили, а потім з дітьми розглянули фотомонтаж Інтернет-картинок «Татусь на роботі та вдома». Виготовили календар професій. Впродовж року знайомимо дошкільнят з професійними святами, збагачуючи їхні уявлення про чоловічі та жіночі професії. Таким чином, у ході дослідження підтвердилося гіпотетичне припущення, що ефективність гендерного підходу у вихованні дошкільнят обумовлюється комплексом пов'язаних вищеозначених умов. Ми дійшли висновку, що вихователю вкрай важливо усвідомлювати не тільки закономірності та шляхи формування гендерної ідентичності, але й те, що у набутті первинної ідентичності відіграють роль статеві стереотипи, які спрямовують дітей або на егалітарні, або традиційні гендерні стосунки. Урахування статевої належності дітей передбачає:

• розуміння та прийняття вихователем спільного та відмінного в поведінці й розвитку хлопчиків і дівчаток;

• створення варіативного предметного середовища, яке задовольняє спільні й відмінні інтереси та уподобання, забезпечення в достатній кількості «хлопчачими» та «дівчачими» іграшками;

• створення в групі статевонейтрального середовища;

• створення можливостей для гармонійного спілкування дівчаток та хлопчиків;

• залучення хлопчиків до доступних та цікавих для них традиційно дівчачих видів діяльності;

• формування в дівчаток доступних для них традиційно хлопчачих умінь;

• виховання в дітей турботливого ставлення одне до одного.

Отже, найважливіше завдання дорослого при цьому полягає в тому, аби, по-перше, розвивати у дитини ціннісне осмислення себе і як представника певної статі, і як неповторну особистість, яка відрізняється зовнішніми ознаками і внутрішнім світом;  

Рекомендуємо прочитати: огляд методичної літератути з гендерного виховання дошкільнят

• Абрамова Г.С. Возрастная психология / Г.С. Абрамова. - М.: Академический проект, 2001. - 320 с.

• Аверин В.А. Психология детей и подростков / В.А. Аверин. - СПб., 1998. - 250с.

• Аглаи М. Всё-всё-всё на твой вопрос: где я был, когда меня не было? Комментарии для взрослых / М. Аглаи, М. Аверин, О. Зуськовой, Н. Смирновой. - М.: ПО Детская книга, 1993. - 48 с.

• Аркин Е.А. Ребенок в дошкольные годы / Е.А. Аркин. - М.: Просвещение, 1968. - 200 с.

• Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / Наук. ред. та упоряд. О.Л. Кононко. 2-ге видання, випр. - К.: Світич, 2008. - 430 с.

• Базовий компонент дошкільної освіти України: наук. кер. А.М. Богуш. - К.: 2012. - 26 с.

• Гайденко В. Гендерна педагогіка: Хрестоматія / В. Гайденко. - Суми: ВДТ Університетська школа, 2006. - 303 с.

• Головченко В. Права жінок в Україні: під кутом зору міжнародно-правових стандартів. / В. Головченко. // Право України. - 1999. - №7. - С. 38 - 41.

• Дитина. Програма виховання і навчання дітей від двох до семи років. / Наук. кер. Проекту: О.В. Огневюк. - 3-є вид., допр. та доп. - К.; Київ. ун-т ім. Б. Грінченка, 2012. - 492 с.

• Эльконин Д.Б. Детская психология / Д.Б. Ельконин. - М.: Академвидав, 2005. - 402 с.

• Каган В.Е. Воспитателю о сексологи / В. Е. Каган. - М.: Педагогика, 1991. - 256 с.

• Качина Е. Среда как средство нравственно-полового воспитания детей дошкольного возраста // Детский сад от А до Я. - 2005. - №4. - С. 122-123.

• Кікінежді О. Ґендерне виховання змалку. / О Кікінежді. // Дошкільне виховання. - 2006. - №2. - С. 3 - 6.

• Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: Наук.-метод. посібник / Наук. ред. О.Л. Кононко. - К.: Ред. журн. Дошкільне виховання, 2003. - 245 с.

• Коніна В. Жінки за рівні права. / В. Коніна, О. Кулик. // Урядовий курєр. - 1999. - №11. - С. 15 - 18.

• Кононко О.Л. Розвиток статевої свідомості хлопчиків та дівчаток у дошкільний період / Вихователю про психологію та педагогіку сексуального розвитку дитини: Наук.-метод. збірник // За ред. Т.В. Говорун. - К.: Інститут змісту та методів навчання, 1996. - 143 с.

• Кононко О.Л. Психологічні основи особистісного ставлення дошкільника / О.Л. Кононко. - К.: 2000. - 230 с.

• Кочерга О. Дівчатка: які вони? / О. Кочерга. // Дошкільне виховання. - 2007. - №3. - С. 5 - 6.

• Кочерга О. Хлопчики: які вони? / О. Кочерга. // Дошкільне виховання. - 2007. - №2. - С. 5 - 7.

• Кудрявцева Е.А. Педагогические особенности нравственного воспитания девочек старшего дошкольного возраста: Автореф. дис. к.п.н. 13.00.01. / РАО НИИ дошкольного воспитания. - М.: 1992. - 21 с.

• Кузнецова О.А. Статеве виховання школярів: Навч. Посібник / О.А. Кузнецова. - Миколаїв: Вид-во ІЛІОН, 2004. - 176 с.

• Кулачківська С.Є. Я - дошкільник. Вікові та індивідуальні аспекти психологічного розвитку / С.Є. Кулачківська, С.О. Ладивір. - К.: Нора-Принт, 1996. - 180 с.

• Люблінська Г.О. Дитяча психологія / Г.О. Люблінська. - К.: Вища школа, 1978. - 355 с.

• Мазниченко М. Половое воспитание старших дошкольников / М. Мазниченко // Дошкольное воспитание. - 2004. - №5. - С. 45-53.

• Мезеря І.В. Актуальні проблеми статевого виховання / І.В. Мезеря. Навчально-методичний посібник для самостійної роботи слухачів курсів підвищення кваліфікації - вихователів дошкільних навчальних закладів. - Луганськ: Знання, 2003. - 28 с.

• Мухина В.С. Детская психология / В.С. Мухина. - М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. - 256 с.

• Мухоморина Л. Полоролевое воспитание детей дошкольного возраста / Л. Мухоморина. - Симферополь: Крымское учебно-педагогическое государственное издательство, 2001. - 92 с.

• Назаренко Г. Гендерні аспекти: сучасний вимір / Г. Назаренко. // Психолог. - 2005. - №9. - С. 3 - 6.

• Непомнящая Н.И. Становления личности ребенка 6-7 лет / Н.И. Непомнящая. - М.: Педагогика, 1992. - 150 с.

• Павелків Р.В. Дитяча психологія: навч. Посіб. / Р.В. Павелків, О.П. Цигипало. - К.: Академвидав, 2010 - 432 с.

• Палій А.А. Особливості статеворольових уявлень дітей дошкільного віку: Автореф. дис… к. псих. н.: 19.00.07. / АПН України, Інститут психології ім. Г.С. Костюка. - К., 1996. - 24 с.

• Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів / Т.І. Поніманська. - К.: Академвидав, 2004. - 456 с.

• Програма розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля» / О. І. Білан, Л.М. Возна, О.Л. Максименко та ін. - Тернопіль: Мандрівець, 2012. - 264 с.

• Прозументик О.В. Становление полового самосознания в старшем дошкольном возрасте. Автореф. дис… к. псих. н.: 19.00.07. / Институт дошкольного образования и семейного воспитания РАО. - М., 1999. - 19 с.

• Руднєва О. Гендерна рівність як принцип законодавства України. / О. Руднєва. // Право України. - 2002. - №4. - С. 103-108.

• Субботский Е.К. Ребенок открывает мир: Кн. для воспитателя детского сада / Е.К. Субботский. - М.: Просвещение, 1991. - 207 с.

• Сьоміна А. Гендерне виховання дітей дошкільного віку. / А. Сьоміна, О. Куксенко, В. Гармаш. // Виховвтель методист дошкільного навчального закладу. - 2011. - №4. - С. 36-51.

• Фіяло Т. Статеве виховання - справа щоденна. / Т. Фіяло // Дошкільне виховання. - 2003.- № 3. - С. 6-9.

ОРІЄНТОВНА ТЕМАТИКА ЕТИЧНИХ БЕСІД З ХЛОПЧИКАМИ ТА ДІВЧАТКАМИ

Теми етичних бесід з хлопчиками:

• Хлопчики - майбутні чоловіки: Яким повинен бути хлопчик? Чим хлопчик відрізняється від дівчинки? Що має вміти хлопчик (чоловік)? Яким ти хочеш бути, коли станеш дорослим чоловіком?

• Хлопчики - захисники слабких (дівчаток, жінок, літніх людей): Чому потрібно захищати слабких? Що треба робити, щоб стати сильним? Чи можна довести правоту не «кулаками»? Чому хлопчик має бути хоробрим? Яких ти знаєш безстрашних героїв казок, оповідань, віршів?

• Хлопчики - маленькі лицарі:Як потрібно ставитися до мам, дівчаток? Яку допомогу ти можеш їм надати? Чи можна ображати дівчаток? Як зробити дівчаткам приємне? Який вигляд повинен мати хлопчик і як поводитися, щоб сподобатися дівчинці? Які дівчатка тобі подобаються?

• Хлопчики - майбутні батьки: Чи хочеш ти бути татом, коли виростеш? Чому? Чим ти схожий на свого татка? Як тато повинен ставитися до мами, до інших жінок? Яким повинен бути татко, щоб його любили діти?

• Хлопчик - джентельмен: Який вигляд повинен мати і як мас поводитися хлопчик-«джентльмен»? Як повинен ставитися до дівчаток, хлопчиків? Яку допомогу повинен пропонувати джентльмен? Чи повинен джентльмен робити подарунки дівчаткам, жінкам?

Теми етичних бесід з дівчатками:

• Дівчатка - майбутні жінки: Якою повинна бути дівчинка? Чим відрізняється дівчинка від хлопчика? Які дівчатка (жінки) тобі подобаються? Що повинна вміти дівчинка (жінка)?

• Дівчатка - маленькі хазяйки: Які домашні обов’язки ти маєш? Чому дівчинка має вчитися мити посуд, готувати їжу, вишивати, прибирати, створювати затишок у домі? Що означає піклуватися про кого-небудь?Що ти можеш зробити для тата, мами, маленького братика чи сестрички, бабусі або дідуся? Яку допомогу дівчинка може надати хлопчику? Про яких маленьких господарочок ми дізналися із казок, оповідань, віршів? Чи подобаються вони вам?

• Дівчатка - майбутні мами: Чи хочеш ти бути мамою, коли виростеш? Якою мамою ти хочеш стати? Чим ти схожа на свою маму? Чи потрібно мамі і татові берегти одне одного? Що мають робити мама і тато, щоб не було сварок у сім'ї? Коли у тебе будуть діти, як ти будеш до них ставитися?

• Дівчатка - маленькі принцеси: Чи можна порівняти маленьку дівчинку з квіточкою? Чим вони схожі? Чому дівчинці потрібно бути охайною і акуратною? Як дівчинка має поводитися, щоб сподобатися хлопчику? Чи подобаються тобі капризні дівчата?

Примітка: Під час бесід слід створювати умови, які дають дітям змогу порівняти свою поведінку у реальній життєвій ситуації і аналогічними ситуаціями, у які потрапляють герої літературних творів. Це допоможе дітям усвідомити еталон правильних дій і за потреби виправити свою поведінку.

ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ПРОБЛЕМНИХ СИТУАЦІЙ В ХОДІ ГЕНДЕРНОГО ВИХОВАННЯ

Сформувати уявлення про то, якими мають бути чоловіки і жінки, дуже важливо, але обмежитися цим не можна. Потрібно допомогти дитині реалізувати такі уявлення. Для цього насамперед слід використовувати природні і створювати проблемні ситуації, близькі життєвому досвіду дітей. Вихователь розповідає про те, що одного разу сталося у сусідньому дошкільному закладі, і запитує, як у тому чи тому випадку діяли б хлопчики і дівчатка їх групи. Наприклад:

Ситуація 1. Оля будувала із кубиків дім. Підбіг Андрійко, штовхнув будівлю, і вона розсипалася. Оля заплакала.

Ситуація 2. У дитячому садку дітям робили уколи. Катруся кричала, плакала і ніяк не погоджувалася підійти до медсестри Олени Іванівни.

Ситуація 3. Під час повернення з прогулянки вихователька попрохала дітей зібрати іграшки в корзину і віднести їх у групу. 

МІНІ-ІНФОРМАЦІЯ - ХЛОПЧИКИ: ЯКІ ВОНИ?

• У розвитку хлопчики трохи відстають від дівчаток.

• Хлопчача рухова активність має природне джерело походження.

• Будь-яка новизна може спонукати малого до творчого натхнення.

• Розбирання іграшок є цілком нормальним бажанням пізнавати їхні складові.

• Змінюючи своє середовище, хлопчик водночас змінює себе, показує дорослому власну модель сприйняття світу.

• Хлопчики триваліший час адаптуються до навчального закладу й потребують від нас розуміння.

• Їм важко, дискомфортно працюється в разі обмежень способів дій та за сталими алгоритмами.

• Пропонуючи хлопчикам завдання, подбайте про рухливі паузи, оскільки втома гальмує у хлопців їхнє мовлення та логічні процеси.

• Діяльність, яка потребує різних типів мислення (логічного та образного), має розмежовуватися плавним аргументованим переходом (що робитиметься, для чого, з якою метою).

• Для хлопчиків характерне глибоке зосередження на конкретних проблемах.

• Власна зовнішність їх теж цікавить, але вони приховують це.

• Більшість хлопчиків, щоб догодити другові, можуть подарувати йому, як власну річ, так і чужу, задля підтримки взаємин або щоб показати свою щедрість.

• Постійно засуджуючи та караючи спонтанну поведінку та вчинки хлопчика, можна виробити в нього супротив позитивній мотивації його поведінки.

• Роблячи щось, хлопці часто поспішають, але це не вказує на відсутність бажання виконати завдання на належному рівні. 

МІНІ-ІНФОРМАЦІЯ - ДІВЧАТКА: ЯКІ ВОНИ?

• Дівчатка народжуються більш зрілими.

• Вони краще фіксують події.

• Вони можуть швидше адаптуватися до навчального закладу.

• На етапі дошкільного дитинства не варто порівнювати успіхи дівчаток і хлопчиків.

• Душевна відкритість робить дівчаток навіюваними.

• Упорядкованість, послідовність їм притаманні більше, ніж хлопчикам.

• Мовленнєві здібності - також їхні привілеї.

• Процес виконання роботи дає їм більше задоволення, ніж результат.

• Дівчатка емоційніші за хлопчиків.

• Достатній відпочинок, нормальний нічний сон, прогулянки на свіжому повітрі підтримують у дівчинки найкращу працездатність.

• Втома у дівчаток може призводити до погіршенійня настрою, зниження уваги, що робить їх менш захищеними від травм.

• Успішність у навчанні - не підстава для висновку, що розкрито всі творчі здібності дитини.

• Дії та вчинки дівчинки великою мірою зумовлюються темпераментом.

• Зовнішні покірливість та слухняність не завжди обєктивно передають внутрішній світ дівчинки.

• Слухняність дівчинки не повинна переходити у покірливість, бо це може деформувати дитину як особистість, обмежити розвиток її творчих здібностей.

• Вони, на відміну від хлопчиків, більш соціально відповідальні.

• Дівчатка більш потайні та менше вдаються до бійки.

ОРІЄНТОВНЕ ОБЛАДНАННЯ КУТОЧКА ДЛЯ ДІВЧАТОК

• Шафа, сундучок або валіза з елементами жіночого одягу, головними уборами, аксесуарами.

• Шкатулка з прикрасами: кліпси, намисто, браслети, ланцюжки, каблучки тощо.

• Прикраси для волосся: банти, стрічки, «резинки», шнурочки тощо.

• Іграшкові гребінці, масажні щітки, перуки, фен.

• Різноманітні окуляри, окуляри-маски.

• Велике дзеркало, маленькі дзеркальця.

• Картонні ляльки, для яких дівчата готують «гардероб» - малюють, розмальовують і вирізують предмети одягу.

• Приладдя для вишивання: клаптики тканини, канва, муліне, п'яльця, зразки вишивок, рамки, ґудзики, штучні камінці, намистинки.

• Приладдя для макраме: подушка із закріпленими шнурами, зразки макраме.

• Приладдя для вязання: клубки ниток, зразки.

• Приладдя для складання букетів: підставки, вазочки, штучні квіти, гілки, сухі квіти, пір'я.

• Мікрофон.

• Бібліотечка: енциклопедія для дівчаток, журнали мод, буклети з реклами косметики, парфумерії, рецепти страв.

Примітка: обладнання для куточків треба ретельно підбирати і регулярно оглядати, щоб воно не становило загрози для здоров'я дітей. Обладнання багаторазового використання слід систематично обробляти відповідно до санітарно-гігієнічних вимог. Зіпсовані атрибути слід ремонтувати або вилучати з користування.

ОРІЄНТОВНЕ ОБЛАДНАННЯ КУТОЧКА ДЛЯ ХЛОПЧИКІВ

• Елементи чоловічого одягу (жилетки, метелики, підтяжки тощо), головні убори (фуражки, безкозирки, пілотки, бейсболки, шоломи, каски) та аксесуари (окуляри, барсетки, рукавички).

• Іграшкові бритви, пінка для бриття, одеколон тощо.

• Велике дзеркало.

• Мобільні телефони, годинники наручні.

• Накопичувачі для візиток, візитки.

• Палатка, рюкзак, фляжка, бінокль, компас.

• Спортивні атрибути - гантелі, гирі, еспандери, груша та рукавиці для боксу.

• Верстачок.

• Інструменти: викрутка, молоток, лінійка, олівець, цвяхи, лобзик, тиски тощо.

• Дерев'яні брусочки, шматочки фанери, фольга, котушки тощо.

• Бібліотечка: енциклопедія для хлопчиків, журнали та каталоги про транспорт, спорт подорожі, інструменти.

Примітка: обладнання для куточків треба ретельно підбирати і регулярно оглядати, щоб воно не становило загрози для здоров'я дітей. Обладнання багаторазового використання слід систематично обробляти відповідно до санітарно-гігієнічних вимог. Зіпсовані атрибути слід ремонтувати або вилучати з користування.

ЯКЩО ВАША ДИТИНА ЗВЕРТАЛАСЯ ДО ВАС ІЗ ЗАПИТАННЯМИ НА СТАТЕВУ ТЕМУ…

Якщо Ваша дитина зверталася до Вас із запитаннями на статеву тему, запишіть їх, будь ласка, на зворотному боці цього аркуша разом із Вашою відповіддю. Будемо вдячні Вам за відверті відписи та бажання поділитися власним досвідом: як відповідати дитині, коли вона ставить запитання на дорослу тему.

Запитання опитувальника:

• Мама, а як ти дізналася, що в мене має бути саме мій тато?

• А коли в киці народжуються кошенята, то й у неї теж є котик-чоловік?

• А у киць та собак теж буває любов?

• А тато може народити?

• А чому в тьоті Алли й дядька Петра немає дітей, вони що, не кохають одне одного?

• А як ви дізналися, що мене звуть саме так?

• А я можу покохати якогось хлопчика (дівчинку) й народити собі дитинку?

ДІВЧАТКА І ХЛОПЧИКИ: ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

Дитина народилася. Якщо в один ряд покласти новонароджених, загорнутих в пелюшки, то за зовнішнім виглядом не можна визначити, хлопчик це чи дівчинка. Допомагають розрізняти стать дитини червоні і сині стрічки. Стать дитини важко розрізнити і в рік, коли малюків стрижуть і одягають в однакові костюмчики. Але записи біострумів мозку у новонароджених хлопчиків і дівчаток вже різні. За біострумів мозку можна визначити, хто з них є хто. Ми, дорослі, теж інтуїтивно відчуваємо цю різницю, тому по-різному розмовляємо з сином та донькою, використовуємо різні методи у вихованні. Хлопчиків за провину частіше карають і відчитують суворим голосом. Їм не дозволяється плакати. Дівчаток частіше шкодують, пестять, а хлопчикові кажуть: «Ти ж чоловік, чоловіки не плачуть!» А при навчанні розходження хлопчиків і дівчаток використовують не завжди. У навчальних програмах з дошкільної освіти є такі фрази: «Дитина в три роки повинна ...», «До п'яти років вона уже вміє ...» А в медичних таблицях норми ваги, зросту різні для хлопчиків, і дівчаток. Чим же вони відрізняються один від одного? Різниця хлопчиків і дівчаток взяті з книги В.Д. Єремєєвій, Т.П. Хрізман «Дівчатка і хлопчики - два різних світи».

• Дівчатка народжуються більш зрілими на 3-4 тижні, а до періоду статевої зрілості ця різниця розрізняється майже в 2 роки.

• Хлопчики починають пізніше ходити на 2-3 місяці, ніж дівчатка, а говорити пізніше на 4-6 місяців.

• При народженні хлопчиків у жінок частіше бувають ускладнення. На 100 зачать дівчаток доводиться 120-180 зачать хлопчиків.

• Хлопчики більш рухливі, ніж дівчатка. Для дітей 7-15 років травми в хлопчиків трапляються частіше в 2 рази.

• Важковиховувані - частіше хлопчики. Їх частіше лають, менше беруть на руки.

• До 8 років гострота слуху в хлопчиків вище (генна, пам'ять - треба вислідить дичину і вбити, щоб принести в печеру своїй жінці), ніж у дівчаток.

• Дівчатка чутливі до шуму, різкі звуки їх дратують. У них більше розвинена чутливість шкіри, тому дівчаткам треба частіше гладити їх шкірні покриви.

• Ігри дівчаток опираються на ближній зір. Вони розкладають свої іграшки біля себе.

• Ігри хлопчиків опираються на далекий зір. Вони бігають один за одним. Кидають предмети в ціль. Якщо простір обмежений, то вони освоюють його вертикально: лізуть на сходи, тумбочку. Тому хлопчикам необхідні спортивні вертикальні куточки або великі просторі кімнати для ігор.

• Вони відповідають по-різному на заняттях. Хлопчик дивиться на парту, убік, якщо не знає, чи перед собою, якщо знає відповідь. А дівчинка дивиться в обличчя, ніби шукає в очах у дорослої підтвердження правильності відповіді.

• Питання хлопчики задають конкретно, для отримання інформації. А дівчатка задають питання для встановлення контакту. Коли в клас приходить новий учитель, то дівчатка обов'язково запитували, чи прийде він ще, чи є у нього сім'я. Хлопцям це все було байдуже.

• У дівчаток краще розвинена швидкість мови і швидкість читання. Але хлопчики краще вирішують завдання і відгадують кросворди.

• У дівчаток краще розвинена дрібна моторика рук. Тому вони пишуть акуратно і краще виконують роботу, пов'язану з дрібною моторикою (вишивання, бісероплетіння).

• Хлопчики більш збудливі, дратівливі, неспокійні, нетерпимі, невпевнені в собі і більш агресивні, ніж дівчатка.

• Мозок дівчаток готовий до відповіді на будь-яку неприємність, готовий відреагувати на вплив з будь-якого боку (інстинкт виживання), так як мета жіночого - народження життя і її збереження. А мета чоловічої статі - це прогрес. Відкриття роблять чоловіки, а жінки ці відкриття вдосконалюють.

• Хлопчик і дівчинка - два різних світи, тому їх не можна виховувати однаково. Постараємося зрозуміти наших хлопчиків і дівчаток, адже вони - майбутні чоловіки і жінки і повинні відповідати своєю суттю. Виховавши справжніх чоловіків і жінок, ми полегшимо своїм дітям життя надалі, допоможемо уникнути тих помилок, що наробили у своєму житті через незнання.

ПОРАДИ БАТЬКАМ З ГЕНДЕРНОГО ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНЯТ В РОДИННОМУ КОЛІ

• У 5-7 років вже добре грають у сімейні ролі. Об'єднання в гри відбувається в 2-3 роки, групи для гри формуються по 2-3 людини. Теми дитячих ігор різноманітні. Головне в них - наслідування ролі дорослих. Казки, мультфільми сприяють виникненню нових ролей: принц і принцеса, король і королева, Людина-павук і ін. Для дітей старшого віку характерні колективні ігри. У цьому віці в колективних іграх може бути присутнім елемент агресії (бійки, боротьба). Це дітям приносить задоволення. Буває, що в іграх дівчатка міряються силами з хлопчиками. У 6-7 років дитина із задоволенням ще грає з пластиліном, цей м'який матеріал - засіб його самовираження. Спостерігаючи за грою дитини, можна багато чого довідатися про його життя, тому що всі свої почуття, переживання вона переносить на іграшки. Через ігри можна дізнатися про взаємини в родині. Через спостереження за грою можна дізнатися про інтереси та схильності дитини, тим самим можна допомогти визначити його майбутню професію. Гра - елемент творчого творчості, елементи якого повинні бути присутніми в житті людини задля підтримання його духовної гармонії.

Місце для ігор. Гра - це творчий процес. Значить, місце для гри - це зона творчості. Ця зона повинна бути активною, але не викликати у дитини агресію. Місце для дитячих ігор має бути добре освітлено. Воно може знаходитися біля вікна, тоді освітлення цієї зони буде природним в світлий час доби. Якщо ви відвели йому кут в кімнаті і там темно, потрібно подбати про додаткове освітленні.

• Пам'ятайте, що у вас з'явився не просто малюк, а хлопчик чи дівчинка і кожен з них потребує індивідуального підходу.

• Ніколи не порівнюйте різностатевих дітей і тим більше не ставте одних за приклад іншим.

• Не перестарайтеся, виховуючи як хлопчика, так і дівчинку, дайте дітям право вибору, час подумати самим.

• Не розповідайте хлопчикові всього до кінця, даючи яке або завдання, а дівчинці не забудьте на особистому прикладі продемонструвати те, що від неї вимагається.

• Якщо ви намагаєтеся щось пояснити хлопчикові, не забувайте не тільки розповідати, але й показувати.

• Намагаючись насварити за щось дівчинку, спочатку поясніть їй, у чому вона не права, а висловлювати все і відразу не поспішайте.

• Лаючи хлопчика, коротко і ясно викладіть, що конкретно Вас не влаштовує, інакше через деякий час він просто перестане Вас чути і слухати.

• Хлопчики і дівчатка по-різному втомлюються: дівчатка виснажуються емоційно, а хлопчики інтелектуально, лаяти однаково в такій ситуації безглуздо.

• У випадку невдачі не дозволяйте собі нервувати, цим Ви захистите дитину від зайвих переживань і паніки, адже для нього все виглядає набагато серйозніше, ніж для Вас.

• Вчіться терпінню, в тому числі і у свого малюка.

• Постарайтеся пояснити дитині, що помилятися іноді навіть потрібно.

• Постарайтеся зрозуміти, що дитина теж особистість і те, що вона буде схожий на Вас, зовсім не обов'язково.

• Допоможіть дітям знайти розгадку самостійно, а не підносите її "на блюдечку", щоб заощадити час і сили, дітям подобається сам процес, результат для них поки на другому місці.

• Хлопчик і дівчинка - це два різних світи. Дуже часто ми неправильно реагуємо на вчинки дітей, тому що не розуміємо, що стоїть за цими вчинками. Якщо в родині вже росте донька, і народився син, батькам необхідно знати, що багато в чому доведеться починати з нуля і їх досвід виховання доньки не тільки не допоможе, а навіть може заважати. Якщо після сина в сім'ї народилася дочка, складнощів зазвичай буває менше, хоча різницю враховувати доведеться в будь-якому випадку. Виховувати, навчати і навіть любити хлопчиків і дівчаток треба по-різному. Але обов'язково дуже любити!

• Любов батьків в першу чергу проявляється через довіру і турботу. Турбота - це готовність завжди прийти дитині на допомогу, зацікавленість в його добробуті, інтерес до його особистості, прагнення, зробити його щасливим, співчуття до його болю. Дбати - значить цікавитися і перейматися життям малюка.

• Довіряти дитині - значить вірити, що вона завжди робить краще, на що здатний, навіть якщо на перший погляд здається, ніби це не так. Довіряти - значить давати малюкові свободу і простір робити все самостійно.

• До дев'ятирічного віку всім дітям потрібно багато турботи і дещо менше довіри. Після дев'яти років діти починають природним чином віддалятися від батьків і стають більш незалежними. Перша ознака, що дитина від вас віддаляється, - вона соромиться вашої поведінки.

• Незалежно від віку, хлопчикам потрібно більше довіри, а дівчаткам - турботи. Хлопчик задоволений собою, якщо може діяти самостійно. Домагаючись чогось без сторонньої допомоги, він набуває впевненості в собі і почуття власної гідності.

• Якщо дівчинці дають занадто багато свободи, їй може здатися, ніби її відштовхують, ображають, не люблять. Хлопчик же нерідко просто розквітає від такого ставлення, оскільки відчуває, що батьки визнають його самостійність і вірять в його здатність піклуватися про себе самостійно і робити все правильно.

• Матері нерідко роблять своїх синів слабкими, надто турбуючись про них і пригнічуючи своєю опікою. Батьки часто дають дочкам занадто багато самостійності і можливості обходитися без сторонньої допомоги, нехтуючи потребою дівчаток в турботі. Батькам слід зрозуміти, що хлопчики формують позитивне уявлення про себе на основі довіри з боку оточуючих, а дівчатка - на основі уваги і турботи, які їм дарують люди.

• Приходячи в цей світ, хлопчики і дівчатка схильні в рівній мірі довіряти оточуючим і піклуватися про них. Коли малюки зустрічають зневагу до своїх потреб і бажань, або відчувають біль від того, що ці потреби і бажання не задоволені, реакція хлопчиків зазвичай полягає в тому, що вони менше піклуються про оточуючих, а реакція дівчаток в тому, що вони починають менше довіряти. Завдання батьків - дати дівчинці більше турботи, розуміння і поваги, щоб вона могла довіряти оточуючим, а по відношенню до хлопчика необхідно проявити більше довіри, прийняття і схвалення, щоб спонукати його дбати про оточуючих.

• Дівчинці необхідно відчувати, що вона може довіряти своїм батькам, - що вони завжди готові зрозуміти її почуття, бажання і потреби. Так виявляється її потреба залишатися слабкою і залежати від оточуючих. Їй необхідна впевненість в тому, що вона може розраховувати на підтримку батьків. Якщо дівчинка отримує необхідну їй турботу, вона довіряє батькам і залишається відкритою. Довірлива дівчинка щаслива і задоволена життям. Якщо дівчинкою нехтують, вона може розвинути в собі чоловічі якості - щоб не відчувати біль від незадоволеності.

• Це не означає, що дівчинка, якій властиві чоловічі риси, неодмінно недоотримала те, що необхідно їй для розвитку жіночих якостей. Можливо, у неї просто активний темперамент, внаслідок чого ця дівчинка поводиться як хлопчик. Незважаючи на те, що деякі дівчатка ведуть себе як хлопчаки, вони все одно залишаються дівчатками, їм потрібно більше турботи, розуміння і поваги.

• Природно, для того, щоб хлопчик був впевнений у завтрашньому дні і довіряв старшим, йому теж потрібно турбота, розуміння і повага, - однак для нього важливіше мотивація до дії. Без мотивації він перестає піклуватися про що б то не було. Якщо хлопчик ні про що не дбає, він стає похмурим, некерованим і починає погано вчитися. Без мотивації хлопчик не може ні на чому зосередитися, що призводить або до депресії, або до гіперактивності. Найголовніша потреба хлопчиків - мотивація до діяльності. Завдання батьків - проявити по відношенню до хлопчика більше довіри, прийняття і схвалення, щоб мотивувати його до діяльності.

• Для того щоб хлопчик дбав про оточуючих, його дії необхідно мотивувати успіхом і заохоченням. Потрібно ясно давати йому знати, що він здатний радувати своїх батьків і радує їх. Якщо хлопчикові вдається доставити батькам радість, це служить йому мотивацією, щоб і далі вести себе відповідним чином, у противному випадку хлопчик стає слабким і перестає піклуватися про оточуючих. Позитивне заохочення правильної поведінки служить хлопчикові додатковим підтвердженням успіху. Якщо хлопчик бачить, що навколишні цінують те, що він робить, в ньому прокидається спонукання робити ще більше. Немає більш сильного стимулу, ніж успіх.

• Ніколи не забувайте, що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з притаманними їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов'язково дуже любити.

• Ніколи не порівнюйте хлопчиків і дівчаток, не ставте одних за приклад іншим: вони різні навіть за біологічним віком - дівчатка зазвичай старше ровесників-хлопчиків.

• Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, сприймають на дотик, по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне - по-різному осмислюють все, з чим стикаються в цьому світі. І, вже звичайно, не так, як ми - дорослі.

• Пам'ятайте, що, коли жінка виховує і навчає хлопчиків (а чоловік - дівчаток), їй мало знадобиться власний дитячий досвід і порівнювати себе в дитинстві з ним - невірно і марно.

• Не звинувачуйте дитину в невмінні, а допомагайте знайти шляхи вирішення проблеми.

• Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншим. Перш ніж лаяти дитину за невміння, спробуйте зрозуміти причину його утруднень.

• Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності і ретельності виконання вашого завдання.

• Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам, включати їх в них момент пошуку, що вимагає кмітливості. Не треба заздалегідь показувати і розповідати, що і як робити. Слід підштовхнути дитину до того, щоб він сам відкрив спосіб рішення, нехай навіть наробивши помилок.

• Не забувайте не тільки розповідати, але й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.

• Пам'ятайте, що ми часто недооцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.

• Лаючи хлопчика, викладіть стисло і точно, чим ви незадоволені, тому що він не може довго утримувати емоційну напругу. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.

• З дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити. Разом з тим дівчаток треба поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами (роботу по дому виконувати точно, як мама, в школі вирішувати типові задачі, як вчили на уроці), підштовхувати до пошуку власних рішень незнайомих, нетипових завдань.

• Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або з незначних приводів через втому (виснаження правого, «емоційного» півкулі). Лаяти їх за це не тільки марно, але й аморально.

• Якщо вам треба насварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї - бурхлива емоційна реакція завадить їй зрозуміти за що її лають. Спочатку розберіть у чому її помилка.