Сивоглаз Наталія Володимирівна

Завдання 1. Ознайомитися з інформацією

МЕТОДИ ВИЯВЛЕННЯ, ОБЛАДНАННЯ ТА ПРИЛАДИ ДЛЯ ОБЛІКУ ШКІДНИКІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР І ШЛЯХИ ЇХ УДОСКОНАЛЕННЯ

Вивчення періодичних явищ у житті шкідників, визначення об’єктивних строків їх появи та розвитку – основа правильного й ефективного захисту рослин.

Фенологічні дослідження є важливою складовою частиною фітосанітарного моніторингу і прогнозу розвитку шкідників. Фенологічні спостереження, крім реєстрації строків змін фенофаз шкідників (наприклад, початок льоту, відкладання яєць, лялькування тощо), використовуються також для виявлення рівня їхньої шкідливості і прогнозування втрат урожаю.

Важливою характеристикою стану популяцій є показники просторової структури популяцій – рівень заселеності культур та угідь, чисельність, а також морфофізіологічні дані. Методи і технологія реєстрації шкідників базуються на врахуванні біологічних та екологічних особливостей кожного виду. У міру збагачення знань і уявлень про шкідливі організми, цикли їх розвитку, шкідливі фази та характер пошкоджень удосконалювали візуальні (окомірні) методи їх виявлення та обліку, а також почали застосовувати. для цього різні пристрої і прилади.

Отже, існуючі методи виявлення та обліку шкідників можна розділити на візуальні й приладні. Візуальні методи засновані на безпосередньому огляді та підрахунках шкідників і пошкоджених ними органів рослин. За технікою виконання вони можуть бути маршрутними або детальними, а залежно від того, які органи рослини пошкоджує шкідник, поділяються на обліки в ґрунті, його поверхні, на рослинах чи всередині окремих їх органів (стеблах, листках, квітках, плодах).

Маршрутні обстеження в основному застосовують для виявлення заселеності поля тим чи іншим шкідником, або встановлення їх територіального чи стадіального розміщення. При цьому на полі або іншому угідді не завжди підраховують кількість шкідників та пошкоджених рослин, а відмічають тільки їх наявність. Маршрутні обстеження проводять не менше як на 10 % площі, де встановлюють чисельність шкідників. Під час детального обліку визначають чисельність шкідника і ступінь пошкодженості ним рослин, доцільність і методи тих чи інших .

Детальні обліки спеціалісти пунктів сигналізації та прогнозів проводять на стаціонарних полях систематично протягом вегетації рослин не менше як через кожні 10 днів. Вони стежать за фенологією шкідників, сезонною динамікою їхньої чисельності й визначають строки появи шкідливих фаз і дають сигнали на проведення обстежень та захисних заходів на виробничих посівах господарств. Залежно від місця поселення шкідника та пошкодження ним різних органів рослин методи обліку будуть різні.

Для обліку шкідливих організмів, які мешкають у ґрунті, на поверхні ґрунту, на рослинах і всередині рослин, необхідно точно визначати розміри проб. Для цього використовують квадратні рамки з довжиною сторін 50 см (площа 0,25 м 2 ). Рідше розміри облікової ділянки становлять 0,125 м 2 або 1 м 2 . Рамку кладуть на ґрунт так, щоб вона охоплювала типові для цієї ділянки рослини та міжряддя. Підраховують усіх шкідників за фазами їхнього розвитку на ділянці, обмеженій рамкою. Цей засіб використовують для обліку більшості шкідників. Беруть одну пробу в середньому на 5 га посіву. Проби розподіляють на полі в шаховому порядку або по двох діагоналях поля. Облік дрібних шкідників (блішки, щитоноски, мінуючі мухи, а також яйця совок, клопів та ін.) під час рядкового посіву часто проводять на відрізках рядка довжиною 25–100 см. Для цього відміряють необхідну довжину рядка й підраховують на ній шкідливі організми. Порядок розміщення проб та їх кількість аналогічні іншим видам обліків. Підсумовують кількість особин шкідників на 1 м 2 та співвідношення різних стадій. При цьому враховують ширину міжрядь. Для посівів з міжряддями 40–42 см довжина рядка, що дорівнює 1 м 2 , становить 2,5 м; 10, 12 см – відповідно 10 та 8 м. Під час проведення ґрунтових розкопок за допомогою метра визначають глибину ґрунтової проби, у разі обстеження дерев – облікові відрізки гілок.

У ґрунті визначають чисельність шкідників, що зимують або розвиваються в ньому і шкодять рослинам, живлячись корінням, стеблами та іншими органами (бурякові довгоносики, колорадський жук, личинки пластинчастовусих і хлібної жужелиці, дротяники, гусениці озимої, інших підгризаючих совок та ін.), методом ґрунтових розкопок. Залежно від часу проведення розрізняють осінні, весняні (контрольні) й вегетаційні (періодичні) ґрунтові розкопки, а від глибини — мілкі (до 10 см), звичайні (до 45–50 см) та глибокі (на 65 см і глибше). .Моніторинг шкідників сільськогосподарських культур . 19 Осінні ґрунтові розкопки проводять 15–30 вересня на всіх полях типової для господарства сівозміни. У районах промислового вирощування цукрових буряків, крім того, розкопки здійснюють на всіх полях, зайнятих буряками в поточному, а також на полях, призначених для сівби їх у наступному році. На кожному полі по двох діагоналях або в шаховому порядку копають ями 50 × 50 см і глибиною до 50 см при звичайних розкопках, а на полях, відведених під цукрові буряки, де переважає сірий буряковий довгоносик, - до 65 см. Глибокі облікові ями 50 × 100 см краще копати уступами в глибину. Для обліку беруть ґрунт із ділянки 50 × 50 см на всю глибину розкопування. Кількість ям на кожному полі встановлюють залежно від його розміру: за площі до 10 га копають 8, 11–50 - 12; 51–100 га - 16 ям. Якщо площа перевищує 100 га, то на кожних наступних 50 га додатково копають чотири ями. Ями копають поступово, висипаючи ґрунт на брезент, поліетиленову плівку чи інший підстилковий матеріал, і ретельно перебирають руками два–три рази, розминаючи всі грудочки. Крім ручної вибірки комах, ґрунт можна просіювати або промивати водою на комплектах сит з різними розмірами отворів, заливати водою в тазах і перемішувати, після чого комахи випливають на поверхню, їх вибирають, підраховують і складають у скляний посуд, наповнений насиченим розчином кухонної солі. Зібраних протягом дня комах окремо з кожного поля промивають чистою водою, потім на 1–2 хв занурюють у бязевому мішечку в киплячу воду. Після цього викладають на клаптик марлі разом із заповненою простим олівцем етикеткою, згортають у вигляді пакунка і перев’язують навхрест ниткою. Усі пакуночки складають у банку і заливають розбавленим до 70 ° етиловим спиртом. Банку щільно закривають кришкою, на етикетці вказують назву господарства і кількість проб та передають спеціалістам для визначення видового складу шкідників.

На основі даних осінніх ґрунтових розкопок розробляють прогноз появи шкідників у наступному році та визначають необхідні заходи боротьби з ними. Весняні контрольні розкопки проводять після відтавання ґрунту, коли він розсипається, з метою встановлення змін стану (смертності) шкідників за період зимівлі та їх чисельності за методикою осінніх обстежень не менше як на 10 % площ, обстежених восени.

Вегетаційні розкопки здійснюють у період вегетації сільськогосподарських, культур для визначення чисельності ґрунтових шкідників (дротяники, гусениці підгризаючих совок та ін.) і пошкодженості ними рослин. Як правило, ці розкопки мілкі, облікові .

Методом ґрунтових розкопок визначають також кількість шкідників, які зимують у ґрунті й пошкоджують кореневу систему багаторічних культур (хмільники, сади, виноградники).

Є методи ручної вибірки, просіювання і промивки.

Завдання 2. Переглянути статтю за посиланням

arkov.ua/jspui/bitstream/123456789/317/1/Моніторинг%20шкідників%20сільськогосподарських%20культур.%20Посібник.pdf

Життя людей нерозривно пов'язане з життям птахів. Птахами люди цікавилися завжди. Хто з нас не мріє злетіти високо в небо й подивитись на землю з висоти пташиного льоту? А кого не зачаровували пташині пісні? Птахів називають санітарами лісів, полів, садів. Вони знищують комах, поїдають насіння бур'янів, очищають природу від шкідників. Ось чому необхідно оберігати птахів, допомагати їм вижити в несприятливих умовах зими.

Взимку птахам не вистачає їжі. Тому люди їх підгодовують, насипаючи їжу в годівнички, виготовлені власноруч і цим допомагають крилатим друзям перезимувати.

Найпростіша у виготовленні дерев'яна годівниця складається з фанерного дна з бортиками і жорстких опор, на яких кріпиться дах. Бортики нехай будуть досить високими, щоб поривами осіннього вітру не здувало пшоно або насіння. А дах в саморобній годівниці - елемент обов'язковий, вона захищає корм від дощу і снігу. Зробити таку просту годівницю для птахів під силу кожному.

Кросворд «Годівниця»

¨ 1. Зимовий птах, який живиться ягодами і насінням дерев.

¨ 2. Птах, який полюбляє жолуді.

¨ 3. Насіння цієї трав’янистої рослини полюбляє щиглик.

¨ 4. Хто добре обізнаний з насінням бур’янів?

¨ 5. Хто і взимку робить запаси?

¨ 6. Крихти цього хліба треба насипати до годівнички.

¨ 7.Найнебезпечніший місяць року для зимуючих птахів

¨ 8. Хто полюбляє несолене сало?

¨ 9. Хто не відмовиться від варених макаронів?

¨ ВІДПОВІДІ

¨ 1. Снігур.

¨ 2. Сойка.

¨ 3 Лобода.

¨ 4. Вівсянка.

¨ 5. Повзик.

¨ 6. Пшеничний.

¨ 7. Лютий.

¨ 8. Синиці.

¨ 9. Дятел.

ПОТУРБУЙТЕСЬ ПРО ПЕРНАТИХ ДРУЗІВ

Майже дві третини пташиного населення відлетіло у теплі краї. І тільки справжні зимівники, рятуючись від голоду, гніздяться поблизу людського житла.

У холодну пору птахи шукають корм протягом усього дня. Де ж зимою знайти поживу? Це нелегке завдання птахи виконують по-різному: хтось шукає у складках кори жуків і павуків, а хтось знаходить минулорічні бруньки і насіння на кущах і деревах. На смітниках зграями збираються ворони, галки. Зграйки горобців метушаться на пустирях, зарослих бур’янами, смакуючи насіння лободи, будяків у товаристві щиглів, коноплянок, вівсянок.

До годівниць, розвішаних на деревах у садах і парках, злітається найрізноманітніше птаство. Найчастіше навідуються сюди великі синиці. Їхня улюблена пожива – шматочки свіжого несоленого сала, крихти сиру. Суміш проса, вівса, конопляного насіння приваблює гаїчок. Висушені плоди горобини на годівницях люблять дрозди, а

дятли охоче їдять навіть відварені макарони. Сойкам особливо подобаються жолуді, а повзик віддає перевагу соняшниковому насінню.

Дбаючи про пернатих, які живуть поблизу тебе, ти збагнеш, чому люди впродовж тисячоліть турбувалися про птахів і навіть поставили їм пам’ятники (наприклад, горобцям і голубам).

Насіння соняшника, дині, гарбуза, конопель бажано насипати в годівниці роздавленими і ні в якому разі не обсмажувати. Птахів можна підгодовувати і крихтами сухого білого пшеничного хліба. Не можна годувати їх житнім хлібом.

Синиці влітку живляться комахами, а взимку – будь-яке насіння їм до смаку.

Вони знаходять на гілках приліплені яєчка метеликів, замерзлу гусінь в тріщинах кори чи лялечку, прикріплену павутинкою до сучка. Але ж цього буває так мало, щоб перезимувати!

Учені підрахували, що в холодні січневі і лютневі дні гине вісім синиць з десяти. Ну як тут залишатися осторонь, не допомогти? Адже коли пташка сита, їй не страшні найлютіші морози. Довгу зимову ніч синички, гаїчки, королики, повзики ховаються від холоду у дуплах або в кронах густої ялини, тісно притиснувшись, сховавши дзьобики під крильця. А от яким буде ранок для них, усе залежить від вас, діти. Тож не полінуйтесь виготовити найпростішу годівничку і покласти у неї корм. За першою пташкою обов’язково з’явиться інша, і вже цілий гурт маленьких веселих гостей щебетатиме біля вашої нехитрої споруди.

Дуже зручні віконні годівнички. Через скло приємно спостерігати цікаві моменти з життя птахів і без клопотів підсипати корм через відкриту кватирку.

Зробивши годівничку, ви обов’язково станете свідками дивовижних пташиних історій. А це – неймовірно цікаво!

Якщо підключити фантазію, то можна і спорудити щось більш оригінальне, наприклад, хатинку на курячих ніжках, ротонду з колонами або будинок-телефон. Основою такої конструкції буде каркас з рейок. Каркас обшивають водостійкою фанерою, кріпимо дно і накриваємо дахом. У стінах робимо отвори у вигляді високих вікон, дверей або у формі арок. Всі деталі такої годівниці для птахів перед складанням офарблюємо.

Заздалегідь прикиньте розміри отворів у стінах. Чим вони більші, тим крупніші пташки будуть прилітати до годівниці. Кожна зі своїми звичками.

Для фарбування годівниці можна використовувати антисептики різних кольорів. Проведіть експеримент: зробіть дві годівниці, одну пофарбовану в яскравий колір, іншу - в монохромний і повісьте поруч. Поспостерігайте, яка з них більше сподобатися птахам.

Способи кріплення «пташиної їдальні» різні. Годівницю для птахів можна повісити на гілку дерева або закріпити на стіні будинку. Головне вибрати таке місце, щоб воно було закрите від вітру і недоступно для кішок.

Якщо є ймовірність, що косі дощові струмені потраплятимуть на дно годівниці, зробіть в ньому декілька маленьких отворів.

Годівниці для птахів особливо потрібні в зимовий час, в період сильних морозів і снігопадів, коли знайти їм корм значно важче, ніж влітку. Зимова їдальня працюватиме і навесні, до тих пір, поки не проклюнеться перша зелень. Зерна, насіння і горіхи слід підсипати регулярно, інакше, виявивши кілька разів годівницю порожньою, птахи відлетять в інше місце.

Традиційний корм для птахів в зимовий час - овес, насіння соняшнику, насіння гарбуза, крихти пшеничного хліба, пшоно, сушені ягоди, шматочки фруктів і, навіть, несолоне сало. А ось житній хліб, шкірку бананів і цитрусових птахам краще не давати - це небезпечно для їхнього здоров'я.

До годівниці, залежно від «меню» навідуються різні пернаті. Дятли, повзики і синиці віддають перевагу насіння гарбуза і соняшнику, шматочки сала. Щиглики, зеленушки і горобці - просо, овес і пшоно. А ось омелюхи і наші зимові гості - снігурі, люблять поласувати кетягами ягід горобини, бузини та калини. Шишкар і дятли із задоволенням клюють жолуді, шишки і горіхи.

У кожного птаха свої переваги. Головне - не дати їм загинути в зимову холоднечу від голоду. А вони будуть нам за це вдячні і очистять наші сади навесні від шкідників.

Заняття в Zoom. Посилання на конференцію:

https://zoom.us/j/975563142617?pwd=Z0hlMzc1UnM5Y0VHcHJXc0FleDBGQT09

Ідентифікатор конференції: 97556314261

код доступу: TuQpZ7

Озайомитися з інформацією про екологічну стежку від державнї гімназії до Щурівської криниці

«Екологічна стежка»

Сучасна дитина максимально урбанізована навіть у маленьких містечках. Комп’ютер, Інтернет, мобільні телефони замінили нашим учням живе спілкування з навколишнім світом. Залучити дітей до спілкування з природою, зацікавити корисними справами, мотивувати їх пізнавальну активність є нагальним завданням нашої діяльності.

Проект «Living lesson» дає можливість поєднати позашкільну громадську діяльність з навчальним процесом. На початку 2017 року разом з групою активних учнів старших класів ми почали реалізовувати еколого-краєзнавчий проект «Живий урок». (Додаток 19, фото №1,2, 3, 4). Адже видатний педагог К. Д. Ушинський стверджував, що «…День проведений дитиною посеред природи вартий багатьох тижнів, проведених за партою», що природа є одним з найбільш благодатних джерел у вихованні дитини.

В ході роботи виникла ідея залучити до спільної справи і молодших школярів. Саме для них створено краєзнавчий маршрут до Панської криниці, яка була взята під опіку нашою групою. Щоб не перевантажувати дітей зайвою інформацією ми вирішили гармонійно поєднати цей маршрут з навчальним процесом, адже під час подорожі старшокласники будуть проводити з молодшими друзями елементи уроків історії, географії, народознавства, природознавства. Діти будуть залучені до виявлення, вивчення та вирішення деяких екологічних проблем нашої місцевості. Але найголовніше це те, що учні зможуть застосувати усі набуті під час маршруту знання у своїй практичній діяльності.

Подорожуючи стежинами рідного краю у дітей з’явилася можливість побачити звичні уроки у новій 3D обробці. Вони можуть визначати напрямок та швидкість течії річки, стоячи на її березі, а не гортаючи «сухі» сторінки підручника; спостерігати за явищами природи; проводити невеличкі археологічні розкопки, досліджувати цікаві знахідки; здійснювати подорож в минуле, в захоплюючий світ обрядів та традицій сіверян. При цьому головними учасниками та організаторами даних заходів є старшокласники. В ході краєзнавчого маршруту вони знайомлять дітей з історією рідного краю, особливостями природи Новгород-Сіверського Полісся, звертають увагу на нагальні екологічні проблеми нашої місцевості, знайомлять молодших учнів з духовною берегинею села Щурівки - Панською криницею. Розповідаючи дітям про історію джерела, сучасне значення цієї природної пам’ятки, показують їм облаштовану власними зусиллями криницю та місце для відпочинку біля неї.

Тип роботи: екологічно-просвітницький

Мета роботи:

- Дослідження історії, екологічного стану природних джерел на околицях міста Новгорода-Сіверського;

- залучення громадськості до їх упорядкування;

- мотивація пізнавальної діяльності учнів та формування екологічної культури підростаючого покоління.

Напрямкироботи:

- науково-дослідницька робота;

- інформаційна діяльність;

- природоохоронна діяльність;

- проектування та моделювання.

Основне завдання роботи: під час проведення занять на еколого-краєзнавчій стежині сприяти розумовому, духовному, емоційному, моральному, фізичному, екологічному розвитку підростаючого покоління.

Завдання:

- дослідити історію джерел Сіверщини;

- систематизувати зібраний матеріал;

- показати значення природних джерел як пам’яток природи;

- вивчити екологічний стан джерел;

- проводити систематичні рейди по очищенню і упорядкуванню Щурівської криниці та двох сусідніх джерел;

- мотивувати населення району на відновлення природних водних джерел;

- розвивати соціальні та комунікативні компетентностів учнів;

- здійснювати національно-патріотичне та екологічне виховання підростаючого покоління.

Очікуванірезультати:

• мотивація населення району до раціонального природокористування;

• залучення громади району до спільної справи з охорони природних джерел;

• створення комплексно-територіальної зони упорядкованих криниць на околицях м. Новгород-Сіверський;

• сприяння духовному, емоційному, психологічному, полікультурному збагаченню учнів;

• розвиток комунікативних, організаторських, інтелектуальних здібностей у підростаючого покоління.

План маршруту.

1. Станція

Тріумфальна арка у Новгороді-Сіверському – національна пам'ятка архітектури. Її збудували на честь проїзду через місто імператриці Катерини II. Саме завдяки цій брамі Новгород-Сіверський входить до списку містсвіту, які мають подібні архітектурні споруди. Такі арки є уФранції, Італії, Росії і Німеччині.

Історія Тріумфальної арки

Арку у Новгороді-Сіверському збудували 1786 року. Саме тоді стало відомо, що за рік заплановано візит у місто імператриці Катерини ІІ. Місцева громада мала намір звести дерев’яну Тріумфальну браму на честь її приїзду. Будівництво проводили на кошти жертводавців, і їхвиявилосядостатньо для побудови кам’яної арки. 1787 року Катерина ІІ відвідала місто. В’їзд відбувся через Тріумфальну арку. Імператриця булла задоволена такою увагою. Післяцього вона вирішила надати гроші для відновлення місцевого Спасо-Преображенського собору. Арку було пошкоджено в роки Другої світової війни, тож довелося проводити роботи з її реконструкції.

Опис арки

Тріумфальну арку побудовано у стилі так званого провінційного классицизму кінця 18 століття. Автор її – архітектор Джакомо Кваренга. Спорудузведено з цегли. У ній є один в’їзд напівкруглої форми. Браму прикрашають пілони з двоколонними портиками. Арку пофарбовано у білий та жовтий кольори. На ній розміщено герби міст, які були у складі Новгород-Сіверського намісництва. Головний елемент арки – герб самого Новгорода-Сіверського, який подарував польський король Сигізмунд ІІІ .Тоді місто отримало магдебурзьке право. Цікаво, що це єдина на Чернігівщині пам’ятка архітектури у стилі класицизму.

2. Станція

Торгові ряди

Торгові ряди , 1856-1861 роки. Розташовані у Новгороді-Сіверському на колишній торговій площі міста по її периметру. Споруда в стилі зрілого класицизму, з цегли, являє собою дві ідентичні за архітектурними формами прямокутні в плані будівлі (східний і західний корпуси), витягнуті по одній осі. Обидва корпуси використовуються за своїм призначенням – у будівлях розташовані численні крамниці, бутики, іншіторгові точки та їх підсобні приміщення.

3. Станція

Князь Ігор

Середній син чернігівського князя Святослава Ольговича, з роду Ольговичів (онук Олега Святославича, який був внуком [[Ярослав Мудрий|Ярослава Ігор Святославич в 1169 році взяв участь у поході Андрія Боголюбського на Київ. 1174 року розбив орди половецьких ханів Кончака і Кобяка під Переяславом. Після смерті брата Олега княжив у Новгороді-Сіверському. Брав участь у міжусобній боротьбі за великокнязівський престол. 1183 року здійснив вдалий похід проти половців. 1185 року організував спільно з братом Всеволодом, путивльським князем Володимиром і князем рильським Святославом Ольговичем новий похід проти половців. Княжі дружини зазнали поразки від орди половецьких ханів Гзи і Кончака, а сам Ігор Святославич потрапив у полон, з якого потім зумів утекти. Похід Ігоря Святославича на половців послужив сюжетною основою «Слова о полку Ігоревім».

4. Станція

Успенський собор

Він вважається найстарішою спорудою в місті. Будівництво його розпочали у 1671 році. Тривало воно дуже довго, з кількома перервами (одна з цих перерв була пов’язана із забороною Петром І зводити муровані споруди в провінції). Завершили будівництво собору через півстоліття після початку. Успенський собор будувався в стилі українського бароко. Він був схожим на чернігівську Катерининську церкву, але мав більш потужні форми. Мав п’ять грушоподібних бань.

5. Станція

Миколаївська церква

Від торгових рядів вузькою вуличкою Коротченка спускаємось униз, до заплави Десни. Тут серед одноповерхового приватного сектора, на горбику, збереглася унікальна пам’ятка дерев’яного зодчества – Миколаївська церква. Збудували церкву у 1720 році в народно-козацькому стилі. Вона одноверха, хрещата в плані, має скошені кути одвірків. В радянський період церкву закрили, вона стояла пусткою й поступово руйнувалась. У 1955-1957 роках в церкві зробили невеликий ремонт, а у 70-80 роки церкву реставрували та відкрили в ній виставку. Вже у період незалежності храм було передано вірянам.

6. Станція

Моя Десна

Довжина 1130 км (з них в Україні 591 км). Площа басейну 88,9 тис. км² (за водозбірною площею Десна посідає друге місцесеред приток Дніпра). Площа водозбору річки Десна на територіїУкраїни становить 33820 км². Долина переважно трапецієподібна, у верхній та середній течії асиметрична- з низьким лівим і високим правим берегом; нижче береги пологі, піщані. Заплава заболочена, багато проток, стариць та озер. Річище звивисте, завширшки до 450 м (пересічна ширина 200 м). Глибинарічки 2-4 м (максимальна 17 м). Похилрічки 1 м/км.

Живлення переважно снігове, навесні часті повені, влітку (в межень) рівень води спадає на 3-4 м. Швидкість течії у межах Київської області дуже висока як для рівнинної річки. Середня глибина Десни у більшій частині її протяжності в Україні – 2-4 м, максимальна- 17 м. Регулярне судноплавство здійснювалося до 1990-х років на 535 км від гирла. З 1990-х регулярнее судноплавство занепало, фарватер здебільшого не поглиблюється.

Десна має велике рекреаційне значення, на її берегах розташована велика кількість пансіонатів. У межах України по Десні проходять популярні байдаркові маршрути з великою кількістю зручних стоянок.

Фауна

У Десні та в її притоках водятьсярибипонад 35 видів, середяких карась китайський, судак, головень, жерех (білизна), густера, лящ, вязь, чехоня, верховодка (уклейка), плотва, карась, окунь, короп, щука, вугор, сом, в'юн, йорж, йоржносар, лин, стерлядь.Рибнебагатство в останні роки зменшується через масовебраконьєрство.

Походженняназви

Слово «десна» є древнімслов'янським словом, що значить «правиця», права рука. Згіднозі словником Б. Грінченка, цим словом українці називали праву руку ще на початку Х сторіччя. Академік О. О. Шахматов на доказ просування на північслов'янських племен антів після їхньої поразки від аварів (обрів) наводить гідронім Десна. Адже тільки якщо рухатися з півдня на північ, річка Десна стає правою притокою Дніпра, а не лівою, якою вона є за законами географії.

Відомий краєзнавець О. Знойко зазначає: «Десна - антський гідронім, подібно до інших. Неподоланна любов до своєїземлі не дозволила антам відступити перед аварами. Жорстока поразка від готів (IV ст.), безперечно, посунула антів на північ. До зустрічі з аварами дожили нащадки колись могутнього народу -плем'я танів-данів (за Шафариком-танва), але й вони, мабуть, подалися на північ. Тому з VI століттязгадок про перебуванняантів на Дніпрі немає. Хроніка Менандра (568-582 рр.), де йдеться про разгром антів у бою з аварами й жахливі наслідки цієї поразки, пояснює,чому в сучасних хронологіях 568 рік згадується як дата розселення слов'ян на захід. Академік О. О. Шахматов писав, що в цей час анти зайняли північну частину території Подолії, Волині й Київщини. Саме на Київщині, треба думати, й відбувся остаточний розгром антів аварами».

Дидактична гра «Вода у природі»

Мета: актуалізуватизнанняучнів про роль води в природі.

Описгри:

1. Об'єднати учнівудекількагруп.

2. Роздатикарткиіззавданнями.

3. Кожнагрупапояснює явищечивластивість води.

Карткиіззавданнями

1. Розкрити агрегатні стани води в природі. З’ясувати, які умови сприятливі для кожного зі станів.

2. Охарактеризувати фізичні властивості води (колір, смак, прозорість, запах, електропровідність).

3. Вода як природний розчинник.Утворення печер підземними водами.

4. Роботарічки та руйнуваннянеюберегів.

5. Здійснення водою колообігу.

Учитель. Ми з вами згадали властивості води. А тепер давайте ще раз назвемоїх.

• Вода в природі перебуває у трьох станах.

• Вода змінює свій стан при зміні температури.

• Вода здійснює кругообіг.

• Вода є природним розчинником.

• Вода виконує в природі руйнівну та творчу роботу.

Дидактична гра «Вивчаєморічку Десну»

Мета: закріпити теоретичні знання при виконанні практичних завдань.

Опис гри:

Кожна група отримує завдання. Одне завдання отримують усі групи (відповідь на нього обговорюється, рішення приймається всім класом).

1. Описатимісцевість, по якійпротікаєрічка, характер їїберегів (круті, похилі). Визначитилівий та правий берег.

2. Визначити напрям течії річки, особливостітечії (бурхлива, швидка,

повільна), особливостібудови русла річки (пряме, звивисте).

3. Визначити її глибину (можна виміряти з мосту за допомогою тонкої палі з відповідними позначками або за допомогою шнура з вантажем; зазвичай робиться кілька промірів на різній відстані від берега. Знайти середній арифметичний показник.)

4. Визначення швидкості течії річки. Для цього можна використати шматок пінопласту або сухої гілки. Один учень кидає гілку як можна далі від берега, а інший із секундоміром протягом однієї хвилини супроводжує гілку по берегу, рахуючи кроки. Потім кількість кроків перераховуємо у метри.Один дитячий крок у середньому становить 0.5 м. - отримуємо швидкість течії річки у метрах за хвилину. Даний результат можна перевести у кілометри на годину. Робимо декілька спроб. Знаходимосереднійарифметичнийпоказник.

Наприклад: швидкість течії становить 40 кроків ∙ 0.5 м = 20 м/хв.

20 м/хв ∙ 60 хв = 1200 м/годабо 1,2 км/год

5. Визначення ширини річки.

Перший спосіб: учні кроками вимірюють по мосту ширину річки. Кількість кроків множимо на 0.5м.

Другий спосіб: учні шнуром вимірюють по мосту ширину річки Десни.

6. Оглянутимісцевістьнавколо річки, воднуповерхню. Життяякихрослин і тваринпов'язане з річкою?

7.Як місцеві мешканці використовують річку? Як змінилася річка під впливом господарської діяльності людини? Що може зробити кожний із нас для захисту річки від нерозумної поведінки людини?(для усіх груп)

Домашнє завдання. Обмінявшись набутою під час подорожі інформацією та використовуючи додаткові джерела географічної інформації зробити опис річки Десни за планом.

План характеристики річки

1. Назва річки, її походження.

2. Географічне положення.

3. Басейн океану, до якого належить річка.

4. Де починається (витік).

5. Напрям течії.

6. Куди впадає ( гирло).

7. Види живлення річки.

8. Особливості водного режиму.

9. Господарське використання річки.

10. Проблеми господарського використання й заходи, що вживаються для збереження вод річки.

7. Станція

Кращі краєзнавці Новгород-Сіверщини

Команди отримують запитання по черзі

1. У якому році був утворений Новгород-Сіверський район? (1930)

2. Яка кількість населених пунктів у районі?(99)

3. Яка найвища точка району? (біля с. Березова Гать – 222 м.)

4. Скільки річок протікає по території району? (15)

5. Які рослини району занесені до Червоної книги України? (баранець звичайний, косарики тонкі, лілія лісова, любка дволиста, підсніжник звичайний)

6. Які тварини району занесені до Червоної книги України? (лелека чорний, журавель сірий, видра, бобер)

7. На які корисні копалини багата Новгород-Сіверщина? (крейда, пісок, глина, мергель, вапняк)

8. Які давні стоянки поселень первісних людей виявлено у районі? (біля с. Араповичі, Чулатів, Пушкарі та на вулиці Соборній)

9. Коли було засноване наше місто? (988 рік)

10. Коли відбувся похід князя Ігоря Святославовича на половців? (1185)

11. Коли було звільнене місто від фашистських окупантів? (16 вересня 1943р.)

12. Яка кількість населення у районі? (близько 37 тисяч)

13. Видатні люди нашого краю? (Дмитро Самоквасов, Ілля Буяльський, Костянтин Ушинський, Антон Райлян, Марина Кульга, Леонід Кучма та ін.)

14. Яку назву має місцева районна газета? (Сіверський край)

15. Назвіть найбільшу річку нашої місцевості? (Десна)

16. Найпоширеніше дерево наших лісів? (Сосна)

17. Яка рослина нашої місцевості може «харчуватися» комахами? (Росянка)

18. Найшвидша тварина нашого краю? (Заєць)

19. Яка площа Н-Сіверського району? (1,8 тис. км², це 6% Чернігівської області)

8. Станція

Компас

Орієнтування на місцевості - це визначення свого місцезнаходження щодо сторін горизонту та окремих об’єктів, розташованих на місцевості.

Для орієнтування на місцевості потрібно вміти визначати сторони горизонту.

Горизонт-частина земної поверхні, яку ми бачимо навколо себе на рівній відкритій місцевості. Основні сторони горизонту -північ, південь, захід та схід. Проміжні – північний схід, південний схід, південний захід та північний захід.

9. Станція

Хто? Де? Коли?

Походження місцевих назв, ознайомлення з легендами та віруваннями місцевих жителів.

На початку ХІХ століття в Щурівці жила панська родина Вишневських. А острів, що нині є посеред озера біля криниць, був зроблений штучно, для розведення кролів. Там, де знаходилися панські ферми, тераса для прийому гостей. І велика кучерява старенну вербу,яку в селі так і назвали «панською», бо саме вона була свідком усіх подій, про які розповідав дід Мамай.

10. Станція

Джерельна. Кінцева станція, де діти знайомляться з історією місцевих криниць та їх значенням.

Легенда про криниці. Чи не дивно, але, за віруваннями племені сіверян, криниця вважалася богинею родючості. Для наших пращурів кожна криниця являла собою особливе божество, така собі міфологічна істота схожа на русалку, прекрасну діву з русявим волоссям. Але якщо русалки – це дівчата-утоплениці, що жили в водоймах та заманювали людей, то криниці мешкали там, де били ключі. Вони зцілювали людей, водою з джерел напували худобу. В давнину вірили, що кожна краплинка з криниці мала особливу силу…

В давні часи людство, думало, що ми можемо бачити завдяки променям-щупалець, які виходять з очей, наче пробуючи на дотик предмети. Здається, безглуздо і смішно. Але насправді, що таке світло? Звідки він походить? Розрізняють природні джерела світла і штучні. Сучасні уявлення свідчать, що світло – це електромагнітні хвилі або потік фотонів. Насправді світ є випромінюванням, але тієї його частини, яка може сприйматися оком. Саме тому його називають видимим випромінюванням. При поширенні світла виявляються його хвильові якості. Про які поговоримо нижче.

Природні джерела світла: приклади. Які джерела світла є природними?

Світло

Що ж це таке? Прямо скажемо, це електромагнітна хвиля. Вона сприймається очима людини. Правда, існують межі сприйняття – від 380 до 780 нм. При більш низьких показниках йде потік ультрафіолету, який людина бачити не може, зате відчуває. На шкірі він проявляється як засмага. Існує також інфрачервоне випромінювання, яке здатні бачити тільки деякі живі організми, а це сприймається людьми як тепло. Світло буває різного кольору. Якщо згадати веселку, вона є володаркою семи кольорів. Присутній в ній фіолетовий колір утворюється пучком довжини хвиль від 380 нм, червоний – 625 а от зелений – 500 більше ніж фіолетовий, але не менше ніж червоний. Від багатьох штучних джерел світла виходять білого кольору хвилі. Білий світ відбувається, коли змішуються всі інші основні кольори – червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий.

Властивості

Завдяки дослідам вдалося встановити, що світло має електромагнітну природу. Простіше кажучи, світло – це електромагнітне випромінювання, яке можна побачити. Світло може похвалитися тим, що має здатність проходити через прозорі речовини і тіла. Завдяки цьому сонячне світло через атмосферу легко проникає на землю. Але при цьому він заломлюється. Коли на шляху світла зустрічається непрозоре тіло або предмет, то світло відбивається від них. Таким чином ми приймаємо відбитий колір оком і бачимо не тільки колір, але і форму. Певна частина світла поглинається предметами, і вони нагріваються. Світлі предмети нагріваються не так сильно, як темні, так як поглинають більше світла, а відбивається менше. Саме тому вони виглядають темними. Левова частина інформації про те, що нас оточує, надходить саме через зір. Завдяки йому ми всі аналізуємо. Гарний зір і високий рівень працездатності дуже пов'язані з освітленням.

Природні джерела світла: приклади. Які джерела світла є природними?

Джерела

Тіла, які випромінюють світло, і є джерелами світла. Існують природні і штучні джерела світла. Самий популярний і життєво необхідний природне джерело світла – Сонце, а саме сонячна радіація - променистий потік зірки, який досягає поверхні нашої планети у вигляді прямого і розсіяного світла. У природному світлі, а якщо бути точніше в його спектрі, знаходяться ультрафіолетові промені, які просто необхідні для людини. Дифузність – ось характерна риса природнього освітлення. Це сприятливо для зору. Після того, як ми розібралися з багатьма поняттями, можна приступити до пояснення що ж це таке - штучні та природні джерела світла.

Штучні джерела

До кінця 19 століття єдиним штучним джерелом світла був вогонь, у всіх його інтерпретаціях. Пізніше активно стартувало бурхливий розвиток електричних джерел світла. За майже 130 років їх існування вогонь був практично повністю витіснено – з'явилися гасові лампи, свічки. Вони і тепер використовуються, коли трапляється аварія на станції, коли раптово пропадає освітлення, для романтичного вечора, для створення відповідної обстановки. В турпоходах, коли розрядилися ліхтарики, використовують гасову лампу. Для більш широкого висвітлення можна розвести багаття. Вогнище – штучний або природний джерело світла? Слід розібратися. Полум'я згорають сухих гілок, а також полум'я свічки, газової пальники і так далі - це штучні джерела. Хотілося б відзначити одну особливість. Штучними джерелами світла можуть керувати люди.

Природні джерела світла: приклади.

Які джерела світла є природними?Розсудимо так: в принципі, багаття горить самостійно, віддаючи ще й тепло. Біля нього можна грітися, бачити в темний час доби друзів, що сидять навпроти і співають під гітару. Начебто вогнище - це природне джерело світла. Він дає свій неотраженний світ, як Місяць. Але тут починає вогнище гаснути, з'являється необхідність підкинути дров. Чим більше дров, тим більше полум'я. Значить, їм можна управляти. Більше того, спочатку багаття створили самі туристи. А штучними джерелами називаються ті, що створила людина. Звідси напрошується висновок: вогнище – це все-таки штучне джерело світла. Штучним також є технічні пристрої, найрізноманітнішого будови. Це лампи розжарювання, прожектори, електричні світильники та інше. Існують тіла, які не можуть випромінювати самостійно, а виділяють відбите світло, наприклад, Місяць. Більш детально розглянемо, які джерела світла є природними.

Природні джерела

Всі об'єкти, від яких струмує природний світло, слід віднести до натуральних джерел. Вони і є природні джерела світла. Неважливо, яке йде випущення хвиль, як основне або вторинна властивість. Природні джерела світла грають величезну роль в житті всіх живих організмів. Природні джерела в природі не контролюються людиною:

Сонячне світло.

Вогонь, природне джерело світла.

Світло зірок.

Світіння різноманітних тварин і рослинних організмів.

І це далеко не весь список. Можна перерахувати ще природні джерела світла. Приклади: Сонце, пекуче липневим днем, зірки, які можна спостерігати вночі і складати їх в химерні сузір'я, блискавка, розриває пухкі хмари, комета з розкішним хвостом або полярне сяйво, переливаються і викликає захоплення. Природним світлом можна вважати поблискують у траві, як маленькі крупинки золота, комах і деякі види риб, важливо пливуть майже на морському дні.

Заняття в Zoom. Посилання на конференцію:

https://zoom.us/j/975563142617?pwd=Z0hlMzc1UnM5Y0VHcHJXc0FleDBGQT09

Ідентифікатор конференції: 97556314261

код доступу: TuQpZ7

Одним з важливих екологічних факторів є світло. Він служить джерелом енергії для процесу фотосинтезу, забезпечує підтримку теплового балансу в організмі, водного обміну і є необхідною умовою для орієнтування в просторі. Основне джерело світла на Землі – Сонце. Сонячна радіація різниться інтенсивністю і якістю: ультрафіолетові промені, видимий спектр, інфрачервоні промені (рис. 191).

Дія різних ділянок сонячного спектру на організми. Різні ділянки сонячного спектра нерівнозначні за своїм біологічній дії. Короткохвильові ультрафіолетові промені (довжина хвиль менше 290 нм) згубні для всього живого і затримуються озоновим екраном – тонким шаром атмосфери, що містить молекули озону (03). Невелика кількість довгохвильових ультрафіолетових променів (довжина хвиль 290-380 нм) проникає крізь озоновий екран, досягаючи поверхні Землі, і надає сильну бактерицидну дію. Крім того, незначна частина довгохвильових ультрафіолетових променів використовується деякими тваринами організмами і людиною в обмінних процесах, зокрема для вироблення антірахітічного вітаміну D, що впливає на кальцієвий обмін.

Видима частина сонячного спектра (довжина хвиль 400-750 нм) поглинається фотосинтезуючими рослинами і ціанобактеріями, а також є умовою для орієнтування багатьох тварин у навколишньому середовищі – у пошуках їжі, партнерів та сприятливих місць проживання. В межах цієї частини сонячного спектра виділяють область фотосинтетично активної радіації – ФАР (довжина хвиль 380-710 нм), що поглинається хлорофілом і іншими пігментами і тому володіє фотосинтетичної активністю. З цієї причини видима частина сонячного спектра особливо важлива для фототрофних організмів – основних виробників первинного органічної речовини на планеті. Видиме світло необхідний для утворення хлорофілу і формування структури гран хлоропластів; він регулює роботу устьічного апарату в листках і стеблах, впливає на газообмін і транспірацію (випаровування води), активізує ряд ферментів, стимулює в рослинному організмі біосинтез білків і нуклеїнових кислот.

Інфрачервоні, або теплові, промені (довжина хвиль понад 750 нм) – основне джерело теплової енергії. Вони викликають нагрівання тіл організмів, підвищують у них рівень теплообміну і збільшують випаровування через покриви тіла води і поту. Інфрачервоні промені необхідні також і рослинам: вони створюють сприятливі умови для поглинання вуглекислого газу через продихи.

Класифікація організмів по їх відношенню до світла.

Кількість світла, необхідне для різних організмів, неоднаково. Так, рослини стосовно світла поділяють на три екологічні групи

1. Світлолюбні рослини, або геліофітів (від грец. Helios – сонце), – це рослини відкритих місць проживання з рясним сонячним освітленням. У них, як правило, є укорочені пагони, сильно розсічені листя, велике число продихів в епідермісі, добре розвинена механічна і запасающая тканини. До цієї групи належать степові і лугові рослини, наприклад волошка луговий, ковила, полин та ін.

2. Тіньовитривалі рослини, або факультативні геліофіти, – це рослини, які краще ростуть на світлі, але здатні витримувати і його недолік. У деревних рослин і чагарників з цієї групи листя по периферії крони мають структуру, подібну з листям світлолюбних рослин, їх називають світловими, а в глибині крони розвиваються тіньові листя з тіньовою структурою (рис. 193). До цієї групи відносять бузок звичайну, липу серцелиста, багато трави, наприклад суницю лісову.

3. Тіньолюбні рослини, або СЦІ-офіти (від грец. Skia – тінь), – це рослини нижніх ярусів тінистих лісів і глибоководних ділянок водойм. До групи тіньолюбних рослин належать мохи, плауни, кислиця звичайна, червоні і бурі водорості.

Для тварин світло не є таким необхідним фактором, як для рослин, оскільки всі вони гетеротрофи і існують завдяки енергії, накопиченої автотрофними організмами. Проте і в житті тварин світло відіграє важливу роль. По відношенню до світла тварин також поділяють на три екологічні групи: денні, сутінкові і нічні (рис. 194). Вони виявляють свою активність залежно від різного рівня освітленості. Для денних тварин світло є сигналом до активного пересування, пошуку їжі, партнерів, а для нічних тварин – сигналом до зниження активності і переходу до сну.

Для денних і почасти сутінкових тварин світло служить необхідною умовою зорової орієнтації в просторі. Повнота зорового сприйняття навколишнього середовища залежить від рівня еволюційного розвитку тієї або іншої тварини. Примітивні світлочутливі вічка з декількох клітин має, наприклад, ланцетник, а в одноклітинних тварин, наприклад у евглени зеленої, світлочутливий око являє собою ділянку цитоплазми з підвищеною чутливістю до світла. Більш складно влаштовані фасеточні очі у комах, камерні очі молюсків і хребетних тварин (рис. 195). Вони дозволяють сприймати форму і розміри предметів, їх колір, визначати відстань. Гранична чутливість високорозвиненого очі величезна. Звиклий до темряви людина здатна розрізнити світло, інтенсивність якого визначається енергією всього п’яти квантів. Дліннодневним рослинам (цибуля, морква, овес, пшениця, ячмінь, льон та ін.) Для цвітіння і плодоношення потрібно освітленість не менше 12 годин на добу (рис. 197). Короткодневним рослин (хризантеми, жоржини, кукурудза, бавовник, капуста та ін.) Для цього необхідний темний період не менше 12 годин на добу. Нейтральні рослини (чорнобривці, виноград, флокси, гречка, бузок та ін.) Фізіологічно помітно не реагують на зміну довжини дня і ночі.

Тварини також мають фотоперіодизмом, що проявляється в чергуванні різних сезонних явищ: прильотом і відльотом птахів, гніздування, весняної та осінньої линьки, впадінні в сплячку і т. п.

Людина використовує фотоперіодизм у своїй практичній діяльності. Наприклад, збільшення взимку за допомогою штучного освітлення світлового дня до 12-14 год дає можливість вирощувати в теплицях овочеві та декоративні рослини, продовжувати період несучості у курей, гусей, качок на птахофабриках, регулювати розмноження хутрових звірів на звірофермах, що забезпечує підвищення продуктивності виробництва.

Навколишній світ перебуває в постійному русі і весь час змінюється: після зими настає весна, після дощу з’являється веселка, з настанням холодів птахи відлітають на південь і т. д.

Всі ці добре знайомі нам зміни, які ми сприймаємо як самі звичайні і природні, називаються явищами природи. Розглянемо явища неживої і живої природи в залежності від сезону року, а також познайомимося з деякими дивовижними явищами, які трапляються досить рідко.

Явища природи восени

Нежива природа

У неживій природі в цю пору року відбуваються такі зміни: після літньої спеки приходить прохолода, а ближче до кінця осені починаються заморозки, нерідко випадає перший сніг. Світловий день стає помітно коротшим, все частіше спостерігає похмура і дощова погода.

Жива природа

Представники живої природи сприймають осінь як час для підготовки до зими. Дерева змінюють забарвлення листя, а потім і зовсім скидають її. Деякі тварини займаються пошуками притулку, де можна буде пережити зимові холоди, багато хто з них активно готують їстівні припаси про запас. Перелітні птахи збиваються в зграї і відправляються в теплі краї. Багато лісових тварин, в тому числі зайці, лисиці і білки линяють, змінюють свої шкурки на більш теплі.

Явища природи взимку

Нежива природа

З приходом самого холодного часу року явища неживої природи дають про себе знати дуже відчутно. Температура повітря істотно знижується, збільшується кількість морозних днів. Землю покриває сніг, і він продовжує падати весь сезон. Нерідко трапляються снігові бурі, хуртовини і хуртовини. На водоймах встановлюється суцільний крижаний покрив. Все частіше виникають ожеледь і ожеледиця, на багатьох будівлях утворюються небезпечні бурульки. На землі, деревах і різних вуличних предметах з’являється іній, на вікнах можна побачити незвичайні візерунки.

Жива природа

Живий світ на час зими також змінюється. Рослини занурюються в стан спокою, відпочивають, щоб набратися сил до наступного вегетаційного періоду. У чагарників і дерев сповільнюється обмін речовин і припиняється видимий ріст. Деякі тварини впадають в сплячку, наприклад, ведмеді і їжаки, інші – продовжують вести активний спосіб життя, але добувати їжу їм стає все складніше. Багато осілі птахи, не відлітають зимувати в теплі країни, в пошуках корму тимчасово перебираються в міста, серед них сороки, снігурі та синиці.

Явища природи навесні

Нежива природа

З приходом весни перетворюється все, навіть неживий світ. День стає значно довшим, все сильніше гріє сонце. Настає довгоочікуване потепління, температура атмосфери підвищується до позитивних значень. Таке явище називається відлига. Сніг починає активно танути, стає пухким, а до кінця весни від нього не залишається і сліду. На річках починається льодохід, викликаючи повінь. У деяких населених пунктах, розташованих на берегах річок, сильне підвищення рівня води, може призвести до повеней. Також навесні починають лити дощі, виникають перші грози.

Жива природа

Явища живої природи, що відбуваються навесні, можна охарактеризувати одним словом – пожвавлення. Все навколо починає прокидатися і наповнюватися життям. У дерев і чагарників відновлюється рух соків, набухають нирки, трохи пізніше відбувається активне цвітіння і з’являються перші листя. Всюди розквітає мати-й-мачуха, в лісах зацвітають і інші багаторічні трав’янисті рослини. З’являються літаючі комахи, повертаються птахи, пробуджуються ті, хто впадав в зимову сплячку. Пухнасті тварини знову линяють, змінюючи зимове хутро на літній. У багатьох звірів в цю пору року проявляється потомство.

Явища природи влітку

Нежива природа

Нежива природа в цю пору року радує спекотною, сухою погодою. Сильно гріє Сонце, температура повітря підвищується до максимальних значень. Дощі та грози також трапляються, іноді виникає град. Після випадання опадів на небі часто можна спостерігати веселку. Ближче до ранку в тиху погоду на землі, рослинах і різних предметах, що знаходяться на вулиці, утворюється роса.

Жива природа

У живій природі влітку також відбуваються зміни. У рослин настає час активного цвітіння і плодоношення. В кінці літа приходить пора грибів і ягід, в лісах дозрівають горіхи. Тварини в цю пору року ростять своє потомство, вчать дитинчат добувати собі прожиток і захищатися в разі небезпеки. Комахи влітку дуже активні, деякі з них (комарі, мухи, мошки та інші) починають докучати людям. Також активізуються і небезпечні павукоподібні, в тому числі Отруйні павуки і енцефалітні кліщі.

Інші дивовижні явища природи

У світі іноді відбуваються незвичайні і часом загадкові явища природи. Наведемо приклади деяких з них.

Куляста блискавка

За свідченнями очевидців, це рідкісне явище являє собою якийсь світиться куля, що переміщається в повітрі по непередбачуваній траєкторії. У науковому світі досі немає єдиної думки, що таке кульова блискавка і яким чином вона виникає.

Північне сяйво

Це явище характерне не тільки для Землі, воно відбувається і на інших планетах Сонячної системи, що володіють магнітосферою. Люди сприймають його як швидко змінюється різнобарвне світіння в небі в темний час доби. Утворюється вона в результаті взаємодії верхніх шарів атмосфери з зарядженими частинками сонячного вітру.

Снігова гроза

Це незвичайне явище відбувається в холодну пору року. Частіше спостерігається у морського узбережжя або над великим озером, зрідка трапляється в місті. Для нього характерне випадання опадів у вигляді сильного снігу або крижаного дощу, при цьому процес супроводжується громом і блискавками.

Смерч

Дане руйнівне природне явище виникає в Грозовому хмарі. Стовп повітря, здійснюючи вихрові рухи і утворюючи воронку, спускається до землі. Його діаметр може становити десятки і навіть сотні метрів. У нижній частині смерчу завжди спостерігається хмара з пилу, бруду і предметів, піднятих із землі, або водяні бризки, якщо торнадо утворився над водою.

Квітуча пустеля Атакама в Чилі

Це місце вважається одним з найбільш посушливих на Землі. Але раз на кілька років на цю територію обрушуються зливові дощі, завдяки яким пустеля покривається квітучими травами. Вчені нарахували тут приблизно 200 видів рослин, чимала частина яких – ендеміки. У період бурхливого цвітіння пустелі спостерігається також активне розмноження ящірок, птахів і комах.

Заняття в Zoom. Посилання на конференцію:

https://zoom.us/j/975563142617?pwd=Z0hlMzc1UnM5Y0VHcHJXc0FleDBGQT09

Ідентифікатор конференції: 97556314261

код доступу: TuQpZ7

Ознайомитися з методикою визначення висоти дерев

Завдання: «Визначення висоти предмета»

1. За допомогою олівця

• Першому спостерігачеві стати від дерева на відстань, щоб бачити його повністю.

• Поряд з деревом стати другому спостерігачу.

• Першому витягнути перед собою руку з олівцем, затиснутим у кулаку.

• На око підвести кінчик грифелю олівця до верхівки дерева та ніготь великого пальця підвести до підніжжя дерева.

• Повернути кулак на 90 градусів, щоб олівець розташувався паралельно землі.

• При цьому ніготь великого пальця залишається підведеним до підніжжя дерева.

• Другий спостерігач переходить за вказівками у точку, де розташований кінчик грифеля олівця.

• Залишається виміряти відстань від дерева до другого спостерігача.

2. У сонячну погоду висоту предмета можна визначити за допомогою

тіні. Необхідно взяти предмет, висоту якого ми знаємо і розділити його висоту на довжину тіні від нього (АВ : ВС= а) (мал. 1) . Потім виміряти довжину тіні від заданого предмету (КІ) (мал. 2) і помножити на „а“ (КІ х а = ДК). Це і буде висота заданого предмета.

Мал. 2

3. Визначення висоти предмета за допомогою рівнобедреного прямокутного трикутника (мал. 2).

Заготовити трикутник із катетами по 25 см

• Прикласти трикутник до ока одним з кутів так, щоб кінець гіпотенузи (У) був направлений на верхівку дерева(Д).

• Один з катетів (ГФ) був паралельно землі, а другий (ГУ) співпадав зі стовбуром дерева.

• Тримаючи так трикутник переміщуватись доти, поки другий кут вздовж гіпотенузи не співпаде з верхівкою дерева. (ФУД)

• Тоді відстань КЕ, яку ми можемо виміряти кроками до дерева плюс ріст спостерігача від підлоги до очей, і буде дорівнювати висоті дерева (КД).

• Виміри зробити 3 рази різними спостерігачами та дані занести у картку 1.

Картка 1

Хто

вимірював

Зріст від очей до підлоги

Відстань до дерева

Висота дерева

Середня

величина

Завдання: «Визначення відстані до недосяжного предмету»

Це завдання виконується шляхом побудови рівнобедреного прямокутного

трикутника.

А

/

/

/

^ / і/

^45° 90>"І^/

с в

Для того, щоб визначити відстань від заданої точки В до предмету А, необхідно, рухаючись перпендикулярно лінії АВ, знайти точку С, в якій кут між лінією на предмет (СА) і лінією ВС буде дорівнювати 45°. Тобто ми побудували рівнобедрений прямокутний трикутник, де сторона АВ = стороні ВС. Залишилось тільки виміряти кроками відстань ВС, і ми отримаємо відстань від заданої точки В до предмету.

Завдання: «Визначення азимуту на предмет»

Азимут - це кут, утворений між напрямком на північ і напрямком на предмет. Вимірюється за допомогою компасу градусами від 0 до 360 та відраховується за рухом годинникової стрілки.

Заняття в Zoom. Посилання на конференцію:

https://zoom.us/j/975563142617?pwd=Z0hlMzc1UnM5Y0VHcHJXc0FleDBGQT09

Ідентифікатор конференції: 97556314261

код доступу: TuQpZ7

Восени дні стають коротші, сонце гріє слабо. Більшість птахів готується до відльоту в теплі краї. Перед цим у них закінчується осіннє линяння. Перелітні птахи до осені починають жиріти, тому що в них попереду далекий шлях, на який треба буде витратити багато сил і енергії. Шпаки, граки та інші птахи збираються в зграї. Спочатку зграї кочують, а потім залишають рідні місця й летять у теплі краї. Першими відлітають комахоїдні птахи: стрижі, ластівки, солов'ї, тому що набагато зменшується кількість комах; метелики забираються в щілини, де перезимовують до весни; засинають жуки, бабки, надійно сховані в комах гусениці і личинки. Як тільки замерзають водойми, відлітають водоплавні птахи.

Щоб добре спостерігати пташиний переліт, треба знати, як летять птахи. Виділяють такі основні форми пташиних зграй; кутом і клином (журавлі, гуси); шеренгою, а також один за одним (гуси, качки, чирки); скупченою зграєю (шпаки, омелюхи); безладною зграєю (кулики, дрібні горобині). Деякі птахи летять по одному (зозулі, дрімлюги).

Проте дуже багато птахів залишається в середній смузі зимувати. Це насамперед дятел, повзик, пищуха, які спритно дістають комах та їх личинки з-під кори дерев. Усюди зустрінеш синиць, які оживляють осінній ліс своїм щебетанням. Горобці (польові), галки, ворони перебираються ближче до людського житла. Птахів, які живуть у даній місцевості цілий рік, називають осілими. Взимку їм доводиться важко через нестачу корму, тому школярі повинні на початку осені потурбуватися про них: заготувати ягоди горобини, калини, бузини, глоду для дроздів, омелюх, снігурів, насіння берези, вільхи для чечіток, чижів і насіння кавунів, динь, гарбузів для синиць, шишки лопуха й віники з лободи для щиглів.

Міграційні шляхи птахів

Настала осінь, і у народі кажуть, що птахи полетіли у вирій, тобто у теплі краї. За повір'ям, вирій пов'язаний із раєм - теплою і сонячною країною, яка розташована "за морем", куди на зиму відлітають птахи. Слов'яни вірили, що, наприклад, лелеки восени відлітають у вирій - міфічну теплу "країну вічної весни і вічного світла", а навесні повертаються і приносять душі майбутніх дітей.

Де ця казкова країна? Мабуть, у Африці? У які саме теплі краї відлітають птахи з нашої країни? Прояснити це можна лише зрозумівши, як проходить міграція птахів в Україні, коли і в якому напрямку відбуваються їх перельоти.

Через Україну проходять міграційні шляхи багатьох видів птахів, які гніздяться як на території нашої країни, так і на півночі і сході Європи, в арктичних зонах Азії, на заході та сході Сибіру, у Казахстані. Місця зимівлі цих птахів знаходяться в Західній, Центральній та Південній Європі, Середземномор'ї, Африці, на Близькому і Середньому Сході, а також на півдні України - на Сиваші, північному узбережжі Чорного та Азовського морів, у дельті Дунаю тощо.

В Україні птахи зимують не тільки в південних областях. Наприклад, водоплавні птахи, зокрема качки, зимують і на водоймах, що не замерзають і знаходяться набагато північніше. Практично уздовж усього русла Дніпра на відкритому річковому плесі можна зустріти зимуючих крижнів, гоголів, крехів та інших. А такі тайгові або тундрові види птахів як снігур, омелюх, чечітка, зимняк (хижий птах-мишолов) зимують і у північних областях України.

Лише деякі види птахів мігрують через Україну в Індію та Південно-Східну Азію - це, наприклад, чечевиця, жовтоголова плиска, вівсянка-дібровник. А більшість - або на південь та захід Європи, або в Африку.

Птахи мігрують Україною як широким фронтом, так і вузькими смугами уздовж русел річок, системи боліт та озер, узбережжя Азовського та Чорного морів.

На території України існують три основні міграційні шляхи: Азово-Чорноморський широтний (південний коридор) - з найбільшою концентрацією перелітних птахів в Україні; Поліський широтний (північний коридор) - уздовж лісової смуги Полісся і на півночі Лісостепу; та Дніпровський меридіанний міграційний шлях, який проходить уздовж русла Дніпра та його притоки Десни. Цей шлях особливо використовують водоплавні та прибережні птахи - гуси, качки, гагари, кулики, мартини, крячки та інші.

Окрім головних міграційних шляхів, на решті території країни птахи також можуть утворювати міграційні коридори на окремих ділянках, де є русла річок, водойми тощо. Більшість видів птахів використовують біотопи міграційних шляхів як місця зупинки під час міграцій.

На водоймах зупиняються великі зграї гусей, качок, лебеді, мартини, крячки, на луках і болотах - журавлі, кулики та інші, на деревах і кущах - багато видів горобцеподібних птахів - зяблики, дрозди, вівсянки, шпаки, вільшанки, вівчарики, кропив'янки, мухоловки. Місця зупинок дуже важливі для харчування та відпочинку мігруючих птахів, тому вони потребують охорони.

Так виглядає загальна картина міграції птахів в Україні. Але одразу виникають запитання - як птахи розуміють, коли їм потрібно мігрувати, і як вони орієнтуються в просторі під час подорожі? Чому відрізняються терміни та дальність перельотів тих чи інших видів птахів?

Птахи мігрують, у першу чергу, тому, що не зможуть знайти достатньо корму через сезонні зміни кліматичних умов - наприклад, настання холодів. Водночас зниження температури є другорядним фактором. Птахи відчувають на фізіологічному рівні, коли настає час міграції завдяки змінам довжини світлового дня. З цими змінами пов'язані гормональні зміни в організмах птахів безпосередньо перед періодом міграцій.

Проявом цих змін є набагато більша активність птахів, так званий "перелітний неспокій", посилене харчування і накопичення жиру. Птахи накопичують енергію для далеких перельотів, зростає їхня активність і готовність до міграції завдяки генетично закодованим річним ритмам, які на фізіологічному рівні контролюють міграційні процеси.

Раніше за всіх під час осінньої міграції відлітають птахи, які живляться комахами. Вони, як правило, мігрують на далекі дистанції - у теплі краї, наприклад, в Африку, де увесь рік вистачає їжі. Це ранній період осінньої міграції, який починається вже на початку або в середині липня і набирає обертів на початку серпня.

Птахам потрібно до 2-3 місяців для подолання цієї відстані, тому вони починають мігрувати дуже рано. Це багато видів куликів, крячки, серпокрильці, ластівки, бджолоїдки, очеретянки, жовті плиски, вивільги, зозулі, білі лелеки, з денних хижих птахів - осоїди та шуліки чорні тощо. Деякі види, які долітають до південної Африки, долають відстань у майже 10 тисяч кілометрів.

У вересні-жовтні птахи, які пролітають через Україну, долають середні відстані, мігруючи переважно у Південну, Центральну або Західну Європу. Також - на південь України, частково - на північ Африки та на Близький Схід. Це період "класичної" або середньої міграції, під час якої мігрують журавлі, більшість видів качок, гуси, лебеді, мартини, деякі види куликів, більшість видів денних хижих птахів та багато видів горобцеподібних.

Листопад - це період пізньої осінньої міграції, коли птахи мігрують або кочують на недалекі відстані і, як правило, зимують на території України. Це снігур, чечітка, омелюх, дрізд-чикотень, чиж, щиглик, зеленяк, вівсянка звичайна, сорокопуд сірий, деякі види качок, мартинів, лебеді, ще долітають гуси та деякі види денних хижаків. У цей період зрідка можна побачити на прольоті і такі червонокнижні види як беркут та дрохва.

Деякі види птахів здійснюють перельоти вдень (ластівки, жайворонки, зяблики, синиці, денні хижі птахи, лелеки та ін.), деякі - лише вночі (кропив'янки, очеретянки, вільшанки, мухоловки тощо), але більшість птахів мігрує і вдень, і вночі (гуси, качки, журавлі, кулики, дрозди та ін.). Під час міграцій птахи орієнтуються на сонце, магнітне поле Землі, а вночі - на зірки та місяць. А головне - вони використовують візуальну інформацію, запам'ятовуючи основні природні орієнтири - долини річок, гори, узбережжя водойм тощо.

Нерідко молоді мігранти кілька років вивчають маршрути перельоту. Вони переймають досвід у старших птахів, з якими мігрують в одних зграях. Іноді молоді птахи можуть залишатися у місцях зимівлі й на літо, а іноді навіть на 2-3 роки. І лише після досягнення статевої зрілості вони повертаються у рідні краї для гніздування. Так поводяться лелеки, серпокрильці, ластівки.

Чому птахи весною повертаються, а не залишаються у теплих краях назавжди? Відповідь проста - в Африці європейським перелітним птахам було б дуже важко конкурувати з місцевими птахами, яких дуже багато. Там менш сприятливий клімат для гніздування північних видів через сезони дощів і посухи та набагато більшу кількість небезпечних хижаків, ніж у північній частині континенту. Тому навесні птахи повертаються додому.

Мета 1. Оволодіти методикою гігієнічної оцінки температурно режиму приміщень.

2. Засвоїти методику визначення температури у навчальній кімнаті.

ЗАВДАННЯ:

1. Ознайомитися з приладами для визначення температури повітря (термометри).

2. Оволодіти методикою визначення температурно режиму приміщень.

3. Дати гігієнічну оцінку температурно режиму.

Методика виконання роботи

· Необхідно ознайомитися з будовою та роботою приладів, що призначені для визначення температури повітря, зокрема термометра.

· Визначити температуру у навчальному класі.

Мікроклімат являє собою сукупність фізичних факторів, які впливають на тепловий стан організму.

Визначення температурного режиму приміщень

Температура повітря визначається термометрами (ртутними, спиртовими i електричними) та термографами у градусах (°С) за шкалою Цельсія.

Середня температура у примiщеннi визначається на рiвнi росту людини (1,5 м від підлоги) у п’яти точках: одна з них знаходиться в центрі приміщення, а інші чотири — по його кутах. Після проведення вимірювань визначають середню арифметичну величину, яка і є показником середньої температури. Дослідження повторюють через 10—15 хвилин.

Величину перепаду температури по горизонталi одержують шляхом визначення рiзницi температур у трьох точках: на відстані 0,5 м вiд зовнiшньої стiни, в центрі примiщення та на відстані 0,5 м вiд внутрiшньої стiни.

Величину перепаду температури по вертикалi одержують шляхом визначення рiзницi в показниках термометрів, які розташовані відповідно на відстані 10 см вiд пiдлоги, 1,5 м вiд пiдлоги та 10 см вiд стелi.

Добовий перепад температур визначається шляхом зіставлення показників денної та нічної температур.

Завдання.

Виміряти температуру повітря у домашніх кімнатах. Визначити середній показник. Виробити рекомендації щодо покращення температурного режиму.

Завдання 1. Ознайомтеся з цікавою інформацією

Секрет перший: вентиляція

У нас про це не чули. Перше, що відрізняє енергоефективний будинок від українсько-радянського типу - це система вентиляції.

- Європейський будинок - герметичний термос. Наш - печера, з джерелом тепла, і протягами. Коли ви провітрюєте кімнату - втрачаєте цінне тепло. Не провітрюєте - задихаєтесь, хворієте вірусними захворюваннями. У пасивних будинках інакше - повітря повністю замінюється за одну-три години. Але... залишається теплим.

Сучасна вентиляція: в будинку-термосі правильна вентиляція зберігає тепло і рятує від хвороб. Бо замінює усе повітря кожні одну - три години.

Цінуємо тепло: Повітря, яке виходить з будинку, у такому рекуператорі віддає тепло свіжому повітрю, що заходить в оселю

Це забезпечує спеціальна система вентиляції. Вона забирає повітря з-під підлоги або знизу та виводить назовні через спеціальний пристрій - рекуператор. Повітря ззовні потрапляє до будинку через забірну трубу і входить до "рекуператора". Де взимку підігрівається повітрям, яке покидає будинок. А влітку... охолоджується. Потім через воздуховоди підігріте повітря потрапляє в кімнати. Таким чином можна зменшити тепловтрати на 30-70%. Адже повітря, що надійшло в оселю через "рекуператор", потрібно буде нагріти на кілька градусів, а не на десятки. Така система економить гроші не лише взимку, а й влітку. Бо охолоджує повітря, яке входить в оселю. Зменшуючи витрати на кондиціонування.

Секрет другий: утеплення

Улюблений метод утеплення - це пінопласт "п᾿ятірка". Все просто та дешево. Обклав ззовні будинок пінопластом товщиною 5 сантиметрів, заштукатурив - і тепло.

- Насправді, якщо дивитись на наші будинки, то здебільшого товщина 5 сантиметрів для пінопласту - це мало. -. - мінімально потрібно 8-10 сантиметрів. пінопласт - це найгірше, що можна взяти для утеплення. Згодом він "розсипається" під дією спеки. І через 7-10 років доведеться усе "здирати" та робити заново. Крім того, він "не дихає", не виводить пар. А горить так, що за лічені хвилини будинок може спалити.

Співмірне по ціні утеплення, але екологічне - це мати з базальтової вати. "Дихають", не горять. Монтуються таким же методом, як пінопласт. А найкращий утеплювач - піноскло. Легке, тепле, не є перепоною для пару. Щоправда, таке утеплення відчутно дорожче. Але можете бути впевненими - будинок буде залишатися таким же енергоефективним при ваших дітях та правнуках.

Слід ще звернути увагу, що не лише стіни потрібно утеплювати. Є ще стеля, фундамент. Якщо мета - звести нанівець енергетичну кризу та змусити Росію видобувати менше газу, значить потрібно утеплюватись "на повну".

Секрет третій: вікна

Енергоефективний будинок - це "термос". Вікна - другі по кількості тепловтрат, після вентиляції. Тому до їх вибору потрібно підійти уважно та виважено. Дешеві вікна=висока оплата за тепло.

- Має бути якісний профіль та фурнітура. Довговічні, надійні вікна. - - проте не варто гнатися за супердорогими "енергозберігаючими" вікнами. Символічне зменшення тепловтрат не співмірне ціні. Досить поставити... два вікна. Наприклад, зовнішнє двокамерне. І внутрішнє - однокамерне. По ціні це вийде відчутно дешевше за "енергозберігаючі вікна", з трьома камерами, спеціальними плівками й склопакети з газом. На практиці від парного встановлення вікон ви отримуєте чотири шари повітря та 5-скла.

Піролізний камін: він за одну закладку дров гріє будинок протягом 12 годин та уміє через повітряні канали розносити тепло по оселі

Секрет четвертий: опалення

Повністю "пасивні" будинки мають своє опалення - це або компактні електричні панелі, або "теплові насоси". Постачання енергії відбувається за рахунок сонячних батарей на даху. Також гріють будинок і побутові прилади. Лише в "скрутні морози" доводиться брати електроенергію з мережі. Але ці технології ще надзвичайно дорогі. Для наших реалій ближче газове опалення, піч або електрообігрів. Але не прості...

- Розраховуйте, щоб у вас було два незалежних джерела тепла. - першим джерелом може бути сучасний газовий котел або електричне опалення. Це дозволить варіювати температуру в залежності від кімнат. Якщо усе утеплено, зроблена вентиляція і вікна, а тепловтрати доведені до європейських стандартів, то навіть з драконівськими тарифами ви будете сплачувати мінімув втричі менше за сусідів. Друге джерело - піролізний камін або піролізна піч. Обов᾿язково - з забором повітря знадвору. Бо працюючий камін споживає багато повітря. Такі каміни працюють з ефектом подвійного горіння та на одній закладці дров здатні працювати 8-12 годин. Вони в залежності від моделі можуть мати водяну рубашку та підключатися до системи опалення. Або роздавати тепло по кімнатам через спеціальні повітряні канали. Не раджу булеряни. В умовах вологої зими вони не завжди добре працюють та забезпечують нормальну тягу.

Завдання 2. Перейдіть за посиланням і знайдіть поради щодо енергозбереження

http://ecoenergy.dilovamova.com

Енергозбереження та енергоефективність

Альтернативні джерела енергії

Енергозберігаючі матеріали

Енергозберігаюча фарба

Енергозберігаючі лампи

Енергозберігаючі світильники

Пінополістирол

Утеплення стін

Утеплення будинку

Багатофункціональні комплекси

Енергозберігаючий будинок

Освітлення

Електропостачання

Сонячні батареї

Вітрогенератори

Енергозберігаючі технології

Програма енергозбереження

Енергозбереження та енергоефективність

Енергозбереження в ЖКГ

Електроенергія

Відходи

Утилізація відходів

Енергозберігаючі системи опалення

Утеплення стін, як утеплити своїми руками

Як утеплити балкон

Поліуретан

Схема системи опалення

Приклади систем опалення

Сучасні системи опалення

Скорочуємо рахунки за електроенергію

Як економити електроенергію

Пристрої для економії електроенергії

Світлодіодна лампа і застосування Led освітлення

Ґрунт - це природне утворення, що складається з генетично пов’язаних ґрунтових горизонтів, які формуються внаслідок перетворення поверхневих шарів літосфери під впливом води, повітря і живих організмів. Ґрунт володіє родючістю, тобто здатністю забезпечувати рослини водою та поживними речовинами.

Ґрунт складається з твердої, рідкої, газової та живої фаз. Тверда фаза ґрунту - це його основа, яка формується в процесі ґрунтоутворення з материнської твердої породи, значною мірою зберігає її склад та властивості. Рідка фаза ґрунту (ґрунтовий розчин) - це вода в ґрунті з розчиненими мінеральними й органічними сполуками. Рідка фаза є основним фактором диференціації ґрунтового профілю, оскільки саме з вертикальними та горизонтальними водними потоками відбувається пересування по ґрунтовій товщі продуктів локального педогенезу (у вигляді суспензій та істинних чи колоїдних розчинів). Газова фаза ґрунту - це ґрунтове повітря, яке заповнює вільні від води пори. Чим вологіший ґрунт, тим він менш аерований. Жива фаза ґрунту — це сукупність організмів, які населяють ґрунт і беруть безпосередню участь у ґрунтоутворенні. Завдяки тісному взаємозв’язку між фазами ґрунт функціонує як єдина система. Співвідношення між об’ємами та масами твердої, рідкої та газоподібної фаз визначає умови прояву ґрунтової родючості, залежить від ґрунтових і кліматичних умов, а також від характеру рослинного покрову. Досить впливовим є також антропогенний фактор.

Фізико-механічні властивості ґрунту - зв’язність, пластичність, набухання, усадка — мають значення під час механічного обробітку, бо від них залежить опір ґрунту знаряддям обробітку.

Зв’язність - здатність ґрунту протистояти механічним діям. Вона залежить від сили зчеплення часток ґрунту. Пластичність - здатність ґрунту у вологому стані змінювати і зберігати форму. Найбільш висока пластичність притаманна глинистим ґрунтам, менш пластичні піщані ґрунти. Липкість - прилипання ґрунту до знарядь обробітку. Збільшується з підвищенням вологості ґрунту. Набухання – здатність ґрунту змінювати об’єм унаслідок зволоження та замерзання. До набухання здатні ґрунти з великим вмістом органічних речовин, насичені натрієм, а також важкі ґрунти, багаті на колоїди. Усадка - процес, зворотний до набухання, проявляється під час висихання, властивий безструктурним ґрунтам.

Оскільки ґрунт є верхньою частиною кори вивітрювання літосфери, то він майже повністю успадковує її хімічний склад. Як і в літосфері, так і в ґрунті близько половини становить кисень, другий за обсягом - кремній, приблизно десята частка припадає на алюміній та залізо. Лише декілька відсотків займають кальцій, магній, натрій, калій. На всі інші елементи, за винятком вуглецю, припадає менше одного відсотка. Окрім елементів, у ґрунті міститься вода, гази та органічні речовини.

У більшості випадків ґрунти майже на 90 % представлені мінералами, і тому валовий хімічний склад ґрунту в першу чергу визначається складом і кількісним співвідношенням мінералів. Серед основних мінералів крупну фракцію складають кварц і польові шпати, а тонкодисперсну - глинисті алюмосилікати. Відповідно до цього, у валовому хімічному складі ґрунтів переважають кисень і кремній, менше алюмінію, дуже мало заліза, титану, кальцію та натрію, інші елементи - у мікрокількостях. Отже, необхідно зазначити, що вміст окремих елементів визначається присутністю їх у ґрунті в складі різноманітних мінеральних і органічних сполук.

Тип ґрунту - це сукупність спільних ознак великої групи ґрунтів, що розвиваються в однотипних біологічних, кліматичних, гідрологічних умовах та характеризуються яскравим проявом основного процесу ґрунтоутворення при можливому поєднанні з іншими процесами. Приклади типів ґрунтів: бурий лісовий глейовий ґрунт; чорнозем звичайний, помірно промерзаючий; чорнозем південний; чорнозем типовий; солонець чорноземний; каштановий ґрунт; солодь лужно-степова; солонець чорноземно-лужний; солончак гідроморфний; сірозем; коричневий типовий ґрунт; червонозем типовий.

За механічним складом ґрунти поділяються на: важкоглинисті, глинисті, важкосуглинкові, середньо- і легкосуглинкові, супіщані та піщані. Механічний склад ґрунту залежить від співвідношення глинистих часток до піщаних. Від механічного складу ґрунту залежать строки обробітку ґрунту, норми і час внесення органічних і мінеральних добрив, посіви культур та виконання інших агротехнічних заходів.

Ґрунти легкого та полегшеного механічного складу менше забезпечені поживними речовинами, мають добру водопроникність, підвищену природну вентиляцію або аерацію, меншу вологоємність. На цих ґрунтах коренева система глибша, ніж на важких, проникає в глибину і розміщується ближче до основи рослини, а у горизонтальному напрямку поширюється повільніше і майже не виходить за межи крони. Важким глинистим і суглинковім ґрунтам властиві краща забезпеченість поживними речовинами порівняно з ґрунтами легкого і полегшеного механічного складу, більша вологоємність і менша аерація.

Реакція ґрунтового рН обумовлюється наявністю надлишкового кальцію і токсичних солей (хлористих, вуглекислих та ін.). Залежно від рН відбуваються фізико-хімічні й бактеріологічні процеси, на які відповідно реагують рослини. За реакцією на рН ґрунти поділяються на кислі, слабокислі, нейтральні та лужні. Нейтральні ґрунти мають рН, близьку до 7. Збільшення рН вказує на лужність ґрунтів, а зменшення — на кислотність.

Хімічний склад ґрунтів впливає на їхню родючість як безпосередньо, так і визначаючи ті або інші властивості ґрунту, що мають вирішальне значення в житті рослин. З одного боку, це може бути дефіцит певних елементів живлення рослин, наприклад, фосфору, азоту, калію, заліза, деяких мікроелементів; з іншого — токсичний для рослин надлишок, як у випадку засолення ґрунтів.

Невід’ємною частиною будь-якого ґрунту є органічна речовина, тобто сукупність живої біомаси й органічних рештків рослин, тварин, мікроорганізмів, продуктів їх метаболізму і специфічних новоутворених темнозабарвлених гумусових речовин, що рівномірно пронизують ґрунтовий профіль. Гумусові речовини здійснюють безпосередній вплив на важливіші фізико-механічні та біологічні властивості ґрунту, є важливим джерелом азоту для рослин, міцним бар’єром, що перешкоджає втраті поживних речовин з ґрунту. Гумус є також найважливішим фактором родючості ґрунту.

До фізичних властивостей ґрунту належать щільність твердої фази ґрунту, шпаруватість, а також водні, теплові та повітряні властивості. Щільність — маса одиниці об’єму (1 см³) сухого ґрунту в його природному стані. Величина щільності визначається щільністю твердої фази ґрунту й залежить від його зональних особливостей.

Щільність твердої фази ґрунту — відношення маси твердої фази (часток ґрунту) до маси такого самого об’єму води при 4 °С.

Пористість — загальний об’єм пор у відсотках відносно до всього об’єму ґрунту. Пори можуть бути заповнені водою або повітрям. Найбільш сприятливий в агрономічному відношенні такий об’єм, за якого пори ґрунту зайняті водою приблизно наполовину.

Родючість ґрунту — це його здатність забезпечувати рослини всіма необхідними умовами росту й розвитку (а не тільки водою й поживними речовинами). Сучасне природознавство розглядає родючість ґрунту як функцію ґрунтоутворюючого процесу, визначаючи його як здатність ґрунту до одночасного забезпечення рослин умовами для їх нормального росту й розвитку. Ознакою родючості ґрунту є величина врожаю, яка обумовлюється сукупністю властивостей, здатних забезпечувати рослини всім необхідним (рис. 4). Тільки врахування всієї сукупності факторів надає можливість підвищувати врожай.

У зв’язку з тим, що родючість ґрунту формується під дією природних і соціально-економічних факторів, вона належить до розряду природних і економічних категорій. У господарській діяльності використовують три категорії ґрунтової родючості:

§ природна родючість ґрунту — є результатом розвитку ґрунтоутворюючих процесів, що привели до утворення ґрунту як природного тіла, до якого не торкалася рука людини. Притаманна лише цілинним землям;

§ ефективна родючість ґрунту — величина врожаю культурних рослин. Рівень її залежить не стільки від природної родючості ґрунту, скільки від процесу і характеру сільськогосподарського використання та культури землеробства;

§ економічна родючість ґрунту — це зумовлена соціально-економічними факторами здатність землеробства використовувати і підвищувати природну родючість ґрунту.

З розвитком науково-технічного прогресу і виробничих сил суспільства створюються умови для раціонального використання земельних ресурсів і підвищення природної та економічної родючості ґрунту.

Родючість ґрунту є такою властивістю, що здатна відтворюватися і в природних умовах, і при сільськогосподарському використанні ґрунту. Відтворення родючості може бути розширеним, простим і неповним. Розширене відтворення родючості — це поліпшення сукупності властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Просте відтворення — це відсутність помітних змін сукупності властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Неповне відтворення — це погіршення властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Зниження родючості ґрунту відбувається за рахунок трьох основних процесів: 1) антропогенної деградації (ерозії, викликаної людською діяльністю, вторинного засолення тощо); 2) виснаження ґрунту (зменшення запасів гумусу, поживних речовин); 3) «стомлення» ґрунту (накопичення в ньому різних токсичних елементів, викликане неправильними сівозмінами, надлишком хімічних засобів тощо).

Для родючості ґрунту досить важливими є його фізико-механічні властивості, а саме зв’язність, пластичність, набухання, усадка, що мають значення під час механічного обробітку, бо від них залежить опір ґрунту знаряддям обробітку.

Шляхи покращення родючості грунту.

Для підвищення ефективної і природної родючості треба впроваджувати науково обґрунтовані системи землеробства, спрямовані на окультурювання ґрунтів. Окультурювання ґрунтів — систематичне застосування заходів щодо підвищення їх родючості з урахуванням генетичних властивостей, потреб сільськогосподарських культур, тобто формування ґрунтів із більш високим рівнем ефективної і потенційної родючості. Таким чином, окультурювання ґрунту має бути науково обґрунтованим з позицій екологічного підходу. Окультурювання ґрунту — це екологічна реорганізація всіх компонентів біогеоценозу, що приводить до антропогенної зміни ґрунтових режимів під потреби однієї рослини.

Для практичного покращення родючості повинна бути створена система, яка містить такі складові елементи та заходи: ретельно розроблені сівозміни; комплекс машин та механізмів для обробітку ґрунту, що не спричиняють процеси ерозії та змиву ґрунтів; застосування добрив, які повинні забезпечувати не тільки збільшення врожаю, покращення його якості, але й підвищення родючості ґрунтів, яке виключає забруднення навколишнього природного середовища.

Агрохімічні властивості ґрунту є важливим показником, який визначає можливості самого існування рослини, її зростання, формування врожаю. Ґрунт являє собою місцеперебування і джерело кореневого живлення рослини. Добриво при цьому є засобом впливу на ґрунт. Ґрунт як джерело живлення постачає рослині хімічні сполуки. Водночас, під впливом кореневих виділень рослин, змінюється його хімічний склад. Взаємозв’язок між ґрунтом і добривами полягає у тому, що за наявності добрив збільшується вміст поживних елементів у ґрунті, покращуються його агрохімічні та фізико-хімічні властивості. Однак і ґрунт, у свою чергу, впливає на добрива, збільшуючи їх розчинність або, навпаки, роблячи розчинні форми менш доступними для рослин.

Закріплення нового матеріалу..

1. Що таке ґрунт? 2. З яких фаз складається ґрунт?

3. Які фізико-механічні властивості має ґрунт? 4. Який елементарний склад має ґрунт?

5. На які групи можна розділити ґрунти за механічним складом?

6. Яка роль гумусових речовин ґрунту для рослин?

7. Що таке родючість ґрунту? 8. Назвіть шляхи підвищення родючості ґрунту.

Ознайомтеся з інформацією

1. Властивість ґрунту утворювати агрегати певної форми і розміру і розпадатись окремо називається структурністю, а самі агрегати – структурою ґрунту.

Структура – один з основних факторів родючості ґрунтів.

За розміром агрегатів розрізняють :

· мікроструктуру – агрегати діаметром 0,25 мм ;

· макроструктуру – агрегати діаметром 0,25 – 10 мм ;

· бриласту структуру - агрегати діаметром понад 10 мм.

За формою структура може бути грудочкуватою, горіховатою, зернистою, стовпчастою, призматичною, пластинчатою.

Агрономічно найцінніша зерниста структура з розміром агрегатів від 1 до 10 мм і стійка проти розмивання водою. Така структура надає пухкого складу ґрунту, що полегшує проростання насіння і розростання коренів. Структурні ґрунти мають менший опір і легше обробляються, характеризуються високою водо- і повітропроникністю. В них активно проходіть біологічні процеси (мінералізація органічних речовин). Структурні ґрунти не запливають, вони стійкі до водної ерозії, у них складається найсприятливіший водний, повітряний і поживний режим.

Ґрунти, в яких механічні частинки не склеєні між собою, або агрегати дуже малі, називаються безструктурними ґрунтами. Це піщані ґрунти, підзолисті і солонці. У безструктурних ґрунтах пори дуже дрібні, вода вбирається повільно і значна частина її спливає, змиваючи при цьому поверхневий найродючіший шар. Тут буває два стани зволоження – надмірне і недостатнє. При надмірному зволоженні всі пори в ґрунті заповнені водою – виникає нестача повітря. При недостатньому зволоженні в такому ґрунті багато повітря, але рослинам не вистачає вологи. Тобто в безструктурних ґрунтах створюється несприятливий водно-повітряний режим, що негативно впливає на продуктивність сільськогосподарських культур.

У ґрунті одночасно відбуваються процеси утворення і руйнування ґрунту. Структурні агрегати руйнуються і перетворюються на пил внаслідок механічної дії тракторів, транспорту, інтенсивного обробітку ґрунту. Цьому сприяють і атмосферні опади тому при вирощуванні сільськогосподарських культур одним з основних завдань системи обробітку ґрунту і агротехніки їх має бути зберігання та відновлення структури ґрунту. Для цього потрібно систематично вносити органічні добрива, вапнувати кислі та гіпсувати солонцюваті ґрунти, не порушувати правил обробітку ґрунту, впроваджувати правильні сівозміни, вирощувати на полях багаторічні трави тощо.

2. Загальні фізичні властивості – це питома маса, об'ємна вага і пористість ґрунту. .

Питома маса – це відношення маси твердої фази ґрунту до маси води при С.°4 Вона залежить від мінерального складу ґрунту, вмісту в ньому органічних речовин і коливається від 1,4 до 2,8.

Об'ємною називається маса (в грамах) 1 см³ абсолютно сухого ґрунту з непорушною будовою (разом з ґрунтовими порами). Вона завжди менша за питому масу і є показником пухкості ґрунту. У мінеральних ґрунтів вона складає 0,9-1,8, у болотних і торф'яниках 0,15-0,4 г/см³.

Сільськогосподарські культури неоднаково вимогливі до пухкості ґрунту. Найкращі умови для росту більшості культур при об'ємній масі ґрунту 1-1,2 г/см³. Дальше її збільшення знижує врожайність.

Пористість ґрунту – це загальний об'єм усіх пор і проміжків між ґрунтовими частинками та структурними агрегатами, виражена у відсотках від загального його об'єму в непорушеному стані. Розрізняють пористість капілярну, некапілярну і загальну. Співвідношення капілярної і некапілярної пористості визначає ступінь аерації ґрунту і особливості переміщення води у ньому. Якщо в ґрунті переважає капілярна пористість (безструктурні глинисті ґрунти) рослини потерпають від нестачі повітря. На структурних ґрунтах майже однакова кількість капілярних і некапілярних пор.

Фізико-механічні властивості ґрунту – це пластичність, липкість, набухання, осідання і зв'язність.

Пластичність – здатність ґрунту в зволоженому стані зберігати надану йому форму.

Липкість – це здатність ґрунту прилипати до інших тіл, в тім числі і до знарядь обробітку. Ґрунти, насичені кальцієм, мають найменшу липкість, а натрієм – найбільшу. У глинистих ґрунтів липкість найбільша; чим вологіший ґрунт, тим більша його липкість.

Набухання – здатність ґрунту збільшувати об'єм при зволоженні. Це явище властиве ґрунтам, що містять багато органічних речовин (торфові), насичені натрієм (солонці), а також важким глинистим ґрунтам. Набухання є небажаним явищем, бо спричинює розтріскування ґрунту під час літньої посухи та зимових морозів. Супроводжується посиленим випаровуванням вологи, розриванням кореневих систем, випиранням вузлів кущення озимих культур.

Осідання ґрунту – процес, протилежний набуханню, спостерігається під час висихання ґрунтів.

Зв'язність ґрунту – здатність ґрунту чинити опір зовнішнім механічним зусиллям роз'єднати його частинки розриванням, здавлюванням тощо. Чим більше у ґрунті глинистих частинок, тим більша його зв'язність, тим важче такі ґрунти обробляти. Тому глинисті ґрунти називають важкими, а піщані – легкими.

У виробництві від опору ґрунту знаряддям обробітку залежать норми виробітку, витрати пального та зношуваність знарядь. Визначається опір ґрунту величиною питомого опору (кг/см²), що показує, яку силу потрібно прикласти в перерахунку на 1 см², щоб підрізати і перевернути шар землі. У різних ґрунтів він коливається від 0,2 до 1,2 кг/см².

Найкраще обробляється ґрунт у стані фізичної стиглості. При цьому він добре кришиться, розпушується, розпадається на структурні агрегати, не мажеться і не прилипає до знарядь, не розколюється на брили і не розпорошується. Фізична стиглість ґрунту залежить від стану вологості і фізичних його властивостей – зв'язності і пластичності. Практично фізичну стиглість визначають так : беруть в руку небагато ґрунту, стискують його, і з висоти на рівні поясу кидають на землю. Стиглий суглинковий ґрунт розсипається, а глинистий зберігає надану йому форму.

У землеробстві крім фізичної є ще й біологічна стиглість ґрунту – стан, при якому починається активна діяльність ґрунтових мікроорганізмів.

3. Водний режим ґрунту. Вологість ґрунту впливає на його фізичні і технологічні властивості, на якість обробітку ґрунту, на затрати тягових зусиль, витрати пального. Тому створення сприятливого водного режиму – одне з основних завдань агротехніки. Для регулювання водного режиму ґрунту потрібно знати його водні властивості.

Водопроникність – здатність ґрунту пропускати воду. Вона залежить від механічного складу ґрунту, структури, ввібраних катіонів. Найбільш водопроникними є легкі і структурні ґрунти, найменш – важкоглинисті.

Вологоємкість - здатність ґрунту вбирати і затримувати певну кількість води. Є повна вологоємкість, капілярна і польова. Повна – це кількість води, яка заповнює всі пори. Капілярна – кількість води, яка заповнює капіляри. Польова – це максимальна кількість води, яку ґрунт здатен утримувати протягом тривалого часу при вільному стіканні її в нижні горизонти. Її визначають у відсотках відношенням маси води, яку утримує ґрунт, до маси сухого ґрунту. У піщаних ґрунтах вона складає 5-10 %, глинистих 40-50 %, торфових 100 % і більше. Для виробничих умов найбільше значення має польова вологоємкість. Оптимальною вологістю для більшості культур є 70-75 %, для зернових 65-75 %, для овочевих 75-80 %.

Водопідіймальна здатність, або капілярність – це здатність ґрунту підіймати воду по капілярах з глибоких горизонтів у верхні. Вона має велике практичне значення, бо сприяє потраплянню води з глибини до коренів і насіння. Чим краща капілярність, тим краще ґрунт випаровує води. Капілярність структурного ґрунту менша, ніж розпиленого. При ущільненні ґрунту капілярність збільшується. У виробництві капілярність ґрунту регулюють. Після сівби для кращого надходження вологи до насіння і прискорення його проростання капілярність ґрунту збільшують прикочуванням ґрунту ; для зменшення – ґрунт розпушують.

Випарна здатність – властивість ґрунту випаровувати вологу. Це негативне явище, бо втрачається волога. Чим менший ступінь насичення повітря вологою, і більша швидкість руху повітря при високій температурі, тим більшим є випаровування.

В ґрунті розрізняють такі форми води :

· Сорбована (гігроскопічна і плівкова). Ґрунт має властивість вбирати воду з повітря – ця його властивість називається гігроскопічністю, а увібрана (адсорбована) вода поверхнею частинок ґрунту з водяних парів – гігроскопічною. Гігроскопічна вода міцно утримується на поверхні ґрунтових частинок і є недоступною рослинам. Над шаром гігроскопічної вологи міцно утримується плівкова (неміцно зв'язана), яка обволікає ґрунтові частинки кількома шарами молекул і утримується молекулярними силами. Рослинами ця вода майже не використовується.

· Пароподібна вода утворюється внаслідок випаровування інших форм води. Рослинам водяна пара недоступна, але в результаті конденсації вона переходить у форму роси і стає доступною.

· Вільна вода в ґрунті не має молекулярних зв'язків з частинками ґрунту і вона є основним джерелом вологи для рослин.

Водний режим ґрунту і способи його регулювання.

Водний режим ґрунту – це сукупність усіх процесів надходження води в ґрунт, її переміщення, утримання у ґрунтових горизонтах і втрат з ґрунту. Для нагромадження і зберігання вологи здійснюють такі агротехнічні заходи : своєчасний і якісний обробіток ґрунту, затримання снігу і талих вод, внесення органічних добрив, встановлення правильних норм висіву і площ живлення рослин. В степових районах до цього ще додається насадження лісосмуг, які зменшують силу вітру, підвищують відносну вологість повітря, затримують сніг на полях.

4. Повітряний режим ґрунту. Повітря в ґрунті потрібно для проростання насіння, дихання проростків і коренів рослин, мікроорганізмів і біохімічних процесів. При нестачі в ґрунті кисню послаблюється діяльність аеробних (з доступом кисню) бактерій, які сприяють мінералізації органічних речовин. При нестачі кисню починають переважати анаеробні процеси, що призводить до накопичення в ґрунті токсичних для рослин сполук. В повітрі ґрунту вуглекислоти в 10 разів більше, ніж кисню. Вміст в ґрунті вуглекислоти і кисню регулюється постійним газообміном. Інтенсивність газообміну залежить від повітроємності і повітропроникності ґрунту.

Повітроємність – здатність ґрунту вміщувати й утримувати певну кількість повітря при даній вологості.

Повітропроникність, або здатність ґрунту пропускати повітря – основна умова газообміну між ґрунтом і атмосферним повітрям. Створення оптимального повітряного режиму ґрунту є необхідною умовою вирощування високих врожаїв.

5. Тепловий режим і теплові властивості ґрунту. З теплом ґрунту пов'язана енергія біологічних, хімічних, фізичних і біохімічних процесів, що відбуваються в ґрунті. Невідповідність температури ґрунту біологічним особливостям культури значно затримує з'явлення сходів і може призвести до загибелі насіння в ґрунті. Температура ґрунту впливає на життєдіяльність ґрунтової мікрофлори. Основним джерелом тепла в ґрунті є промениста енергія. Основними показниками теплових властивостей ґрунту є тепловбирна здатність, теплопровідність і теплоємність.

Тепловбирна здатність – це здатність ґрунту вбирати променисту енергію Сонця. У середньому на 1 см² за 1 хв. надходить близько 2 ккал тепла. Ґрунт вбирає не все проміння сонячної радіації. Тепловбирна здатність залежить від його кольору, вмісту і якості гумусу, механічного складу ґрунту, рельєфу, рослинного покриву. Найбільше тепла вбирають темні ґрунти з високим вмістом гумусу.

Теплоємність – кількість тепла в калоріях, потрібна для нагрівання 1 кг (масова теплоємність) або 1 см³ (об'ємна теплоємність) ґрунту на С.°1 Масова теплоємність піску складає 0,196; глини – 0,233; торфу – 0,477. Об'ємна теплоємність води становить 1; повітря – 0,000306; глини – 0,576; піску – 0,517; торфу – 0,601. Найменшу теплоємність має повітря, найвищу – вода. Тому вологі ґрунти більш теплоємні, ніж сухі.

Теплопровідність – це здатність ґрунту передавати тепло від більш теплих шарів до холодніших. Найменшу теплопровідність має повітря, найбільшу – тверда частина ґрунту, проміжне місце займає вода. Ґрунт не лише нагрівається, а й віддає тепло в атмосферу або охолоджується.

Сукупність усіх явищ надходження, поширення і віддачі тепла ґрунтом називають тепловим режимом. Основним показником теплового режиму є температура ґрунту, її динаміка протягом доби, сезону, року.

Глибоко розораний і добре розпушений ґрунт менше промерзає взимку і краще нагрівається навесні. Коткування підвищує середньодобову температуру на С°3-6 у 10-сантиметровому шарі ґрунту. Гребениста поверхня сприяє кращому прогріванню його.

6. Поживний режим ґрунту. Для нормального росту, розвитку і високої продуктивності польових культур у ґрунті має бути повний запас доступних рослинам поживних речовин, вміст яких і складає поживний режим ґрунту.

Елементи живлення можуть бути легко-, мало-, або недоступними для рослин. В орному шарі важкосуглинкових і глинистих типових чорноземів вміст азоту може досягати 10-15 т/га, але основна його частина недоступна для рослин. Чорноземні ґрунти мають великі запаси фосфору (0,15-0,35 %), значна частина якого також недоступна для рослин. Щоб краще забезпечити рослини доступними поживними речовинами за рахунок недоступних, у ґрунті постійно відбуваються процеси мобілізації елементів живлення, тобто перехід їх з недоступних форм у доступні. Важлива роль в цих процесах належить мікроорганізмам ґрунту, які розкладають органічні речовини, збагачують ґрунт на розчинні сполуки, які легко засвоюються рослинами. Активність мікробіологічних процесів можна посилити своєчасним і правильним обробітком ґрунту.

Рослини беруть з ґрунту азот, фосфор, калій, кальцій, натрій, залізо, марганець, мідь, сірку, цинк, тощо. Поживні речовини рослини засвоюють з ґрунтового розчину (краплиннорідка волога з розчиненими в ній речовинами).

Для класифікації ґрунтів і складення ґрунтових карт є такі таксономічні одиниці : тип, підтип, рід, вид, відміна, розряд ґрунтів (тип – чорнозем, підтип – опідзолений, рід – звичайний, вид – слабопідзолистий, відміна – важкий, розряд – щільний).

Що стосується класифікації основних видів ґрунтів, то немає єдиної думки. Існує кілька підходів залежно від основної відмітної риси. Однак найчастіше парадигма базується на композиції. Слід також зазначити, що різні галузі мають власні класифікації.

Визначення виду ґрунту зазвичай пояснюють елементи, з яких складається речовина: пісок, глина і мул. Таким чином, існує три основні матеріали для побудови різних видів земель з їх сильними і слабкими сторонами. Намагаючись зрозуміти, в чому полягає різниця, слід звернути увагу на розмір частинок. Найменші з них характерні для глини. Чим дрібніше частинки, тим менше повітря залишається між ними і тим ближче вони прилипають одна до одної.

Піщані Ґрунти

У піщаних ґрунтах (легких) переважає високий вміст піску, невелика частка глинистих мінералів і низький вміст гумусу. Такі землі відповідають своєму визначенню «легких», тому що маючи сипучу зернисту структуру вони легко культивуються, швидко руйнуються, мають підвищену повітро-і водопроникність, але не утримують вологу, добре прогріваються, а також швидко охолоджуються. Істотним недоліком піщаної землі є мізерне біологічне життя в них, оскільки ґрунтовим мікроорганізмам не вистачає вологи і поживних речовин. Це неминуче призводить до нестачі в рослинах активних і поживних речовин. У таку землю доводиться частіше вносити органічні добрива, які стають мало не єдиним джерелом живлення рослин. Але і це не завжди дає бажаний ефект, так як добрива швидко розкладаються з водою, легко потрапляють в піщані землі, а розчинені в ньому просто вимиваються, переходячи безпосередньо в нижні шари землі.

Глинисті Ґрунти

Глинисті ґрунти (важкі) – дуже щільні, в’язкі, легко злипаються, важкі, складнооброблювані. При перекопуванні такі землі не кришаться, а утворюють великі грудочки, які дуже важко зламати і подрібнити. Глинисті види ґрунтів погано пропускають воду і не утворюють розвиненої капілярної системи, внаслідок чого коріння рослин трудом отримують вологу, необхідну для їх життя. Однак, ввібравши воду, глинисті види землі не пропускають її в нижні шари, і вона накопичується в зоні вкорінення рослин, що призводить до застою і загнивання кореневої системи. Ще одним наслідком ущільненої структури глинистої землі є те, що вона запливає під час дощу. Після висихання така земля покривається щільною твердою кіркою, яка перешкоджає проникненню повітря, світла та вологи до коріння рослин («бетонний ґрунт»). У міру висихання та під впливом сонця поверхня заплилих глинистих видів ґрунтів тріскається і набуває ще більш ущільнену структуру.

Через ущільнення глинисті землі характеризуються поганою повітропроникністю, що обмежує надходження кисню до коренів рослин, а також мікроорганізмів, що живуть у землі. Нестача кисню уповільнює розкладання органічної речовини на кінцеві продукти розпаду, збіднює землю і позбавляє рослини цінних поживних речовин. Це багато в чому пояснює дефіцит біологічного життя в глинистих землях, деякі райони яких можна охарактеризувати як «мертві» з точки зору наявності в них розвиненого мікробіологічного середовища.

Кам’янисті Ґрунти

Кам’янисті ґрунти за визначенням зустрічаються на схилах пагорбів і гір. Камені або щільні гірські породи, що не є родючими, складають значну частину їх структури. Ці види ґрунтів добре прогріваються і довго зберігають тепло, але в них немає активного життя мікроорганізмів, і мікроелементи швидко вимиваються або вивітрюються разом з гірськими породами. Вода також не залишається в структурі землі.

Торф’яно-Болотні Ґрунти

Торф’яно-болотні ґрунти складаються з багатих азотом органічних речовин, які часто недоступні для рослин. Ці землі мають критично мало фосфору і мало калію. Однак існує таке поняття, як торфовівіанітові землі. Навпаки, у них багато фосфору, але вони входять до складу сполук, недоступних для рослин. Торф’яно-болотні землі також характеризуються хорошою вентиляцією та водопроникністю, але часто з надлишком вологості. Торф’яні види ґрунтів повільно нагріваються, оскільки торф погано проводить тепло. Оскільки структурні торф’яні землі є своєрідною губкою, яка легко поглинає, але також легко виділяє воду, їх структурний склад слід покращувати за рахунок збільшення вмісту твердих речовин.

Супіщані Ґрунти

Супіщані ґрунти мають багато ознак піщаної землі, але в більш збалансованому співвідношенні, сприятливому в усіх відношеннях для вирощування рослин, будучи проміжним видом ґрунту. Супіщані землі повітропроникні, мають високий запас води, добре вбирають і утримують вологу, зв’язують мінерали та поживні речовини, запобігаючи їх вимиванню з землі. Супіщана земля характеризується розвиненим біологічним життям. Такі види ґрунтів створюють сприятливе середовище для вкорінення та розвитку кореневої системи рослин: хороша аерація забезпечує вільний доступ кисню до землі, а потужна капілярна система забезпечує коріння вологою та поживними речовинами. Поверхня піщаної землі швидко віддає воду після зволоження, не утворює кірки і не сохне глибоко до рівня вкорінення рослин. Крім того, через досить пухку структуру піщані землі швидко нагріваються і гнучко реагують на різницю між денними та нічними температурами.

Суглинні Ґрунти

Суглинні, або середні ґрунти корисні для садівництва та землеробства. Назва визначає проміжне положення суглинистої землі між глинистою та піщаною землею, хоча вони мають переваги обох типів і позбавлені крайніх недоліків. Можна стверджувати, що в цьому виді ґрунту існує оптимальний баланс, необхідний для успішного вирощування різних видів рослин. Структура суглинистої землі характеризується зернистою грудкуватістю, а також містить досить великі тверді частинки землі та пилоподібні частинки. Ці землі легко обробляються, не утворюють щільних грудок і не злежуються після обробітку. Суглинкові землі містять велику кількість поживних речовин (багаті мінералами та елементами), запас яких постійно поповнюється завдяки активності ґрунтових мікроорганізмів та багатому біологічному життю. Суглинкові землі характеризуються високою повітропроникністю та водопроникністю, добре утримують вологу, швидко і рівномірно прогріваються з настанням тепла і підтримують сталий температурний режим.

Крім піщаних, глинистих або мулистих, існують ще три види ґрунтів: торф’яні, крейдяні і суглинки.

Торф’яні ґрунти багаті органічними речовинами (гноєм) і їх можна знайти на берегах річок, болотах або в лісах.

Крейдяні ґрунти містять вапно або карбонат кальцію. Вони дуже лужні і не підходять для вирощування рослин, яким потрібні кислі види ґрунтів. Однак якщо ви підкислюєте такі землі або вирощуєте види, які потребують лужних земель, у вас все одно є всі шанси на успіх. Якщо говорити про садівництво, то лимонному дереву або азалії потрібна висококисла земля, тому всі ваші спроби виростити їх на крейдяній землі потерплять повне фіаско. З іншого боку, регулюючи РН добривами (в даному випадку збільшуючи його), ви можете вирощувати рослини, яким це буде цілком комфортно.

Суглинкові ґрунти, здається, є джекпотом для всіх фермерів. Вони включають глину, пісок та мул і є найкращим можливим поєднанням усіх негативних та позитивних якостей. Він вважається найкращим видом ґрунту і є більш сприятливим для садівників, ніж будь-який інший, оскільки не вимагає додаткових вкладень. Що стосується власне складу, то він складається з 40% мулу, 40% піску, 20% глини.

ТИПИ ҐРУНТІВ ПОШИРЕНІ В УКРАЇНІ

На території України утворились різні типи ґрунтів. Їх розподіл на рівнинах підпорядковується закону широтної зональності (змінюються з півночі на південь).

Дерново-Підзолисті Ґрунти

Дерново-підзолисті ґрунти поширені переважно на Поліссі. Вони утворилися в умовах надмірного зволоження під мішаними та сосновими лісами. Материнські породи для них – водно-льодовикові піщані відклади. Ці типи ґрунтів мають низький вміст гумусу – до 1,5%, яскраво виражений так званий підзолистий горизонт, з якого відбувається глибоке вимивання поживних речовин. Тому вони мають низьку плодючість.

Сірі Лісові Ґрунти

Сірі лісові ґрунти поширені в південній частині Полісся, на заході та на Правобережній Україні в районах широколистяних лісів. Вони утворилися на суглинистих породах в умовах достатньої кількості вологи. Вміст гумусу в них також невеликий (3%), тому їх природна родючість невисока.

Чорноземні Ґрунти

Чорноземні ґрунти утворились в лісах в умовах недостатнього зволоження під степовою рослинністю. Це найпоширеніші в Україні типи ґрунтів що займають майже 65% території країни і є її національним багатством. Високий вміст гумусу (8-15%) та зернисто-грудкувата структура роблять їх найбільш родючими не лише в Україні, а й у світі. Шар перегною в чорноземах має значну товщину – від 0,4 м до 1 м і більше. Різні підтипи чорноземів широко розповсюджені в різних районах країни: у лісостепу – підзолисті та типові чорноземи, у північній частині степу – звичайні чорноземи, на півдні степу – південні чорноземи. Різноманітність підвидів та їх обумовленість різною вологістю місцевості. Загалом в Україні зосереджена п’ята частина всіх чорноземів у світі.

Каштанові Ґрунти

Каштанові ґрунти створювались на сухих степових ділянках, в умовах недостатнього зволоження та поганої рослинності. Мають низький вміст гумусу – 3%, але досить сильний гумусовий горизонт – до 0,55 м. Для отримання високих врожаїв сільськогосподарських культур ці типи ґрунтів потребують додаткової вологи.

Інші Ґрунти

Інші ґрунти – крім основних зональних типів ґрунтів, на рівнинних просторах України на Поліссі формуються болотні та торф’яно-болотні землі, в долинах річок – лучні та лучно-болотисті землі. У лісостепу та степу солонці розподілені окремими невеликими плямами – малородючими землями, в яких простежується горизонт зі значним вмістом солі. У південних степах утворюються солончаки – неродючі типи землі, мають високий вміст солі по всій їх товщі. Такі типи землі вимагають промивання та гіпсування для вирощування рослин. В результаті інтенсивного промивання водою розлив солонці в закритих рельєфних западинах перетворюється на солодід, у якому шар солі зникає, але з’являються глейові горизонти.

ЯК ВИЗНАЧИТИ ВИДИ ҐРУНТІВ:

ПРОСТІ, АЛЕ НАДІЙНІ ПРИЙОМИ

Є кілька основних та швидких тестів, щоб зрозуміти види будови землі, користуючись характеристиками видів ґрунтів та їх властивостями. Для більшої точності вам потрібно відокремити від нього великі та важкі частинки, наприклад, каміння та гравій, а також попередньо змішати зразки з різних ділянок поля.

М’яч. Зробіть кулю з вологої (але не наскрізь мокрої) речовини і киньте її приблизно на півметра заввишки. Ловіть. Якщо вона розсипається, вона занадто піщана. Якщо вона все одно злипається – це означає, що вид ґрунту містить багато глини. Інший варіант – просто стиснути її. Якщо вона розбивається, вона піщана. Якщо воно прилипає до рук – вона складається переважно з глини.

Горохове зерно. Візьміть невелику кількість землі і потріть пальцями. Якщо речовина ніби жирна на дотик, прилипає до пальців і плавно розтікається – це глина. Якщо вона крихка і не розтікається легко, це інший вид ґрунту – пісок.

Палиця. Зробіть паличку з вологої землі, катаючи її між рук. Поставте. Якщо вона зводиться без дроблення – глини досить. Якщо ні, то в основному вона складається з піску.

Баночка (пляшка). Цей варіант передбачає трохи математики і фізики. Насипте жменю-дві землі в пляшку і залийте водою. Добряче струсіть. Результатом експерименту стануть шари різних видів ґрунтів відповідно до їх ваги. Виміряйте їх і розрахуйте співвідношення. Врахуйте, що глина може осідати кілька днів. Послідовність елементів залежить від їх ваги. Найважчий – пісок, він буде на дні. Мул буде посередині. Найлегшою є глина – вона буде зверху.

Додаткова інформація https://eos.com/uk/blog/vydy-ta-typy-gruntiv/

https://sites.google.com/site/cikaveprogrunt/fakti-pro-grunt/ohorona-gruntiv

Екологічна група - сукупність видів, що характеризується подібними потребами у величині будь-якого екологічного чинника і виникли в результаті його дії в процесі еволюції подібними анатомо-морфологічними та іншими ознаками, що закріпилися в генотипі.

Екологічні групи виділяються по відношенню організмів до одного фактору середовища (волога, температура, світло, хімічні властивості середовища проживання тощо), однак межі між ними умовні, і має місце плавний перехід від однієї екогрупи до іншої, що обумовлено екологічної індивідуальністю кожного виду.

Основні екологічні групи рослин

Екологічний фактор

Екологічна група

Волога

Ксерофіти

рослини посушливих місцеперебувань

Мезофіти

рослини середневологих місцеперебувань

Гідрофіти

водні рослини

Температура

Мегатермофіти

жаростійкі рослини

Мезотермофіти

теплолюбні рослини

Мікротермофіти

холодостійкі рослини

Гекістотермофіти

дуже холодостійкі рослини

Світло

Сциофіти

тіньолюбні рослини

Сциогеліофіти

тіньовитривалі рослини

Геліофіти

світлолюбні рослини

Трофність ґрунту

Оліготрофи

рослини бідних ґрунтів

Мезотрофи

рослини помірно родючих ґрунтів

Еутрофи

рослини родючих ґрунтів

Засоленість ґрунтів

Глікофіти

рослини, котрі не переносять засолення

Галофіти

солестійкі рослини

Кислотність ґрунтів

Ацидофіти

рослини кислих ґрунтів

Нейтрофіти

рослини нейтральних ґрунтів

Базофіти

рослини лужних ґрунтів

Переглянути презентацію за посиланням

https://www.slideshare.net/kuchmapatriot/ss-69237433

Про проблему ущільнення ґрунтів сьогодні говорять все частіше. Адже інтенсивне виробництво, поява великої кількості важкої сільськогосподарської техніки та нехтування правильною організацією сівозмін у багатьох господарствах дуже негативно впливають і на структуру ґрунту, і на його родючість у кінцевому підсумку.

Проблема поступово загострюється й набуває велетенських масштабів. Фактично, уже сьогодні можна говорити, що ущільнення ґрунтів - явище всеукраїнське. Незалежно від типу ґрунтів - чорноземи це чи суглинки - недосконалі агротехнології стають причиною переущільнення. І якщо в будівельному бізнесі ущільнення ґрунту - справа бажана й корисна, його навіть проводять спеціально, то в агробізнесі - це втрата прибутків, значна та щорічна.

Які наслідки має переущільнення?

На жаль, ще й досі не всі розуміють, як згубно діють процеси переущільнення і на саму ріллю, і на вирощувані культури. Проте наслідки переущільнення важко ігнорувати, адже вони по-справжньому серйозні:

· Порушення структури ґрунту з руйнуванням ґрунтових пор, збільшенням твердості та щільності орного шару, а також наступним брилуванням. Це значно підвищує витрати на проведення обробітку.

· Порушення циркуляції води та повітря всередині ґрунтових шарів.

· Порушення терморегуляції ґрунту. Дослідним шляхом було встановлено, що переущільнений ґрунт швидше й сильніше прогрівається, а також швидше охолоджується. Коливання температур протягом доби будуть більш значними та різкими, що негативно впливає на рослини.

· Знижується вологозабезпечення рослин, аерація, погіршуються деякі важливі біологічні процеси. Через порушення процесів аерації значно знижується доступність азоту та марганцю, які є життєво необхідними для рослини елементами.

· Порушується процес випаровування вологи. Рух вологи в нижні шари ґрунту обмежується, через що вона накопичується у верхньому шарі та може спричинити кисневе голодування коренів рослин. Окрім того, порушення вологообміну може стати причиною утворення на полях так званих «блюдець».

· Відбувається пригнічення та порушення росту коренів рослин, тому коренева система здебільшого формується неправильно та часто є недорозвиненою. Кількість великих пор у такому ґрунті зменшується, через що корені рослин не мають змоги рости вільно й без опору з боку ґрунтового шару.

Рекреація (фр. rеcrеation, пол. rekreacja - відпочинок, від лат. recreatio - відновлення сил) - відновлення чи відтворення фізичних і духовних сил, 10 витрачених людиною в процесі життєдіяльності; рекреація включає різноманітні види діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб та запитів.

Рекреація охоплює систему заходів, які пов’язані з використанням вільного часу людей для їх оздоровчої, культурно-ознайомчої і спортивної діяльності на спеціалізованих територіях, які знаходяться поза їх постійним помешканням. Передумовою розвитку рекреації є рекреаційні ресурси.

Рекреаційні ресурси - сукупність природних та антропогенних об'єктів і явищ, що їх можна використовувати для відпочинку, лікування й туризму. Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення.

До рекреаційних ресурсів відносять об’єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. Найбільш поширеним є поділ рекреаційних ресурсів на природні та історико-культурні.

Природні рекреаційні ресурси - це природні тіла, явища, процеси, елементи, ландшафту, які знаходяться на певній території і можуть використовуватися для відпочинку та оздоровлення людини. Під природними рекреаційними ресурсами слід також розуміти фактори, речовину і властивості компонентів природного середовища, які володіють сприятливими для рекреаційної діяльності якісними та кількісними параметрами і служать або можуть служити для організації відпочинку, туризму, лікування і оздоровлення людей.

До них належать лікувальні та оздоровчі фактори багатоцільового призначення (ліси, лікувальні кліматичні місцевості, поверхневі води), лікувальні речовини (мінеральні води, грязі, озокерит), а також рекреаційні властивості гірських і передгірських ландшафтів, заповідних територій.

Найчастіше в основі класифікації рекреаційної діяльності лежать:

Мета подорожі, характер організації, правовий статус, тривалість подорожі і перебування в певному місці рекреанта, сезонність, характер пересування рекреанта, його вік, активність занять і т.д.

Класифікація рекреаційної діяльності:

За характером використовуваних транспортних засобів:

автомобільна (індивідуальна);

автобусна;

авіаційна (рейсова і чартерна);

залізнична;

теплохідна (морська, річкова, круїзна).

За ступенем рухливості: стаціонарна і пересувна.

За кількістю учасників: індивідуальна і групова.

За віковою ознакою: дитяча, доросла і змішана.

За характером організації:

регламентована (планова);

самодіяльна: організована, неорганізована.

За сезонністю: цілорічна і сезонна (літня, зимова).

За територіальною ознакою:

приміська (місцева);

загальнодержавна;

міжнародна.

За тривалістю:

короткотермінова (з поверненням на ночівлю в постійне місце

проживання);

тривала.

За правовим статусом:

національна (внутрішня);

міжнародна (іноземна).

За характером використання рекреаційних ресурсів:

кліматолікувальна, бальнеологічна, грязелікувальна;

маршрутна, прогулянкова і спортивна, промислово-прогулянкова,

купально-пляжна, водно-спортивна, водно-прогулянкова, підводне

плавання, риболовля, мисливська, гірськолижна, альпінізм;

натуралістична, культурно-історична.

За головним мотивом рекреації:

лікувальна;

оздоровча і спортивна;

пізнавальна.

Рекреаційне навантаження - вид антропогенного впливу, що призводить до негативних змін в геосистемах під час проведення рекреаційної діяльності, а саме – витоптування рослинного покриву, ущільнення ґрунту, знищення підросту, пошкодження дерев, утворення згарищ від вогнищ, засмічення.

До рекреаційного навантаження територій призводить перевищення допустимої кількості рекреантів, які одночасно можуть перебувати на одиниці площі даної території, після її пристосування до рекреаційних потреб, яка викликає негативні наслідки в природному середовищі. Норми рекреаційного навантаження залежать в основному від природних ландшафтів та сезону року.

Сукце́сія (від лат. succesio — наступність, спадкування) — послідовна необоротна й закономірна зміна одного біоценозу (фітоценозу, мікробного угрупування, біогеоценозу й т.д.) іншим на певній ділянці середовища, як правило за періодів та процесів розвитку (ідеї проф. Ю. М. Дмитрієнка).

Теорію сукцесій спочатку розробляли геоботаніки, але потім стали широко використовувати й інші екологи. Одним з перших теорію сукцесій розробив Ф. Клементс і розвив В. М. Сукачов, а потім С. М. Разумовський.

Термін було введено Ф. Клементсом для позначення змінюючих один одного в часі угрупувань, що утворюють сукцесійний ряд (серію) де кожна попередня стадія (серійне угрупування) формує умови для розвитку наступного. Якщо при цьому не відбувається подій, що спричиняють нову сукцесію, то ряд завершується відносно стійким угрупуванням, що має збалансований при даних факторах середовища обмін. Таке угрупуваня Ф. Клементс назвав клімаксом. Єдиною ознакою клімаксу в змісті Клементса-Разумовського є відсутність у нього внутрішніх причин для зміни. Час існування угрупування в жодному разі не може бути одною з ознак.

Хоча терміни, введені Клементсом широко використовуються, існує дві принципово різні парадигми, у рамках яких зміст цих термінів різний: континуалізм і структуралізм. Прибічники структуралізму розвивають теорію Клементса, прихильники континуалізма, натомість, принципово відкидають реальність угрупувань і сукцесій, вважаючи їх стохастичними явищами й процесами (поліклімакс, клімакс-континуум). Процеси, що відбуваються в екосистемі в цьому випадку спрощують до взаємодії видів, що зустрілися випадковим чином, і абіотичного середовища. Парадигма континуалізму була вперше сформульована радянським геоботаніком Л. Г. Раменським[1](1884–1953) і, незалежно від нього, американським геоботаніком Г. Глізоном (1882–1975).

Існує безліч класифікацій сукцесій, за показниками, що можуть змінюватися в ході сукцесії:

за масштабом часу (швидкі, середні, повільні, дуже повільні),

за оборотністю (оборотні й необоротні),

за ступенем сталості процесу (постійні й непостійні),

за походженням (первинні й вторинні),

за тенденціями зміни продуктивності (прогресивні й регресивні),

за тенденцією зміни видового багатства (прогресивні й регресивні),

за антропогенністю (антропогенні й природні),

за характером змін, що відбуваються під час сукцесії (автотрофні й гетеротрофні).

В залежності від початкової стадії, сукцесії поділяють на первинні та вторинні.

Первинні сукцесії – процес розвитку екосистеми на ділянках, повністю позбавлених живих організмів та їх діаспор (скелі, застигла лава, піщані дюни). Зазвичай первинні сукцесії проходять повільно, а склад серіальних угруповань визначається близькістю та складом сусідніх біоценозів. Повільний хід сукцесії пов'язаний з тим, що незаселена територія являє собою фактично голий екотоп, який поступово видозмінюється на біотоп завдяки середовище перетворювальній активності первинних поселенців (руйнування скельної породи, накопичення органічного субстрату та біогенних речовин). Особливість видового складу біоценозу буде залежати від відстані та ступеню ізоляції найближчої подібної екосистеми, що слугує джерелом надходження нових видів до біоценозу (біофонд). Наприклад, острівна флора та фауна тим більш унікальна, чим більша відстань від сусідніх островів або материку (острівний ефект).

Схематичне зображення етапів первинної та вторинної сукцесії

Вторинні сукцесії – процес відновлення біоценозу після часткового руйнування екосистеми. Зміна серіальних стадій і досягнення клімаксного стану тут відбувається значно швидше, ніж за первинних сукцесій, за рахунок збереження умов біотопу: наявність зміненого субстрату (грунт), накопичені біогенні речовини, діаспори організмів попереднього угруповання.

В залежності від причин які викликають порушення існуючої екосистеми та запускають процес сукцесії, вони поділяються на два типи: 1) ендогенні, або автогенні, 2) екзогенні, або алогенні. Ендогенні сукцесії відбуваються постійно завдяки поступового розвитку біоценозу, який видозмінює біотоп. Відбувається коадаптація окремих членів біоценозу. Внаслідок повільної ендогенної сукцесії стан клімаксу стає недосяжним, оскільки будь-яка екосистема постійно змінюється, навіть за умов сталості кліматичних факторів та відсутності геологічних процесів. Екзогенні сукцесії є наслідком порушення динамічної рівноваги сформованого біоценозу під дією зовнішніх чинників (кліматогенні, пірогенні, зоогенні, фітогенні та антропогенні).

В залежності від трофічної структури біоценозу, що змінюється, розрізняють автотрофні та гетеротрофні сукцесії.

Автотрофні сукцесії – це розвиток біоценозів з домінуванням пасовищних трофічних ланцюгів. Основні зміни в таких біоценозах відбуваються на рівні видового складу продуцентів. Гетеротрофні сукцесії характерні для біоценозів з домінуванням детритних трофічних ланцюгів, коли в екосистемі міститься запас органічних речовин (наприклад, забруднена водойма, купа компосту, труп тварини, гниле дерево).

Що ми знаємо про мурах? Це такі ж звичні для кожного з нас істоти, як птахи, кішки чи собаки. Вони всюдисущі і вельми чисельні – від дощових тропічних лісів до найпосушливіших пустель. Мурахи живуть у ґрунті, скелях, деревах і хмаросягах – лекше сказати, де їх немає, ніж перелічити місця, де вони розповсюджені. А немає їх лише в Антарктиді, де вічні морози, і на вершинах найвищих гір на Землі… Мабуть, не знайдеться жодної людини, яка хоча б раз у житті не стикалася з цими дрібними істотами, незалежно де то було: у лісі, на пікніку, чи на кухні, енного поверху. То що ж ми про них знаємо?

Незважаючи не те, що найбільше видове різноманіття притаманне виключно жукам – кожен п’ятий вид живих організмів на Землі є жуком (Земля – планета жуків!) – мурахи перевершили усіх тварин за своєю чисельністю. При розмірах від 0,075 см до 5,7 см, вони становлять 15-25% від біомаси усіх тварин у екосистемі! Іноді то є лише 2-3 види мурах. Уявіть, якщо біомаса усіх тварин – інші комахи, черви, молюски, птахи, ссавці тощо – становить, наприклад, 1 тону (умовна цифра) на гектар лісу, то частка мурах складає 150-250 кг. І це притому, що маса однієї робочої мурахи у середньому складає всього-на-всього 0,01 грама! Полічіть, скільки цих комах припадає на гектар… У тропічних лісах біомаса мурашок на одиницю площі більша, ніж усіх ссавців разом узятих! Зважаючи на таку їх кількість, немає нічого дивного, що вони є основною їжею для багатьох ссавців, наприклад мурахоїдів чи панґолінів. А у бурого ведмедя (Ursus arctos Linnaeus, 1758) мурахи складають до 16% раціону, здавалось би півтонний звір, а шоста частина всього з’їденого – дуже дрібні комахи…

Сьогодні уже відомо понад 12 тисяч видів мурах, а очікується до 14-15-и тисяч. Проте, то є небагато, у порівнянні з іншими родинами комах, наприклад, Жуки-слоники (Curculionidae) налічують понад 60 тисяч видів, Жуки-хижаки (Staphylinidae) – 45 тис., Жуки-туруни (Carabidae) – 40 тис., Жуки-листоїди (Chrysomelidae) – 35 тис. чи Жуки-вусачі (Cerambycidae) – 25 тис. Найвище видове різноманіття мурах припадає на дощові тропічні ліси, а у помірних широтах України і нашої Європи їх усього кілька сотень.

Мурахи зайняли найрізноманітніші екологічні ніші у наземних екосистемах, проте, їх найбільша перевага перед іншими видами комах – це соціальність. Вони утворюють колонії, де усі особини діють як один організм. Їх об’єднує сила феромонів самки, яка відкладає яйця і “керує” мурашником. Вони живляться найрізноманітнішим кормом: дві третини раціону колонії складають мертві рештки інших організмів, третину – впольована здобич, і незначною мірою сік рослин, гриби та насіння. Декотрі види є суто рослиноїдними, а інші виключно хижаками, то ж харчова спеціалізація у кожного виду різна, що зменшує конкуренцію між ними.

Декотрі екологи вважають, що мурахи основний фактор існування тропічних лісів, арґументуючи це тим, що вони забезпечують колообіг ледь що не 80% всього азоту в екосистемі. Буцімто, саме завдяки мурахам виникли тропічні ліси і навіть квіткові рослини. Але то є перебільшенням ролі цих комах – тропічні ліси існували ще до появи перших покритонасінних у середині юрського періоду, а мурахи, як родина, сформувались лише наприкінці крейдового періоду – часова різниця між цими двома подіями склала 50-70 мільйонів років. Але багато теперішніх видів рослин і мурах, справді, пройшли довгий спільний еволюційний шлях, пристосувавшись одне до іншого, і зникнення когось із такого тандему призведе до вимирання іншого. Прикладом симбіозу є заселення Деревною мурахою Тесмана (Tetraponera tessmanni) стебел та гілок вітексової ліани (Vitex thyrsiflora) у Камеруні. Найцікавіше те, що ліана виживає за умови її заселення саме Деревною мурахою Тесмана, а остання живе тільки на цій ліані й ніде більше…

Сьогодні мурахи займають панівне становище, особливо у тропічних лісах, але так було не завжди. Вони повинні були відвоювати екологічні ніші у сотень тисяч видів інших комах, витіснивши або навіть спричинивши їх цілковите вимирання. До мурах основними володарями лісів були терміти, але вони програли війну мурахам – вони підкорили Землю. І це мурахам вдалось здійснити впродовж останніх 130 мільйонів років, їх не зупинило а ні крейдово-третинне вимирання, а ні льодовикова епоха… Серединою крейдового періоду (110-130 млн. років тому) датуються їх перші палеонтологічні знахідки, які поєднують як ознаки ос, так і мурах. Власне, мурахи і походять від ос, що підтверджено молекулярними дослідженнями ДНК, відповідно, їх об’єднують у надродину Осоподібних (Vespoidea).

Впродовж крейдового періоду мурахи широко розповсюдились по Лавразії і поникли на Ґондвану – древні суперматерики. Вони швидко еволюціонували, пристосовуючись до різних умов, спеціалізувались і відвойовували життєвий простір у жуків. Але, як свідчать розкопки, мурахи залишались ще досить не чисельними, були самітниками і не утворювали колоній, загалом, їх частка у палеонтологічних знахідках становить лише 1%. До кінця крейдового періоду вони досягли значного різноманіття, коли утворились усі сучасні підродини.

Усе змінилось після падіння астероїда 65 мільйонів років тому – значна частка біоти вимерла, але мурахи вижили і міцно вкоренились у екосистемах. У цей період вони утворюють незвичні форми, наприклад, у ранньому еоцені – 50-40 млн. років тому – були поширені представники вимерлої підродини Фоміціїни (Formiciinae Lutz, 1986), до якої належала Форміція велетенська (Formicium giganteum Lutz, 1986) – найбільша за усю історію Землі мураха, що досягала 7 см у довжину.

Дослідження балтійського, рівненського, домініканського та інших покладів бурштину – скам’янілих рослинних смол, показують, що в олігоцені – 33-23 млн. років тому – мурахи складали до 20% усіх наземних комах, а у міоцені – 23-5 млн. років тому – їхня частка подекуди досягала уже 40%. Цікаво, що до початку міоценового часу у нашій Європі були поширені тропічні види мурашок, а північні траплялись поодиноко. З початком альпійського горотворення, морський басейн, що займав більшу частину континенту зник, а разом з ним розірвались теплі течії – розпочалось глобальне охолодження клімату Землі, і тропічні види мурах на наших теренах повсюдно вимерли.

Руді лісові мурахи

Ліс – тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов’язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Іншими словами ліс – це своєрідна екосистема, в якій тісно взаємодіють між собою дерева, рослини та тварини. Дуже важливу роль в цій взаємодії відіграють мурахи. На території України мешкає близько 70 видів мурах, в основному – в лісах. Найбільшу користь приносять види, які відносяться до роду і підроду Форміка, відомі під назвою «руді лісові мурахи». Ці комахи – хижаки, причому всеїдні. Важко переоцінити їх значення у боротьбі з ворогами лісу. На дерева які ростуть біля мурашників жодний шкідник не забереться. Підраховано що середня сім’я мурашок за добу знищує до двадцяти тисяч шкідників, а за сезон до п’яти мільйонів. Вони їдять яйця шкідників, личинок, гусінь, дорослих комах. Одна сім’я мурашок (до трьохсот тисяч особин) у радіусі 200-300 метрів від мурашника знищує усіх шкідників. Якщо на гектар лісу є бодай три – чотири мурашині сім’ї то шкідникам тут робити нічого. Немає такої комахи, яка була б в змозі протистояти численним загонам цих найсильніших істот. Адже мураха здатна утримувати вниз головою вантаж масою 500 мг. Не дарма їх називають санітарами лісу.

Руді лісові мурахи розселяються самостійно дуже повільно, тому для збільшення їх чисельності застосовують штучне розселення в ті лісонасадження, де їх немає і виникає загроза розмноження хвоє – і листогризучих комах. При цьому необхідно вибирати подібні з маточним гніздом умовами проживання (за складом насаджень, ґрунтовими і гідрологічними умовами, освітленням та інше). Маточне гніздо, з якого можна взяти відводок для розселення, має бути об’ємом не менше 0,5 м3. Мурахи приносять велику користь лісу, знищуючи його шкідників, тому необхідно охороняти всі гнізда мурашок. При сильному пошкодженні мурашиного гнізда, сім’я не може захищати ліс протягом року і більше, або зовсім гине. Порушити поверхню мурашиного гнізда – це все одно, що зірвати дах з будинку. Пройде дощ, проникне всередину мурашника вода, і личинки і лялечки загинуть.

Завдання. Написати реферат або повідомлення про лісових мурах.

Бува, в степу таке нещастя виникне,

Хоч в інший край за хлібом виїжджай.

Там висохне, там вимерзне, там вимокне,

А поміж лісосмугами – врожай…

(В. Бровченко).

Лише від ерозії ґрунтів Україна щорічно втрачає більше 10-12 млн. т зерна. А площа еродованих земель налічує понад 18,5 млн. га (31% території держави). Одна із причин вітрової ерозії – занедбаність полезахисних лісосмуг. Зауважу, кожен другий гектар лісу в Україні – рукотворний. Упродовж останніх 50-ти років в Україні було висаджено 440 тисяч гектарів, на території Одеської області – майже 50 тис. гектарів полезахисних смуг, а під захистом штучних насаджень у найкращі роки було 13 мільйонів гектарів сільськогосподарських угідь. Так, один гектар лісосмуги захищає 20-30 гектарів ріллі, збільшення врожаю при цьому становить близько 15%.

Полезахисні лісові смуги – це лісові насадження, штучно створені з метою захисту сільськогосподарських угідь від посух та ерозії ґрунтів. Полезахисні лісосмуги виконують багато функцій. Вони затримують сніг та зберігають вологу для майбутнього врожаю, не дають зливам змивати родючий грунт з полів, вгамовують вітер та стримують пилові бурі. На полях, які захищені лісосмугами, швидкість вітру знижується на 20-30%, вологість повітря збільшується на 3-5%, в два рази знижується непродуктивне випаровування вологи. Врожайність зернових підвищується на 5-7 ц/га. В умовах високої розораності земель лісосмуги є притулком для багатьох видів тварин. Лісосмуги стримують рознесення вітром отрутохімікатів, якими обробляють поля. Що ж ми маємо сьогодні? В Україні переважна більшість лісосмуг була закладена колгоспами в 50–60-х рр. 20 століття і перебувала у їхньому користуванні. З початком приватизації земель у 1992 р. полезахисні лісосмуги були передані у власність колективних та інших сільськогосподарських підприємств, утворених на базі колгоспів. Однак, лісосмуги не є сільськогосподарськими угіддями і тому були віднесені до земель загального користування таких підприємств. Згідно із Земельним Кодексом України (в ред. 1992 р.) вони не підлягали паюванню.

У зв’язку з проведенням у 2000 р. реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств у сільськогосподарські формування ринкового типу (приватні підприємства, фермерські господарства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо), які не були суб’єктами права колективної власності на землю, полезахисні лісосмуги були передані у відання відповідних місцевих рад. Сьогодні лісосмуги стають місцем самовільного скидання сміття, потерпають від випалювання стерні на прилеглих полях. Вони суцільно або надмірно вирубуються. Дуби та інші високобонітетні дерева заготовляють на дров’яну деревину, а інколи і для розпиловки на приватних пилорамах. Майже ніхто із власників та орендарів земель не займається відновленням лісосмуг. У переважній кількості господарств району відсутня система полезахисних лісових смуг, а наявні лісосмуги часто не досягають проектної висоти, від якої залежить їх полезахисна ефективність. Згідно з Лісовим кодексом, полезахисні лісосмуги належать до лісів. Тому для проведення будь-якої рубки у лісі необхідно отримати спеціальний дозвіл – лісорубний квиток. Орендарі не можуть навіть самостійно розчистити орендовану ділянку ріллі, що перебуває у сільгоспобігу і заросла самосівом уздовж лісосмуги. Лісорубний квиток видається власниками лісів або постійними лісокористувачами також на проведення інших рубок та робіт, пов’язаних і не пов’язаних із веденням лісового господарства. Для отримання такого дозволу сільській раді необхідно звернутись до відділу агропромислового розвитку райдержадміністрації з клопотанням про проведення обстеження лісосмуги на предмет необхідності будь-якої рубки. До складу комісії по обстеженні лісосмуги входить державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища, представники райдержадміністрації, лісгоспу та сільської ради. При висновку комісії про доцільності проведення вирубування дерев проводиться відведення лісосмуги в рубку. Оскільки районна адміністрація не має фахівців із лісового господарства, то відведення лісової ділянки у рубку може виконати лише держлісгосп, у зоні діяльності якого розташована лісосмуга. В цьому випадку з лісгоспом укладається договір про надання послуг. Якщо в штаті райдержадміністрації є агролісомеліоратор, вимітку дерев у рубку проводить він. Матеріально-грошову оцінку лісосіки здійснює лісгосп, а заповнення лісорубного квитка виконує відділ агропромислового розвитку райдержадміністрації . Квиток видається, як правило, на відповідну сільську раду. Полезахисні смуги є найважливішою ланкою у системі захисних лісонасаджень на орних землях. Збереження лісосмуг є одним з найважливіших засобів і підвищення врожаїв, і збереження здоров’я людини.

Завдання. Знайти додаткову інформацію про значення лісосмуг. За бажанням створити постери чи листівки на захист лісосмуг

Вслід на інтенсифікацією світового сільського господарства значно зросли і об’єми використання синтетичних пестицидів, добрив та інших речовин, які потрапляючи у водоносні горизонти завдають серйозних збитків екології. Встановлено, що найпоширенішими хімічними забруднювачами, виявленими в підземних водоносних горизонтах по всьому світу, є сільськогосподарські нітрати. Про це йдеться у звіті Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО).

Наразі основними джерелами забруднення води в багатьох країнах є не міста або промисловість, а сільське господарство. Повідомляється, що сучасне сільське господарство відповідає за скидання у водойми великих обсягів агрохімікатів, органічних речовин, суспензій і сольових розчинів.

«Бум світової продуктивності сільського господарства після Другої світової війни в значній мірі був досягнутий шляхом інтенсивного використання таких речовин, як пестициди та хімічні добрива».

Лише з 1960 року використання мінеральних добрив зросла в десять разів, а з 1970 року світова торгівля пестицидами зросла з одного до 35 млрд доларів на рік.

Найбільш ефективним способом зниження тиску на водні екосистеми і сільську екологію на думку фахівців є обмеження скидання забруднюючих речовин із джерел, або перехоплення їх перш, ніж вони потраплять в уразливі екосистеми.

«Існує багато хороших практик, за допомогою яких можна знизити викиди забруднюючих речовин з ферм в навколишні екосистеми, в тому числі: зведення до мінімуму використання добрив і пестицидів, створення буферних зон уздовж водотоків і кордонів ферм, або вдосконалення схем по контролю дренажу».

Один з шляхів комплексного підходу до зниження тиску на екологію полягає у використанні стійких до шкідників сортів сільськогосподарських культур з практикою сівозміни та використанням природних хижаків відомих шкідників.

У ФАО наводять деякі факти негативного впливу сільського господарства на навколишнє середовище:

• зрошення — найбільший за обсягами виробник стічних вод в світі;

• 20% внесених мінеральних азотних добрив накопичується в ґрунтах і біомасі, а 35% потрапляє в океани;

• щорічно в навколишнє середовище по всьому світу розпорошується 4,6 млн. тонн хімічних пестицидів;

• на країни, що розвиваються, припадає 25% пестицидів, які використовуються в світовому сільському господарстві;

• економічний збиток, що наноситься пестицидами нецільовим видам в країнах, що розвиваються, становить майже $8 млрд/рік;

• майже 24% зрошуваних площ в світі схильні до засолення;

• наразі в списку речовин, виявлених в європейському водному середовищі, — понад 700 нових забруднювачів, їх метаболіти і продукти трансформації.

Додаткову інформацію ви можете знайти за посиланням

• https://www.pdaa.edu.ua/sites/default/files/visnyk/2013/03/95.pdf

Завдання. Ознайомитися з інформацією та підготувати власну добірку матеріалів про вплив сільського господарства на навколишнє середовище.

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ДОВКІЛЛЯ

Внесення мінеральних і органічних добрив на оброблюванні землі та під багаторічні насадження

На основі агрохімічних досліджень виявлено, що за останні роки в ґрунтовому покриві Чернігівської області йде процес зниження вмісту поживних речовин в ґрунті та підкислення ґрунтового розчину:

лужногідролізованого азоту з 84 до 73 мг на кг ґрунту;

рухомого фосфору з 121 до 114 мг на кг ґрунту;

обмінного калію з 83 до 78 мг на кг ґрунту;

сольової кислотності з 5,9 до 5,8 одиниць.

За наведеними показниками в перспективі криється різке погіршення родючості ґрунтів, а тому землевласникам та орендарям необхідно першочергову увагу звернути на недопустимість падіння їх родючості.

Наступним фактором у підвищенні родючості ґрунтів є хімічна меліорація. При вапнуванні кислих ґрунтів знижується рівень кислотності, поліпшується фізико-хімічний режим, оптимізуються умови росту та розвитку сільськогосподарських культур, тим самим підвищуючи їх врожаї.

Меліорація земель включає цілий комплекс заходів, спрямованих на зміну, в необхідному напрямі властивостей ґрунтів. До них відносяться гідротехнічні, культуртехнічні, агротехнічні, агролісотехнічні та інші заходи, що здійснюються з метою регулювання ґрунтових процесів, збереження й розширеного відтворення родючості ґрунтів.

Найпоширенішим і найбільш економічно вигідним заходом підвищення родючості земель є хімічна меліорація.

У Чернігівській області переважають дерново-підзолисті ґрунти, що характеризуються низьким умістом поживних речовин та кислою реакцією ґрунтового розчину. Вапнування цих ґрунтів є основою системи удобрення сільськогосподарських культур. Застосування карбонатних форм кальцію (кальцію та магнію) сприяє зміні фізико-хімічних властивостей ґрунту, які в подальшому оптимізують фізичні, агрохімічні, мікробіологічні та ряд біохімічних перетворень елементів живлення. Внаслідок цього покращуються кількісні й якісні характеристики ґрунту, що позитивно впливає на його родючість.

На провапнованих ґрунтах підвищується ефективність фосфорних і калійних добрив. Тому норма їх внесення для одержання рівнозначної врожайності може бути суттєво зменшена в порівнянні з не провапнованими ділянками. Під впливом вапна підвищується також використання елементів живлення з ґрунту та органічних добрив.

За даними Інституту сільського господарства Полісся НААН при поєднанні в сівозміні хімічної меліорації з органічними та мінеральними добривами норму їх внесення можна зменшувати відповідно на 15-30 і 25-60 % у залежності від реакції культур сівозміни на вапнування.

Вапнування ґрунтів не тільки підвищує врожайність культур, але воно є дієвим способом покращення якості продукції. При вапнуванні відбувається блокування і зменшення поглинання рослинами розчинного алюмінію і марганцю, які порушують білковий, вуглеводний та фосфатний режими в рослинах. У результаті збільшується вміст білку та жиру в зерні, вміст каротину в травах, підвищується цукристість коренеплодів. Кожен гектар провапнованих земель дає можливість додатково отримати 3,0-4,5 центнера зернових одиниць. Окупність однієї гривні витрат на вапнування, з врахуванням післядії, становить 3-4 гривні.

Наявність кислих ґрунтів, за даними останнього туру агрохімічного обстеження, у господарствах області в розрізі адміністративних районів представлено в додатках 2 та 3.

Як свідчать наведені дані обстежена площа кислих ґрунтів, що потребують обов’язкового вапнування, займає 445,0 тис. га, або 38,2 % від обстеженої площі сільськогосподарських угідь. При цьому сильно- і середньокислі ґрунти становлять 194,8 тис. га, слабокислі – 251,2 тис. га близькі до нейтральних – 302,5 тис. га.

На близьких до нейтральних ґрунтах з рівнем рН 5,6-6,0 застосовується підтримуюче вапнування.

Враховуючи, що сильно – та середньокислі ґрунти потребують додаткового вапнування, а близькі до нейтральних – підтримуючого, в області потрібно вапнувати 812,3 тис. га.

Для проведення розкислення ґрунтів доцільно використовувати вапняки Білокоровицького родовища, запаси яких становлять 58,1 млн. тонн. Запаси родовища дозволяють забезпечити потребу області у хімічних меліорантах протягом 50-60 років.

Використання пестицидів

За останні десятиріччя на території області накопичена велика кількість непридатних до використання та заборонених до застосування хімічних засобів захисту рослин.

В 2012 року за кошти Державного фонду охорони навколишнього природного середовища було перезатарено та вивезено за межі області для подальшого знешкодження 723,967 тонни ХЗЗР.

Станом на 01.01.15р. на території області зберігається 435,182т непридатних до використання та заборонених до застосування хімічних засобів захисту рослин.

Екологічні аспекти зрошення та осушення земель

У структурі ґрунтового покриву сільськогосподарських угідь області 40 % займають глейові ґрунтові відміни. Найбільша їх площа розташована в Поліській зоні – 509,3 тис. га, в тому числі дерново-підзолисті – 46 %, дернові – 36, лучні – 5, болотні – 12 %. З них осушено 365,3 тис. га. Загальна ж площа осушуваних земель в області дорівнює 425,4 тис. га, з них 296,7 тис. га – гончарним дренажем і 188,7 тис. га – з подвійним регулюванням водного режиму. За відповідного технічного догляду та обслуговування осушувані ґрунти забезпечували формування високих, стабільних урожаїв.

За останні роки проведена агроекологічна та економічна оцінка осушуваних земель. Встановлено, що із загальної площі осушених земель майже 30 % є малородючі, які вимагають охорони від різних видів ерозії. Такі ґрунти економічно не спроможні забезпечити мінімальний прибуток, а з позиції екології – безпеку довкіллю, і повинні бути вилучені з обробітку і переведені в сільськогосподарські угіддя сінокісно-пасовищного та лісового використання. Площа таких земель на Поліссі складає 1392,2 тис. га, в тому числі в Житомирській області 311,7 тис. га.

За сучасних умов господарювання технічний стан внутрішньогосподарської мережі, яка знаходиться на балансі місцевих органів самоврядування, через збиткову діяльність більшості землекористувачів та відсутності державного фінансування для виконання експлуатаційних робіт знаходиться у незадовільному стані і потребує суттєвого покращення. В області на 38,3 тис. га сільгоспугідь необхідно підвищити технічний рівень осушувальних систем. Тільки реконструкцію та відновлення осушувальної мережі необхідно провести на площі

10,9 тис. га, культуртехнічні роботи – 7,1, меліоративне поліпшення – на 20,3 тис. га.

Вже на 2013 рік стан осушувальних систем був добрим лише на 147,7 тис. га, задовільним – на 178,4, незадовільним – на 32,0 тис. га. Площа осушених земель, обладнання на яких на той час потребувало ремонтних робіт, дорівнювала майже 11 тис. га.

На значних площах осушуваних земель за останні роки склалася несприятлива для вирощування культур меліоративна ситуація.

Основними причинами є невідповідність існуючого водного режиму на осушених землях вимогам сільськогосподарського виробництва (за тривалістю затоплення, строками відведення весняних повеневих вод та надлишкових вод протягом вегетаційного періоду, рівнями ґрунтових вод), відсутність гарантованих водних джерел для зволоження кореневмісного шару ґрунту в посушливі періоди, а також вихід із ладу дренажно-колекторної мережі. За останні роки на осушених землях не проводилися необхідні агромеліоративні заходи (глибоке розпушення на важких мінеральних ґрунтах, вапнування).

Тому на сьогодні вирішальною умовою стабільного і гарантованого виробництва сільськогосподарської продукції на землях надлишкового зволоження є відновлення та модернізація діючих осушуваних систем.

Осушені мінеральні ґрунти поширені переважно в зоні Полісся і частково в зоні Лісостепу. Це здебільшого глейові дерново-підзолисті, сірі опідзолені, дернові та лучні.

Ведення землеробства на меліорованих землях в сучасних умовах зводиться до забезпечення оптимального водно-повітряного режиму під основними сільськогосподарськими культурами, з врахуванням ступеня їх осушення, шляхом агротехнічних методів: вибір глибини і напрямі оранки, ґрунтопоглиблення, поєднання оранки із формуванням глибоких борозен, глибоке розпушення, кротування.

Покращення використання осушуваних земель можливе в двох випадках:

- здійснення ремонту та реконструкції осушувальних мереж;

- розвиток тваринницької галузі (в першу чергу ВРХ) і створення на цих землях сіножатей і пасовищ.

Тенденції в тваринництві

У 2014 році індекс обсягу виробництва продукції тваринництва порівняно з 2013 роком становив 100,6%, у т.ч. в аграрних підприємствах – 95,8%, господарствах населення – 101,5%.

Частка худоби, що утримується домогосподарствами сільської місцевості, становить: ВРХ – 91,9%, у тому числі корів – 91,6%, свиней – 86,9%, овець та кіз – 75% у загальній чисельності тварин господарств населення.

В 2014 році у структурі реалізації худоби та птиці на забій сільськогосподарськими підприємствами (крім малих) на велику рогату худобу припало 49,6% (у 2013 році – 58,7%), свиней – 42,7% (38,9%), птицю – 7,5% (2,1%), вівці та кози – 0,2% (0,3%). Великими аграрними підприємствами порівняно з 2013 роком зменшено обсяг вирощування худоби та птиці на 10,5%, у т.ч. великої рогатої худоби – на 16,1%, свиней – на 8,6%. Вирощування птиці зросло на 34,6%. Середньодобові прирости великої рогатої худоби на вирощуванні, відгодівлі та нагулі збільшились на 7,5%, свиней – зменшились на 2,6% і становили 475 г та 441 г відповідно. Відношення загального обсягу вирощування худоби та птиці до реалізації тварин на забій у 2014 році становило 91,6% (у 2013 році – 81,3%). Надій молока від однієї корови (у розрахунку на середнє поголів’я корів) у сільськогосподарських підприємствах (крім малих) збільшився порівняно з 2013 роком на 291 кг (на 8,4%) і становив 3755 кг.

За рахунок залучення інвестицій у розвиток великотоварного високотехнологічного спеціалізованого виробництва, підвищення рівня продуктивності тварин, область утримує показники 2013 року по обсягах виробництва основних видів продукції тваринництва . Суттєвих зрушень досягнуто в розбудові великотоварного сектору тваринництва. Протягом року реконструйовано 17 виробничих об’єктів на молочних комплексах із наповненням їх поголів’ям високопродуктивних порід. Для поліпшення племінних і продуктивних якостей великої рогатої худоби молочного напряму з початку року закуплено 800 голів племінних нетелей, у тому числі по імпорту із Чехії, Данії та Польщі 415 голів Симентальської, Голштинської та Джерсейської порід. За станом на 01.01.2015 в області нараховується 189,2 тис. домогосподарств, членам яких надані земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, що становить 65,7% усіх домогосподарств, що проживають (постійно та тимчасово) на території сільських (селищних) рад. У їх володінні та користуванні зосереджено 197,9 тис.га земельних наділів, у середньому по 1,05 га на одне домогосподарство.

Органічне сільське господарство

Органічне землеробство – це система виробництва сільськогосподарської продукції, яка забороняє, або в значній мірі обмежує використання синтетичних комбінованих добрив, пестицидів, регуляторів росту та харчових добавок до кормів при відгодівлі тварин.

Із року в рік в сільськогосподарському виробництві все більшу роль набуває тенденція до зниження затрат та собівартості виробленої продукції, підвищенню її якості та конкурентоспроможності.

Одним із шляхів досягнення цього є запровадження органічного землеробства, що сприяє отриманню екологічно чистої продукції, як рослинницької, так і тваринницької галузі.

Над цим питанням в області працюють наукові установи – Інститут сільського господарства Полісся та Національний агроекологічний університет.

В інституті сільського господарства Полісся розроблена для зони Полісся адаптивно-ландшафтна система землеробства, що є необхідною умовою економічного його ведення. Запровадження її у виробництво передбачає відбір грунтів, на яких культура найкраще реалізує свій біологічний потенціал, при умові виконання усіх елементів технології.

Органічне землеробство передбачає обов’язкове ведення сівозмін з врахуванням періодичності повернення культури на попереднє місце вирощування з врахуванням посівів сидеральних і проміжних культур. Розроблена система удобрення культур у сівозміні з використанням на добриво місцевих органічних матеріалів ті речовин (гною, побічної продукції, сидератів), біологічних препаратів, перевірених біологічних методів захисту рослин.

Для Чернігівщини, і особливо для Поліського регіону, це вигідно, тому в області спостерігається тенденція розвитку органічного землеробства.

Завдання. Ознайомитися з інформацією

Переглянути фільм про біосферу та антропогенний вплив на неї за посиланням https://geografiamozil2.jimdofree.com/головна/біосфера/

Поняття природи. Біосфера і ноосфера

В процесі історичного розвитку суспільства постійно відбувається його взаємодія з природою. Для того щоб це осмислити, необхідно розкрити сутність понять "природа", "біосфера", "ноосфера".

Поняття "природа" багатозначне. В широкому значенні під природою розуміють весь об'єктивно існуючий матеріальний світ (Всесвіт).

Проте люди взаємодіютьлише з незначною частиною природи - середовищем життєдіяльності, яке називають природним (географічним). Це поняття має конкретно-історичний зміст. У рамках географічного середовища виділяється біосфера - поверхнева оболонка нашої планети, в межах якої може здійснюватися (здійснюється) життєдіяльність всього живого.

У біосферу включають тропосферу (нижня частина земної атмосфери до 18 км висоти), світовий океан, ґрунт і частину літосфери — верхньої твердої оболонки земної кулі до глибини 1-2 км, де можуть жити мікроорганізми.

Географічне середовище — це не тільки те, що створено природою. Люди, взаємодіючи з нею, силою свого розуму й праці створили штучний світ: міста, села, дороги і таке ін. Частина поверхні землі, яка змінена з допомогою техніки, називається техносферою. Все це так звана "друга природа", створена суспільством.

Ця частина географічного середовища має тенденцію до швидкого розширення. Необхідність осмислення цього процесу зумовлює потребу в пізнанні специфічних законів взаємодії суспільства і цієї частини природи в умовах науково-технічного прогресу. Цю проблему на початку XX ст. зробили предметом дослідження П. Тейяр де Шарден, Е. Леруа та В. І. Вернадський, - перший президент Української Академії Наук. Вони впровадили в науку поняття ноосфери (грец. - сфера розуму).

За В. І. Вернадським, ноосфера - це сфера свідомої діяльності людини в глобальному масштабі, взаємодії суспільства і природи, в межах якої розумна діяльність людини стає головним, вирішальним фактором розвитку. Ноосфера є новою, вищою стадією розвитку біосфери, пов'язаною з виникненням у ній людства. Пізнаючи закони природи і створюючи нові техніку й технології, людина справляє вирішальний вплив на процеси у земному і навколоземному середовищі її проживання, змінюючи і перетворюючи його своєю діяльністю.

У системі "суспільство - природа" кожна із сторін впливає одна на одну. Але ця взаємодія не однозначна. Більш рухомим, активним елементом цієї системи виступає суспільство.

Розглянемо процес взаємодії суспільства і природи з діалекти-ко-матеріалістичноїточки зору. Природа є колискою, середовищем життєдіяльності людини, єдиним джерелом, звідки вона черпає все необхідне для свого існування.

На початковій стадії розвитку суспільство привласнювало готові продукти природи (плоди рослин, результати полювання на тварин та ін.). В подальшому воно навчилося перетворювати природу й використовувати родючість землі, вугілля, нафту, метали як засоби праці.

Природні умови можуть прискорювати або уповільнювати розвиток суспільства, впливаючи на його продуктивні сили, їх розміщення, розселення людей, на форми трудової діяльності, зумовлюючи певні цикли в житті людини (зміна дня й ночі, пори року). Але вони можуть впливати на людей і негативно, інколи знищувати плоди цивілізації (землетруси, повені, засухи та ін.).

Проте в системі "природа - суспільство" вирішальним фактором є суспільство.

Основними напрямами активного впливу його на природу на сучасному етапі є:

а) розширення меж освоєння космосу - використання нових регіонів земної поверхні, світового океану, польоти в космос;

б) проникнення людини в мікросвіт, відкриття невідомих раніше властивостей і законів природи;

в) інтенсифікація використання природних ресурсів;

г) посилення впливу суспільства на структуру навколишнього середовища - зміна біосфери, енергетичного і теплового балансу, втручання в біологічні й фізичні процеси тощо.

Результати впливу людини на природу на сучасному етапі розвитку проявляються в наслідках науково-технічної революції (НТР), сутністю якої є революційний стрибок у розвитку продуктивних сил суспільства. НТР — це революція в науці та її техніко-технологічних застосуваннях: в енергетиці (перехід від традиційних джерел енергії до використання атомної), в матеріалах (створення штучних, синтетичних матеріалів), в технології (автоматизація, комп'ютеризація, роботизація і таке ін.).

Все це ускладнює екологічну ситуацію на земній кулі.

Завдання. Переглянути відео за посиланням

https://www.youtube.com/watch?v=9sD8rWZF3po

https://www.youtube.com/watch?v=_2MEi3gji68

Ознайомитися з інформацією

У наш час людство переживає надзвичайно важливий, критичний період своєї історії - період небаченого досі, загрозливого для існування цивілізації зростання низки негативних факторів: деградації природи, деградації людської моралі, зростання бідності, поширення хвороб, голоду, злочинності, агресивності, зростання до критичного рівня конфлікту між техносферою і біосферою

Провідні вчені, мислителі і політичні діячі більшості країн світу докладають величезних зусиль у пошуках виходу з цього кризового стану.

Природа, в якій вам, молодим, доведеться жити, забруднюється, піддається руйнуванню, знищується. Чи багатьом з вас щастило бачити прозору річкову воду, чистий пісок, насолоджуватися тишею без реву моторів, дихати чистим повітрям без домішок бензину, мазуту, пестицидів? Воше майбутнє може стати жахливим, якщо не почати негайно лікувати цю проказу. Прийшов ваш час діяти.

Вирішальну роль у здійсненні переорієнтації напрямів та характеру майбутнього розвитку суспільства і гармонізації відносин між людиною і природою відіграватиме сучасна молодь.

Погіршення стану більшості екосистем біосфери, значне зменшення біопродуктивності і біорізноманіття, катастрофічне виснаження ґрунтів і мінеральних ресурсів при одночасному небаченому зростанні забруднення всіх геосфер пов'язані з інтенсивним зростанням населення Землі та розвитком науково-технічної революції протягом останніх 40-50 рр. До розвитку глобальної екологічної та соціально-економічної кризи, яка сьогодні загрожує існуванню нашої цивілізації призвели кілька "вибухів": демографічний, промислово-енерготехнічний, вибух насильства над природою.

Вчений Р. Маккамари припускав, що на початку ХХІ ст. населення планети щорічно збільшуватиметься на 100 млн., причому 90% з них - за рахунок країн, що розвиваються. У 1650 р. чисельність населення світу становила близько 500 млн. чоловік, протягом наступних 200 р. вона збільшилась вдвічі, і ще раз удвоє зросла уже всього за 80 наступних рр.; у 1975 р. кількість населення Землі досягла 4 млрд. чоловік. Протягом хвилини населення світу збільшується на 172 чол. Це означає, що кожного тижня до населення Землі додається 1,7 млн. людей - стільки, скільки мешкає сьогодні в таких містах України, як Запоріжжя, Вінниця, Житомир, разом узятих.

Прогнозні оцінки показують, що у найближчому майбутньому чисельність населення продовжуватиме зростати" на 3 чол. /сек., тобто" 90 млн. чол. /різ. і досягне в 2000 р. 7-8 млрд. А до 2100 р. чисельність населення становитиме" 9-13 млрд. чол., хоча для всіх цих людей природних ресурсів і можливостей біосфери для підтримки життя буде вже абсолютно недостатньо. Навіть при 7-8 млрд. будуть мати місце масові вимирання від голоду й хвороб.

Сьогодні 10 млн. дітей у світі недоїдають, а понад 200 млн. харчуються неповноцінно. За матеріалами ООН, близько 25 млн. чол. сьогодні не мають якісної питної води.

Військова справа і виробництво зброї в розвинених країнах є найжадібнішим споживачем природних ресурсів і одним із найсерйозніших забруднювачів довкілля. Для задоволення своїх зростаючих потреб і збільшення комфортності існування людство розвинуло до незвичайно високого рівня енергетику, хімічну, нафтопереробну, металургійну, гірничо-видобувну, машинобудівну і легку промисловість, транспорт і засоби зв'язку.

Близько 500 млн. автомобілів щорічно викидають в атмосферу Землі 400 млн. т. оксидів вуглецю, понад 100 т. вуглеводів, сотні тисяч тонн свинцю. Промислові підприємства, теплові електростанції, засоби авто- і автотранспорту щорічно спалюють понад 5 млрд. тон вугілля, нафти і більше трильйона кубометрів газу.

А в природні водойми щорічно спускається близько 500 млрд. тон промислових і побутових стоків, у тому числі кілька млн. тонн нафти. Щорічно в промисловому виробництві утворюється 2100 млн. тонн твердих відходів, із них 338 млн. тонн потенційно небезпечні.

Вчені стверджують, що у наступні 20-30 років через зміни в навколишньому середовищі, спричинені людською діяльністю, світ може втратити більше мільйона видів рослин і тварин.

За даними ООН, близько 900 млн. чол. проживають у посушливих зонах нашої планети, землі яких зазнають негативного впливу явища опустелювання.

Охорона природи повинна стати моральною категорією і користуватись пріоритетом за будь-яких політичних ситуацій і компромісів.

Отже, як бачимо, такі явища, як опустелювання, деградація ґрунтів, деградація біосфери і зменшення її біорізноманіття, збільшення кількості кислотних дощів, розвиток парникового ефекту та поява озонових дір у атмосфері, тобто глобальні негативні кліматичні й біологічні зміни розвиваються під впливом неконтрольованої, неузгодженої з законами життя природи антропогенної діяльності. Чим активніша ця діяльність, тим сильніша зворотна реакція Природи, яка відплачує людям за їх бездумне втручання у віками налагоджений ритм і режим життя біосфери.

Яскравим прикладом можуть бути регіони великих міст промислових і енергетичних центрів, де за комфорт існування люди розплачуються хворобами, стресами, неповноцінними дітьми, скороченням тривалості життя. Величезна кількість отруйних речовин виноситься поверхневими і ґрунтовими водами в ріки, звідки - в моря й океани. До них додаються забруднювачі, що переносяться вітрами.

У результаті в багатьох прибережних районах Європи, Азії, Америки, Африки за останні 20 років дуже погіршилися екологічні умови, зменшилась кількість риби, молюсків, планктону, птахів, збільшилась кількість захворювань людей, почастішали явища "червоних" припливів, "цвітіння" води, що приносить із собою загибель усього живого від нестачі кисню і створюють все більші "мертві зони".

Хижацький вилов риби у Світовому океані й внутрішніх морях протягом останніх 20 років призвів до катастрофічного зменшення рибних запасів в усьому світі, до повного зникнення деяких найбільш цінних видів риби.

Дуже швидкими темпами деградують ґрунти в усьому світі. Як відомо, для утворення родючого ґрунту потрібні тисячі, а то й мільйони років. А сучасна людина здатна зруйнувати ґрунт за 1-2 роки. Щороку землі України втрачають близько 24 млн. тонн гумусу. Підприємства Мінхімпрому й Міндобрив скидають у ріки й водойми України щорічно" 50 млн. тонн агресивних речовин, що містять зокрема, фтор, фенол, формальдегід, пестициди.

Величезну тривогу в світі викликає перезабруднення шкідливими газами атмосфери, що призвело до збільшення озонових дір і розвитку парникового ефекту на планеті.

В результаті знищення лісів у Бразилії, США, Південній Азії, Карпатах, Альпах значно почастішали катастрофічні повені на ріках, що завдає людству чимраз більших збитків. Люди забули, що іншого джерела, окрім біосфери та її ресурсів, для підтримки існування життя на Землі, в тому числі й людини не існує.

Їм лише здається, що вони існують в умовах достатньої кількості природних ресурсів. Насправді ж навіть при сучасній енергоозброєності й найпередовіших технологіях швидкість використання ресурсів набагато перевищує можливість їх відтворення.

Довкілля - природній капітал, без якого неможливий розвиток і задоволення потреб людини, створення комфортних умов для існування. Враховуючи той факт, що йде швидке скорочення всіх видів наявних ресурсів - лісів, ґрунтів, корисних копалин. чистої прісної води, повітря, риби, тварин тощо, вихід із критичної ситуації що склалася, може бути лише один: реалізація в глобальному масштабі стратегії самообмеження, ресурсозбереження й запровадження нових технологій природокористування, які не суперечать законам нормального функціонування екосистем біосфери.

Пам'ятайте!

Кожної години на нашій планеті:

· 1700 акрів продуктивної землі стає пустелею;

· близько 2000 дітей помирає з голоду;

· 55 чоловік отруюються й гинуть від пестицидів та інших хімічних речовин;

· 1000 чоловік вмирають від отруєння водою;

· 2000 тонн кислотних дощів випадає у Північній півкулі;

· 5-6 видів тваринного чи рослинного світу зникають.

· Кожної хвилини:

· знищується більше 51 акра тропічних лісів;

· використовують близько 35000 барелів нафти;

· знищується 50 тонн родючого ґрунту через неправильне його використання;

· виділяється більше 12000 тонн вуглекислого газу в атмосферу.

Ми отримали в спадок невимовно прекрасний і багатообразний сад, але біда наша в тому, що ми погані садівники, що не засвоїли найпростіших правил садівництва. Із зневагою ставлячись до цього саду, ми робимо це з благодушним самозадоволенням неповнолітнього ідіота, який шматує ножицями Рембрандта.

Необхідні подальші величезні зусилля, щоб дії людини набули мудрості, неупередженості й обачності. Якщо ж в її поведінці, як і досі, переважатимуть роз'єднаність, антагонізм, жадібність, то зруйнуються найтонші механізми, що підтримують рівновагу сил природи, яка оточує нас. І тоді навряд чи в людини залишаться шанси вижити.

Завдання. Ознайомитися з текстом. Зрозуміти переваги еко-біологічних способів боротьби зі шкідниками.

Активне застосування і збереження природних ворогів шкідників: методи боротьби зі шкідниками при органічному виробництві.

Природні вороги – це організми (гриби, бактерії, віруси, хижі комахи і комахи-паразітоіди), які пригнічують розвиток шкідників. Тому фермери, які займаються органічним сільським господарством, повинні докладати зусиль для збереження вже присутніх на культурах природних ворогів і інтенсифікації їх впливу.

Цього можна досягти такими методами:

– Скоротіть до мінімуму застосування природних пестицидів (в органічному землеробстві в будь-якому випадку заборонено застосування хімічних пестицидів).

– Не знищуйте всіх шкідників на полі – природні вороги будуть використовувати живих шкідників в якості їжі або господарів.

– Вирощуюйте різноманітні культури (наприклад, застосовуйте систему змішаного обробітку культур).

– Також вирощуйте рослини-господарі, які будуть служити їжею і притулком для природних ворогів (наприклад, квіти, на яких харчуються імаго корисних комах).

Урізноманітнити флору на полях із сільськогосподарськими культурами і вздовж їх кордонів можна різними способами:

– Живі огорожі: Використовуйте місцеві види чагарників, котрі приваблюють хижаків і паразитоїдів своїм нектаром, пилком, альтернативними господарями і / або їжею. Більшість квітучих чагарників мають ці властивості. Однак слід стежити за тим, щоб не були посаджені альтернативні рослини-господарі шкідників або хвороб.

– Ізольовані смуги багаторічних рослин, які використовуються для створення середовища проживання корисних комах: Смуги трав поруч з полями, засадженими сільськогосподарськими культурами, в яких живуть різні групи природних ворогів, такі як жужелиці, хижі жуки та павуки. Щоб уникнути ризику вирощування бур’янів і рослин, які є рослинами-господарями шкідників і хвороб сільськогосподарських культур, можна висівати від одного до трьох місцевих видів трав смугами шириною від одного до трьох метрів.

– Смуги квітів: Використовуйте місцеві види квітучих рослин, що залучають хижаків і паразитоїдів своїм нектаром, пилком, альтернативними господарями і / або їжею. Більшість видів квітучих рослин володіє цими властивостями. Однак слід стежити за тим, щоб не були посаджені альтернативні рослини-господарі шкідників або хвороб. Можна вирощувати від трьох до п’яти місцевих видів квітучих рослин в добре підготовлених грядках, розташованих смугами шириною від одного до трьох метрів на кордоні з полем, засадженим сільськогосподарською культурою. Після цвітіння насіння можна зібрати для посіву в наявних смугах або для створення нових смуг.

– Рослини-компаньйони: Природних ворогів можуть також залучити рослини-компаньйони, що ростуть із сільськогосподарською культурою. Як рослин-компаньйонів можна використовувати види, що вирощуються на квіткових смугах. Кілька квітучих рослин-компаньйонів (одне або два на 10 м2) будуть служити для природних ворогів «станцією техобслуговування».

Механічні методи боротьби зі шкідниками

Масовий вилов шкідників пастками є додатковим заходом боротьби. Часто пастки можна виготовити з дешевих матеріалів. Наприклад:

– Світлові пастки можна використовувати для вилову совок, озимих совок, стеблових точильщиков і інших нічних літаючих комах. Ефективність світлових пасток підвищиться, якщо розмістити їх незабаром після появи імаго метеликів, але до початку кладки яєць. Проте, брак світлових пасток полягає в тому, що вони залучають безліч різних видів комах. І більшість з них не є шкідниками. Більш того, безліч комах, які залучаються в навколишнє світлові пастки зону (іноді комахи долають значні відстані), що не влітають в пастку: вони залишаються поблизу пастки, що фактично підвищує чисельність комах в прилеглій зоні.

– Кольорові і водні пастки можна використовувати для моніторингу імаго трипсів. У деяких випадках можна навіть скоротити чисельність трипсів масовим виловом комах на кольорові (блакитні, жовті та білі) клейові пастки або водні пастки, розміщені в розпліднику або на полі. Колір картонних карток грає важливу роль в ефективності клейових пасток. Світлі пастки сильніше привертають трипсів, ніж темні. Клейові пастки циліндричної форми більш ефективні, ніж плоскі пастки.

Оптимальна відстань розміщення цих пасток – в межах метра від рівня вирощуваної культури. Пастки не слід розміщувати вздовж кордонів полів або поблизу лісозахисних смуг. Глибина водних пасток повинна становити не менше шести сантиметрів, а площа – від 250 см2 до 500 см2. Переважно, щоб пастки були круглої форми з рівнем води близько двох сантиметрів нижче краю. Якщо додати у воду декілька крапель миючого засобу, то трипси будуть тонути і не зможуть переміститися до країв пастки і вибратися з неї. Регулярно міняйте або додавайте воду.

– Жовті клейові пастки можна використовувати для боротьби з білокрилками, попелицями та листовими мінерами. Один з варіантів пастки – це конструкція з пластикового галон контейнера, закріпленого догори дном на палицю, покриту прозорою машинної мастилом або використаним машинним маслом. Ці пастки слід розміщувати по периметру поля і навколо нього на висоті 10 см над листям.

Покриті відловленими мухами пастки очищають і знову змащують маслом. Жовті клейові пастки настільки ж ефективні. На 500 м2 поля розміщують від двох до п’яти жовтих клейових картонних карток. Пастки змінюють не рідше разу на тиждень. Для самостійного приготування пастки покрийте пофарбований в жовтий колір шматок фанери (розміром 30 см х 30 см) технічним вазеліном або використаною машинною олією. Помістіть пастки поруч з рослинами, але на відстані, достатньому для недопущення приклеювання листів до фанери. Врахуйте, що жовтий колір привертає безліч комах, включаючи корисних комах. Тому використовуйте жовті пастки тільки в разі потреби.

Біологічні методи боротьби зі шкідниками

Біологічна боротьба полягає в використанні природних ворогів для регулювання популяцій шкідників і хвороб. Це означає, що ми маємо справу з біологічними системами, складними або різноманітними в залежності від місця і часу. Якщо чисельність популяції природних ворогів, присутніх на полі, занадто мала для забезпечення достатньої боротьби з шкідниками, їх можна вирощувати в лабораторії або в інсектарії. Вирощених природних ворогів випускають на посадки культури для збільшення вже присутніх на полі популяцій і для скорочення чисельності популяцій шкідників.

Існує два підходи до біологічної боротьби за допомогою випуску природних ворогів:

– Профілактичний випуск природних ворогів на початку кожного сезону. Цей метод застосовується, коли природні вороги не здатні виживати в період між двома сільськогосподарськими сезонами через несприятливі кліматичні умови або відсутності шкідника. Після випуску популяції природного ворога акліматизуються і розвиваються протягом усього сезону.

– Випуск природних ворогів, коли популяції шкідника починають завдавати шкоди культурам. Саме в цей час зазвичай випускають патогени, так як вони не здатні виживати і поширюватися в посадках культури при відсутності господаря («Шкідника»). Крім того, їх виробництво зазвичай не вимагає великих витрат. Природними ворогами, що знищують або пригнічують шкідників або збудників хвороб, часто є гриби або бактерії. Їх називають антагоністами, мікробними інсектицидами або біо-пестицидами. Одними з найбільш часто використовуваних мікробних антагоністів є:

– Бактерії, такі як Bacillus thuringiensis (Bt). Промислове виробництво Bt у вигляді мікробного інсектициду почалося в 1960-х роках. У продажу є різні типи Bt для боротьби з гусеницями і жуками, а також для боротьби з комарами і вошами.

Найбільш відомі агенти біологічної боротьби, використовувані на полях – це бактерії Bacillus thuringiensis var. kurstaki і Bacillus thuringiensis. var. aizawai, що застосовуються проти різних лускокрилих шкідників, а також Bacillus thuringiensis var israeliensis – проти комарів. Їх можна застосовувати проти різноманітних шкідників (африканської совки, бавовняної совки, лучний совки, малої совки, капустяної вогнівки, капустяної совки, єгипетської бавовняної совки, капустяної молі, совки-п’ядуна, зеленої садової совки, карликового шовкопряда, бавовняної плямистої совки, вогнівки бобової, пасльонових металловідкі).

– Використання вірусів у біологічних методах боротьби зі шкідливими видами,

таких як вірус ядерного поліедроза (NPV), ефективні в боротьбі з декількома видами гусениць-шкідників. Оскільки досліди показали, що вірус ядерного поліедроза, специфічний для S. exigua, (SeNPV), був більш ефективний у боротьбі з цим шкідником, ніж інсектициди, фермери впровадили цей метод боротьби. Багато фермерів в Західній Суматрі в даний час виробляють вірус ядерного поліедроза самостійно.

– Гриби, що знищують комах, такі як Beauveria bassiana. У продажу є різні штами цього гриба. Наприклад, штам Bb 147 застосовують в боротьбі з зерновими вогнівками (Ostrinia nubilalis і O. furnacaiis) на кукурудзі; штам GHA – в боротьбі з білокрилками, трипсами і борошнистими хробаками на овочевих і декоративних культурах. В екосистемах можуть природним чином зустрічатися кілька видів грибів. Наприклад, у вологу погоду тля може бути знищена грибом зеленого або білого кольору.

– Гриби, які борються з патогенами рослин. Наприклад, Trichoderma sp., Широко застосовуваний в Азії для запобігання зараження грунтовими хворобами, такими, як чорна ніжка і кореневі гнилі. В Африці певні види Trichogramma, використовувані для боротьби з бавовняною совкою, вирощують в деяких лабораторіях для боротьби з лускокрилими шкідниками і попелицями.

– Ентомопатогенні нематоди використовуються для боротьби з різними видами довгоносиків (наприклад, Steinernema carpocapsae, Heterorhabditis bacteriophora) і грунтових комах, таких як земляні совки (Agrotis spp.), на овочевих культурах. Біологічний метод, як система захисту рослин, тобто контроль шкідників за допомогою їх природних ворогів-ентомофагів (комах, а згодом і кліщів, нематод, вірусів, грибів, найпростіших) людство успішно застосовує вже близько 120-ти років. Звичайно, за давністю використання цей метод значно поступається хімічному, проте вже на зламі ХІХ – ХХ століть біологічний метод заявив про себе як повноцінний ефективний інструмент захисту сільськогосподарських угідь. З того часу він застосовувався й розвивався поряд з хімічним. Потужна, часом слабо контрольована індустрія останнього, впродовж останніх десятиліть отруєння довкілля пестицидами, створила реальну загрозу екологічної катастрофи. Не додає оптимізму й факт звикання шкідників до хімічних пестицидів, внаслідок чого необхідно розробляти все нові, більш токсичні.

Завдання. Перечитати інформацію. Висловити свою думку.

Взаємодія людини й природи

Проблема "природа і суспільство" по-різному вирішується різними філософськими течіями. Наприклад, об'єктивні ідеалісти ігнорують зв'язок суспільства з природою, розглядаючи історію людства не як розвиток матеріального виробництва на землі, а як розвиток світового розуму, абсолютної ідеї. Суб'єктивні ідеалісти саму природу вважають комплексами людських відчуттів.

Представники натуралістичного напряму в соціології (географічний детермінізм) вважають, що джерело розвитку суспільства перебуває за його межами. Одні з них стверджували, що доля народів і держав зумовлені кліматом (Ш. Мон-теск'є), інші перебільшували значення річок і морів, абсолютизували вплив інших природних факторів на суспільний прогрес (Г. Бокль).

Прихильники географічного детермінізму механічно переносили дію законів природи на розвиток суспільства, вважали вплив природи на суспільство запрограмованим, вирішальним фактором еволюції людства.

Матеріалісти усіх часів визнавали природу джерелом, з якого вийшли людина, суспільство. З точки зору діалектико-ма-теріалістичного світорозуміння людина пов'язана з природою (географічним середовищем) як соціальний суб'єкт, як суспільство, яке є продуктом взаємодії людей.

З кількісного боку суспільство визначається його чисельністю, а з якісного — характером стосунків між людьми. Суспільство — це сукупність людей, пов'язаних стійкими зв'язками.

Природа (географічне середовище) і суспільство утворюють діалектичну єдність. Вона полягає в тому, що соціальна форма руху матерії є вищою формою руху, яка (як і інші) підпорядковується дії законів діалектики.

Людина генетично походить з тваринного світу і є невід'ємною частиною природи. Суспільство, будучи невіддільним від природи, залежить від неї, постійно взаємодіє з нею. Залежність людини від природи існувала на всіх етапах історії. Але вона не залишалася постійною, а весь час змінювалась.

З одного боку, в зв'язку з розвитком продуктивних сил людина дедалі більше підкоряла собі природу, ставала менш залежною від неї. З другого — розширювалося коло природних факторів, з якими люди повинні рахуватися. Разом з тим, розвиток продуктивних сил породжував цілий ряд складних демографічних проблем, що зумовило тенденцію зростаючої залежності людини від природи. Про це мова буде йти далі.

Сучасні екологічні проблеми та шляхи їх розв'язання

В результаті взаємодії суспільства і природи на сучасному етапі виникли гострі суперечності, які становлять суть екологічних проблем.

Екологія (грец. eikos — житло, місце проживання) — сучасне вчення про умови існування і взаємозв'язку живих істот із середовищем їх життєдіяльності. Соціальна екологія — це вчення про умови існування, взаємодію людського суспільства в географічному середовищі.

Найбільш складними сучасними соціально-екологічними проблемами, які мають глобальний характер, є:

- проблема вичерпності природних ресурсів;

- підтримка рівноваги біосфери і збереження середовища.

Перед сучасним людством стоять дві основні небезпеки-- можливість термоядерної катастрофи (трагічне попередження — Чорнобиль) і небезпека незворотного руйнування природного середовища.

У практичній взаємодії з природою людина нерідко продовжує керуватися обмеженими регіональними і тільки сьогоденними інтересами, коли природа фактично виступає лише плацдармом, на якому розгортається суперництво різних народів, класів, соціальних груп.

Усе це призвело до того, що XX ст. позначилося різким погіршенням середовища, яке оточує людину: забруднення повітря, річок, озер, морів, надмірне зростання шумових навантажень, особливо в містах, захаращення великих територій різноманітними відходами, зменшення багатьох природних компонентів та видового складу тваринного і рослинного світу, деградація ґрунтів та інші форми порушення цілісності природи.

Забруднення атмосфери відходами промисловості, транспорту, енергетики спричинює непередбачені зміни кліматичних процесів.

Радіаційні, теплові, шумові, електромагнітні зміни також порушують умови життя людей. Усе це, зрештою, пов'язане із збільшенням відходів сучасної виробничої технології в усьому світі. Сьогодні 90—98% речовини, взятої від природи, перетворюються на відходи і забруднюють середовище. За існуючих тенденцій у 2002 році обсяг газоподібних забруднювачів атмосфери повинен досягти понад 50 млрд. тонн, викидів твердих речовин — понад 725 млрд. тонн.

Дедалі гострішими на нашій планеті стають проблеми "водного голоду" і забезпечення людства мінеральною сировиною та енергією, а також демографічна проблема. Всі вони набули глобального характеру.

Основними ознаками глобальності екологічних проблем є те, що: вони мають планетарний характер, зачіпають інтереси не окремого регіону, а людства в цілому; несвоєчасність їх вирішення загрожує існуванню людства; вони вимагають спільних зусиль усіх держав і народів; їм властивий надзвичайно високий динамізм.

Таким чином, загроза небезпеки в екологічному плані настільки велика, що для її відвернення людству в його взаємовідносинах з природою треба виступати єдиним цілим, оскільки ряд серйозних негативних ефектів інтенсивної природно-перетворюючої діяльності людини не обмежується регіональними рамками, а має планетарний характер.

Як ядерна, так і екологічна небезпеки свідчать про те, що у людства спільна доля, що одна група, один регіон, одна нація не зможуть самостійно вижити і відвернути екологічні катаклізми.

Єдність дій, глобальне міжнародне співробітництво у боротьбі за виживання людства вимагають розробки узгодженої наукової платформи, яка могла б бути сприйнятливою для різних соціальних верств, усіх країн і регіонів планети. Безперечно, основою такої доктрини повинна стати концепція ноосфери, а її реалізація має здійснюватися під егідою ООН.

Завдання. Ознайомитися з інформацією

Переглянути відео за посиланням

https://www.youtube.com/watch?v=uNTpv-ZBpwo

Пристосованість до середовища існування можна спостерігати у всіх рисах організації усіх видів живих істот, які живуть на нашій планеті. Зовнішня й внутрішня будова як рослин, так і тварин, інстинкти й поведінка тварин відображають пристосованість до умов життя.

Цю проблему з матеріалістичних позицій вперше в науці розглянув саме Ч. Дарвін, який пояснив механізм утворення пристосувань. Дію цього механізму можна простежити, зокрема, на прикладі такого дивного пристосування, яким є мімікрія (подібність у формі тіла й забарвленні незахищених тварин до захищених, як, наприклад, деякі види неотруйних змій і комах схожі на отруйних або тих, які можуть ужалити). Особини з найменшими спадковими відхиленнями у формі тіла, забарвленні, поведінці, що підсилюють подібність із захищеними тваринами, мали більше шансів вижити й залишити потомство порівняно із тими особинами, які не мали корисних змін. З покоління в покоління корисні зміни підсилювалися й удосконалювалися під впливом боротьби за існування й природного добору, що сприяло нагромадженню ознак подібності із захищеними тваринами,

Таким чином, пристосованість організмів є результатом дії природного добору, який спричинений боротьбою за існування і ґрунтується на спадковій мінливості. Однак, усі пристосування, якими б досконалими вони не були, мають відносний характер, тому що природний добір є результатом виживання й більш ефективного розмноження в даному місці й тепер. Будь-яка пристосованість допомагає організмам вижити лише в тих умовах, у яких вона сформувалася під впливом рушійних сил еволюції, але й у цих умовах вона відносна. Так, у яскравий сонячний день узимку біла куріпка видає себе, відкидаючи тінь на сніг. Заєць-біляк, непомітний на снігу в лісі, стає добре помітним на тлі темних стовбурів дерев.

Можна сказати, що пристосованість - це своєрідний компроміс між вимогами середовища й сформованою в процесі еволюції можливістю морфофізіологічної організації філогенетичної групи, яка існує в даному середовищі.

Завдання

1. Ознайомитися з найпоширенішими шкідниками рослин за посиланням

https://floristics.info/ua/metki/shkidnyky-roslyn.html

2. Прочитати інформацію, виділити головне

Природні методи контролю та боротьби зі шкідниками

Варіанти найбільш доступних та безпечних заходів агрозахисту можна дізнатися у наступних кроках.

Вирощуйте культури, що є традиційними для вашої місцевості

Обирайте види, які є витривалими і рідше страждають від комах або інших шкідників. У багатьох випадках використання пестицидів є необхідним у промислових об’ємах виробництва. Людям, яким не шкодять бур’яни чи комахи, не обов’язково їх отруювати, тому якщо ви маєте багато різних культур на своїй ділянці - вони будуть захищені від навали якогось окремого виду шкідників.

Альтернативи пестицидам

Існує багато різних альтернативних методів, які дозволяють уникнути використання пестицидів, які ви можете спробувати перш ніж застосовувати хімічні засоби. Пастки та бар'єри можуть бути ефективним способом знизити популяцію шкідників до того, як вона пошириться.

Пастки заманюють комах або гризунів та перешкоджають їх визволенню. Пастки можуть містити липку поверхню, яка утримує комаху на місці, про що ми розповідали у цій статті. Пастки, як правило, менш ефективні, оскільки вони є засобами пасивного захисту.

Як зробити органічні пестициди та репеленти від комах

Є десятки природних продуктів, які можуть використовувати для виготовлення власних пестицидів та репелентів від комах. Для виготовлення у домашніх умовах органічних пестицидів фермеру потрібні такі інструменти:

гаряча вода

сито, щоб процідити тверді шматки

засіб для миття посуду

пляшка-спрей

захисні окуляри та рукавички, залежно від інгредієнтів.

Як правило, дія таких препаратів не може тривати дуже довго. Це означає, що потрібно приготувати розчин такої величини, яка потрібна для застосування протягом дня або двох з моменту створення.

Овочі

Овочі та спеції здавна використовуються як стримуючий засіб від шкідників. Перцевий спрей можна використовувати для відлякування комах. Чорний перець, кайєнський перець і навіть свіжий перець можуть пригнічувати комах або навіть вбити їх. Однак потрібно бути обережними при використанні перцевого спрею. Торкання листя після використання спрею може спричинити печіння, свербіж або роздратування очей. Хоча перець може бути ефективним сам по собі, інколи краще спробувати цибулю або часник. Ці овочі можна використовувати у свіжому вигляді або у вигляді відварів. Перед початком роботи потрібно упевнитися, що рослини, які вони мають намір обприскувати, не зав’януть і не постраждають внаслідок обприскування.

Мило

Мило ефективно допомагає захистити листя рослин від таких комах як попелиці, кліщі та інші види. Мило потрібно застосовувати обережно, оскільки воно створює лужну реакцію і може призвести до опіків рослини.

Для приготування мильного розчину потрібно взяти невелику кількість мильного розчину, змішаного з 200 мл рослинної олії та приблизно літром теплої води. Цей розчин можна розпиляти через спрей на листя рослин, щоб відлякнути комах. Як і інші пестициди, що містять олію, його потрібно застосовувати у неспекотні години дня. Щоб спрей діяв як інсектицид, ним потрібно обробити уражені ділянки листя з комахами.

Англійська сіль

Англійська сіль Іпсом (Epsom Salt) - це концентрована кристалічна форма сульфату магнію. Він має багато корисних цілей для здоров'я людини, але діє як токсин на шкідників. Найкращий спосіб її застосування залежить від видів комах, яких ви намагаєтесь усунути.

Англійська сіль може бути особливо корисною на стадії посадки, коли овочеві рослини є найбільш вразливими. Тонка лінія солі поряд з насінням допомагає позбавитися клопів та слимаків. По мірі того, як слизи або слимаки повзають по ній, сіль висушує їх і вони гинуть. Також можна спробувати змішати склянку солі з кількома галонами води. Розчин солі може бути ефективним проти жуків та інших комах, які харчуються листям.

Тютюн

Нікотин в тютюні, який викликає звикання у людини, виявляється ефективним як бар'єр для комах, навіть тих, що мають стійкість до інших пестицидів. Нікотин токсичний для деяких шкідників, включаючи: гриби, бактерії, картопляних жуків.

Дослідники виявили, що отримання висококонцентрованої олії з листя тютюну, використовуючи нагрівання, є найбільш активним протруйником проти шкодочинних факторів.

Фермери можуть зробити свій пестицид із сушеного листя тютюну. Його не слід застосовувати на рослинах пасльонових, таких як томати, перець чи картопля. Настоянку з листя тютюну потрібно змішати з невеликою кількістю мильного розчину, щоб допомогти рідині прилипнути до листя. Два типи пестицидів, що поєднуються разом, будуть ефективнішими.

Як правильно та безпечно застосовувати пестициди?

Будь-яке застосування пестицидів може бути проблемою, якщо фермери недостатньо підготовлені. Прості рекомендації допоможуть уникнути більшості проблем:

o обрання ефективних компонентів для боротьби зі шкідниками;

o використання засобів індивідуального захисту при змішуванні та нанесенні розчину;

o потрібно дочекатися, доки розчин висохне перш ніж торкатися рослин;

o необхідно вимити руки, інструменти та обладнання після нанесення.

Однією з найбільших проблем, з якою стикаються фермери є надмірне використання засобів рослин. Використовуючи занадто багато пестицидів можна випадково вбити рослину, а не захистити її.

Хімічні сполуки, які роблять ці інгредієнти токсичними для шкідників, можуть викликати печіння, свербіж або інше подразнення у людей та домашніх тварин. У багатьох випадках люди, які бажають зробити це самостійно, кип'ятять і використовують рідину як спрей на рослинах. Хоча це звичайно найбільш розведена форма, вона все ще може бути небезпечною для тих, хто контактує з нею безпосередньо.

Шукаючи природні альтернативи, такі як мило чи олія, можемо дати нетоксичний, але ефективний спосіб контролю комах та бур’янів. Бути особливо обережним не означає, що потрібно заплющувати очі на шкідників. Правильне природне рішення може допомогти людям залишатися здоровими, не піддаючись ризику.

Завдання. Ознайомтеся з думкою вчених про екологічну культуру. Висловіть власну думку, як можна сприяти формуванню екологічної культури.

Руйнуючи природні ландшафти в процесі виробництва, притупляючи при цьому власну екологічну свідомість, людина тим самим руйнує і свій духовно-моральний світ, позитивну поведінкову матрицю. Тому висока екологічна культура – екологічний стиль мислення, загальна духовна налаштованість на раціональне використання природних ресурсів, збереження природних ландшафтів і загалом навколишнього природного середовища (НПС) – має бути притаманна різним фахівцям – і фахівцю екологу, і конструктору літака, і пілоту, який ним керує.

Подальший розвиток взаємодії в системі «людина-природа» вимагає опанування екологічною культурою не стільки тими, хто має безпосереднє відношення до природи та її багатств, а й тими, хто зайнятий у різних сферах діяльності, які, на перший погляд, далекі від природи.

Сучасна напружена екологічна ситуація вимагає спеціального вивчення особливостей ставлення людини до природи в різних культурах. Зв'язки між культурою і природою, між соціальними і екологічними факторами є фундаментальними та постійними. Саме на основі цих зв'язків сьогодні виникла необхідність гармонізувати взаємовідносини людини і природи. Більшість людей переконана, що саме культура – те головне, основне, що відрізняє людське і соціальне буття від існування дикої природи.

Поняття «культура» має багато визначень. У початковому тлумаченні термін «культура» не означав якогось особливого предмета або стану. Пізніше під культурою стали розуміти «людяність», яка виділяє людину від природи. Первісно термін «культура» означав «обробіток, догляд, вирощування» і стосувався землеробства. У переносному значенні культура – це догляд, поліпшення тілесно душевно-духовних схильностей і здібностей людини. Давньоримський оратор Цицерон сформулював думку, що і дух людини (розум) слід обробляти як грунт: «Як родюче поле без обробітку не дасть урожаю, так і душа. А обробіток душі – це і є філософія: вона випалює в душі вади, готує душу до сприйняття посіву, ввіряє їй – сіє, так би мовити те сім’я, яке, дозрівши, приносить щедрий урожай». Він використовував вислів «культура душі» (лат. cultura animi), що означав розвиток внутрішнього світу, використовуючи знання, просвіту.

Культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством у процесі суспільно-історичної діяльності, яка охоплює, з одного боку, технічні засоби виробництва, матеріальні цінності, а з іншого – духовні надбання в галузі науки, мистецтва, літератури, моралі та освіти.

В теперішній час на перше місце виходять цінності життя, пошук нових шляхів виживання під впливом прогресуючої екологічної кризи. В результаті цього відбувається перегляд традиційного ставлення до природи, встановлення духовного зв’язку людини із світом природи, осмислення індивідом свого буття, світорозуміння, сенсу життя, що проявляється у формуванні нових ідеалів людської діяльності та розуміння нових перспектив людини.

Культура як засіб адаптації і організації життєдіяльності людей є важливим показником їх взаємовідносин між собою і навколишнім середовищем. Існує концепція культури та екології, яка стала основою нового наукового напряму культурної екології, або екологічної культури. Екологічний аспект культури неможливо відділити від культурного аспекту екологічної ситуації. Культура є результатом розвитку взаємовідносин людини і навколишнього середовища і від рівня культури залежить і форма відносин з природним середовищем.

Природа побудована так, що кожна система намагається зберегти стабільність шляхом еволюції своїх складових. П. Гольбах стверджував, що людина – це витвір природи, вона існує в природі, підкорюється її законам і не може звільнитися від неї, не може навіть подумки вийти з неї. І. Фролов дає таке трактування, що природа – це світ, яким людина не може розпоряджатися довільно. Тобто, треба навчитися ставитися до природи, як до живої істоти, яка реагує на будь-які інші вчинки.

Екологічна культура є складовою сучасної культури. Вона характеризується глибоким і узагальнюючим осмисленням важливості екологічних проблем для майбутнього розвитку людства. Екологічна культура спрямована, з одного боку, на звільнення людини від жорсткої природної детерм­інації, а з іншого – на гармонізацію відносин між суспільством і навколишнім середовищем.

Екологічна культура є регулятором екологічної діяльності, яка спрямована на гармонізацію соціоприродних відносин. Як стверджує О. Салтовський, екологічна культура є своєрідним «кодексом поведінки», який лежить в основі екологічної діяльності та екологічної поведінки, включає в себе культурні традиції, життєвий досвід, моральні почуття та моральну оцінку ставлення людини до оточуючого природного світу.

Екологічна культура включає в себе ціннісне ставлення особистості до природи, формування таких її моральних якостей, які стали б необхідними для прийняття рішень щодо розв’язання екологічних проблем. Отже, в екологічній культурі і, відповідно, в екологічній діяльності особистості важлива роль належить моральним компонентам. Без них на будь-якому рівні (локальному, регіональному, національному, міжнародному) неможливо гармонізувати відносини між людиною і природою. Загалом формування екологічної культури фахівців незалежно від їхньої спеціалізації грунтується на поєднанні освіти, виховання, знань і переконань.

Формування екологічної культури, гармонійних відносин людини й природи посідає в Україні особливе місце. Чорнобильська катастрофа, високий рівень радіаційної, хімічної забрудненості довкілля привели до зростання захворюваності і смертності населення, скорочення тривалості життя, втрати величезної площі сільськогосподарських угідь, безповоротного зникнення окремих класів, родів та численних видів рослин і тварин. Тому ставлення людини до природи розглядається як важлива громадянська характеристика особистості. Ключову роль в досягненні цієї мети відіграє розвиток екологічної свідомості особистості (екологічний підхід до формування свідомості). У нього входить усвідомлення сутності екологічних законів; розуміння причин протиріч у системі «людина – природа – суспільство», усвідомлення причин невідповідності природних і соціальних законів; відчуття небезпеки глобальних екокатастроф і локальних екологічних криз; вибір морального способу доцільної діяльності, яка узгоджується з екологічним імперативом, пізнання себе і ставлення до себе і навколишнього світу як частини самого себе. Якщо для збереження себе людина повинна зберегти природу, то для охорони природи вона повинна розвинути себе.

Функціями екологічної культури є:

- організація гармонійних взаємовідносин суспільства та природи так, щоб було враховано практичні потреби суспільства та «прагнення» природи до підтримки стабільності власного нормального стану і тим самим збереження умов для існування та розвитку людства;

- виховна – формування певних стереотипів поведінки щодо природи як окремих індивідів, так і суспільства в цілому;

- прогностична – створення можливості передбачення наслідків людської діяльності, результатів перетворення природи;

- регулятивна – управління ставленням суспільства до природи в процесі господарської діяльності.

Принципи екологічної культури мають витримуватися на всіх рівнях життя людини – від індивідуального до суспільного. Ці принципи можна виразити в такій простій формі, як повага до всьо­го живого, повага до людини, до природи, тобто до біосфе­ри та її компонентів.

Отже, єдності природи і людини має відповідати єдність знань про природу і людину. Але якими б великими були наші знання, слід пам'ятати про незнання. Саме вони визначають шкідливі небажані наслідки людської діяльності. Успіхи науки не рятують нас від незнання багатьох аспектів життя природи, суспільства, самих нас. Від рівня екологічної культури людства, залежить вирішення проблеми глобальної екологічної кризи, збереження природних умов існування цивілізації. Лише висока культура особистості в її екологічному розумінні слугує гарантом збереження рівноваги в суспільстві й суспільства у природі.

Біорізноманіття є національним багатством України, збереження та невиснажливе використання якого визнано одним з пріоритетів державної політики в сфері природокористування, екологічної безпеки та охорони довкілля, невід’ємною умовою поліпшення його стану та екологічно збалансованого соціально-економічного розвитку.

Завдання. Зайти за посиланнями. Опрацювати правові документи. Вибрати дві теми (питання), на власний розсуд, для обговорення

КОНЦЕПЦІЯ

Загальнодержавної програми збереження

біорізноманіття на 2005 — 2025 роки

https://www.kmu.gov.ua/npas/9110364

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ В ЛІСОВОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ: АНАЛІЗ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

http://www.ecoinst.org.ua/pdf/legal_framework.pdf

Завдання. Розглянути закони і законодавчі акти в галузі охорони навколишнього природного середовища, що діють в Україні та всесвітні. Вибрати кілька для обговорення

Закони і законодавчі акти в галузі охорони навколишнього природного середовища, що діють в Україні

Закони і постанови

Про охорону навколишнього природного середовища (25.06.1991 p.),

Про природно-заповідний фонд України (16.06.1992 p.),

Про охорону атмосферного повітря (16.10.1992 p.),

Про тваринний світ (03.03.1993 p.),

Про екологічну експертизу (09.02.1995 p.),

Про внесення змін і доповнень у деякі законодавчі акти України з питань охорони навколишнього природного середовища (06.03.1996 p.).

Постанови Верховної Ради України

Про затвердження порядку обмеження, тимчасову заборону або припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у випадку порушення ними законодавства "Про охорону навколишнього природного середовища" (від 20.10.1992 p.).

Постанови Кабінету Міністрів України

Про порядок і видачу дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання природних ресурсів республіканського значення (від 10.08.1992р. №459).

Про затвердження порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища. Від 13.01.1992 р. № 018.

Про затвердження "Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища в Україні". Від 23.09.1993 р. № 785. Кодекси України:

Земельний Кодекс України. 18.12.1992 р. зі змінами від 05.05.1995 р.

Лісовий Кодекс України. 21.01.1994 р. Водний Кодекс України. 06.06.1995 р. Кодекс України про надра. 27.07.1994 р.

Деякі багатосторонні угоди в галузі охорони природи

Всесвітні

1946 Конвенція про регулювання китобійного промислу. Ратифікована 18 країнами. Дві країни (Канада й Ісландія) пізніше денонсували свої підписи під конвенцією. Вашингтон

1949

Конвенція про транспортне перевезення. Ратифікована 25 країнами. Женева

1963

Конвенція про відповідальність держав за ядерні інциденти. Відень

1970

Конвенція про залізничні перевезення (СІМ). Берн

1971

Конвенція про охорону боліт, що мають міжнародне значення як місця проживання водних птахів. Рамсар. Конвенція про зменшення ризику від отруєння бензолом (ILO 136). Женева

1972

Конвенція про захист всесвітньої культурної і природної спадщини. Париж Конвенція про безпечну тару (CSC). Женева

1973

Конвенція про міжнародну торгівлю найрідкіснішими видами дикої фауни і флори (СІТЕ8). Вашингтон

1974

Конвенція про запобігання і контроль професійного ризику, викликаного канцерогенними речовинами й агентами (ILO 139). Женева

1977

Конвенція про запобігання професійного ризику робітників у зв'язку з небезпекою забруднення робочих місць шумом, вібрацією і забруднення повітря flLO 148). Женева

1979

Конвенція про охорону мігруючих видів диких тварин. Бонн

1983

Угода про тропічні ліси. Женева бюлетень Міжнародного союзу збереження природи (ШСМ) 1995 р

1985

Конвенція про захист озонового шару. Відень

1986

Конвенція про раннє повідомлення про ядерні аварії. Відень Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії або витоку радіоактивних речовин. Відень

1987

Протокол про речовини, що руйнують озоновий шар. Монреаль

1989

Конвенція про контроль над транскордонними переміщеннями небезпечних відходів і їх розміщенням. Базель

1992

Конвенція про біологічне різноманіття. Ріо-де-Жанейро. Рамкова конвенція про кліматичні зміни. Нью-Йорк

Регіональні

1950 Конвенція про захист птахів. Париж

1957 Угода про міжнародні перевезення небезпечних товарів залізницями (ADR). Женева

1958 Угода про прийняття уніфікованих умов затвердження і визначення автомобільного спорядження і запчастин. Женева

I960 Конвенція про відповідальність третіх сторін в галузі застосування ядерної енергії. Париж

Угода про захист озера Констанца проти забруднення. Стокгольм

1966 Угода про регулювання забору води. Берн

1968 Конвенція про захист тварин від міжнародного транспорту. Париж

Угода про скорочення використання визначених детергентів у миючих засобах і для чищення. Страсбург

1969 Конвенція про захист археологічної спадщини. Лондон

1979 Конвенція про збереження природних умов для європейських диких тварин. Берн

Конвенція про далекі трансграничні перенесення забруднень повітря. Женева

1980 Конвенція про транскордонне співробітництво в галузі охорони природи між громадами і владою. Мадрид

1985 Протокол про скорочення викидів оксидів сірки і їх транскордонних перенесень принаймні на 30 %. Гельсінкі

1988 Протокол про контроль над викидами оксидів азоту і їх транскордонними перенесеннями. Софія

1989 Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну під час транспортування небезпечних речовин по залізницях, шосе і внутрішніми водними шляхами (CRT). Женева

1991 Конвенція про оподатковування за шкоду, заподіяну природному середовищу в транскордонних умовах. Еспо Конвенція про захист Альп. Зальцбург Протокол про контроль над викидами легких органічних сполук і їх трансграничних перенесень. Женева

1992 Конвенція про захист і використання транскордонних водних шляхів і міжнародних озер. Хельсінкі

Конвенція про транскордонні аспекти промислових аварій. Хельсінкі

1993 Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, викликану діяльністю, небезпечною для природного середовища. Лугано

1994 Протокол про верхню межу викидів оксидів сірки і зниження їхнього вмісту у викидах. Осло

Конвенція про співробітництво в справі захисту і використання річки Дунай. Софія

Завдання. Ознайомтеся із законом Про охорону навколишнього природного середовища

Зокрема: Розділом IX РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

Та статтями

Стаття 38. Загальне та спеціальне використання природних ресурсів

Використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Стаття 39. Природні ресурси загальнодержавного і місцевого значення

До природних ресурсів загальнодержавного значення належать:

а) внутрішні морські води та територіальне море;

{Пункт "а" частини першої статті 39 в редакції Закону № 1641-VIII від 04.10.2016}

б) природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

в) атмосферне повітря;

г) підземні води;

д) поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області;

е) лісові ресурси державного значення;

є) природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

ж) дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об'єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України "Про тваринний світ" і які перебувають у державній власності, а також об'єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті в комунальну або приватну власність і визнані об'єктами загальнодержавного значення;

{Пункт "ж" статті 39 в редакції Законів № 81/96-ВР від 06.03.96, № 1122-IV від 11.07.2003}

з) корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення й інші природні ресурси.

До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.

{Стаття 39 із змінами, внесеними згідно із Законом № 81/96-ВР від 06.03.96}

Стаття 40. Додержання екологічних вимог при використанні природних ресурсів

Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог:

а) раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;

б) здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

в) здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;

г) застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров'я населення;

д) збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні;

е) здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб;

є) здійснення заходів щодо збереження і невиснажливого використання біологічного різноманіття під час провадження діяльності, пов'язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами.

{Частину першу статті 40 доповнено пунктом "є" згідно із Законом № 1158-VI від 19.03.2009}

При використанні природних ресурсів має забезпечуватися виконання й інших вимог, встановлених цим Законом та іншим законодавством України.

Червона книга України — основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.

До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виняткової (морської) економічної зони, і знаходяться під загрозою зникнення. Занесені до Червоної книги України види тварин і рослин підлягають особливій охороні на всій території України.

За посиланням https://redbook-ua.org ознайомтеся з повною характеристикою тварин і рослин, занесених до Червоної книги України.

Завдання. Ознайомитися з поняттям Міжнародна Червона книга

Міжнародна Червона книга

Міжнародна Червона книга опублікована у 1966 році (перший та другий томи), а у 1974 році – третій та четвертий томи. До неї було внесено 248 видів та 48 підвидів ссавців, 287 видів птахів, 119 видів та підвидів гадів, 36 видів та підвидів земноводних. Перший том містив інформацію про рідкісні рослини. На кінець 1979 року в Міжнародній Червоній книзі нараховувалося 687 видів та 207 підвидів хребетних тварин. Червона книга виділяла п’ять категорій тварин і рослин, які занесені до неї: 1) зникаючі; 2) рідкісні; 3) ті, що зменшуються; 4) невизначені та недостатньо вивчені; 5) ті, що відновлюються.

Держава, на території якої знаходяться занесені до міжнародної Червоної книги тварини і рослини, несе моральну відповідальність за їх збереження і порятунок. Нині до Червоної книги Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів занесено 226 видів та 79 підвидів ссавців, 181 вид та 77 підвидів птахів, 77 видів та 21 підвид рептилій, 35 видів та 5 підвидів амфібій, 168 видів та 25 підвидів прісноводних риб тощо.

Завдання. Перейти за посиланням

https://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Міжнародна_Червона_книга

Розглянути: Підкатегорії. Сторінки в категорії «Міжнародна Червона книга»

Поняття про Червону книгу

Сучасні ботаніки підрахували, що рідкісних рослин і тих, що перебувають під загрозою зникнення або потребують охорони, нараховується біля 12 тис. видів. Тільки на території Європи 2000 видів віднесені до рідкісних і таких, що зникають. Таким чином, кожний один вид із п'яти потребує охорони.

Особливо великого розмаху процес зникнення рослин і пов'язаних з ними тварин набрав в останні роки XX ст. Через війни, революції, надмірне техногенне забруднення довкілля стан рослинного тваринного світу наблизився до критичного. Тому вже в 1948 р. була створена Міжнародна комісія по збереженню видів рослин і тварин, що зникають. За матеріалами її роботи була створена "Міжнародна Червона книга" - сигнал тривоги. До неї заносять:

1. Види, що зникають, або ті, що знаходяться в стані, коли їх уже неможливо зберегти без спеціальних прийомів, охорони.

2. Рідкісні види - ще не перебувають під прямою загрозою зникнення, але вони дуже малочисельні, а їх ареал дуже вузький (більшість стенобіонтних організмів).

3. Види, що скорочуються, - ті, чисельність яких, з-за антропогенних впливів на середовище їхнього мешкання, дуже швидко зменшується.

4. Невизначені види - маловідомі, недостатньо вивчені і тому можуть перебувати під загрозою зникнення.

5. Ендеміки (гр. - місцевий) - ті, що мешкають тільки в даному місці і ніде більше і тому потребують спеціальної охорони.

6. Релікти (гр. - древній) - для них характерна невеличка кількість популяцій, локалізованих на невеличких ареалах, і тенденції до скорочення.

Такої класифікації притримуються учені всіх країн, що дозволяє узагальнювати дані про стан рослин і тварин, робити висновки і вживати заходи для їхнього збереження.

Повторимо, що перший том Міжнародної Червоної книги був виданий у 1966 р. Всесвітня червона книга містить 20 тис. видів, з яких у США 2 тисячі, в Англії 300, в Новій Зеландії 314 таксонів потребують різноманітних методів охорони. В середньому під загрозою зникнення знаходиться 14-20 відсотків всіх рослинних видів. До неї занесено 250 видів і підвидів ссавців та 312 видів птахів, 36 видів і підвидів амфібій, 119 видів і підвидів плазунів.

За даними Міжнародної Спілки охорони природи та природних ресурсів (МСОП ), Всесвітнього фонду охорони дикої природи (ВВФ), із 20 000 видів рослин, занесених до Міжнародної Червоної книги, з дикої природи вже назавжди зникло 400 видів. Під загрозою повного зникнення знаходяться 2180 видів, 2360 видів віднесені до категорії екологічно уразливих, близько 5000 - до ризиковано рідкісних, 4600 мають невизначений фітосозологічний статус (фітосозологія - наука, що займається збереженням фітогенофонду і фітоценофонду). З 1036 видів хребцевих тварин, занесених до Міжнародної Червоної книги, 193 - риби, 138 - амфібії і плазуни, 40 видів птахів і 305 видів ссавців.

Темпи зникнення стали загрозливо небезпечними. Ентомолог Е. Екголм у 1978 р. довів, що втрата одного виду рослин сприяє зникненню 10-30 видів тварин, трофічно пов'язаних із ним. Найгірша фітосозологічна ситуація склалася в індустріальних країнах Західної та Центральної Європи. Так, в Англії зникло 1,1% видів всієї її флори, в Бельгії - 4,5%, в Германії - 2,3% (в приміській зоні Берліна - 12%), в Чехії та Словаччині - 4%, Угорщині -1% (біля Будапешта - 7%). Швидкість зникнення ссавців із вини людей має таку тенденцію: в XVII ст. - 4 види, XVII ст. - 5, в XIX ст. - 20 видів. В першій половині XX ст. зникло 25 видів. У XVIII ст. в північній частині Тихого океану був знищений останній гігантський морський ссавець - корова Стеллера, що за продуктивністю молока набагато перевершувала найкращі породи сучасних наземних корів. У другій половині XIX ст. в Новій Зеландії був знищений останній гігантський моа - птах, що не літав, висота якого сягала 2,5-3,2 м (був вищим за африканського страуса). На Маскаренських островах в Індійському океані знищений птах, що теж не літав, - дронт і ще 20 видів птахів - ендеміків. У природі Гренландії, Ісландії, Лабрадору ще 200 років тому була масово поширена безкрила гагарка, остання особина якої була знищена в 1944 р. Прикладом швидкості знищення може бути мандрівний голуб, популяція якого наприкінці XIX ст. налічувала декілька сотень мільйонів особин. Але через безсистемне полювання на них чисельність їх катастрофічно зменшувалася, і в 1914 р. в одному із зоопарків загинула остання пара, яку намагалися врятувати.

Ознайомтеся з інформацією. Підготуйте повідомлення про природні рослинні угруповання, які підлягають охороні.

Зелена книга україни - офіційний державний документ, в якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні. На відміну від Червоної книги, цей документ є основою для розроблення охоронних заходів щодо збереження, відтворення та використання не окремих видів рослин, а природних рослинних угруповань. У методологічному відношенні принциповою перевагою Зеленої книги перед Червоною книгою є системний підхід, а в практичному - збереження як генетичних, так і функціональних основ біосфери. Ідея створення З.к. виникла в Україні. Перше її видання відбулося 1987 р. у вигляді монографії «Зеленая книга УССР», друге - 2002 р.: «Зелена книга України. Ліси», третє - 2009 р.: «Зелена книга України», що містить 160 статей, в яких наведена інформація про 800 асоціацій рослинності України, серед них є рідкісні, що перебувають під загрозою зникнення. Статті згруповані відповідно до типів рослинності: лісова, чагарникова і чагарничкова рослинність Карпат і Криму, трав’яна і чагарникова степова рослинність, трав’яна і чагарникова рослинність ксеротичного типу на відслоненнях та пісках, лучна, болотна, галофітна, водна.

Кожна стаття наводить таку інформацію:

наукова назва рослинного угруповання;

синфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус; поширення в Україні;

фізико-географічні умови;

біотоп, фітоценотична, аутфітосозологічна та ботаніко-географічна значущість; ценотична структура та флористичне ядро;

потенціал відновлюваності;

режим збереження;

забезпеченість охороною;

біотехнічні й созотехнічні рекомендації;

джерела інформації;

картосхема поширення угруповання.

У кінці статті наводиться прізвище автора чи укладача. Враховуючи, що останнім часом під впливом антропогенного фактора стан запасів дикорослої ЛРС значно погіршився, десятки цінних ЛР віднесено до рідкісних і зникаючих видів, тому така нова форма обґрунтованої охорони рослинних угруповань, як Зелена книга, забезпечить збереження не лише відповідних ценозів, а й екосистем та популяцій рідкісних видів рослин, у тому числі - і ЛР.

Книга служить довідковим матеріалом для державних, наукових і громадських установ та організацій, навчальних закладів, фахівців у сфері збереження біорізноманітності, активістів зеленого руху.

Зелена книга України / Під заг. ред. чл.-кор. НАН України Я.П. Дідуха. — К., 2009; Зелена книга України: Ліси. — К., 2002; Зеленая книга Украинской ССР: Редкие, исчезающие и типичные нуждающиеся в охране растительные сообщества / Под общ. ред. Ю.Р. Шеляга-Сосонка. — К., 1987.

У 1991 р. Європейська економічна комісія (ЄЕК) ООН надрукувала Європейський червоний список тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі, який з того часу не поновлювався. У той же час, в рамках різних програм чи проектів, по окремих таксономічних групах (птахи, амфібії, рептилії та ін. )

Завдання. Перейти за посиланням і ознайомитися зі списком рослин, занесених до Європейського червоного списку

https://uk.wikipedia.org/wiki/Судинні_рослини_флори_України,_занесені_до_Європейського_Червоного_списку

Завдання. Перейти за посиланням і ознайомитися зі списком тварин, занесених до Європейського червоного списку

https://www.wikiwand.com/uk/Тварини_України,_занесені_до_Європейського_Червоного_списку

Всесвітню стратегію охорони природи було прийнято

21 жовтня 1991 р. в Москві на конференції у Міністерстві природокористування СРСР була проголошена нова Всесвітня стратегія охорони природи. Цей розгорнутий документ отримав назву "Турбота про землю - стратегія стійкого існування".

Здійснення Всесвітньої стратегії охорони природи розпочалось 5 березня 1980 р. Ця стратегія була розроблена Міжнародним союзом охорони природи і природних ресурсів (МСОП) за дорученням Програми ООН з навколишнього середовища. Нині членами МСОП є понад 450 урядових установ та організацій у галузі охорони природи з більш як ста країн. Головним завданням ВСОП є досягнення трьох основних цілей у галузі екології:

- підтримання основних екологічних процесів та систем життєзабезпечення (таких, як відновлення та захист біологічних ресурсів, кругообіг живильних речовин і очистка вод), від яких залежить існування людини та розвиток;

- збереження генетичного різномаїття, від якого залежить функціонування багатьох згаданих процесів та систем життєзабезпечення, здійснення програм селекції, необхідних для охорони та поліпшення сортів культурних рослин, домашніх тварин і мікроорганізмів, а також природознавства і медицини, подальший технічний прогрес і забезпечення сировиною багатьох галузей промисловості, які використовують живі ресурси;

- забезпечення оптимального використання біологічних видів та екосистем, які є основою існування мільйонів сільських мешканців, а також великих галузей промисловості.

ВСОП грунтується, таким чином, приблизно на тих самих принципах, що й програма МАБ, з тією, однак, відмінністю, що в ній більший наголос робиться на практичних аспектах охорони природи, порівняно з МАБ. Можна сказати навіть, що МАБ, виробивши методологічні й теоретичні основи охорони, збереження та відтворення природи, тим самим зробила можливим здійснення програми, подібної до ВСОП. Нагромаджений досвід і знання почали повертатися у сільськогосподарське виробництво, водокористування, медицину та ін. Оскільки ж проведення певних практичних дій у нормальному суспільстві грунтується на певному законодавстві, то ВСОП вплинула на розвиток екологічного права не менше, ніж програма МАБ.

Завдання.

За посиланням

http://isdc.com.ua/wp-content/uploads/2016/10/2.-Історія-формування-концепції-сталого-розвитку-та-її-соціально-екологічна-місія.pdf

ознайомитися з

1. Історією формування концепції сталого розвитку

2. Базовими принципами концепції

Завдання. Зайдіть за посиланням і детально ознайомтеся із Зеленою книгою України

http://komekolog.rada.gov.ua/uploads/documents/36467.pdf

Завдання. Ознайомтеся з інформацією про діяльність ЮНЕСКО та історією виникнення природоохоронних організацій.

Проблемою охорони навколишнього середовища та реалізацією конкретних програм у даній сфері займаються різні міжнародні організації, більшість з яких було засновано або підтримується Організацією Об'єднаних Націй, в тому числі і діяльність спеціальних установ.

ЮНЕСКО - одне з таких установ. Її основна мета полягає в тому, щоб сприяти зміцненню миру та безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки і культури в інтересах забезпечення загальної поваги справедливості, законності і прав людини, а також основних свобод, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй, для всіх народів незалежно від раси, статі, мови або релігії.

5 жовтня 1948 у Фонтенбло (Франція) за сприяння ЮНЕСКО відбулася Установча асамблея Міжнародного Союзу Охорони Природи (МСОП). Зараз цей Союз став всесвітньою організацією, що займається питаннями охорони природи. Сфера його діяльності поступово розширювалася, і зараз МСОП головними своїм цілями і завданнями вважає «охорону природи і особливо біорізноманіття, як основоположного фундаменту для майбутнього; забезпечення розумного використання природних ресурсів на стійкої основі; забезпечення розвитку суспільства в гармонії з іншими компонентами біосфери». Конференції ООН 1949 року (охорона і використання ресурсів) і 1963 року (застосування науки і техніки в інтересах менш розвинених районів), може бути, і виходили з мовчазного визнання єдності планети Земля, проте не ставили питання про вивчення наслідків цього складного єдності для взаємин між людиною і навколишнім середовищем.

У 1961 році виникає найбільша незалежна природоохоронна організація - Міжнародний Фонд Дикої Природи (ВВФ), який, як передбачалося, повинен стати мостом між природоохоронним рухом і світом бізнесу. Однак до скликання Конференції з проблем біосфери, організованої ЮНЕСКО в Парижі в 1968 році спільно з ООН, питання про навколишнє середовище в глобальному масштабі не фігурував у порядку денному зустрічей офіційних представників різних держав і сесій міжнародних організацій.

Ще в 1968 році жодна країна не була організована ні в політичному, ні в адміністративному відношенні для розгляду проблем навколишнього середовища, зазначає Л. Колдуел. Рішення, які зачіпають область взаємин між людиною і природою, приймалися виходячи з інших міркувань, таких як охорона здоров'я, економічна політика, туризм, національна безпека або збереження культурної спадщини.

У 1971 році створюється міжурядова програма ЮНЕСКО «Людина і біосфера» (МАБ). Навесні 1972 Римський клуб випускає першу доповідь «Межі зростання». У період з 1953 по 1973 роки світове співтовариство проведено більше 400 міжнародних конгресів, симпозіумів, конференцій з питань охорони природи. І це лише деякі віхи передодня і перших років екологічної революції.

З метою здійснення свого мандата, в тому числі за рішенням екологічних проблем, ЮНЕСКО виконує в даний час п'ять основних функцій:

Δ Перспективні дослідження: які форми освіти, науки, культури і комунікації необхідні в завтрашньому світі?

Δ Просування, передача і обмін знаннями: спираючись головним чином на наукові дослідження, підготовку і викладання.

Δ Нормативна діяльність: підготовка і прийняття міжнародних актів і обов'язкових до виконання рекомендацій.

Δ Надання послуг експертів: державам-членам для визначення їхньої політики в області розвитку і розробки проектів у формі «технічного співробітництва».

Δ Обмін спеціалізованою інформацією.

Найважливіший вектор діяльності ЮНЕСКО-екологічні науки і стійкий розвиток. У рамках цього напряму ЮНЕСКО здійснює:

1. Координацію та розвиток міждисциплінарного та межучережденческого співробітництва.

Δ Зміцнення співпраці між міжурядовими науковими програмами.

Δ Зміцнення Межорганізаційної партнерських зв'язків.

2. Заходи щодо розвитку науки про Землю, управління земними системами і небезпекою стихійними лихами.

Δ Зміцнення потенціалів в галузі науки про Землю.

Δ Модернізація обробки геоданих та моніторингу.

Δ Зменшення небезпеки стихійних лих.

3. Заходи щодо реалізації екологічної програми «Людина і біосфера» (МАБ).

Δ Боротьба з опустелюванням.

Δ Здійснення Севільської стратегії.

Δ Сприяння збереженню біологічного розмаїття.

Δ Зміцнення потенціалів в області екологічних наук, а також інші напрямки в сфері охорони навколишнього середовища.

Програма «Людина і біосфера» (Man and Biospheгe) - міжнародна науково-дослідницька програма ЮНЕСКО, продовження Міжнародної біологічної програми. Програма спрямована на вирішення низки біологічних і екологічних питань, сформульованих у вигляді окремих підпрограм-проектів.

Основне завдання МАБ - здійснення в різних районах світу комплексних багаторічних досліджень впливу людини на процеси в біосфері, а також вивчення впливу змін цих процесів на саму людину. Програма включає 14 проектів, присвячених вивченню впливу різноманітної діяльності людини (землекористування, інженерно-технічні роботи, використання енергії та ін) на основні типи біомів Землі (ліси, тундри, савани, степи, пустелі і т. п.) і на навколишнє середовище в цілому. У рамках цих проектів розробляються близько 1000 «польових проектів».