Дракон

Покрита рожевими і ніжними лусочками, схожими на шкіру щойно народженого поросяти, третя голова відросла знову і звично свербіла. Пирхаючи, Дракон підняв шию і почухав потилицю підростаючої голови об склепіння печери, позіхнув, ніжно відригнув і знову задрімав.

«Через тиждень луска стане чорною і грубою, а голова нарешті придбає товарний вигляд», — прогнозував Дракон. — А завтра потрібно було вилетіти, щоб знову поповнити запас тваринного білку – незамінного будівельного матеріалу».

Дракони можуть роками лежати на одному місці практично не рухаючись, знижуючи свій метаболізм до мінімального рівня. Іншими словами, дракони — не гребують можливістю спати, коли більше нічого робити. Турбот довкола дуже мало, коли ти могутній мов Javelin, а довкола лише неотесані свині.

Довголіття драконів створює такий особливий стан, коли зайвий поспіх не доречний.

Час від часу драконам, правда, доводиться метушитися, боротися за свою територію, перебиратися в інші печери і всіляко порушувати гомеостаз — в загальному, виживати. Коли вони змушені все це робити, особливо доречними є людські запаси білкової їжі у вигляді домашньої худоби.

Дракони — майстри регенерації та адаптації. Еволюція драконів дещо сповільнилася саме з тих часів, коли у них виробився імунітет до вогню, а також до гострого металу, наприклад мечів і стріл. Просто вони перестали отримувати достатню мотивацію до розвитку.

З мотивацією у драконів взагалі біда. Ну хіба, що деякі невгамовні екземпляри вирішили відростити додаткові голови, завдяки яким здатні зіграти з їх допомогою п'єси на декількох акторів з конфліктами (хоча всім, хто знає цілісність драконів, очевидно, що це спосіб просто повеселитися).

Щось я надто відволіклися, адже це казка, а не лекція. Тож давайте повернемося назад до Дракона, що давно спав, і хтось порушив його сон.

Відкривши одне око, Дракон прислухався і знайшов причину: хрипкий людський крик за межами печери, який тривав вже мабуть кілька годин.

 — Еге — гей , ну, ти шматок лайна, виходь на двобій!

Дракон позіхнув. Потім знову довго зітхнув. І ще раз.. Коротше по одному разу позіхнув на кожну голову. Робити було нічого, довелося до повзти до виходу. На вході до печери вже стояв високий Лицар, запакований в обладунки з голови до ніг, і кричав з усієї сили.

 — Ну — у — у — у — у — у? — протягнув Дракон.

 — Виходь на чесний двобій, ти брудне чудовисько! — лексикон Лицаря відразу змінився, як тільки стало зрозуміло, що Дракон все — таки знаходиться в печері.

 — Чесний, — пирхнув собі під ніс Дракон і спитав уголос: — Ну, а що ще?

 — Лиходійському життю і лихим вчинкам твоїм прийшов кінець!

 — Ще що?

 — Прийшов час розплати за здійснені, мерзенні, набіги і грабунки довколишніх маєтків! Розплата близька за всі злодіяння!

 — Ще щось?

 — Не боюсь тебе я, змій ти мерзенний! Сила предків зі мною! Справедливість на моєму боці! Я не посоромлю рід людський!

 — Ще що?

 — Ну, принцеса ще. — У Лицаря вже почало закінчуватися дихання, зменшився пафос і перейшов від крику до нормальної мови.

 — О, принцеса, — здивувався Дракон. — Красива?

 — Ага, — спохмурніло відповів Лицар. – Тобто Я маю на увазі, це не твоє собаче діло!

 — І що тобі не шкода?

 — Кого не шкода? — Лицар не зрозумів.

 — Ну, як кого, життя свого. Віддати своє життя, кістками лягти, накласти своєю буйною головою, прийняти люту смерть, і так далі... Дивлячись як піде. Ось поглянь, Дракон великий, а ти маленький і залізний. До речі багато грошей віддав за обладунки?

 — Власне, це трохи шкода, — здивовано відповів Лицар після невеликої паузи і знову увірвався в молодий крик: — Але правда на моєму боці! Сила предків! Людський рід!

 — Гей-гей, не гарячкуй. Невже без усього цього не обійтись?

 — А як же без усього цього?

 — Так, я мав на увазі інше «Я тобі подобаюся, ти мені подобаєшся, навіщо втрачати час надарма?» Або це... як там... Кохання, що змітає всі перешкоди, кордони і умовності. Ну, як у книгах і романах описано.

 — Саме так! — Лицар підбадьорився. — Кохання, яке змітає всі перешкоди і кордони, долає важкі випробування. Неймовірні героїчні подвиги в ім’я кохання, наприклад убити Дракона, — Лицар зухвало натякнув і подивився на ворога знизу вгору.

 — Чекай, пробач, але це умовності. Хоча так, щось дарма я ... зрозумів, я зрозумів. Докази подолання труднощів. Знаєм, це знаєм, проходили — відповідь Дракон.

 — Ну, і батечко без цього своє благословення не дає.

 — Ні? — співчутливо перепитав Дракон.

 — Ні. Стоїть на шляху одруження, як Дракон... Тобто, ой!

 — Нічого, буває. Обмовився як по Фрейду... Ну, скажімо так, просто обмовився. Що з тобою робити га? Гаразд, є альтернативне рішення. Голів у тебе скільки?

 — Одна! — знову здивувався Лицар, — що на плечах.

 — Та й та не дуже, — засміявся Дракон. — А у мене три голови. Ха — ха. Худоба!?

 — Я така худоба?

 — А ти веселий чоловік! Перепитую в тебе скільки в твоїх селян є голів великої рогатої худоби?

—      Голів десь триста великої рогатої худоби.

 — Цього достатньо. Раніше за цю кількість можна було домовитися за трьох принцес. А чого батечко пручається?...Гаразд, пропоную наступне. Ти зараз відрубаєш мені голову... Тільки, заради Бога, рубай і не пиляй, це мене бісить! Ти підносиш відрубану голову татові, він щасливий, принцеса мліє, ну там, весілля, і так далі. Але через тиждень я прилітаю до тебе вночі і їм голів худоби, скажімо так, п'ятдесят. Ну і плюс побічні втрати: ще десь десять голів, розумієш ці дурні селяни, кілька недоумків. Трапляються, знаєш, герої. Але тоді всі задоволені.

 — А-а-а-а-а ?

— Це просто мінімізація ризиків і зусиль! Стратегія виживання. Гаразд, ну і лінь. Зрозумів? Лінь. Старий, хворий, товстий, ледачий Дракон. Тут зараз боротися з тобою десь години три, — подумав Дракон, дивлячись на обладунки.— "Я зголоднію після цього, і потім все одно летіти, грабувати, вбивати, ось це ось усе як завжди. Може, я тебе теж з'їм. Хоча, можливо, ти мене з’їж. Але це малоймовірно. У будь — якому випадку, це морока. А так все точно і надійно. Вважай це договором між нами. Ми ж розумні істоти, чи не так? Ні, ну, якщо ти хочеш битися... — Дракон з театральною грацією відригнув і виплюнув комплект якихось кісток. — Вибір є завжди.

 — Справді?

 — Правда – правда!.

Лицар простягнув руку, щоб почухати голову, і не дотягнувся, бо згадав, що на голові шолом.

 — Ні, ну і що, погоджуюсь. П'ятдесят голів — це не так вже й багато.

 — Плюс побічні втрати, — нагадав Дракон і раптово примружився: — А не обдуриш ти мене?

 — Як я можу?! Я ж даю слово доблесного Лицаря!

 — Ну, ну, тоді, домовилися. Рубай!

Дракон поклав шию на камінь і підняв дибки свою луску. Лицар постояв хвилину, не вірячи в своє щастя, широко замахнув двома руками і одним махом відрубав Драконові голову. Задумливо дивлячись на обрубок шиї незворушним поглядом, Дракон випустив з пащі тонку цівку вогню і припік рану.

 — До весіллям, як то кажуть, загоїться, — Дракон, помітивши, що Лицар з цікавістю дивиться на вогонь додав. — Для переконливості я можу підсмалити обладунки. Треба?

 — Та-а-к!, — зрадів Лицар. Лише однієї голови йому вже було мало.

 — Ти може б виліз з обладунків, бо ще засмажишся в них, — запропонував Дракон.

Через десять хвилин Лицар в одній спідній білизні захоплено розглядав луску на щойно отриманій (справжній!) відрубаній голові Дракона. Обладунки лежали на землі, акуратно розкладені для підсмалення.

— Ось, за що я люблю вас, людей, це за ваша абсолютна нездатність реалізовувати довгострокові програми. Ну, враховуючи тривалість вашого життя, це навіть можна пробачити. Знаєш, що я маю на увазі?

 — Шо? — Лицар відволікся від голови.

 — Дурню, кажу. Ти чому зняв свій єдиний захист перед Драконом? — запитав Дракон.

Як гадаєш, шановний читачу, чи вбив Дракон Лицаря? … Ні, просто відправив Лицаря додому голим. А чому? Через біологічну доцільність. Маю на увазі Маса мозку драконів, щодо маси тіла невелика. Хоча, зазвичай, в одного дракона вистачає мозку на десяток людей.

Лежати і думати — це найефективніший спосіб існування для Дракона. І не просто думати. Жартувати, розважити сам з себе, прогнозувати, повчитися на власних помилках, обміркувати філософські поняття. Та навіть поспілкуватися з людьми, хоча через п'ять хвилин Дракону і стане нудно. Дракону доводиться якось себе розважати. Тому, до речі, джерелом мудрості вважалися саме дракони: занадто маленька голова, яка багато думає. У людей же все навпаки. Голова велика. Думати затратно. Їсти хочеться. Бігати і розмахувати мечем — це багато простіше, хоча...

Таки пішов Лицар додому голим. Він проповз через кущі і ліски до свого маєтку, прикриваючись головою Дракона. Постраждала в Лицаря тільки любов до себе, тому все швидко втряслося. Весілля зіграли, всі були раді перемозі над Драконом. Навіть ті п'ятдесят голів худоби просто списали на пожежу. Під час пожежі жодного Дракона не було, це все лише вигадки. Наш Лицар переміг Дракона. Ось поглянь на драконову голову, що на жердині, баньки проти! А того, хто поширюватиме зайві чутки, просто стратимо. Тож жили вони принаймні далі вбого і важко, тобто довго і щасливо, як і всі люди. Тай Дракону менше мороки на свої голови. Метушня від людей продовжувала збільшуватись, і дракони вкінці кінців вимерли.