Не завжди просто дати єдину правильну відповідь на запитання

Сер Ернест Резерфорд, президент Королівської Академії і лауреат Нобелівської премії з фізики, розповідав таку історію, що служить прекрасним прикладом того, що не завжди просто дати єдину правильну відповідь на запитання:

Деякий час назад колега звернувся до мене за допомогою. Він збирався поставити саму низьку оцінку з фізики одному зі своїх студентів, у той час як цей студент стверджував, що заслуговує вищого балу. Обидва, викладач і студент, погодилися покластися на судження третьої особи, незацікавленого арбітра; вибір упав на мене. Екзаменаційне питання було: "Поясніть, яким чином можна виміряти висоту будівлі за допомогою барометра".

Відповідь студента була такою: "Потрібно піднятися з барометром на дах будівлі, спустити барометр вниз на довгій мотузці, а потім втягнути його назад і виміряти довжину мотузки, яка і покаже точну висоту будівлі".

Випадок був і справді складний, тому що відповідь була абсолютно повним і вірним! З іншого боку, іспит був з фізики, а відповідь мав мало спільного з застосуванням знань в цій області.

Я запропонував студенту спробувати відповісти ще раз. Давши йому шість хвилин на підготовку, я попередив його, що відповідь має демонструвати знання фізичних законів. Після закінчення п'яти хвилин він так і не написав нічого в екзаменаційному листі. Я запитав його,  але він заявив, що у нього є кілька рішень проблеми, і він просто вибирає найкраще.

Зацікавившись, я попросив молодої людини приступити до відповіді, не чекаючи закінчення відведеного терміну. Нова відповідь на питання була: "Підніміться з барометром на дах і киньте його вниз, заміряючи час падіння. Потім, використовуючи формулу L = (a * t ^ 2) / 2, обчисліть висоту будівлі".

Тут я запитав мого колегу, викладача, чи задоволений він цією відповіддю. Той, нарешті, здався, визнавши відповідь задовільною. Однак студент згадував, що знає декілька відповідей, і я попросив його відкрити їх нам.

"Є кілька способів виміряти висоту будівлі за допомогою барометра", почав студент. "Наприклад, можна вийти на вулицю в сонячний день і виміряти висоту барометра і його тінь, а також виміряти довжину тіні будівлі. Потім, вирішивши нескладну пропорцію, визначити висоту самого будинку."

"Непогано", сказав я. "Є й інші способи?"

"Так. Є дуже простий спосіб, який, впевнений, вам сподобається. Ви берете барометр в руки і піднімаєтеся по сходах, прикладаючи барометр до стіни і роблячи позначки. Злічивши кількість цих відміток і помноживши його на розмір барометра, ви отримаєте висоту будівлі. Цілком очевидний метод. "

"Якщо ви хочете більш складний спосіб", - продовжував він, " прив'яжіть до барометра шнурок і, розгойдуючи його, як маятник, визначте величину гравітації на основі будівлі і на його даху. З різниці між цими величинами, в принципі, можна обчислити висоту будівлі . У цьому ж випадку, прив'язавши до барометра шнурок, ви можете піднятися з вашим маятником на дах і, розгойдуючи його, обчислити висоту будівлі по періоду прецесії. "

"Нарешті", уклав він, "серед безлічі інших способів вирішення даної проблеми кращим, мабуть, є такою: візьміть барометр з собою, знайдіть до коменданту і скажіть йому:" Пане комендант, у мене є чудовий барометр. Він ваш, якщо ви скажете мені висоту цього будинку ".

Тут я запитав студента - невже він дійсно не знав загальноприйнятого рішення цієї задачі. Він зізнався, що знав, але сказав при цьому, що ситий по горло школою та коледжем, де вчителі нав'язують учням свій спосіб мислення.

Студент цей був Нільс Бор (1885-1962), датський фізик, лауреат Нобелівської премії 1922