– Вітаю бійці, ой ... тобто батьки, – важко промовив психолог, що більше нагадував втомленого лейтенанта, – Ласкаво просимо на тренінг «Основи психологічної безпеки на дитячому майданчику». Як вам уже було сказано – тренінг не має жодної теоретичної частини, тому що життя – це практика. Ми йдемо на дитячий майданчик, тому якщо хтось хоче відмовитись – зараз саме час.
Він оглянув розгублену групу батьків. Батьки переглянулися один на одного, але ніхто не зголосився відмовитись від практики.
– Добре. Зараз йдемо до того мікроавтобуса і розбираємо дітей.
– Чужих? – здивувався хтось.
– Хто це сказав? – миттєво зреагував психолог.
– Я… – підняв руку повний чоловік із залисиною.
– Запам'ятай, боєць, немає жодних «чужих» чи «своїх» дітей.
– Але своїх я люблю більше…
– Це ти так думаєш. Урок перший – любов і ненависть не пов'язані з тим чиї діти перед вами. Ви можете любити або ненавидіти конкретну дитину в конкретному моменті, але це не повинно впливати на рішення, які ви приймаєте! Зрозуміло?
– Так точно. – хором відповіли батьки.
– Розбираємо дітей. І акуратніше їм ще дві групи сьогодні навчати.
Батьки вишикувалися в чергу. З мікроавтобуса по одному виходили діти, брали дорослого за руку і відходили осторонь.
– А чи можна мені іншого? У мене хлопчик, мені б на хлопчику тренуватись.
– У дружини своєї спитай, чи можна тобі іншого. - буркнув психолог, – Урок другий, дітей не обирають. Швидше рухаємося, у нас щільний графік!
Після того як сформувалося п'ять пар дітей та дорослих психолог перерахував усіх по головах, відзначив у планшеті та впевнено пішов до дитячого майданчика.
– За мною.
Але процесія не пройшла й п'яти метрів, як щось пішло не так. Дівчинка з двома кісками волосся раптом зупинилася і розпочала правдиву істерику:
– Не хочу на цей майданчик! Я тут уже була двічі!
Жінка, що її супроводжувала, розгубилася і подивилася на психолога. Той дивився у відповідь не роблячи жодних спроб допомогти.
– Зробіть щось, будь ласка. – попросила жінка. - Вона не хоче на майданчик.
– Таке буває. – кивнув психолог і, як і раніше, не зробив жодних дій.
– Ну і що мені робити?
– Домовляйтесь.
– Я не піду на цей майданчик! - Ще раз заявила дівчинка.
– Якщо підеш, я дам тобі морозиво?
– Не хочу!
– Припини істерику! Ходімо швиденько, там на нас всі чекають!
– Ні! - тупнула дівчинка. - Не хочу!
– Ах ти ... погана дівчинка…
Психолог хмикнув і зауважив:
– Отже, в підсумку за десяти секундний діалог призвів до того, що ви спробували її підкупити, а потім взагалі збиралися застосувати залякування. Тиск, шантаж, залякування, провокацію і зваблення. Стара школа. - Протягнув він з деякою ностальгією в голосі.
– А що мені робити?! Вона не хоче на майданчик!
– Має право.
– Але ж у мене там тренінг!
– А дитині з цього що?
– Ну і як тут домовитися?
– Напевно, якось можна. Але ваш тренінг закінчується тут. Найцінніше, що ви можете з нього винести – не завжди вдається домовитися. Але при цьому вам потрібно вибрати на чиїй ви стороні. Кинете дитину та підете на тренінг без неї?
– Ну... Ні...
– Тоді немає сенсу злитися. Прийміть цей факт. Поверніть, будь ласка, дитину на місце, чекаємо вас на наступне заняття, можливо там вам пощастить більше. Всього найкращого.
Психолог відвернувся від здивованої жінки і дійшов до дитячого майданчика. Інші учасники тренінгу вже розпочали тренуватися. Повний чоловік із залисиною сидів у пісочниці біля дитини, що насупився, і щось йому пояснював. Психолог акуратно підійшов ближче та прислухався.
– Бути жадібною недобре, розумієш? Потрібно ділитися. Ось ти захочеш пограти з його іграшками, він їх тобі дасть. Дай хлопчику машинку!
– А це ваша Тесла он там припаркована? - Запитав у чоловіка психолог.
– Так, а що?
– Дайте мені покататися. Я просто по районі поганяю, щоб до дівчат позалицятись.
Чоловік здогадався про паралель так посміхнувся.
– Ви не розумієте, це…
– Інше? - Перебив психолог, - Якщо ви самі не готові ділитися, то не треба брехати дітям. Дайте ключі від Тесли!
– Та Ви знаєте скільки вона коштує!?
– А Ви знаєте скільки коштує рік роботи з добрим психотерапевтом? А скільки коштує сформувати шанобливе ставлення до приватної власності цілої країни?
– Але…
– Ніяких "але". Покажіть дитині приклад своїх ідеалів. Дією доведіть, що ділитися чудово!
– Гаразд, я зрозумів…
Чоловік відвернувся, психолог переключив увагу до іншої матері. Розгублена матуся вислуховувала від літньої бабці якісь претензії.
– А ще він її оббризкав з калюжі! - Насідала бабця похилого віку, - Взагалі своїми дітьми не займаєтеся!
Матуся щось бурмотіла, вибачалася, тримаючи за руку хлоп'ятко, що дістався їй, і нарешті зламалася.
– Попроси вибачення перед бабусею!
Хлопчик подивився на матусю з ненавистю, що погано приховується.
– Стоп, - вклинився психолог, - Ви хочете, щоб він вибачився за ваше безсилля і нездатність послати бабцю до біса?
Здивувалися всі, особливо обурена бабця похилого віку.
– По-перше, він не в неї кидався піском, по-друге я не бачу проблеми. Подивіться на дівчинку, що забруднилася. Не виглядає вона засмученою.
Дівчинка, на якій було трохи піску, виглядала швидше збентеженою скандалом, що розвивається, ніж постраждалою.
– Та що ви собі дозволяєте? – прийшла до тями бабка.
– Вибачте, це сталося випадково. – звернувся до неї - психолог, – Можу сплатити хімчистку одягу вашій дівчинці. Ще щось?
– Та ви… – бабця почала червоніти й надуватися, розмірковуючи, як би сьорбнути ще крові, але щось у спокійному і впевненому погляді психолога змусило її відступити.
Вона мовчки розвернулась і пішла, тягнучи за руку постраждалу дівчинку.
– Але ж він не був не правий… – спробувала виправдатися матуся.
– І це дає комусь право відчитувати вас? Вам не п'ять років. А це справжній світ. Тут вам щиглів надають незалежно від того, хто правий чи хто винен. І вам потрібно навчитися жити у цьому світі, а не змушувати дитину вибачатися за вашу інфантильність.
— Але ж він кидався піском!
– А бабця пила кров, і що?
– Ну…
Психолог хотів щось сказати, але передумав. Сунув два пальці до рота і свиснув, привертаючи увагу всіх учасників тренінгу.
– Шикуйся!
Батьки разом із дітьми рефлекторно вишикувалися в шеренгу. Психолог зітхнув і оглянув підопічних.
– Отже, товариші батьки, поспішаю повідомити вас, що ви провалилися по всіх пунктах. Жоден із вас не готовий до відвідування дитячого майданчика.
– Та Ви якихось невгамовних дітей видали! – обурився хтось.
– Справа не в дітях! Діти різні, так діти поводяться по-різному! Справа у вас! Ви самі поводитесь як діти. Ви миттєво регресуєте до п'ятирічок! Забуваєте про те, навіщо ви сюди прийшли, про відповідальність і здоровий глузд! Ви всі, повторюю, всі без винятку не впоралися зі своїм дитячим майданчиком. Тим який у вас всередині! Ви не проявляєте хоробрості, брешете і боїтеся оцінки! Тому зараз ви здасте дітей, а завтра повернетесь на майданчик і ми почнемо з самих основ.
– Яких? - Уточнив хтось.
– Ви будете грати. Бігати один за одним, кидатися піском, якщо знадобиться, будете його їсти, падати в калюжі, віднімати один у одного іграшки та репетувати.
Батьки розгублено переглядалися, але відчували, що в цих словах є щось... важливе.
– Завтра ви будете поводитися, як нормальні діти, а я буду вашим злим батьком. І бачить бог, я зроблю з вас найенергійніших, найнезалежніших, найсміливіших, найяскравіших і по-справжньому живих дітей! Адже ви хочете, щоб ваші діти були такими?
– Так! – гаркнули всі хором.
– Тоді вам самим доведеться стати такими! Ви готові?
– Так!
– Навіть якщо вам буде соромно?
– Так!
– Навіть якщо буде страшно?
– Так!
– Навіть якщо на вас косо дивитися бабка на дитячому майданчику?!
– Так!
– Я не чую!
– Та-а-а-а-к!
Психолог став струнко і кивнув.
– Вільно. Приступаємо до чищення дітей та здаємо у кімнату зберігання під розпис. Завтра о 8-й ранку шикування перед дитячим майданчиком.
– Завтра дощ обіцяли… – промовив хтось.
– А мені начхати! – гаркнув психолог. – Запам'ятайте, бійці – дощ та бруд не завада для щастя, але вірні союзники у бою за радість! Розійдись!
Автор: Рагим Джафаров
Переклад: Павло Урсуляк
Редактор: Альбіна Олегівна
Post date: 2023-01-16