Урок № 21

ЖИВОПИСНЕ, МУЗИЧНЕ, ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО РОКОКО

Привіт! Переглянь відерурок, занотуй його у зошит.

Незважаючи на нові ідеї, рококо в живопису НЕ відкинуло повністю традиційні теми, що розроблялися в минулому. Наприклад, продовжували використовуватися міфологічні сюжети, тільки тепер з усього античного пантеону в основному малювали амурів і німф, а Венера швидше нагадувала світську даму, яка демонструвала б принади оголеного тіла в пікантній обстановці.

Згодом з'явилася пастораль - новий жанр камерної живопису, призначений для житлового інтер'єру. Пасторальні картини в стилі рококо представляли собою ідилічні сільські пейзажі, на тлі яких пастушки і пастухи в багатьох нарядах грають на сопілках, читають або танцюють.

Пастораль — — жанр у літературі, образотворчому мистецтві, театрі, музиці й балеті, пов’язаний з ідеалізованим зображенням сцен сільського життя, відтворенням підкреслено простих, наївних переживань на лоні природи.

«Паломництво на острів Кіферу»

Піонер галантного стилю

Основоположником рококо в живописі вважається Ватто Жан-Антуан. Художник починав з наслідування фламандським художникам, однак згодом знайшов істинно свій стиль, зображуючи галантні сцени. Для його картин характерна особлива художня глибина, а не просто зображення дозвільних аристократів, фліртують на лоні природи.

головним мотивом творчості стає світ людських почуттів і мрій, бажання людей перетворити життя у театралізоване свято.

Антуан Ватто написав два полотна на популярний сюжет алегоричного подорожі на острів закоханих. Одна з них, «Паломництво на острів Кіферу», експонується в Луврі, а інша - в Берліні, в палаці Шарлоттенбург. Обидві вони представляють собою яскравий зразок стилю рококо.

Театральність, характерна взагалі для мистецтва XVIII століття, в роботах Ватто особливо помітна. Наприклад, в побудові композиції («Пастушки», «На Єлисейських полях»). Тут завжди є передній план - своєрідна сценічний майданчик, а групи фігур розташовані так само, як і в театрі.

Франсуа Буше - інший яскравий представник французького рококо, у творчості яких найбільш повно відбився відверто фривольний гедонізм, властивий тій епосі. Він виконував замовлення Людовика XV, маркізи де Помпадур, зокрема написав знаменитий портрет фаворитки.

Також Буше створював декорації для опер, гравюри до книг Мольєра, картони для гобеленів, ескізи для севрської порцеляни, словом, працював в різних напрямках образотворчого мистецтва.

Антуан Ватто, сам того не підозрюючи, наклав відбиток на творчість Буше, який в юності копіював його малюнки. Пізніше Буше вивчав техніку бароко в Римі, став професором Французької Академії мистецтв, отримав загальноєвропейську славу.

Його творчість охоплює всі теми, характерні для живопису рококо: міфологію, сільські ярмарки, алегорії, китайські сценки, сюжети з фешенебельній паризького життя, пасторалі, портрети і пейзажі.

Маркіза де Помпадур

Яка ж музика зазвучала у залах і салонах епохи рококо?

Зазвичай там грав невеликий струнний ансамбль зі скрипок і віол, а також клавесин, який прикрашали малюнками, різьбленням тощо.

Багато композиторів писали музику для цього інструмента, прикрашаючи мелодії мелізмами. Галантному стилю відповідав і вишуканий дзвінкий тембр клавесина, який вважався попередником фортепіано.

Головною вимогою музиці рококо, було те, щоб вона тішила слух і не вимагала від слухачів занадто великої душевної віддачі. І творці, і ті, кому ця музика адресувалася, уникали серйозності. Найбільш бажаними характеристиками музики цього напрямку були епітети «чарівна», «чарівна», «мила», «чарівна» ... Музика повинна була служити для розваги.

Із музикою для клавесина пов’язані найвищі досягнення Франсуа Куперена

(1668-1733) — придворного органіста, клавесиніста і вчителя музики. Його клавесинним мініатюрам притаманні граціозні ритми, галантні мелодії, щедро прикрашені орнаментикою. З-поміж програмних заголовків п’єс трапляються пасторальні («Збиральниці винограду»), «портретні» («Дівчина-підліток»), звуконаслідувальні («Будильник»).

Провідним жанром музики для клавесина стала сюїта, яка складалася з танців, контрастних за характером. Окрім основних танців (алеманда, куранта, сарабанда, жига) у сюїту включали галантний менует з поклонами й реверансами, жвавий гавот.

ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

Для театрального мистецтва рококо притаманні риси, які були характерними для театру бароко, з незначними нововведеннями. Так, у Франції та Англії починаючи з 30-х років XVIII ст. глядачам не дозволялося сидіти на сцені. В Англії відмовилися від театру відкритого типу та почали споруджувати, як і в інших європейських країнах, закриті споруди. Тут з’явилися намальовані декорації та театральні машини для ефектних польотів та раптових зникнень. На відміну від шекспірівської епохи, коли жіночі ролі виконували юнаки, в театрі рококо, як і в театрі бароко, жіночі ролі почали виконувати актриси.

У Паризькій опері 17 ст. виконувався особливий жанр театрально-музичного видовища - опери-балети композиторів Ж.Б.Люллі, А.Кампра, Ж.Ф.Рамо. Спочатку в балетну трупу входили тільки чоловіки. Одним з основоположників чоловічого сценічного танцю став Луї Дюпре (1697-1774). Він першим об'єднав в танці обидві манери виконання.

МОДА РОКОКО

Мода эпохи рококо – Видео Dailymotion

Стиль рококо відрізнявся витонченою декоративністю, крихкістю, витонченістю, чуттєвістю і деякою манірністю. Він не терпів прямих ліній, і вони придбали зігнутість і плавність.

Стиль рококо прагне до легкості і грайливості.

Рококо - свято, насолода і любов.

В історії розвитку моди, єдиний типово жіночий стиль.

• для чоловіків - це витончений, витончений франт

• для жінок - крихкість і стрункість фігури.