23.01.25.9-А 9-Б

Євген Гребінка. Вірш «Човен». Образ небезпечної морської плавби як уособлення життєвого шляху людини. Пісенна (романсова) лірика поета українською та російською мовами («Ні, мамо, не можна нелюба любить», «Чёрные очи» та ін.).

ТЛ: романс

ХІХ століття подарувало українській літературі чимало визначних постатей, чия творчість впливала не лише на формування обличчя культурно-історичної епохи, але й на світогляд та самоідентифікацію нашої нації. Серед таких майстрів слова – Євген Гребінка, в основному відомий українському читачеві як байкар. Хоча він – набагато багатогранніша постать: талановитий лірик, прозаїк, видавець. І саме з його постаттю та творчістю ви познайомитесь сьогодні на уроці. 

Євгена Гребінку називають «бабою-повитухою» модерної української літератури. Лише 36 років прожив письменник, але ввійшов до історії української літератури не тільки завдяки тому, що видав 1841-го першу антологію української літератури — альманах «Ластівка», а й «пречудовим», за оцінкою Івана Франка, байкам.

Євген Павлович Гребінка народився 21 січня 1812 року на хуторі Убіжище Пирятинського повіту, що на Полтавщині, у сім’ї відставного штабротмістра Павла Івановича Гребінки. На рідному хуторі майбутній письменник мав можливість познайомитися із життям народу, його побутом та звичаями, з багатющими скарбами українського фольклору.

Початкову освіту здобув удома. 1825–1831-го навчався в Ніжинській гімназії вищих наук, де почав писати вірші та брав участь у виданні рукописних журналів, складених з учнівських творів

1827 року Євген Гребінка написав драматичний твір для самодіяльного театру «В чужие сани не садись», а 1829-го почав працювати над перекладом українською мовою поеми Олександра Пушкіна «Полтава».

1831 року Гребінка закінчив гімназію. Того ж року на сторінках «Украинского альманаха» в Харкові побачив світ його перший друкований твір — вірш «Рогдаев пир». У вересні 1831-го повітове дворянство у званні обер-офіцера відрядило Гребінку у 8-й резервний Малоросійський полк, сформований для придушення польського повстання, але полк із Пирятина не вийшов, і у вересні, після поразки повстанців у Варшаві, Гребінка пішов у відставку.

1834 року Гребінка переїздить до Петербурга: «Думал я дорогою: що я там робитиму між москалями? А вышло противное: Петербург есть колония образованных малороссиян».

Восени 1834 року вийшла збірка його байок «Малороссийские приказки». Деякий

час Гребінка працює в комісії духовних училищ. У червні 1835-го Іван Сошенко познайомив письменника з Тарасом Шевченком.

З 1837 року Гребінка працює вчителем російської мови у Дворянському полку, бере участь в організації викупу Тараса Шевченка з кріпацтва, збирає твори українською мовою й клопочеться про випуск їх у додатках до журналу «Отечественные записки». Одержавши відмову, із зібраних для додатків матеріалів, він укладає альманах «Ластівка», який вийшов 27 квітня 1841-го.

З 1846 року письменник почав видавати зібрання своїх прозових творів, і до кінця 1848-го видав вісім томів. Помер Євген Гребінка 3 грудня 1848 року в Петербурзі. І хоч помер Гребінка в далекому Санкт-Петербурзі, де й провів більшу частину свого короткого життя, він заповідав бути похованим на рідній землі українській:

«Візьміть мене додому… Хай мені заспіває жайвір степовий у рідному краю…» І воля його була виконана. Спочиває поет у рідній Мар’янівці, на пагорбі при гостинці — колишньому Чумацькому шляху, — неподалік своєї родинної садиби. А з-понад даху батьківської хати, що давно вже добула свого віку, рік-річно, ставши навшпиньки, виглядає його з світів додому старий-престарий, як і небо над ним угорі, каштан. Той самий, що його Євген колись посадив разом із своїм приятелем Тарасом Шевченком, який навідався був до нього в гості.

Як це взагалi властиво письменникам, що виступають на ранньому етапi формування нової лiтератури, Євген Гребiнка не обмежував своїх iнтересiв одним

жанром – вiн випробував себе, а водночас i лiтературну мову, в рiзних жанрах поезiї i прози. Крiм того, вiн продовжував одну iз найхарактернiших i найблагороднiших традицiй української лiтератури – традицiю безпосередньої участi в загальноросiйському лiтературному процесi, виступаючи з вiршами, поемами, оповiданнями, нарисами, повiстями i статтями росiйською мовою.

У поетичному доробку Гребiнки є кiлька лiричних вiршiв українською мовою. Одним з таких творів є «Човен», написаний 1833, що  був вмiщений поряд з байками у збiрцi «Малороссийские приказки», щоб продемонструвати широкi зображувальнi можливостi української лiтературної мови. Це твір був своєрідним маніфестом молодого Євгена Гребінки і має, безперечно, автобіографічний характер: роздуми автора, який із рідного хутора вирушає до далекого і невідомого Петербурга. Пропоную вам ознайомитись зі змістом цього твору.

“Човен” Гребінка характеристика

Твір «Човен» Є. Гребінки є однією з перших оригінальних балад у новій українській літературі. Вміщений він у першій збірці письменника «Малороссийские приказки» й позначений виразними рисами романтизму.

Вірш «Човен» має автобіографічний характер роздумів молодого поета, що вирушає з рідного хутора в Петербург, мовби кидається в піняві хвилі розбурханого житейського моря, яке спочатку грається, а там і нещадно розбиває одинокий човен.

Романтизовано схвильована розповідь досягається засобами народної поетики; хвилі – «мов чорнії гори», хмари – «як темная нічка», громи гуркотять – «мов голос небесної кари», «пустують по піні мавки».

Проте у автора відсутнє відчуття приреченості…

Вже саме твердження про неможливість заховатися від світу, від життя, і навіть більше – розуміння, що «не можна ж вік цілий пробути з собою одним»,- свідчать про активність накресленої автором життєвої програми. Попрощавшись із хуторським «покоєм», не маючи певності, що «недоля і лштее горе» минуть його в столиці, автор ради служіння вищій меті сміливо пускається в «світ білий».

Вірш «Човен» стоїть дещо осторонь більшості творів і є своєрідним маніфестом молодого Є. Гребінки.

У вірші “Човен” Гребінка висловив свої душевні переживання, свої побоювання, свої роздуми про майбутнє життя. Але цей твір є близьким кожній людині, бо всім нам властиві почуття і переживання, які вклав поет у вірш.

Історія написання романсу

А твір Євгена Гребінки, про який ми поговоримо далі  –  «Очі чорнії». За своїм сценічним довголіттям і популярністю цей твір справедливо вважають патріархом романсового жанру. Для нього не існує державних кордонів: романс лунає зі сцен України, Росії, Польщі, Словаччини, Румунії, Італії, Іспанії, інших країн Західної Європи. А перетнувши Атлантику, набув попширення й на Американському континенті.

Що ж спонукало Євгена Павловича написати такий ліричний і водночас сповнений

смутку та гніву вірш, який згодом став відомим далеко за межами України романсом?  Для пошуку відповіді на це запитання скористаємося порадою французьких філософів: “chercher la femme” – шукайте жінку. Адже, як ви вже помітили, дуже часто в ліричних творах письменників-рамантиків присутній автобіографізм.

А історія ця була такою: у селі Рудці нині Пирятинського району поміщик Платон Закревський влаштував бал, на який запросив своїх однокласників із Ніжинської гімназії вищих наук. Серед них були поет Віктор Забіла, художник Яків де Бальмен, також були Євген Гребінка та Тарас Шевченко. Тоді 30-річний Євген Павлович закохався у 15-річну Марію  Ростенберг  – мама дівчинки померла давно, батько мав другу дружину та дев’ятеро дітей, тому Марія жила і виховувалася бабусею та її чоловіком, якого називала дідусем.

Оскільки кохання з першого погляду було традицією роду Гребінки, то Євген тут же попросив у Василя Ростенберга руки його онуки, але отримав відкоша. Ну, не зовсім відмову, а пропозицію зачекати рік. Прекрасноока Марія присяглася, що чекатиме. Їй, її очам Євген тоді склав вірш…

Яків де Бальмен, Тарас Шевченко та Євген Гребінка поверталися до Петербурга через Київ. Зупинилися на ніч у «Зеленому готелі», що належав Києво-Печерській лаврі, зайшли в ресторан, розмова не складалася, бо чорна кішка пробігла між друзями: Тарас не міг простити, що Євген посватався до родички ненависного йому пана Енгельгардта, ще й молодшої на 15 років. Гребінку ж обурювало, що Шевченко залицявся до Ганни Закревської.

От і почав Євген Гребінка наспівувати нещодавно написані «Очі чорнії» під музику вальсу німця Флоріана Германа, мелодію якої награвав на гітарі Яків де Бальмен. У Тараса тоді  навіть очі взялися росою від тієї пісні.

Так у Києві Євген Гребінка вперше виконав свій романс, а 17 січня 1843 року вірш «Черные очи», написаний, до речі, російською мовою, було опубліковано в «Літературній газеті».

А що ж було далі з коханням Гребінки? Повернувшись до Петербурга, листом від 7 жовтня 1843 року  Євген Гребінка звертається з проханням до свого друга, поміщика Пирятинського повіту, Лева Свічки: «Зроби ласку, брат Лев, дізнайся, так, знаєш, стороною (не мені тебе вчити), чи віддали б мені панночку з чудовими очима… Це було б прекрасно! А то, їй-богу, одружусь з кацапкою, тоді прощавай, Малоросія!» А 25 червня 1844 року в листі до Свічки читаємо: «… нарешті це здійснилося! Я домовився та заручений з Марією Василівною Ростенберг, 30 числа цього місяця ми вінчаємось та їдемо до Петербурга».

30 червня 1844 року Гребінка одружився з Марією, у шлюбі з якою у них народилася донька Надія.

Пропоную вам познайомитись зі змістом цього твору у перекладі з російської Юрія Тараненка.

6.2. Виразне читання твору учнями

Очі чорнії, аж палаючі,

Очі пристрасні та жадаючі!

Як люблю я вас! Як боюсь я вас!

Певно, стрів я вас у недобрий час.

Темний погляд ваш – як морська глибінь.

По душій моїй в нім жадоби тінь.

Бачу пломінь я переможний в нім:

Серце спалене у вогні страшнім.

Та жену журбу і печаль свою

На мою судьбу я не ремствую:

Найдорожче все, що Господь дав нам,

Я пожертвував огняним очам.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Написати коротку пісьмову відповідь

• З чого видно, що герой не боїться майбутнього?

• Чи є зміст балади актуальним?