13.03.25.9-А 9-Б

Т. Шевченко. «І мертвим, і живим, і ненарожденним…». Продовження теми «землячків» у посланні. Викриття конформізму значної частини української еліти. Засудження комплексу меншовартості, національного безпам’ятства та байдужості до рідної мови.

Т. Шевченко. «І мертвим, і живим, і ненарожденним…».  Критичний перегляд національної історії задля перспективи її кращого майбутнього. Настроєві інтонації твору (суперечка, пересторога, погроза, заклик тощо).

Одним із найбільш пророчих творів Тараса Шевченка є його послання «І мертвим, і живим, і ненародженним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє». Над розкодуванням «темних місць» цього твору «ламали списи» як найталановитіші шевченкознавці минулих століть, так і сперечаються досі вже нинішні літературознавці. Сьогодні й ми познайомимося з цим твором та спробуємо з’ясувати, що хотів сказати нам Шевченко, від чого застерегти, чого навчити? 

Тарас Шевченко написав цей твір у грудні 1845 року в с. В’юнищах. У В’юнищі 1845 року Тарас Шевченко, крім тексту «I мертвим, i живим, i ненарожденним..» написав чимало творів, і якщо на їх основі створити уявний образ автора, то доведеться вести мову про особистість, невдоволену ні собою, ні оточенням, ні ситуацією на Україні. Варто зазначити, що повертаючись на Україну до своїх приятелів та шанувальників,  Шевченко сподівався не так на їхню ідейну спрямованість чи жертовність на благо України, як на національну самоідентифікацію, генетичне чуття єдності з українським народом. На жаль, ця генетична пам’ять для багатьох  вихідців із колишньої козацької старшини, а в часи Тараса Шевченка – дворян,  була більш мертва, ніж жива, а завдання служити Україні було непосильним і, взагалі, зайвим. Так, земляки могли захоплюватися українською мовою, тому що це раптом виявилося дуже модним, запрошували Шевченка в  гості, аби перед людьми свого кола хвалитися дружбою з самим автором «Кобзаря», але водночас  могли особисто штрикати своєму гостеві-поетові його кріпацьким минулим, а деякі навіть не соромитися заявляти, що таких, як він, у них особисто — предостатньо.

Суспільна ж ситуація України Шевченка взагалі приголомшувала, тому все побачене, почуте й відчуте породило таку зневагу, гнів і, можна сказати, ненависть, що були притаманні лише біблійним пророкам, а, як відомо, Шевченко багато читав Біблію. Це обурення й вилилось у словах послання.

Зверніть увагу на назву самого твору, багато дослідників трактує її по-різному. Одні вважають, що «мертві» – це поміщики-кріпосники, «живі» – інтелігенція, «ненародженні» – несвідомий і неграмотний простий люд. Проте з таким твердженням можна посперечатися, бо народні маси не можуть вважатися «ненародженними», адже саме вони є носіями національного світогляду. Тож до кого звертається автор, давайте з’ясуємо, звернувшись до тексту самого твору. Одразу хочеться зазначити, що він не має яскраво вираженого сюжету, але за змістом у ній можна виділити окремі частин, тому пропоную розглядати твір саме за ними, щоб потім «скласти пазл» у повну картину. 

У Шевченка ж страшну картину життя народу в Україні бачили всі, але намагалися її не помічати, відводячи погляди від страждань поневленого народу.

А тепер пропоную вам познайомитись зі своєрідним вступом поеми 

«І смеркає, і світає…» до слів «…і сила, і воля…»

• Про що розповідається у вступній частині поеми?

• Про кого, на вашу думку, йде мова у цій частині?

• Що засуджує автор? До чого закликає?

Вступ до послання – це не просто опис тогочасної дійсності, а своєрідна ревізія висновків, які мали б зробити сучасники Шевченка. У Шевченка ж страшну картину життя народу в Україні бачили всі, але намагалися її не помічати, відводячи погляди від страждань поневленого народу.