06.11.24.9-Б

Григорій Сковорода. Життя і творчість філософа, просвітителя, поета. Його християнські морально-етичні ідеали. Біблійна основа творчості та його вчення про самопізнання. «Всякому місту – звичай і права…»

Творче завдання

Опрацювавши матеріал уроку, коротко напишіть в зошиті відповідь на проблемне питання 

Якою була філософія Сковороди й висловите думки чи є вона актуальною наразі, майже через 300 років від року його народження. 

ДОДАТКОВІ МАТЕРІАЛИ

 Біографія Григорія Сковороди

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині. Про батьків Сковороди Саву та Пелагею його учень і перший бібліограф Михайло Ковалинський ще 1794 року писав так: «Родителі його були з простолюди: батько – козак, мати – такого самого роду. Вони мали звичайний міщанський статус, але відзначались у своєму колі чесністю, правдивістю, гостинністю, набожністю, миролюбним сусідством». Певна річ, вони добре виховували свого сина, адже сам Григорій, говорячи в зрілому віці про виховання дітей, буде наполегливо підкреслювати, що вирішальну роль у цій справі відіграють батьки, бо ніхто крім них не може виконати двох найголовніших заповідей: «добре народити» й «добре навчити». Якщо говорити про освіту Григорія Савича Сковороди, то, безперечно, неможливо не сказати про те, що в серпні 1734 року він розпочинає навчання в славетній Києво-Могилянській академії.Протягом навчання в Академії Григорій Сковорода вивчив латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку мови. Крім того, в класах поетики й риторики за бажанням проходили екстраординарні класи грецької, гебрайської та німецької мов, які він також відвідував. Навчався Григорій дуже добре, багато часу проводив в академічній бібліотеці, опанувавши твори античних авторів. У 1740-му юний Сковорода перейшов до класу філософії, який передбачав 2-річне навчання, але оскільки мав гарний голос і музичний слух, навчання довелося перервати, адже на початку грудня 1741 року юного Сковороду взяли до Глухівської школи співу, звідки повезли до Петербурзької придворної царської хорової капели. Наприкінці серпня 1744 разом з почтом імператриці Єлизавети повернувся до Києва. Тут з капели звільнився, можливо, через втрату голосу, отримавши чин «придворного уставника», тобто, отримавши дворянство з титулуванням «ваше благородіє». Не бажаючи прийняти постриг у монахи, Григорій Сковорода повернувся до Києво-Могилянської академії, аби закінчити курс філософії. Як зазначив у біографії Сковороди Михайло Ковалинський: «Коло наук, що їх викладали в Києві, здалося йому недостатнім. Він захотів побачити чужі краї. Невдовзі випала така нагода, і він скористався нею з великою охотою». Наприкінці 1745 року, закінчивши студії філософії, Григорій Сковорода завербувався до «Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору» під керівництвом генерал-майора Федора Степановича Вишневського. У складі комісії за 5 років Сковорода побував у Токаї, Пресбурзі, Офені, Відні, де мав можливість відвідувати місцеві навчальні заклади. У січні 1749 у Токаї помер Вишневський, і вже наступного року Сковорода вирішує повертатися в Україну. З черговим транспортом вина 10 жовтня 1750 він прибув до Києва, а звідти — до Чорнухів, де нікого з родини не застав у живих. У січні 1751 влаштувався учителем поетики у недавно заснованому колегіумі у Переяславі, куди його запросив переяславський єпископ Никодим Сребницький. Проте викладав поетику за власною програмою. Це не сподобалося Сребницькому, який наполягав, аби дотримуватися старих зразків. На це Сковорода відповів латинським афоризмом: «Одна справа жезл, інша — кіфара». Конфлікт стався десь у квітні-травні 1751 року, у результаті Сковороду звільнили. Після скандалу Сковорода проживав у приятеля, бідував. У вересні 1751 він відновив навчання у Києво-Могилянській академії, вступивши на богослов’я. Богословський курс вів видатний поет, префект академії Георгій Кониський; він передбачав 4-річне навчання і прирівнювався до вищої університетської освіти. Однак Сковорода навчання не скінчив. Влітку 1753 київський митрополит Тимофій Щербацький, на прохання свого приятеля Степана Томари знайти домашнього вчителя для навчання старшого сина Василя, порекомендував йому Григорія Сковороду як найкращого студента. Восени 1753 року Сковорода прибув у в село Каврай Переяславського полку, де був маєток Томари.  На малого Василя, який ріс доволі розпещеним, Сковорода мав значний вплив. Попри те восени 1754-го стався невеликий конфлікт: малий дав кепську відповідь на поставлене запитання, за що запальний Сковорода назвав його «свинячою головою». Про це стало відомо матері Ганні з Кочубеїв, і вона наполягла на тім, аби вигнати вчителя. Сковорода подався до свого приятеля, одного з переяславських сотників. За його протекцією у перших числах січня 1755 року вирушив до Москви, а звідти до Троїце-Сергієвої лаври. Тут на нього чекав намісник Кирило Ляшевецький, який викладав богослов’я в лаврській семінарії і, здається, пропонував викладати Сковороді. Проте Григорій відмовився, вочевидь, через те, що не бажав приймати монаший постриг, або ж тому, що його пекла, як писав Ковалинський, «постійна відраза до цього краю». На зворотному шляху Степан Томара умовив його повернутися до вчителювання у своєму домі. Пізньої осені 1758 року він бачив віщий сон, в якому явилися різноманітні людські прошарки зі суспільними й моральними вадами. Розцінивши його як Боже Об’явлення, Сковорода почав розмірковувати над життям аскета. Влітку 1759-го Сковорода покинув Каврай, оскільки молодий Василь Томара зібрався їхати вчитися закордон до Замостя і Відня. Відтепер Сковорода обрав новий і незнаний до того стиль життя, а саме — мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті — чверть віку. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою чи флейтою, і своїми творами. Слава про нього розходилася широко, і багато хто бажав його бачити й чути як речника великої правди. Помер Григорій Сковорода  9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка Харківської області в домі козельського радника Андрія Ковалівського, в якого проживав останній рік. На хресті над його могилою, на прохання самого Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…»

 Григорій Сковорода. Творча спадщина

Творча спадщина Григорія Сковороди налічує збірку байок «Байки харківськи»,  збірку пісень «Сад божественних пісень», філософські трактати та діалоги, а також переклади з латинської та грецької мови.

Жодного свого твору Григорій Сковорода за життя не надрукував, оскільки тодішня цензура знайшла їх «противними Святому Писанію і образливими для чернецтва». Окремі примірники рукописів збереглися в друзів. Першими у 1837 році побачили світ «Байки харківські», у 1861 році вийшла збірка пісень «Сад божественних пісень». Більшість же творів були видані вже за часів незалежної України. Григорій Сковорода є справжнім символом доброї старої  України, останній великий письменник доби бароко, твори якого посідають поважне місце в ряду тих видатних діячів минулого, які збагатили філософську думку та художню літературу нашої країни. Він виступив як виразник ідей гуманізму та селянського просвітительства, різко засуджуючи хижацькі інтереси панівних класів феодально-кріпосницького ладу. Водночас його вчення є виразом протесту проти ранніх буржуазних відносин, споживацьких приватних інтересів та влади матеріальних речей над людиною.