іронічна поезія

* * *

нарешті мені під силу

освоїти дар сьогодення

марно пектися війтом

у славі ярма не буде

напитись пісень чудових

заглянути в очі чорні

аби не чіпати юдолі

заспатися ранком на волі

і закотити хропіння

щоб світ оговтався в драмі

щоб засвербіли всім вуха

за власні ажури у драйві

ВАКХАНАЛІЯ

чарівне серце в чарах дивне

зі мною діється весна

моїй душі грає наївне

дурно розкохане дівча

душа від таємниць одійде

одійде нерестом добра

все неживе труну обійме

остання вакханалія

нарешті дочекались люди

весни брудні гіркі струмки

на лоні праху чорні груди

в душі танцюють павуки

* * *

мене дивують ті особи,

що сьогодні одурені на муки,

а вчора були куди вільнішими,

ніж зараз

* * *

не виросте дитя без бісеняток

йому базар розвага автомати

у доброті чорта не заховати

аби не вітер краще промовчати

* * *

вже пролетів я лису гору

і крила вже мої сверблять

і брат і сват самому хорту

я – божевільний так і радь

вільно літаю світом звірів

у напрямі старих Карпат

мій весь феєрій вийшов в вирій

і сфінксів – кам’яний парад

веде юрмі хтиво-юрливу

приперту до хресту надію

ген хресна жертва пішла світом

а пек ще й переймає лихо

вона своє любить від болі

мов лиха ківш що на осоні

плете по-чорному рельєф

світ за очі веде жерель

так гульма нам і чорт не брат

та й відьми вже корів не доять

лише одне яйце-райце

по всіх світах не перекотять

* * *

чорна кава з білим молоком

у каштанах у духмяності оман

як невтішний п'яний йде з обломом

примхами все манить серед ман

я і сам - поет на гільйотині

біль у звуках чую після сну

у стрибожій піні-сивині

приземляю дзиґу цісарю

та хіба що ці потворні пісні

проспіваю тишею вві сні

мармурові вірші не останні

не останні Божі білі тлі

* * *

вихоловши вітер випив ківш любові

бджоли пестять ці солодкі дні

якщо доля любить нас сьогодні

з’їм пучок квіток по-під горіхи

що сховала посіяла лиходійка з косою

* * *

струмениш хмарочос розгойданий вітром

улюбленців долі на небесах

укощілих пам’ятник-позив

з-над пірамід в позавічних очах

найщасливіший з найвищого як ти

геть у хмарах гальмуєш свій плин

гей жалюгідний янгол з балкону

ти виглядаєш мене наче дяка

а в тебе бінокль він не зурочить

мене в потвору

так само як дійсне

змалює з дамб

божої річки, яка фуркоче

заблуканим шлюбом

на чатах почаєнь

колючим лихом розбуреним пеклом

де ти купаєш духу розтин

з коралів яких гніда пожовклість

і долі спочатку з лицем святого

білим по чорному колить мні очі

а чи тобі перехоплює дух

вінницька ратуша товста старовинна

але ж тобі рукою до сонця

і на долоні весь цей нью-йорк

* * *

нарешті дзвінке суголосся під силу

мені освоїти в дар сьогодення

марно пектися у праці війтом

мінливе слави ярмо не буде

болію у думах

потріскані очі

вже бачать ілюзії

аби не читати

та ніде подіти

волю і цноту

як так то собі

заспатися ранком

і закотити вільготне хропіння

щоб світ навкруги очунявся в драмі

щоб засвербіли чортові вуха

за власні ажури в пекельному драйві

* * *

гаряче небо небаченим яблуком

висить над ним сумний Базавлук

щоб то не стало не скімли ядухо

звабся зірви закаблуки навкруг

випуклі хмари осяяні золотом

весіль божевільна а серцю хоч плач

грюкнуло в рів наймине жорно

грюкнуло добре аж спонукач

вилупив очі дико порожні

і замість слів зірвав полотно

гарячого неба суровий окіл

відбив поцілунком у віщім бистро

Закапелок душі

Було б збентежити себе.

Так, достеменно щеми тонкі...

взяла катма, несе мене

вогонь байдужої безодні.

Камінь на душу навернули.

Пардон, Джоконди, вищі понти.

Чи самотужки не відчули

В чарунку тлуми примадонни?

Змарнілий я, з віршів - медунка,

З уста в уста проник мій глум.

З нечуйним серцем геть опука,

геть безпритульність упритул.

Поводар Всесвітів

Окрутила світи переберія.

Лиш подекуди костолузи.

На окапинах музи містерія

харапудить мої анакрузи.

І по серцю плете парусину

А у вузликах - музика щастя.

Так, Бог в небі снує павутину,

В мій каптур від чар яничара.

Не я буду від світу літаючим

розбивати падучі зірки.

Перелесником стану вітаючим,

Нехай плачуть мезонні вітри.

* * *

Вас не бентежить незвичне рагу

остуджене прахом святих?

Е-е, Вас бентежить любов до м’яса.

Ні світ ні зоря, а ви на базарі

у великодній нірвані ринку,

у цьому збіговиську розбрату сварок,

немов канарейка у вічній клітці.

А що з бажань, вам пан отче, обмежує?

Хоча панотець ви персона нон-грата

у ігрищах-торгах таки матюкнули

гонор і пиху за власний шеляг.

Це нам сьогодні етапи базарів

відкрили воскреслу вітчизни оазу

розпусти, помсти, рабів, смертей,

монстрів, ще ж бо, номенклатури,

оргій попсових нестямів зівак.

А вам панотець обрезкли ці краї?

А мо’ і щось більше?

Хіба вам, панотце, цвірчать уві сні

єхидні чорти зорешні куцаки,

а чи бетонна град-домовина

перетворила вашу свідомість у зомбі.

І ви готові всю ніч леліти?

* * *

Я виявив любові злі

не бути праху моїй долі.

Але страшніше назавжди

лякати тіні у неволі.

Тебе вже геть втрачати мушу,

а по обличчі в’яжуть жили.

Не кайся, сподівайсь на душу,

добро не зрадить мої сили.

Каміння лагідне й хороше

перетворила все вода.

З одчаю сонце в тьмі голосить,

на ложі нашому роса.

Смертний життя не може взяти

від нас ні з доброго, ні з злого.

Хай відбере моє нещастя,

в якому вже нема нічого.

* * *

на повні груди дівчинка набігла

і лігма тонконіг лягла на берег

чутливий червень розгубив знічев'я

масну завію вичахлу у червень

отямся декорація кривава

запалена троянда в покрівцях

чар чіпких вій неначе сумне авве

розплющує холодних росомах

ошукує обіймами зелена

ні мертва ні жива з вогким крилом

проміж боків зі скель дурман зриває

розстроєних усмішок як ніхто

* * *

блудник чутливо проникнутий

в лугові мріючи лебеді

криком кохання окликнутий

хмелем знесилений в репеті

сентиментальний як всячина

яким все осяг упоєний

смолистий в сосновій почасти

від Роксолан екзальтованих

чудить безцеремонно

безкрилими вітрами йохами

бо душить миттєва мадонна

змита рептилієм в жорно

з вітрилом від гострого шалу

веде флотилію гонором

якого ще відшукати

нещастя собі за кордоном

на плечі безкрилі наскельні

і на атлантів груди

за що одним пілігримом

нехтують єруса-люди

на що готові нарешті

молитись стамбульські люди

* * *

від сну всеблаженного в’яне хвиля

і біль полохлива в прикметах страху

за ангелом плаче мила

тремтливим тілом п’є бездиханну

молочно-блакитну тлю неприродню

на обріях страху чекаємо сагу

СНОВИДА

а вінницька ніч дражнила собак,

найдуйжчий писк зневажав імітації,

хотів я того, а чи не хотів,

у мене самого зник навіть голос,

словами не йму, одне, це уява,

що втілена навіч з байдужих спокус,

у рисочках посміх, захоплює натяк,

в очах - підвищене тіло сновиди,

задосить темряви, без тями від неї,

застиг, як Вергілій у епосі ночі,

збудивши, набравши в груди старого,

в якому, їй-бо, - трагедія Риму

знайшла все те, що вишукають ниці,

аби це подати у сценах комедій,

прокинувся у задусі вологий,

одумався так, що кинуло в жар,

і зник у собі, пощез у темряві,

та переніс себе до Гомера,

поплутавши в гонорах всякі химери,

яких ти послала мене шукати,

тепер я незримий , мій дух неймовірний,

тепер я - наявлений,як вінницький біс,

що завжди лоскоче закохане тіло,

аби розбудити тебе серед ночі,

і знітити все, що є між нами,

чому так запраглося цьому чортяці

залоскотати тебе у серці,

він, хоче нас долучити до сказу

так, щоб лискали животами,

так , щоб пізнали самоспокусу

від дивного плоду з дивними пальцями,

а ти, і второпала намір хижацький,

та й завернула вогонь до серця,

аби долучитись мого кохання,

аби не зірвати гаряче на дотик,

з власного тіла надудлила запахів,

ще трохи піднявши буяння духів,

загарувала, заграла волоссям,

вхопивши спросоння мій поцілунок,

мов меду вустами торкнувши

і я перейшов у вільне життя, як радість бажання,

взяла мою руку, та з-під емоцій в самісіньку душу

і тричі спеклася в долонях сновиди...

17 січня 2004 року

Сергій Негода на сайті https://poezia.org/ua/personnels/11 міститься більше 500 поезій автора

Збірка бойової поезії 2016-2018 року. Просторіччя

https://ru.calameo.com/read/005031991e7a3226f4661

Збірка громадянської поезії 2019 року. Дозорче

https://ru.calameo.com/read/0050319919996061e249f

Збірка поезій групи "Лірики Т" 2010-2013 рр.

https://ru.calameo.com/read/004544877f2dc92a26710

Збірка інтим-поезій 2019 року. Флірт і флер

https://ru.calameo.com/read/00503199121aed3651541

Часописи та журнали:

«Стых», Вып. 25. Икра, 2009 (лето),

Альманах своевременной литературы.

Литгрупа «неНОВЫЙ МОСТ»

(Днепропетровск), 2009с. 103 – 110

«Арт-ШУМ» № 2, 2009, с. 86 – 88,

Литературный альманах , Днепропетровск,

2009

SITIS. Сучасні тексти про пристрасті, с. 290 –

292, Альманах, Вид. «Склянка часу*Zeitglas»,

Канів, 2010

«Харьковский мост», № 4, 2010, с. 200-202,

Литературно-художественный альманах,

Харьков, 2010

«ЛАВА», февраль 2011, с. 20-21, Журнал

поэзии, проект клуба поэзии «АВАЛ»,

Харьков

«ЛАВА», май 2011, с. 80-82, Журнал поэзии,

проект клуба поэзии «АВАЛ», Харьков

Веб-сторінки поезії Сергія Негоди:

https://sites.google.com/view/neg000001/

https://sites.google.com/site/graficnapoezia/poezia-v-grafemah

https://sites.google.com/site/vinnser/ Всього

викладених творів Сергія Негоди 136

http://www.poezia.org/ua/personnels/11

Всього викладених поезій Сергія Негоди 384,

http://vinnpoetry.blogspot.com/ Всього

викладених творів Сергія Негоди 180

http://litcentr.in.ua/publ/0-0-23-0-17 Всього

викладених творів Сергія Негоди 77