Міст - и- фі!-кації – Ма! - ячня

МІФІЧНІ птиці

Серед берез тебе несе Велес,

Серед небес мене веде Лемес.

- Егейбе, ще не це ексцес!

Вже смерть тебе й мене не перетне--еее.

Невже-е , земне, мене й тебе не збереже-еее?

- Егейбе-е, ще не це є сенс!

Кревесне сестре, в тебе легке серце.

В мене легке плече – лелеєне рече.

-Е-ей, гей, реве все з небезпек!

Перемете серед смертей пекельне.

Все ємне перейме земне.

-Е-ей, перебенде, тебе ж не вб’є!

Тебе й мене зверне в рельєф.

Тебе й мене не гне цей смерд.

-Егей, невже немежене все денне!

Тебе вже не бентеже цей фе - єр.

Мене серед печер сплете зелене.

-Єс-єсс! Несе через безмежне!

В тебе джерель, вселеєне вселенське.

В мене ще хресне серце велетенське.

-Гей, гей, веселе-е! – перевесне!

Десь вверх тебе й мене несе...

Де все це чесне й чемне стереже?

Маячня

%%%%%%%%%%%%%%

Лусь Русь! Лусь Русь!

Тлусь-дзусь! Тлусь-дзусь!

:::::::::::::::::::::::::::::::::::::

Людську душу – в кучугуру.

Юлу душу, - буду дуб.

::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::

Лусь Русь! Лусь Русь!

Тлусь-дзусь! Тлусь-дзусь!

;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;

Шушну в сурму лунку думку.

Збуду муку . Збудусь в звук.

*********************************************************************

Лусь Русь! Лусь Русь!

Тлусь-дзусь! Тлусь-дзусь!

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++///////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////

Ну, влюблюсь. Суну руку

В сумну ружу, збучу вщух.

####################################################################

Лусь Русь! Лусь Русь!

Тлусь-дзусь! Тлусь-дзусь!

!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Ну й вуйку, здуру зчуд!

Дух бунтбують в збудну душу.

============================================================

Лусь Русь! Лусь Русь!

Тлусь-дзусь! Тлусь-дзусь!

ЖИВІ ВІТРИ

живі вітри і вирій зірки

з-під крил летять вірші дзвінкі.

від мрії тільки вищі сили

під рими тільки світлі сни

розмах вітрів - це мить війни

вірші віршів - це ми і сили

скажена біль і вільні в тіні

привиди – вільні птиці ми

дивись дивись сонце в криниці

як дід і баба сиві в біль

біліє вирій тиші хвилі

крик-біль – і птиці сині ми.

Між іншим мідь дзвіниці

Скримітнив вірш Тичини.

З криниці грішник ліз

І шкірив кігті-кінці.

Від кривди вічних бід

Йшли в прийми рідні діти.

Живії вітри вили

Сірі житійні вірші.

Під зблиски цвілих крил

Хитливі діти тліли.

І квилив рідний світ

мій вічний міцний рід.

ОРТОДОКС

Соломоново слово, мов сполох!

Мов сто сонць. – Кольорово од цього.

Полотно, що з оком - прозоро.

Соломоново слово – оголос.

Сором-сон голосотонно -

Хоч сподоб особо ко-мого,

Бо свободно – чортополохно!

Що то моторош? Що то розкош?

Ой, свого всього – до Голгоф!

О, Господь, дозволь мовчок.

Щоб вогонь од кожного в лоно

Соломоновозолотослово.

СТРАШНА КАРА

Гадала в батька правда за так – так.

Так завтра – зрада. АХ! - наява гадка.

Ясна благала в ярмах, як ман’як.

Так каятьба, бач, правда батька.