ПОЕТУ
А ти іди з віршами у народ...
Іди, нечулий, без кінця і краю!
Вільний відлюдник, дармоїд, нероб!
Іди зубожений на віроломний задум.
В народі виплаче вірші твоя душа.
Духа пройме і явить правду нову.
Ти не барись, берись за лемеша,
твори безсмертне, що зціляє долю.
Ти не відходь від простоти людської.
Як звуть тебе? Тебе відрікся світ!
Твоя душа в дорозі до любові.
Твоя душа не знає саг земних.
Тобі життя не ради світла й блуда.
В тобі одному стиснуто весь світ.
Твій храм душі це гріх усього людства,
Живої пісні від тисячоліть.
Тобі не відректи себе за блага.
Ти вже невартий власності гріхів.
Якщо ти є - то є життєва снага
виспівувати віру у вірші.
Невже лікують тебе психіатри
Від творчості, від слова, від думок?
Невже ти жити мусиш ради правди?
Бути поетом так , як є сам БОГ!
Цей промінь сонця-серця твого роду
З його блаженства вічного життя
йде від землі ліричного народу,
де всім поетам Бог один суддя!