філософська поезія

ПОЕТУ

А ти іди з віршами у народ...

Іди, нечулий, без кінця і краю!

Вільний відлюдник, дармоїд, нероб!

Іди зубожений на віроломний задум.

В народі виплаче вірші твоя душа.

Духа пройме і явить правду нову.

Ти не барись, берись за лемеша,

твори безсмертне, що зціляє долю.

Ти не відходь від простоти людської.

Як звуть тебе? Тебе відрікся світ!

Твоя душа в дорозі до любові.

Твоя душа не знає саг земних.

Тобі життя не ради світла й блуда.

В тобі одному стиснуто весь світ.

Твій храм душі це гріх усього людства,

Живої пісні від тисячоліть.

Тобі не відректи себе за блага.

Ти вже невартий власності гріхів.

Якщо ти є - то є життєва снага

виспівувати віру у вірші.

Невже лікують тебе психіатри

Від творчості, від слова, від думок?

Невже ти жити мусиш ради правди?

Бути поетом так , як є сам БОГ!

Цей промінь сонця-серця твого роду

З його блаженства вічного життя

йде від землі ліричного народу,

де всім поетам Бог один суддя!