авангардна поезія

Донбаруків хіромант

А. В. С.

як сліпо вуркагани в хлоп-гоп

як обласкоруканесли вуркаїну гоп-стоп

як захваторукенистих шкуратяників шльоп

як визруканивши з дурману у розтороп

в рукаліанство гетьмаруків оп-оп

із донбаруків-шарлатанів пропадом

із-за півторукоцять мідяків уторопав

для поручительних голодраних

рукохвастань опа

і все рукодармо

вже зрукавшились вихилярусні каліки пліч-о-пліч

вже їх пасма якнайрукасмівили макітри з конопель

вже у перукошастаннях посічених горлопанів є окопець

вже від донбаруків на дону і на кальмусі ллють соплі

що занайоручаснювалися

щодень збитися від затоплень

що з великоласоруками-отаманами

і все рукодармо

бо від соціакваріумів нашаманились наопаш

бо усім у космомордниках хуліганам нашльопав

бо на зароборукодіонах нагорланив циклопа

бо в смартофорумках натабанив рукопаш

і тепер забруклили в крові мироносниці

вирукасвілямрижнились череполосниці

вздозж лугані засталетопніли терикони

і все рукодармо

як закурчалеврілись чумні дні сторчки

які дибруклоїдні в маячні корчики

як рукостоми вже страмні у дозорчих

які в забрюхнівці чадні коридорчики

захрукотіли хмурні підкорювачі

перерукочині помийниці морячи

і крахубно нетямні творячись

захрукаслились зморшки

і все рукодармо

пекло на тобі, що набаляндрукавили рейдовики

пекло на тобі, що в уйму рукільйонів для бойовиків

пекло на тобі в чорні кургани та в киргики

пекло на тобі за три терарукіловати від блудників

у круймарівські спурти борщовиків

турстріхнули рукабластих в притик

в рукастійні кронти-дранти владик

і все рукодармо

дурно попівторукацястили таксисти

дурно покурястили чатами садисти

дурно ударомелерукаськали штундистів

дурно пішли на каторги шарлатани-правдисти

наморукаскучалась мозолистими

ач підпоручний з чепуристими

підпорукасловником ощоглів

з рукачами воюється плечистими

і все рукодармо

здуру заобрієрукастилив вогнисько

здуру навітрукахвастилив чоботисько

здуру країна обрукахляснулась юрмиськом

здуру почалась війна-чортисько з чудиськом

з усіма боєприрукапасами

чуже бойовисько

і все рукодармо

тай так за-по-рук-частий підбурний костур

тай так то таке рукен-рука зосліпу із мосту

тай то так все сліпо обласкоруканеслив ослик

тай то довів захваторукенистих до осліпу

вируканившись авансом набурмосений

в рукаліанство із донбаруків

закурносенький

і все рукодармо

тепер півторукацяться з ошуканим

тепер твій рукав вміє шури-мури

тепер рукаблажно-благо-блажноруко дурні

тепер від поручительних отримали одні тортури

щодня туркіт рукошастань з викрутасмами

здирає півшкури з донбаруків

і кругом шастає

і все рукодармо

ЛЕГЕНДА ПРО ВОЛОДЬКУ

На честь 25-ліття В.В.Горшкова

І

Зі слів вінничан почув я вість:

“весну відсвяткуємо в липні.”

А хто найскромніше про це розповість,

Хіба що близькі та рідні.

У Вінниці диво. Ніч ліхтарів.

Немов дирижаблі – липи!

Глибоке гріхопадіння дів.

Хлопці брутальні, липкі.

Цитриновий липень. Етиловий смак.

Рябіє цегляний будинок.

Чотирьохповерховий палац-гамак,

в якому живе цілий ринок.

А в ньому художник, що пише тінь,

віршує під палену каву.

А в решті-решт присутні в нім

Істоти незримого мару.

І тут поринає у цілий світ

Володька, в душі – web-майстер.

Його босяки питають: Was ist

das? – Воланд – просунутий хакер.

ІІ

Холодна бритва в його руках,

він голиться кожного ранку,

а хтось сидить в цей час на бобах,

І мріє щодня про коханку.

Володька – поет, верлібр не бере,

Він перетворює метри

У панк-модернове дефіле,

І цим тримається в метрах.

Він вільний в глумах і щирий на сум,

а в цьому його, як поета,

не поважає уніку-ум,

прибічник літ-клозета.

Володька – одинчик на самому дні

Сьогодні п’є та святкує.

Сьогодні служителька муз вві сні

Оргазмом його зґвалтує.

ІІІ

Слова – засекречені задні думки.

Слова щемлять, як шляхетність.

Римуй нанівець: адзуськи-труськи!!!

Але не бреши у легенді.

Як муха в тенетах, живе наш умій

І борить гостру біль серця.

Володька-vinnvick@… – це стан над усим,

Коли всім нестерпно на герцях.

Не спекульнеш у дружбі з ним,

не перетикнеш, сахнувшись,

коли забагнулося просто втекти,

про все на світі забувши,

Малі шалапути! А хай йому грець!!

Від тріскотні повні вуха!!!

І все ж, несподівані нурти про честь,

про мрію великого Духа!!!!

ІV

До відома маніжних вінничан:

у місті завелися людоїди!!!

Поїли всіх Володькиних сусідів,

І полишили лиш кривавий чан.

А вчора вранці з’їли круту шльондру!

А позавчора з ліжечка Джульбарси

поцупили три штуки баксів,

та обміняли в Тарабарських.

Щоночі людоїди у шинквасі.

Все гулі-гулі, - справжні ловеласи.

Ну, жирні, - на них дами ласі, -

як ті во-христі волопаси.

V

Самонавіяний в дрімоті

сьорбає вінницьке пивко,

Володька пише в позолоті

Ікону в стилі рококо.

О, сатано, під ідіота!!!

Яке божественне сусло!

Рідне гніздо і вічна цнота –

Його священнеє русло.

А чи йому буденно мертва

остання мить цього життя?

А мо’ задіяна, як жертва

таки безсмертного зерна?

Де Візантія тих пророків?

Де душ ассіріянські крижі?

Безсмертні пантеони богів

минули, як орлята рижі!!!

Тоді, як знов готичні юди

учудодіяних верхів

творять чудасію! – А люди?

-Вічно живі... Вічно живі???

VІ

Запекла північ. Шурубурять бовдури.

Од, ловко! – Розтулився дух.

Отож коптять, чадять із дупел

І ловлять ротом товстих мух.

-Помалу, Воланде, мамули...

Пречорний кіт, як сажотрус.

Він м’явкотить двом кицям в мурах

І править глуздом волоцюг.

Всіх вільних понукає Гелла

із пахощів, із барів на го-гопці,

у ночвах мочить манну хмеля

і дрочить тим, хто на гальорці.

Отам вродливу Маргариту

чекаєш ти, мов панну Ганну,

а та не прагне оксамиту

твого лиця, йде на поталу.

VІІ

А ти, як франт, з оригіналом

Облюбував упроголодь

мрію завіятись з карманом

зелених баксів за кордон.

Останні тіні полишають

Тебе на кришталевій лавці.

Помалу, Воланде, цей пращур

Привласнив всі батрацькі цяцьки.

В троянді золоті пантофлі,

На шиї золотий ланцюг...

Поглянь, навколо неї дохлі, -

Вся в діамантах волоцюг...

VІІІ

-Панно, Марго, зніяковійте!

Бо ви, які були це досі?!

-А ви закрийте горді очі.

У вас агонія на тросі. –

Вапно заляканого личка.

-Поштива, панно, не сердиться!

Я сам боюся соромитись

На обопільну цвіль від ліжка.

я дуже вдячний буду вам

благонадійний у гніздечку.

Буде панам амурний срам,

встрибнувших в гречку.

Серця знеболене сумління,

Не треба більших нагород.

Втомився Воланд, змовк народ,

Він, панно, ваш, поки терпіння.

ІХ

Оце пожарище крутих!!!

Утихомир сластяться всеімущі .

В апартаментах золотих

чорти здирають з дам онучі.

Який приватний викрутас!!!

А як замацана голівка!

Ультрасучасний водопляс.

Марго і вінницька горілка!

А в неї голова – ані гу-гу.

А в тебе крила – не підкрилля!

Гей, шмаровило луджене в трубу,

Тикво-мурмило-рило-ворушило!!!

А ба! Нью-Йорк купив жмикрут!

Проникнув у диктаторські палаци.

І грабонув народний труд,

запродав іноземцям мати.

Х

Коло води двокінна турбанина.

-Марго! Ой, лишенько, які оце жінки!!!

Свят-свят, святкують, прямо буханина!

Оце подільські вільні раївки.

Вогняний місяць,ще й палаюча панівна,

запінився! Жох, панно, стремено!!!

Наперекіс в намисті чураївна

Голо-розпнута, урозгін стегно.

-Ти ще не згас? – Дзвенять її коліна.

Подвоєна кінва несе униз.

Оце гулянка! Аж страсна ширінка

поміж халявами гнітить навперекіс.

Сьогодні дихає в купаві Божа річка!

А у лісах оскубана квіча!

-Бувай, Володько, хай родить гречківка!

Яка вільха! Яка вільха! Яка вільха!