РОЗМОВА З РІЧКАМИ
Блакитний Дніпре, вертай на море!
Між пересіччя приречене горе.
Богатиро-Славуто, верни на вир!
На час любові сонцю віч мир!
Пів-світу, Буже, між круч, між порогів!
Верни по-світчане по-вітряне доле.
Гаї маячіють, шляхи за поля!
На сонці квітне розкішна земля!
Про-Світич-Дністре, лавіре сріблястий!
Твоя віща тріщино в корозіях плящих!
Передніш віку цибатий батіг!
Причали на схилах, палаци крутих.
Дух-Сіяче-Інгуле, багатий калач!
Їй-бо, чудасія, складати нам драч!
Як пити варенуху, то ти вже діяч.
Як бити попа, то ти послухач.
Чарівно Десно, блискавка серця!
Ой, мрія-за-мрія, віяльцям-герцям!
Твій подих живих джерелець на яв.
Ведеш у вільхах володаря ям.
Красо-Самаро, розвіяна Січе!
Увічнене скифіє, стихіє оприче.
Як, миєш, як, ллєш на ласку вітрам!
На споді течій життя не ховай!
Чересло-Ворскло, висмоктуй толоку!
Ого, розпитва, задала мороку.
Чоло-проводир, ярмо і ясир.
Хто при дворі, того і пожир.
Гей, Сіверце-Донець, куди ти врозбіч!
Як, жерло, не верло, поринь межиріч.
Не верниш на Київ, на Харків промір,
Їй-бо, Богородиця ходить на Львів.
Розкішна Прип’яте, ладан мя душе!
Притиш ворохобну, кобзаре-пастуше!
Пливи під Чорнобиль з Білої Русі,
Красо ти наша, як з пеклом дружиш?
Хрещатий Збруче, силоміць мучиш
повіддя спруту, і міццю задушиш.
В степах Кам’янця не журяться роги,
там криця річища розводить пороги.
Грай-Черемоше, гірське переложе!
Заводь харалужні гори на ложе.
Еж, колесо-млин смерекам деркоче,
старе жорнове життя деренькоче.
Стар-Віщо-Тисо, тобі не посохти!
Світ проклинає тебе у борохті.
Залізні осади тебе не візьмуть.
Жваві гуцули, так й тих скаламуть.
Марево-Пруте, чого ж ти в обвід?
Ой, як ся гучно вода бурчить!
Хто переплаче води на твій кіс
смереки-споруди, і верболіз?
Добринь-Горинь, прорив-боривітер!
Бадьорих бобрів повний гармидер.
Куйовдять ліси зі дні-потічки.
Коловерть міцний, запалюй свічки.
Прориви, струмки, ручаї джерел
заходьте в Дніпро, немовби орел,
заходьте у Буг крізь терен й черет,
наповнюйте море, по всіх уперед!