модерна поезія
ПОЦІЛУНОК
ТИ ОСВІЖИЛА ВУСТА ПОЦІЛУНКОМ
ОСВІТИЛА МЕНЕ СПОЛОХАМИ ОЧЕЙ
ТО Ж ЖИВА МОЯ НАДІЯ
БО ТОБІ ВДАЄТЬСЯ
ВИЯВИТИ ВСЕ В ПОЧУТТЯХ
ДО МЕНЕ
СНІЖИНКИ
а сніжинка народилась з краплинки
а в краплинці міститься пилинка
тому ловіть сніжинки
бо вони мають переполохане серце
а я буду ловити тільки ті сніжинки
які танцюють під божу шарманку
ВІРШІ - ПОСВЯТИ
* * *
Валерію Сьоміну
В єралашах іроній свідомості
Ти являєш себе пророком,
Бо і мить - твоєї скромності
Відчуває світ безоко.
У поезії стан дізнання
В силі сущого прозріння.
За гріхи на благо болящого
лиш життя благає - спасіння.
* * *
Юрію Сегеді
Що є істина чуда чудесного?
Це поезія втілення духу!
Від народу, від пісні відвертої!
Що для тебе ця мить глузду?
Та і як те слово збувається?
Як виводить лірику з блуду?
Як зникає те, що являється
І тремтить від народного духу?
Що слова для розуму світлого
При утраті земного всезнання?
Всі чуття в утопіях розуму -
А слова, це мить дізнання.?.
Та і як слів уява втрачається?
Щоб живити надра духу? -
Все зникає, все збувається.
Стає тайною від духу!
***
Володимиру Ломоносову
сонце
барвами бавить
тремтять воланами айстри
айстри в руках у майстра
тремтять у ніжній свічаді
ілліють
іжіють їх вістря
у сутінках порожнечі
айстри в руках у майстра
сьогодні виповнюють вечір
мрій яким вже зараз
самотньо від розтину сонця
айстри в руках у майстра
вінчають печаль на весь вік
* * *
Людмилі Качуровській
який рожевий фламінго
на сонці заяскрів
чомусь тремтить колінком
спурхнувся обікрил
виніс уклін і стрімко
над джерелом злетів
затіпав вогкі крила
рожеві кола снів
і нерухомо вагомо
над власною тінню повис
купава хвилює кола
і зваблює хвилю слів
рожевий ангел зримо
найсокровенно стих
живіть на легких крилах
не знаючи вірних рим
* * *
Людмилі Земелько
струнка маніж і стільки митті
рип сцени рип ледь чути щем
вистава з грецьких манускриптів
немов трагедія живцем
скупенька посмішка наруги
знайшла іронію для вас
наспіх анфас гримаса туги
окрилює легкий глядач
***
Ларисі Ємельяновій
якби було якби було
вашій душі лиш мить достатку
очам і серцю не було б
весни осіннього світанку
заколисала б осінь вишню
кохань мелодію невтішну
поклала б сном на білу пісню
і білим плачем пісня вийшла б
в тій білій пісні я заснув
і снилася мені весняна
рожева дівчинка в саду
в саду заквітчаному п"яна
і білі-білі були б хмари
на білих хмарах тих скрижалі
як синього барвінку ночі
ваші в сльозах блакитні очі
***
Леоніду Борозенцеву
твій берег як світанок
там ангели літають
і котять полем терна
ломаючи всім крила
імлить слів твій метелик
аби відчути серце
і сув"язь "заозерця"
йожевістю леліє
оперень вилиск-виблиск
в блаженстві щирих слів
як стерлядь сизопера
голосить сонцедзвін
хай плачуть тихі очі
у барвах пекторалі
як то непевні досі
твоїх болей стожари
***
Миколі Позднякову
цих білих
крил раптові крихти
вітрів попільний дим
з яких причин ніколи
птахів не явить мить
сповіщеної волі
як вразить самота
чим більше божевілля
тим вічне відчуття
предовге піаніно
вплітає поміж меж
блаженство мовби муку
кленових ритурнель
***
Андрію Стєбєльову
щира радість твоїх слів
а в очах аж зорей млінь
і слова умить дозріли
зупинивши вічний плин
мов із вітру білий виник
виник вир твоїх вітрил
світлий вільний немов грішник
виник і біленьким зник
***
Віктору Рибачуку
полотно не скроплене грунтом
скаламутило давнім брудом
білизна міниться брухтом
позолота остигла кругом -
цей ескіз навмисних марень
як молитва до волі німа
виявляє глибоку уяву
білим золотом полотна
чирк пера і виріз навкісний
роз"яснив рельєфний пунктир
з твоїх рис цей образ навмисний
чорно вразить душ ясир