універсальна поезія

ВІДЬ

Там звуть у рай?!

У нас свій рай!

У нас свій тлум!

Як жаль,

Що я не птах,

а біль, я – струм.

Чув храм той дзвін.

Як дід бив міць.

А з вуст,

а з вух

грав звук.

А з мук йшов

струм в той світ –

У даль, де рай

для всіх.

Чи я твій “ох”?

А чи ми вдвох?

Бач, відь, ми втрьох!

Та я не птах,

бо злет – це шлях

До тих, хто жде ще нас.

Ллє дощ над край,

жде сад свій рай,

А ліс жде злив всю ніч.

Я ще не встиг.

Так, час я мав.

А хто встиг жити?

А хто міг жити? – Ні, я не міг!

Бо схим – це з мук до мук у звук.

А спів – то зваб до чар у біль.

Як жаль, що я не птах, а віль.

Хтозна, я чий?

Я – міць, я – рід.

бач, відь, все зніс, що зміг?

Але, я – птах, а ти –

мій злет у путь

Повз гір,

що на свій зріст

між глиб і меж.

А мо, я – страх,

я сам не свій!

Та все ж.

Як жаль, що я –

не птах, а віль...

СЕРЦЕ

Черне черешневе серце велетенське

Все земне й небесне – неземне вселенське

Серед меж безмежне не без мене скресне

Черне черешневе серце велетенське

СЛОВО

здорово слово слово оново

Шолом слово слово осново

Отчо слово слово покрово

Добро слово родослово

Отож Божого слово достойно

Вогонь слово вольнослово

В одноголос хор стоголос

Слово соло хором слово

Здоров слово чолом слово

ВІЙ

Повій у чорну Україну

хоробрий вітер.

Повій у білу Україну

холодний вітер,

печаль розпороши мою.

Повій та дай мені хоч світла,

спрадавна спить моя душа,

як безпросвітна.

На німоту мою повий,

скажений віє,

нехай весна моїх садів

посоловіє.

Нехай на чорних на полях

воля наївна

подивиться мені услід,

бо є невинна

свобода пісні.

Погаласуй по Україні

останній вирій,

бо ще помреш серед повій

строкатий віє.

ВІРШІ

Між рими тихії і злії

Три живі ліри прихилились

Між ними лиш хиткі містки

Мінливі білії листки

ПАРАНОЙЯ

На сором срамота така?

Отак прощавай, о, панно паранойя!

Твоя кохана досягла ковчегу Ноя.

Отак. Овва, - ця ляпота, яка толока!

О, Божа мара, чарота. Вона – багрова.

Шайтанова морока ця – твоя дорога.

Як вагота, чорна гора, яка здорова.

Шарварок ока – хай , проста бабо-потвора.

Вона горбата, вся м’яка, вона бадьора.

Вона горласта та жарка, гроза ранкова.

А стоголоса на розхват! – Бодай сорока! -

Бо подарована вовкам! – прямо на показ!

Яка хоробра, хай, оказ ! – як мальва сонця!

Довкола паранойя нас – поваба горда.

ДУША

Уморене нутро душі і тіло фальші.

Такий–сякий експрес душі

В ломбарди.

в райдузі раю

був я у раю

райським яблуком

турбував сагу

тихим райлуком

я люблю сагу

люблю сагу я

люблю я сагу

сагу люблю я

дзикучу луну

бреньком яблука

я люблю луну

луну люблю я

в затінку краю

де гілля линва

білим рай-блуком

тільки ти була

ностальгія

яблука айм’яні

біла хміль і біль

ностальгія маїнь

в маячні нічній

яблука наївки

раївоньки мрій

вигинали райду

в райдузі нічній

піною спеклася

на гіллі линва

пізно посивіли

рані яблука

ти ломала білі

кулачки міцні

і просила бігти

у поля нічні

яблука айм’яні

біла біль і хміль

ностальгія маїнь

в маячні нічній

алюзія офіціозної любові

столичний вітер почав риголетто

старий але вільний уголос вторінь

нічого відверта дражливість септо

базарокраїни увільнений спів

увіковічений так що всім чутно

бабське волання уплач впереміж

жива не жива усе одно люба

і злість і любов і біль усуміш

жінки

жінки білі тіні

білі тіні жінки

синіх ліній вії

вії синіх ліній

жінки ніжні тіні

ніжні тіні жінки

білі сиві мрії

мрії білі сиві

тиші тихі хвилі

тиші хвилі тихі

тільки прикрі вірші

істин світлі мрії

жінки живі вишні

живі вишні жінки

жінки сиві сливи

сиві сливи жінки

жінки в живім житі

в живім житі жінки

видні ріки віки

віки видні ріки

балаган

Солодово-резедовий балаган

на сваволі ураганам вторував.

Удружив за службу-дружбу, за лабуз,

брьохнув охнув океаном боягуз.

Бамбулами-мамулами пліч-о-пліч

градогрому вторував похмільну ніч.

Юрма-гурма обнімався мах на мах,

бастував і бунтував у головах.

Бобилячий-кобилячий гугенот

достолиха дриготав мов ідіот.

Бовкнув-говкнув кицю-бицю до зигзиць,

шелохвосто завовтузився беркиць.

Розгубився орчик-корчик куцехвіст,

дав барбосу дав очоса по-під ніс.

Скубнув чуба напохваті спохвату

шанолюбно кулацюгой по темку.

В галантеї-галереї лобурі

з гультяями на обнімку злидарі

лили-пили і хмеліли: ха-ха-ха! -

верещали реготали ляпота.

Дряхлі-чах-лі леї-меї нізвідкіль

закрутили в заметілі водевіль,

обік-по-бік поцілунки в лоб оба,

пирхотали їхні шлунки від лихва

Гордували пику-микут бідарі,

страмом-сміхом стидували бунтарі.

Дублювали німця крику: брек-век-мек, -

і лобами розбивали пива глек

Солодово-резедовий балаган

на сваволі ураганам вторував.