сатирична поезія

Торжество розрухи.

така розруха в душі

соромно усвідомлювати

чи я не знаю куди

оцю стежину заломлювати

як прахом летить Україна

пальця до рота не класти

щоб так любити тебе

любити треба уміти

щоб не злюбити цабе

ой як волає Вкраїна

ніщо цей світ не дивує

і тих хто сьогодні святі

і тих хто під цапа химує

перелицює кістки

і геть утече з України

ти як продатися знаєш

даєш мільйон депутатних

як слово сказати не знаєш

окрім законів розбратних

ти взяв на гачок Україну

народ не сліпий одарич

за вітром літав макарич

стерпів фіаско данилич

пошився в дурні андріїич

у наймах вся Україна

і вже не чинять опір

великі ура-патріоти

який ківш лиха до пір

народе чи ти ще гордий

як терпиш цей гріх Україна

ти маєш чотири кишені

ти маєш руки і ноги

тобі подають цілі жмені

як ти не хочеш так жити

де сила твоя Україна

Присмертний монумент

Апчхи колиби-галереї

погруддя велет-велич дійсні

оце зазнав перепад тиску

афект з халепи чей надійний

отут тихцем на цій землі

блакитний кіт з рук вислизає

когось немає коло греблі

комусь ідей не вистачає

стягнули тент з-над монументу

сила-силенна конкурентів

апчхи а ви сплатили ренту

за іманентні постаменти

преосвященство ваші дженджик

під тендер гроші оказеним

ми нагенделюєм вам аренди

щоб сплачувались дівиденди

які помпезні кацавейки

і фарисейки-корифейки

єлейно хекайте лакеїки

помпезно пхекайте плебейки

аптекар пекар картотекар

не докумекали півглека

розхристаний бібліотекар

музейних мощей зразу спекавсь

гейби дістались навперейми

у позамежні емпіреї

щоб товстелезні і кремезні

по смерті мати привілеї

Світ потопає у собі

Сергію Осоці

Світ в дії – без кордонів й меж,

Світ потопає у собі.

Мале вікно з маленьких веж.

Велика правда – у тобі.

О, невимовна музи – віра,

Добро душі весь світ сприйма.

Безсмертя - міра половинна,

якщо життя один кумар.

Хай непомітні вчинки долі!

Бо що бажання без надії?

Багатооке щастя-волі,

ти – висповідуйся у дії.

Весна лунає вільним небом,

кричить над світом школа-рай,

немає більшого натхнення

від добрих вчинків і управ.

Ой, це життя – учити чину.

І рай – як мріям! - навпростець.

Творіть відверту Україну.

Дітей не візьме Божий грець.

Пивниця

Не бувати виторгам на лихві.

Житяний диякон попихач.

Заколихані в душиці по-під ринви

витрішки вихитують в речах.

Тихо звихрений виписує свій грифель.

Цить! Не спиться, не лежиться женихам.

Басовите риторство шерифа

прихкає щомиті в ритмарах.

Олениця у блакиті павутиці.

Мов з мулиці молодиця попелиць

вицвітає з весняної плащаниці

на ослінці панича без пред’явниць.

Буйволиця з гицелем в кондиції,

бицю-кицю завели до чужаниць.

А цю кицю смоківниця транспозиції

паничу ягниться серед лиць.

Ой, бісиця у столиці ця блудниця.

По пивницях ледащиться, ой, терлич.

Ницьма мандрівниця в таємницях

виряджає лицаревих до дівиць.

Лебедиця біла робітниця.

Скарбівниця сестриться з кислиць.

Честь і гідність ось імператриця

на петлицях змогоричених жар-птиць.

Я на цвинтарі

Повиси на зірці любов тимчасова.

Вдосконалюй віру знедолений!

Якщо я загину в Україні без слова,

хай пончика з¢їсть задоволений.

Зриває сецесію мертва особа.

На марґінесах знатність облич.

Із-за бугра волає Андрухович.

Я бачу «Дванадцять обручів».

Аби моя смерть, перетворив б мерців.

Очікував би любощі й збочення.

У синяві ночей в багряну ніч,

ожив би в ложах любовчення.

Без квіт-очей - тепер могили,

де в золоті риби повинні плавати.

Могильний живіт – у повній силі.

Мені аплодує тиша левади.