пейзажна поезія

Ранковий дощ

Ранковий дощ . Ти чуєш тихий – тихий.

Зібрався мовчки і пройшов повз сад.

Пройшов відцвілу розмаїту липу.

Відчув опалий цвіт яскравих барв.

Десята одіссея хвалить настрій.

Летючий жар – і вже гальмам неcтерп.

Вагаюсь, та вихоплюється радість

Із повсякденних мандрів та халеп.

Але звичайна , божевіль натхнена

Стоїть закохана посеред білих чар.

Якому серцю треба стільки нервів,

Аби не рвати з радості інфаркт?

А у дворі розквітли гладіолуси,

Живі пісні застигли в її голосі.

Весна

Мені вдались весни палкі обійми,

мені вдалось розбурхати струмок,

я у саду почистив всі шпаківні,

сад посинів від перших пролісок.

Циганські очі в оксамиті глянцю

зчинили веремію намагань,

і горобці гуртом взялись до танцю,

та все біжить, біжить моя печаль.

І все горлає півень на паркані,

до нових віників заморить черв’яка.

Все навкруги біжить кудись струмками,

та всі струмки закінчує ріка.

ДИВО

звідки звідки звідки

нині білі вишні

крихітні привиди

ідилічні й пишні

хвилі хвиль ізвиті

в білі-білі блиски

тіні вій відтінки

злиті-злиті в риски

гілки вій під зірки

вітри ліри втіхи

витріщили віки

білих вишень квіти

дівчини інстинкти

вишиті іскринки

цілі скриньки квіти

вічних вишень міти

ПОСЕРЕД МІСТА МАЙДАН

посеред міста майдан

а на майдані закопчені ялини

вони не звертають уваги на сонце

на вітер на дощ на морози

на них не сідають голуби

їх минають і горобці

тільки іноді зачіпають вершки ялин

несусвітні ворони

бо у них є фібри

блакитної душі

котра лякає лихом на весь майдан

де ростуть закопчені ялини

ВЕСНА У ВІННИЦІ

Вже торкнули дзвони тишу по весні,

навкруги, навколо тихі моногами.

Стулив морок очі, сонце уві сні,

пересилить все це вже немає тями.

Невгамоний жайвір сів собі на дзвін

і пустив блакиттям затінок рай-долі.

– Гей, циганський хунхуз!– заволав упир, –

– Геть з моєї церкви! Ху, тобі сваволі!

Тихо дзвін здригнувся у самотній грі,

мимоволі вийшло вулицями дзвіння.

Мовчазні химери у жовтавій тьмі

залюднили шумом весняне гудіння.

Мов вовнявий пуфик листячко верби

пряже туманами по вісмах на чосу,

швидкоручно черка полотно весни

павукова сутінь під найліпшу осу.

На півтактах кантрі грають голуби,

у тіні каштанів горобці брунатні,

ледь журлить бурлеском струм жавелевий,

а над струмом стогнуть янголи та анти.

На півнеба мури покалічені,

у склепіннях корчми пухокрилять фрески.

Рекламують шибки усесвіт весни,

і кутками обрій вирізняє рештки.

Голі і безликі стовбури алей

сповнили шаленством олив'яні мури.

В клекіт круговерті шинків та очей

обернувся простір весняної фуги.

Зворушивши крила надкрилом душі,

я сьогодні збудусь вирієм весняним

у просторі світла, де і мій порив

стане тихим вітром дикої поляни.

ВЕСНА У ПИРОГОВСЬКОМУ САДУ

пелюстки весняного гілля

дзеркал ять поруб облич

краплі з блакитного гілля

з гірчать посеред чорниць

сонячний пізньоцвіту

твоя півтінь життя

навмисно нуртує півсвіту

в манір шкурного щеня

у сні болить твій голос

жива дивовиж квіток

серпанків сонячне гроно

стигне в проріз вікон

яка заметіль пелюсток

серпанок самотнього сонця

від дотиків перших молюсків

грівся равлик на сонці

стиглих вуст бентега

стріпнула трунок нектару

на білі ніжні стегна

зіграв і я свою сагу

чути щебет пташати

і спрут шпаків на черешні

срібних метеликів ладан

літає навколо шершнів

купаються лебедята

у цнотливому морсі

в сорочках блакитні дівчата

на веснянім морозі

* * *

у краєвиди вклалось небо,

торкає мальви сонце пледом,

в принадах білим садом крутить

троянд пекучий кущик себто

цілющі сльози нуртували

і голос трунком напували

музика тужить і луна

мов алілуя вирина

* * *

весна в божевільні тутешній

розтерзане тіло у неї

вітер гаєм легуючий

страшніше не бачив cеї

стала собі навколішки

косиці падають долішки

яка тільки є – у глоді

гожа лазур на сході

* * *

Тут місто на дні старого озера.

Тут чорні голуби лякають шавок.

Тут ріжся у траві, і марнославний равлик

Проповз віки і вповз у дупло жаби.

Скрекочуть пацюки тут задля знадних,

І жахи − тут гниють іржаві тварі.

Антикваріат весни

Присвята на честь 25-ліття вінницького

антикварщика Ярослава Ганчевського

Свіжою весною блукають

божевільні пахощі,

вони виринають біля люстр

бульварних каштанів.

особливо приємний трунок

йде від намоклих долоней

перших листочків,

які плескають собі від радості.

Золоті сльози весни –

це перший плач

фіолетової грози.

Повна фармакопея

квіткових чарів

нависла над містом.

Духмяні пахощі чутливо

лоскочать носи міщан,

це допомагає міщанам

згадувати про антикварні речі,

споминати тайні речі,

від яких вже

ні слуху ні духу.

А ти не бійся, я не сховаю

в сейфі заповіт весни.

Я, старий антиквар,

в тюрмі відсидів

за флер з веснянками,

Ну, що тобі, перелеснику?

Тремтить світлий дух

білих свічок

вінницьких каштанів.

Хай твої душі

з важким тягарем

невловимих речей

перенапружують

перегук сойок, дятлів, шпаків,

горобців та синиць...

Якби-то без вигадки,

то навколо ярмарку

почесав собі язика

напівроздягнений травень,

бо за його дверима почнеться

літня плавильня у місті.

Обернувся до вітрини,

і бачу чорний і білий коти

перебігають повз іномарки,

а щоб їх благородіє

проїжджали крізь першу веселку

не вдивляючись в очі котів.

Це так нетерпляче

і від того помічаєш,

як корчиться з тебе дурень,

дивний сміх йде по його зморшках.

На мою голову війнуло

ярмо незвичних

пахощів кулінарії.

Світ літає так, як хутка,

Котру на біду не огорнеш

за першим голосом,

а в його гомоні можна

почути легіт журавлів

після останнього виклику

на Поділля кам’яної баби.

А та стара баба була

ще в шкірянці і в штанах,–

проте я був в рудому пальті

з доброго сукна,

стара прошивала

бульвари та тротуари,

вона піднімала небо

до плечей і все це без крил.

Бабера білими нитками

розшивала капелюхи каштанів,

вона милила білі шиї

припертим до бруківки липам, -

а це її вишита сорочка

та прозора кофточка

на плечах жасмину.

А це все її погляди

з-під сизих хмар,

сонячні усмішки,

незаймані химери

з інтересом до всього.

І там і тут мліє перлюстрація

всіх снів, бо ти заздростиш їй,

аж до неприборканих

триголосим перегуком sms-ok

а ще стара пропонує

мені перепродати перламутри

рекламних щитів,

кривих вітрин,

що в півовала

віддзеркалюють

порожнечу епохальних світобудов.

А за цим весна –

задарма мандрує

садками оркестр птахів,

і перегоріле намистом

розквітлих черешень.

То ти глянь, леґінь сердешний,

як пізні тюльпани перейняли

епопею нарцисів,

а після них плететься

жовта туга.

Гарячими фарбами квітів

наводнились оранжереї базарів.

Живий блиск весни, –

алеї вихрещують

антикварні хребти,

а під мурами вишуканий

танок тіней з левиним тулубом.

Під собором включили

преціозну суперечку горобці.

Так ще завзяті жінки

за кривобокими тінями

безперестанку клопучуть

над урочистими квітами.

Приємно блищать

білі свічі каштанів,

а над білим вогнем

літають голуби між юрмиськ.

Хмарочосні урвища

дихають свіжими

підземеллями весни.

А за театрами жителі

Як підкорені вагітні вакханки,

просять стару бабу взяти

на продаж ще цього ягня з інтернату,

аби найдешевше розбагатіти

і не померти від сорому та

від альтруїзму посеред

бруду весни 2009 року.

* * *

Над золотом бань

над блиском хрестів

між небом й землею

співає дитина

моя Україна

під сонцем

над сонцем

блакитне

багаття

розносить яскраві

веселки очей

* * *

Мені вдались весни палкі обійми,

мені вдалось розбурхати струмок,

я у саду почистив всі шпаківні,

сад посинів від перших пролісок.

Циганські очі в оксамиті глянцю

зчинили веремію намагань,

і горобці гуртом взялись до танцю,

та все біжить, біжить моя печаль.

І все горлає півень на паркані,

до нових віників заморить черв’яка.

Все навкруги біжить кудись струмками,

та всі струмки закінчує ріка.