МІФІЧНІ птиці
Серед берез тебе несе Велес,
Серед небес мене веде Лемес.
- Егейбе, ще не це ексцес!
Вже смерть тебе й мене не перетне--еее.
Невже-е , земне, мене й тебе не збереже-еее?
- Егейбе-е, ще не це є сенс!
Кревесне сестре, в тебе легке серце.
В мене легке плече – лелеєне рече.
-Е-ей, гей, реве все з небезпек!
Перемете серед смертей пекельне.
Все ємне перейме земне.
-Е-ей, перебенде, тебе ж не вб’є!
Тебе й мене зверне в рельєф.
Тебе й мене не гне цей смерд.
-Егей, невже немежене все денне!
Тебе вже не бентеже цей фе - єр.
Мене серед печер сплете зелене.
-Єс-єсс! Несе через безмежне!
В тебе джерель, вселеєне вселенське.
В мене ще хресне серце велетенське.
-Гей, гей, веселе-е! – перевесне!
Десь вверх тебе й мене несе...
Де все це чесне й чемне стереже?
%%%%%%%%%%%%%%
Лусь Русь! Лусь Русь!
Тлусь-дзусь! Тлусь-дзусь!
:::::::::::::::::::::::::::::::::::::
Людську душу – в кучугуру.
Юлу душу, - буду дуб.
::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::::
Лусь Русь! Лусь Русь!
Тлусь-дзусь! Тлусь-дзусь!
;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;;
Шушну в сурму лунку думку.
Збуду муку . Збудусь в звук.
*********************************************************************
Лусь Русь! Лусь Русь!
Тлусь-дзусь! Тлусь-дзусь!
++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++///////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////
Ну, влюблюсь. Суну руку
В сумну ружу, збучу вщух.
####################################################################
Лусь Русь! Лусь Русь!
Тлусь-дзусь! Тлусь-дзусь!
!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Ну й вуйку, здуру зчуд!
Дух бунтбують в збудну душу.
============================================================
Лусь Русь! Лусь Русь!
Тлусь-дзусь! Тлусь-дзусь!
живі вітри і вирій зірки
з-під крил летять вірші дзвінкі.
від мрії тільки вищі сили
під рими тільки світлі сни
розмах вітрів - це мить війни
вірші віршів - це ми і сили
скажена біль і вільні в тіні
привиди – вільні птиці ми
дивись дивись сонце в криниці
як дід і баба сиві в біль
біліє вирій тиші хвилі
крик-біль – і птиці сині ми.
Між іншим мідь дзвіниці
Скримітнив вірш Тичини.
З криниці грішник ліз
І шкірив кігті-кінці.
Від кривди вічних бід
Йшли в прийми рідні діти.
Живії вітри вили
Сірі житійні вірші.
Під зблиски цвілих крил
Хитливі діти тліли.
І квилив рідний світ
мій вічний міцний рід.
ОРТОДОКС
Соломоново слово, мов сполох!
Мов сто сонць. – Кольорово од цього.
Полотно, що з оком - прозоро.
Соломоново слово – оголос.
Сором-сон голосотонно -
Хоч сподоб особо ко-мого,
Бо свободно – чортополохно!
Що то моторош? Що то розкош?
Ой, свого всього – до Голгоф!
О, Господь, дозволь мовчок.
Щоб вогонь од кожного в лоно
Соломоновозолотослово.
СТРАШНА КАРА
Гадала в батька правда за так – так.
Так завтра – зрада. АХ! - наява гадка.
Ясна благала в ярмах, як ман’як.
Так каятьба, бач, правда батька.