Сергій Негода
Хто цим мозком керує?
Сергій Вінницький
Перевішайте моє опудало на канатах
туди, де дверцята виходять на барикади,
де життєлюби чорти рубають дровенята.
Занурюйте охляле чуперадло ликати дим.
Збуджуйте отеє, добре стерво, на наші щастя.
хай всюди стріляють, сміються, палають,
хай сувоями з мотузками оце чепурадло мастять.
Затюкайте це хиже зав’язане падло брудом і лайкою.
Розвійте звалену долю над згарищами Чорнобиля.
Там якраз хижий ненажера отримав мій пакуш,
Там вчора причетники витягнули з мене опудало.
Перегукайте за буграми мою невтомну маруш.
Перехопіть шпараги та переверніть мого химерника,
котрий перекупав, спотворював, перекручував мене.
Перекотіть моє опудало бабці-шептухі до Хмельника.
Переселіть чисту правду до авторитетів в Звеличеве.
Переключіть опудала до звабленних роботів страху.
Перелиньте в перемовчане тривожне кохання,
Де тріумф мурований переплутає гардероби лахів,
Де портативні роботи поширюють аврал незнання.
Переперезайте мого красунчика на ярмарку,
де все пропаде у народі і все буде скуплене.
Перемаскуйте чуперадла у чорні вишиванки.
Переплетіть на майдані хитросплетений тренд.
Перепрошийте моє опудало в сервісних роботів.
Перетравіть мої втоми у натхнення айтішників.
Усякий поживок переварить зліт війчастих ботів,
та енергії мого серця на все це не вистачить їм.
Пережите
Ліні Костенко
Перевіщусь, і я перероджусь,
І знов перекреслюсь тобою, і здійснюсь,
Ще пророчі слова заподіяться притчею в сміх,
розхоробіщають, ожививши мій вічний гріх.
Сотворю я молитву за зловтішних суперників
у твоєму озіїщі, у чужих пересмішників,
перечитаюсь-перемолюсь лише за, – я не проти – прошусь.
Я усім присягнусь, що невіщий поет, і – не міф.
Пробігай накрізь в мені, проникай крізь мою землю,
крізь глибину галактики лети моя, утішнице духу.
Проживаю твої випробування усіма найтоншими чарами,
Я нейтрином вирую в пульсарах перекидом,
Я прашумлюсь у мить благовіщень в уявах усіх.
Усім тим, як присудженим, перевтілююсь в морок,
Я із тих, хто пізнав, що не мислиться мозком,
Тож і хай перетвориться це зрушення війн до мирних утіх.
Як свідомить мене оце твоє решето із правічних світів,
це не виразиш віршем, не озвучиш нічим у речах.
Я вже був проворним розстріляним снайпером на фронті,
але кулю щасливу зберіг, як доказ усього себе.
Перестрінусь, і я у тобі пересягнусь, у віщому вирії.
І мені розвіднішає трішечки і буде натхнення до слів
ще справніше махатиму крилами через різні світи,
через царства людські перехоплюватиму думи твої,
і пускатимусь за вітром в тенета, в яких не відчуєш
зірваних мною свіжих квітів для тебе в моєму саду.
Перевіщусь, і я перероджусь,
І знов перекреслюсь тобою, і здійснюсь...
Втішений
Полагіднішай, світе, мій.
Навіщось ти так просто зупинилась
переді мною і заясніли твої очі.
Ти гаряча вся, одразу подобрішала.
Я кохаю тебе, світла моя, нам пора.
Ти жива і гарна, моя перша весна.
Поласкавішало золоте сонце,
простішає чимскоріше життя,
хоробріше б’ється моє серце,
справніше все навколо, світ змінюється.
А мені нема чим крити,
я вже грішний і невільний,
каламутні мої очі
в цьому вільному ловищі.
Я кохаю тебе, я щасливий,
що ти трішки зі мною усміхнена.
Та нема мені де правди діти,
приємно, навкруги тебе
все пожвавішало.
Я кохаю тебе, я щасливий,
що бачу тебе
на Благовіщення.
Верзіння зомбі
Анатолію Гарматюку
***1***
Я експромтом вдихував мелізми дощів біля будівлі грішників.
Споживок, шелест золотої грошви, меломану, що благостиня.
Гуркотнеча вітрів в ігрищах з інсинуйованими мелосами горбів,
моя гординя грає в триньку
примарою стає, роз’ятреною каверзою,
грязюко-чортяко-фатум-фобіяною.
Це місто в кепі, без галасів-крахів інтриганів, з ярмарком карнавалів,
У стратегічному партнеріону – його ґешефти, мої спекуляції, гріхопадіння.
На легальновіннеюмівську убиральню інспіраторів-шукачів
з преамбул гогочать салюти зомбі.
Що там так орудує, – усіх шокують реалії,
Поет, ввергнутий в каламбур життя.
Вереск рохлі-мерса, геркотня спасенників, розголос-спалахи честі
у зваблемугрових розмахах реготить траса, неначе громило-гроза.
Волає розгулівська веремія на гугнявих транс-шрамах манекенів.
Що там говорити, воркотить
гордість на підвіконнях.
Блаженство спасення моє.
Відун знає про розгром тюрми –
це одна глобальтемурівильня
в гіпнозо-інтерпретаціях,
ось і сваволя роз’їдених ротяк у відчайдух.
***2***
Верещать одкоровеннями на зумовиленських шарах жонглери,
шаленіє постамент, який проінтерпретує тебе в зомбі і здасть мене
на розхід. Тікання секунд сигналізує розтин вахлаками нових предтеч,
які ще розп’яття для наших відлюдників,
зараненько смерч зомбі, сміється унікум.
Будеш благоденствувати в мирі!
Бувай, угарна ритуальня казенщини, тихий трепет самогубців.
Шелеп, хвиснула органом ринку ранкова капела життєпис поетів,
Яка халепа! Дурепа хникає свій хорал рекрутів з презирством.
У розграбованій Громаденусівці
трубадури в убиральнях летінь.
Маєш блаженствувати в мирі!
Я всокелигаюзвівся, живенько, з транс-суб’єкт-інтуїції до занепаду душі.
Ризикнув, перекашлянув, та минув новобуйну Шматтєвелисонівку,
Я став зомбі, дістався кавалькад, ветелень заревів на хмару каламбурів-стресів.
По-простому я настерлядорікозлився,
порожнем, пульсую шепіт химерних слів.
Я геть розтелепаний, дренькаюсь в атмосфері.
У решітках склепи з кричущими долями.
Живу очамрілим зомбі-казкарем,
А там шелембають в острахах,
вертять війною і мій скрепер на фронті.
***3***
Зречений панікер вгомінемасоціюлився і вителенькався пульсаром.
Гуде у вухах калатуючим вітряком у скромненького кайф-поета.
Умгу, на Космічаниревській полаялись баба з онучкою без камер,
був це путч, за прояв опівнічного
чавкання під час голодомору.
Нічогенький в зачепах шелепнувся.
Вертун харамаркав еру-вандею і стукали каблуки на каліцькій
іудавій-алеї, скоренька закаялась серед потурачів, шахраїв.
Улюлюкали лише орії, хльоско виляскували перепадами щелеп.
Бевкали з криниці голоштанько-донкіхот
в черзі за живицею джентльмени
на мартопляс світленьких просили
Вйокали, ляскали язиками, хитренькі воскресили фаустів для голоти.
Ешелон вояжів та донжуанів витребенькував умертвлених дітей.
Вертко воркоче з волоцюгою-джином безсмертка душі, дзеньк.
Морожений підленький ляпає Волопасом.
Цокають зіроньки гужем в кишеньки.
Дурепа зацвенькався і гепнувся уві сні.
Скляр задзвонив шибками,
собаки гавкають, рявкають двері.
М’явкають коти. Старими баянами
чуйненько теленькають зомбі.
***4***
Молоді мародери, як домові, під повний місяць кишки рвали зі сміху.
А в каміні – прем’єра, бамкають дзвоном людожери, а в шифоньєрі.
Білі котики плакали безперервно. Живодер з цепу зірвався на химер.
Прожери потрощили ефір громами.
Мародери розмітали забовкані калюжі.
В клепкозагубівський ярузі вчинили бучу.
Утямки, мара крекче калаталку, їдка умора хлебче кислу юшку.
Ємельявійявська кабала, як стерва, усюди чадіє в притулах смерті.
Мутували візитери, фобії з щиросердних митрополій маять тортури.
Забовкані адепти духу планують аферу.
Чекають на візит примітивних тролей,
Тьпрускають флюїдами зваблемугові йоги.
З причіпними каюками та примус-тонусами пхицьнув квит шабашу шкетів,
дзенькнув у трубу офірам, заклепали невідчепні реальну вій.
Надтворив вкрай жертвами нове кіно.
Кличе зомбі на басту, пікетує покої печерних.
Забренькав капець кіоскам на бульварах.
Холери дренькали в бубни,
а меткі клапотники хабанер
шепталися про махінації,
дзеленчав маховик бубном дещиць.
***5***
Лепсько хурчав у жару шалапут війни, крутив веселу вербу.
Жбурнула кокотка хтивість в жагу. Зашумів бомбами,
задзвякати вольєр задухів. Склеп зафурчав, застогонів, продзижчав відьмою.
Пчихнув вередун на охочих до жахів,
залаяв віртуоз на нічних баберниць,
перекляцнув клоун любонькам площу в калюжах.
Влихонув мегера відьмі у серденько слабонервний розчин.
А шахрай молив вічну Богородицю, неначе вакханку-баядеру.
Нагуглив мачуло болванчиків, наклянчив у махляр дрібниці
для сайту нікчем, вивчив гримаси фантомів,
Загудів викрутасами химер до Ївги.
Заревів ажурний маклер вертушкою.
Чмихнув паяц в реверансі до пасії, дотепно оголосився освідом.
Закопошився в клопоті горобець, нашукав везіння та шубовснув
поміж міраж-патороч в річку і зкужелився. Переполошилися поети.
Задзвонили мобільники, бебехнули світ.
Отак легко шваркнули і зависькали клави.
Висікались літери, тарабанили, скрекотали.
Бахнули ще раз, бабахкали химери.
Зомбі торохкали торохкотали торохтіли.
Висвистував вулик, шелевіла скаженість в саду.
Забринькали павутинки, зацоркотали мухи.
***6***
Скреготали зуби з переляку у ляльководів, а згодом залящав
у коморі дворецький найзаможного мага. Цей маг в чаклунстві
три закутки тримав. Нацокотів щасливий гомін істотам і потворам.
Зарипіли дверима душі на качалках в маєтках,
наклянчили, напросили, накликати концерти зомбі.
А їх душі бринькали, цоркотали, бовкотали в любові.
Серцестрес на Віннеюнале
Сергію Татчину
Я вільно начерпав щасливчиків
по дорозі до безсоромного «Віннецюонале»,
а що, веселе втомо, - в мене немає сумніву,
тут добре читати жулюруючу рекламу
комерсантівського партнеріону
на бордах, на стовподеревах.
Ти, кришталева Вінниця, схожа
на дівчинку, що сонячними зайчиками
утихомирює змобілиномаріївську війну
зататарагкайних трамваїв та тролейбусів,
утім тебе загомілетугали віннеї з мобільників.
О, броджаво-чортове сайтинисько з фонтанами,
яке тут гаряче і гарцююче Віннеюнале.
Я навколо і повсюди мобільно смакую місто,
воджу перехожими подорожне стовпотворіння,
перепроходжу через солоно-солодкий содом,
ото, вінницярський солярій в сорокоградусну жару,
чую усі сорок стогонів сомнабул з сопло-горлом,
звільни нас на милість слідчим для їхніх цінних світів.
Виходжу осторонь соломонівського прогону,
од вам ще моїх сорок ново-кроків і поворот в острог,
де стійкий схил хитрує для плодоносних сфінксів.
Отямся, брате, я втухав в одну мутну, пухку,
пурпурну муху мільйон вражень, як в плюсклу музу,
щоб на цьому мосту зататарагкав барабань трамвай.
На гранд-споруді «Віннецюонале» побачив
нататуювану п’явками затяту клятву-раж
від спухнувшої в спурт спрута серцеструсної
Жанни, затаврованої на пляжновдатну д’Арк.
Смакуйте її скучнубну утруску глузду від
втраченого друга на Віннеюнале.
Ранковий дует сопілки
з саксофоном у Вінниці
Юрію Сегеді
***1***
Сніжна падуга. Біла райдуга помаранцевої зими.
Чорна муравка-лукавка намацує гальма тойоти,
повільно вдавлюючи тонким каблучком педаль.
Лускунчик-фауст прошмигнув ватагу навіч.
Його срібляста сопілка мерса жваво поєдналась
тужавими звуками з свистами літаючих гантанів
та летальними томагавками. Перед живим
перехрестям з вертепним церемоніалом трумбашів
загаркавив саксофон. За мовчазною згодою ансамбля
тойот, аудіо, шевроле при потуранні вимкненого
світлофора усі вривають гучний тонус у Вінниці.
Білий солярій різдвяного снігу у затишній Вінниці.
Золотий кучерявчик-сомнамбул пожвавлює втечу
за казкове місто. Він за кермом викривляє себе за вітром,
***2***
Співає перекручену куплетами пісню, в якій є слова:
навіть якщо загине світ поети матимуть право
на досвід вижити. По-мара!-нчевий ранок січневого
сонце скучерявів спорохнявілих вампірів з пурпуровими серцями.
Тирло томагавків та зомбі яскравів з померлих гирл.
Гаврикове фантомне безбережжя бірюзової лірики
в нахабному бархані рявкає загрузлими авто.
Золотий листок майдану занурюється в аврал.
Трухлявіє звук чудо-трамвая з чадами, що йде луною
по сніжним валунам, навстріч чути голос вертлявого
тролейбусу, за ним маршрутка проходить чорну діру
ельдорадо студентів Олі, Артеми, Віки, які долають зебру.
Дощить зі снігом. Різдвяна планида умогляднить все місто.
Іржавий рашпіль трамваю раптом блискавку як мигне.
***3***
Жало увіткне углибину ложа небесного Бугу.
Поете, твоя вдача, кораловим доларом край облягає.
Під мостом коричневий шуй-вир тричі хурделить вій.
Чути махагоновий виклик вельмож до убитого вернигори.
Сніжна кошара Вінниці з велетенського бачажка благає
Різдва з малого з’явища. А майдан в персиковій оманні.
У шикарному лімузині з цинобровими варіаціями очей
ліричних забавниць є рай. Який шафрановий колір тугих щічок.
Блакитний мислитель-мороз пішов з шоломом по миру.
Бірюзовий дім піднесений міфами атлантів.
Непідкорений нерв міської хвилі і митець підкорює чари.
Персонажний ряд театрів у місті уморений тренажерами.
Коричневий курай засніжених троянд. Рожеві долоні.
Малинові вуста. Пурпурові. Бордові. Вишневі. Шоколадні.
Здичавілий Бекеш
Василю Симоненко
Моя сестра зникла без сліду.
Без пуття невгамовний армагедон
магнетизував країну та анцихриста,
наелектризував підвали майданів
в люмінісцентні і вичепурені магістрати.
Невгаваючий апокаліпсис вищерблював
улюблені душі та тіла в негліже.
Він міксерив міражі і вішав душі на стовпах.
Нахімічив мільйонерів з мільярдерами.
Одурілий дихав, як диявол, в колі кощунів,
надав таємний наказ про косоприцільний вогонь
по головам божевільних патріотів.
Безтілесний ґанджував у відбивальниках для стовпотворінь.
Він відпускав на волю бешкетників,
насильників, розбійників.
Нестихаючий вихор у нашому пеклі, щоб посварити
шалених галабурдів, запропонував їм владу над грошима.
Навіжені зневажили усю громаду і творили безчинство.
Невмовкаючий шибенник беркицнув лігва з банкірами.
Підняв на диби всю країну і витряс з неї останню копійку.
Утік, полишивши усю сволоту з номенклатурними гаспидами,
з департаментними вампірами і контролерами-упирями.
А за ним герць вилетів геть,
десь шубовснувся у кислотну Бенеру.
Від нього збереглися фантоми
в поліполярній азотній капсулі:
Жежеря, Вахлака та Марука.
— Бельбасе, апокаліпсе, дайте подивитись телескоп.-
— А ти, макуха, армагедоне, продай мені безсмертя та біржу.
— Звалюй з країни мугир, а то знову буде буря у нас.
— Гергепо, ти що з Чумацького Шляху?
— Безпам’ятний, облиш мені сонце та Батьківщину.
— Я віддам тобі оцю вакханалію в раю,
і видам тобі новий паспорт вандала з посвідкою варвара.
2019
© Сергій Негода
АНТИ-VISUS
Катерині БОРИСЕНКО
***1***
Нашумів нам кінець світу у цей серпантиновий вечір. Я веселий.
Ви з пророчими вежами та апокаліптичними потрясіннями ще віщі.
За вами в галасі згадав, як дививсь туди, де сховався Бог з чварами.
Він, патлатий і галасливий, – сів за брамою з молотом у молох-саду.
Я у Вінниці шукаю його журбу та заблукалі трамваї, як мене ознобить,
утім їх проковтне безвість з прокляттями і буде курява над столицею.
Один труп вже виплив у многоголосій добі-вбивці на трьох дорогах.
А ви подивилися би до каламутного обрію, як там пахне полиновим небом.
А у моїх снах віддзеркалюють виведені колії від підошов покаяння.
А у ваших відгуках зализані соромом боягузтва лишаються ще докорами.
Невже вам будуть огидні тільки суворі прокльони на війну до 2025.
Із варварськими очицями кривиться золота інформаційна осінь.
Завжди я готовий зчитати вашої мудрості труд про нашу чорну руїну.
Мені вже ніщо не лишається, окрім, як зануритись у безодню України.
***2***
Ваші ненажерливі безсмертники спливають сузір’ями в озоні.
І усім зниклим і ненародженим знову піде поперек весь світ.
З дощем, що змиває виродків та стирає блакитні грані застуд.
З вітром, що роздуває мене холодними і колючими краплинами.
Завтра буде новий відлік часу, інші хвилини зрушити ніяк.
Я у напрузі шукаю краю веселки і смикаю її з чуттям любові.
А ви порізали пальці скалками, щоб просто впізнати Всесвіт.
Підкажете мені, де за таємничими знаками сонячний зайчик?
Маленький сонячний титан сховався у муках цього розуму.
Він вам, можливо ще насниться, або може намариться.
Я чую шепіт дощу з вашою жагою усміхатися верлібрами.
Цими сумовитими ранами я збіднілий напишу вам журбу.
Про ваш сум листопадових вулиць. Не шкодуйте землю мою,
Її огорне грізна тиша, бо жити спішити ще треба не лише в столиці.
***3***
Так мені щоб покохати, ще треба поквапитися, утім охоплює жах.
Орбіти, мої неможливі очі, мої недоречні слова, мої приречені муки.
Не вертайтеся в цю епоху, завертайте усі тривоги поза страх.
Виростають клоновані напівлюди-напівбоги і рушають у мандри.
Гранітні межі дворів, переливи в колонах кав’ярень. Оксамит.
Моя оборона життя немов великий гогот Еллади з відчаєм
Ритм і я одноденні. Мій потік умов та норм, Улісе-Одіссей, в дітях.
Годі сипати свідомість на смиренну маску, тре спинитися і відійти.
Є мармур-тиша, де злякані ще вкрадаються в потік води, в роки ріки.
В моїх в руках весла вічного життя, а чи варто пливти з велетнями?
Відчинив міський суд, щоб долюбити волю, щоб досіяти мудре.
Берег вічності відійшов у потойбіч, у світ дарувати радість малечі.
Так ви впізнали… це зойки з відчуттями спустошення, краху ідеалів,
втрати стабільності, звичних орієнтирів вічного, надійного, святого.
2019
© Сергій Негода
на сайті https://poezia.org/ua/personnels/11 міститься більше 500 поезій автора
Аудіо творів у виконанні автора
https://www.youtube.com/watch?v=nPcxKFvKPZM
Збірка поезій С. Негоди .Опудало.
https://ru.calameo.com/read/005031991fc3e085c2a1c
Збірка бойової поезії 2016-2018 року. Просторіччя
https://ru.calameo.com/read/005031991e7a3226f4661
Збірка громадянської поезії 2019 року. Дозорче
https://ru.calameo.com/read/0050319919996061e249f
Збірка поезій групи "Лірики Т" 2010-2013 рр.
https://ru.calameo.com/read/004544877f2dc92a26710
Збірка інтим-поезій 2019 року. Флірт і флер
https://ru.calameo.com/read/00503199121aed3651541
Збірка медитативної лірики 2016-2019 року. Жертвенне.
https://ru.calameo.com/read/0050319915890a4ae46b7
Збірка сонетів. 2019 рік
https://ru.calameo.com/read/0050319915231ec15ae40
Часописи та журнали:
«Стых», Вып. 25. Икра, 2009 (лето),
Альманах своевременной литературы.
Литгрупа «неНОВЫЙ МОСТ»
(Днепропетровск), 2009с. 103 – 110
«Арт-ШУМ» № 2, 2009, с. 86 – 88,
Литературный альманах , Днепропетровск,
2009
SITIS. Сучасні тексти про пристрасті, с. 290 –
292, Альманах, Вид. «Склянка часу*Zeitglas»,
Канів, 2010
«Харьковский мост», № 4, 2010, с. 200-202,
Литературно-художественный альманах,
Харьков, 2010
«ЛАВА», февраль 2011, с. 20-21, Журнал
поэзии, проект клуба поэзии «АВАЛ»,
Харьков
«ЛАВА», май 2011, с. 80-82, Журнал поэзии,
проект клуба поэзии «АВАЛ», Харьков
Веб-сторінки поезії Сергія Негоди:
https://sites.google.com/view/neg000001/
https://sites.google.com/site/graficnapoezia/poezia-v-grafemah
https://sites.google.com/site/vinnser/ Всього
викладених творів Сергія Негоди 136
http://www.poezia.org/ua/personnels/11
Всього викладених поезій Сергія Негоди 384,
http://vinnpoetry.blogspot.com/ Всього
викладених творів Сергія Негоди 180
http://litcentr.in.ua/publ/0-0-23-0-17 Всього
викладених творів Сергія Негоди 77