Перемови про охорону здоров'я та життєдіяльність

Охорона праці (зі сторони контролюючих органів) – це забезпечення виконання вимог нормативно-правових актів з охорони праці на об’єктах(в т.ч. не дуже важливих, але матеріально затратних для підприємства), відсутність травматизму і стимулювання проявлення «щедрості» керівництвом підприємства.

Інженер з охорони праці (особа відповідальна за охорону праці) – працівник, в обов’язки якого входить створення якомога більш безпечних і сприятливих умов праці на підприємстві, не витрачаючи на це зайвих матеріальних ресурсів, а також мінімізація негативних наслідків при виявленні недоліків контролюючими органами, зокрема відповідальності за це керівництва.

Основні контролюючі органи по дотриманню вимог охорони праці на підприємствах:

1. Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань– виступає в особі страхового експерта, який здійснює планові перевірки, а також позапланові перевірки при виникненні нещасних випадків на виробництві та деяких інших випадках. Перевірки мають профілактичний характер (без накладання штрафу), але при систематичному невиконанні заходів щодо усунення порушень має право повідомити до територіального управління Держгірпромнагляду. Часто є не стільки практиками, як бюрократами, яким головне «папери».

2. Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд) – виступає в особі інспекторів з охорони праці, які здійснюють як планові перевірки, так і позапланові при виникненні нещасних випадків, надходженні скарг, явних порушеннях законодавства (недостовірність поданих даних, невиконання приписів тощо). Можуть штрафувати, зупиняти роботу, стверджувати, що інженер з охорони праці не відповідає займаній посаді. Дружба з представниками цього органу є набагато важливішою, ніж с Фондом соціального страхування. Інспектора з Держгірпромнагляду є досвідченими людьми, від яких складніше відписатися просто листом, що все зроблено. Тому якщо якийсь недолік важко повністю усунути, то допоможе «щедрість» з боку роботодавця.

Інші перевіряючи органи на пряму не контролюють дотримання вимог з охорони праці, але частково можуть торкатися деяких питань. Наприклад санітарно-епідеміологічна служба (СЕС) – проходження санітарних медоглядів, інспекція з питань праці – дотримання режимів роботи, надання пільг та компенсацій за умови праці та ін. Окремої уваги заслуговує перевірка МНС (держтехногенбезпеки). Хоча це на великих підприємствах відмежовується від охорони праці, і не входить в обов’язки інженера з охорони праці, але досить тісно пов’язано, в більшості випадків. Цікаво, що це надзвичайно корумпований орган, його можна рівняти хіба що з ДАІ. Особа, що здійснює перевірку не поїде з пустими руками, або складе страшний припис. У них структура нагадує мережевий маркетинг, тобто діє у вигляді піраміди, де чим вище перебуває посадова особа, тим більше до неї сходиться хабарів.

Цікаво, що в розвинутих країнах контроль за охороною праці на підприємстві здійснюється певним органом та страховими компаніями, в т.ч. приватними, де застраховані працівники. Тобто принцип схожий.

З одного боку набагато простіше жити багатьом роботодавцям завдяки просякнутості корупцією системи контролю. Ніби можна не виконувати вимоги, які насправді на практиці навіть можна було б дуже спростити і зробити доступнішими, а достатньо просто домовитись з особою, що здійснює перевірку. Але з іншого – це просто показує недосконалість законодавства. Здається, що дещо навмисне так складно і дорого реалізовувати на практиці для того, щоб простіше було дати хабара. На жаль, це ще й створює перешкоди молодим і малим підприємствам.

Але поки ми живемо так, то одне з основних завдань для інженера з охорони праці і полягає у визначенні того, де краще реалізувати це насправді, а де вигідніше заплатити, а від цього рівень небезпеки ніяк не зміниться на підприємстві.

Число сніжинок в 1 м³ повітря при слабкому снігопаді становить менше 10, при середньому 10—100, при густому більше 100 і може досягати багатьох тисяч.

Тривалість снігопаду звичайно обернено пропорційна його інтенсивності.

При слабкому снігопаді горизонтальна видимість (якщо немає інших явищ — серпанку, туману й т.п.) становить 4—10 км, при помірному 1—3 км, при густому — менш 1000 м.

Снігопад без вітру називають спокійним снігопадом, при вітрі — верхівковою заметіллю. По швидкості падіння сніжинок говорять про: ширянні в повітрі (менше 0,1 м/с), повільному осіданні (0,1—0,3 м/с), помірній швидкості падіння (0,4—0,8 м/с) і швидкому падінні (понад 0,8 м/с).

Пухкий сніг, що падає більшими пластівцями називають "лапатим".

По вологості частинок снігопаду розрізняють сухі, вологі (прилипають до предметів) і мокрі (тануть при ударі).

Залежно від умов і характеру випадання снігу на метеостанціях виділяють кілька видів снігопаду:

• дощ зі снігом ( при позитивній температурі повітря),

• сніг з дощем ( при температурі близько 0 °C)

• обложной снігопад,

• зливовий снігопад або сніжна злива,

• сніжний шквал або сніжний заряд,

• сніг при ясному небі.

Сильні снігопади найчастіше приводить до заметів на дорогах, можуть приводити до обриву ліній електропередачі, ушкодженню будов і т.д. Сильні снігопади в горах приводять до нестійкості сніжного покриву на схилах і сходу лавин.

Замет (англ. Snowdrift) — наметена вітром кучугура снігу.

Захист від заметів (снігозахист) доріг та об'єктів виконують у такий спосіб:

1) встановленням снігових загород, які можуть бути суцільними, снігопроникними, одно- чи багаторядними; висаджуванням снігозатримних насаджень тощо.

2) спеціальні конструкції та розташування споруд, які унеможливлюють чи утруднюють снігозанесення - на високому насипі, опорах, особливої форми тощо.

3) закріплення снігу в полі, звідки він може наноситися. Снігозатримка в полі може здійснюватися висаджуванням рослин з високим стеблом, яке затримує сніг, висаджуванням снігозатримних смуг зелених насаджень (посадок), снігоущільненням, встановленням різних перешкод тощо.

Переохолодження – досить велика небезпека, симптомами якої є сильне тремтіння, слабкість, сонливість, нечітка свідомість. Простуда говорить про бажання організму прикоротити обмін речовин та вироблення тепла, а більш енергійна робота нирок попереджує про необхідність сховатися від непогоди, розвести багаття та випити гарячого чаю. Якщо ви відчуваєте, що починаєте замерзати, необхідно зробити інтенсивні фізичні вправи: розмахування руками та ногами тощо. При першій можливості необхідно просушити одяг, шкарпетки. В мокрому одязі тіло втрачає тепло набагато швидше, ніж у сухому.

До осіб схильних до переохолодження належать:

- особи, які багато часу перебували на холоді;

- люди похилого віку;

- маленькі діти;

- особи, що мають проблеми зі здоров’ям;

- особи із захворюванням серця, які викликають порушення кровообігу.

Попередження переохолодження організму:

Щоб уникнути переохолодження: закривайте ділянки тіла, найбільш схильні до відмороження – пальці рук, вуха і ніс; вживайте більше теплої рідини, що сприяє кращій терморегуляції організму; якщо немає гарячої, пийте побільше простої води; уникайте вживання напоїв, які містять алкоголь і кофеїн; при появі простуди негайно шукайте затишне місце, де можна зігрітися; якщо одяг промок на холоді, швидше переодягніться в сухий.

Перша медична допомога при переохолодженні:

Легка ступінь переохолодження (озноб, м'язове тремтіння, загальна слабкість, трудність пересування, блідість шкіри):

- одягніть тепло постраждалого, напоїть гарячим чаєм або кавою;

- заставте виконувати інтенсивні фізичні вправи.

Середній ступінь переохолодження (синюшність губ і шкіри, ослаблене дихання, пульс стає рідшим, з'являється сонливість, втрачається спроможність до самостійного пересування):

- розітріть постраждалого вовняною тканиною, зігрійте під теплим душем (якщо його поміщаєте у ванну, то температуру води підвищуйте поступово від 30 - 35 оС до 40-42°С);- зробіть масаж усього тіла;- тепло одягніть постраждалого та укладіть в ліжко, зігрійте грілками (зігрівання повинно бути поступовим, щоб не було різкого перепаду температури);

Важка ступінь переохолодження (з'являється втрата свідомості, життєві функції поступово знижуються):

- негайно викличте лікаря;

- виконайте всі заходи першої допомоги, як і при середній ступені переохолодження.

Ожеледиця утворюється у вигляді склоподібного льоду або інею, якщо температура землі, дорожнього покриття, елементів дорожніх споруд, окремих предметів нижча, ніж -3°C, а температура повітря різко збільщується з переходом від плюс 3 до мінус 5°C за умов підвищеної (більше90%) відносної вологості повітря (туман, мряка) або слабких дощових опадів. Ожеледиця з'являється першочергово, як правило, на ділянках (мостах, покритті ділянок доріг та вулиць, що проходять поблизу рік, каналів, боліт, озер та інших водойм).

Змайструйте на підошви та каблуки вашого взуття "льодоступи":

• прикріпіть на каблук перед виходом шматок поролону (за розмірами каблука) або лейкопластиру;

• наклейте лейкопластир чи ізоляційну стрічку на суху підошву і каблук (хрест-навхрест або східцем) і перед виходом натріть піском (на один - два дні вистачає);

• натріть наждаковим папером підошву перед виходом, а краще прикріпіть його на підошву (але від води піщини наждакового паперу рано або пізно обсипаються);

• намажте на підошву клей типу "Момент" та поставте взуття на пісок, після цього сміливо виходьте на вулицю.

Пам'ятайте, що кращими для льоду є підошви з мікропористої чи іншої м'якої основи та без великих каблуків.

Не виходьте без потреби на вулицю, якщо ви слабкі та неспритні. Зачекайте поки не приберуть сніг і не розкидають пісок на обмерзлий тротуар.

ЯК МОЖНА ЗМЕНШИТИ РИЗИК ТРАВМ У ОЖЕЛЕДИЦЮ

• Будьте напоготові про всяк випадок під час ходьби в такі дні - впасти.

• Ходіть не поспішаючи, ноги злегка розслабте в колінах, а ступайте на всю підошву. Руки повинні бути не зайняті торбами. Пам'ятайте, що поспіх збільшує небезпеку слизоти, тому виходьте із будинку не поспішаючи.

• При порушенні рівноваги - швидко присядьте, це найбільш реальний шанс утриматися на ногах.

• Падайте в ожеледицю з мінімальним збитком для свого здоров'я. Відразу присядьте, щоб знизити висоту. У момент падіння стисніться, напружте м'язи, а доторкнувшись до землі, обов'язково перекотіться - удар, спрямований на вас, розтягнеться і витратить свою силу при обертанні.

• Не тримайте руки в кишенях - це збільшує можливість не тільки падіння, але і більш важких травм, особливо переломів.

• Обходьте металеві кришки люків. Як правило, вони покриті льодом. Крім того, вони можуть бути погано закріплені і перевертатися, що додає травмувань.

• Не прогулюйтеся з самого краю проїжджої частини дороги. Це небезпечно завжди, а на слизьких дорогах особливо. Можна впасти та вилетіти на дорогу, а автомобіль може виїхати на тротуар.

• Не перебігайте проїжджу частину дороги під час снігопаду та у ожеледицю. Пам'ятайте, що у ожеледицю значно збільшується гальмовий шлях машини і падіння перед автомобілем, що рухається, приводить як мінімум до каліцтв, а можливо і до загибелі.

• Небезпечні прогулянки в ожеледицю в нетверезому стані. У стані сп'яніння травми частіше всього важкі, всупереч переконанню, що п'яний падає завжди вдало. У стані сп'яніння люди не так чутливі до болю і при наявності травми своєчасно не звертаються до лікаря, що завдає згодом додаткові проблеми та неприємності.

• Якщо ви впали і через деякий час відчули біль в голові, нудоту, біль в суглобах, утворилися пухлини - терміново зверніться до лікаря в травмпункт, інакше можуть виникнути ускладнення з поганими наслідками.

• Тримайтеся подалі від будинків - ближче до середини тротуару. Взимку, особливо в містах, дуже велику небезпеку являють собою бурульки. Найбільшу небезпеку бурульки становлять у період танення льоду та снігу.

Свійські тварини та люди заражаються на сказ від диких плотоядних тварин. Людина, проте, може заражатись від корів, овець, кіз, свиней, коней, ослів, щурів і навіть деяких птахів.

Виділення вірусу зі слиною починається у тварини за кілька днів до розвитку клінічних ознак хвороби і триває протягом усього періоду захворювання. Хворі на сказ дикі тварини втрачають почуття страху і забігають в населені пункти.

У собак інкубаційний період триває від 2 до 8 тижнів. Захворювання починається періодом передвісників: поведінка собаки змінюється, вона стає неспокійною, ховається від людей, гризе неїстивні предмети, ковтає навіть дрібне каміння. З’являється слинотеча. Через 1-3 дні настає буйний період, який триває 3-4 дні. Собака кидається на людей і тварин, майже не гавкає або гавкає хрипло з підвиванням. Скажені собаки безцільно бігають вулицями, морди вкриті густою слинною піною. Далі настає паралітичний період, тварина пересувається тільки на передніх лапах (задні паралізовані), хвіст висить, язик звисає з рота, слина тягнеться стрічкою. В судорогах тварина гине. Збудник захворювання в холодну пору року довго зберігається в неприбраних трупах тварин, що загинули від сказу.

Для виникнення захворювання у людини має значення місце укусу та характер ран. Особливо небезпечні укуси в голову, обличчя та кисті рук, тобто місця, близькі до спинного та головного мозку.

Інкубаційний період при сказі в людини коливається від 14 днів до 6-12 місяців. Першим виникає тупий біль у ділянці укусу, рубець на місці укусу нерідко припухає, червоніє, свербить, біль поширюється по ходу нервів. З’являється надмірна рефлекторна збудливість нервових центрів, зокрема дихання і ковтання. Настає розлад дихання, болісні судороги ковтальних м’язів при спробі напитись, слинотеча. Без інтенсивного лікування смерть настає в перші сім днів хвороби в результаті дихальної недостатності.

Найчастіше люди заражаються при порушенні норм поведінки з тваринами. Щоб не заразитися, необхідно утримуватись від контактів з дикими та безпритульними тваринами, виконувати правила утримання домашніх тварин. Обов’язково потрібно робити щорічні щеплення проти сказу домашніх та сторожових собак, доставляти фахівцям ветеринарної медицини хворих тварин або їх трупи в разі загибелі. Не можна знімати шкуру з трупів диких тварин, вбивати здорових на вигляд тварин, які нанесли укуси, а терміново викликати ветеринарного лікаря. В разі укусу домашньою твариною, слід з’ясувати ім’я господаря та адресу. Це допоможе уникнути щеплень проти сказу – за твариною можна встановити ветеринарний нагляд.

Укушені рани, подряпини, місця ослинення потрібно негайно ретельно промити проточною водою з господарським милом, миючим засобом з подальшою обробкою країв рани спиртом, настойкою або водним розчином йоду. Ушкоджений одяг перед ремонтом обробити гарячою праскою. В цей же день слід звернутися до травматологічного пункту, який працює цілодобово. Протипоказань для щеплень немає.

Сказ відомий багато років. Найбільшу ясність у вивчення цього захворювання внесли безсмертні відкриття Луї Пастера, який у 1881 р. встановив, що збудник сказу локалізується в центральній нервовій системі. Він вперше застосував зараження тварин введенням слини хворих на сказ кролям під тверду мозкову оболонку, розробив методику одержання так званого фіксованого вірусу і запропонував науково обгрунтований метод запобігання сказу. Він відкрив у Парижі перешу станцію для щеплень проти сказу. І.І. Мечніков відразу відрядив до Л. Пастера свого співробітника М.Ф. Гамалію для вивчення методики запобіжних щеплень проти сказу. Через півроку після того М.Ф. Гамалія організував другу в світі і першу в нашій країні Пастерівську станцію для щеплень проти сказу в Одесі.

За дорученням Всесвітньої організації охорони здоров’я у 2004 році була проведена переоцінка тягаря хвороби для людства. Виявилось, що в усьому світі спостерігається щорічно 55 тис випадків смерті внаслідок захворювання, більшість з них припадає на сільські райони Африки та Азії. Щорічно 10 млн. осіб отримують лікування після контакта з тваринами з підозрою на сказ. Собаки залишаються головними носіями сказу, але в деяких країнах світу (Америка, Австралія) значним епідеміологічним резервуаром стали летючі миші.

В Західній Європі (Швейцарія, Франція, Бельгія, Люксембург, Чеська республіка), завдяки кампанії пероральної (через рот) вакцинації тварин, захворюваність на сказ серед диких тварин знизилась. Внаслідок покращення лікування людей і вакцинації собак знижується захворюваність також в Южній Америці та деяких країнах Азії.

Як надати невідкладну медичну допомогу при укусах

При укусі змії слід зберігати спокій, адже хвилювання стиулює прискорення серцевого ритму, що сприяє швидкому проникненню отрути. Дихання повинне бути глибоким і повільним.

Головним засобом лікування є введення сиро­ватки. Однак це можливо тільки після доставки потерпілого в медичний заклад.

То ж необхідно негайно викликати швидку допомогу. А до її прибуття – продезінфікувати рану, прикрити серветкою. Якщо укус прийшовся на кінцівку, її краще зафіксувати шиною та підняти трохи вгору. Щоб зменшити біль, можна прикласти лід або щось холодне.

Потерпілим з сильними болями, хворим серцем чи алергійними реакціями необхідно вжити знеболюючий, заспокійливий чи протиалергійний засіб.

Людині, яку вкусила змія у жодному разі не можна вживати спиртне. ПАМ’ЯТАЙТЕ – АЛКОГОЛЬ НЕ Є ПРОТИОТРУЙНИМ ЗАСОБОМ! Він, навпаки, уповільнює виведення отрути з організму та посилює її дію. А от вживання великої кількості рідини (можна гарячого чаю) сприяє швидшому виведенню отрути через нирки.

Слід також знати, що припікання місця зміїного укусу сірником або розпеченим предметом, розрізування рани та відсмоктування отрути – неефективне, оскільки зуби у змії довгі й отрута глибоко проникає у тканину. Тому ці зусилля не дадуть бажаних результатів. А накладання джгута хоч і є однією з найдавніших практик, проте деякі спеціалісти стверджують, що вона має зворотній ефект. Адже накладання джгута може викликати локальний некроз тканин і навіть гангрену.

Кліщі є носіями збудників кліщового енцефаліту – важкого захворювання, що уражає центральну нервову систему.

Найбільша активність кліщів припадає на весняно-літній період. Для попередження цього захворювання під час лісових прогулянок, збору грибів, ягід необхідно дотримуватись найпростіших запобіжних правил:

• одяг повинен надійно закривати тіло;

• штани – заправлені у шкарпетки, на ногах – чоботи або щільно зав’язані черевики;

• куртку наглухо застібають і заправляють у штани, обшлаги повинні щільно облягати кисті рук, комір і манжети можна змастити камфорною олією;

• вуха і волосся потрібно закрити косинкою або беретом;

• можна застосувати засоби відлякування комах: крем «Тайга», лосьйон «Ангара», аерозоль «ДЕТА»;

• після повернення з лісу необхідно уважно оглянути одяг і тіло. Особливо уважно потрібно оглянути голову, шию, відкриті ділянки шкіри. Кліщі, які присмоктались, мають вигляд малопомітних чорних плямок, їх важко відрізнити від природних утворень на шкірі.

Надання першої допомоги:

• кліщів, які присмокталися треба видалити, для чого шкіру навколо кліща змащують ефіром, бензином. Після цього паразит виходить самостійно;

• ранку потрібно змазати розчином йоду, вилучених кліщів спалити;

• якщо при видаленні кліща його голівка чи якась частинка відірвалася і залишилася в товщі тіла, потрібно звернутися до медичної установи для видалення, введення гамаглобуліну і подальшого спостереження протягом трьох тижнів.

Різні види отруйних грибів з’являються з ранньої весни і до кінця осені, тому і постраждати від них можна протягом усього цього періоду. Статистика враховує лише ті випадки отруєнь, які зумовлюють тяжкі захворювання чи закінчуються смертю. Отруєння ж, внаслідок яких виникає розлад шлунково-кишкової діяльності або інші хворобливі симптоми, здебільшого залишаються незареєстрованими. Слід зазначити, що часто і сам потерпілий через свою необізнаність щодо отруйних грибів вважає, що нездужає з інших причин.

Щорічний аналіз отруєння грибами свідчить, що їх пік припадає на липень-жовтень. Разом з тим, як показує аналіз, однією з основних причин отруєння грибами є зневажливе ставлення окремих людей до санітарно-просвітницької інформації та попереджувальних заходів, що здійснюються в цьому напрямку.

До смертельно отруйних грибів відносяться:

• бліда поганка (мухомор зелений) – колір пластинок білий, м’якуша – білий, при розрізуванні на повітрі не змінюється, спорової маси – білий. Ніжка з кільцем, до основи поступово потовщується, основа з великою бульбою;

• опеньок сірчано-жовтий, несправжній колір пластинок сірчано-жовтий, згодом зеленкувато-коричневий, м’якуша – сірчано-жовтий, спорової маси – коричневий. Ніжка з кільцем;

• волоконниця Патуйяра, плютка – колір пластинок рожевий, з часом коричню ватий, м’якуша – білий, згодом жовтуватий, на повітрі не змінюється, спорової маси – коричневий . Ніжка без кільця.

До дуже отруйних грибів відносяться:

• мухомор білий;

• мухомор червоний;

• мухомор пантерний.

До просто отруйних грибів відносяться:

• опеньок цегляно-червоний, несправжній – колір пластинок сірий, з часом бурувато-зеленкуватий, м’якуша – сіро-жовтий, спорової маси – коричневий. Ніжка з кільцем;

• печериця рудіюча – колір пластинок рожевий, з часом коричневий, м’якуша – білий, при розрізуванні на повітрі ніжка біля основи жовтіє, неприємний запах карболової кислоти, колір спорової маси – коричневий. Ніжка з кільцем, до основи потовщується, іноді основа з бульбою.

Ці види отруйних грибів поширені на всій території України.

Наші ліси багаті не тільки на гриби, а й на різноманітні рослини, дерева, ягоди, серед яких є отруйні. Це: беладона, блекота, дурман, вовче лико, вороняче око, конопля індійська, мак, ядра кісточок черемшини, лавровишні, акація біла тощо.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

У випадку контакту шкіри з отруйними рослинами: промийте обпечене місце, нанесіть протиопікові засоби, покладіть суху марлеву пов’язку і негайно зверніться до лікаря.

Якщо трапилося шлункове отруєння небезпечними рослинами, перш за все, зробіть промивання шлунка, викличте блювання та прийміть проносні засоби: активоване вугілля, препарати ентеросорбенти («Смекта», «Ентеросгель»), пийте багато води і обов’язково зверніться до лікаря.

Основні правила, яких необхідно дотримуватися при збиранні та приготуванні грибів:

• збирати гриби треба тільки під контролем досвідчених грибників;

• гриби, в яких ви сумніваєтесь, ніколи не кладіть до кошика;

• якщо ви знайшли їстівні гриби, а поруч з ними ростуть отруйні або невідомі вам, не збирайте ці гриби (можлива їх мутація чи запилення отруйними спорами);

• краще збирати гриби рано-вранці, вони свіжі,міцні, добре зберігаються;

• вдома ще раз перегляньте всі зібрані гриби. Якщо помітите отруйний або невідомий вам гриб – одразу ж викиньте його;

• ніколи не пробуйте сирих грибів, в яких ви сумніваєтесь;

• зібрані гриби необхідно добре промити – не менше трьох разів аби відмити весь бруд. І в цей же день приготувати гриби, тобто відварити або посмажити чи законсервувати;

• варити всі гриби треба як мінімум у двох водах. Не стільки важливий час варіння, скільки кількість зміненої води;

• при консервуванні грибів треба використовувати оцет, щоб не допустити інших харчових отруєнь, наприклад ботулізму, який характерний для всіх загерметизованих консервів;

• при вживанні грибів чи страв із них слід їх їсти у невеликій кількості, якщо за ніч чи день ніяких неприємних симптомів не виникло, тоді можна вживати далі. Дітям їсти гриби не рекомендується.

Що ж спричинює отруєння?

• вживання отруйних грибів;

• неправильне приготування умовно їстівних грибів;

• вживання старих або зіпсованих їстівних грибів;

• вживання грибів, що мають двійників або змінилися внаслідок мутації (навіть білі гриби та підберезники мають своїх небезпечних двійників).

Ознаки отруєння грибами:

Нудота, блювання, розлади зору (подвоєння в очах), розлади мови, прискорене серцебиття, психічне та рухове збудження, марення, підвищене потовиділення, біль у животі, пронос, задуха, судоми, втрата свідомості.

Перша медична допомога при отруєнні грибами.

До приїзду невідкладної медичної допомоги у потерпілого треба викликати блювання, дати випити якомога більше води та повторно викликати блювання до повного очищення шлунка або промити шлунок.

Прийняти активоване вугілля (не менше 10 пігулок одночасно).

Пам’ятайте:

гриби – це дарунок лісу, але водночас вони є небезпечним продуктом харчування, який може призвести до отруєння, а іноді й смерті.

Знання та виконання правил поведінки на воді є запорукою безпеки життя, а також отримання задоволення від відпочинку. Необхідно звернути особливу увагу на роз’яснювальну роботу з дітьми в школі, вдома, у дитячих оздоровчих установах, а також через засоби масової інформації.

Варто пам’ятати, що основними умовами безпеки є:

• правильний вибір та обладнання місць купання;

• навчання дорослих і дітей плаванню;

• суворе дотримання правил поведінки під час купання й катання на плавзасобах;

• постійний контроль за дітьми у воді з боку дорослих.

Загальні правила поведінки на воді:

1. Відпочинок на воді (купання, катання на човнах) повинен бути тільки в спеціально відведених та обладнаних для цього місцях.

2. Безпечніше відпочивати на воді у світлу частину доби.

3. Купатися дозволяється в спокійну безвітряну погоду за швидкості вітру до 10м/сек, при температурі води – не нижчою за +18°С, t° повітря – не нижчою за +24°С.

4. Перед купанням рекомендується пройти огляд лікаря.

5. Після прийняття їжі купатися можна не раніше, ніж через 1,5–2 години.

6. Заходити у воду необхідно повільно, дозволяючи тілу адаптуватися до зміни температури повітря та води.

7. У воді варто знаходитися не більше 15 хвилин.

8. Після купання не рекомендується приймати сонячні ванни, краще відпочити в тіні.

9. Не рекомендується купатися поодинці біля крутих, стрімчастих і зарослих густою рослинністю берегів.

10. Перед тим, як стрибати у воду, переконайтеся в безпеці дна й достатній глибині водоймища.

11. Пірнати можна лише там, де є для цього достатня глибина, прозора вода, рівне дно.

12. Кататися на човні (малому плавзасобі) дозволяється тільки після отримання дозволу та реєстрації в чергового по човновій станції.

Під час купання не робіть зайвих рухів, не тримайте свої м’язи в постійному напруженні, не гоніться за швидкістю просування на воді, не порушуйте ритму дихання, не перевтомлюйте себе, не беріть участі у великих запливах без дозволу лікаря й необхідних тренувань.

Характерно, що отруйними є навіть новонароджені змії, які зовсім малі за розмірами – всього 12–17 сантиметрів.

У людини, яку вкусила змія швидко розвивається запалення, набряк і крововиливи. Згодом з'являються: головний біль, запаморочення, нудота, блювання, пронос, кровотеча з носа, різке прискорення пульсу, падіння артеріального тиску. Часто настає шоковий стан, викликаний панічним настроєм потерпілого.

Тому при укусі змії слід зберігати спокій, адже хвилювання стимулює прискорення серцевого ритму, що сприяє швидкому проникненню отрути . Дихання повинне бути глибоким і повільним.

Головним засобом лікування є введення сиро­ватки. Однак це можливо тільки після доставки потерпілого в медичний заклад.

То ж необхідно негайно викликати швидку допомогу. А до її прибуття – продезінфікувати рану, прикрити серветкою. Якщо укус прийшовся на кінцівку, її краще зафіксувати шиною та підняти трохи вгору. Щоб зменшити біль, можна прикласти лід або щось холодне.

Потерпілим з сильними болями, хворим серцем чи алергійними реакціями необхідно вжити знеболюючий, заспокійливий чи протиалергійний засіб.

Людині, яку вкусила змія у жодному разі не можна вживати спиртне. ПАМ’ЯТАЙТЕ – АЛКОГОЛЬ НЕ Є ПРОТИОТРУЙНИМ ЗАСОБОМ! Він, навпаки, уповільнює виведення отрути з організму та посилює її дію. А от вживання великої кількості рідини (можна гарячого чаю) сприяє швидшому виведенню отрути через нирки.

Слід також знати, що припікання місця зміїного укусу сірником або розпеченим предметом, розрізування рани та відсмоктування отрути – неефективне, оскільки зуби у змії довгі й отрута глибоко проникає у тканину. Тому ці зусилля не дадуть бажаних результатів. А накладання джгута хоч і є однією з найдавніших практик, проте деякі спеціалісти стверджують, що вона має зворотній ефект. Адже накладання джгута може викликати локальний некроз тканин і навіть гангрену.

На укушену кінцівку накладіть нетугу пов'язку, але не джгут!

Зафіксуйте ногу шиною і доправте постраждалого до шпиталю!

Тому, щоб захисти себе від нападу змії, краще уникати контакту з плазуном, не робити різких рухів. Збираючись до лісу по ягоди, гриби чи на відпочинок, підберіть щільний одяг і відповідне взуття. Не забудьте захопити мобільний телефон, щоб можна було викликати допомогу.

5 ОТРУЙНИХ ЗМІЙ УКРАЇНИ

Гадюка звичайна (Vipera berus (Linnaeus 1758)

З отруйних змій в Україні розповсюджені лише гадюки. Загалом їх налічується 5 видів: Гадюка звичайна (Vipera berus (Linnaeus 1758), Гадюка степова (Vipera ursinii (Bonaparte 1835), Гадюка Нікольського (Vipera nikolskii Vedmederja, Grubant and Rudayeva, 1986), Гадюка Ренарда (Vipera renardi (Christoph 1861) та Гадюка носата (Vipera ammodytes (Linnaeus 1758), які дуже нерівномірно розповсюджені по країні. Найбільша їх кількість у південних та східних областях – 5 видів, а найменше – в Західній та Північній Україні – 1 вид. Повсюдно в Україні трапляється лише Гадюка звичайна. Вона заселяє усі принагідні території від альпійських лук Карпат на висотах понад 1800-2000 м над морем, до рівнин Причорномор’я і боліт Полісся.

Отрута наших гадюк є дуже небезпечною і за своїми властивостями та дією прирівнюється до отрути гримучої змії, проте, укус гадюки є несмертельним і тільки у надзвичайних випадках може призвести до летального наслідку. Це пов’язано з тим, що кількість отрути, яку змія впорскує у жертву, на правду, є мізерною, а її виробництво – енергозатратним процесом, тому гадюка завжди економить свою смертоносну зброю. І за найменшої нагоди намагається утекти або, зачаївшись, перечекати присутність людини. Лише у випадку безпосередньої навмисної провокації зі сторони людини, або якщо людина випадково наступила на цю тварину, вона застосовує останній рубіж оборони – смертоносну отруту. Отрута виробляється двома отруйними залозами, які знаходяться у верхній щелепі та сполучені із порожнистими зубами-іклами. При укусі, отруйні зуби висовуються зі спеціальних мішечків, у яких вони постійно містяться, проникаючи глибоко у тіло жертви, а потужні м’язи, що оточують залозові капсули із отрутою різко скорочуються й отрута під тиском впорскується у жертву. Укус триває всього кілька десятих часток секунди, тому нагадує, радше, сильний удар, аніж, власне, укус.

Гадюка звичайна (Vipera berus (Linnaeus 1758)

Голова Гадюки Ренарда (Vipera renardi (Christoph 1861)

Гадюка звичайна або живородна (Vipera berus (Linnaeus 1758) – найбільш розповсюджена в Україні. Це невеликі змії – максимум 60-70 см, а зазвичай їх довжина варіює в межах 30-50 см. Особливою її ознакою є наявність трьох великих і ряд дрібних щитків спереду від умовної лінії, яка з’єднує передні краї очей. Носові отвори прорізані у носових щитках. Передня частина голови заокруглена. Забарвлення є надзвичайно мінливим – від світло-сірого і блакитного, до мідно-червоного та чорного з темним ромбічним малюнком на спині. Звичайними місцями проживання є добре прогріті узлісся, лісові галявини, лісосмуги, порослі чагарником яри і балки, степові схили з чагарниками тощо.

Гадюка степова (Vipera ursinii (Bonaparte 1835) – звичайний вид на території центральних, східних та південних областей України, на західніше Хмельницької та Вінницької областей ніколи не виявлялась. Вид знаходиться під охороною Бернської конвенції, ратифікованої Україною. За розмірами майже така ж як і Гадюка звичайна – 60-65 см. Передня частина голови ледь-ледь видовжена, її краї припідняті. Спереду лобного та надочних щитків добре помітний ряд дрібних щитків неправильної форми. Міжщелепний щиток, як правило, торкається одного із верхівкових. Дихальний отвір прорізаний у нижній частині носового щитка. Забарвлена Гадюка степова у бурі відтінки з темним ромбічним малюнком на спині. З кожного боку тіла наявно по одному ряду невеликих розмитих плям. Темне забарвлення є надзвичайно рідкісним. Трапляється у вкритих чагарником степових балках, ярах, заплавах річок, лісосмуги.

Гадюка степова (Vipera ursinii (Bonaparte 1835)

Молодий самець Гадюки Нікольського

Гадюка Нікольського (Vipera nikolskii Vedmederja, Grubant and Rudayeva, 1986) – широко розповсюджена на території південних та східних областей України. Раніше її вважали темною формою Гадюки звичайної, проте, детальні дослідження показали її відмінності і приналежність до окремого виду. Це найбільша гадюка України – довжина тіла у дорослих особин становить 76-80 см. Голова велика, ледь випукла, добре відмежована від шиї. Забарвлення чорне з ледь-ледь помітним ромбічним малюнком на спині. Молоді тварини – до трьох років – мають сірувато-буре забарвлення, а пізніше темніють. Особливою ознакою є яскраво-жовте або помаранчеве забарвлення нижньої сторони кінчика хвоста. Живе на узліссях, лісових галявинах лісосмугах складених листяними породами дерев, а у соснових – надзвичайно рідкісна.

Гадюка Ренарда (Vipera renardi (Christoph 1861) – єдина з гадюк України, що має природоохоронний статус і занесена до Червоної книги, як зникаючий вид. Поширена дуже нерівномірно, найбільше знахідок відомо з Причорноморської низовини і Слобожанщини. Найбільш північна – це південь Київської області, а найбільш західна – південь Хмельницької. Раніше вважалась східним підвидом Гадюки степової, зараз же виокремлена у самостійний вид, хоча декотрі герпетологи сперечаються про її статус. Живе у полиновому степу, балках з чагарником, лісосмугах.

Гадюка Ренарда (Vipera renardi (Christoph 1861)

Гадюка носата (Vipera ammodytes (Linnaeus 1758)

Гадюка носата (Vipera ammodytes (Linnaeus 1758) – найбільш рідкісна гадюка України, оскільки трапляться дише в окремих локалітетах сходу країни. Особливою ознакою є специфічний виріст на кінчику носа завдовжки 3-7 мм. Довжина тіла коливається в межах 60-70 см. Забарвлення варіює – від майже білого з чорним ромбічним малюнком до мідно-червного з таким же малюнком вздовж спини. Живе у порослих лісом та чагарником балках й долинах рік. Смертельних випадків при укусах Гадюки носатої ніколи не фіксували.

Живляться усі гадюки дрібними гризунами і птахами, а самі є об’єктом полювання для лелек, хижих птахів та ссавців. Таким чином, виконуючи функцію зв’язкової ланки у екосистемах, тому заслуговують на нашу охорону і бережне відношення.