кіно колесо пісок кіт Клава котик
Пп
Пп
пе па пу пі пи по
суп пил пан план полин півник
Рибки дякують малятам за чудовий акваріум.
Ох, і рибки в нас красиві:
Кожна з них – маленьке диво!
Подивись, як вона
Прудко аж на дно пірна!
Нашою мовою Айстра — Зірка. Подекуди квітку так і називають: не Айстрою, а Зірочкою. Багато квіток подібні до небесних зірок: їх пелюстки розходяться урізнобіч,як промінці, від золотої серединки. Але чому тільки Айстру ще називають Зірочкою?
А було так. Дивилася Сумна Зірка з неба на Землю і заздрила усім тим, що сходять, проростають, буяють, квітнуть і пахнуть на зеленій Землі. «Як там гарно, — думала Сумна Зірка. — Шумлять гаї, струменять річки, щебечуть пташки, ваблять усіма кольорами квіти! А тут холодно, сумно, зірка від зірки далеко. Тільки радості, як князенко Місяць пройде по небі». Нудьгувала Сумна Зірка, а врешті надумала попроситися у свого князенка Місяця на Землю. Вислухав Місяць і мовить:
— От коли я стану Місяцем Серпнем, тоді я багато зірок відпускаю на Землю. Та застерігаю тебе: по дорозі до Землі не одна Зірка згорить, не долетівши, інші впадуть на дно моря, а ще інші з розгону глибоко вгрузнуть у землю — і їх там ніхто не побачить.А коли навіть відкопають, то вони вже не блискучі зірочки, а темні камінці, які люди ховають за скло у музеях і називають метеоритами. Нелегка дорога до Землі. І ще невідомо, як прийме гостей Земля.
— А мені хочеться там рости і цвісти, — виповіла свою мрію Сумна Зірка. — І не самітною, а вкупі з іншими квітами. І щоб їх було густо-прегусто!
— Гаразд. Чекай мене Серпневого, — відповів князенко Місяць.
Відтоді не спускала Сумна Зірка очей із свого князенка. Кілька разів він мінявся —ставав молодиком: вузьким серпочком ріжками догори. Але на запитання Сумної Зірки відповідав:
— Ще не час. Бо я тепер Травень, а не Серпень (або Червень, або Липень).
А дівчата тим часом на зеленій Землі сплітали вінки і співали:
От коли б ще до вікна впала зіронька яка.
А яка? А така, яку небі, пломінка!
— Тепер мій серпок означає, що починається Серпень. У цьому місяці я дозволяю усім охочим зіркам дістатися до Землі. Як долетиш до неї, то станеш квіткою. Земля прийме тебе не надто глибоко, саме так, щоб одні твої промінці стали корінцями,а інші — стеблом і листям. Щасливої дороги, моя Сумна Зірко!
Багато зірок мчало серпневої ночі разом із Сумною Зіркою до Землі. Невеличкі згоріли не долетівши, інші шубовснули в річки і моря (і там, певно, стали морськими зірками). Сумна Зірка зарилася в м’яку грядку, а на ранок зазеленіла.
А дівчинка прийшла у свій квітник і тільки сплеснула в долоні:
— Звідкіль ця рослина? Вже кінець літа, вже всі квіти відцвітають, а вона тільки буде зав’язувати пуп’янок. Це, може, пізня осіння квітка?
І справді, Сумна Зірка, яку прозвали на Землі Айстрою, осіння квітка. Вона не лякається холоду, бо високо в небі було ще холодніше. Живе вона у товаристві таких же квітів — густо-прегусто їх. Та чи стало веселіше у гурті? У квітнику? Ой, ні. Вона булаСумною Зіркою, а тепер вона — Сумна Квітка. І дивиться вона із журбою в осіннє далеке небо. І, можливо, прагне знову зблиснути справжньою зіркою, тільки про це мовчить.
Я не бачив, щоб із айстр плели вінки: їх плетуть навесні або влітку з веселих квіток.
Але я чув, як співали дівчатка:
Упадь, Зірко, з неба —
Там тебе тут треба.
Будеш на Землі
Зірка на стеблі.
Будеш в квітнику
В айстринім вінку!
Молодці! Гарно попрацювали! А тепер відпочинемо з руханками.