Поезія Галини Гопак

 Народилася я  в 1948 році в смт Новгородка Кіровоградської області.  Закінчила школу за місцем

проживання. Відразу після закінчення школи пішла працювати художником в місцевому кінотеатрі, потім  художником – оформлювачем в художній майстерні. Вийшовши заміж і маючи двох дітей працювала  кореспондентом районної газети, інструктором по спорту. Після народження третьої  дитини працювала до виходу    на пенсію в рай ветлікарні.        

Поетична творчість супроводжує мене все моє життя. Вірші неодноразово  друкувалися на сторінках періодичних видань.

Весна прийшла   

Злетів листок з календаря,

Пройшла зима й хурделиця.

Вже вітерець поміж гіллям

Теплом весняним стелиться.

І дятел стука веселіш,

І сонця так багато.

Прийшла весна. Поглянь скоріш-

Іде уже до хати.

Вона іде – струмок співа

Так весело й привітно.

Земля поволі ожива,

Під сонечком розквітла.

А сніг зализує боки

Зчорнілі, захудалі.

І вітер рветься навпрошки,

Жене мороз все далі.

Та він не хоче відступать,

Бо рано ще, не треба.

Замети в затишку лежать

Високі аж до неба.

Стоїть весна біля воріт

Виходьте! Зустрічайте!

Гусей вже чутно переліт,

Весна прийшла. Вітайте!

                         Галина Гопак

* * * 

Запахла земля

На  пролісок сонце щедро згори

Вилило теплі весняні проміння…

Холодні в цю пору стоять вечори

І проліски мерзнуть в яру між камінням.

Між гіллям холодним  хохлато сидять,

Морозу підставивши крила, сороки,

Не хочуть вони ні про що сповіщать,

Зими на землі ще віддзвонюють кроки.

Ще б’ється  під льодом трудяга-ріка.

Проталини вдень –замерзають щоночі.

Та опір зими вже давно не ляка.

Все більш голубіють проталини –очі.

Земля проти сонця ще більш відтає,

Окутана білим весняним серпанком.

Піднесений настрій.Святково стає,

Весна завітала відразу і ранком.

І пролісок їй посміхнувся здаля,

І лагідно  вітер співає-не свище,

І листям торішнім запахла земля,

Запахли повітря і хмари й ще вище.

                                                Галина Гопак

Жінки моєї вулиці

Жінки моєї вулиці

Чудові господині .

Весна цілує очі їм

Зелені,карі, сині.

А вітерець так леститься,

Ну так вже упадає,

То губи їм цілує,

То в очі заглядає.

То в поле їх запрошує

Теплом води умитися,

То з вибалка гукає

На проліски дивитися,

У парі із весною

Зі святом їх вітає.

Здоров’я, успіхів, удачі

Для кожної бажає.

Іній

Спустився іній синій на руки, на чоло,

Його не розтопило душі жарке тепло.

Коли не розтопило, то так і має буть,

Летять роки невпинно, за горизонт ідуть.

І друзі , не прощаючись, ідуть  за ними вслід.

Лиш пам’ять повертається,струсивши часу лід.

І наверта  на роздуми: « Що правільно, що-ні?..

Адрузі не вертаються і холодно мені.

Спустився іній синій, замети  голубіють,

Тремтять холодні зорі.Далеко їм-негріють.

Не гріють-і не треба! Ти, місяце, світи!

Лише одну дорогу потрібно віднайти.

По ній же мої друзі проходили завжди,

Чому ж тепер заметені протоптані сліди?

Куди не глянеш- іній.Куди не глянеш –сніг

Упав на руки, скроні й на душу тихо ліг.

* * *

Кров рікою тече на дорогах війни

І несила збагнути людині,

Як серцями снаряди зупиняють сини,

Щоб був мир у державі й родині.

Так пішов із життя наш сусід і солдат,

Чиста юність легка, недозріла,

Як же слухати тяжко цей прощальний набат…

У дворі домовина зустріла.

А над нею лиш сльози, а над нею печаль,

Серце матері ледве не стане,

Певне з болю такого розплавится сталь –

Нехай пухом земля йому стане.

І бабуся в сльозах, ледве ноги ідуть,

Що дивитись на неї несила.

Квіти всі на могилу онуку кладуть,

Яка ж сила війну породила?

Нехай в царстві небеснім

світить лиш благодать,

Без війни і без сліз і без муки.

Хочуть всі на прощання Сашкові сказать

                                                                                   В день печалі і горя й розлуки.                                                                                                      Галина Гопак.