Віталій Савчук. Поезії

Бути людиною

Краплина за краплиною стіка щокою сум,

Як важко буть людиною, життя тримати струм!

Як важко в щастя вірити, коли кругом біда,

Коли голодні сироти, слова лишень вода…

Як важко бути вірними, коли навкруг обман

Плітками павутиною обплетена спина!

Як не втрачати гідності в дорозі до верхів?!

У вирі швидкоплинності не розгубить віршів…

А щастя просто хочеться і спокою на мить

Та сум щокою котиться, печаль в душі бринить!

Краплина за краплиною збігають дні в роки,

Як важко буть людиною,- не опустить руки…

Тебе кохаю Україно!

Я син великої землі,

Я громадянський піхотинець!

Цю землю люблять солов’ї,

Пишаюсь тим, що  українець!

Онук сільського коваля,

Синок звичайних  трактористів,

Все в цій країні окриля,

Щасливий тим, що тут родився!

В краю Шевченка і Франка,

Де літаки і лан пшениці.

І мова тут така п’янка,

І люди сильні, наче криця!

Обожнюю твої степи,

Річкам радію, як дитина.

Бажаю жити і цвісти,

Тебе кохаю, Україно!

Коли ти поруч

Я вчора в небі прочитав твоє ім'я,

Його принесла хмара синя – синя.

І залунала пісня солов'я,

А я відчув, що скучив за тобою сильно.

І проминула наче не доба,

А ціла вічність пролетіла стрімко.

Я так люблю послухати слова,

Що промовляєш лагідно і дзвінко.

Я так люблю тепло твоїх очей

І усмішку, як сонечко, ласкаву.

І вабить, як магніт, закруглення плечей,

Чекаю зустрічі, скоріш би вже настала!

Все більше золота літає за вікном.

Неспішно   в душу затікає  осінь.

Життя здається неспокійним сном,

Одна лиш ти для мене весняная

                                       просинь.

Вже зовсім скоро прийдуть холоди.

Оселяться калюжі справа й зліва.

Мене не відляка  холод води,

Коли ти поруч, інше не важливо!