Як допомогти сором'язливій дитині?

«Давай, Мишко, не соромся. Скажи «Привіт!», – каже мама сину, який ховається за її ногами. Таку сцену можна спостерігати часто: мати вмовляє сором'язливу дитину бути товариською, у той час як вона закривається ще більше.

Сором'язливість не є недоліком, вона є рисою особистості. Сором'язливі люди, як правило, тихі та стримані, оскільки люблять слухати й спостерігати за іншими. Уявіть собі, на що б перетворився світ, якби в усіх, хто любить порозмовляти, не виявилось уважних слухачів.

Багато людей ототожнюють сором'язливість з низькою самооцінкою. Проте більшість сором'язливих людей мають здорову самооцінку, багату уяву, воничуйні (емпатичні) та вдумливі. Сором'язливі діти зі здоровою самооцінкою здатні встановлювати зоровий контакт, увічливі і, як правило, щасливі. Однак ви можете розвинути соціальні навички у своєї сором'язливої дитини, використовуючи наведені нижче способи.

1. Не підштовхуйте дитину до спілкування. Сором'язлива дитина повинна мати можливість адаптуватись до товариства незнайомих людей у своєму власному темпі. Чим більше ви будете тиснути, тим більше вона буде відступати у свою зону комфорту.

2. Підготуйте дитину. Більшість сором'язливих дітей відчувають труднощі в соціальних ситуаціях через тривоги й занепокоєння, тому, для того щоб їм допомогти, постарайтесь підготувати їх до майбутнього спілкування.

Наприклад, якщо ви ведете сина на день народження до дитини ваших знайомих, якої вона ще не знає, ви могли би влаштувати зустріч з родиною іменинника за день до майбутнього святкування, щоби полегшити своєму сину процес адаптації. Якщо дитина знає, чого очікувати в майбутній соціальній ситуації і їй знайомі майбутні учасники, швидше за все, вона зможе успішно впоратися зі своєю сором'язливістю.

3. Відправте дитину в хороший дитячий садок/школу. Постарайтеся занурити дитину в середовище, в якому вона зможе набагато більше спілкуватися з дітьми в індивідуальному порядку. Для цього бажано, щоб у групі/класі було якомога менше дітей. Установіть тісний контакт з вихователями/учителями для вирішення наявних проблем.

4. Поспівчувайте й поділіться своїм досвідом. Усі ми коли-небудь чогось соромились. Розкажіть дитині про те, як ви подолали сором'язливість у певній ситуації, і як це допомогло вам стати більш упевненими у спілкуванні. Скажіть дитині, що бути сором'язливим нормально, але в той же час дуже важливо долати свою сором'язливість.

5. Установіть з дитиною зворотний зв'язок. Якщо ваша дитина набралась мужностіпривітати когось, обов'язково похваліть її сміливість і зроблені зусилля над собою. Нехай вона знає, як ви раді цьому, і як добре почувалась та людина, коли її вітали. З іншого боку, якщо дитина розгубилась у соціальній ситуації, допоможіть їй проаналізувати причини того, що сталось, та обговоріть план, як уникнути подібних проблем у майбутньому.

6. Допоможіть дитині набути навичок спілкування. Іноді дитині просто не вистачає навичок для того, щоби почати спілкуватись або підтримувати спілкування. Ви можете підказати їй, з якими словами і в якій манері найкраще приєднатись до розмови. А ще краще, станьте для дитини прикладом для наслідування. Пам'ятайте про те, що діти практично в усьому наслідують своїх батьків. Хоча буває й так, що надмірна товариськість тата чи мами ненавмисно пригнічує готовність дитини до спілкування. Тому зверніть увагу на свою поведінку та скоригуйте її в залежності від ситуації.

7. Не наполягайте на тому, щоб дитина виступала перед незнайомими людьми. Ми всі пишаємося своїми дітьми. Ваша дитина може чудово грати на піаніно, танцювати на пуантах або проникливо декламувати вірші. І можливо, ви спробуєте використовувати ці вміння, щоби підвищити впевненість дитини в самій собі, запропонувавши їй виступити перед аудиторією.

На жаль, сором'язливі діти можуть легко зніяковіти та просто втекти в іншу кімнату, залишивши вас наодинці з людьми, яким не пощастило стати шанувальниками їхніх талантів. Це нормально для сором'язливих дітей, тому поважайте їхню потребу в комфорті, обов'язково питайте в них про згоду на публічні виступи. Нехай вони знають про ваше прохання заздалегідь, щоб у них був час на підготовку й адаптацію до даного сценарію.

Сором'язливість є проблемою, якщо вона стає перешкодою для розвитку вашої дитини, робить її нещасною. Деякі діти за маскою сором'язливості ховають інші невирішені проблеми, такі як, наприклад, глибоко вкорінену неприязнь та інші. Такі діти не здатні встановлювати зоровий контакт і мають поведінкові проблеми. У цих випадках, можливо, доведеться заглиблюватись в ті невирішені проблеми, які турбують вашу дитину.

Проте, якщо сором'язливість вашої дитини просто є рисою її особистості, прийміть особливості її природи. Вона навряд чи стане надзвичайно товариською людиною, але з вашою допомогою зможе успішно розвиватись, навчиться долати проблеми комунікації, а її життя буде наповнене радістю та щастям.

Як допомогти першокласнику успішно адаптуватися до навчання у школі І ступеня?

ШАНОВНІ БАТЬКИ ПЕРШОКЛАСНИКІВ!

Сподіваємось, що наведені поради допоможуть Вашій дитині легко адаптуватися до навчання в 1 класі, а школа стане тим місцем, де вона буде прийнята і сприйнята такою, якою вона є з усіма своїми почуттями, думками, знаннями, проблемами та великими і малими подіями в шкільному житті.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

Як Ви думаєте, чому першокласникам не ставлять оцінки?

Перший рік навчання - період адаптації школяра до нового кола спілкування, до нового укладу життя, до збільшення фізичного та емоційного навантаження. Щоб у дитини не сформувався комплекс неповноцінності через низку невдач, протягом першого року навчання старанність першокласників і їх успішність оцінюється виключно у словесній формі без застосування 12-бальної системи.

Батькам першокласників слід розуміти, що адаптація до школи - це процес багатоплановий, тобто в ньому задіяно як фізіологічні явища, так і соціально-психологічні. Що стосується фізіологічної адаптації, то медики відзначають, що більшість першокласників хворіє у вересні, деякі діти втрачають вагу в перші 2-3 місяці навчання, деякі скаржаться на втому, головний біль, стають примхливими.Це не дивно, оскільки на 5-6 річних малюків обрушується лавина завдань, що вимагають від них розумового і фізичного напруження. Соціально-психологічна адаптація полягає в освоєнні нового соціального статусу «учень», а також у налагодженні ефективного спілкування з однолітками і вчителем.

Звикання до школи - тривалий індивідуальний процес. Згідно зі статистикою, тільки 50% дітей адаптується до нових умов і вимог протягом півроку. Другий половині потрібно більше часу. Від чого залежить тривалість адаптації? Перш за все, від того, чи була дитина психологічно готова до школи, а також від її стану здоров´я та рівня розвитку.

Як батьки можуть допомогти своєму першокласнику

1. Пояснити дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідати про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.

2. Продумати режим дня і суворо його дотримуватися.

3.Навчити першокласника задавати вчителю питання (не боятися і т.д.).

4. Розвивати навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.

5.Пояснити, що означає «акуратно», «старанно», формувати самооцінку.

6. Розвивати комунікабельні здібності.

7.Підтримувати бажання вчитися.

8. Вислуховувати уважно дитину, радити, як діяти в тій чи іншій ситуації.

9.Активно взаємодіяти з учителем і шкільним психологом.

Успішність шестилітньої дитини у школі не завжди відповідає ступеню її обдарованості. Одні діти мислять повільніше й "гальмуються", якщо вчитель дуже наполегливий, а деякі не завжди вміють висловлювати власну думку, навіть якщо вона правильна. У цьому віці діти бувають непосидючі, мрійливі, а бувають і ліниві.

Початок навчання дитини в першому класі – складний і відповідальний етап у її житті, адже відбувається дуже багато змін.Це не тільки нові умови життя та діяльності, а й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки.

Змінюється соціальна позиція: був дитиною, тепер став школярем; змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок чи бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною, обов'язковою, соціально значущою та оцінюваною, такою, що розширює права і обов'язки дитини, її зв'язки з навколишнім середовищем.Зі вступом до першого класу змінюється життя дитини: все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам.

Пристосування (адаптація) дитини до школи відбувається не одразу. Не день і не тиждень потрібно для того, щоб призвичаїтися до школи по-справжньому. Це досить тривалий процес, пов'язаний зі значним напруженням усіх систем організму. Лише через 5-6 тижнів поступово підвищуються та стають стійкішими показники працездатності, у дитини спадають напруження та тривожність. Залежно від стану здоров'я, сімейної ситуації, відвідування чи не відвідування дитячого садка адаптація до школи, до нових умов життя може мати різний перебіг.

Безумовно, першокласники, що відвідували дошкільні начальні заклади, значно легше адаптуються до школи, ніж ті діти, які перебували вдома, не звикли до тривалого перебування в дитячому колективі, певного сталого режиму. Починаючи з перших тижнів навчання у 1 класі, діти поступово віддаляються від батьків, хоча постійно відчувають потребу в підтримці та допомозі дорослої людини.

Перші 4 – 6 тижнів у школі для першокласників найважчі, тому батьки повинні допомогти своєму маленькому учневі адаптуватися до нових умов. Уранці будіть дитину спокійно. Прокинувшись, вона повинна побачити усмішку на вашому обличчі та почути ваш лагідний голос. Не потрібно смикати дитину через дрібниці та підганяти її з самого ранку. Щоб не виникало поспіху, розрахуйте час, необхідний для того, щоб зібратися першокласнику до школи. Якщо він не встигає, наступного дня розбудіть його трішки раніше.

Бажано погодувати дитину сніданком, але, якщо чомусь вона не хоче їсти, примушувати не варто. Краще дайте сніданок з собою. Дорогою до школи не говоріть фраз на зразок: "Дивись, не бешкетуй!" чи "Щоб сьогодні не було поганих оцінок!". Краще побажайте дитині успіхів та підбадьорте її добрим словом. Зустрічаючи зі школи, не закидайте запитаннями: "Що ти сьогодні отримав?" або "Сьогодні без поганих оцінок?". Дайте дитині змогу розслабитися. Якщо ж вона хоче поділитися з вами чимось важливим, не відмахуйтесь від неї, вислухайте, адже це не забере багато часу. Якщо маленький школярик чимось засмучений, не допитуйтесь про причину. Можливо, він розповість пізніше, або обережно поцікавтеся через деякий час самі. Ніколи не торгуйтесь, говорячи: "Якщо зробиш гарно уроки, я дам тобі...". Дитина може неправильно зрозуміти мету навчання, вона подумає, що, навчаючись, робить вам послугу, за яку отримує винагороду.Прийшовши зі школи, дитина повинна пообідати та обов'язково відпочити. Не примушуйте її одразу сідати за уроки. На думку психологів, найкращий час для навчання – з 8 до12 години та з 16 до 18 години. Привчіть першокласника займатися саме в цей час. Пам'ятайте, що є періоди, протягом яких йому навчатися складніше: маленький школярик втомлюється, у нього знижується працездатність. Для першокласника це перші 4-6 тижнів навчання, кінець першого семестру, перший тиждень після зимових канікул та середина другого семестру. Присвячуйте своїй дитині хоча б півгодини в день, щоб вона відчувала, що ви її любите та цінуєте. Не забувайте, що першокласники – це ще маленькі діти, які люблять погратися, послухати казку чи колискову на ніч, або щоб їх просто потримали на руках. Все це допоможе їм зняти напруження, почуватися спокійно та впевнено.

Розумову зрілість дітей шестилітнього віку характеризує нормальний інтелект і застосування його в школі: дитина протягом уроку може сидіти спокійно, підкорятися правилам, що панують у дитячому колективі, успішно соціально адаптуватися у школі, подолавши та звикнувши до нових форм людських стосунків. Дитина в початкових класах має бути наполегливою. Батькам варто заохочувати її прагнути успіху, непомітно й ненав'язливо допомагаючи. У міру свого розвитку та зрілості діти привчаються логічно мислити, звикають глибоко розуміти тему, знаходити її роз'яснення, привчаються критично осмислювати прочитане чи побачене. Протягом цього періоду батьки мають утримуватися від авторитарного ставлення до дитини, а їхні стосунки будуватися на діалогах – як рівний з рівним.

Дитині шкільного віку, починаючи з 1 класу,необхідно забезпечити робоче місце чи кімнату. Аби школяр працював зосереджено, не треба відкривати його від занять для якоїсь хатньої справи, варто прибрати відволікаючі фактори (телевізор, комп'ютер). У кімнаті, де дитина готує уроки, робоча лампа повинна мати потужність 100 вт і стояти ліворуч. Не можна використовувати неонові лампи. Телевізор дуже стомлює зір, тому батьки мають стежити, аби їхня дитина дивилася його на відстані 2-3 метрів, а у вихідні не проводила увесь день перед екраном, а переглядала тільки найцікавіші дитячі передачі. Батьки мають закріпляти й удосконалювати у шестилітньої дитини елементарні гігієнічні навички, які вона одержала за шість років свого життя. Вони повинні стежити, щоб шкільний одяг після школи був ретельно складений чи розвішений, черевики або туфлі почищені, комірець та манжети сорочки – чисті.

Дітей шестилітнього віку необхідно привчати самостійно щовечора митись у ванні або під душем теплою водою з милом. Не кожна дитина, котра досягла шкільного віку. Вміє правильно сидіти чи лежати, а це призводить до неправильного формування скелета. Тому на ліжко необхідно класти твердий матрац без м'яких та важких подушок.

Дитину треба вчити правильно сидіти за столом чи партою. Підручники та зошити носити в ранці за спиною, щоб запобігти розвитку сколіозу.

Важливо, щоб батьки, особливо на першому році навчання дитини, підтримували постійний зв'язок зі школою. Аби знати, як проявляє себе дитина, які в неї проблеми. Неправі ті батьки, які змушують дітей після уроків у школі годинами займатися музикою, шахами, або чимось іншим у чотирьох стінах без свіжого повітря. Діти-відмінники з блідним обличчям та слабким здоров'ям навряд чи будуть щасливими в житті. Лікарі, батьки, вчителі зазначають, що діти підростають або влітку, або після канікул, проведених у горах навіть узимку. Сонце, повітря, вода, ультрафіолетові промені відіграють неабияку роль у фізичному розвитку дитини.

ЩО РОБИТИ ПЕДАГОГУ,

ЯКИЙ СТИКАЄТЬСЯ З ВИПАДКАМИ НАСИЛЬСТВА НАД ДИТИНОЮ

1. Поставитися до дитини серйозно.

2. Спробувати зберігати спокій.

3. Заспокоїти та підтримати дитину словами: «Добре, що ти мені сказала. Ти правильно зробила»; «Ти в цьому не винна»; «Не ти одна потрапила в таку ситуацію, це трапляється також і з іншими дітьми»; «Мені треба сказати декому (соціальному працівникові) про те, що це трапилося. Вони захочуть задати тобі кілька запитань. Вони допоможуть зробити так, щоб ти почувала себе у безпеці». Доречно пам’ятати, що дитині можна показати, що ви розумієте її почуття з цього приводу, але не варто залишати дитині вибору. Слід сказати дитині: «Бувають такі секрети, які не можна зберігати, якщо тобі зробили погано».

4. Не думати, що дитина обов’язково ненавидить свого кривдника або гнівається на нього (він може виявитися членом родини, батьком або опікуном).

5. Терпляче відповідати на питання та розвіювати тривоги дитини.

6. Стежити за тим, аби не давати обіцянок, які не можна виконати. Наприклад: «З тим, хто тебе скривдив, нічого не зроблять». Якщо дитина звернулася за допомогою у приміщенні класу, то необхідно показати, що її прохання взято до уваги, та організувати якнайшвидше розмову з дитиною на одинці. Наприклад: «Це дуже серйозно. Давай ми з тобою поговоримо про це на найближчій перерві (під час перерви на обід тощо)».

Якщо дитина пішла з дому

He шукайте проблему назовні - "зманили друзі", цікавиться подорожами, "Америкою". Дитина пішла, тому що їй погано. Найчастіше погано саме в сім'ї. Зрозуміло, більшість збігає не від хорошого життя. Але найчастіше поведінка дітей абсолютно незрозуміла.

Виявляються два типи сімей, в яких виросли "бігуни". З повних сімейних союзів матеріально забезпечених і прямо погано впливають на дитину: перший - із споживчим стилем виховання, де матеріальне благополуччя поєднувалося з повною бездуховністю, і другий - з відсутністю - емоційних контактів батьків з дітьми, нормальних, теплих взаємин.

Сприятливі відносини в сім'ї, зазвичай переносяться і в навчальну (діяльність) групу. Учні з таких сімей куди легше будують гарні взаємини зі своїми однолітками. Чому так буває?

Причин, що спонукають дитину з благополучної сім'ї вибрати "свободу" - безліч

Ревнощі. Вони можуть бути спрямовані не тільки на молодшого брата. Об'єктом ревнощів може бути новий чоловік матусі або нова дружина татуся, і навіть батьківська робота. У будь-якому випадку дитині починає здаватися що його "зовсім не люблять». Біг з дому - це спроба привернути до себе увагу.

Романтика. Начитавшись книг, надивившись фільмів, вони раптом переймаються бажанням "стати сильними", довести собі та іншим, що можуть прожити без батьків, виїхати без супроводу на інший кінець країни, пошукати пригод на свою голову і абсолютно самостійно з них виплутатися. Ті, кому виплутатися вдається, зазвичай повертаються додому.

Образа. "Ситуаційне бродяжництво" - коли дитина йде з дому після скандалу з батьками. Вона зовсім не хоче залишати будинок і залишається на вулиці. У виховних цілях «полякати батьків» і домогтися свого і якщо їй це вдається, підліток бере метод на озброєння і надалі використовує його постійно.

Дружба. Від зв'язку з поганою компанією не застрахований жоден підліток. Іноді друзі підбивають "не бути маминим синком" і не "кидати компанію" - і підліток йде "розважатися": не ночує вдома, пропадає з поля зору батьків ... Ця ситуація, мабуть, найнебезпечніша з усіх: можливо, це дорога у кримінальну групу.

ЩО РОБИТИ?

- Якщо ви відчули, що втрачаєте контакт з дитиною, не пускайте справу па самоплив - зверніться до психолога.

- Якщо дитина одного разу вже тікала з дому - поговоріть з нею після повернення. Розберіть ситуацію по деталях - вам обом стане легше, просто тому, що ви виговорилися.

- Завжди підкреслюйте значимість дитини для вас. Залучайте її до "дорослої роботі", радьтеся з нею, нехай проявить мужність і самостійність у себе вдома.

- З молодшого віку привчайте до чистоти, виховуйте гидливість. Якщо не діють раціональні доводи, то спрацює інстинкт: дитина не зможе спати в бруді і не митися кілька днів.

- Не забороняйте приводити додому друзів - будете знати, з ким маєте справу. А добрі стосунки з друзями вашої дитини підсилюють довіру і всередині сім'ї.

Готуйтеся до повернення дитини додому: купіть подарунок, подумайте, яким чином ви продемонструєте свою радість від її появи: що вона вам потрібна, що необхідна; відразу ж залучіть її до якоїсь сімейної справи, яку здатна зробити тільки вона. Відверто запитайте себе:

1 - чи бачу я особистість у своїй дитині?

2 - поважаю я її?

3 - чи люблю я її просто за те, що вона є (a не за якісь вчинки)?

4 - чи є у дитини своя кімната або хоча б свій кут?

5 - дитина повинна мати свою шафу, полку для білизни, стіл для занять, місце для іграшок і т.д.

6 - дозволяю я дитині робити те, що вона хоче (завести собаку, ліпити, малювати, ...)?

7 - даю я дитині мінімум кишенькових грошей, щоб вона могла витратити їх просто так?

8 - чи є в сім'ї рідні, чоловік, з яким дитина могла б погуляти, помовчати, зробити якесь корисне діло?

Пам'ятайте, що найбільш позитивний вплив на виховання надають дідусі та бабусі, навіть якщо батьки в розлученні, забороняти спілкуватися з ними не можна.

Сходіть в школу і попередьте педагогів і адміністрацію про те, що трапилося.

Ні педагогам, ні батькам не слід випитувати в дитини про причини втечі: дитина не знає справжню, глибинну причину. Зовнішня причина (сварка з батьками, образа в школі, несправедливість) - тільки привід, що послужив поштовхом до втечі.

Догляд дитини - це серйозний показник глибинного неблагополуччя в сім'ї, пояснити суть якого може тільки фахівець. Тому, зустрівши дитину, необхідно звернутися до психолога, інакше втечі з дому повторяться, і, в кінцевому підсумку, можуть призвести до більш серйозних наслідків (протиправні вчинки дітей використовує в своїх цілях злочинний світ).

ЛЮБІТЬ ДІТЕЙ! Але любов має бути світлою і розумною.

Як визначити, що дитина - шульга?

Визначити це можна вже у 3 місяці. Більш чітко і достовірно провідна рука у дитини визначається до 4 років: саме нею ваш малюк буде намагатися взяти ложку, іграшку або кинути м'ячик. Запропонуйте дитині намалювати малюнок спочатку лівою, а потім правою рукою і проаналізуйте, яке зображення вийшло краще.

Поспостерігайте за тим, якою рукою він частіше користується у побуті, яка нога домінує під час руху.

Багато геніїв були шульгами, наприклад, найкращі скульптори усіх часів - Леонардо да Вінчі і Мікеланджело; видатні полководці - Македонський, Наполеон; письменники - Л. Керролл, М. Твен, актор Чарлі Чаплін; соліст групи "Бітлз" сер Пол Маккартні, акторка Мерилін Монро і багато інших.

Найголовніше - увесь час переконуйте свого малюка, що він нічим не гірше інших і йому під силу подолати будь-які труднощі у навчанні.

Посадка ліворуких дітей під час письма

1. Сидіти слід прямо, не торкаючись грудьми стола. Ноги всією ступнею стоять на підлозі або підставці, голова трішки нахилена вперед

2. Потрібно сидіти за столом завжди ліворуч від свого сусіда, щоб не заважати одне одному під час письма або малювання.

3.Настільна лампа рзміщується праворуч.

4.Руки лежать на столі так, щоб лікоть лівої руки трохи виступав за край столу, права – на столі, притримує зошит.

5. Кисть лівої руки має бути звернена до поверхні столу. Точки опору для кисті – фаланга трохи зігнутого мізинця й нижня частина долоні.

Прийоми тримання ручки

1. Дзеркальне відображення «праворукого положення» неефективне, воно лише ускладнює процес навчання.

2. Кисть лівої руки з ручкою над рядком – як правило, саме так діти намагаються писати – цей спосіб незручний, рука дитини швидко втомлюється.

3. Кисть лівої руки з ручкою під рядком – найзручніший і найефективніший.

Не рекомендується вимагати «правильного» нахилу при письмі.

Категорично заборонено вимагати безвідривного написання.

Тест на визначення провідної руки

1.Перед дитиною покласти декілька сірникових коробок і попросити знайти сірник в одній із коробок. Провідною вважається та рука, що здійснює активні дії (відкриває і закриває коробку).

2. Запропонувати дитині декілька пляшок із кришками, що закручуються. Провідною вважається та рука, що виконує активні дії.

3. Перед дитиною лежить маленький м’ячик. Попросіть його підняти. Рекомендується повторити процедуру кілька разів.

4. Запропонувати дитині розв'язати декілька (зав'язаних не туго) вузликів з шнура або мотузка. Ведучою вважається рука, яка розв'язує вузол, а інша рука тримає вузол.

5. Попросити дитину поаплодувати своєму улюбленому мультфільму. Провідною вважається активніша і рухливіша рука, що здійснює ударні рухи об долоню другої руки.

6. Запропонувати дитині взятии до рук годинник і завести його. Провідною вважається рука, яка повертає важіль годинника, а друга – тримає годинник.

7. Програти з дитиною в гру «Сорока-білобока» і подивитися: пальцями якої руки дитина малює круги. Провідноє вважається рука, пальцями якої дитина малює круги на долоні другої.

8. Запропонувати дитині взятии зі столу улюблену м'яку іграшку і погладити її, тримаючи в руці. Зазвичай провідна рука гладить.

Якщо більшість завдань дитина виконує лівою рукою, то можна припустити, що у дитини ліворукість (правопівкульність). Дітей, які добре володіють і правою, і лівою рукою, називають амбідекстрами.