Дата публікації допису: Feb 10, 2021 8:21:52 AM
Чому не можна ловити метеликів?
Одного сонячного літнього ранку вилетіла на прогулянку родина метеликів. Попереду летів метелик-тато. Він був дуже серйозним, бо відчував відповідальність за свою родину. Метелик-тато вимахував жовтогарячими великими крильцями, вказуючи своїй родині шлях до квітучого лугу.
Слідом за метеликом-татом летіла дивовижна красуня-мама. Її тендітні крильця мінилися різними барвами у сонячному промінні. Вона посміхалася яскравому сонечку, запашним квітам і своїм маленьким непосидючим діткам. А дітки й справді були непосидючими. Троє маленьких метеликів, швидко вимахуючи своїми різнокольоровими крильцями, то підлітали вгору, то спускалися майже до самої землі. Їхній веселий сміх лунав у теплому літньому повітрі.
Отже, весела родина, сміючись і розважаючись, дісталася нарешті великого квітучого лугу. Тато уважно роздивився на всі боки, перевіряючи, чи немає поблизу якоїсь небезпеки, і зупинився біля великої жовтої квітки. До нього відразу ж підлетіла мама разом із маленькими метеликами. Родина вирішила відпочити.
Саме у цей час на прогулянку до квітучого лугу вийшла родина Петрика Вутьківського. Попереду йшов тато Петрика. Він був дуже серйозним, бо хотів обрати найкраще у лузі місце для відпочинку. Слідом за татом, посміхаючись теплому сонечку, крокувала Петрикова матуся. А за нею, тримаючи у руках сачок, збільшувальне скло, іграшкову машинку та блискучий свисток, просувався маленький Петрик. Він був непосидючим і дуже допитливим хлопчиком. Петрик постійно намагався кудись сховатися, щось знайти або про щось довідатися.
Нарешті Петриків тато обрав затишне місце біля великої жовтої квітки, й родина зупинилася для відпочинку. Матуся почала розкладати овочі, щоб нагодувати свою родину сніданком, а Петрик, прихопивши сачок та збільшувальне скло, пішов розглядати яскраві лугові квіти.
У цей час на великій жовтій квітці вже тривав сніданок родини метеликів. Снідаючи та розмовляючи про відпочинок, тато-метелик не помітив, як до великої жовтої квітки підійшов якийсь хлопчик, замахнувся великим сачком і весело закричав:
— Мамо, мамо, дивися, якого красивого метелика я зловив! Поглянь, які в нього барвисті крильця! Я заберу його з собою додому!
Почувши ці слова, тато-метелик разом зі своїми дітками кинувся на допомогу, але що могли зробити маленькі метелики проти великого хлопчика?! Петрик навіть не помітив їх.
А мама Петрика підійшла до сина і сказала:
— Синку, а ти не думав, що у цього метелика є маленькі дітки? Уяви, як вони страждатимуть від того, що ти забрав їхню матусю. Вони можуть навіть загинути
без її піклування та захисту.
— Але ж вона така красива,— не здавався Петрик.
— То навіщо ж її ловити? Тобі ніхто не забороняє милуватися метеликами у лузі, спостерігати, як вони перелітають з квітки на квітку. А у тебе вдома метелик загине.
Ти зробиш нещасною цілу метеликову родину…
Петрик замислився, йому стало сумно, на очах у нього з’явилися сльози і хлопчик випустив метелика… Цей день для всіх закінчився добре. Обидві родини поверталися додому щасливими. Петрик вирішив більше ніколи не ловити метеликів і усім своїм друзям порадити, що не можна нікого ображати заради своїх розваг!