Зовнішнє незалежне оцінювання при вступі на бакалаврат було запроваджено в Україні 2008 року. Відтоді воно довело своє значення як важливого інструменту забезпечення рівного доступу до вищої освіти.

З часом з'явилися інші форми вступних та випускних випробувань, що використовують технології ЗНО – Єдине фахове вступне випробування для вступу до магістратури з права, Єдиний вступний іспит для вступу до магістратури з більшості спеціальностей, іспити КРОК для студентів медичних спеціальностей та інші.

Але щороку під час цих випробувань виникають питання – і стосовно окремих конкретних завдань, і стосовно необхідності зовнішнього оцінювання в цілому. Спробуємо розібратися.

Стандартизовані оцінювання, до яких належать ЗНО, ЄФВВ, ЄВІ, КРОК використовують в Україні та багатьох інших країнах переважно у двох випадках. По-перше, коли треба порівняти велику кількість людей за рівнем їхніх освітніх досягнень чи за здатністю здобувати освіту певного рівня за певною спеціальністю або галуззю. По-друге, коли треба підтвердити відповідність особи вимогам до певної кваліфікації.

Цілі таких оцінювань є різними. Тому дещо відмінними є і способи оцінювання, які використовують у таких випадках. Зокрема, у другому випадку для отримання позитивної оцінки треба набрати певний відсоток від максимально можливої кількості балів – 50, 60, 90. Іноді такий відсоток встановлюють за кожним зі змістових блоків іспиту.

У першому випадку такої вимоги може не бути. А якщо вона є, то мінімальний бал зазвичай встановлюють на рівні, який є значно нижчим, але перевищує поріг «сліпого» вгадування. На практиці він може бути в межах 10 – 30% від максимально можливої кількості балів. Іноді поріг встановлюють не за відсотком набраних балів, а за відсотком абітурієнтів, які мають нижчі за цей поріг бали. Натомість головним для вступника є отримання більшої кількості балів, ніж матимуть його потенційні конкуренти. 

Найбільш відомий приклад оцінювання першого типу – ЗНО. Спочатку його запроваджували для забезпечення рівного доступу до вищої освіти. Потім поширили на державну підсумкову атестацію, організацію «широкого конкурсу» при вступі до закладів вищої освіти та розподіл бюджетного фінансування ЗВО. В тому чи іншому вигляді такі стандартизовані зовнішні незалежні оцінювання вступників чи випускників використовують у Китаї, Польщі, РФ, США, Туреччині та багатьох інших країнах.

В деяких випадках є набір предметних іспитів. При цьому частина предметів може бути обов'язковою, а частина – вибірковою. В США, Ізраїлі та деяких інших країнах треба скласти лише один тест, що перевіряє не тільки знання і навички з основних предметів, але і здатність їх застосовувати. Іноді тестування використовують лише для вступу, в інших випадках – тільки для атестації випускників шкіл, а десь – для обох завдань відразу. В деяких країнах, приміром, в Австралії та Канаді учні багаторазово проходять стандартизоване оцінювання під час навчання у школі. Всі ці нюанси зазвичай обумовлені історією та фінансовими можливостями країни.

У чому переваги ЗНО порівняно із вступними іспитами в закладі освіти? Перш за все,  єдність завдань і процедури складання іспиту робить можливим об'єктивне порівняння результатів вступників і позбавляє заклади вищої освіти необхідності організовувати власні вступні випробування. Навіть якщо відволіктися від проблем корупції при вступних іспитах – а така проблема теж є – треба згадати й інші проблеми. Серед них – складність об'єктивного порівняння абітурієнтів, що відповідають на різні запитання та/або виконують різні завдання, втома екзаменаторів тощо.

Саме ЗНО на сьогодні забезпечує вступникам можливість брати участь у конкурсі до різних закладів вищої освіти на різні спеціальності. Без ЗНО вони мали б складати окремі вступні іспити за кожною заявою, що на практиці практично неможливо реалізувати. 

ЗНО дає змогу встановити загальні мінімальні вимоги до здобувачів вищої освіти. Це є недостатньою, але необхідною умовою забезпечення якості вищої освіти. Без гарантованої якості наші університети і вища освіта в цілому втрачають конкурентоздатність не лише на глобальному ринку. Вони стають все менш привабливими для наших громадян, які все частіше їдуть продовжувати навчання в інших країнах. 

Які проблеми існують із ЗНО? Нарікань багато – виділимо СІМ, про які говорять найчастіше. 

Проблема 1: Складність завдань. Багато зауважень до ЗНО стосується складності завдань. Хтось вважає їх дуже складними, хтось – дуже простими. Але розподіл результатів щороку засвідчує, що є і складні для більшості вступників, і легкі, і середні за складністю завдання. Так і має бути. Одним із завдань ЗНО є ранжирування абітурієнтів за рівнем їхньої підготовки. Виокремити найбільш підготовлених можна лише за допомогою складних завдань. Водночас, кожний тест містить прості завдання, що дають змогу виявити тих вступників, які поки не готові здобувати вищу освіту. При цьому ЗНО надає змогу перевірити знання і навички, які охоплюють значно більшу частину вимог стандарту освіти, ніж це можливо під час вступного іспиту. А відтак – отримати більш достовірну оцінку.

Проблема 2: Якість завдань. Щороку бувають зауваження стосовно якості окремих завдань. Далеко не всі такі зауваження підтверджуються. Завдань із помилками зазвичай буває декілька на тести з усіх предметів ЗНО. Щодо них УЦОЯО ухвалює окремі рішення задля уникнення впливу помилок на справедливість підсумкових балів вступників. Але такі випадки спричиняють резонанс і зменшують довіру до ЗНО. Для вирішення цієї проблеми необхідно підвищувати якість шкільних підручників, бо багато проблем із завданнями походять звідти. Треба наповнювати базу тестових завдань та ширше залучати до їхнього рецензування представників наукових установ.

Проблема 3: Вчимо не всі предмети. Є думка, що підготовка до ЗНО призводить до того, що учні випускних класів практично не вчать інші дисципліни, крім тих, що планують складати на ЗНО. Така проблема дійсно є. Сьогодні її частково вирішують, враховуючи у конкурсному балі середній бал шкільного атестату. Є прихильники того, щоб збільшити вагу атестату для стимулювання більшої уваги школярів до всіх предметів. Є інша позиція – взагалі не враховувати середній бал через неспівставність однакових оцінок, отриманих в різних школах чи у різних вчителів. Сьогодні закон надає закладам вищої освіти право самостійно визначати його вагу в межах від 0 до 10% конкурсного бала. І мабуть, зараз це оптимальний варіант. На майбутнє, гострота цієї проблеми має послабитися через перехід до профільної школи, де загальна кількість предметів буде істотно меншою, ніж сьогодні. А самі предмети – ближчими до обраного профілю чи інтересів учня, який зможе обирати частину з них.

Проблема 4: Вимивання держзамовлення з регіонів. ЗНО дає змогу об'єктивніше розподіляти державне замовлення за кожною спеціальністю між закладами вищої освіти і надавати його для краще підготовлених абітурієнтів. Ситуація не така проста. Частина вступників змінює свій вибір і відмовляється від бюджетних місць. Є проблема «вимивання» державного замовлення з багатьох регіонів, оскільки кращі абітурієнти обирають провідні університети Києва і ще декількох міст. Є різні пропозиції щодо її вирішення. Їх треба вивчати. Але практика останніх років свідчить, що головним фактором тут є проблеми регіонального розвитку. Значна частка потенційних здобувачів освіти готова відмовитися від державного замовлення вдома для того, щоб поїхати вчитися власним коштом до більш привабливих для них регіонів за більш перспективними (на їхню думку) спеціальностями. Перехід до формульного фінансування закладів вищої освіти дає змогу вирішити проблему і зменшити залежність їхнього фінансування від кількості студентів, що навчаються в них за державним замовленням. Також він забезпечує врахування інших об'єктивних показників результатів освітньої та наукової діяльності і об'єктивних умов, в яких працюють ці заклади. 

Проблема 5: Рівний доступ до освіти. Іноді виникає конфлікт між принципами рівного і справедливого доступу до вищої освіти – абітурієнт, який отримав трохи менші бали ЗНО, але мав значно гірші умови для навчання у школі, часто буде успішнішим студентом і спеціалістом порівняно з тими, хто отримав дещо вищі бали, але і мав набагато кращі умови для підготовки до ЗНО. Є вступники, які мають корисні для успішного навчання результати, але не можуть бути оцінені за допомогою ЗНО – переможці міжнародних предметних олімпіад та спортивних змагань тощо. За допомогою ЗНО важко оцінити здатність успішного навчання і професійної кар’єри у багатьох напрямах мистецтва. Для більш справедливого доступу є система коефіцієнтів та додаткових балів, що дають змогу враховувати подібні фактори у конкурсному балі. А в деяких випадках доводиться залишати і вступні випробування. Але основою залишаються результати ЗНО. Хтось вважає, що коефіцієнти і додаткові показники порушують рівність доступу до вищої освіти. Але вони можуть збільшувати його справедливість. 

Проблема 6: Обов’язковість ЗНО. Останнім часом відновилися дискусії з питання – чи всі мають складати ЗНО при вступі. Приміром, чи можна звільнити від ЗНО осіб, які давно закінчили школу? Тут, мабуть, не можна дати однозначну відповідь. Вона залежить від того, чим займалася людина після закінчення школи. Одна ситуація, якщо вона ніде не вчилася і працювала у сфері дуже далекій від майбутньої спеціальності. Зовсім інша, якщо людина працювала саме у цій сфері, навчалася, має відповідні сертифікати. Зараз готуються законопроєкти «Про освіту дорослих» та «Про Національну систему кваліфікацій». У такий спосіб треба вирішувати, як діяти у тій чи іншій ситуації, які вступні випробування застосовувати для таких осіб, як визнавати отримані знання через неформальну освіту, самоосвіту, професійну діяльність тощо.

Проблема 7: Некомфортні умови складання ЗНО. І наостанок ще про одну проблему. Це умови, в яких відбувається складання ЗНО та інших стандартизованих іспитів. Звісно, ніхто спеціально не створює складнощі для абітурієнтів. Це ті самі умови, в яких постійно навчаються школярі та студенти, в яких працюють викладачі. Ці умови мають бути комфортними і для навчання, і для зовнішнього оцінювання. Є проблеми фінансування освіти. Але є і проблеми недоопрацювання тих, хто відповідає за умови навчання. І тут необхідно об’єднувати зусилля всім – від законодавчої влади до керуючого закладом освіти – задля створення гідних умов навчання та роботи на всіх рівнях освіти!