Келих осені  пригублю

І зволожу вуста листопадом…

Сповідається серце:  «Люблю!»,

І вмивається зорепадом…

Затремтіла гітара струнка,

Оживилися душі піснями.

Стала тяжчою права рука

Рівно в два з половиною грами.

Келих осені пригублю,-

На вустах присмак щастя і меду.

Сповідається серце: «Люблю!...»

Від сьогодні й навік його кредо.

Орхідея у чорнім волоссі -

Найніжніша із тисячі квітів.

Ми чекали тебе, наша осінь,

Найжаданіша осінь у світі!