Вибране

Волошки сині у твоїх очах,

І соняхи п'ють промені по вінця.

Солодкий смак свободи на вустах -

У грудях б'ється серце українця.

Розірване намисто калинове

Зберемо по усій своїй землі!

Обпалену весну несуть додому

На крилах відчайдушні журавлі!

З Дніпрових хвиль розквітне Україна,

 І заспіває в гомоні Карпат!

 І обійме нарешті мати сина,

 І брата обійме за плечі брат!

 І запалають українські зорі

 Над вербами і шелестом дубів.

 Ми вирвемо всі мальви пурпурові,-

  Насіємо волошки голубі!

А пам'ять жива.

Усе наче слайдами знову:

Мій дід за столом. Його очі блакитні ясні.

-    Любіть Україну! У серці несу його слово.

Ця віра пророча зерном проростає в мені.

А пам'ять жива.

Ніхто не приспить, не розгубить

Бабусину пісню, вишневий пиріг на столі.

Скажіть, найрідніші, ну хто з вас і досі не любить

Картоплю із грубки, запечену в сірій золі?!

Усе оживає! І знову сміється хатина!

Горіхи над дахом, і ганок всіляких скарбів.

І стежка до дому. І сад. І велика родина

Стрічає з дороги так тепло на спомині днів.

Любіть Україну!.. Вже сад кличе голосом діда.

Як сонце любіть... Тиху відповідь я прошепчу.

І буде родина! І пісня! Крізь болі і біди

І сонце зійде в Україні на зламі дощу!

Ну здрастуй лютий, смаку гіркоти,

Найдовший місяць нашого народу!

Ти вчив нас підійматися, іти,

І цінувати зболену свободу.

Ти з нами плакав щемно. Ти ридав

Під стінами розтерзаних підвалів,

Коли дітей по світу проводжав

Під дикий шум перонів і вокзалів.

Ти обіймав за плечі матерів,

У забутті тремтячими руками,

Що клали прапор на своїх синів,

Молились... Онімілими вустами.

Ховав під ранок перших немовлят -

Вкривав як міг від обстрілів собою.

Ти показав нам як іти на старт,

І став пліч-о-пліч до тяжкого бою.

Ти нас учив запалювать серця,

І темряви боятись - тільки в людях.

І завжди поруч, поруч до кінця!

Ти вкорінився глибоко у грудях.

Тепер умієм спалювать мости -

Нести своє від роду і до роду.

Ну здрастуй, лютий, смаку гіркоти,

Найдовший місяць нашого народу.

01.02.2023