Вибране
Пройде цей дощ. І змиє наші сльози.
І змиє біль з родючої землі.
Це гнів небес - це не липневі грози.
Це відголос огидної петлі.
Пройде цей дощ. І сонце у фіранках
Всміхнеться до побілених хатин.
І наші діти в білих вишиванках
За парти сядуть найрідніших стін.
І скільки нас розкидано по світу -
Ми як струмки - вернемось до Дніпра.
Тримайся Україно, буде жито!
Пройде цей дощ. І жнив прийде пора!
А поки... Поки молимось, солдати,
Молитвою зайдем в тривожні сни.
В тилу дітей своїх пригорне мати
І приведе до нашої весни.
А пам'ять жива.
Усе наче слайдами знову:
Мій дід за столом. Його очі блакитні ясні.
- Любіть Україну! У серці несу його слово.
Ця віра пророча зерном проростає в мені.
А пам'ять жива.
Ніхто не приспить, не розгубить
Бабусину пісню, вишневий пиріг на столі.
Скажіть, найрідніші, ну хто з вас і досі не любить
Картоплю із грубки, запечену в сірій золі?!
Усе оживає! І знову сміється хатина!
Горіхи над дахом, і ганок всіляких скарбів.
І стежка до дому. І сад. І велика родина
Стрічає з дороги так тепло на спомині днів.
Любіть Україну!.. Вже сад кличе голосом діда.
Як сонце любіть... Тиху відповідь я прошепчу.
І буде родина! І пісня! Крізь болі і біди
І сонце зійде в Україні на зламі дощу!
Ну здрастуй лютий, смаку гіркоти,
Найдовший місяць нашого народу!
Ти вчив нас підійматися, іти,
І цінувати зболену свободу.
Ти з нами плакав щемно. Ти ридав
Під стінами розтерзаних підвалів,
Коли дітей по світу проводжав
Під дикий шум перонів і вокзалів.
Ти обіймав за плечі матерів,
У забутті тремтячими руками,
Що клали прапор на своїх синів,
Молились... Онімілими вустами.
Ховав під ранок перших немовлят -
Вкривав як міг від обстрілів собою.
Ти показав нам як іти на старт,
І став пліч-о-пліч до тяжкого бою.
Ти нас учив запалювать серця,
І темряви боятись - тільки в людях.
І завжди поруч, поруч до кінця!
Ти вкорінився глибоко у грудях.
Тепер умієм спалювать мости -
Нести своє від роду і до роду.
Ну здрастуй, лютий, смаку гіркоти,
Найдовший місяць нашого народу.
01.02.2023