Не сполохай моєї любові

Не сполохай моєї любові,

Що метеликом сіла на руку...

Стримай подих. Спинись на півслові,

Не злякай а ні жестом, ні звуком.

Це вона, крізь роки і печалі,

На розбитій камінням землі

На ромашки сідала зів’ялі,

Розкриваючи крила малі.

Це вона – все метеликом гордим,

Мов на світло, летіла в вогонь.

І безжальні нервові акорди

Обпікали від уст і до скронь...

У безсиллі, всіма переможена,

З оберемком тривоги і мук,

Так невпевнено й насторожено

До твоїх прилетіла рук!