Дзвони зовуть до храму.

Я не іду,- я лечу.

Стомлене серце вітрами

Хоче втекти й від дощу.

Очі закрию – світло.

Тихо тремтять вуста…

Тепла свята молитва.

Тільки лиш я не свята.

Тільки й того – ночами

Серце моє не спить.

Клич мене, Боже до храму!

Може й почую – поклич!

Погляд тяжкий з ікони…

Очі додолу… Мовчу.

Осуд. Спітнілі долоні.

Як же втекти від дощу?!

Полум’ям кволим віра.

Ну а любов – не з руки

Хваткою дикого звіра

Знов мене рве на шматки.

Де ж ти, моя дорога?

Дощ не вщухає іде.

Ось я! Прийшла до Бога!

Де мої крила? Де?!