Ну як не мріяти,

коли душі так мріється?

Як не співати сонячних пісень,

Коли слова зриваються і сіються,

Прикрашуючи очерствілий день?!

Ну як не думати,

Коли думки окрилені,

А в плечах чуєш силу журавля?

Коли під небесами чисто-синіми

Всміхається кульбабами земля?

Ну як не дихати 

Життям на повні груди,

І не ходити в травах босоніж?

Коли степи уквітчані повсюди,

А під ногами стелиться спориш?

Ну як не вірити 

вітрам – земним старійшинам,

Що пестять на світанку стигле жито?

Загубленим, розвіяним і стишеним.

Ну як усе це можна не любити?!