Келих осені пригублю
І зволожу вуста листопадом…
Сповідається серце: «Люблю!»,
І вмивається зорепадом…
Затремтіла гітара струнка,
Оживилися душі піснями.
Стала тяжчою права рука
Рівно в два з половиною грами.
Келих осені пригублю,-
На вустах присмак щастя і меду.
Сповідається серце: «Люблю!...»
Від сьогодні й навік його кредо.
Орхідея у чорнім волоссі -
Найніжніша із тисячі квітів.
Ми чекали тебе, наша осінь,
Найжаданіша осінь у світі!