На протягах обвітрилась душа.

Як лист кленовий під дощем промокла.

А пісня вже не варта і гроша –

Тихіше… Тихо… Й взагалі замовкла.

А календар уперто губить числа.

Вже вкотре свій листопад я зустріла?

Душі не страшно, просто трохи тісно,-

Давно не розправляла білі крила.

Немов фантом від дикого бажання,

Та що не в силах – в руки не візьмеш!

Я свої болі, і свої страждання

Спалю в найбільшій із твоїх пожеж.