1. Уникайте авторитарного стилю педагогічної діяльності.

2. На уроці вчитель обов’язково повинен використовувати слова підтримки для забезпечення позитивної атмосфери:
   “Давай спробуємо ще раз.” “У мене теж не одразу все виходило, тому не втрачай надії.” “Я завжди вважала, що ти зможеш це зробити.” “Повір у себе.” “Я впевнена, що ти можеш.” “Разом ми зможемо.” “Сьогодні вийде краще, ніж учора.” “Мені подобається те, що ти зробив.” “Навіть, якщо ти помилишся, я допоможу тобі.” “Ти талановитий.” “Я пишаюся тобою.” “Я вірю в те, що все вийде.“

3. Кожного учня оцінюйте об’єктивно, а не з власної позиції.

4. Оцінюйте ситуацію, вчинок, а не саму дитину.

5. Порівнюйте результати роботи учня тільки з її власними досягненнями, а не з досягненнями інших дітей.

6. Треба чесно і терпляче відповідати на всі запитання дитини.

7. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії. Поважайте її неповторність, індивідуальність.

8. Підтримуйте в дитині почуття власної гідності й позитивного образу «Я».

9. Не використовуйте негативних оціночних суджень, негативного програмування, не навішуйте «ярликів».

10. Розвивайте уміння слухати.

11. Розвивайте довільні зусилля у школяра, оскільки навчальна діяльність вимагає саме довільної уваги та пам’яті.

12. Будьте зразком для дитини, слідкуйте за своєю поведінкою.

13. Ставте конкретні вимоги, даючи при цьому конкретні пояснення.

14. Обговорюйте з учнями не лише, що не можна робити в школі, а й обов’язково, що можна. Це допоможе дитині усвідомити свої права та обов’язки.

15. Створюйте сприятливі умови, для того, щоб учень зайняв певну позицію серед однолітків, а не перетворився на аутсайдера. Згуртовуйте першокласників.

16. Формуйте адекватну самооцінку.

17. Формуйте навички пошуку соціальної підтримки (уміння просити про допомогу та виражати вдячність).

18. Пам’ятайте: підвищення голосу, сурове покарання в адаптаційний період є негативнішим методом.

19. Заохочуйте гарну поведінку найчастіше та по змозі ігноруйте провокаційні вчинки дитини.

20. Під час уроків до мінімуму обмежуйте відволікальні чинники.

21. Постійно використовуйте на уроці ігрові види діяльності.

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров’я в період адаптації до школи є уважне й лагідне ставлення батьків до дитини, розуміння ними її внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін “прикласти” до своєї дитини. Але незважаючи на це, для полегшення процесу адаптації дитини до школи все ж можна дати деякі рекомендації:

• повірте в унікальність та неповторність Вашої дитини, в те, що вона дитина неповторна, не схожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

• дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

• не соромтеся демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

• не бійтесь “залюбити” свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.

• задля виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.

• пильнуйте, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише основні) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь установлених заборон і дозволів.

• не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтеся впливати на дитину проханнями – це найбільш ефективний спосіб. У випадку непокори необхідно переконатися, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що зазвичай достатньо ефективно. І лише у випадку, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання, яке повинне відповідати вчинку, крім того, дитина має розуміти, за що її покарали. Важливо пам’ятатити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками міра.

Будь – які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

Дуже часто у п’ятикласників можуть виникнути проблеми у навчанні. Батьки не повинні це сприймати занадто трагічно, але з’ясувати причини цього потрібно.

Першопричина – це нові вчителі, нові предмети. У початкових класах у дітей була одна вчителька, яка добре знала кожну дитину, її здібності, слабкі та сильні місця. І діти за чотири роки пристосувалися до її вимог. У п’ятому класі кожний предмет викладає окремий вчитель. Вимоги до навчання різні.

Батьки повинні допомогти дитині в адаптаційний період (зазвичай це перша чверть навчального року), пояснити, що не все у навчанні цікаво. Навчання – це гарний спосіб виховувати свою силу волі, тому дайте дитині змогу розвиватися, не виконуйте за неї домашні завдання. Радійте разом з дитиною, сумуйте разом з нею, але ніколи не карайте за погані оцінки. Це може викликати тільки негативне ставлення до шкільних предметів.

Допомагаючи дитині, підтримуйте зв’язок з учителями, щоб ваші вимоги і вимоги вчителів до навчання були однакові

Більшість батьків вважають, що в основі відмови дитини готувати уроки лежить звичайна лінь. Але та ж сама «ледача» дитина годинами щось майструє або читає, охоче миє посуд, пилососить квартиру, ліпить пиріжки. Виходить справа не в природній ліні! А в чому ж?

1. У панічному страху невдачі.Страх на стільки сильний, що він заважає дитині зосередитися. При чому дитина на відміну від дорослого далеко не завжди усвідомлює те, що з нею відбувається: від цього розгублюється ще більше. Поведінка цих дітей не передбачувана. Вигляд у них відчужений, майже безтурботний. Насправді дитина глибоко травмована шкільними невдачами і, якщо цю травму вчасно не усунути, може розвинутися так званий шкільний невроз. А він чреватий і нервовими зривами, і різними психічними захворюваннями. Тому слід запастися терпінням і допомагати синові або дочці готувати уроки. Навіть якщо, на вашу думку, вони цілком здатні робити їх самостійно.                                                                                                                                                                                                   2. В об’єктивних труднощах. Якщо ваша дитина постійно ухиляється, наприклад, від занять з математики, не поспішайте навішувати на неї ярлик патологічного ледаря. Можливо, їй не дається логічне мислення. У цьому випадку, після того як труднощі залишилися позаду, вона зазвичай перестає ухилятися від уроків.      3. У бажання привернути до себе увагу. Таким дітям не вистачає батьківського тепла. Вони відчувають себе самотніми і розуміють, що шкільна неуспішність – це мало не єдиний спосіб викликати неспокій дорослих.                    Погрози і покарання у цьому випадку неефективні. Адже по суті виходить, що дитину карають за її жадання любові. Тому перш за все батьки повинні оточити сина або дочку теплом і турботою. І навіть якщо їм здається, що вони отримують все це із лишком.                                                                                                                                                    Коли дитина робить уроки, присуньтеся до неї ближче, погладьте по голові, по спинці, пошепчіть на вушко що-небудь ласкаве і підбадьорююче. Часто дітям потрібна не стільки реальна допомога, скільки відкритий вираз батьківських відчуттів. Тому головне не гарячкувати і не вважати втраченим той час, яким ви проведете, сидячи поряд з дітьми за письмовим столом.

Пам’ятайте, що у п’ятому класі у вашої дитини формується ставлення до навчання на весь подальший час: як учень провчиться у п’ятому класі, так він і буде ставитися до навчання в старших класах.

Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім установіть зв’язок між її інтересами й предметами, що вивчають у школі.

• Перша умова шкільного успіху п’ятикласника – безумовне прийняття дитини, незважаючи на невдачі, які її вже спіткали або можуть спіткати.

• Обов’язковий прояв батьками інтересу до школи, класу, в якому вчиться дитина, до кожного прожитого нею шкільного дня. Неформальне спілкування зі своєю дитиною після шкільного дня.

• Обов’язкове знайомство з її однокласниками й можливість спілкування дітей після школи.

• Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім установіть зв’язок між її інтересами й предметами, що вивчають у школі.

• Неприпустимість фізичних засобів впливу, залякування, критики на адресу дитини, особливо в присутності інших (членів родини, однолітків).

• Врахування темпераменту дитини в період адаптації до шкільного навчання. Повільні й нетовариські діти набагато довше звикають до класу, швидко втрачають до нього інтерес, якщо відчують з боку дорослих і однолітків насильство, сарказм і жорстокість.

• Надання дитині самостійності в навчальній роботі й організація обгрунтованого контролю за її навчальною діяльністю.

• Заохочення дитини, і не тільки за успіхами у навчанні. Моральне стимулювання досягнень дитини.

• Розвиток самоконтролю, самооцінки й самодостатності дитини. Відомий педагог і психолог Симон Соловейчик в одній зі своїх книг опублікував правила, які допоможуть батькам підготувати дитину до самостійного життя серед однолітків у школі під час адаптаційного періоду. Батькам необхідно пояснити ці правила дитині та з їхньою допомогою готувати дитину до дорослого життя:

• Не віднімай чужого, а своїм ділися.

• Попросили – дай, намагаються відняти – захищай.

• Кличуть грати – іди, не кличуть – запитай дозволу грати разом, це не соромно.

• Грай чесно, не підводь своїх товаришів.

• Не дражни нікого, не канюч, не випрошуй нічого. Двічі ні в кого нічого не проси.

• Будь уважним усюди, де потрібно виявити уважність.

• Через оцінки не плач, будь гордим.

• Із вчителями через оцінки не сперечайся й на вчителя за оцінки не ображайся.

• Намагайся все робити вчасно й думати про гарні результати, вони обов’язково в тебе будуть.

• Не зводь наклепів і не наговорюй ні на кого.

• Намагайся бути акуратним.

• Частіше кажи: давай дружити, давай грати, давай разом підемо додому.

• Пам’ятай! Ти не кращий за всіх, ти не гірший за всіх!

• За будь–якої можливості намагайтеся уникнути значних змін  або порушень у домашній атмосфері протягом першого півріччя. Спокій домашнього життя  дитини допомагає їй ефективніше розв’язувати проблеми в школі.

1. Пам’ятайте, що кожна дитина у вашому класі має право на помилку.

2. Ніколи не порівнюйте такого учня з іншими! Пам’ятайте, що будь-яку дитину можна зрівнювати тільки із самою собою (яка вона була на минулому уроці, а яка на цьому і, можливо, яка вона буде наступного разу).

3. Частіше використовуйте групові форми роботи, колективні завдання. Але особливо корисною для таких дітей буде саме парна робота.

4. Починаючи із початкової школи, не оберігайте дитину від повсякденних справ. Доручіть таким дітям полив квітів, створення газет, плакатів, відповідальність за «щоденник поведінки». Але перед тим, як доручити такій дитині справу, переконайтесь, що це їй під силу. Нехай дитина частіше виконує різні по важкості завдання, отримає задоволення від зробленої праці, а також похвалу та підтримку від вчителя.

5. Частіше надавайте завдання, які потребують спілкування: взяти інтерв’ю для класної газети, або підготувати цікаві запитання для уроку.

6. Використовуйте контакт поглядів. Сором’язливі діти уникають його. Поступово привчайте дитину дивитися у очі співрозмовнику.

7. Не намагайтеся вирішити за таку дитину будь-яке питання.

8. Слідкуйте за тим, щоб відзначати успіхи дитини.

9. Якщо така дитина десь проявила ініціативу, підтримайте її. Нехай вона спробує себе в ролі лідера.

1. Пам’ятайте, що заборони, та підвищення голосу – неефективні способи у виправленні агресивності.

2. Дайте можливість таким дітям своєчасно виплеснути напруження за допомогою фізкультурних хвилинок, читання вголос, хором тощо.

3. Важливо, щоб дитина зрозуміла, що вона потрібна в класі, що її цінують та приймають. А для цього вам необхідно дізнатися про інтереси та здібності такого учня та перевести активність у корисне русло.

4. 4. Таким учням слід частіше надавати можливість працювати в групах, де успіх залежить від колективної роботи, вміння спілкуватися, домовлятися.

5. Один із самих корисних способів змінити поведінку дитини – це піймати її на хорошому вчинку. Кожен раз, коли дитина стримує себе і не починає бійку, просто відмітьте, що вона стала сильнішою. Дитина реагує на похвалу, користуйтеся цим, для того, щоб зробити добру відношення – звичкою.

6. Введіть штрафні санкції. Це може бути додаткові домашні завдання. Головне, щоб учень знав про можливі наслідки своєї поведінки.

7. Допоможуть класні години, де піде мова про почуття, емоції, та методи їх регулювання. Головне, щоб під час таких уроків було менше монологів, але не у якому разі не акцентуйте увагу класу на проблемних дітях;

8. 8. Навчіть дітей проживати ці емоції нікому не завдаючи шкоди.

1. Дотримуйтеся позитивної моделі виховання: емоційне тепле ставлення батьків і педагогів, постійна щира увага до потреб та інтересів дитини, не ігноруйте почуттів дитини, якомога менше зауважень.

2. Враховуючи підвищену чутливість до зовнішнього оцінювання тривожних дітей:

• не акцентуйте уваги на невдачах;

• давайте право на помилку;

• опитування тривожних дітей варто робити всередині уроку;

• оцінюйте тільки дію, вчинок, а не всю особистість;

• не соромте прилюдно, не принижуйте гідності.

3. Забезпечте підтримку перед травматичними подіями і під час них:

• заздалегідь обговоріть, як відбуватиметься контрольна;

• обирайте зручний для дитини спосіб перевірки знань (письмо чи на одинці з вчителем);

• частіше застосовуйте візуальну (погляд) і тактильну (дотик) підтримку;

• намагайтесь знизити значущість ситуації, відмовитися від порівняння себе з іншими і бажання бути вищим;

• дайте час зосередитися на завданні;

• намагайтеся скорегувати установку на надмірну важливість успіхів у навчанні (перенесіть акцент з оцінки результату на процес як чергову сходинку до успіху);

• використовуйте позитивне підкріплення під час відповіді.

• уникайте виникнення зайвих, необов’язкових психотравматичних ситуацій (не примушуйте виступати на сцені, біля дошки).

4. Не експлуатуйте надмірну відповідальність тривожних дітей, не давайте доручень, пов’язаних із підвищеною відповідальністю (особливо – за інших дітей). Залучайте тривожних дітей до корекційних занять з психологом (відпрацювання конструктивних засобів поведінки у складних ситуаціях, засвоєння прийомів подолання хвилювання, тривоги; зміцнення впевненості у собі, розвиток самооцінки і мотивації)

Поради щодо встановлення довіри з проблемним підлітком

1. Уважно вислухайте дитину, прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте і показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.

2. Запропонуйте свою підтримку і допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблема) тимчасові і швидко пройдуть. Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.

3. Зацікавтесь, що саме турбує підлітка.

4. Використовуйте слова, речення, які будуть сприяти встановленню контактів: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.

5. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний і іншим і унікальний як особистість. Кожна людина незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.

6. Недооцінка гірша ніж переоцінка, надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряйте і викликати довіру в нього.

З погляду психології не існує поганої люди­ни, існують тільки погані моделі поведінки. Тому краще формувати в дітях позитивні риси харак­теру і позитивні моделі поведінки, пояснювати, не що потрібно зробити, а як це зробити.

Для вчителів є простий спосіб зменшити на­пруження в класі — говорити тихо. Це заспокій­ливо діє на дітей. Тон голосу також важливий. Звичайно, нелегко змінити свій стиль розмови, свій темперамент. Але варто спробувати. Доречні в спілкуванні з класом необразливі жарти, «смішні» слова.

К. Роджерс, представник гуманістичної пси­хології, вважає, що вчитель зможе створити в класі атмосферу психологічної підтримки, якщо буде керуватися такими принципами:

1. Від початку і упродовж всього навчального процесу демонструвати дітям свою повну до них довіру.

2. Він має допомагати учням у формуванні й уточненні цілей і завдань, що стоять як перед групами, так і перед кожним учнем окремо.

3. Вчитель має завжди виходити з того, що в учнів є внутрішня мотивація до навчання.

4. Він повинен бути для учнів джерелом різ­номанітного досвіду, до якого завжди можна звернутися по допомогу, коли виникають труд­нощі у вирішенні того чи іншого завдання.

5. Важливо, щоб у такій ролі він виступав для кожного учня.

6. Вчитель має розвивати в собі здібності відчувати емоційний настрій іншої людини і приймати його.

7. Вчитель повинен бути активним учасни­ком групової взаємодії.

8. Вчитель повинен відверто виявляти в групі свої почуття.

9. Він має наближатися до досягнення ем­патії, яка дозволяє зрозуміти почуття і хвилю­вання кожного учня.

10. Вчителю потрібно добре знати самого себе.

Під час проведення понаднормових вихов­них заходів класний керівник може викорис­товувати психологічні ігри, вправи (вербальні і невербальні) для згуртування учнів, розвитку у них емпатії, виховання доброзичливості один до одного.

Здоровий психо­логічний клімат, від­сутність конфліктів у колективі — показник його зрілості, резуль­тат великої клопіт­кої роботи класного керівника.