Живіть сьогоденням, адже ваше серце б’ється прямо зараз.

ПОРАДИ БАТЬКАМ МАЙБУТНІХ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

РЕЖИМ ДНЯ В ЖИТТІ ДИТИНИ

Чи справді так важливо дотримуватися режиму дня? Та яку роль у розвитку дитини відіграє режим?

У багатьох дітей до шести років у тій чи іншій формі розвивається невротичний стан, з’являються маніпулятивні й істеричні прояви. Батьків такі обставини дратують, хоча їх можна було уникнути. Як? Дотримуючись правильного режиму дня!

Для дітей раннього та дошкільного віку режим – основа виховання. У перші три роки життя працездатність нервової системи часто змінюється, а тому діти перебувають у постійному фізіологічному стресі. Сюди слід додати ще й зростання скелету, розвиток внутрішніх органів і головного мозку, насичене бурхливе емоційне життя й вікові кризи. Можна лише дивуватися, як дітям вдається з усім цим впоратися. Саме дотримання правильного режиму і запобігає перевтомі, зміцнює здоров’я, допомагає витримати колосальні навантаження.

Правильний режим дня – це раціональне чергування різних видів діяльності й відпочинку. Ще сто років тому педагоги й педіатри дійшли висновку, що дотримуючись режиму дня, можна виховати здорову дитину, а її розвиток спрямувати в правильному напрямі.

Утім, мало хто з сучасних батьків може похизуватися дотриманням правильного режиму дня дитини. Від батьків часто можна почути подібні фрази: «А що я можу зробити якщо дитина не хоче засинати вчасно?», «Краще хай вигуляється, довше буде спати зранку», «Яка різниця, коли дитина лягає спати?».

Якщо дитина недосипає, мало гуляє на свіжому повітрі, її працездатність знижується вона швидко втомлюється, це, в свою чергу, призводить до зниження здатності засвоювати нові знання. Це також негативно впливає на її фізичне здоров’я. Батьки починають непокоїтися та звертатися до лікарів. А проблема насправді криється в порушенні режиму дня. В поєднанні з неправильними умовами виховання, несприятливим психологічним кліматом у родині часто призводить до виникнення в дитини виражених невротичних процесів.

Один із моментів – це повноцінний сон.

Режим дитини в 1 рік істотно відрізняється від режиму малюків у 3 місяці або 3 роки.

Отже, скільки спати дитині в залежності від віку:

Від народження до 1 місяця діти сплять 18–22 години.

В 1–3 місяці — 18–20 годин.

Сон дитини в 3 місяці — 17–18 годин.

Сон дитини в 6 місяців — не менше 16 годин.

У 7–12 місяців — 14–16 годин.

Сон дитини в рік — півтора: не менше 14 годин.

У 1,5–2 роки — не менше 13 годин.

Від 2 до 3 років — не менше 12,5 годин.

Ці цифри показують, скільки потрібно спати дитині протягом доби з урахуванням нічного й денного сну.

Будь-які скорочення сну хоча б на декілька годин негативно позначаються на функціональному стані мозку. У дитини знижується працездатність, опірність організму до різноманітних інфекцій, підвищується втомлюваність. Тому діти зі слабким здоров’ям або ті, які одужують після хвороби, мають спати ще більше, ніж здорові.

Нестача сну на першому році життя дитини має небезпечні відстрочені наслідки у віці 3-4 роки. Вони можуть зумовлювати проблеми зі здоров’ям; агресивність у поведінці; порушення сну.

Також, аби сон насправді був повноцінним, для нього слід точно встановити час засинання й пробудження дитини. Батьки мають привчати дитину прокидатися й лягати спати в один і той самий час. Завдяки цьому в неї сформується умовний рефлекс щодо часу й обстановки сну, приміром, приглушене світло в кімнаті, казка на ніч з вуст тата/мами тощо.

Аби сон дитини був здоровим, увечері варто обмежити її активні ігри та забавки із будь-якими девайсами. Обов’язково слід провітрювати дитячу кімнату, навіть якщо за вікном несприятлива й холодна погода. Адже свіже повітря сприяє швидкому засипанню й глибокому сну.

Денний сон – «пігулка» від перевантаження.

Сон дорослої людини – монофазний. Це означає, що їй достатньо лише сну вночі. Дитячий сон поліфазний за своєю природою. При цьому кількість фаз, тобто періодів сну упродовж доби, скорочується в міру зростання дитини.

Якщо дитина перебуває в групі дошкільного закладу більше п’яти годин, її потрібно вкладати спати вдень на 2-2,5 години.

Денний сон дитини до шести років має тривати не менше двох годин – з 12-ї до 14-ї або з 13-ї до 15-ї години. Це час відновлення організму.

То для чого ж потрібен денний сон?

Добові біоритми сну й неспання визначають усі ритмічні процеси дитячого організму – від річних і багаторічних циклів росту до мікроритмів, які діють на рівні клітини й тривають частку секунди. Позбавляючи дитину денного сну, дорослі створюють підґрунтя для розладу біоритмів або десинхронозу. Серед його наслідків – підвищена збудливість і втомлюваність, затримка нервово-психічного й фізичного розвитку, відставання в рості, зниження імунітету, схильність до частих ГРЗ і дитячих інфекцій.

Денний сон допомагає засвоювати нові знання, зокрема й ті, які дошкільники отримують під час підготовчих занять до навчання в школі.

Мозок людини не спить ні вдень, ні вночі – він просто перемикається зі сприймання інформації на режим її опрацювання й засвоєння. Що менша дитина, то більше вона дізнається, відтак має запам’ятати. Отже, що більше денних «пауз» необхідно дитині, то довше має тривати її сон.

Той аргумент, що денний сон зміцнює нічний, часто дивує батьків. Утім насправді дитина, яка не спала удень, до кінця дня зазвичай так збуджується, що ввечері не може заснути, навіть якщо дуже хоче. Перенавантажений денними враженнями й інформацією мозок у такий спосіб сигналізує про складнощі з переробленням і засвоєнням даних. Наслідком безсоння є підвищена тривожність, нічні страхи і жахіття.

Не можна сварити, а тим паче карати малюка, який полежав 15-20 хвилин і не заснув. Адже дитині раннього віку потрібна щонайменше година на засипання, а дошкільнику – півгодини.

Коли дитина спить, мозок виробляє спеціальні захисні білки, завдяки яким нервова система адаптується до підвищених навантажень. Тож батькам дуже важливо не змінювати звичайний режим сну й неспання дитини у вихідні дні, а також під час літньої відпустки.

Активна діяльність або період неспання дитини.

Діяльність дитини має бути різноманітною й обов’язково чергуватися з денним сном. Малювання, ліплення, конструювання, перегляд мультфільмів, активні рухливі ігри на свіжому повітрі – усе потрібно розподіляти на весь день. Бажано не менше години виділяти на розвивальні заняття. Окрім того, у дитини обов’язково має бути особистий час, коли вона може гратися сама, про щось розмірковувати, за чимось спостерігати.

Допомога мамі, а саме обов’язки, які дитині під силу виконати, – це не лише елемент правильного виховання, а й запорука фізичного розвитку й зміцнення здоров’я. Привчаючи дитину до дисципліни, порядку, охайності й праці, можна сформувати в неї такі риси, як наполегливість, цілеспрямованість, стратегічне бачення ситуації, самостійність. У майбутньому така людина впорається з будь-якими негараздами, хоч би які соціально-політичні катаклізми на неї не очікували.

Саме активна різноманітна діяльність сприяє повноцінному та гармонійному розвитку особистості дитини, її пізнавальним процесам. Одноманітність дій і байдужість дорослих травмують малюка так само сильно, як і емоційні потрясіння, й окрім того, виховують лінь і співзалежний характер.

Режим дня – це найскладніше, чого можна навчити дитину. Для цього потрібна лише любов батьків і їхнє усвідомлення своєї відповідальності. Дотримання батьками режиму дня привчає дитину до організованості., полегшує життя як їх самій, так і батькам. Надалі такій дитині значно легше адаптуватися до умов дитячого садка, школи. Правильний режим – це ще й профілактика багатьох захворювань, зокрема й невротичних.

ПРО ДРІБНУ МОТОРИКУ ПОРАДИ БАТЬКАМ

Ще в давні часи китайці заявляли, що активні вправи за участі рук і пальців позитивно впливають на розвиток і діяльність головного мозку будь-якої людини. І діти – не виняток.

Шнурування черевиків, застібання ґудзиків, збирання дрібних деталей – цей список можна продовжувати безкінечно. Всі ці дії передбачають акуратну і точну роботу пальців рук, якої важливо навчитися. Саме тому, розвитку дрібної моторики у дітей сьогодні приділяється особлива увага.

Отже, дрібна моторика – це здатність дітей і дорослих виконувати точні і дрібні рухи не тільки кистями, але і пальцями рук і ніг, завдяки скоординованим діям таких систем організму, як кісткова, нервова і м’язова. Добре розвинена дрібна моторика рук і пальців дозволяє дітям виконувати величезну кількість різноманітних процесів: від елементарних жестів в ранньому дитинстві (скажімо, захоплення іграшки) до більш складних рухів в старшому віці (зокрема письмо та малювання).

Виходячи з цього, питання чи потрібно займатися розвитком дрібної моторики у дітей або ні, відпадає саме собою. Тим більше що вона безпосередньо пов’язана з розвитком всіх пізнавальних процесів: пам’яті, уваги, мислення й мовлення. Так, наприклад, якщо батьки бажають, щоб їхнє дитя швидше навчилося говорити, необхідно займатися не лише тренуванням його апарату артикуляції, але і розвитком дрібної моторики, використовуючи спеціальні вправи та іграшки.

Щоденні заняття на формування скоординованих і точних рухів пальців і рук сприяють не тільки становленню мовлення у дітей. Вони є прекрасним фундаментом для тренування уяви, спостережливості, координації. А значить, займатися розвитком дрібної моторики у дітей важливо і потрібно, особливо, якщо мова йде про дошкільників і молодших школярів.

Розвивати дрібну моторику малюків можна, як кажуть, між іншим, виконуючи найпростіші побутові справи.

Тож, пропонуємо вам:

ПРОСТІ РЕЧІ, ЯКІ НАДОВГО ЗАЙМУТЬ ВАШУ ДИТИНУ

ТА СПРИЯТИМУТЬ РОЗВИТКУ ЇЇ ДРІБНОЇ МОТОРИКИ

Щоб зайняти маленьку дитину вдома, не потрібно вигадувати щось особливе. Іноді побутові речі можуть зацікавити малюка більше, ніж усі придбані в магазині іграшки.

Розвивати дрібну моторику рук малюка можна просто проявивши фантазію! Дістаньте із шафи старі книги, пляшки з водою та ґудзики – і зможете зайняти дитину на кілька годин.

МОТУЗКИ ТА МАКАРОНИ

Можна одягати шнурки в макарони і робити намисто, яке потім перетвориться на маленький потяг із вагонами. Крім того, таке намисто можна дарувати бабусі або носити вдома та грати з ним!

Покажіть дитині, як нанизувати макарони на мотузку, і вона швидко зрозуміє, як себе зайняти!

ПЛЯШКИ З ВОДОЮ

Для такої гри знадобляться кілька пластикових пляшок та вода. Для старших малюків можна насипати в пляшки пісок або будь-яку крупу. Покажіть дитині, як можна виливати воду через вирву і обов'язково підстеліть щось на підлогу, де дитина грається. Особливо доречною така гра буде у ванній під час купання!

ВЕЛИКІ ГУДЗИКИ

Крім розвитку дрібної моторики, можна розвивати і логіку: шукати однакові ґудзики, будувати пірамідки, складати ґудзики різного розміру в пляшки з різним діаметром шийки. Можна використовувати крупні ґудзики замість посуду для ляльок. ⠀

КОРОБКИ

Діти, як і коти, люблять коробки! Малюк, якого посадили в коробку з кольоровими олівцями та фломастерами, сидить абсолютно щасливий, доки не закінчиться місце на якому можна малювати. І це заняття для нього точно на кілька годин!

КОЛЬОРОВІ ОЛІВЦІ, ФЛОМАСТЕРИ

Маркери та кольорові олівці, крім прямого призначення, можна використовувати і як будівельний матеріал для дитини. Запропонуйте їй побудувати «паркан», «колодязь», «будиночок». Це сподобається дитині!

ХУСТКИ, ШАРФИ

Влаштуйте з дитиною показ мод або імпровізовану виставу. Будь-який палантин легко перетворити на шарф супергероя, сукню принцеси, плащ чарівника або ковпак фокусника.

ШАШКИ ТА ШАХИ

Не думайте, що вашій дитині ще зарано грати фігурками! З них можна будувати вежі та використовувати як ляльки. Наприклад, нехай король і ферзь будуть парою і поїдуть на бал у кареті з кіньми.

СТАРІ КНИГИ

Зі старих книг дитині можна запропонувати побудувати лабіринти, стіни, будиночки. Головне, покажіть дитині цікаві ідеї, що можна зробити з книг і вона займатиметься цим тривалий час! Наприклад, попросіть її побудувати лабіринт і придумайте гру, в якій можна пересуватися тільки доріжками лабіринту.

Поради психолога батькам майбутніх першокласників

1. Для дитини ви - зразок мовлення, адже діти вчаться мови, наслідуючи. Слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов'язково говоритиме так, як ви.

2. Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілкуються з нею, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача вас втомлює, якщо ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене вами в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.

3. Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім'єю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес розвитку дитини в школі.

4. Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки, любові.

5. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії, поважайте її неповторність.

6. Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.

7. Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак різноманітні елементи навколишнього світу.

8. Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м'язів руки, аби їй було легше опанувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення тощо.

9. Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини. Гра - це її провідна діяльність, це її робота. Л. Виготський зазначав: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до навчання в школі».

10. Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10-20, але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких - 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам'ятовування.

11. Працюйте з дитиною над розвитком її пам'яті, уваги, мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.

12. Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і обов'язково дотримуйтеся його виконання всіма членам родини.

13. Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.

14. Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку всіх членів родини.

Яке головне завдання батьків в період адаптації дитини до школи?

Основа батьківської позиції взагалі полягає в тому, що вдома у жодному випадку не можна дублювати школу. Батько ніколи не повинен ставати другим вчителем. Основне завдання батьків в допомозі першокласникові - емоційна підтримка, надання максимально можливої самостійності в організації його власних дій по виконанню шкільних правил.

Як реагувати, якщо дитина злиться на вчителя (дітей) в школі або відчуває страх перед школою?

Перш за все: не забороняти переживання. Не потрібно твердити дитині: «Не можна злитися! Не можна боятися!» Переживання - цілком природна річ, і вони повинні мати право на існування. Проте необхідно обговорити з дитиною, що викликає страх або злість, разом з нею зрозуміти, чому інші люди здійснюють дії, що викликають у неї ті або інші емоційні реакції. Розуміння дій інших часто саме по собі знімає переживання. Є і інші культурні форми, що допомагають людині справлятися із страхом. Для дітей це, перш за все, читання страшних казок в ситуації повної захищеності (на маминих колінах). Казки дають людині пережити відчуття неминучості торжества добра над злом, співпереживання радості і співчуттю, що забезпечують перемогу маленького, слабкого, але доброго, над великим злом. Інша корисна для дітей форма культурного подолання страху - спортивні ігри, що викликають переживання азарту, упевненості в перемозі.

В процесі дорослішання дитина повинна отримати досвід подолання труднощів і конфліктів. Завдання дорослих полягає в тому, щоб, знаходячись поряд, допомагати дитині визначати конструктивні способи своєї поведінки в таких ситуаціях.

Як відноситися до невдач дитини, майже неминучих на початок шкільного життя?

Батьки часто відносяться різко негативно до перших невдач дитини. Негативні оцінки дорослих підвищують тривожність дитини, його невпевненість в собі і своїх діях. Це, у свою чергу, веде не до поліпшення, а до погіршення результатів. Так складається порочний круг. Постійні побоювання дитини почути негативні оцінки з боку домашніх приводять до страху зробити помилку. Це відволікає дитину від сенсу виконуваних ним завдань і фіксує його увагу на дрібницях, примушує переробляти, виправляти, нескінченно перевіряти. Прагнення зробити роботу якнайкраще на цьому етапі тільки погіршує справу. Особливо сильно це виявляється у тривожних, здібних, старанних дітей.

Тому найправильніше відношення до перших поразок дитини - відношення з розумінням, підтримка, допомога: «У тебе все вийде. Я тобі допоможу». Важливо створити умови для переживання дитиною (хоч би іноді) власної перемоги.

Які типові прояви стресу і дезадаптації?

• Дитина часто плаче (більше, ніж зазвичай).

• У неї, на відміну від звичайного, пригнічений або, навпаки, збуджений стан (гірше засинає).

• Дитина проявляє необґрунтовану агресію (лається, нападає, відповідає агресивно, лізе в бійку).

• Дитина відмовляється йти в школу.

Як можна знімати стрес?

• Забезпечити ритмічне життя і порядок будинку (тут дуже важливий власний приклад і наслідування його дитиною).

• Важлива тепла, природна, спокійна манера поведінки дорослих вдома (без зривів, підвищеного тону).

• Необхідне на якийсь час продовження традиційних «дитячих» ритуалів укладання, їжі, умивання, сумісної гри-обіймів, читання на ніч, які були прийняті в дошкільному дитинстві дитини.

• Знімають напругу гри з водою, піском, малювання фарбами (з дозволом забруднюватись - відсутністю критики або засудження за забруднений одяг, підлогу!), виготовлення колажів в "рваній" техніці (рвати кольоровий папір, старі журнали і клеїти з них картини), спортивні ігри на повітрі (м'яч, скакалки, «класики» і ін.)

• Надзвичайно важлива відсутність зайвих постійних подразників (телевізор, приймач).

• Необхідно давати дитині можливість переживати час від часу справжню дитячу радість (свято, театр).

• Для багатьох краще всього знімає напругу відпочинок на природі (особливо, праця).

СЕНСОРНА ІНТЕГРАЦІЯ. ВЕСТИБУЛЯРНА СЕНСОРНА СИСТЕМА. СИМПТОМИ ПОРУШЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ЧІТКІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ ВЕСТИБУЛЯРНОЇ СИСТЕМИ ВАШОЇ ДИТИНИ

Сенсорно-моторна інтеграція – це несвідомий процес в нашому мозку, який організовує і фільтрує інформацію отриману від органів чуттів і дозволяє людині усвідомлено і адекватно діяти. Іншими словами, – це нормальна взаємодія наших почуттів, яка дозволяє виконувати повсякденні дії і адекватно функціонувати в соціумі.

КЛАСИФІКАЦІЯ СЕНСОРНИХ СИСТЕМ:

Зорова
Слухова
Нюхова
Смакова
Тактильна (відчуття дотику)
Вестибулярна (відчуття руху/рівноваги)
Пропріоцептивна (відчуття положення тіла від м’язів, сухожиль, суглобів).

ВЕСТИБУЛЯРНА СЕНСОРНА СИСТЕМА

Дозволяє отримувати відчуття і доставляти інформацію пов’язану з рухом, силою гравітації і мінливим положенням голови. Ця система грає фундаментальну роль у всіх діях людини. За словами вченого, через систему нервових з’єднань вестибулярний апарат впливає на гравітаційну безпеку, напругу м’язів, рівновагу тіла, координацію рухів, візуально-просторову і слухово-мовну обробку, а також на планування руху, емоційну й соціальну безпеку.

2 РІВНІ ПОРУШЕННЯ СЕНСОРНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

– Гіпочутливість (слабка чутливість) означає, що мозок сприймає сигнали, які надходять від рецепторів, які недостатні, слабкі. І тоді організм вимагає підсилення цих сигналів.

– Гіперчутливість (підвищена чутливість) мозок сприймає сигнали, які йдуть від рецепторів, як дуже сильні, такі, що можуть становити небезпеку.

СИМПТОМИ ПОРУШЕННЯ ФУНКЦІЇ ВЕСТИБУЛЯРНОЇ СИСТЕМИ:

При Гіперчутливості дитина:

Уникає / не любить обладнання дитячих майданчиків (гойдалок, гірок, каруселей).
Віддає перевагу заняттям сидячи, рухається повільно і обережно, уникає ризиків.
Уникає/не любить ліфти і ескалатори, відчуває нудоту при русі в них/на них.
Відчуває страх перед падінням, навіть при відсутності реального ризику.
Боїться будь-якої висоти, навіть бордюру тротуару або сходинки.
Боїться підніматися / спускатися сходами або ходити по нерівних поверхнях.
Боїться бути перевернутим догори ногами, поверненим вліво-вправо або назад.
Боїться або зазнає труднощів при катанні на мотоциклі, стрибках або утриманні рівноваги на одній нозі (особливо з закритими очима).
Легко втрачає рівновагу і може виглядати незграбним.
Боїться дій, що вимагають хорошої рівноваги.
Уникає швидких або обертальних рухів.

ЯК РОЗВИВАТИ

Уникати критики і зауважень щодо фізичної незграбності дитини. Терпляче ставитись до дитини.
Уникати різких рухів і різких змін положення тіла дитини, всі рухи робити плавно, повільно і обережно.
Не вимагати від дитини швидкості виконання фізичних вправ.
Поступово і дуже обережно збільшувати тривалість фізичних занять, амплітуду гойдання на гойдалці, швидкість катання на велосипеді і т.д.
Обирайте для дитини більш спокійні види спорту, які не потребують швидкості, перевертань, кружлянь…
Головне правило – поступовості і обережності у всіх фізичних і рухливих вправах, допомога і підтримка дитини.
Дихальні вправи.

При гіпочутливості дитина:

Постійно рухається, ніколи не стоїть на місці.
Пристрасно бажає швидкого і/або інтенсивного руху, кружляння.
Обожнює, коли підкидають вгору.
Може годинами кружляти і не відчувати запаморочення.
Любить швидкі, інтенсивні і/ або небезпечні атракціони в парках розваг.
Постійно стрибає по меблях, на трамплінах, крутиться на обертовому стільці, перевертається догори ногами.
Обожнює гойдатися на гойдалках, розгойдуючись якомога вище.
Є «екстремалом», що часом пов’язане з небезпекою.
Завжди біжить, стрибає, скаче замість того, щоб йти пішки.
Коли сидить, то розгойдується з боку в бік, качає ногою або головою.
Любить раптові або швидкі рухи (наприклад, коли машина або велосипед підстрибує на купині).

ЯК РОЗВИВАТИ

Рухливі, активні ігри з обертанням, кружлянням, гойданням (слід особливо уважно дотримуватися правил техніки безпеки, контролювати амплітуду гойдання, швидкість обертання і т.п.).
Активні ритмічні вправи, танці.
Фізичні вправи зі зміною положення голови (стоячи, сидячи, лежачи).
Стрибки.
Стрибки на батуті, фітболі, на дивані чи на матраці.
Гойдалки всіх видів, гамаки (від простих тканинних до еластичних, сенсорних).
Катання на велосипеді, скейті, ковзанах, роликових ковзанах.
Вправи на балансирах.

20 ЧУДОВИХ ІДЕЙ ДЛЯ РОЗВИТКУ ДРІБНОЇ МОТОРИКИ МАЛЮКІВ

Дрібна моторика руки – це, простою мовою, набір дрібних і точних рухів пальців і кисті руки. Не можна недооцінювати значення дрібної моторики для розвитку дитини. Як відомо, розвиток точних рухів руки сприяє розвитку мови дитини. Чим краще розвинена ручка дитини, тим швидше вона починає говорити, тим краще вона розмовляє.

З перших місяців свого життя малюк починає досліджувати можливості своєї ручки. З кожним днем він все більше і більше вдосконалюється в хапальних рухах кисті і пальчиків. Згодом ці вміння знадобляться дитині для правильного захоплення ложки під час їжі і олівця під час письма. Ми, батьки, можемо допомогти малюкові розвивати ручку, а отже, і його мову, грамотність, мислення. Для цього не потрібні особливі навички. Досить просто назбирати різних дрібних предметів, організувати з них гру і простежити, щоб малюк використовував їх за призначенням, а не засунув в рот, ніс або вухо.

У цій справі стане в нагоді все яскраве, дрібне, нетоксичне. Це і крупи, і прищіпки, і скріпки, і гвинтики з гаєчками, намистинки, баночки, кришечки, ключики та інші предмети, які легко знайти в будинку. Пропонуємо вам добірку ігор, які захоплять вашого малюка і допоможуть розвинути дрібну моторику.

Сенсорні коробки, які можна пропонувати малюкам уже з 6-місячного віку. Варто лише пам’ятати, що гратися з такою коробкою можна тільки під наглядом дорослого.

Для наповнення сенсорної коробки підійдуть різноманітні крупи, насіння, природні матеріали. Це і жолуді і каштани, листочки, гілочки, камінці і все-все, що знайдете в парку, на вулиці, в лісі, на пляжі і т.п. Також пригодяться: кольоровий рис, кольорова манка, гідрогелеві кульки, макаронні вироби, намистини, камінці, гудзики, різноманітні фігурки тварин, комах, морських жителів, людей, героїв, овочі та фрукти із полімерної глини, кришечки, кубики, пір’я, м’які і тверді кульки, помпони, різні пристосування для маніпуляції з предметами (ложечки, пінцети, піпетки щипці і т.п.) та все-все, що попадеться під руку. В нашому магазині ви знайдете багато товарів для наповнення сенсорних коробок: ТойзДитпсихолог

Нитки з вовни тонкі і в той же час шорсткі. Для того щоб обмотати якийсь предмет з їх допомогою, малюкові доведеться як слід схопити ниточку пальцями. І це допомагає зміцнювати м’язи маленьких пальців і вчити дитину координувати свої рухи.

Нехай малюк спробує робити з вовняних ниток маленькі павутинки на пальчиках або на маленьких смужках картону, а дитині 4-5 років запропонуйте обмотувати нитками більш складні форми, наприклад, букви А, Б, В, Г…

Проста, але геніальна ідея для хлопчиків. Тут потрібна допомога тата, щоб підібрав гвинтики і гайки і зафіксував їх у дерев’яній основі.

Нанизування намистин, макарон, створення намиста.

Шнурівки

Придбати шнурівки можна тут

Пальчикове малювання. Пальчикові фарби можна виготовити своїми руками.

Різноманітні ігри з пінцетами, щипцями, китайськими паличками

Ігри з Лего. Запропонуйте дитині спочатку набрати в трубочку або піпетку води, а потім капнути крапельки води так, щоб заповнити отвори в пупиришках водичкою.

У процесі такої гри ваш малюк познайомитися з деякими фізичними властивостями, тренуватиме моторику рук, спритність і координацію.

Ліплення із пластиліну, тіста, глини…

Різноманітні ігри з гудзиками

Купити дерев’яні гудзики можна тут

Добірка ідей для ігор з гудзиками

Малювання на манці

Ігри з прищіпками

Шаблони для ігор з прищіпками

Нагодуй свинку

Дітям завжди цікаві ігри з водою.

Проста ідея, коли вже все інше набридло

Не викидайте пляшечки і баночки з-під шампунів і кремів. Розкручування кришечок і пдбір відповідних на довго і з користю займе дитину

Легко і просто

Пухнасті дротики для творчості можна придбати тут

Ігри із скріпками

Стрічки і решітка

АРТ-ТЕРАПЕВТИЧНІ ПОРАДИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ ВІД ВІКТОРІЇ НАЗАРЕВИЧ

Звикаємо до простору. Сходіть з дитиною в школу погуляйте і помалюйте… класи і коридори. Перегляньте такий альбом кілька разів.
Формуємо ефективну активність. Перемальовувати через копірку або напівпрозорий папір будь-які зображення і робіть їх дуже схожими на оригінал.
Моделюємо соціальні контакти. Створіть ляльковий клас і вчителя. І програвайте з дитиною різні ситуації від найпростіших … – «Хочу в туалет», і до конфліктних ситуацій.
Помалюйте зображення осіб з різними емоціями … і пробуйте з дитиною малювати щось, що допоможе підняти або поліпшити настрій. Зробіть такий альбом для гарного настрою.
Привчайте дитини до шкільного ритму. Помалюйте автопортрети на тему «Я- учень» в різних ситуаціях: встаю в школу, снідаю перед школою, йду в школу … і так далі до вечора.
Учіть приймати різниці – формуйте толерантність. Підберіть картинки або фотографії різних шкільних ситуацій від радісних до конфузних і обговоріть з дитиною, нехай цей набір буде мовчазним помічником для дитини в подальшому процесі звикання до інших.
Укріпляйте руку і розвивайте дрібну моторику. Малюйте восковими олівцями, розминайте скульптурний пластилін і малюйте ним, ліпіть з глини.

РАННІ ПРОЯВИ ПОРУШЕННЯ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ

На кінець 1 місяця життя малюк не плаче перед годуванням;

На кінець 4 місяця життя дитина не посміхається, коли з нею розмовляють, відсутнє гуління;

На кінець 5 місяця життя – не прислухається до музики і сторонніх звуків;

На 7 місяці життя– не впізнає голоси близьких людей, не реагує на інтонації;

На кінець 9 місяця – відсутній лепет і дитина не може повторити звукосполучення і склади, наслідуючи інтонацію дорослого;

На кінець 10 місяця малюк не махає головою на знак заперечення чи рукою на знак прощання;

В 1 рік – не говорить ні слова і не виконує прості прохання («дай», «покажи»);

В 1,4 роки – не називає маму «мамою, а тата «татом»;

В 1,9 роки – не говорить 5-6 осмислених слів;

В 2 роки – не показує частини тіла, які дитині називають, не виконує прохання типу «іди в кімнату і принеси м’яч», не впізнає близьких людей на фотографіях;

В 2,5 роки – не знає різниці між поняттями «великий» і «малий»;

В 3 роки – не може переказати короткі віршики і казки, не може визначити який з предметів більший, не називає свого імені;

В 4 роки – не знає назв кольорів, не може розказати жодного віршика.

Батьки часто порівнюють мовлення дитини з рівнем розвитку мовлення її ровесників чи з членами сім’ї, і, безумовно, їх починає турбувати той факт, якщо дитина відстає в мовленнєвому розвитку. Існує думка про те, що «хлопчики починають говорити пізніше», або батьки уповають на те, що «мама (тато) також тільки після 3 років заговорила (заговорив)». Інколи лікарі дійсно радять почекати, але проконсультуватися з логопедом і виконувати його рекомендації варто.

Буває так, що дитина говорить на своїй мові. Без сумніву має місце і «гав-гав» замість «собака» і навіть якесь незрозуміле слово, зовсім не схоже по звучанню до потрібного, але такі слова не повинні складати весь словниковий запас дитини.

Якщо дитину в 3 роки розуміє тільки мама, то це привід для обов’язково звернення до спеціалістів.

Автор Мар’яна Нестерук

МЕТОД “АКТИВНОГО СЛУХАННЯ” ЯК ОДИН З ЧУДОВИХ ПРИЙОМІВ НАЛАГОДИТИ КОНТАКТ З ДИТИНОЮ

Причини труднощів дитини часто бувають заховані в сфері її почуттів. Тоді практичними діями – показати, навчити, спрямувати – їй не допоможеш. У таких випадках краще всього … дитину послухати. Правда, інакше, ніж ми звикли. Психологи знайшли і дуже докладно описали спосіб «активного слухання». Що ж це означає – активно слухати дитину? Ось кілька ситуацій:

Мама сидить в парку на лавці, до неї підбігає її малюк в сльозах: «Він забрав мою машинку!».
Син повертається зі школи, в серцях кидає на підлогу портфель, на питання батька відповідає: «Більше я туди не піду!».
Дочка збирається гуляти; мама нагадує, що треба одягнутися тепліше, але дочка вередує: вона відмовляється надягати «цю уродская шапку».

У всіх випадках, коли дитина засмучена, ображена, зазнала невдачі, коли їй боляче, соромно, страшно, коли з нею обійшлися грубо або несправедливо і навіть коли вона дуже втомилася, перше, що потрібно зробити – це дати їй зрозуміти, що ви знаєте про її переживання (або стан), «чуєте» її.

Для цього найкраще сказати, що саме, на вашу думку, відчуває зараз дитина. Бажано назвати «по імені» це її почуття або переживання.

Активно слухати дитину – значить «повертати» їй в бесіді те, що вона вам повідала, при цьому позначивши її почуття.

Повернемося до наших прикладів і підберемо фрази, в яких батьки називають почуття дитини:

СИН: Він забрав мою машинку!

МАМА: Ти дуже засмучений і розсерджений на нього.

СИН: Більше я туди не піду!

ТАТО: Ти більше не хочеш ходити в школу

ДОЧКА: Не буду я носити цю страшну шапку!

МАМА: Тобі вона дуже не подобається.

Швидше за все такі відповіді здадуться вам незвичними і навіть неприродними. Набагато легше і звичніше було б сказати: – Ну нічого, пограється і віддасть … – Як це ти не підеш до школи ?! – Перестань вередувати, цілком пристойна шапка!

При всій удаваній справедливості цих відповідей вони мають один спільний недолік: залишають дитину наодинці з її переживанням. Своєю порадою або критичним зауваженням батьки хіба повідомля.ють дитині, що її переживання неважливе, воно не приймається до уваги.

Навпаки, відповіді за способом активного слухання показують, що батьки зрозуміли внутрішню ситуацію дитини, готові, почувши про неї більше, прийняти її. Таке буквальне співчуття мами чи тата справляє на дитину зовсім особливе враження (не менше, а часом набагато більший вплив воно робить і на самих батьків). Багато батьків, які вперше спробували спокійно «озвучити» почуття дитини, розповідають про несподівані, часом чудодійні результати. Ось два реальні випадки.

Мама входить в кімнату дочки і бачить безлад.

МАМА: Ніна, ти все ще не прибрала в своїй кімнаті?

ДОЧКА: Ну, мам, потім.

МАМА: Тобі дуже не хочеться зараз прибирати.

ДОЧКА (несподівано кидається на шию матері): Мамочка, яка ти у мене чудова!

Інший випадок розповів тато семирічного хлопчика.

Вони з сином поспішали на автобус. Автобус був останній, і на нього ніяк не можна було спізнитися. По дорозі хлопчик попросив купити шоколадку, але тато відмовився. Тоді ображений син став саботувати татовий поспіх: відставати, дивитися по сторонах, зупинятися для якихось «невідкладних» справ. Перед татом постав вибір: спізнюватися не можна, а тягнути сина насильно за руку йому теж не хотілося. І тут він згадав наша порада. «Денис, – звернувся він до сина, – ти засмутився через те, що я не купив тобі шоколадку, засмутився і образився на мене». В результаті сталося те, чого тато зовсім не очікував: хлопчик миролюбно вклав свою руку в татову, і вони швидко попрямували до автобуса.

Не завжди, звичайно, конфлікт вирішується так швидко. Іноді дитина, відчуваючи готовність батька або матері її слухати і розуміти, охоче продовжує розповідати про те, що трапилося. Дорослому залишається тільки активно слухати його далі.

Деякі важливі особливості і додаткові правила бесіди за способом активного слухання.

Якщо ви хочете послухати дитину, обов’язково поверніться до неї обличчям. Дуже важливо також, щоб її і ваші очі знаходилися на одному рівні. Якщо дитина маленька, присядьте біля неї, візьміть її на руки або на коліна, можна злегка притягнути дитину до себе, підійти або присунути свій стілець до неї ближче. Уникайте спілкуватися з дитиною, перебуваючи в іншій кімнаті, повернувшись обличчям до плити або до раковини з посудом, дивлячись телевізор, читаючи газету, сидячи, відкинувшись на спинку крісла або лежачи на дивані. Ваше положення по відношенню до неї і ваша поза – перші і найсильніші сигнали про те, наскільки ви готові її слухати і почути. Будьте дуже уважні до цих сигналів, які добре «читає» дитина будь-якого віку, навіть не віддаючи собі свідомого звіту в тому.

По-друге, якщо ви розмовляєте з засмученою дитиною, не слід ставити їй запитання. Бажано, щоб ваші відповіді звучали в стверджувальній формі.

наприклад:

СИН (з похмурим виглядом): Не буду більше водитися з Петром.

БАТЬКО: Ти на нього образився.

Можливі неправильні репліки:

– А що сталося?

Ти що, на нього образився?

Чому перша фраза батька більш вдала? Тому що вона відразу показує, що батько налаштувався на «емоційну хвилю» сина, що він чує і приймає його сум, у другому ж випадку дитина може подумати, що батько зовсім не з нею, а як зовнішній учасник цікавиться тільки «фактами», випитує про них. Насправді це може бути зовсім не так, і батько, задаючи питання, може цілком співчувати синові, але справа в тому, що фраза, оформлена як питання, не відображає співчуття.

Здавалося б, різниця між стверджувальною і питальною відповідями дуже незначна, іноді це всього лише тонка інтонація, а реакція на них буває дуже різна. Часто на запитання «Що трапилося?» засмучена дитина відповідає «Нічого!», А якщо ви скажете «Щось сталося …», то дитині буває легше почати розповідати про те, що трапилося.

дуже важливо в бесіді «тримати паузу». Після кожної вашої репліки краще за все помовчати. Пам’ятайте, що цей час належить дитині, не забивайте його своїми міркуваннями і зауваженнями. Пауза допомагає дитині розібратися в своєму переживанні і одночасно повніше відчути, що ви поруч. Дізнатися про те, що дитина ще не готова почути вашу репліку, можна по її зовнішньому вигляду. Якщо її очі дивляться не на вас, а в сторону, «всередину» або вдалину, то продовжуйте мовчати – в дитини відбувається зараз дуже важлива і потрібна внутрішня робота.

в вашій відповіді також іноді корисно повторити, що саме, як ви зрозуміли, сталося з дитиною, а потім позначити її почуття. Так, відповідь батька в попередньому прикладі могла би складатися з двох фраз.

СИН (з похмурим виглядом): Не буду більше водитися з Петром.

БАТЬКО: Не хочеш з ним більше дружити. (Повторення почутого).

СИН: Так, не хочу.

БАТЬКО (після паузи): Ти на нього образився. (Позначення почуття).

Іноді у батьків виникає побоювання, що дитина сприйме повторення її слів як передражнювання. Цього можна уникнути, якщо використовувати інші слова з тим же змістом. Наприклад, в нашому прикладі слово «водитися» батько замінив на «дружити». Практика показує, що якщо ви навіть і використовуєте ті ж фрази, але при цьому точно вгадуєте переживання дитини, вона, як правило, не помічає нічого незвичайного, і бесіда успішно триває.

Звичайно, може статися, що у відповіді ви не зовсім точно вгадали, подію або почуття дитини. Не хвилюйтеся, в наступній фразі дитина вас поправить. Будьте уважні до її поправки і покажіть, що ви її прийняли.

* * *

Результати активного слухання:

Зникає або принаймні сильно слабшає негативне переживання дитини. Тут позначається чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі.
Дитина, переконавшись, що дорослий готовий її слухати, починає розповідати про себе все більше: тема розповіді (скарги) змінюється, розвивається. Іноді в одній розмові несподівано розмотується цілий клубок проблем і прикрощів.
Дитина сама просувається у вирішенні своєї проблеми.
Батьки повідомляють, як про диво, що діти самі досить швидко починають активно слухати їх.
Батьки самі відчувають зміни в собі. Дуже часто на початку занять з активного слухання вони діляться ось яким своїм неприємним переживанням. «Ви говорите, – звертаються вони до психолога, – що активне слухання допомагає зрозуміти і відчути проблему дитини, душевно поговорити з нею. У той же час ви вчите нас способу або методу, як це робити. Навчаєте будувати фрази, підшукувати слова, дотримуватися правил. Яка ж це душевна розмова? Виходить суцільна “техніка”, до того ж незручна, неприродна. Слова не приходять в голову, фрази виходять кострубаті, вимучені. І взагалі – нечесно: ми хочемо, щоб дитина поділилася з нами сокровенним, а самі “застосовуємо” до неї якісь способи.» Такі або приблизно такі заперечення доводиться чути часто на перших двох-трьох заняттях. Але поступово переживання батьків починають змінюватися. Зазвичай це трапляється після перших вдалих спроб вести бесіду з дитиною по-іншому. Успіх окрилює батьків, вони починають інакше ставитися до «техніки» і одночасно помічають в собі щось нове. Вони виявляють, що стають більш чутливими до потреб і прикрощів дитини, легше приймають її «негативні» почуття. Батьки кажуть, що з часом вони починають знаходити в собі більше терпіння, менше дратуватися на дитину, краще бачити, як і чому їй буває погано. Виходить так, що «техніка» активного слухання виявляється засобом перетворення батьків. Ми думаємо, що «застосовуємо» її до дітей, а вона міняє нас самих. В цьому – її чудова прихована властивість.

Що ж стосується занепокоєння батьків щодо штучності, «прийомів» і «технік», то подолати його допомагає одне порівняння, яке я часто наводжу на заняттях.

Добре відомо, що початківці балерини години проводять у позах, далеко не природних з точки зору наших звичайних уявлень. Наприклад, вони розучують позиції, при яких ступні ставляться під різними кутами, в тому числі під кутом 180 градусів. При такому «вивернутому» положенні ніг балерини повинні вільно тримати рівновагу, присідати, стежити за рухами рук … і все це потрібно для того, щоб потім вони танцювали легко і вільно, не думаючи вже ні про які техніки.

Так само і з навичками спілкування. Вони спочатку важкі і деколи незвичайні, але коли ви їх опановуєте, «техніка» зникає і переходить в мистецтво спілкування.

Капризи дитини – це крик про допомогу, якої вона потребує

Під «поганою поведінкою» зазвичай розуміються такі дії і вчинки як непослух, спалахи гніву, істерики і капризи, зухвалість, нездатність або небажання дотримуватися соціально прийнятих норм в громадських місцях, негативне ставлення до оточуючих і своїх обов’язків перед іншими, ворожість до правил, брехливість, пасивність, сліпе слідування думок більшості і т.д.

Звичайно ж батьки докладають всіх зусиль, щоб дитина таку поведінку припинила. Але ні розмови, ні покарання не призводять до бажаного. Чому? Тут нам допоможе положення про те, що в поведінці дитини завжди є сенс, вона таким чином, нехай і несвідомо, але переслідує якусь мету. Якщо зрозуміти, яка мета стоїть за поганою поведінкою, то ми дізнаємося причину і тоді зможемо сприяти її зміні. Хочете це зрозуміти? Тоді давайте розбиратися.

Людям життєво необхідно відчувати свою причетність, приналежність групі, перш за все сім’ї (потім це може бути група дитячого садка, авторитетних однолітків, виробничого колективу і ін.). Це одна з основних потреб кожної людини. А якщо якась життєво важлива потреба не задовольняється, то людина буде всіляко намагатися її задовольнити.

Так і для будь-якої дитини. Якщо в сім’ї “благополучний клімат”, дитина відчуває себе її частиною, приймаючи участь в житті сімейної системи, займаючи своє місце, вона відчуває себе впевнено в цій позиції.

Але якщо щось йде не так, дитина не отримує або припинила отримувати необхідну підтримку і схвалення з боку батьків, то її відчуття приналежності стають хиткими, а можуть і зовсім зникнути. Що тоді вона змушена буде робити? Вірно – шукатиме шляхи вдоволення цієї потреби. Дитина не просто буде шукати своє місце, вона просто зобов’язана його знайти. І тоді замість позитивної лінії дитина буде пробувати різні негативні види поведінки, помилково вважаючи, що це допоможе досягти схвалення значущих людей і зайняти серед них належне місце.

Вважається, що в основі поганої поведінки дітей лежать чотири основні причини

Боротьба за увагу – це перша і найпоширеніша причина. Звичайно, кожна дитина потребує уваги, причому ця потреба настільки ж велика, як потреба в їжі і відпочинку. Якщо дитина колись вирішила, що вона має значення лише тоді, коли є центром уваги, то буде проявляти неабияку винахідливість у вигадуванні способів для її залучення. Дитина може бути дотепною, скромною, сором’язливою. Якщо такі «милі» засоби досягнення уваги не спрацюють, то доведеться вдатися до менш приємних. Вона може нити, канючити, малювати на стінах, грюкати дверима, або випробовувати ще тисячі інших способів, що викликають увагу батьків.

Друга причина – боротьба за владу. Зазвичай таке відбувається, коли виснажені батьки поступаються вимогам дитини. У такому випадку дитина вирішує для себе, що вона буде використовувати владу, щоб здобути перемогу над батьками і стає все більш рішучою у цьому напрямі. Вона святкує, відмовляючись робити те, що від неї вимагають, досягає свого за будь-яку ціну. Їй здається, що якщо вона підкориться дорослому, то тим самим втратить почуття власної значущості. Прояви такого протистояння сил можна спостерігати в будь-якій сім’ї в ситуаціях ранкового підйому, одягання, прийому їжі, виконанні домашнього завдання, в супермаркеті, будь-де.

Третя причина негативної поведінки дітей – бажання помститися, яке може виникнути при посиленні боротьби за владу. Якщо дорослий і дитина борються за домінування, то в разі перемоги дорослого дитина мріє про реванш, який необхідний їй для повернення втраченого почуття значимості і важливості. Дорослий своєю перемогою показав їй, що дитина не має ніякої влади, а значить не може бути любимою. І тоді, щоб відчути себе значущою, вона може завдавати болю іншим. Дитина стає злою, може почати красти, руйнувати і т.п. Причинами дитячої помсти можуть бути також образа, розчарування, ревнощі, невиконана обіцянка, несправедливе покарання і багато іншого.

Четвертою причиною є втрата віри у власний успіх. Дитина, не отримуючи необхідної підтримки, розуміння, падає духом. Вона відчуває, що не має шансу досягти успіху в чому-небудь і бути корисною. Намагаючись показати свою повну неспроможність, вона демонструє безпорадність, нездатність впоратися з будь-яким завданням, будь то в навчанні, в допомозі по хатнім справам, або в сфері відносин зі своїми однолітками. Дитина, яка обрала такий шлях, перебільшує свій реальний або уявний недолік, уникає будь-якого завдання.

Батькам потрібно звернути увагу на власні почуття

Так-так, на СВОЇ почуття. Якщо це роздратування, то, швидше за все метою дитини є привернення уваги. В такому випадку батькам важливо не заглядати в очі, нічого не кажучи дати дитині зрозуміти, що її люблять. Робити це потрібно відразу, як тільки дитина почне вас дратувати. Навчіть вашу дитину привертати до себе увагу прийнятним для вас способом.

Якщо ви відчуваєте злість, значить ви зіткнулися з позицією на домінування. Необхідно надавати право на вибір, не наказуючи. Не потрібно змагатися або вплутуватися в сварку, але і не поступайтеся. Необхідно навчити дитину досягати бажаного так, щоб обидві сторони конфлікту залишалися задоволеними. Важливо також послабити свій контроль за діями дитини, не робити того, що вона може зробити сама. Давайте їй можливість іноді робити помилки, самостійно приймати рішення і відповідати за їх наслідки.

Коли причиною поганої поведінки дитини є помста, то батьки можуть спостерігати образу. Постарайтеся відновити взаємини, встановивши тісний дружній контакт. Не відповідайте образою на образу. Зрозумівши причину помсти, постарайтеся її усунути, але не потурайте примхам. Навчіть свою дитину не зганяти свої почуття образи на інших.

Коли дитина втрачає віру в себе батьки потрапляють у владу почуття відчаю. Тут важливо не вмовляти, не показувати жалості. Нічого не робити за дитину. Знайти ситуацію, де малюк відчує свою гідність, допомогти відкрити свої справжні здібності. Навчіть дитину доводити будь-яку справу до кінця і долати труднощі.

25 фраз, які надихнуть вашу дитину бути більш впевненою в собі

Дитсадок став новим першим класом, де у дітях змалку розвивають академічні здібності. Але усі інтелектуальні вміння світу мають малу ціну, якщо людина не має сміливості їх використовувати. Тому побудова здорової самооцінки у дитини має бути пріоритетом батьків.

Ми розповімо про 25 фраз, які допоможуть підняти самооцінку у дитини і збільшити її впевненість у собі.

1. “Ти зможеш!”

Наші слова як батьків стають внутрішньою мовою у головах дітей. Ми знаємо, що наші діти дуже багато на що здатні – тож нехай ваші слова допоможуть їм у це повірити. Уникайте казати: “Ти можеш поранитись/наробити собі біди” чи “Не провалися”. Наш тон і слова мають випромінювати впевненість.

2. “Це було сміливо”

Іноді деякі речі ми повинні казати вголос. Це означає, що ми даємо дітям знати, що помітили їхню хоробрість. Коли ми це помічаємо – малюки теж це усвідомлюють.

3. “Ти усе зробиш”

Ви знаєте, що у дітей є навички і вміння у певній сфері/сферах, тому ваша підтримка дасть їм додаткові сили, щоб досягти успіху.

4. “Я вірю в тебе”

Як батьки, ми повинні вірити у здібності своїх дітей. Коли ви відкрито кажете, що вірите в дитину, ви надихаєте її.

5. “Ти можеш зробити важкі речі”

Цю фразу слід казати, коли якісь перешкоди здаються дитині нездоланними. Вона каже дітям те, що їм потрібно почути – усвідомлення, що це важка робота і що вони зможуть її здолати.

6. “Незалежно від результату, я люблю тебе”

Нашим дітям потрібно чути слова, які випромінюють любов, яка не має умов. Це означає запевнювати їх у нашій любові незалежно від результату.

7. “Давай спробуємо зробити це разом”

Іноді нам усім потрібна рука допомоги і впевненість, що нам допоможуть, коли це буде потрібно.

8. “Як ти це зробиш?”

Питайте. Коли бачите, що дитина робить щось складне, кажіть: “Як ти це все зробиш? А ти зможеш зробити це ще раз?”.

9. “Це звучить круто! Можеш розказати більше?”.

Зробіть ще один крок вперед – попросіть дитину розвивати свою думку. І ви почуєте гордість в їхньому голосі, коли вони пояснюють.

10. “Як я можу допомогти?”

Коли дитина застрягла, не бійтеся запропонувати їй свою підтримку. Хай вона знає, що може скористатись вашою допомогою будь-коли.

11. “Зроби так добре, як тільки можеш”

Ми ніколи не зможемо виграти усе, зробити усе чи бути усюди.Але ми можемо дуже старатися. Тож навчімо цьому своїх дітей.

12. “Я знаю, що це важко, але я бачила, як ти робив це раніше”.

Хай діти мають докази того, що вони раніше уже були успішними. Це дасть їм впевненість, що вони зможуть зробити це знову.

13. “З тебе досить”

Байдуже, який результат – вони мають знати, що їм достатньо і вони можуть зупинитися у точці, де є зараз.

14. “Я пишаюся тобою”

Цієї фрази для вашої дитини ніколи не буде замало.

15. “Навіть коли ми розгублені, все одно любимо один одного”

Почуття розгубленості, злості чи безнадії – це людські емоції, вони нормальні. Ця фраза пояснює дитині, що незважаючи на ці сильні почуття, ми все одно на їхньому боці і любимо їх просто так.

16. “Цікаво, що станеться, якщо…”

Спробуйте викликати цікавість і новий спосіб мислення, цікавлячись можливостями.

17. “Чи ви знаєте, що означає слово “галактика”?”

Діти люблять вчити нові слова. Допоможіть їм у цьому.

18. “Хочеш послухати історію?”

Діліться історіями з дітьми. Розповідайте про часи, коли ви долали перешкоди, досягали своїх цілей і досягали нових вершин.

19. “Ви хочете спробувати щось божевільне?”

Давайте дітям челенджі, які, як малюки думають, їм не по зубах. Вони можуть здивувати і вас, і себе.

20. “Іноді нові речі можуть лякати, але вони також можуть захоплювати”

Діти схильні чіплятися за людей і середовища, які їм знайомі. Але якщо ми підкреслюємо, якими цікавими і веселими можуть бути нові досвіди, ми заохочуємо в малюках впевненість вийти з зони комфорту.

21. “Я знаю, що ти робив усе, що міг. Я пишаюся твоїми зусиллями”

Коли ми бачимо, що діти працюють на повну, ми маємо визнати ці зусилля перед ними. Зрештою, життя – це мандрівка, а не марафон.

22. “Я бачу, тобі це цікаво. Давай дізнаємось більше”

Заохочуйте цікавість і допитливість у дітей будь-якого віку. Вони будуть більш схильні шукати нову інформацію і вивчати щось впевнено.

23. “Іноді ми помиляємось, але так ми вчимося”

Наше зростання наповнене каменями спотикання і досвідом навчання. Коли ми виховуємо дітей, не соромлячи їх, допомагаємо дітям використовувати свої помилки як уроки.

24. “Який виклик ти поставиш собі сьогодні?”

Почніть говорити про зростання, зміни і страх перед ризиками. З кожним завершеним викликом самооцінка дитини ростиме.

25. “Повторюй за мною: “Я можу це зробити”

Позитивні запевнення мають велику силу. Вони можуть переробити мозок. Коли ми вчимо дітей використовувати позитивні запевнення з раннього віку, вони матимуть з них користь навіть коли виростуть.

Page updated

Google Sites

Report abuse