Топонімічні дослідження річки Південний Буг

Топонімічні дослідження назви річки Південний Буг та Геродот в історії корениського краю

Чи вірите Ви в легенди?

Оскільки у кожній легенді є гіпотеза (припущення), то вона або доводиться і підкріплюється науковими й історичними джерелами та стає реальним фактом, або спростовується. Сучасники вважають легендою звичаї поселенців на берегах сучасної річки Південний Буг. Реально у минувшину на нашій землі існував звичай: гості цього краю спочатку вклонялися річці Богь (Гіпаніс, Південний Буг), тоді місцевим богам і тільки потім – місцевим правителям. Це пояснювалося  першоосновою магічної  сутності води. Від якості води та водних ресурсів залежало їхнє життя. Річкова й чиста джерельна вода були найвищими святинями всього живого на землі. Певно тому, з 2009 року щорічно, у третю суботу травня відзначається День Південного Бугу, відповідно до рішення Басейнової ради Південного Бугу.

Річка Південний Буг – дивовижна та унікальна, оповита сотнями легенд, що неабияк приваблюють, манять до себе непересічних особистостей. Деякі люди сюди приїздять, аби зарядитись енергією, активно відпочити та на власні очі побачити чарівні мальовничі краєвиди, скелі з джерельними водами, корениський водоспад, почути правдиву історію цього стародавнього краю.

Це факти чи фейки?

 Це факти, де не кожна сучасна людина може уявити «батька історії» Геродота, який ходив по цих чорноземах, де мешкали скіфські народи декілька тисячоліть тому, описуючи прохолодний і спекотний клімат Прибужжя. Іноді сучасники дивуються фантастичним історіям та описам знайденим на пожовклих папірусах і пергаментах, не вірячи, що  насправді так було і навіть збереглося до сьогодні. Геродот описав Ольвію та легендарних ольвіополітів, відмітив їх мудрість, миролюбство, повагу до бога, демократії, до людської гідності, в тому числі й до гідності жінки. [Заповідна справа 129].

Саме Геродот (IV книга, 52, 81) залишив нам у спадок дуже цінні відомості про древню річку України (Великої Скіфії), Гіпаніс – Південний Буг.

Перекладач Теофіль Коструба у праці «Історія греко-перських війн» цитував опис річки Гіпаніс написаний Геродотом вже після перебування його на цій місцині: «Буг, річка скіфська (п.14), бере початок з (великого) озера, біля якого пасуться білі дикі коні. Прісна вода в ній вимірюється п’ятиденним шляхом, а на кордоні Алазонскої затоки впадає в неї гірке джерело, яке скіфи називали Екземпейським (С.П.22). Це джерело дає гіркоту всьому Бугу». Геродот описав  пригоду, яка з ним трапилася під час подорожі по річці Гіпаніс, коли «водяний смерч, напившись води з річки, раптом, різко змінив напрямок і рушив до берега». «Вже вдалині він налетів на поселення, вилив воду, підхопив кілька шатер, схожих на куріні, вертячи, підняв їх над землею ледь чи не до хмар і сипонув збіжжям. Внизу забігали маленькі постаті, сюди й туди носилися коні й худоба – там зчинився чималий гамір. А розбишака-вихор вже понісся далі, здіймаючись гігантською лійкою між небом і землею».

З цієї праці також дізналися про те,  що на карті лівобережної частини річки Гіпаніс й досі неозначено низку річок і гірську річку (джерело) Екзампей, що впадає у третю велику ріку Скіфії, в річку Гіпаніс. Геродотову книгу «Історія» досліджували також (С. О. Жебелев, 339), (Б. М. Граков, 112), (Д. С. Раєвський, 114). У минулі часи гірське джерело шукав також дослідник А. Хансен десь в районі Гайсина і Ольвіополя, П. Бурачков локалізовував джерело на річці Солониха, тобто на Миколаївщині, Т. Байєр – на Синюсі, Б. Рибаков – на Чорному Ташлику.

Де проходили «Святі Дороги» та  розміщено Священний казан Аріанта?

Нашу допитливість зацікавило місце знаходження гірської річки (джерела) Екзампей, що впадає в сучасну річку Південний Буг. У сучасній Вікіпедії  дослідники зазначали, що Екзампе́й – історична місцевість в Україні на межі Кіровоградської та Миколаївської областей, вона вважається сакральним центром Великої Скіфії. Тут, за наказом володаря країни Аріанта, було виготовлено і встановлено сакральну пам'ятку народу – Священний казан.

До того ж С. О. Тороп у статті «Скіфські священні місця», уточнив місцевість, яку греки нарекли «Святими Дорогами». Вона розміщувалася біля гірської річки (озера) Екзампей. «Там дійсно стояв  величезний бронзовий казан, відлитий за наказом царя Аріанта (близько 650 р. до н.е.) із бронзових наконечників стріл. Так в давнину  робили «перепис населення» скіфів».  

А ще В. Л. Чемерис додав, що у краю гірких вод і казана-пам’ятника всім скіфам, Геродот поспілкувався з тамтешнім відьмаком, який промовив сакральні фрази: «Помреш ти через 25 літ після нашої зустрічі. Встигнеш здійснити задумане. Скіфії не стане менш як через тисячу літ». Все так і сталося.

Хоча з тих пір минуло багато часу, давно немає Скіфії, містечка-держави Ольвія і відповідно її сільської округи – ольвійської хори, проте у ХХІ ст. ще й нині живе імˊя Геродота. Сучасники зарахували його книгу «Історія» Геродота до найзнаменитіших творів історіографії.

Зацікавившись тією історією, ми подумки торкнулися нашого краю, проте в сучасному мікрорайоні Велика Корениха не має гірської річки (джерела) Екзампей, що впадає в сучасну річку Південний Буг, тому  корениські чорноземи не входили до сакрального центру Великої Скіфії і ніякого бронзового казана володаря Скіфії – Аріанта тут не встановлювалося.

 Чи схожий  бронзовий казан володаря Скіфії – Аріанта із кімерійським бронзовим казаном городища «Дикий сад»?

Відвідавши Миколаївський краєзнавчий музей «Старофлотські казарми» у 2020 році особливий інтерес у нас викликав бронзовий казан.  Він виготовлений з окремих бронзових пластин у техніці розклепування. А хімічний аналіз міді засвідчив, що вона – карпатського походження». Щоб не виникало зайвих запитань, звернули увагу на періоди датування бронзового казана (XIII ст. – початок X ст. до н.е) знайденого на теренах заповідника «Дикий сад» та бронзового казана (IV ст. до нашої ери) про який повідомляв Геродот. Тобто миколаївські кімерійці в XIII ст. – XII ст. до н.е. вже використовували  в побуті схожі бронзові казани. А бронзовий казан-пам’ятник всім скіфам було поставлено пізніше, використавши та вдосконаливши досвід кіммерійців. Оскільки мідь – кольоровий природний метал, який має золотистий колір з червоним відтінком, то щоб підвищити рівень його міцності в нього додавали певну кількість домішок інших металів, найчастіше латуні або цинку. Так, кіммерійці, пізніше скіфи отримали бронзу – довговічний і досить міцний сплав кольорового металу з великим відсотком вмісту природної міді. Тому й бронзовий казан, який не лише бачив Геродот, а й торкався його, мав високу стійкість до різних механічних впливів, виблискуючи на сонці. А протягом багатьох років не піддавався впливу навколишнього середовища, добре зберігаючи свій початковий вигляд. 

На сайті «Промислова екологія» Микола Дорош присвятив вірші Скіфській Україні, розміщені у статті «Скіфський Ексампей. Новопрочитання» (2019 р.)

Як тлумачили назву річки Південний Буг літописи, географи, історики?

У творах античних географів та істориків річка Південний Буг іменувалася інакше: Богоссола – готський історик Іордан і географ Равенський (VІ –VІІ ст. н. е.); цю річку називав Богої – візантійський імператор Константин Багрянородний (X ст. н. е.); у давньоруських літописах річка значилася під назвою Богъ; турки називали її Ак-су («Біла вода»); на картах ХV–ХVІІ ст. – Бог, Богус, Буг; у давніх актах – Бог, Буг; а в паперах ХVІІІ–ХІХ ст. – переважно Богъ.

Про справжню назву сучасної річки Південний Буг – Біг, Бог свідчить точний переклад його першої грецької назви Гіпаніс. «Гі», «ге» – земля; «пан», «паніс'» – бог родючості, тобто річка, що протікає по родючій (божій) землі – Бог, Біг. Саме так з найдавніших часів і до сьогодення називають річку Південний Буг місцеві жителі.

У різних словниках назва річки Південний Буг мала різне тлумачення. Так, В. В. Лобода писав, що річка Південний Буг була відома у стародавніх греків під назвами Гіпаніс, Іпаніс, в літописах − Бог', Б'оуг'.

Польський мовознавець Тадеуш Лер-Сплавінський назву виводив із балто-слов'янського Bog («течія») або bougb («відхиляюся, згинаюся»). Французький гідрограф Елізі Реклю пов'язував його із словом Бог. Ян Розвадовський і Макс Фасмер виводили цей гідронім від старонімецького Bach («струмок»).

Деякі дослідники вважають, що назва запозичена від сарматів, а інші думають, що від фракійських племен. Одна з версій Варфоломія Рудого звучить, що начебто річку назвали на честь слов`янського вождя Божа, який у 375 році розбив плем`я Вінітара. Козаки-запорожці називали її то Бог, то Кінська ріка, оскільки переправляли через неї коней. Вважається також, що назва річки походить від слова «бгати», тобто згинати, звідси – «кривий», «покручений».

Перше найбільш переконливе пояснення назви річки Буг (Південний) запропонував польський лінгвіст Я. Розвадовський. Його підтримали топонімісти В. Никонов, Е. Мурзаєв, Л. Масенко та інші. Вони вважають, що гідронім Буг, Бог, як і словˊянське «багно», давньо-германське «баг» (джерело), кельтське «бег» походить від індоєвропейського кореня із значенням «вода», «джерело». Корінь «буга» в російській географічній термінології означає: «Низовинні річкові береги, де вода утворює яри і хилить усю рослинність за течією».

Назви Бог, Бох, Бохус зазначені на середньовічних, здебільшого західноєвропейських і польських картах XV-XVII ст. Ще у француза Ґійома Левассера де Боплана, який може вважатись засновником української картографії (XVII ст.), на карті України він називає Південний Буг – Боґ, пізніше зафіксована ним річка на російській карті як Бог Руський.

 Деякі джерела стверджують, що після поділів Речі Посполитої на території Росії стало два Буги, де одному із них дали уточнюючу назву Південний. Проте в інших джерелах зазначено, що сучасну назву річка отримала на початку XX ст., коли російський геолог В. Д. Ласкарєв наніс їх на карту як  Південний Буг і Західний Буг.

Де і як увінчано назву річки Південний Буг?

Назвою річки Південний Буг в обласному місті Миколаєві названо великий торговий центр «Південний Буг», приватний дитячий навчальний заклад «Гіпаніс», корабель «Гіпаніс» та інше. Сучасні дівчатка пишаються ім’ям Божена.

Ми зацікавилися статтею «Дізнайтеся більше про цікаві місця над Південним Бугом»  в якій зазначалося, що річку Південний Буг описували  у своїх творах Л. Українка, М. Коцюбинський, М. Стельмах та інші. Річка Південний Буг ще за часів Київської Русі розглядалася як водний транспортний шлях, проте через порожисті місця на Первомайщині активного сполучення руських міст не було

Річка Південний Буг є третьою за величиною і довжиною в Україні, цитую: «Ріка перетинає територію трьох областей і відповідно на ній розташовані три обласні центри, а саме міста: Хмельницький, Вінниця, Миколаїв (при впадінні в Дніпро-Бузький лиман). До того ж річка Південний Буг частково тече в межах Кіровоградської області та по межі з Одеською областю». Річка Південний Буг надзвичайно красива і є головною водною артерією Миколаївщини. Біля міста Миколаєва досягає ширини 2 км.– Нині має притоку Інгул та  дуже цікаву історію.

Яка роль річки Південний Буг у господарстві країни?

Скіфська річка Гіпаніс ще й нині зберегла свою могутність і є транспортною артерією Миколаївщини. Цікаво, як би зараз (ХХІ ст. нашої ери) назвав і описав Геродот річку Південний Буг (Гіпаніс), яка протікає біля мікрорайону Велика Корениха?

Дізнавшись про величезну роль  у господарстві країни, яку  відіграла ця річка з кінця XIX ст. ми зрозуміли чому по руслу річки Південний Буг будувалися водяні млини ще з ХVI ст., використовуючи технології європейських країн. У XVII-XIX ст. у Прибужжі широко використовувалися вітряні, водяні і парові млини. У тодішньому селі Велика Корениха, у нинішній Корениській балці-леваді, стояв двоповерховий камˊяний млин.  Там (у млині) із соняшникового насіння виготовляли олію, а з відходів пресували макуху. Із зернят пшениці виготовляли муку. Наша мама Валентина, ще й нині памˊятає, як вони, будучи школярами, ходили на екскурсію до цього млина.

Подорожуючи по корениських чорноземах, І. Кедрін у своєму щоденнику зазначав, що ще на початку ХІХ ст. рибна ловля в Бузькому лимані давала великі прибутки. Наприклад, маєток Корениха Велика (Миколаївка), що належав колезькому радникові барону Рено щорічно давала дохід від рибної ловлі в Бузькому лимані від 2500 до 3000 руб. асигнаціями. Того часу риба займала значне місце у раціоні харчування населення сільського округу Ольвії протягом усього часу їхнього існування. Підтвердженням чого є існування в елліністичній Ольвії двох рибних ринків, що згадуються в Протогеновому декреті, а пізніше завод по рибо заготівлі у селищі Велика Корениха (Миколаївка), шо підтверджується великою кількістю археологічних знахідок.

 Проте господарська діяльність дуже змінила русло річки Південний Буг і одночасно завдала не виправданої шкоди екологічній складовій регіону.

Як утворився Бузький лиман та притока Корениха?

Науковці-геологи доводили, що тодішня річка БОҐ (сучасний Південний Буг) утворилися в тріщинах земної поверхні в результаті руху тиктонічних плит, спричинених дією стародавнього вулкану. Закам`янілі високі скелі – це результат виверження його магми. А під величезним товстим шаром землі протікали ріки прісної води.

Бузький лиман – затока Чорного моря утворена розмивом берегів річки Південний Буг. А Чорне море і річка Південний Буг мають спільне гирло – Дніпро-Бузький лиман. Його назва походить від грецької назви «Лиман» – гавань і визначального слова «Бузький». Тобто – Бузька гавань.

А повноводна притока  річки  Південний Буг – це річка Корениха, яка до початку XX ст. вважалася гирлом річки Буг. Тодішня річка Корениха утворювалася в результаті великих потоків дощової води і підпитувалася підземними ріками прісної води, а також вона розгалужуючись розливалася далеко в степ. А ще наповнювалася ця річка солонуватою водою з Чорного моря, що надходила до річки Південний Буг через сильні вітри.

Нині повноводна річка Корениха (R. Korenikha) в народі її ще називали річка Каренчушка, Коренушка, Коранушка), пересохла і утворилася Корениська балка-левада, яка поросла очеретом, травою, кущами та деревами. А за очеретами в низині, в долині русла річки Корениха іноді відбувається диво, то вона перетворюється у ставок, з великою кількістю риби, то в потріскану від спеки дорогу, то в болотисту місцину. Тут себе добре почуває природна флора і фауна, домашні тварини і птахи. Мікрорайон Велика Корениха міста Миколаєва відділена від обласного центру річкою Південний Буг. Порівняйте – це ніби два різні світи.

Дивовижна краса та історія цієї стародавньої місцини підтверджується фото світлинами сучасного блогера Ігоря Миронюка в Інтернет-блозі nikolaevinpictures, а також у соціальній мережі Fasebook у групі «Велика Корениха».

Які громадські ініціативи  пропонують пересічні жителі мікрорайону Велика Корениха м. Миколаєва  і автори цієї статті?

Певно тому пересічні жителі мікрорайону Велика Корениха м. Миколаєва  і автори цієї статті пропонують громадські ініціативи, а саме: 

ü Додати до берегоукріплення річки Південний Буг створення музею під відкритим небом, поєднавши всі розкопані місця античного часу;

ü Укріпити береги затоки-левади, створивши природній ставок для розведення мальків й вилову риби та поєднати історію його створення з історією русла бувшої річки Корениха;

ü Зафіксувати й огородити прапорцями місце стартування та посадки польотів на парашутах і їх приземлення (розвивати парапланеризм);

ü Побудувати двоповерховий магазин-музей «Рибалка й парапланеризм» на місці розміщення парового млина: І-й поверх – магазин зі знаряддям для рибалки, для парапланеризму, для купання, бар-кафе з Інтернетом (WI-FI). ІІ-й поверх – інтерактивний музей-презентація про античні часи, про річки Корениха та Південний Буг, про радянський млин та господарювання баронів Рено, про осіб, які володіли корениськими чорноземами, про стародавню, радянську й сучасну історію, легенди й міфи мікрорайону Велика Корениха м. Миколаєва;

ü Оновити й обладнати стару пристань для катера чи річкового трамвайчика, та місця для  рибалки й відпочинку;

ü  Обладнати наметові містечка, по обидва боки укріпленого місточка, створити відповідні умови для відпочинку на місцевих пляжах (чиста питна вода, безпечна вода в річці Південний Буг, чистий піщаний берег з біологічними туалетами, шезлонгами і грибками для захисту від спекотного сонця);

Це дає можливості:

а) розвивати товарообіг магазину-музею «Рибалка й парапланетаризм»  та вилов риби у облаштованому ставку серед туристів та мешканців мікрорайону, наповнюючи фінансами казну громади;

б) зацікавити та залучити туристів із різних куточків світу для пізнання справжньої історії цієї місцини та активного відпочинку з риболовлею;

в) створити додаткові робочі місця та комфортні умови для відпочинку, розвитку туризму, інфраструктури, екології.

Автори: Г. В. Сабіна, В. Г. Бабійчук, В. В. Шейкевич