Взаємозв’язок науки, медицини й освіти в дореволюційному селі Велика Корениха

Взаємозв’язок науки, медицини й освіти в дореволюційному селі Велика Корениха (ХІХ ст. – початок ХХ ст.)

Яку роль відіграли відкриття науковців у розвитку медицини в дореволюційному селі?

Дореволюційні відкриття науковців усього світу не лише заклали фундамент подальшого розвитку медицини в різних напрямах, виокремили медичні науки в системі медицини, але й довели ефективність лікування на основі цих досліджень та відкриттів. Багато науковців були лікарями-практиками. Вперше генерували ідеї, досліджували їх, робили відкриття, описували та доводили ефективність медичних винаходів та доводили людству необхідність таких санітарно-медичних заходів.

До революції, у розвитку медицини в селі Корениха велику роль відіграли фельдшери, які хоча й не мали спеціальної освіти, проте деякі знання черпали від лікарів. Лікарі керувалися інструкціями різних структур, а інколи й працями науковців, які сприяли розвитку медицини.

Так відкриття про ядра та ядерця з яких складалися клітини організму зробив чеський вчений Я. Пуркіньє у1837 р. А пізніше, у 1839 р. їх описав у своїх працях Т. Шванн. До того ж німецький вчений Р Вірхов (1821-1902 рр) як паталогоанатом та гістолог вперше відкрив низку захворювань, таких як білокрів’я, тромбоз, емболію, туберкульоз , більшість новоутворень, а також вказав на поділ клітин (1855р). Саме він пропонував поєднати наукові відкриття (теорію) з практичним дослідженнями (медициною), ввів поняття «інфекційні захворювання». (Медицина ХІХ ст. Т. О. Третяк ОМС)

Що зафіксував І. Кедрін у своєму щоденнику (1850 р.)?

І. І. Кедрін у своєму щоденнику під час подорожі (1850 р.) писав про несвоєчасність збирання лікувальних трав у маєтках Одеського повіту: «У поточному році для своєчасного збирання лікувальних трав перешкоджала недуга – кір, до якої схильні були не тільки діти, а й дорослі робітники. Протягом усього травня ця хвороба сильно лютувала в містечку Корениха і в інших маєтках Одеського повіту».

На той час місцеві медики ще не знали як визначити причини виникнення та лікування інфекційних захворювань. Проте французький засновник тодішньої фізіології та патології К. Бернард (1813-1878) сприяв створенню мікробіології, яка й поклала початок вирішенню цієї проблеми. (Медицина ХІХ ст. Т. О. Третяк ОМС)

До якої санітарної ділянки віднесли Корениську фельдшерську дільницю Одеського повіту Херсонської губернії (1865 р.)?

Крім інших Корениську фельдшерську дільницю Одеського повіту Херсонської губернії віднесли до 4-ї санітарної ділянки. Найбільш зручним місцем перебування фельдшерів у Корениській волості став волосний центр – містечко Корениха. Хоча земський медичний штат Одеського повіту складався з 4-х лікарів, 2-х лікарських помічників, 14 фельдшерів і 6 акушерок, проте стаціонарного лікаря у містечку Корениха не було.

Коли (1865 р.) до земської дільниці волосного містечка Корениха Херсонської губернії запрошувалися кваліфіковані лікарі, фельдшери, акушерки та будувалася амбулаторія, тоді почала зростати довіра населення до медичного персоналу. Хоча, до середини 70-х р. ХІХ ст. земська охорона здоров’я сільського населення здійснювалася шляхом платної фельдшерської роз’їзної медичної допомоги. (Державний архів Одеської області І. І. Ніточко, О. А. Корецька, І. Д. Комаровський «Історія розвитку медицини на Одещині». Дореволюційний період 2011)

А чи були інші епідемії на території Корениської волості?

Так. Саме у тогочасних звітах зазначалися епідемії, загальна статистика про захворювання, хірургічне оперування. Наприклад, у наслідок епідемії дифтерії в 4-му санітарному окрузі у1877 р. захворіло 19 осіб, вилікувалось – 11, померло – 8 осіб. Крім епідемій хворіла велика кількість людей і чоловічої, і жіночої статі.

Протягом 1877 року до медиків 4-ї дільниці санітарного округу Корениської волості звернулося за допомогою 1501 чоловік і 884 жінки. Медики відвідували хворих вдома і приймали хворих на лікарських дільницях. Багато людей помирало. Вдома лікарі відвідали 4679 осіб, амбулаторно звернулося 2429 осіб. Одне хірургічне втручання. (Державний архів Одеської області І. І. Ніточко, О. А. Корецька, І. Д. Комаровський «Історія розвитку медицини на Одещині». Дореволюційний період 2011)

Наступного 1878 року до медиків 4-ї дільниці звернулося за допомогою  майже на половину менше – 654 чоловіка і 418 жінок. Вдома лікарі відвідали 1836 осіб, амбулаторно звернулося 666 осіб. Хірургічне втручання відсутнє.

Протягом 1878 року року, на території 4-го санітарного округу ще продовжувалася епідемія дифтериту, де захворіло 37 осіб, вилікувалось — 28, померло – 9.

А пізніше вже офіційно повідомлялося, що на території Корениської волості у 1878 році також вирувала епідемія віспи. Унаслідок чого захворіло 88 осіб, вилікувалось – 59, померло – 29. Смертність залишалася високою. (Державний архів Одеської області І. І. Ніточко, О. А. Корецька, І. Д. Комаровський «Історія розвитку медицини на Одещині». Дореволюційний період 2011)

Така статистика була тривожною. Хоча французький вчений, засновник бактеріології, як науки Л. Пастер (1822– 1895) довів, що шляхом спеціальних щеплень можна запобігти таким захворюванням як сибірка та сказ. А ще він наполягав на необхідності використання асептики (сучасного антисептику). А також виділив з фурункулів стафілококи і стрептококи, (Медицина ХІХ ст. Т. О. Третяк ОМС)

Тоді в інструкціях зазначалося, що і сільський лікар, і його помічники зобов'язані негайно з'явитися на запрошення сільських жителів без винагороди за свою працю. (Державний архів Одеської області І. І. Ніточко, О. А. Корецька, І. Д. Комаровський «Історія розвитку медицини на Одещині». Дореволюційний період 2011)

Як робилося щеплення проти віспи?

Керуючись інструкціями санітарних заходів практикувались однакові щеплення проти різних інфекційних захворювань, хоча Л. Пастер рекомендував робити спеціальні щеплення щоб запобігти таким захворюванням як сибірка та сказ.

Спочатку щепленнями займалися вільні безграмотні вихідці зі селян або лікарські учні. Вони проводили безконтрольні щеплення гуманізованої лімфи, що переносилася «з руки на руку». Така вакцинація проти різних інфекційних захворювань була не дуже ефективною. До того ж медичний персонал не завжди вибирав правильний час для щеплень. Вони не знали як і не могли визначати осіб, яким щеплення було протипоказано. Певно тому майже третина людей хворих на віспу та різні інфекційні захворювання померала.

Більшість населення недовірливо ставилося до сільського медичного персоналу, тому й уникали недоброякісного щеплення. (Державний архів Одеської області І. І. Ніточко, О. А. Корецька, І. Д. Комаровський «Історія розвитку медицини на Одещині». Дореволюційний період 2011)

Оскільки заходи для боротьби з епідеміями та охорони здоров’я, не фінансувалися, але входили до обов’язків губернського і повітових комітетів громадського здоров’я, то діяльність цих установ обмежувалася представленням вищому керівництву річних звітів. А єдиними виконавцями тих постанов і розпоряджень були міські та сільські і повітові лікарі.

Підтвердженням цих фактів є інформаційно-аналітична довідка про епідемічну захворюваність надана санітарним лікарем Одеського повіту Херсонської губернії: «Корь еще от конца прошлого года оставалась в районе юго-западной и южной части уезда, населенные местности этого района и послужили первоначальными очагами для дальнейшего распространения эпидемии в рассматриваемом году.

Скарлатина на большом пространстве эпидемически посетившая в прошлом году восточную половину уезда в январе месяце 1887 г. спорадически отмечается в Коренихской волости (с. Н. Богдановка).

В сентябре, октябре месяце скарлатина занимает более распространенный эпидемический район и значительно поражает Коренхскую волость (с. М. Корениха, с. Ильинское).

В феврале все еще продолжалась эпидемия дифтерии, где спорадические случаи отмечены в Коренихской  волости (с. Н. Богдановка). В мае, июле, августе месяцах вновь вспыхнула и оставалась эпидемия в Коренихской волости (х. Петровка, с. М. Корениха). В сентябре-октябре месяце вновь увеличилось число заболеваний на дифтерию в Коренихской волости (с. М. Корениха, с. Варваровка).

В феврале месяце отмечены случаи заболевания коклюша в Коренихской волости (с. Б. Карениха)».

Пізніше, на основі аналітичної довідки ми дізналися, що у 1887 р. по Корениській волості не спостерігалося захворювань на брюшний тиф, дизентерію та натуральну віспу. Проте поодинокі захворювання на кір, скарлатину, дифтерію, коклюш спостерігалися у Корениській волості (с. М. Корениха (19 + 31), с. Н. Богданівка (2 + 1), с. Петрівка (11), с. Варварівка (1), с. В. Корениха (1). (Державний архів Одеської області І. І. Ніточко, О. А. Корецька, І. Д. Комаровський «Історія розвитку медицини на Одещині». Дореволюційний період 2011)

Що стало причинами незадовільного медичного обслуговування у Корениській волості Херсонської губернії?

Існуюча на той час кадрова, фінансова та матеріально-медична політика, яка мала три основні складові й стали причинами незадовільного медичного обслуговування. Вони полягали у не якісній підготовці медичних фахівців. У низькій заробітній платні, яку не завжди виплачувало земство, тому кваліфіковані медичні працівники відмовлялися від запропонованих посад. Погане матеріально медичне забезпечення – відсутність якісної вакцини, ліків, медичних приладів, приміщень, умов праці тощо, сприяло відсутності мотивації до якісного медичного обслуговування .

У 1873 р. Ф. Шнейдер відкрив хромосоми, Через два роки, у 1875 р. О. Гертвіг дослідив запліднення статевих клітин, А Вейсман зробив висновок про спадковість захворювань, що міститься у ядрах клітин. Ці відкриття сприяли подальшому розвитку медицини в цих напрямках. (Медицина ХІХ ст. Т. О. Третяк ОМС)

Про що розповідали старожили цієї місцини?

Старожил цієї місцини Роїк Никифор Іванович розповідав про те, що наприкінці ХІХ ст. на кошти баронів Рено в тодішньому селі Корениха було відкрито лікарську дільницю, яка мала власне приміщення, місцеву аптеку, льодник, де знаходився морг. До лікарської дільниці по бездоріжжю приїздив фельдшер із лікарні сусіднього села Варварівка.

Оскільки стара будівля лікарської дільниці почала занепадати, то пізніше, в тодішньому селі Корениха земство відкрито нову лікарню у кам'яній будівлі, а льодник продовжували використовувати, як морг.

Які рішення приймалися на сесії щодо Корениської фельдшерської дільниці Одеського повіту Херсонської губернії

На Одеських земських зборах чергової сесії 1879 р. було вирішено Коренихську волость віднести до дев’ятого санітарного округу і кожен округ наділити лікарем та фельдшером. Тоді зі земської лікарні тодішнього села Варварівка, по черзі приїздили два фельдшери і одна акушерка, які лікували хворих тодішнього села Корениха. (Державний архів Одеської області І. І. Ніточко, О. А. Корецька, І. Д. Комаровський «Історія розвитку медицини на Одещині». Дореволюційний період 2011)

У 1882 р. Д. Й. Івановський відкрив віруси, а І. І. Мєчніков довів, що у зараженні організму велике значення мають внутрішні захисні сили (фагоцитоз). До того ж бактерії можуть змінюватися залежно від умов зовнішнього середовища. (Медицина ХІХ ст. Т. О. Третяк ОМС)

А вже на початку 1886 року в Корениській волості Одеського повіту Херсонської губернії започаткували карткову медичну реєстрацію пацієнтів. Підтвердженням змін у тогочасній медицині став медичний звіт за 1887 р. лікаря С. Н. Караманенко. (Державний архів Одеської області І. І. Ніточко, О. А. Корецька, І. Д. Комаровський «Історія розвитку медицини на Одещині». Дореволюційний період 2011)

Які зрушення відбулися у клінічній медицині?

У той час на основі наукових досліджень відбулися великі зрушення у клінічній медицині. Ф. Велер вперше синтезував сечу, а М. Зінін відкрив методи фармацевтики. Ю. Лібіх першим вивчив і надав великого значення харчуванню, яке впливає на живі організми. Німецький вчений Л. Траубе в Берліні та С. П. Боткін в Петербурзі вперше ввели системне вимірювання температури тіла. (Медицина ХІХ ст. Т. О. Третяк ОМС)

У ХІХ ст. великого розвитку також набула хірургія. Вітчизняний хірург М. В. Скліфософський (1836-1904) – один з організаторів Всесвітнього конгресу лікарів (1897 р.). Саме він запровадив у медицині білі халати, дезінфекцію, стерилізовані інструменти, місцеву анестезію (знеболювання), впровадив у хірургію рентгенологічні дослідження. (Медицина ХІХ ст. Т. О. Третяк ОМС)

На початку ХХ ст. (1902 р.) англійські фізіологи В. Бейліс та Е.Старлінг відкрили гормони, які мали велике значення у розвитку терапії. Пізніше, на основі цих відкриттів (1921 р.) канадський вчений Ф. Бантінг відкив гормон – інсулін. А російський і український терапевт В. П. Образцов (1849 – 1920) описав різні форми апендициту. До того ж він встановив діагностику інфаркту ще за життя пацієнта й започаткував лікування інфаркту міокарда. (Медицина ХІХ ст. Т. О. Третяк ОМС)

До революції (1906 р.), на ІІІ міжнародному конгресі з гібридизації, науку, що вивчає спадковість і мінливість назвали генетикою, використовуючи ДНК. Тільки в 1944 р. О. Ейверлі, К. Мак-Леод та М. Мак-Карті встановили, що ДНК є носієм спадкової інформації. (Медицина ХІХ ст. Т. О. Третяк ОМС)

Ще в ХІХ ст. всі наукові дослідження, відкриття, нововведення були запроваджені в клінічній медицині, як в міській так і в сільській місцевості: Лікарі також розуміли, що саме від гену ДНК залежить спадковість низки хвороб.

Які зміни відбулися з 1912 по1917 р.р. в медицині Корениської волості Одеського повіту Херсонської губернії?

У цей період з 1912 р.-по1917 р. повітове земство брало кредитні займи і слухали звіти про будівництво нових лікарень і влаштування квартир при існуючих лікувальних закладах, а також покращення в них водопостачання, про закупку і продаж лікарських матеріалів, про підняття фінансування медичному персоналу. (Державний архів Одеської області І. І. Ніточко, О. А. Корецька, І. Д. Комаровський «Історія розвитку медицини на Одещині». Дореволюційний період 2011)

Тоді у містечку Корениха побудували нову лікарню, житло для медиків та підняли фінансування медичному персоналу Корениської волості. 

Після будівництва нової лікарні у містечку Корениха Коренихської волості медична допомога там надавалася безкоштовно. У лікарні із кожним роком збільшувалася кількість лікарняних ліжок. (З розповіді старожила с. В. Корениха Роїка Н. І.)

Низький уклін Вам лікарі та науковці медицини!

Який взаємозв’язок науки, медицини й освіти в дореволюційному селі?

Саме шкільні предмети фізика, хімія, біологія і медична гістологія дали можливість з’ясувати науковцям і лікарям-практикам за якими законами відбуваються процеси в живому організмі. (Медицина ХІХ ст. Т. О. Третяк ОМС)

Волченко Іван Семенович пригадував розповіді своїх батьків про велику увагу баронів Рено до розвитку освіти, здоровˊя і харчування в селі Корениха. Вчитися безкоштовно у ті часи було проблематично. Проте в школі учні не лише навчалися, а ще й обідали. Багато родин відправляли дітей до школи заради цієї їжі.

Певно тому, що у ХІХ ст. Ю. Лібіх довів великий вплив харчування на живий організм та його значення в життєдіяльності. А лікар-педіатр М. Лунін у 1880 р. дослідив вплив вітамінів на клітини живого організму. (Медицина ХІХ ст. Т. О. Третяк ОМС)

Зі шкільною освітою пов'язаний і лікар-гігієніст Ф.Ф. Ерісман (1865-1915), який дослідив зміну зору у гімназистів та видав працю «Про вплив школи на виникнення короткозорості», а також довів залежність очних та тілесних захворювань від неправильного положення учня за столом. У 1875 р,. він розробив і опублікував, проєкт класної кімнати з раціональним обладнанням та як лікар-гігієніст запропонував конструкцію одномісної парти, яка б змусила школяра сидіти правильно.

Не зважаючи на те, що заробітну платню як медикам так і вчителям спочатку платило управління барона Й. І. Рено, лише частково започатковувався взаємозв’язок науки, медицини та освіти який існував у дореволюційному селі Корениха. (З розповіді Волченко І. С.)

Цікаво, з чого почалася історія освіти в селі Корениха?

Адже церковними штатами не були передбачені церковно-парафіяльні школи. Так, лише після шкільної реформи 1804 року, в Російській імперії з'явилися церковно-парафіяльні однорічні школи першої ланки освіти. Хоча вони працювали за попередніми правилами Міністерства народної освіти 1803 року і статутами 1804 і 1828 рр., проте за них відповідало духовне відомство. Певно тому, аж до 1861 року ще вживалися назви «священицькі школи», «церковні школи», «школи для поселянських дітей». (Вікіпедія).

У середині ХІХ ст. збільшилася чисельність населення в тодішньому містечку Миколаївка (селі Корениха). Воно стало самодостатнім і добротним господарством. Містечко потребувало розширення, медицини, освіти, духовності й добробуту.

Активну участь у відкритті сільських церковно-парафіяльних шкіл брали місцеві прогресивні діячі, які засновували школи своїм коштом. Тоді, у 1852 р. на кошти барона Йосипа Івановича Рено та інших поміщиків навколишніх сіл добудували нову Свято-Миколаївську церкву з дзвіницею та побудували церковно-парафіяльну школу на другій половина нинішнього мікрорайону Велика Корениха.

Де розміщувалися школи села Корениха?

За свідченням Грицієнко Світлани Дмитрівни, бувшої голови виконкому Великокорениської селищної ради, одна церковно-парафіяльна школа розміщувалася на місці сучасних будинків офіцерських сімей (в народі ДОСи), неподалік від сучасної триповерхової школи. Завідував і викладав у цій церковно-парафіяльній школі Нікулін Петро Васильович.

Бувша завідуюча бібліотеки-філії № 19 для дорослих сучасного мікрорайону Велика Корениха Паскевич Надія Павлівна розповідала, що її дід Шарандак Павло Васильович навчався в чотирьох класовій російськомовній церковно-парафіяльній школі. Тоді велике значення надавалося грамотному каліграфічному письму та читанню. Певно тому у діда був дуже гарний почерк та прищеплена любов до книги. Учнів вчили аналізувати, порівнювати та аналітично мислити.

В архівних документах зазначалося, що в 1890 р. до приміщення церковно-парафіяльної школи добудували декілька кімнат. У цих приміщеннях з новим статусом продовжувала працювати чотирьох класова Великокорениська народна (земська) школа № 1Одеського повіту Херсонської губернії. А після встановлення радянської влади в новіших класах розмістилися шкільні майстерні. У новішій будівлі вже працювала, Великокорениська трудова школа № 1.

У архівних документах Р.99.Оп.31. Спр. № 78 Великокоренихівської (пізніше Великокорениської) трудової школи села Велика Корениха Варварівського району підтверджувалося, що Великокорениська трудова школа № 1, як навчальний заклад, функціонувала з 1890 року.

На фізичній карті можна побачити, що всі наступні нові будівлі-школи, змінюючи свою назву і статус, будувалися на другій половині сучасного мікрорайону Велика Корениха в середині прямокутної площини, яку огортали сучасні вулиці: Українських Добровольців (Першотравнева), Миколаївських десантників (Неживих Братів), Кінбурнська (Чкалова), Гарнізонна (Радянська). А неподалік від них вулиця Учительська (Жовтнева).

Досліджуючи розвиток освіти у цій місцині, до ювілейної дати поселення сучасного мікрорайону Велика Корениха, учні місцевої ЗОШ І–ІІІ ст. № 23 м. Миколаєва, довели й підтвердили, що історія сучасної школи розпочинається з першої церковно-парафіяльної школи на 2 класи, яка була збудована на кошти барона Й. І. Рено та інших поміщиків Коренихської волості в 1852 році.

Варто зазначити, що за часів барона Й. І. Рено на обох половинах тодішнього села Корениха Коренихської волості Херсонської губернії сільські діти одночасно навчалися у двох церковно-парафіяльних школах для початкових класів. Тодішні школи підпорядковувалися Святійшому Синоду. А розміщувалися школи у різних приміщеннях: одна – у прицерковному капітальному будинку призначеному для церковно-парафіяльної школи біля церкви, друга на скелястому крутогорі, у пристосованому під школу приміщенні – старій хаті під очеретом. Навіть після встановлення радянської влади на обох половинах села Корениха продовжували працювати дві школи аж до другої світової війни.

Чому дві школи працювали в селі Корениха?

Так як шлях до школи, від початку першої половини до другої половини села Корениха, складав близько 2,5 км., то маленьким школярикам небезпечно було ходити по бездоріжжю через містки, які перетинали Корениську балку-Леваду. До того ж у Коренихській волості, у навколишніх хуторах, селах і містечках також мешкали діти, які ходили до цих шкіл. Певно тому вчителі-священники змушені були долати великі відстані до школи.

Тоді народна освіта у Корениській волості Херсонської губернії створювалася з «нуля» та пройшла складний і неоднозначний шлях. На той час, не вистачало не тільки капітальних будівель для організації навчального процесу, але і вчителів та фінансів на оплату їх праці. У школах відсутня навчально-матеріальна база. Діти ходили до шкіл по бездоріжжю.

А держава на початковому етапі створення, не цікавилася організацією та подальшим розвитком народних шкіл. (Микола Мінц «Народні школи Херсонської губернії у ХІХ ст.» Старожитності Лукомор`я 2023 – № 3 (18))

Пацюк Лідія Іванівна пригадувала розповідь своєї бабусі про те, що на першій половині села Велика Корениха працювала церковно-парафіяльна школа з двома класами у пристосованій старій будівлі під очеретом. Умови для навчання були вкрай незадовільні. Старий будинок стояв на скелястому пагорбі, по сучасній вулиці Набережна, ліворуч від вулиці Комунальна. Там було дві кімнати. Діти ходили на уроки зі своїми стільцями, лавками, іноді сиділи просто на каміннях, часто хворіли.

Яким було навчання у Великокоренихській земській кам’яній школі № 2?

З часом школярі перейшли у кам’яну будівлю бувшого поміщика на роздоріжжі сучасних вулиць Бориса Фармаковського (Куйбишева) та Партизанської другої половини тодішнього села Корениха. Підтвердженням існування земської школи стали документи Миколаївського архіву, де збереглася справа № 57/ф.347/ «Великокоренихська земська школа, села Велика Корениха Коренихської волості Херсонської губернії (1914 р.)». Архівні дані підтверджують, що вона мала два класи. Навчалося в ній 76 учнів, із них 53 хлопці і 23 дівчини.

У цьому приміщенні Великокоренихської земської школи № 2 навчання учнів здійснював священник, протоієрей Чемоданов Георгій. Основними предметами були – граматика, арифметика та Закон Божий. Усі учні навчалися на «добре» та «задовільно».

Грицієнко Світлана Дмитрівна пригадувала, як маленьким дівчиськом бігала у перший клас саме в цю школу, оскільки на той час її родина проживала на першій половині тодішнього села Велика Корениха по сучасній вулиці Клубній.

Архівні документи підтверджують, що у 1926 році бувша земська школа, вже мала новий статус Великокорениської трудової школи № 2 Варварівського району і налічувала вже 100 учнів. А також трудові школи № 1 і № 2 від Варварівської Райкультсоцфілії (за рахунок місцевого бюджету) протягом року, отримували газети «Народний учитель», «Юний ленінець», часописи «На зміну», журнали «Радянська освіта».

А вже у 1929 р. завершили будівництво Великокорениської трудової школи № 2 у селі Велика Корениха Варварівського району. Вона  розміщувалася по сучасній вул. Бориса Фармаковського (Куйбишева) у кам’яній будівлі призначеній спеціально для школи, на першій  половині тодішнього села.

Запорожець Григорій Васильович розповідав, що деякий час, хлопчиськом, з братом ходив до цієї школи, потім її розорили мешканці циганського (ромського) табору, а воєнні бомбардування знищили стіни школи у 1942 р. Після другої світової війни Великокорениська трудова школа № 2 не відновлювалася і не працювала. Вона загублена в часі й забута в історії рідного краю. Проте, з часом людська пам'ять повернула згадки про одночасне існування двох церковно-парафіяльних шкіл у цій місцині.

А Великокорениська трудова школа № 1на другій половині тодішнього села Велика Корениха Варварівського району, змінюючи свій статус і переселяючись у нові шкільні будівлі поновила навчання після другої світової війни та продовжує працювати й понині у новій триповерховій будівлі Миколаївської гімназії № 23міста Миколаєва.

Яку роль відіграв у розвитку освіти Микола Олександрович Корф?

Не можна не згадати про тодішнього борця за освіту, Миколу Олександровича Корфа, який створив новий тип сільської школи («корфівська тризимка»), тобто початкову школу з трирічним навчанням. Він розробив спеціальну методику навчання та навчальні посібники «Малютка», «Русская начальная школа», «Наш друг», «Наше школьное дело». Він вимагав від вчителів якісного проведення уроку, творчості та вміння одночасно працювати з трьома складовими: читанням, письмом і математикою (міжпредметна інтеграція). За його сприянням організатори навчального процесу народних шкіл (земства, церква) створювали свої навчальні програми («Борець за освіту» (до 180-річчя від дня народження Миколи Олександровича Корфа)

У 1870-х роках Міністерство народної освіти фактично підпорядкувало церковні школи своєму адміністративному управлінню. Пізніше, у 1884 р. навіть видало «Правила про церковно-парафіяльні школи». За цими правилами в однокласних школах вивчалися Закон Божий, церковний спів, письмо, арифметика, читання. У двокласних школах окрім цих предметів , вичалися також історія та церковнослов'янська мова. (Вікіпедія)

Навчання здійснювали священники, диякони і дячки (інколи мандрівні дяки), а також учителі і вчительки, які закінчили переважно церковно-учительські школи та єпархіальні училища. (Вікіпедія)

Так як керівництво повітового земства, не могло забезпечити вчителів необхідним обладнанням для проведення уроків трудового навчання, то звернулось до місцевої влади. Земство закликало допомогти шкільним вчителям придбати необхідний інвентар та інструменти для школи. Тоді місцева влада провела жеребкування. Розподілила певну кількість придбаного інструменту за відповідними категоріями та видала його вчителям. (Микола Мінц «Народні школи Херсонської губернії у ХІХ ст.» Старожитності Лукомор`я 2023 – № 3 (18))

Оскільки земства взяли на себе відповідальність за організацію початкової освіти на селі, то зросла потреба в учительських кадрах та їх підготовці, фінансуванні народних шкіл. З метою підвищення їх професійної майстерності проводилися вчительські курси, з’їзди та різного роду навчання вчителів, зароджувався інспекторський контроль, який позитивно вплинув на якість викладання навчальних предметів.

У процесі навчання школярів учителі використовували передові на той час методики: ланкастерська, толстовська, німецька, пояснювальне читання. У початкових школах на уроках використовувалася наочність, різного роду прилади, малюнки тощо. (Микола Мінц «Народні школи Херсонської губернії у ХІХ ст.» Старожитності Лукомор`я 2023 – № 3 (18).

Чи поважали в минувшину важку працю вчителя?

Сільські вчителі, незалежно в якій школі вони працювали – земській чи церковно-парафіяльній залишалися безправними та обездоленими особами. Учительська праця не поважалася селянами, дуже низько оплачувалася (300 руб. на рік). ). А коли освіта була платною, а селяни не могли розрахуватися з учителем за його працю, він був змушений ходити по домівках учнів і збирати натуроплату хлібом, мукою, зерном та іншим. (Микола Мінц «Народні школи Херсонської губернії у ХІХ ст.» Старожитності Лукомор’я  2023 – № 3 (18))

Вчителі, не маючи оселі, проживали в класних кімнатах, або у зовсім у не пристосованих приміщеннях, які не мали опалення, були вологі, темні. Певно тому вчителі часто і довго хворіли. До того ж на той час не існувало системи соціального захисту вчителів. Пенсійне законодавство на них не поширювалося. Педагог був безправною особою. (Микола Мінц «Народні школи Херсонської губернії у ХІХ ст.» Старожитності Лукомор’я  2023 – № 3 (18))

Чи виконала свою задачу народна школа?

Так, незважаючи на труднощі, проблеми та митарства народна школа отримала свій розвиток і заклала фундамент роботи з педагогічними кадрами. Загалом народна школа ХІХ ст. виконала свою задачу з поширення грамотності серед населення Корениської волості та заклала фундамент подальшого розвитку освіти на території тодішньої Херсонської губернії (нині Миколаївської області) і вцілому на Півдні України

Наукові праці сучасних українських дослідників О.О. Драча, Т.М. Кравченко, Л.В. Коржа, І.Ф. Шумілової, Т.О. Довженко, Н.М. Коляди, І.М. Петренко й інших показують народну початкову освіту, як складову частину національної культури українського народу. (Микола Мінц «Народні школи Херсонської губернії у ХІХ ст.» Старожитності Лукомор`я 2023 – № 3 (18))

А яка Ваша думка? Чекаємо Ваших коментарів.

Автори: Г. В. Сабіна, В. Г. Бабійчук, В. В. Шейкевич