Ленінське танго та сталінська колективізація

Ленінське танго НЕПу та сталінська колективізація.

Створення артілей та колгоспів у селі Велика Корениха (1920-1940 рр.)

На що був схожий НЕП у 20-30 роках ХХ ст.?

Ще у 1920 р. Л.Троцький закликав відмовитися від продрозкладки. Потрібна нова економічна політика.

Спочатку ідея НЕПу полягала у використанні елементів ринкових відносин і різних форм власності, що й означало перехід від адміністративно-командного до господарчого розрахункового соціалізму. (https://uk.wikipedia.org/wiki/Нова_економічна_політика)

Проте в цей період Росія перебувала у міжнародній ізоляції. Але ж Леніну дуже хотілося врятувати більшовицький режим та покращити економічне становище в країні. Тоді замість продрозкладки запровадили продовольчий податок, оренду земель та будівель, запровадили систему вільного найму робочих сил на основі індивідуального, колективного матеріально та морального стимулювання їх праці, відновили різні види платної торгівлі та запровадили тверду валюту – червонці.

Тобто НЕП був схожий на «ленінське танго», коли робили «один крок назад, два кроки вперед» (Пушняк О. А. НЕП: особливості впровадження нової економічної політики в УРСР, презентація)

Коли на території України запровадили НЕП?

Хоча в Україні НЕП було запроваджено на початку 1922 р. проте, голод, що охопив райони півдня України 1921 р. – 1922 p., віддалив сільське господарство від прорахованих норм, а до цього додалася посуха й дуже великі податки. (https://uk.wikipedia.org/wiki/Нова_економічна_політика)

Яка роль Великокорениської сільської ради у запровадженні продподатку?

Обрані представники Великокорениської сільської ради були лише бутафорією місцевого самоврядування. Вони змушені виконувати покладені на них обов’язки відповідно до Постанови ВУЦВК та РНК «Про залучення сільрад та волосних виконавчих комітетів до проведення натур податку» від 11 квітня 1922 р. Пролетарська диктатура набирала обертів. Щоб не суперечити ленінській доктрині соціалістичної держави, органам самоврядування Великокорениської сільської ради не давали ні організаційної, ні фінансової автономії. Певно тому радянська влада переклала на них відповідальність за укладання списків платників податків, стягувала, примушувала і наглядала за їх виконанням. (Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского Правительства Украины, 1922, № 17, ст. 279.)

Таким чином радянське керівництво хотіло силоміць «викачати» із селян Велика Корениха побільше продовольчих та інших сільськогосподарських ресурсів діями місцевої Великокорениської сільської ради.

До того ж колова порука для радянської влади була ефективною, особливо під час стягнення продподатку. Тоді у повітових наказах зазначалося: «Взяти в кожній волості від 15 до 25 чоловік заручників з куркульського і середняцького населення. У випадку, коли, яке-небудь село відмовиться дати підписку про кругову відповідальність, або ж, дали підписку про виконання продподатку за 48 годин, а протягом цього часу зобов’язання не виконали, такі села оголосити ворогами радянської влади. Половину заручників засудити аж до найвищої міри покарання – розстрілу. Після чого брати наступну групу. Все зерно конфісковувати».

Для чого створювалися сільськогосподарські артілі?

Динамічно зростала політика «розкуркулення» та репресій. Тобто держава ставила за мету знищити всі заможні й середняцькі господарства. Саме вони були силою опору всій системі влади, яка силою нав’язувала політику колективізації. Тоді місцеві комуністи почали створювати колгоспні артілі.

Так 16 жовтня 1922 р. на орендованих землях села Велика Корениха було організовано селянином, членом КПРС Петлюченко Олександром Дем`яновичем роботу першої сільськогосподарської артілі імені Родновського Назарія Варваровича, (перереєстрована в Одеському РЗО 03.02.23 р.). До нього приєднався безпартійний селянин Ніколенко Григорій Михайлович, , який обіймав посаду секретаря з 10.12.1922 р. Розуміючи, що колективний продподаток сплачувати легше ніж індивідуальний, кількість людей сільськогосподарської артілі поступово зростала і вже у 1924 та 1925 рр. складала від 12 до 15 осіб (справа про обстеження та прийняття сільськогосподарської артілі імені Родновського Назарія Варваровича з 30 березня 1926 р. по 27 липня 1927 р.)

Прагнучи придушити селянську опозицію та зробити їх покірними рабами радянської системи, у 1923 році на засіданні Миколаївського окружного виконкому обговорювалося питання про боротьбу з антирадянськими елементами в селі Велика Корениха, де й зазначалося, що тодішні жителі цього села, так звані «куркулі»: Шарандак А. А., Таран І. Ф., Косматий Ф. І., виступили проти незаможників. Шляхом підкупу цій групі вдалося зірвати збори і вибори складу правління.

Для чого радянська влада використовувала тодішні періодичні видання – газети, журнали?

Прагнучи позбавити селян приватної ініціативи, радянська влада ефективно використовувала періодичні видання – газети, журнали (тодішні засоби масової інформації), які впливали на свідомість селянської громади

Наприклад, на шпальтах газети «Красний Николаев» від 13 липня 1924 р. № 1053 друкувалася Постанова за № 116 Миколаївського окружного виконкому по напряму інспекції прац, а самеі про реєстрацію найманої праці не лише у сфері землеробства та сільського господарства, але й у будь-яких інших видах діяльності.

Селяни вірили будь-якій надрукованій інформації, навіть пропагандистським фейкам, а потім засуджували, або карали своїх односельців.

Так у листопаді 1924 року також розміщувалася стаття, що ніби то «куркулі» села Велика Корениха накинулися на сількора м. Миколаєва, який викрив їх вороже ставлення до нової влади. Так радянська влада, через ЗМІформувала покірність селянських громад, чіпляла селянам ярлики, «куркуль», «ворог народу», «бандит» і т.д.. Одночасно комуністи стверджувалися, проявляючи свою силу і велич, закріпачували селянство. До тож, руками селян здійснювався самосуд та репресивні заходи активних і не винних односельців. Варто замислитися над цим і сучасникам.

Як радянська влада координувала і контролювала сільську громаду через Великокорениську сільську раду?

Оскільки Сталін продовжував ленінську політику радянської влади ітиснув на селян через Положення й декларації, то працівники Великокорениської сільської ради керувалися циркулярами, зокрема «Об укреплении секций сельсоветов по Варваровскому райисполкому», де зазначалася, що селяни не знають про існування тематичних секцій.

А наступного року перевірялася діяльність зазначених секцій при Великокорениській сільській раді, де знову було виявлено формальність роботи, яка значилася лише на папері, а фактично ніяка робота з населенням не проводилася. (циркуляр № 1 від 01.01.25., вх. № 9546 від 18.12.25 «Об укреплении секций сельсоветов по Варваровскому райисполкому»).

На той час радянська влада дивилася на секцію, як на лабораторію в якій повинні аналізуватися всі актуальні проблеми і завдання, тому координувала і контролювала сільську громаду через Великокорениську сільську раду.

А щоб усунути формальність у роботі цих секцій, Варварівський райвиконком за підписами заступника голови Ярового та секретаря Мирошниченко, змушував працівників Великокорениської сільської ради скласти календарний план засідання секцій на яких варто слухати доповіді про результати їх діяльності (не рідше 2-х разів на місяць), а також все потрібно записувати у протоколах засідань й виносити на затвердження сільською радою. До того ж всі заклади й установи, які розташовані на території Великокорениської сільської ради повинні проводити свою роботу у тісній співпраці з відповідними секціями (кооперація, педагогічні та учнівські колективи, радгоспи, земельні господарства тощо).

До секцій залучалися члени КПРС радгоспів, учительство, агро персонал, активна сільська молодь і затверджувалися вони рішеннями Великокорениської сільської ради.

Невдовзі керівництво отримало інший циркуляр від 17. 10. 25. № 122 «Про заходи по попередженню бандитизму», в якому зазначалося, що у зв’язку з наступом осіннього періоду необхідно посилити боротьбу зі злочинністю – самогоноварінням, що є джерелом будь-яких злодіянь.

Для чого «розкуркулювали» селян  та змінили назву колгоспи на радгоспи?

Змінилися територіальні меж і належності поселень до регіонів. Тоді у 1925 р. було створене Великокорениське сільськогосподарське товариство Варварівського (Миколаївського) району Миколаївської області. Колгоспи перейменували в радгоспи, пообіцявши населенню передати їх у безоплатне і вічне користування.

Проте держава не поспішала надавати у безоплатне користування колгоспні землі «КІМ», імені Куйбишева, артілі «Бідняк»., які оброблялися майже десятками років після їх організації. Вони отримали державні Акти про вічне користування землями лише у 1936 р.  Тоді були cтворені робітничо-селянські комітети, які брали владу в свої руки і контролювали всі сфери життя: націоналізували ремісничу майстерню, млин, магазин тощо.

Селяни страхалися «розкуркулення» та індивідуального оподаткування. Тому у 1925 р. в селі Велика Корениха заснувалася також сільськогосподарська артіль імені Куйбишева. Тоді, ніби маючи право колективного голосу на загальних зборах колгоспників, колектив одностайно висунув кращу ланкову Катерину Іванівну Шевченко у виборчу комісію по виборах до Миколаївської обласної ради депутатів трудящих. Так представники влади досягали визначених цілей, висуваючи своїх кандидатів до виборчих дільниць.

У 1928 р. в Корениській волості заснувалася також сільськогосподарська артіль «Надія». Оскільки селяни боялись «розкуркулення» та індивідуального оподаткування, то змушені були вступати, або створювати артілі. Основою такого переходу була заява «Губернському земельному відділу Миколаївської губернії та повіту Корениської волості з хутора Вовчий Яр,

(архівна справа Р.103. 01. Ед.хр.№ 1519).

Всього із 1922 по 1928 роки у селі Велика Корениха Варварівського району працювало 5 (пˊять) артілей. Із них – 4 сільськогосподарські артілі: «Червона Корениха», імені Родновського Назарія Варваровича, імені Куйбишева, «Бідняк» та 1 трудова артіль «Надія» на хуторі Вовчий Яр Корениської волості, а також машинно-тракторна бригада.

Про що звітували народні обранці (депутати) партосередку перед виборцями?

Узагальненням діяльності депутатів партійних осередків була звітність «Про виконання доручень» за п’ять років після попередньої виборчої компанії.

Тоді, під керівництвом Т. П. Кравченко – голови виконкому Великокорениської сільської ради пройшов звіт партосередку перед виборцями на сільських громадських зборах. Йшлося про виконання доручень виборців та піднесення артільного, колгоспного і радгоспного виробництва. А також про розвиток культури на селі та поліпшення благоустрою. Серед народних обранців на той час користувалися великим авторитетом депутати Кучеренко І. Н., Підопригора, Д. Ф. Косматий І. К..

Проте й були нарікання на незадовільну роботу культурно-побутової комісії, якою керував Т. Таран. Зокрема річна доповідь голови Кравченко Т. П. та секретаря Михайлової В. І. «Про роботу Великокорениської сільської ради Варварівського виконкому» за період з 01 жовтня 1925 р. по 19 липня 1926 р. складалася з 20 параграфів.

У них також відмічалася байдужість сільського населення до кооперації та землеробства через важкі умови праці, погіршення важкого матеріально-технічного стану села Велика Корениха та інших навколишніх сіл у зв’язку із посухою, недородом зернових та іншого збіжжя, хворобами, вимиранням худоби, птиці тощо.

У жовтні 1928 р. комуністи радісно звітували про виконані завдання першого завищеного п'ятирічного плану розвитку народного господарства, який зовсім не враховував можливості селян. Тому для керівництва державою він був нормою і реалізовувався під тиском партійних гасел.

Наступного червня, 1929 р. почалася масова колективізація, до якої додалася примусова хлібозаготівля. Тоді масово почали об’єднуватися колгоспи. Сталін тішився що середняк пішов в колгоспи, зазначивши про це у своїй статті «Великий перелом» (листопад, 1929 р.). Цей текст покладено в основу чергового пленум ЦК, що схвалив нові підвищені і прискорені плани колективізації та індустріалізації.

Тобто сталінський режим через керівництво району та Великокорениську сільраду практично керував земельними громадами та втілював у життя курс партії на суцільну колективізацію. Наприклад, виконуючи «Положення про сільськогосподарські наради при сільських радах» (грудень, 1929 р.) значно посилилось керівництво сільрад земельними громадами. Вони спрямували свою діяльність на соціалістичну перебудову сільського господарства села Велика Корениха Варварівського району (створення радгоспів, колгоспів, МТС, виробниче кооперування тощо). А також розширювали посівні площі, примушували до підвищення врожайності та розвитку тваринництва.

Які колгоспи й радгоспи Великокорениської сільської ради працювали із 1929 по1941 рр.?

Оскільки на виконання рішення пленуму ЦК ВКП (б) від листопада 1929 року про колективізацію сільського господарства почався масовий вступ селян до артілей і трудових сільських господарських організацій, то у селі Велика Корениха Великокорениської сільської ради Варварівського району крім артілей із 1929 по 1941 роки також працювали: колгосп імені Куйбишева, колгосп «КІМ» (комуністично-інтернаціональної молоді), а також радгоспи «Червона Корениха», імені Косіора, племенний свинорадгосп імені Кірова. Хоча радгоспам на словах ніби то держава надавала у безоплатне і вічне користування землі (юридично у 1936 р.), то це й стало основним джерелом зміцнення колгоспної власності. Селяни змушені були змиритися з радянською системою правління. Кожен колгосп має власну історію.

Оскільки на початку 1930-х років сільські ради практично очолили колгоспний рух, то вони мобілізували і спрямували діяльність активних селянсько-бідняцьких мас на перебудову звичного сільського життя відповідн одо соціалістичного ладу. У Великокорениській сільській раді посилювалися ці процеси, так як вважали, що правильна організація праці та нагляд за виконанням колгоспами усіх їх зобов’язань сприятимуть виконанню всіх зазначених планів перед державою (хлібозаготівлі, контрактації, податків тощо).

Чи рівнозначними були колгоспи на той час?

Ні. Того ж року (1930 р.) на другій половині радянського села Велика Корениха організувався ще один колгосп «КІМ» (комуністично-інтернаціональної молоді), зерносховище якого розміщувалося у закритому приміщенні місцевої Свято-Миколаївської церкви.

Берсан Валентина Петрівна та її мама, старожили села Велика Корениха, пригадували, що у 1920 році, після встановлення радянської влади, на сучасній вулиці Українських Добровольців (Первомайській, 31) розміщувався добротний кам’яний будинок, що належав заможній родині, яку насильно виселили. Натомість у 1930 р. в ньому розміщувалася контора колгоспу «КІМ», а напроти цього будинку розміщувався колгоспний двір, де завжди стояло багато колгоспної техніки (нині тут стоїть обеліск загиблим воїнам, а за ним кладовище). Пізніше тут працював дитсадок. Але це вже інша історія.

Хоча колгоспи були не рівнозначними, проте ці факти не враховувалися при стягненні продовольчого податку. Так до складу колгоспу «КІМ» входило 120 господарств – це на 24 господарства більше ніж в колгоспі імені Куйбишева. До того ж, у колгоспі «КІМ» працювало, на той час, на 17 осіб більше і налічувалося вже 137 членів колгоспу «КІМ». Всього землі колгоспу «КІМ» складали 1373 га., – це на 33 га. більше ніж в колгоспі імені Куйбишева.

За яких умов приймалися колгоспники до колективних господарств?

Нажаль у радянський період використовувалися подвійні стандарти при розгляді заяв громадян, яких насильницьким шляхом залучали до вступу в колгоспи (радгоспи) Так у протоколі № 5 загального зібрання радгоспу «Червона Корениха» від 26 січня 1930 р. за наявності 52-х осіб із підписами голови цього радгоспу Півень І. та секретаря радгоспу Чмельова А. зазначалося, що заслухавши доповідь товариша Ткаченко та співдоповіді Канівченко О, Берсана М., Неживого Ф., Канівченко М., Півня І., було ухвалено і вирішено всі «куркульські господарства» конфіскувати й передати колективним обˊєднанням для виконання завдань поставлених державою перед робітничо-селянськими масами на перебудову народного господарства.

Тобто радянська влада не застосовувала методи економічного стимулювання, а використовувала поза економічний примус та репресивні заходи, погрожуючи за не виконання відповідних приписів.

Тоді у протоколі засідання зафіксували цинічні умови прийому жителів села Велика Корениха до радгоспу «Червона Корениха». Зокрема, прийняти конкретних осіб за умови здачі пшениці, вівса, ячменю, або передачі всього майна в неподільний капітал радгоспу «Червона Корениха», а також за умови передачі 14 десятин землі та внесення 105 крб. До того ж у протоколі прописані насильницькі прийоми залякування громадян цієї місцини: виявити у них та облікувати весь реманент, вирвати з корінням весь релігійний культ, а прийом до радгоспу проводити до повної колективізації.

Також у цьому протоколі цинічно зазначалося про те, щоб відмовити у вступі до радгоспу «Червона Корениха» особам, які є служителями церковної культури і від цього не відмовляється, або є членом релігійного культу, або які не виконують план до двору, чи відмовляються вносити пайовий внесок на 40%. Ось так відбувалася колективізація народних господарств.

Що стало причинами зриву планів посівної компанії?

На нашу думку причинами зриву планів посівної компанії була не лише бездіяльність членів посівної п’ятірки, яких із часом віддали до суду, і правління радгоспів «Червона Корениха», «Бідняк», а низьке надходження посівних матеріалів через постійну плинність кадрів, недорід зернових та високі податки.

Певно тому в протоколах від 14 лютого 1930 р. та від 25 грудня 1930 р засідань президії та загальних зборів громадян Великокорениської сільської Ради радгоспів «Червона Корениха», «Бідняк» слухалися питання «Про хід посівної компанії» у цих радгоспах та доповідь голови артілі «Бідняк» Великокорениської сільської ради «Про перебіг збиральної і хлібозаготівельної кампанії та розгортання осінньої посівної кампанії».( У Р-8, спр. 255, арк. 92-93).

Оскільки існуючий склад посівної пˊятірки не міг за два дні своєї діяльності ліквідувати розрив у 50%, то було продовжено посівну компанію. А всю відповідальність за створення необхідних умов для їх роботи покладено на голову радгоспу «Бідняк» товариша Сапфірова Н. З.

До того ж, на допомогу від держави радгоспу не варто було очікувати. На той час у радгоспі «Бідняк», грубого корму для худоби залишилося лише на 3 дні. Певно тому до районного виконавчого комітету надійшло прохання про допомогу радгоспу «Бідняк» за підписами голови Сапфірова Н. З. і секретаря Запорожця П. Д стосовно грубого корму для худоби, що ставить під загрозу весняну посівну компанію. В чому їм було відмовлено.

Тоді терміново скликали активи всіх радгоспів і обговорили питання подальшого розподілу активістів на всіх напрямках роботи. Активістів тт. Запорожець П. Д. і Самойленко С. І. – працівників радгоспу «Бідняк» змушували терміново зробити перелом у цій справі та обкласти додатковим податком найбільш міцні групи колгоспників та індивідуальників. А з часом цим активістам та товаришу Уманчук – працівнику радгоспу «Червона Корениха» несправедливо винести сувору догану з попередженням.

Чи покращило економіку країни жорстоке «розкуркулення»?

Поряд із цим у кожний район, у кожне село надходила зверху рознарядка про плани розкуркулення певної частини дворів. Проте, через відсутність достатньої кількості справжніх «куркулів», роль останніх виконували селяни, які власною працею досягли невеликого рівня заможності – середняки. Тоді на виконання постанови президії Миколаївського (Варварівського) райвиконкому від 5 травня 1930 року, на догоду радянській владі, у межах району було розселено 135 приватних господарств. Із них виселено з Великокорениської сільради – 23 приватних господарства. Після конфіскації майна із сіл Миколаївської області з 28 лютого по 10 березня 1930 р.., частину сімей виселили із власних будинків і поселили у межах іншого району, або депортували в Сибір для виконання каторжних робіт. Про що говорять документи-зведення начальника оперативної трійки начальнику Миколаївського окружного відділу ДПУ «Про ситуацію, що склалася навколо родин, які підлягають виселенню по сільрадах Варварівського району». (Миколаївський державний архів Р-8, спр. 227, арк.12-14).

Трагедія колективізації, «розкуркулення» та депортації «куркулів» з України здійснювалася радянською владою, щоб зламати міць та господарський геном, який слугує комплексним планом розвитку української нації, не допустити селян до чергових повстань, під хитрими гаслами зростання планової економіки.

Про цю трагедію, яка вимірювалася мільйонами людських доль і набула величезних масштабів, описано в книзі Р. Конквеста «Жнива скорботи»

Під час повернення «куркулів», які звільнялися з під арешту, голова Великокорениської сільської ради офіційно звертався за роз’ясненням до голови Варварівського райвиконкому «Прошу дати чіткі роз’яснення і вказівки, стосовно доцільності надання бувшим розкуркуленим арештантам господарювати і проживати в своєму дворі і на яких умовах» (квітень 1930 р. № 618 на вхідний № 1062 від 09.04.30.) Проте, приватні двори на той час вже були передані до колгоспів, певно тому відповіді не було.

Яким чином постраждали родини Великокорениської сільської ради Миколаївського (Варварівського) району?

23 квітня 1931 року, у таємно виданій постанові ЦК КП(б)У та постанові «Про темпи подальшої колективізації і завдання по зміцненню колгоспів» від 2 серпня 1931 року ЦК ВКП(б) писалося, що виселенцям відводити земельні ділянки на значній відстані від їхнього поселення на найгірших землях. Особливо постраждали 14 селян з родинами Великокорениської сільської ради Миколаївського (Варварівського) району. Їх будинки, майно та худобу продали за невиконання планів хлібозаготівлі у 1931 році. Їх проживання здійснювалося під наглядом уповноважених місцевих органів влади. Виселенцям заборонялося навіть тимчасово виїздити з району без дозволу сільських рад. Так місцеві органи влади, зокрема комуністичне керівництво Великокорениської сільської ради знищували власноруч родини односельців під виглядом сприяння плановим заготівлям, закріплюючи радянську владу на селі.

Не зупиняючись, радянська влада, проникала у всі сфери сільського виробництва, через директиви про розгортання спільної масової роботи по заготівлі хутро й хімсировини та відходів (Р-8, спр. 265, арк. 15). «Про негайне розгортання масово-політичної роботи в справі заготівлі олійних культур та вжиття заходів по мобілізації колгоспників і бідняцько-середняцьких господарств на виконання плану заготівлі соняшнику. (Р-8, спр. 265, арк. 13)

та проведення жорсткої боротьби з перекупщиками хліба та мішочницвом під час хлібозаготівельної кампанії (Р-8, спр. 264, арк.6), «Про перевірку всіх млинів району з участю ДПУ і РСІ на предмет наявності зерна на складах у мірчуків і у мельників не вивезеного на склади «Союзхліба» та притягнення до відповідальності винних мірчуків у розбазарюванні»

На чому базувався колгосп імені Косіора?

На основі постанови «Про темпи подальшої колективізації і завдання по зміцненню колгоспів» від 2 серпня 1931 року ЦК ВКП(б), агрошкола була реорганізована в колгосп імені Косіора Великокорениської сільської ради Варварівського району Одеської області, який здебільше займався садівництвом.

У той голодний 1933 р. головою Великокорениської сільської ради працював Покрас, секретарем партосередку – Мінаєв, а секретарем комсомольського осередку – Мирошниченко. Працівниками колгоспниками того часу були: О. Роїк., М. Трохиш, А. Шевченко, які свідчили, що вони вижили завдяки одноразового харчування, яке було організоване в колгоспах де вони працювали.

Після голодомору, 25 січня 1934 року за вказівкою голови артілі «Бідняк» Великокорениської сільської ради т. Корнєва було зроблено пробний виїзд у поле та налагоджено громадське харчування. (7 справ № 187 Ф/Р-Р-366 підтверджували, що в 1930 – 1931 рр.)

А створений племенний свинорадгосп імені Кірова у майбутньому визначив нову назву села – Кірове, яке раніше називалося хутором Вовчий Яр. На той час (1937 р.) при колгоспі імені Кірова Одеської області Варварівського району Великокорениської сільської ради у існувало декілька ділянок – артілей. Спеціалізувався колгосп на вирощуванні зернових та тваринництві.

Відповідно до архівних даних, Великокорениська сільська рада Варварівського району Одеської області налічувала на той час вже 4 колгоспи та низку артілей. Останню крапку в епопеї колективізації було поставлено в сумнозвісному 1937 p.

Що змінилося з переходом села Велика Корениха до Миколаївської області?

Виконуючи постанову про розукрупнення Одеської області від 22 вересня 1937 р. ЦВК СРСР, її поділили на Одеську і Миколаївську. Тоді село Велика Корениха Варварівського району ввійшло до складу Миколаївської області. Місцеві комуністи, прагнули зміцнити всю колгоспну систему. Певно тому організовували соціалістичні змагання між колгоспами, бригадами, фермами і ланками. Такий змагальний процес морально і матеріально стимулював колгоспників. За його результатами відзначалася добра праця в колгоспі імені Куйбишева – трактористів: тт. Косматого, Слюсара І, ланкових Каратай та Парубченко. Вони отримали премії у розмірі по 100 крб. На той час – це дуже висока винагорода в грошовому еквіваленті.

До того ж у 1939 році телятниця Трофименко Варвара, депутат Великокорениської сільської та Варварівської районної ради депутатів трудящих представляла досягнення працівників колгоспу ім. Куйбишева під час участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці у м. Москва.

У чому полягали транспорті проблеми перед війною?

Життя селян поступово почало налагоджуватися. Навіть можна було обирати місце роботи (в колгоспному селі, чи в місті – на підприємстві) Частина жителів села Велика Корениха працювала на підприємствах м. Миколаєва. Проте існували транспортні проблеми. Оскільки село Велика Корениха розміщувалося на правому березі річки Південний Буг, то на роботу потрібно було чимось доїжджати до міста Миколаєва. У праці Крищенко «Транспортні проблеми Миколаєва перед війною» зазначалося, що багато жителів тодішнього села Велика Корениха працювало на міських підприємствах, тому транспортна система на той час вимагала негайного перегляду, перерахунку, планування, модернізації, оновлення.

До того ж, водне сполучення по річці Південний Буг на лінії Миколаїв – Велика Корениха, яке обслуговувалося лише одним пароплавом на 200 чоловік, майже не здійснювалося. А недоліки транспортного зв'язку полягали у непристосованості пароплавів і катерів до культурного обслуговування пасажирів та відсутності пристаней.

До того ж, під час зимової навігації (закриття тривало близько 4-х місяців) робітники, які жили в приміських селах Велика і Мала Коренихи, змушені пішки долати відстані 12-30 км. до роботи в місто Миколаїв.

Поряд із цим транспортний зв'язок також мав низку проблем. Існувала потреба в організації покриття гравієм дороги для автобусного сполучення в напрямку Миколаїв – Варварівка, Велика Корениха і Мала Корениха – на відстань 15 кілометрів. А також була потреба в автобусах для сільської місцевості. До того ж бездоріжжя та не якісне автобусне перевезення пасажирів посилювало невдоволення жителів села Велика Корениха. Тоді Диковський, зазначав, що у планах діяльності міської ради, 3-ї п'ятирічки шляхового відділу Миколаївського району вже передбачено вирішення цих проблем.

Того ж року також було створено окремий Миколаївський (Варварівський) сільський район, який вже станом на 1.01.1940 р. входив до складу Миколаївської області.

І знову працівники колгоспу імені Куйбишева вже Миколаївського (Варварівського) району були учасниками Всесоюзної виставки сільського господарства (1940 р.), отримавши премії та дипломи ІІ ст. Певно тому й колгосп імені Куйбишева був також нагороджений 5 000 карбованців та цінним подарунком – мотоциклом. 

Чи ефективною була форсована індустріалізація у селі Велика Корениха?

Хоча працівники колгоспів вже досягли певних успіхів, проте форсована індустріалізація у селі Велика Корениха та масові репресії, які в 20–40-х роках ХХ ст. набули різних форм (розкуркулення, депортації, голодомору, викриття «шкідницьких організацій» та ін.) ще залишилися в пам’яті мешканців цієї місцини. Певно тому, селяни з обережністю та осудом сприймали сталінську модель побудови соціалізму. А сільські керманичі продовжували покірно виконувати покладені на них соціалістичні обов’язки. Вони розуміли, що економіка країни зміцнювалася за рахунок державного монопольного контролю над економічною сферою розвитку радгоспів.

Певно тому територію СРСР Гітлер називав «великим пирогом». Дотримуючись класичної формули всіх завойовників «розділяй і володарюй», ще з 1939 р. фашисти значно поглибили розчленування українських земель, утворивши «Трансністрію на землях між Південним Бугом і Дністром. А в 1941 році село Велика Корениха, з центром у місті Одеса, підпорядкували Румунії.

Яка Ваша думка?

Чекаємо коментарів, дискусії, фото світлин, відео роликів тощо. Разом пізнаємо і пишемо історію рідного краю.

Автори: Г. В. Сабіна, В. Г. Бабійчук, В. В. Шейкевич