Античні кімерійські поселення

Хто такі кімерійці?

У Вікіпедї про кімерійців зазначалося, що це – загальна назва іраномовних індоєвропейських кочових племен, які у ІХ—VII ст. до н. е. проживали на території Північного Причорномор'я (півдня України). Це найдревніший народ, який проживав на теренах сучасної України, назва якого була задокументована та збереглася до наших часів[2]  в стародавніх Ведах та Іранських клинописах,[джерело?] 

Проте археологічні дослідження доводять, що «в степовій частині південної України виявили численні пам'ятки генетично пов'язаних між собою сабатинівської культури (ХІV–ХІІІ ст. до н. е.), білозерської культури (ХІІ– Х ст. до н. е.) та поховань пізніх кімерійців (ІХ–VII ст. до н. е.). На думку українських археологів, результати цих досліджень засвідчують, що територія Кімерії поступово розширювалась, а її ядром була степова частина України»  

 Що зазначено у стародавніх джерелах про кімерійський народ?

Оскільки грецькі джерела описували найбільш ранні відомості про кімерійців, які відбувалися на початку знайомства грецьких мореплавців з північним узбережжям Чорного моря, то їх віднесли до циклу міфів і сказань.

Кімерійців згадував також давньогрецький поет Гомер у поемі «Одіссея». Він писав, що країна і місто кімерійців знаходиться біля входу до потойбічного світу: «Зайшло сонце, і вкрила темінь усі шляхи, а корабель наш досягнув меж океану. Там народ і місто людей кімерійських».  Гомер у поемі «Одіссея» також називав Північне Причорноморˈя землею кіммерійців: «Там кіммерійці живуть і їхнє царство і місто окуті імлою і хмарами, бо ясне сонце не поглядає на той край ніколи. Ці войовничі скотарські кочові племена у VІІІ і VІІ ст. до н.е настільки зміцніли, що почали нападати на країни малої і середньої Азії».  

У «Іліаді» згадувався народ «давніх доярів кобилиць – млекоїдів бідних і найсправедливіших із смертних», які жили у Північному Причорноморˊї із 310 року по 325 рік до нашої ери. Каллімах писав, що «доярами кобилиць» античні автори називали як скіфів так і кімерійців (VII ст. до н.е.). Геродот у V ст. до РХ, називає кімерійців «Дивними козодоями».

На рубежі II і I тис. до н. е. життя на поселеннях припинилось, що й підтверджується свідченнями Геродота, що: «…Країна, де тепер живуть скіфи, кажуть, що за давніх часів була кімерійською… Ще й тепер у Скіфії існують кімерійські фортеці, кімерійські переправи, є також і країна, що називається Кімерією».

Про які  народи писали стародавні джерела? Що вони залишили нам у спадок?

На нашу думку, «войовничі скотарські кочові племена» та «бідні і найсправедливіші із смертних» це різні кочові племена кімерійців, які були на корениських чорноземах. Оскільки, кіммерійці були віддані своїй Причорноморській землі і вважали її рідною, то припускаємо, що поняття «рідна земля» залишилося нам у спадок від кіммерійців, яких стали тіснити із заходу кочові племена скіфів. Тоді деякі вожді мовили: «Краще вмерти на рідній землі, ніж шукати долю в чужій» і загинули у двобої. Так власною смертю кіммерійські вожді довели вірність своїй землі. Тоді зˊявилося поняття «рідна земля». Із Причорномор’я воно поширилося у мови інших слов’ян – у нас це поняття має зміст «Батьківщина», «Вітчизна», тобто «земля батьків».

Для чого існувало місто Кімерія?

 В часи свого розквіту, як зазначає науковець Горбенко К. В., місто Кімерія існувало як важливий і найпівнічніший чорноморський порт, що поєднував торгові зв'язки кімерійців з греками та ассирійцями. В місто водними шляхами стікалися люди і товари зі всієї Кімерії та інших північних племен.

Про кімерійців також у свій час свідчив Страбон: «чисельний і сильний кімерійський народ за часів Гомера досягав країн на східному узбережжі Середземного моря».

Чи були у корениській окрузі  античні кіммерійські поселення?                         

 Ми припускаємо, що із поселення Дідова Хата ІІ, яке у ті часи відносилося до корениських чорноземів та поселення «Дикий сад», сучасного міста Миколаєва,  де кочували загадкові кіммерійці, біблійний народ «гіммара», деякі їхні племена не лише кочували у цих місцях, а й стаціонарно осідали  й товаришували з місцевими племенами-поселенцями каренчанами, які мешкали на тодішніх  корениських чорноземах  та в місті Миколаєві.

 Наша гіпотеза (припущення) доведено  археологами, які стверджують, що поселення Дідова Хата ІІ засноване в другому тис. до н. е. в результаті  переміщення  кімерійських племен Північного Причорномор’я. Давнє поселення Дідова Хата ІІ відкрито і досліджено в 1965 р. експедицією Миколаївського краєзнавчого музею під керівництвом В. І. Нікітіна. Воно взято під охорону згідно рішення виконкому Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих від 20.07.1978 р. № 370. Охоронний № : 1320. «На поселенні було головним чином кам’яне домобудівництво. Осіле населення займалось здебільшого землеробством та скотарством. Набули також розвитку ремесла, особливо такі, як гончарне та металообробне».

Підтвердженням існування стародавнього  кіммерійського городища «Дикий Сад» у місті Миколаєві, засноване в 1250 році до н. е., стали також  розкопки археологів.  Учені стверджують, що кімерійске місто «Дикий Сад» на 500 років старше грецької колонії міста-держави Ольвія, тому артефакти та історіографічні джерела, про існування поселенців у Північного Причорномор’ї, має місце у послідовності зазначених подій.

Так  Рубан В.В. у «Звіті про археологічні розвідки на правому березі Бузького лиману в 1974 р.» / Науковий архів Інституту археології НАН У, зазначав, що «місто Кімерія розташоване в історичному центрі сучасного міста Миколаєва, біля місця злиття річок Південний Буг та Інгул».

Таку думку підкріплював сучасник, головний редактор міської газети «Вечірній Миколаїв» В. Ю. Пучков у книзі нарисів «Ми з Варварівки» (2004), який зазначав, що з часом: «у VII ст. до н.е. племена скіфів, що прийшли зі сходу, витіснили кімерійців». У Вікіпедії зазначено, що на рубежі II і I тис. до н. е. життя кімерійського народу на поселенні припинилось.

А куди поділися осілі кімерійські племена?

На нашу думку, племена, що стаціонарно осідали, асимілювалися з племенами скіфів, які жили у Північному Причорноморˊї, продовжували займатися землеробством, скотарством, гончарством, металообробкою. Оскільки  на правому березі сучасної річки Південний Буг  розміщені корениські чоноземи, то наші припущення, щодо перебування кімерійців на цих землях також  мають місце. Певно тому, створюючи логістичний комплекс туристичних можливостей, в громадських ініціативах жителів мікрорайону Велика Корениха висувається пропозиція, щодо можливості поєднання туристичних екскурсій на цих землях відповідно до історіографічних фактів.

Автори: Г. В. Сабіна, В. Г. Бабійчук, В. В. Шейкевич