Табір римських легіонерів у селі Корениха

Табір римських легіонерів у селі Корениха

Що писав римський історик Пліній Старший про Північне Причорномор’я?

Скіфів витіснили сармати. Римський історик Пліній Старший у своїх анналах «Природнича історія» (37 книг природничої наукової енциклопедії античності), зібрав багато відомостей і описав географію та історію Північного Причорномор'я. У 1 ст. н. е. він ще не знав, що Римська імперія негативно вплине на Ольвійську державу, відповідно і на її (хору) округу.

Чому Ольвія із незалежної держави перетворилася на тихий повітовий центр римської провінції Нижня Мезія, а потім зникла?

Відповідь на питання ми знаходимо у статті «Фляга римського легіонера» де повідомлялося, що: «на початку II століття вже нашої ери натиск варварів посилився, Ольвійська держава «втомилася» виплачувати відкупні контрибуції вождям варварських племен. Не довго думаючи, імператор Антоній Пій допоміг Ольвіополітам зняти тавро – скіфську облогу міста, розмістивши тут римський військовий гарнізон».

 До того ж директор заповідника  «Ольвія» Сергій Шеін також підтверджував що «в Ольвії знаходився лише невеликий римський гарнізон, але на той час авторитет Римської імперії був дуже великий, тому перебування навіть невеличкого війська в певному місті вже заставляло задуматись навіть самих затятих варварських полководців. Досить довгий час Рим відігравав дуже позитивну роль в збереженні саме Ольвії і в неможливості її знищення». Тоді в Північному Причорномор'ї склався повнокровний лімес – система безперервних прикордонних укріплень, куди входили: базові табори, малі фортеці, зимові, літні застави і секретний карантин на дорогах провінції Нижня Мезія.

У сільській місцевості Північного Причорномор'я римські форпости, як правило, обмежувалися тільки земляними валами і лінією дерев'яних засік проти кавалерії. Тут гарнізон жив у наметах. Штаб, госпіталь і святилище розташовувалися в землянках, критих колодами. Саме такий прикордонний форпост цілих сорок років існував у Заводському районі міста Миколаєва на північно-західній околиці сучасного мікрорайону Велика Корениха. Цю територію обороняли Вексіляція (збірні когорти) I Італійського, V Македонського і ХI Клавдієва легіонів. Гарнізони стояли в тодішній Ольвії (с. Ільїнське, сучасне Парутине).

Про що розповіли археологічні артефакти?

У 1982 році археологічна експедиція Валентини Кропівіної виявила тут фрагмент мармурової плитки з текстом. Це був диплом легіонера, який дозволив визначити назву частини, розквартированої в Ольвії і в таборі поруч із селом Корениха (мікрорайон Велика Корениха), де квартирували солдати I Кілікійської когорти. На знайденій овальній стінці фляги видряпано графіті з іменем легіонера. Підтвердженням цього стали археологічні артефакти (три предмета: мармурова плитка, фляга римського легіонера із бувшого поселення сучасного мікрорайону Велика Корениха, гранітний брусок із отвором для ременя і кістяний мундштук від туби із бувшого м. Ольвії) – німі свідки римської присутності в Північному Причорномор'ї. Більше 3 000 легіонерів протягом 40 років стримували жорсткий натиск варварських племен на величезних просторах Північного Причорномор'я.

У першій половині III ст. н. е. збірні когорти легіонерів почали відчувати сильний тиск з боку готів. Перший натиск тривав шість років (232 – 238 р р.). Римлянам вдалося відбити його, але потім, майже одночасно, почався рух сарматських племен, які й витіснили легіонерів з Прибужжя та усього Північного Причорномор'я. У середині ІІІ ст. н. е. перестала існувати значна частина поселень у результаті вторгнення галатів у Причорномор`я.

На думку директора заповідника  «Ольвія» Сергія Шеіна  «у ІІІ ст.н.е. через внутрішні проблеми римляни мусили покинути місто і Ольвія знову стала доступною для набігів варварських племен. Незабаром готи зруйнували цитадель, а на початку IV ст.н.е. напади гунів призвели до остаточного знищення Ольвії (сайт Ukraїner, стаття «Ольвія: найбільший античний поліс Причорномор’я» (2019 р.)

 Тобто, у IV столітті нашої ери, колись  самостійний скіфський народ майже всіх античних міст Північного Причорномор’я «припинив своє існування, міста були забуті і поступово перетворилися в руїни. Античний світ Причорномор’я пішов у минуле і був забутий на віки». Їх місце зайняли сармати, які поступово витіснялися готами і гунами у III–IV ст. н.е..

На нашу думку – це та ж сама корениська земля, де мешкали корінні жителі (можливо каренчі). Безмежний прибузький степ та цілющі води Бугу стали для них і домівкою, і годувальником, і лікарем, і останнім пристанищем. Вони випасали на полях приручених коней. Тому й поселення Каренчі іноді називалося Кінське Поле. Головним багатством цього села були родючі грунти, заливні луки, річні і морські простори, породиста худоба (корови) молочних порід, риба і відмінної якості питна джерельна вода.

 А що доводять результати розкопок?

Тут варто зазначити, що саме результати археологічних досліджень довели, що на початку ІІ ст. н. е., майже повністю відродилося античне поселення, яке функціонувало на теренах сучасного мікрорайону Велика Корениха, бувшої Ольвійської хори. А пізніше тут розмістився римський військовий гарнізон. Це призвело до того, що вже в 197 році Ольвія остаточно втратила незалежність і перетворилася на тихий повітовий центр римської провінції Нижня Мезія. Це був період прямого впливу Римської імперії на Ольвійську державу.

Даний  історичний факт аргументовано довели у ХХ ст. н.е. дослідження урочища Дідова Хата І, ІІ,  ІІІ, які проводилися загонами  різних експедицій: експедицією під керівництвом київської дослідниці Ф. М. Штітельман (Інститут археології АН УРСР) (1950 р.), експедицією під керівництвом В. В. Лапіна (Інститут археології АН УРСР) (некрополь, 1969 р.),  експедицією Миколаївського краєзнавчого музею під керівництвом В. В. Рубана (1974 р.),  Ольвійською експедицією АН УРСР під керівництвом С. Б. Буйських (1975 р.) Всі ці античні пам’ятки взято під охорону на виконання низки рішень виконкому Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих.

Мальовниче урочище Дідова Хата в Прибужжі Миколаївської Помпеї з будинком стародавнього фермера та неосяжною площею земель, включаючи прилеглі околиці сучасних мікрорайонів Велика і Мала Коренихи  описала Ф. М. Штітельман за результами розкопок. А також розкопаний некрополь з 15 інвентарних поховань знаходився біля 300 м. на схід від поселення (1969 р.)  

Причинно-наслідкові зв’язки  дозволили вперше, серед численних рештків Ольвійської держави, отримати повну археологічну картину стародавнього сільського життя IV ст. до н.е. – першої половини III ст. н.е. (1976 р.).

Про яке буття розкажуть історичні довідки?

Про спільне та відмінне у поселеннях Дідова Хата І, ІІ із поселеннями Велика Корениха І, ІІ. Долі цих поселень переплітаються, майже однакові: всі ці поселення входили до хори Ольвійського полісу, розміщувалися майже поруч і входили до Великокорениської сільської Ради, займалися однаковими видами діяльності, майже одночасно були зруйновані і відродилися, між ними розміщувався римський військовий гарнізон.

З історичних довідок дізнаємося: «поселення Дідова Хата І,  засноване на початку ІV ст. до н.е.,  і входило в хору Ольвійського полісу. Його жителі займалися землеробством, рибальством. У 331 р. до н.е. поселення було зруйноване внаслідок війни Ольвії зі Зопіріоном. Невдовзі після війни воно відбудувалося та існувало до першої половини III ст. н.е., коли загинуло під ударами варварів.

Залишки античного поселення Дідова Хата І,ІІІ і некрополя знаходяться на правому березі Бузького лиману і розміщені у Миколаївській області бувшої Великокорениської сільської Ради, в 2 км. на захід від мікрорайону Мала Корениха. Площа поселення близько 2 га., площа некрополя близько 1 га. «Римський військовий табір Дідова Хата ІІІ виник як одна з фортифікаційних споруд для охорони Ольвійської держави, яка була включена в склад провінції Нижньої Мезії Римської імперії. Площа табору була розрахована на розміщення гарнізону численністю в одну центурію. Під натиском кочівників в ІІІ ст. н. е. гарнізон залишив табір. А розкопане урочище Дідова Хата ІІІ, де розміщувався Римський військовий табір, визнано Пам’яткою археології ІІ ст. н. е. і взято під охорону № 1321 згідно рішення виконавчого комітету Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих № 556 від 8 вересня 1999 р.

Найбільш важливі знахідки: епіграфічний, нумізматичний, керамічний матеріал, знаряддя праці, терракоти, антропологічний матеріал.

Автори: Г. В. Сабіна, В. Г. Бабійчук, В. В. Шейкевич