Велика Корениха  в поезії, публіцистиці, на полотнах художників, у спогадах та фото світлинах сучасників

Велика Корениха  в поезії, публіцистиці, на полотнах художників, у спогадах та фото світлинах сучасників

Про що хотіли дізнатися друзі В. П. Бойченко та М. С. Вінграновський?

Неквапно роз’їжджаючи степовими дорогами, та плаваючи катером по річці Південний Буг, наші земляки – допитливий поет В. П. Бойченко та його товариш М. С. Вінграновський (поет, кінодраматург, Лауреат Шевченківської премії) побачили на скелях, над річкою Південний Буг, у сивому тумані село Велика Корениха і зацікавилися його загадковою історичною минувшиною. Пізніше В. П. Бойченко написав вірш про це село, присвятивши його товаришу-земляку М. С. Вінграновському, рядки з якого створювали неповторну мить споглядання у майбуття.

В колисці тихого лиману

Лежить земля немов дитя

Немов історії ще рано

І я дивлюсь у майбуття.

В. П. Бойченко

У приватній розмові нашої мами Валентини з поетом В. П. Бойченком, який працював у МОІППО виявилося, що вірш цій місцині було присвячено тому, що у цьому чарівному куточку передміста Миколаєва народилася і жила мати М. С. Вінграновського  – Зінаїда Олексіївна Садовніченко (1904 – 1981 р.). Вона приїхала у село Кумарі, як заробітчанка. Згодом Степан Миколайович і Зінаїда Олексіївна побралися, у них народився син Микола. Із часом вони переїхали у Богопіль.

Друзі В. П. Бойченко та М. С. Вінграновський милувалися квітучим містечком, мікрорайоном Велика Корениха міста Миколаєва, намагалися зрозуміти і пізнати історію заселення великокорениських чорноземів. Хотіли дізнатися про далекий рід, перших поселенців, про те, звідки така невизначена назва села у цих мешканців?

Ти хто?

Звідкіль?

Якого роду?

Які у діток імена?

Якому юному рапсоду

Ти дарувала письмена?

В. П. Бойченко

Цими питаннями-роздумами друзі утверджували віру в торжество людського розуму й особливе ставлення до сучасного життя, яке має спіралеподібні зв’язки із минувшиною та майбуттям, спонукаючи мешканців до вивчення історії рідного краю, формування національної свідомості та утвердження історичного буття цієї маловідомої частинки України.

Мовчить Велика Корениха

З туману сивого, здаля

Немов не знала горя й лиха

Немов усе ще – немовля…

В. П. Бойченко

Навіщо сучасники декламують вірш про Велику Корениху?

Як і в минулому, кожне молоде покоління продовжує милуватися квітучим містечком, мікрорайоном Велика Корениха міста Миколаєва, декламуючи вірші В. П. Бойченка та замислюючись над тими ж самими запитаннями, щоб зрозуміти і пізнати історію рідного краю. Підтвердженням історичних фактів є декламування вірша про Велику Корениху ученицею місцевої школи МЗОШ № 23 м. Миколаєва Лелюк Катериною.

А також доводив актуальність вірша В. П. Бойченко про мікрорайон Велика Корениха у 2024 році, сучасний учень Миколаївської гімназії № 23, взявши участь у обласному флешмобі «Я знаю історію свого рідного краю» до Дня Державності України. Він декламує ці ж самі вірші  В. П. Бойченка про мікрорайон Велика Корениха. А далі відео презентація на фоні пісні про рідний край, де ми починаємо розуміти, що минуле не минуло, воно живе у кожному з нас. І як писав В. П. Бойченко: «відчуває його лише той, хто цього прагне! І зацікавившись тією минувшиною, ми й пізнаємо її як власну долю».

Що підкреслював миколаївський поет В. П. Бойченко у своїх віршах?

Прокладаючи місток між історією України та історією Миколаївщини, Валерій Петрович Бойченко, миколаївський поет, у книзі для читання з краєзнавства «Миколаївщина в історії України» підкреслює послідовність доісторичних та історичних подій у цьому краї.

Пропливаючи яхтою вздовж корениських берегів по стародавній божій річці Південний Буг, погляд і думки поета знову й знову зупинялися на зораних землях, де в уяві височить постать сивого предка, а легкий вітерець приносить запахи свіжозораної ним корениської землі.

З Лиману, з яхти білої дивлюсь:

Німіють панорами полудневі,

І сонце у Лимані гріє вус,

Й гойдають кораблі борти сталеві,

І предком зорана, так пахне звіддаля

Така ще свіжа і трудна рілля.

Валерій Бойченко

В чому цінність тематичних груп у соціальній мережі Facebook?

Громадські активістки мікрорайону Велика Корениха м. Миколаєва Валентина Кулініч та Аліна Грищук створили групи в соціальній мережі Facebook. Адміністратор Аліна Грищук модерує групу «Мікрорайон Велика Корениха». Адміністратор Валентина Кулініч модерує групу Базар «Велика Корениха». А бувший житель мікрорайону Велика Корениха Ігор Рибаченко створив власну сторінку, де розміщує дуже багато цікавої інформації (Ігор Рибаченко).

Цінним є сам історичний факт створення активного тематичного візуалізованого майданчика в сучасному віртуальному просторі. Володіючи інформаційними технологіями, кожен пересічний громадянин може розмістити сучасні досягнення і проблеми власної життєдіяльності, вирішити нагальні питання, проявити власну ініціативу стосовно розвитку інфраструктури рідного краю, популяризувати життєдіяльність закладів, установ та організацій цієї місцини.

Наприклад, адміністратор Бабійчук В. Г. створила тематичні групи «Феєрія шкільного життя Миколаївської гімназії № 23» про активне шкільне життя в мікрорайоні Велика Корениха https://www.facebook.com/groups/885588678927866 та «Краєзнавство Прибужжя» про історичне буття мікрорайону Велика Корениха від сивої давнини до сьогодення (статті та відеоролики до них) https://www.facebook.com/groups/3315596985240160

Жителі цього чарівного краю талановиті піснями, танцями, добре володіють інноваційними технологіями, образотворчим та поетичним мистецтвом. Певно тому Валентина Кулініч поділилася у групі цікавим віршем Ігоря Рибаченко «Спогади дитинства» (17 февраля 2020 г.).

Його цінність полягає в усвідомленні справжньої любові до рідного краю, у формуванні особистості загартованої дитинством, яке проходило в тодішньому селищі Велика Корениха. Автор вірша поєднує два світи, тонка межа яких проходить річкою Південний Буг – берег дитинства та берег юності, становлення й поважного віку. В цих поетичних рядках особливо простежуються ностальгічні спогади власного дитинства, які переплітаються з особливостями цієї місцини та артефактами сучасності.

Спогади з дитинства

Стою на березі! Вже вечеріє. Тихо.

Сідає сонце за рікою. Там,

Запалює вогні Велика Корениха!

І пам’ять у минуле поверта.

І знову я пацан! Як зараз пам’ятаю,

Яким все було тут шість десятиліть тому!

І разом із думками тими відлітаю

Туди ,чим жив і до цих пір живу.

Як зараз бачу те, що вже відбулось.

Те з чого починався мабуть я.

Що в пам’ять врізалось і не забулось!

І з чого почалось моє життя.

Там де смітник, там був кар’єр пісчаний.

А де пустир заріс чагарником,

Сільгоспкультури на весні саджали

Для того щоб їх вивчити геном.

Там найчистіші та джерельні води!

Завжди їх пили люди із села!

І на Глибокій теж текла роками

Криштально чиста та смачна вода.

Хто виріс на Бугу той пам’ятає-

Низівка з моря тільки но подме

І чайка вже над хвилею літає

Й вода у Гирло під мостом іде.

Наповнюється Гирло, йде в розлив,

І залива низину в той же час!

Не пам’ятаю хто б тоді із нас

Не йшов до Гирла й рибу не ловив.

Там на мілкій воді серед трави

Стояла непорушно хижа щука.

А ми босі по цій воді брели

Й брали її беззахисну у руки.

З води карась злітав неначе птаха.

Ми лазили в багні очеретами,

Аби дістати звідти черепаху!

Побачивши гадюку - утікали.

А на початку серпня вся вода

Зазеленіє! І від сірководню,

В короткий час, піднявши із безодні,

На берег хвиля рибу викида.

Тоді ми, галасливою юрбою,

На річку бігли щоби назбирати

Ту, що до берега дісталася живою!

І це для нас було неначе свято.

На річку ми втікали, там цікаво!

Без вудки діставали ми бичків,

З під тих, що різали нам руки камнів,

Палили вогнища, у час що вечорів.

А в ранній час, коли світліє схід,

Ми зачаровано дивились через воду!

На Миколаїв, там де сонце сходить!

Де в води Бугу падав його слід.

Два береги і води річки тихі!

З одного берега - ну майже все життя!

З другого берега - Велика Корениха!

Й часи, куди немає вороття.

Ігор Рибаченко.

Мікрорайон Велика Корениха та Бузька переправа в поезії В. Ю. Пучкова.

А далі, місточок в контексті мікрорайонів Варварівка та Велика Корениха міста Миколаєва, продовжує прокладати своїми поетичними віршами миколаївський письменник-сучасник Володимир Пучков, головний редактор газети «Вечірній Миколаїв».

Так у збірці «Вечерний чай», в рубриці «Заповідна зона», він розміщує поему «Мост», присвячену узагальненій моделі українського села Велика Корениха. Рядки поеми викликають щемливе почуття ностальгії і провини за байдужість чи неуважність, до історії того краю, де народився і виріс, де минуло дитинство і юність, де ти не помічав тих деталей, що тепер стають такими дорогими, махаючи здалеку чорним сумовитим крилом.

Гладь реки – сыромятно и лихо перетянет заливистый свист!..

Оторвусь от снастей: «Корениха...Загуляла, родимая?..»

Мглист правый берег –просвета не сыщем: суховеями склоны обрив,

Корениха вросла корневищем в кособокий заречный обрыв.

Всхлып! –и волны расходятся тихо, будто кольца столетного пня...

«Ты зачем, – бормочу, – Корениха, по ночам будоражишь меня?»

Зарастают обрывы...Не мучай – берега не смыкаются встык!

Я давно позабыл твой дремучий колдовской конокрадский язык.

Володимир Пучков

Поезія Володимира Пучкова як музика, що викликає в душі ностальгію, сум, пригнічення, спогади про пережите, втрачені ілюзії, настрої та почуття. А головні події радянського села Велика Корениха, точно змальовані в поезії, В. Ю. Пучкова та уміло передані через зміст і відчуття, повітрям часу.

Годы шли. Удержались старухи у дворов, не имевших цены.

Повалили гурьбой в ремеслухи, Корениха, твои пацаны.

Потеряв независимый норов, отдавали отцы поскорей

За худых заводских инженеров крепконогих своих дочерей.

И росли, как прорехи, овраги, висли корни по склонам крутым...

Но уже городские деляги приценялись к дворищам пустым.

И, накачаной силой играя, по подворьям забил через край

Суховейного скифского края – поливной унавоженный рай!

Володимир Пучков

У згадках про прославлений саперний міст стратегічного призначення Володимир Пучков також помічав корениських жителів.

Со вчера расхлебавшись насилу,

хрипло дышит, из бревнышек сшит.

Но подошвы шуршат по настилу

–Корениха на рынок спешит.

Володимир Пучков

Але в збірці нарисів В. Ю Пучкова «Ми – з Варварівки», на відміну від оригіналу, вміщено уривок із поеми «Мост», де образ «Корениха» він замінив на збірну модель сільського населення – це «люд заречний». Автор знайшов те чаклунське прадідівське коріння, з якого виростає соціальна культура, освіта, звичаї, побут, устрій життя сільських жителів, любові до землі і виснажливої праці корінних жителів. У його ліричних мініатюрах, поетичних циклах, поемах багато яскравих прикмет причорноморського краю.

І тут же під косогором, неподалік від річки Південний Буг, він помічав напівзруйновану дідову криницю, біля якої росла верба.

И усталость на берег кренится, оползая, как тень от горба...

Ой, стоит под горою криница, над криницею верба...

Володимир Пучков

Нажаль, вже немає оспіваної у вірші прадідівської криниці, на місці якої залишилася лише кам`яна горловина та частина каптажу (заглиблення) від криниці, засипаної різним сміттям, як артефакти нашої культури. Вже давно засохла стара верба, що росла під самим пагорбом, але натомість довгий час ріс великий кущ шипшини, який нагадував про історію минувшини цього чарівного куточка сивої давнини.

До того ж сучасні дослідники ще й нині сперечаються про давню криницю, а старожили цієї місцини переказують бувальщину про прадавню історію цієї криниці, яка буцім-то у минулі часи стояла у сплетінні двох вод річки Корениха та Південний Буг, де водонепроникна міцна кам´яна горловина слугувала туркам спостережним пунктом. Турки спостерігали за торговими кораблями, які із Чорного моря по річці Південний Буг запливали у портове містечко Карань-Кир. Сам форпост (криниця) мав підземні ходи (печери), які вели до скіфських печер, що знаходилися у скелях другої половини мікрорайону Велика Корениха, Але із часом річка Корениха висохла, перетворившись на Корениську балку, а його горловину використовували як криницю з прісною водою. Пізніше до криниці зробили сходи, а поруч – водопій для худоби. Але потім вода в криниці висохла, тоді її засипали сміттям, замурували й повністю зруйнували.

В. Ю. Пучков також милувався казковими будинками та розписними котеджами, що виросли за останні роки у мікрорайоні Велика Корениха, як «братський привіт жаданій і ситій Європі». Проте, біля котеджів «на чистих подвір`ях не вистачало мощених собачих будок і рукодільних шпаківень», що підтверджувало сьогоднішнє багатство і людське бездушшя.

Безперервний плин доісторичних подій поступово замінювався праісторичним та історичним часом. Певно тому, в місцевому Великокорениському Будинку культури, проведено захід присвячений 605-й річниці з дня письмових згадок про мікрорайон Велика Корениха

605 років Корениха відмічає.

Життя, як в давнину кипить, вирує.

А рідний край і нині наш квітчає.

Лиш сивина його сучасників дивує.

Валентина Бабійчук (Запорожець)

Чому мікрорайон Велика Корениха зображено на полотнпж художників?

Громадська активістка мікроарйону Велика Корениха м. Миколаєва Валентина Кулініч, розмістила в Facebook низку картин художника Віктора Лужецького у «вечірніх, ранкових та полуденних етюдах». Він народився і проживав деякий час у місті Миколаєві. Напевне художник неодноразово перебував на цій місцині, тому в своїх ранніх роботах (художніх творах 1983 року) бачив саме таким тодішнє селище Велика Корениха

На художньому полотні полуденного етюду «Базарна площа» ми бачимо турботливе сільське життя, будівлю-магазин з дифіцитними товарами, невеличкий сільський базар з металевими столами і лавами, де селяни могли збувати зернову і м'ясо-молочну продукцію. А поруч кінцева автобусна зупинка, де громадяни відразу могли потрапити на сільський корениський базар.

Повернемося до історичної минувшини. У лютому 1971 р. вийшла Постанова «Про відкриття базару у селищі Велика Корениха», де відводилася площа для базару від кутка громадянина Василя Ткаченко, закінчуючи будинком громадянина Кучеренко.

Пройшли роки і сучасники на художніх полотнах відобразили фрагмент цього історичного факту вплітаючи його в сучасну реальність – залюднений перетин сучасних вулиць Першотравнева і Чкалова, де в минувшину, неподалік від місцевої церкви була площа для базару.

Які емоції виражали сучасники стосовно художніх творів?

Шквал позитивних емоцій викликав художній твір «Базарна площа». У 2018 р., у Facebook розмістили свої думки, враження, радість, ностальгічні спогади і надії на світле історичне майбутнє мешканці сучасного мікрорайону Велика Корениха міста Миколаєва: Валентина Кулинич, Сергій Баєв, Анатолій Архипов, Олена Берсан-Толкачова, Микола Капустін. Картини художника Віктора Лужецького занурили у спогади, повернули в дитинство та юність.

На наступному полотні художника Віктора Лужецького «Місток через річку» у полуденому етюді змальоване історичне буття того часу – корениський місток через гирло двох водойм – річку Корениха-левада, у водах якої знаходилося безліч човнів і річку Південний Буг тодішнього селища Велика Корениха. На скелястих схилах, вкритих зеленню виднілися житлові будівлі. А вдалині випасалася череда приватної худоби.

І знову діалог між Валентиною Кулініч та Liudmila Ryzshkova про картину цього ж художника «Місток через річку». На полотні зображено стареньку жінку, яка вела свою корову-годувальницю через місток. Адже червона степова порода дуже невибаглива, без проблем п'є солонувату воду з лиману, дивно флегматично і безстрашно лазить та видирається крутими скелястими та піщаними береговими схилами. А можливо корова була голштинської породи, яка у цих місцях також себе відмінно почувала (та сама, що дуже любили розводити дружини імператорів Романових).

Сучасники мікрорайону Велика Крениха м. Миколаєва у Facebook жваво обговорювали майже кожну картину художника Віктора Лужецького, додаючи власні відчуття і враження. Наприклад, Валентина Кулініч побачила схожість місцини зображеної на художньому полотні «Будинки на скелі» у вечірньому етюді з будинком Смерецьких, що стояв на крутогорі біля річки Південний Буг.

А місцевість відображена на полотні художника Віктора Лужецького, «Сільська вулиця» здалася знайомою вуличкою, вічною, незабутньою. Нібито по ній вона проходила зовсім недавно.

Чи любили і поважали цей  куточок сивої давнини пересічні громадяни?

Так! Не байдужими були до цього краю пересічні громадяни, які мешкали в тодішньому селищі Велика Корениха. Анатолій Архипов зазначав: «Хотя я и не здесь родился, но эти милые домики под красной черепицей мне знакомы с детства, пахнет миром».

Валентина Кулініч писала у свої спогадах: «Я також народилася в іншій області України, але волею долі разом з чоловіком довелося переїхати на нове місце служби. І це була військова частина, що розміщувалася поруч із сучасним мікрорайоном Велика Корениха. І саме така вуличка викликає спогади, де стояли побілені «синькою» чистенькі хатки, а на них червона черепиця....і пробігає вуличкою дітвора».

Діалог продовжила Олена Булгакова з Валентиною Кулініч про художнє полотно «Літо й річка Південний Буг»» обіднього етюду: «Чудово!!! Літо, гарно. Як достовірно все передано фарбами!» Вдалині виднілася друга половина, стежка, що проходить через місток біля річки Південний Буг. А під крутогором першої половини, ліворуч стоїть будиночок під червоною черепицею, який ми бачимо на художньому полотні, а ще бачимо листоношу, хлопчика з вудкою, а праворуч високі колючки, якими влітку вкривався весь смітник. Тобто художник В. Лужецький на полотні зафіксував достовірні щемливі миттєвості життя минувшини, яке вже ніколи не повернеться.

Будучи ученицею, наша мама Валентина щодня поверталася зі школи додому, підіймаючись на цю гору. Вона щодня проходила повз цей білий будинок з червоною черепицею, який нібито підпирав гору. Тому дітям розповідали, що в цьому будинку жили люди з прізвищем Підіпригора, а далі дитячі фантазії… Напроти будинку дійсно у смітнику ріс чортополох. Нині на місці смітника стоять добротні цегляні двоповерхові будинки, які потопають в зеленому розмаїтті дерев та квітів.

Як переплелися між собою історична бувальщина та сучасність в краєзнавчому музеї «Старофлотські казарми»?

Одного разу перебуваючи в краєзнавчому музеї «Старофлотські казарми» міста Миколаєва, наша родина з мамою Валентиною і татом Валерієм завітали до зали очікування. Там висів великий портрет дівчини в українському вінку та вишиванці. На кого схожа ця юна дівчина? – раптом запитав Анатолій, зять, бувший учень нашої мами. Уважно вдивляючись в обличчя цієї юної українки, у мами почало жевріти обличчя від несподіванки. Ця загадкова дівчина була дуже схожа на нашу юну маму. Може це вона на портреті?...

Це був 2020 рік. Тоді сфотографувати цей портрет навіть і на думку не спало. А пізніше, коли хотіли сфотографувати портрет із зображенням юної бабусі, сталася прикра несподіванка, виставка цього художника була вже замінена полотнами інших художників і цього портрета вже не було.

Проте, сучасні фото світлини дідуся й бабусі з онуками Софією та Богданом на сходах краєзнавчого музею «Старофлотські казарми» стали історичною пам’яткою. Вони довели факт міцності кованих металевих сходів, що збереглися до наших часів. Саме по цих сходах, в минулому столітті пересувалися мешканці цих казарм до своїх кімнат, а нині по них пересуваються відвідувачі тематичних виставок всієї Миколаївщини краєзнавчого музею «Старофлотські казарми». До того ж тут проводиться низка творчо-пізнавальних заходів для дітей та юного покоління. А сучасні фото світлини не лише зафіксували цю історичну мить, але й передали наступним поколінням інформацію про одяг та аксесуари минувшини. Тобто обличчя сучасників бабусі Валентини й онуки Софії та дідуся Валерія переплелися з образами тодішніх мешканців цієї місцини

Моя земля – мікрорайон Велика Корениха.

І знов моя Велика Корениха.

Вже в двадцять першому столітті височить.

Моя земля, така прадавньо тиха.

Вона вже більше не мовчить.

Настав вже час нащадкам знати:

Яких народів сестри ми й брати?

Що довелося пращурам зазнати?

Про що говорять кладовищенські хрести?

Моя омріяна Велика Корениха.

В час Скіфії і Золотоординської доби,

Зазнала ти і розвитку, і лиха.

В часи Козаччини – сміливості й ганьби.

В радянський час репресій ти зазнала.

Голодомор забрав життя мирних людей.

В роки війни, ти мужньо захищала.

А в мирний час ти розвивалась від ідей.

Тебе кидали і в губернії, в повіти.

І волосним містечком ти була

В той час буяли скрізь сади, раділи діти.

Ти мала статус «розвиток села».

А потім зруйнували все й зганьбили.

Забули про занедбане село.

Але ми все одно свій край любили.

Хоч важко виживати нам було.

Пройшли роки, змінилась Корениха.

Мікрорайоном міста Миколаєва стає.

Програма розвитку мікрорайону – втіха.

Історію свою нащадкам віддає.

Валентина Бабійчук (Запорожець)