06.04.2021

Тема "Українські землі у складі Польщі"

ЗАПИШІТЬ ДАТУ ТА ТЕМУ УРОКУ В ЗОШИТ.

ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ПИТАННЯ (УСНО)

1) Коли було проголошено ЗУНР?

2) Коли було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР?

3) Які держави розділили українські землі після поразки визвольних змагань?

4) Які міжнародні договори закріплювали розподіл українських земель?

ЗАПИШІТЬ В ЗОШИТ:

Таким чином, українські землі після поразки визвольних змагань увійшли до складу:

- СРСР (Наддніпрянська Україна) - у складі СРСР вони мали державний статус УСРР, проте, суверенітет був ефемерним,

- Польщі (Східна Галичина, Західна Волинь),

- Румунії (Північна Буковина, Південна Бессарабія, Хотинщина, Мармарощина)

- Чехословаччини (Закарпаття).

ЗНАЙДІТЬ ЦІ ТЕРИТОРІЇ НА КАРТІ

На цьому уроці ми розпочинаємо вивчати, як складалася доля західноукраїнських земель.

1. Політика польських правлячих кіл щодо українських земель.

У Польщі, де проживало найбільше українців, українське питання стояло найгостріше. Польський уряд мав стратегічну мету — повне ополячення загарбаних українських земель.

У 1919—1923 рр. польське керівництво намагалося в очах світової громадськості довести свої права на українській землі, а також те, що Польща нібито забезпечує всі права національних меншин:

- Польська конституція 1921 р. гарантувала права українців на рідну мову на побутовому рівні й у навчанні в початкових школах.

- Закон від 26 березня 1922 р. надав самоврядування Східній Галичині (трьом воєводствам — Львівському, Станіславському, Тернопільському).

Але щойно 14 березня 1923 р. Рада послів Англії, Франції, Італії та Японії визнала Східну Галичину частиною Польщі, усі ці права залишилися на папері. У цей період українське населення також намагалося відстояти свої права, удаючись до акцій протесту, збройних виступів, бойкоту перепису 1921 р., виборів 1922 р. до сейму. Але в існуванні української державності ніхто в Європі не був зацікавлений.

У 1923—1926 рр. польські правлячі кола наполегливо проводили політику, спрямовану на асиміляцію поневолених народів. Для здійснення цієї мети уряд Польщі поділив країну на дві господарські території:

- Польща «А», до якої входили корінні польські землі,

- Польща «Б», що складалася переважно із західноукраїнських і білоруських земель.

Стосовно різних частин відповідно проводилась і різна політика. Щодо Польщі «Б» застосовувалася політика штучного стримування соціально-економічного розвитку й повного скасування поступок національним меншинам.

31 липня 1924 р. був прийнятий закон, за яким польська мова проголошувалася державною. Почалося закриття українських шкіл. Польський уряд намагався витравити самі поняття «Україна», «українець». На українські землі переселялися польські колоністи («осадники»), яким виділялися кращі землі.

ЗАПИШІТЬ ТЕРМІН В ЗОШИТ

Осадники - польські колоністи міжвоєнного періоду — солдати у відставці, офіцери польської армії, члени їх сімей, а також цивільні добровольці-переселенці з числа поляків, які проживали на т. зв. «землях коронних» та отримали після закінчення радянсько-польської війни земельні наділи на територіях Західної України (зокрема Східна Галичина, Західна Волинь, Полісся) і Західної Білорусі.

2. Українські політичні партії та організації.

(ЦЯ ІНФОРМАЦІЯ ПОТРІБНА ДЛЯ ЗАПОВНЕННЯ ТАБЛИЦІ)

Незважаючи на антиукраїнську політику правлячих кіл Польщі, існуючий політичний режим допускав певну політичну діяльність. Використовуючи цю можливість, українці створили політичні партії, покликані захищати їхні інтереси. Так, у Польщі на 1925 р. існувало 12 українських політичних партій, що представляли широкий політичний спектр. Найбільшою й наймогутнішою серед українських політичних партій було Українське народно-демократичне об’єднання (УНДО), яке утворилося в 1925 р. і було ліберальною партією інтелектуальної еліти краю. Лідерами об’єднання були Д. Левицький, В. Мудрий, С. Баран, О. Луцький. УНДО виступало за конституційну демократію та незалежність України. Головним практичним завданням УНДО вважала захист економічних, політичних, національно-культурних прав українців. Під впливом УНДО перебувала значна частина українських фінансових, кооперативних та культурних закладів краю, товариств, у тому числі й найвпливовіша газета «Діло», яка, по суті, стала його неофіційним органом.

Соціалістичний спектр українського руху був представлений Українською соціал-радикальною партією (УСРП), що утворилася після об’єднання в 1926 р. найстарішої західноукраїнської партії Русько-української радикальної партії з Українською партією соціалістів-революціонерів, що діяла на Волині. Її підтримували селяни, сільська інтелігенція. Радикали прагнули поєднати принцип демократичного соціалізму з ідеєю незалежності України. Розв’язання найважливіших соціально-економічних проблем пов’язувалося із завоюванням незалежності. Її лідерами були Л. Бачинський і І. Макух. Ще однією соціалістичною партією була Українська соціал-демократична партія. У своїй діяльності вона спиралася на нечисленне українське робітництво. У 1924 р. УСДП була примусово розпущена польською владою на підставі звинувачення в поширенні ідей комунізму; у 1929 р. вона відновила свою діяльність. Лідером партії став М. Ганкевич. Решта українських партій були нечисленними та маловпливовими (Українська католицька партія, Волинське українське об’єднання, москвофіли тощо). Майже всі українські партії виступали за об’єднання українських земель у єдиній державі. Ситуацію в УСРР у 1920-ті рр. висвітлив Д. Левицький у 1925 р. в газеті «Діло»: «На радянській Україні росте, міцнішає і розвивається українська національна ідея, і разом зі зростом цієї ідеї чужі рамці фіктивної української державності наповнюються рідним змістом справжньої державності». Але в 1930-ті рр. думка щодо УСРР і СРСР докоріннно змінюється. Ще однією впливовою політичною силою була Комуністична партія Східної Галичини, яка в 1923 р. перетворилася на Комуністичну партію Західної України (КПЗУ) й увійшла до Компартії Польщі.

КПЗУ діяла підпільно; прагнула поєднати національні ідеї з ідеями комунізму, підтримувала ідейну течію націонал-комунізму. Вона спиралася переважно на найбідніші прошарки суспільства. На чолі КПЗУ стояли Й. Клірик, Р. Кузьма. Політика українізації та непу, що проводилися в УСРР, сприяли зростанню впливу КПЗУ й узагалі прорадянських настроїв у Західній Україні. Але наступна політика радянського керівництва (колективізація, голодомор, репресії) викликала критику з боку членів КПЗУ. Під час перебування в СРСР чимало західноукраїнських комуністів було репресовано, а Компартію Польщі, до складу якої входила КПЗУ, за рішенням Комінтерну в 1938 р. було розпущено.

Українські партії максимально намагалися використати легальні можливості впливу на формування державної внутрішньої політики. Із цією метою вони боролися за місця в польському парламенті: якщо в листопаді 1927 р. представництво українців у сеймі складалося з 25 послів і шести сенаторів, то в липні 1930 р. — із 50 послів і 14 сенаторів. Поряд із легальними українськими партіями і підпільною діяльністю комуністів зростала ще одна сила, якій судилося стати провідником українського руху в 1930—1950-ті рр., — націоналістичний рух, що неухильно розвивався. Організаційні витоки були пов’язані з діяльністю Української військової організації (УВО), створеної у Празі в 1920 р. групою старшин УСС та УГА на чолі з Є. Коновальцем.

Головною метою УВО була Українська самостійна соборна держава, становлення якої мало здійснитися загальнонаціональним повстанням українського народу проти окупантів. Основним методом боротьби вважався терор проти представників окупаційної влади, установ тощо.

Терористичні акти УВО мали й пропагандистську мету: привернути увагу світової громадськості до тієї несправедливості, яка після Першої світової війни була вчинена щодо українців. Найвідоміші акції УВО: невдалий замах колишнього старшини УГА С. Федака на Ю. Пілсудського (1921 р.), кампанія саботажу та терористичні акти проти українських угодовців (1922 р.), експропріаційні акції (1924—1926 рр.) тощо.

Ідеологічною основою націоналістичного руху стала ідеологія інтегрального націоналізму Д. Донцова. Діяльність УВО та Д. Донцова сприяли консолідації націоналістичних сил. У 1929 р. постала Організація українських націоналістів (ОУН).

ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ПИТАННЯ (УСНО)

1) Назвіть провідні українські політичні партії, що діяли на території Польщі.

2) Яка з них була найчисленішою та найвпливовішою?

3) Чому український рух був представлений низкою партій, а не однією загальнонаціональною?

Після поразки визвольних змагань значна частина західноукраїнських земель увійшла до складу Польщі.

Політику польських урядових кіл щодо українства можна оцінити як антиукраїнську. Усі спроби знайти порозуміння на основі перетворення українців на лояльних громадян Польщі також не мали успіху.

Антиукраїнська політика зумовила розгортання потужного українського національно-визвольного руху, який був представлений як легальними, так і нелегальними організаціями. У міру зростання антиукраїнських акцій керівну роль у національно-визвольному русі перебирає потужна підпільна мережа ОУН.

ПЕРЕГЛЯНЬТЕ ПРЕЗЕНТАЦІЮ

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) ПРОЧИТАЙТЕ параграф 27.

2) ЗАПОВНІИТЬ В ЗОШИТІ ТАБЛИЦЮ (користуючись текстом на сайті, інформацією з презентації та підручника) "Українські політичні партії та організації."

РОБОТУ МОЖНА ВИКОНУВАТИ ЯК ПИСЬМОВО В ЗОШИТІ, ТАК І ДРУКУВАТИ В ПРОГРАМІ WORD

Виконану роботу надішліть на електронну адресу до 09.04.2021

08.04.2021

Тема "Українські землі у складі Румунії та Чехословаччини"

ЗАПИШІТЬ В ЗОШИТ ДАТУ ТА ТЕМУ УРОКУ.

ДАЙТЕ ВІДПОВІДІ НА ПИТАННЯ (УСНО)

Чи погоджуєтьсь ви з тим що…( «так» чи «ні») або продовжіть думку…

1. Українські землі після Першої світової війни ввійшли до складу 4 держав?

(так)

2. До складу Польщі входитимуть Східна Галичина, Посяння, Лемківщина, Західна Волинь, Холмщина з Підляшшям

( так)

3. Остаточно Східна Галичина буде приєднана до Польщі після підписання Ризького договору 1921 р.

(ні – 14 березня 1923 року, коли Рада послів Антанти прийняла це рішення).

4. Польська влада проводила до українців національно-культурну асиміляцію

(так)

5. Українські землі входили до «Польщі А», що була більш економічно розвиненою

(ні – до «Польщі Б»)

6. Метою ОУН буде встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території шляхом всенародного збройного повстання

(так).

ПРИГАДАЙТЕ ЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ, ВИПИШІТЬ В ЗОШИТ ТІ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ СЬОГОДНІШНЬОЇ ТЕМИ:

Анексія – насильницьке захоплення державою території іншої держави.

Асиміляція (від лат. assimilatio - уподібнення) - добровільне або вимушене злиття одного народу з іншим шляхом засвоєння його мови, культури, національних звичаїв і традицій. Засіб для досягнення етнічної однорідності.

Дискримінація – часткове чи повне, тимчасове чи постійне обмеження або позбавлення конституційних прав певної категорії громадян за расовою чи національною належністю, політичними і релігійними переконаннями.

Полонізація (ополячення, зпольщення) — процес насаджування польської мови та культури населенню, що належить до іншої етнокультури задля подальшої асиміляції.

Колонізація Перетворення незалежної країни на колонію шляхом її військового, економічного і політичного поневолення.

Денаціоналізація — процес насильницького позбавлення певного народу власної державності зі, всіма наслідками, а саме: втрата, насамперед, політичної та економічної незалежності; втрата значною мірою й духовно-культурного суверенітету

Держа́ва —це суверенне політичне утворення з визначеними територією, господарством і політичною владою. Кожна держава має свою визначену територію та кордони, проводить власну внутрішню і зовнішню політику на світовій політичній арені, має міжнародне визнання та державну символіку: герб, прапор і гімн. Будь-яку державу можна назвати країною, але не кожну країну можна назвати державою.

Парцеляція – поділ землі на дрібні ділянки.

Пацифікація –« умиротвореня», на шлях якого в найжорстокіших формах польська влада у 1930-х рр. у придушенні опору українства на західноукраїнських землях проти соціального та національного гноблення.

Окупація – тимчасове захоплення збрйними силами однієї держави території іншої.

Після першої світової війни залежно від того, як на місці нещодавно могутніх імперій поставали національні держави, у Східній Європі формується новий політичний порядок. Загальне визнання дістав принцип самовизначення націй. Проте застосовувався він не завжди. Внаслідок того не всі держави отримали державність. Серед них були і західні українці. Новопосталі сусідні держави шляхом прямої військової агресії за допомогою та за активного сприяння збоку країн Антанти знищили ЗУНР.

ПЕРЕГЛЯНЬТЕ ПРЕЗЕНТАЦІЇ

- "Західноукраїнські землі у складі Румунії"

- "Західноукраїнські землі у складі Чехословаччини"

ПЕРЕГЛЯНЬТЕ ВІДЕО

- "Західноукраїнські землі у міжвоєнні часи"

- "Карпатська Україна"

- "Татарбунарське повстання"