04.05.2021

Вихідний день

«Лише група українських націоналістів у концтаборі Аушвіц домоглася, щоб їх визнали як українців. Через це дати відповідь на запитання, скільки ж усього українців було в концтаборах Третього Райху, неможливо. Очевидно, що рахунок іде на сотні тисяч осіб. Більш як мільйон потрапили в табори для військовополонених»

За приблизними оцінками Ліги українських політичних в’язнів, українці були у 26 німецьких таборах та їхніх філіях в часи Другої світової війни. В Бухенвальді на 1942 рік з-поміж 15 тис. громадян СРСР («росіян») 5 тис. були українцями. На початку 1943 року українці становили 15% бранців Майданека. У таборі Флоссенбюрг українців налічували чверть від ув’язнених «поляків» і не менш як половину від «росіян». Історики говорять про близько 110 тис. вихідців з України, яких депортували до концтабору Аушвіц.

Діти

Зовсім маленькі українці потрапляли до таборів разом з батьками або народжувалися безпосередньо там. Якщо їх не вбивали одразу, як «не здатних до праці», то розміщували у «дитбудинку» і піддавали псевдомедичним експериментам. «Дитбудинок» нацисти розмістили поруч з табірним шпиталем, адже його мешканцям призначили роль донорів крові. Коли діти виснажувалися — їх убивали. Малюки гинули від голоду і холоду. Але найбільше загрожувала газова камера або ін’єкція фенолу. Підлітки мали вищі шанси вижити, ніж малеча, особливо якщо ними опікувалися старші в’язні.

Діти з табору " Аушвіц"

Спогади Ганни Стрижкової (Коваль)

2-річну дівчинку привезли в Аушвіц 4 грудня 1943 року. Дати народження, імені та батьків дівчинка не пам’ятала. Під номером 69929 вона потрапила до 16-го бараку.

Всі його мешканці були дітьми. Повністю відрізані від світу малюки походили з різних країн: українці, білоруси, поляки, росіяни... Багато хто щойно вчився говорити — дивною мішанкою різномовних слів.

У 1945 році, перед фронтом, який уже наступав, працездатних в’язнів табору евакуювали. А чотирирічна дівчинка залишилася у неопалюваному бараку серед зими. Попри це, вона таки дочекалася вояків Першого українського фронту.

«У дитинстві я свято вірила, що цукор чорний і спочатку гіркий, від крихт махорки, бо ж саме таким я побачила його на простягнутій долоні солдата 27 січня 1945 року, у день визволення табору. Багато дітей не дожили до цього дня...»

Жінки

«Спроби втеч ми болісно відчували на собі – нас виводили босими на сніг, і ми стояли доти, доки не зловили втікачок. Стояли так, щоби жодна з нас не впала, бо тоді кінець. Одного разу стояли аж три дні... Здоровим дівчатам прищеплювали якісь бактерії, використовували їх як дослідний матеріал. На моєму тілі такі порізи та шрами залишились на все життя».

Військовополонені

Зі спогадів Володимира Шепетя

«Як мішок, мене кинули на вантажну машину, а в Бобруйській тюрмі на сиру цементну долівку. Близько місяця — без жодної медичної допомоги. Годували один раз на добу супом із неочищеної картоплі і 100 г хліба. Снігу було вище колін. Ми усі босі й без головних уборів.

«...Есесівець розізлився, схопив літнього чоловіка-єврея і поволік до відхожої ями. Зав’язавши мотузку на шиї нещасного, він скинув його в яму. І то опускав його, то піднімав, насолоджуючись жахливою смертю. Мені здавалося, що немає нічого страшнішого за це пекло. Та я помилявся».

Зі спогадів отця Семена Їжика про перебування у таборі Гросс-Розен.

«Пострахом був русский капо Василь. Родом з Москви. Він так по-звірськи знущався з в’язнів, що його прозвали всі Сталіним... Оповідають, що в 1942 році він майже кожного дня вбивав по кілька в’язнів під час праці, щоб від цих «викінчених» (померлих) забрати «фріштіг» (друге снідання), щоб самому з’їсти. Потрапити в його командо означало насправді те саме, що бути засудженим до крематорію»

Домашнє завдання

1. Випишіть в зошит: Які умови були в концтаборах та як використовували в'язнів?

2. Розгляньте фото, наведені нижче. Дайте відповіді на питання (УСНО)

- Що, на вашу думку, відбувається на фото? Які реалії життя в концтаборах тут зображено?

- Які враження у вас викликає те, що ви бачите?

Роботу зберігайте до зустрічі з вчителем.