Протягом уроку записуйте в зошит основні дати, терміни та події

1. Ліквідація багатопартійності. Утвердження монопольного становища КП(б)У.

Лібералізація економічного життя не супроводжувалася перебудовою суспільно-політичних відносин. Політичні порядки за доби непу, яку історики окреслюють зазвичай 1921-1928 рр., у республіці мало змінилися. Диктатура пролетаріату, що проголосили більшовики, була фактично диктатурою партійно-державної верхівки більшовицької партії, яка реалізовувалася через відповідну систему. Вона включала державні і громадські організації. До державних відносилися ради, комітети незаможних селян, котрі діяли ще на селі. Як державна структура функціонувала і КП(б)У.

Під партійно-державним тиском почали розпадатись і прийняли рішення про саморозпуск більшість політичних партій. Проти їхніх членів були задіяні каральні органи, які піддавали їх не тільки гласному й негласному нагляду, а й реальним арештам, застосуванню фізичних і моральних катувань. Більшовики неодноразово заявляли, що не дадуть легально існувати тим, хто претендує на суперництво із ними. Так, ще у 1920 р. згорнула свою діяльність Українська комуністична партія (боротьбистів). Основна частина її членів тоді поповнила ряди КП(б)У.

В 1925 р. оголосила про саморозпуск Українська комуністична партія (УКП), яка прагнула поєднати соціалістичні ідеї з українським національним рухом. Припинення діяльності інших партій сприяли тому, що ВКП(б) і КП(б)У як одна з її найбільших обласних організацій зміцнили і закріпили свої владні позиції.

В умовах однопартійної системи практично зникли можливості для альтернативності і змагання у формуванні засад раціональної політики. З утвердженням після смерті В. Леніна (1924 р.) на посаді Генерального секретаря ВКП(б) Й. Сталіна посилилася партійна номенклатура, розширилися привілеї, які надавались їй за рішенням партії.

Дайте відповідь на питання (усно)

1. Чи змінилися політичні порядки за часів непу? Чому?

2. Як відбувся процес формування однопартійності в У СРР?

3. Що змінилось у партійному керівництві після смерті В. Леніна?

2. Політика коренізації в Україні

Протягом усієї історії радянська влада всіляко намагалася тримати контроль у всіх 15-ти радянських республіках. І політика коренізації також мала це на меті, хоча й завуальовано.

Коренізацією є політика Російської комуністичної партії більшовиків (далі – РКП(б), якою передбачалися 2 основні аспекти:

- залучення представників корінного населення радянських республік до керування на місцях;

- надання національним мовам офіційного статусу.

Політика коренізації була започаткована в квітні 1923 року на ХІІ з’їзді РКП(б) у Москві та стала впливовим фактором на культуру українського народу в 20-х – 30-х роках ХХ століття.

Основні риси коренізації:

1. Підготовка осіб корінної національності для керування на місцях.

2. Врахування національних факторів при формуванні партійного апарату.

3. Створення мережі навчальних закладів, де викладання відбувалося б національними мовами.

4. Засоби масової інформації та книги випускалися національними мовами республік.

5. Відродження традицій, культури та історії всіх національностей СРСР.

На українських землях процес коренізації мав прояви в створенні умов для розвитку національних меншин та української мови.

Головною причиною коренізації було бажання сталінського керівництва проводити процес національного відродження під своїм контролем. Насправді Сталін проголошував, що в майбутньому всі радянські нації зіллються в єдину.

До інших причин коренізації належать наступні:

1. Створення враження в світовій спільноті про вільний та гармонійний розвиток радянського суспільства.

2. Залучення селянства та місцевої інтелигенції на свій бік за рахунок поширення плюралізму.

3. Усунення протиріч між партійним апаратом та народними масами.

4. Контроль національного відродження на окраїнах більшовиками.

В результаті проведення політики коренізації вже через пару років українців у партії стало більше половини – 54,5%. Українських шкіл стало 78%, технікумів – 39%, дитячих будинків – 34%. У декілька разів збільшилася кількість друкованих видань українською мовою.

Все менше відчувався вплив політики коренізації вже на початку 30-х років ХХ століття. Адже Сталін вів політику боротьби з буржуазним націоналізмом, розвиток якого міг серйозно пошкодити радянському устрою. Саме тому радянська влада все більше контролює процес українізації. Особливо популярними течіями, що підлягали контролю партії, стали «шумськізм», «хвильовізм», «скрипниківина» та інші ідеї національних письменників та діячів.

1938 рік став останнім роком «коренізації» в УРСР, адже з цього року викладання в усіх українських школах відбувалося російською мовою. Це регулювалося постановою Раднаркому УРСР. Разом із відміною української мови в навчальних закладах відбулася також ліквідація всіляких адміністративно-територіальних утворень на українських землях.

Історики вважають, що політика коренізації була створення задля виявлення національної свідомості з метою знищення її в майбутньому.

3. Релігійне життя в Україні

Радянська влада з перших днів свого утвердження в Україні вела відкриту антицерковну атеїстичну політику. Духовність і церква оголошувалися ворогами нової влади. Вона всіляко намагалась обмежити вплив церкви на суспільне життя. Найнебезпечнішим релігійним супротивником радянська влада вважала Російську православну церкву на чолі з новообраним патріархом Тихоном, який піддав новий режим анафемі. З метою підірвати вплив православної церкви радянська влада не перешкоджала виникненню релігійних груп. Така ситуація сприяла українізації православної церкви, незважаючи на опір патріарха Тихона і православної ієрархії.

У жовтні 1921 р. відбувся перший Всеукраїнський православний церковний собор, на якому обрали власну ієрархію, затверджено канони та устрій УАПЦ. Закон про автокефалію (самостійність) прийняли в УНР ще 1 січня 1919 р., але тоді у зв’язку зі зміною влади його не було реалізовано. Всеукраїнська Церковна Рада обрала митрополитом священика В. Липківського.

Нова церква швидко зростала і на кінець 1920-х рр. була другою за кількістю парафій та віруючих після Української православної церкви. Головними засадами УАПЦ були національність і незалежність від світської влади, демократизм, прагнення до поновлення давніх українських звичаїв. Богослужіння проводилось українською мовою, священики не носили ряси, бороди і довге волосся. Церковна ієрархія будувалася на виборних засадах.

Швидкий успіх УАПЦ занепокоїв більшовицьке керівництво. До того ж, УАПЦ критично ставилася до радянської влади. Спочатку влада намагалася розкласти церкву ізсередини, підтримуючи розкольницькі церковні організації.

Поряд зі спробами внести розкол в українську церкву радянська влада розгорнула широку пропаганду, яка зводилася до висміювання релігії та знущань із віруючих. «Релігія – опіум для народу!» – стало гаслом цієї кампанії. Багато храмів було закрито або зруйновано. Священики зазнавали переслідувань. Так, було розігнано монахів Києво-Печерської лаври, а сам храм перетворили на антирелігійний музей.

Наприкінці 1920-х рр. влада перейшла у відкритий наступ проти УАПЦ. У жовтні 1927 р. під тиском Державного політичного управління (ДПУ) було усунуто і заарештовано митрополита УАПЦ В. Липківського. Він був звинувачений в українському націоналізмі. У зв’язку з процесом над Спілкою визволення України УАПЦ звинуватили в антирадянській діяльності. Уведений 1928 р. в дію Адміністративний кодекс УСРР містив розділ «Правила про культи». Аналогічні документи, що фактично скасовували право на свободу совісті й віросповідань, в інших союзних республіках були прийняті лише через рік.

На початку 1930 р. Синод УАПЦ прийняв рішення про саморозпуск. Це не врятувало колишніх священиків УАПЦ від переслідування. На 1941 р. в живих залишились 1 єпископ і 270 священиків, а решта були винищені.

Друга п’ятирічка була оголошена «п’ятирічкою знищення релігії». Ця кампанія мала сумні наслідки: в Україні на середину 1930-х рр. порівняно з 1913 р. залишилося лише 9 % церков. Решту закрили або зруйнували.

Домашнє завдання

- Прочитати параграф 21

- Вивчити терміни

- Розглянуть фото політичних діячів та знайти в інтернеті поняття та записати їх у конспект:

- Скрипниківщина

- Шумськизм

- Волобуєвщина

Конспект зберігати до зустрічі з вчителем